Ухвала № 140261690 у справі № 607/665/21 від 31.08.2026

У Х В А Л А

31.08.2026 Справа №607/665/21 Провадження №8/607/1/2026

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Герчаківської О. Я.,

за участю секретаря судового засідання Ходань С. І.,

представника заявниці, адвоката Веприка Т. М.,

представника ОСОБА_1 , адвокатки Гнитка Т. В.,

(в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі заявуОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Веприк Тарас Михайлович, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по 24 вересня 2020 року,

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2026 року ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Веприк Т. М., звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року у справі № 607/665/21, яке набрало законної сили 05 грудня 2024 року, часткова задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук Оксана Ігорівна про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання права власності. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року рішення суду першої інстанції в частині встановлення вказаного факту проживання залишено без змін. Змінено мотивувальну частину рішення щодо відмови у визнанні права власності на 1/2 частки статутних капіталів ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», а також припинення права спільної сумісної власності на статутні капітали вказаних товариств з огляду на обрання позивачкою неналежного способу захисту. Щодо позовної вимоги про визнання права власності на 1/2 майнових прав на кошти спільної сумісної власності, які надані ОСОБА_3 як позику ТОВ «Говерла-2015» та ТОВ «Говерла-2019», апеляційний суд відмовив у її задоволенні за недоведеністю.

Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

21 грудня 2025 року, при виконанні завдань за Договором про надання правничої допомоги від 26 листопада 2025 року, представником заявниці - адвокатом Веприком Т. М., було виявлено обставини (факти) щодо сімейного стану ОСОБА_1 , які зафіксовані у п`яти нотаріально посвідчених договорах, які укладались позивачкою у період 2017-2024 рр. У вказаних договорах ОСОБА_1 , як сторона, заявляла про обставини (факти), що прямо суперечать встановленому судом факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , а саме:

-Договір дарування (житлового будинку) від 20 листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г. М., реєстр №1676. Предмет договору: безоплатна передача (дарування) обдаровуваній житлового будинку АДРЕСА_1 (будинок куплений дарувальником 20 грудня 2017 року); Дарувальник свідчить, що: цілий житловий будинок, що є предметом цього Договору, є її особистою власністю, так як на момент його придбання вона у зареєстрованому шлюбі та фактичних сімейних відносинах ні з ким не перебувала та не перебуває, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказане майно (чи його частку), в тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні;

-Договір купівлі-продажу житлового будинку від 20 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О. О., реєстр №1477. Предмет договору: продаж житлового будинку АДРЕСА_1 ; Покупець стверджує, що на момент укладення цього договору вона є неодруженою і цей житловий будинок набувається нею особисто.

-Договір дарування (земельної ділянки) від 20 листопада 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г. М., реєстр № 1678. Предмет договору: безоплатна передача (дарування) обдаровуваній земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:15:004:0039, яка розташована по АДРЕСА_1 (ділянка куплена дарувальником 20 грудня 2017 року); Дарувальник свідчить, що ціла земельна ділянка, що є предметом цього Договору, є її особистою приватною власністю, так як на момент її придбання вона у зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах ні з ким не перебувала та не перебуває, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказане, майно (чи його частку), в тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні;

-Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О. О., реєстр №1476. Предмет договору: продаж земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:15:004:0039, яка розташована по АДРЕСА_1 ; Покупець стверджує, що на момент укладення цього договору вона є неодруженою і ця земельна ділянка набувається нею особисто;

-Договір купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2024 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О. О., реєстр № 1390: Предмет договору: продаж квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 стверджує та гарантує, що на момент набуття 1/2 частки у праві власності на дану квартиру вона в зареєстрованому шлюбі не перебувала та ні з ким не проживала однією сім`єю без укладення шлюбу, 1 /2 частка у праві власності на квартиру, яка є предметом Договору, є її особистою приватною власністю (не є спільною сумісною власністю подружжя), про що Покупцю доведено нотаріусом до відома заявою від імені ОСОБА_1 , яка зберігається в справах нотаріуса.

Наведені обставини, прямо заперечують встановлений судом факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 .

Ці обставини існували на час розгляду справи № 607/665/21, не були та не могли бути відомі заявнику, були приховані позивачкою, є істотними (прямо суперечать фактичній основі рішення) та впливають на його результат.

