Справа №694/3316/25
провадження № 2-з/694/18/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28.09.2026 року м. Звенигородка
Звенигородський районний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Смовж О.Ю.,
за участю секретаря судових засідань Нікітішиної С.Б.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Скрипець Т.А. (ВКЗ),
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Замковенка В.М.,
розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скрипець Таїси Анатоліївни про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (інтереси яких представляє ОСОБА_2 ), треті особи без самостійних вимог - приватний нотаріус Звенигородського нотаріального округу Побіянська Н.Б., Звенигородський відділ реєстрації актів цивільного стану у Звенигородському районі Черкаської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють», про визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, перерозподіл часток одноразової грошової допомоги та стягнення грошових коштів,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Скрипець Таїса Анатоліївна в стадії підготовчого судового засідання через підсистему Електронний суд 18 вересня 2026 року подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які обліковуються на рахунках в банківських або в інших кредитно-фінансових установах на ім`я ОСОБА_2 , у межах розміру позовних вимог - 1 500 000 грн.
Представник позивача зазначає, що упродовж підготовчого судового засідання частина позовних вимог до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 втратила актуальність, у зв`язку з досягненням мирних домовленостей, проте залишаються позовні вимоги до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (інтереси яких представляє ОСОБА_2 ), які подані в останній редакції заявою від 18.09.2026 та прийняті судом до розгляду.
У цьому зв`язку подається заява про забезпечення позову. Так, наказом ДПОП «ОШБ «Лють» від 10.04.2024 № 314 «Про виплату одноразової грошової допомоги» ОГД у загальному розмірі 15 000 000 грн призначена 5 (п`ятьом) первинним отримувачам у розмірі по 3 000 000 грн (по 1/5 частці) кожному. В той же час, зі змісту вказаного наказу вбачається, що ОСОБА_2 призначена допомога особисто в розмірі 3 000 000 грн. та як законному представнику неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 - в розмірі 3000 000 грн. та як законному представнику неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_7 - в розмірі 3000 000 грн. Таким чином, ОСОБА_2 отримує на свої банківські рахунки та акумулює виплати за 3-ма частками: особисто за себе (3 000 000 грн), як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_7 (3 000 000 грн) та як законний представник неповнолітньої доньки ОСОБА_3 (3 000 000 грн) - тобто загалом 9 000 000 грн.
Згідно з пунктом 12 Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) поліцейських під час дії воєнного стану, затверджених Наказом МВС України від 21.06.2022 № 376, виплата ОГД здійснюється поетапно: на 1-му етапі виплачується 1/5 (20%) від призначеної суми (по 600 000 грн за 1 частку), а залишок (4/5) виплачується щомісячно рівними частинами протягом 40 наступних місяців (по 60 000 грн на місяць за 1 частку). Позивачем до матеріалів справи додано Виписку з банківського рахунку АТ КБ «ПриватБанк» (IBAN: НОМЕР_1 за період з 01.04.2024 по 02.09.2026), що належить батьку загиблого ОСОБА_5 . За вказаною випискою доведено, що виплати Департаментом здійснюються безперебійно (600 000 грн первинний транш та 27 щомісячних платежів по 60 000 грн поспіль). Отже, станом на 02.09.2026 сума виплаченої допомоги на 1 частку становить 2 220 000 грн, а ОСОБА_2 за 3-ма частками (особистої та двох дітей) вже фактично отримала на власні банківські рахунки: 2 220 000 грн з частки = 6 660 000 грн.
Як зазначає представник позивача, ОСОБА_2 відмовилася від будь-якого мирного врегулювання спору, не надала відповіді на письмову пропозицію позивача та ухилилася від підписання договору та добровільної виплати частки ОГД малолітній ОСОБА_8 навіть після того, як за результатом судової молекулярно-генетичної експертизи встановлено ймовірність батьківства загиблого ОСОБА_9 відносно малолітньої ОСОБА_8 на рівні 99,99999999%. Вказане свідчить про відсутність наміру у ОСОБА_2 сплачувати кошти ОГД малолітній ОСОБА_8 . За таких обставин, наявність у відповідача повного і нічим не обмеженого права вільного розпорядження цими коштами створює безпосередній та об`єктивний ризик їх розтрати, зняття готівкою, переказу на рахунки третіх осіб або приховування до моменту ухвалення судом рішення у справі 694/3316/25 та набрання ним законної сили.