Водночас така взаємовиключна поведінка свідчить про недобросовісність позивачки, ставить під сумнів достовірність її процесуальної позиції та наведених нею фактів, на яких ґрунтувався суд, оскільки неможливо одночасно жити однією сім`єю для суду (щоб отримати спадщину) і не жити нею для нотаріуса (щоб вільно розпоряджатися майном).

Сторона заявника вважає, що якби суду на час ухвалення рішення було відомо, що у спірний період (2015-2020 pp.) ОСОБА_1 офіційно, перед особою, що виконує функції держави (нотаріусом), заперечувала факт спільного проживання, суд не мав би правових підстав для задоволення позову в силу доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та з застосуванням стандарту доказування «балансу вірогідностей» та принципу добросовісності. Показання свідків та інші непрямі докази не можуть спростувати офіційні нотаріальні заяви самої сторони про її не перебування у фактичних шлюбних відносинах.

Таким чином, ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Веприк Т. М., вважають, що обставини (факти) щодо неперебування у фактичних сімейних відносинах, про які систематично заявляла ОСОБА_1 , під час укладення та нотаріального посвідчення договорів мають істотне значення для цієї справи, оскільки вони б вирішальним чином вплинули на юридичну оцінку судом обставин, при встановленні ним факту проживання позивачки однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Більше того, істотність (вирішальне значення) виявлених обставини для правильного вирішення цього спору підтверджується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 723/2176/16-ц.

Наведені обставини щодо заяв ОСОБА_1 , про її сімейний стан, є істотними, оскільки якби суду під час ухвалення рішення 23 травня 2022 року був відомий факт, що позивачка, в т.ч., через 57 днів після смерті ОСОБА_3 , офіційно заявляла про відсутність у неї фактичних шлюбних відносин, це призвело б до ухвалення діаметрально протилежного рішення - відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Наведені обставини підтверджують також істотну суперечність між неодноразово зафіксованою (нотаріально) позицією позивачки при укладенні правочинів (про не перебування у фактичних сімейних відносинах у 2015-2020 рр.) та її процесуальною позицією у справі (про проживання однією сім`єю 2009-2020), і така суперечність сама по собі могла б привести суд до іншої оцінки доказів і висновків у справі.

Таким чином, виявлені обставини щодо систематичних заяв ОСОБА_1 про відсутність фактичних сімейних відносин, зафіксовані у нотаріально посвідчених договорах та заявах, відповідають усім необхідним критеріям нововиявлених обставин, визначеним п. 1 ч. 2 ст. 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Отож, ОСОБА_2 просить суд: скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року у справі № 607/665/21, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по 24 вересня 2020 року; ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом із завою про перегляд за нововиявленими обставинами ОСОБА_2 подала клопотання про витребування доказів, а саме: витребувати у приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Василевич Оксани Олександрівни копії заяв ОСОБА_1 щодо її сімейного стану, які містяться у матеріалах нотаріальних справ: щодо договору купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2024 року, реєстровий № 1390, укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (продавці) та ОСОБА_7 (покупці); щодо договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2017 року, реєстровий № 1476, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 ; щодо договору купівлі-продажу житлового будинку від 20 грудня 2017 року, реєстровий № 1477, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 . Витребувати у приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Галини Миронівни копії заяв ОСОБА_1 щодо її сімейного стану, які містяться у матеріалах нотаріальних справ: щодо договору дарування (земельної ділянки) від 20 листопада 2020 року, реєстровий № 1678, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 ; щодо договору дарування (житлового будинку) від 20 листопада 2020 року, реєстровий № 1676, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .

Неможливість отримання запитуваної інформації обґрунтована покликанням на нотаріальну таємницю. Разом з тим, заяви ОСОБА_1 щодо її сімейного стану, які вона підписувала при укладенні договорів, мають вирішальне доказове значення, вважає сторона заявника, оскільки містять власноручний підпис позивачки та підтверджують її офіційну позицію щодо відсутності фактичних сімейних відносин.

Ухвалою судді від 06 січня 2026 року відкрито провадження у справі № 607/665/21 за заявою про перегляд за нововиявленими обставинамирішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по 24 вересня 2020 року,

05 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В. про визнання доказів недопустимими та постановлення окремої ухвали щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

В обґрунтування цього клопотання зазначено, що перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі № 607/665/21 ініційовано на підставі заяви відповідачки ОСОБА_2 , яка містить покликання на нотаріально посвідчені договори (стороною яких є позивачка ОСОБА_1 ), долучені заявницею як докази. Вказані договори були отримані та використані з істотним порушенням вимог законодавства, шляхом неправомірного використання адвокатом Веприком Т. М. спеціального доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, без згоди сторін відповідних правочинів.

Заявницею та її представником порушено порядок отримання спірних доказів. Адже нотаріально посвідчені договори, на які посилається ОСОБА_2 , не були отримані від сторін правочинів, не витребувані судом у порядку, передбаченому ЦПК, а були завантажені адвокатом Веприком Т. М. через прямий доступ до Державного реєстру речових прав, що є спеціальним професійним доступом, наданим адвокату не для збору доказів щодо третіх осіб, а для захисту прав клієнта в межах закону. І основне - нотаріально посвідчені договори та заяви, які заявниця намагається використати як підставу для перегляду судового рішення, отримані адвокатом Веприком Т. М. через прямий доступ до реєстру речових прав без згоди їхніх сторін. Таким чином, докази отримані не з передбаченого законом джерела, що прямо підпадає під заборону, встановлену статтею 78 ЦПК України. Це створює процесуальні ризики щодо порушення принципу рівності сторін, приватності персональних даних, конфіденційної інформації та неправомірного використання доступу до реєстру для одержання доказів у цивільному процесі.

Адвокат Веприк Т. М., використовуючи спеціальний доступ до державного реєстру речових прав, отриманий як частина адвокатської діяльності, завантажив договори третіх осіб ( ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , Семенюк М. М.) і передав їх своїй клієнтці ОСОБА_2 для використання у суді без згоди сторін цих договорів. Вказані дії призвели до порушення Правил адвокатської етики щодо конфіденційності інформації та добросовісної поведінки адвоката, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо порядку здійснення адвокатської діяльності, Закону України «Про захист персональних даних» (розкриття персональних даних третіх осіб без їх згоди), Закону України «Про нотаріат» щодо порядку використання інформації, захищеної нотаріальною таємницею. Адже тексти нотаріально-посвідчених договорів дарування та купівлі-продажу нерухомого майна є інформацією з обмеженим доступом, оскільки містять персональні дані фізичних осіб, охороняються законодавством про захист персональних даних та нотаріат.

Використання такого доступу для отримання та поширення документів щодо третіх осіб, які не є клієнтами адвоката, є усвідомленим зловживанням адвокатськими правами, статусом адвоката та наданими йому професійними гарантіями, що призвело до порушення прав третіх осіб, які не є учасниками цієї судової справи (Федун Г. Р., ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ), а також порушення прав ОСОБА_1 .

З огляду на виявлені процесуальні порушення при отриманні та використанні доказів адвокатом Веприком Т. М., на підставі ч. 1 ст. 78, ч. 2, 6, 8 ст. 262 ЦПК України та загальних засад цивільного процесу, що закріплюють принцип добросовісної поведінки сторін, адвокатка Гнитка Т. В. просить:

визнати недопустимими доказами нотаріально посвідчені договори (Договори дарування № 1676 від 20 листопада 2020 року та № 1678 від 20 листопада 2020 року, посвідчені приватним нотаріусом ТМНО Федірко Г. М.; договір купівлі-продажу житлового будинку від 20 грудня 2017 року № 1477 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2017 року №1476, посвідчені приватним нотаріусом ТМНО Василевич О. О.; договір купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2024 року № 1390, посвідчений приватним нотаріусом ТМНО Василевич О. О., які отримані адвокатом Веприком Т. М. без згоди їх сторін, та на які посилається заявниця ОСОБА_2 у своїй заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами;

постановити окрему ухвалу про скерування матеріалів справи та встановлених обставин щодо отримання та використання сканованих копій договорів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно адвокатом Веприком Т. М. до Кваліфікаційнодисциплінарної комісії адвокатури Тернопільської області для розгляду питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката Веприка Т. М.

05 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» надійшло заперечення представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В. на клопотання про витребування доказів в якому сторона позивача просить відмовити.

Зазначає про те, що у первісній справі № 607/665/21 факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу був предметом безпосереднього судового дослідження, встановлений судом першої інстанції та підтверджений апеляційним судом. Так, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Апеляційний суд, переглядаючи справу, залишив цей висновок без змін, детально мотивувавши його на підставі досліджених доказів. Апеляційний суд зазначив, що досліджуючи усі докази в сукупності та покази свідків, доведено реальність сімейних відносин між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , в тому числі спільне проживання. Отже, сама по собі потреба у витребуванні доказів свідчить про те, що відповідачка не посилається на вже існуючі та об`єктивно нововиявлені юридичні факти, а фактично намагається створити або доповнити доказову базу, що прямо заборонено у цій процедурі. Витребування доказів не є процедурним засобом у провадженні за нововиявленими обставинами.