Заявник просить накласти арешт на грошові кошти ОСОБА_2 у банківських установах виключно в межах суми позовних вимог - 1 500 000 грн, вважає, що такий спосіб не створює надмірного тягаря для відповідачів в порівнянні із становищем малолітньої ОСОБА_8 , вжиття даного заходу забезпечення позову не порушує майнових прав відповідача та її неповнолітніх дітей, оскільки загальна виплачена сума (6 660 000 грн) значно перевищує розмір арешту та вся решта коштів (5 160 000 грн) залишається у вільному розпорядженні ОСОБА_2 . Крім того, малолітні діти відповідача-1 паралельно отримують щомісячну пенсію у зв`язку із втратою годувальника, в той час як малолітня донька загиблого - ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - станом на сьогодні має 0 гривень та залишилась без повної підтримки з боку держави за обставин повної відсутності її вини в тому, що вона народилась після факту призначення ОГД іншим особам. Отже, накладення арешту на 1 500 000 грн на грошові кошти ОСОБА_2 є, на думку представника позивача, єдиною гарантією того, що кошти не будуть остаточно розтрачені нею до винесення рішення суду. При цьому, накладення арешту на кошти ОСОБА_2 не перешкоджає подальшому нарахуванню чи виплаті ОГД з боку Департаменту іншим особам.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Замковенко В.М. заперечував проти забезпечення позову, зазначив, що такий захід суттєво обмежить права відповідачки щодо розпорядження грошовими коштами, при цьому вона самостійно виховує та утримує двох дітей. Окрім того, відповідач не направлена на розтрату грошових коштів, на даний час визначається із відношенням до позовних вимог.
Інші особи до суду не з`явилися, заяв, клопотань не подавали.
Дослідивши подану заяву та наведені доводи та аргументи представника позивача, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову передбачені положеннями ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
Згідно з ч. ч. 5-7 ст. 153 ЦПК України, залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
У ч. 1 ст. 150 ЦПК України наведено перелік видів забезпечення позову, серед яких у п. 1 законодавець передбачив накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно зі статтею 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням необхідності саме такого заходу, ціну позову, про забезпечення якого просить заявник, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Як зазначено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи питання про забезпечення позову, суд має пересвідчитися зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір, а також існує реальна загроза унеможливлення чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
За своєю правовою природою правовий інститут забезпечення позову покликаний гарантувати особам, які беруть участь у справі, реальну можливість ефективного захисту свого права шляхом дійсного виконання можливого рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Саме тому такі заходи покликані забезпечити можливість охорони матеріально-правових інтересів позивача від потенційних недобросовісних дій інших учасників, направлених на ухилення від реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі з метою запобігання труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії».
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №509/2765/19).
Зважаючи на наведені положення, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має дослідити, чи є спір між сторонами реальним, чи існує небезпека ускладнення можливості виконання рішення суду, чи запропонований вид забезпечення є співмірним із заявленими вимогами та чи забезпечує він досягнення мети, задля якої ставиться питання про забезпечення позову. Єдиною передбаченою законом підставою для застосування заходів забезпечення позову є виключно ризик ускладнення/унеможливлення виконання рішення суду у справі або ефективного поновлення прав та інтересів позивача. При цьому жодного питання по суті спору, в тому числі й щодо обґрунтованості позовних вимог, суд на даній стадії не вирішує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі №914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову (постанова Верховного Суду від 21.02.2024 в справі №201/9686/23, провадження №61-18173св23).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
При розгляді даної справи суд виходить з того, що з матеріалів справи вбачається існування реального спору між сторонами.