Клопотання про витребування доказів не містить жодного належного обґрунтування того, що зазначені докази не могли бути отримані відповідачкою раніше, відповідачка була позбавлена можливо заявити відповідне клопотання під час розгляду справи по суті. Адже і при первісному розгляді справи ОСОБА_2 мала представника - адвоката, відповідно могла дати йому ті самі доручення, які дала адвокату Веприку Т. М. у грудні 2025 року, та отримати ті самі докази ще при первісному розгляді справи, а не зараз.

Натомість зі змісту клопотання вбачається, що відповідачка намагається усунути недоліки власної процесуальної поведінки, компенсувати пасивність або обрану раніше процесуальну позицію.

Такий підхід суперечить принципу правовій визначеності та змагальності сторін.

Отже, клопотання відповідачки про витребування доказів подане поза межами предмета перегляду, визначеного статтею 423 ЦІК України, спрямоване на створення нової доказової бази, що є процесуально неприпустимим, не містить обґрунтування неможливості подання таких доказів під час первісного розгляду справи, а тому не підлягає задоволенню судом.

17 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В. (зареєстровано судом 18 лютого 2026 року), в якому представник позивачки покликається на те, що заява ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі № 607/665/21 (надалі - заява) є юридично необґрунтованою, такою, що не відповідає правовій природі інституту нововиявлених обставин, та фактично спрямована на повторний перегляд справи по суті. Відтак вважає вказану заяву процесуально неприйнятною та такою, що підлягає відхиленню, з огляду на таке.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 423 ЦПК України, з покликанням на який подана заява, підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи.

Отже, з частини другої статті 423 ЦПК України вбачається, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику.

Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

При цьому частина четверта статті 423 ЦПК України прямо встановлює, що не є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами подання нових доказів щодо обставин, які вже були предметом дослідження суду.

Процедура скасування остаточного судового рішення у зв`язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).

Вищевказану правову позицію Верховний Суд підтримав у постанові № 212/4585/17 від 28 липня 2021 року.

Додані до заяви договори - це нові докази, а не нововиявлені обставини. У заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами ОСОБА_2 посилається на зміст договорів, укладених позивачкою у 2017, 2020 та 2024 роках, які містять заяви про її сімейний стан. Заявниця зазначає, що раніше їй не було відомо про існування нотаріально посвідчених договорів, а відповідну інформацію вона отримала лише після підготовки адвокатом Веприком Т. М. правового висновку та звіту, у яких наведено дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Заявниця стверджує, що адвокат Веприк Т. М. отримав ці відомості шляхом прямого доступу адвоката до реєстру, і саме це стало підставою для подання заяви про перегляд.

Зазначені доводи є безпідставними з огляду на їх невідповідність критеріям, встановленим процесуальним законом та практикою Верховного Суду.

Адже ключовим критерієм нововиявлених обставин є не лише факт їх невідомості особі, а й об`єктивна неможливість їх виявлення за умови проявлення розумної обачності та належної процесуальної активності.

Закон вимагає об`єктивної, а не суб`єктивної неможливості. Відповідно до частини другої статті 423 ЦПК України, нововиявленими можуть вважатися лише ті обставини, які не були і не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Отже, якщо сторона мала реальну можливість отримати інформацію законним способом, але не скористалася нею, це не може визнаватися нововиявленою обставиною.

У цій справі відсутній вище вказаний ключовий критерій - об`єктивна неможливість дізнатися раніше.

Адвокат Веприк отримав інформацію шляхом прямого доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, під час первісного її розгляду інтереси заявниці ОСОБА_2 представляли адвокати - Демкович Ю. Й. і Матус Т. А.

Обставини щодо набуття та відчуження майна, а також інформація про права власності містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який є публічним джерелом інформації.

Жодних обмежень чи перешкод для отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у період 2021 - 2024 років заявницею не доведено. У заяві відсутні будь-які докази того, що реєстр був недоступний, інформація була прихована або існували об`єктивні перешкоди для її отримання на момент первісного розгляду справи.