Цивільне процесуальне законодавство не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 11.08. 2022 у справі №522/1514/21.
Відповідно, позивач має право заявляти вимогу про забезпечення позову, обравши спосіб, який,на її думку, буде гарантувати виконання рішення суду, винесеного на її користь.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява містить відповідне обґрунтування заявлених позовних вимог, на підтвердження яких надано відповідні докази, а наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору.
Предметом спору у даній справі є визнання батьківства, внесення змін до актового запису про народження дитини, визнання права на одноразову грошову допомогу та її розподіл між членами сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця та стягнення грошових коштів з членів сім`ї на користь малолітньої дитини загиблого (померлого) військовослужбовця в сумі 1 500 000 грн, тобто вимоги позову направлені на захист майнових прав Малолітньої ОСОБА_8 , в інтересах якої діє мати - позивач ОСОБА_1 .
Виходячи з обставин, викладених у позові, ОСОБА_2 призначена допомога особисто в розмірі 3 000 000 грн. та як законному представнику неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 - в розмірі 3000 000 грн. та як законному представнику неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_7 - в розмірі 3000 000 грн. Таким чином, ОСОБА_2 отримує на свої банківські рахунки та акумулює виплати за 3-ма частками: особисто за себе (3 000 000 грн), як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_7 (3 000 000 грн) та як законний представник неповнолітньої доньки ОСОБА_3 (3 000 000 грн) - тобто загалом 9 000 000 грн. При цьому, як зазначає позивач, відповідач відмовилася від будь-якого мирного врегулювання спору, не надала відповіді на письмову пропозицію позивача та ухилилася від підписання договору та добровільної виплати частки ОГД малолітній ОСОБА_8 навіть після того, як за результатом судової молекулярно-генетичної експертизи встановлено ймовірність батьківства загиблого ОСОБА_9 відносно малолітньої ОСОБА_8 на рівні 99,99999999%. Вказане, на думку позивача, свідчить про відсутність наміру у ОСОБА_2 сплачувати кошти ОГД малолітній ОСОБА_8
Тобто, позивач довела існування між сторонами спору та існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
У постанові від 12 липня 2022 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; при цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного судувід08 жовтня 2024 року у справі №5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року у справі №10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі №910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року у справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року у справі №916/10/18.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах, зокрема, від 03.03.2023 у справі №905/448/22, від 15.09.2023 у справі № 916/2359/23, від 06.12.2023 у справі № 917/805/23, зауважував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення; арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника; постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Відповідно до ч. 3 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Відповідно до пункту 12 ч. 3, ч. 41 розділу І Інструкції про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженоїпостановою Правління НБУ від 29.07.2022 № 162, поточний рахунок - рахунок (уключаючи рахунок із спеціальним режимом використання), що відкривається банком клієнту для зберігання коштів і виконання платіжних операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України. Поточні рахунки із спеціальнимрежимом використання відкриваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України.
З наведених норм права вбачається, що виконуючи судове рішення, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах,крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому,саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до ч. 3ст. 52 Закону «Про виконавче провадження» повинен визначити статус рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження коштів на рахунку,на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 цього Закону.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Викладені обставини, виходячи з положень ст. 151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення представника позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.
При цьому суд зазначає, що накладення арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.
Вказане вище узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25 вересня 2019 року (справа № 320/3560/18, провадження № 61-5051св19).
Керуючись статтями 149-151, 153, 258, 260, 353, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Скрипець Таїси Анатоліївни про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, відкритих на ім`я ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: 20260, с. Вільховець, Звенигородський р-н, Черкаська обл., РНОКПП: НОМЕР_2 ), у межах розміру суми позовних вимог - 1 500 000 (один мільйон п`ятсот тисяч гривень 00 копійок).
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення, оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Черкаського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.
Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
Повний текст ухвали складено 02.10.2026.
Суддя О.Ю.Смовж