Крім того, адвокати заявниці мали можливість звернутися із адвокатськими запитами для отримання вказаної у заяві інформації та копій договорів.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, відомості, які містяться в державних реєстрах, вважаються відкритими, і сторона вважається такою, що могла і повинна була про них знати. Якщо сторона не перевірила реєстр під час розгляду справи, це не є доказом неможливості виявлення обставини.

Також усталеною є правова позиція Верховного Суду про те, що критерій «не могли бути відомі» означає саме об`єктивну неможливість дізнатися про відповідні обставини за умови належної процесуальної поведінки сторони, а не фактичне незнання особи про ці обставини.

Заявниця стверджує, що дізналася про вказані факти лише після ухвалення рішення. Проте, згідно з правовою позицією Верховного Суду, для визнання обставини нововиявленою недостатньо, щоб вона була просто невідомою заявникові на час розгляду справи. Вона має бути такою, що об`єктивно не могла бути відома за умови проявлення розумної обачності.

У постанові Верховного Суду від 12 липня 2022 року у справі № 910/13908/17 зазначено, що нововиявлені обставини - це факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявникові, тобто такі, які він не міг виявити за умови проявлення розумної обачності та належної процесуальної активності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі № 372/4154/18, де наголошено, що саме по собі посилання на те, що сторона дізналася про певні обставини після ухвалення рішення, не свідчить про їх нововиявлений характер. Вирішальним є встановлення неможливості їх виявлення раніше.

Отже, фактично заявниця посилається лише на те, що вона дізналася пізніше, а не на те, що не могла дізнатися раніше.

Майно, на яке посилається заявниця, не входило до складу спадщини та не було предметом первинного спору. Однак заявниця ОСОБА_2 мала право в рамках підготовки до справи досліджувати майновий стан позивачки через реєстр, а також могла подавати відповідні адвокатські запити (з допомогою своїх адвокатів) чи клопотання про витребування доказів. І якраз на стадії розгляду первинної справи судом першої інстанції, а не зараз, могли бути заявлені зустрічні позовні вимоги, пов`язані з іншим майном позивачки. Станом на зараз жодних зустрічних позовних вимог (про які вказує заявниця як на підставу завдання для адвоката) не може бути заявлено ні у цій Справі (з огляду на процесуальну неможливість), ні у справі № 607/18762/25 (з огляду на те, що предметом спору є відшкодування половини вартості часток у господарських товариствах, а не спір про поділ спадкового майна між спадкоємцями).

Якщо сторона не ініціювала отримання інформації з державного реєстру речових прав, не заявила відповідні клопотання, не використала можливості свого адвокатського представництва, це не може в подальшому кваліфікуватися як нововиявлена обставина.

Таким чином, спосіб отримання інформації адвокатом Веприком Т. М. (доступ до Державного реєстру речових прав) не є новим або унікальним механізмом, під час первісного розгляду справи у ОСОБА_2 було два адвокати, які мали ті самі професійні повноваження та доступ до реєстрів, тому заявниця могла отримати відповідну інформацію ще у 2021 - 2024 роках таким самим способом, яким вона отримала її зараз.

Вищенаведену правову позицію послідовно підтримує і Верховний Суд, вказуючи: - що інститут перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами не призначений для виправлення процесуальних помилок сторони або наслідків її пасивної поведінки (Постанова КЦС ВС від 18 квітня 2024 року у справі № 137/1578/20, Постанова КЦС ВС від 25 січня 2023 року у справі № 378/962/19); - якщо сторона могла подати відповідні докази під час розгляду справи, але не зробила цього, такі обставини не можуть визнаватися нововиявленими (Постанова КЦС ВС від 28 липня 2021 року у справі № 345/1362/20; Постанова КЦС ВС від 19 червня 2024 року у справі № 372/4154/18, Постанова КЦС ВС від 28.07.2021 року у справі № 212/4585/17); що сторона несе ризик наслідків вчинення або невчинення нею процесуальних дій. Небажання сторони вчасно скористатися своїми правами (процесуальна пасивність) не може бути виправдане через інститут нововиявлених обставин (у постановах ВС, перелічених у двох пунктах вище).

Відтак, якщо сторона мала процесуальний механізм для отримання інформації, але не скористалася ним, це не створює підстав для перегляду рішення. І якщо сторона не скористалася доступними їй процесуальними інструментами - це її ризик, а не підстава для перегляду рішення.

Отже, твердження про те, що обставини зазначені в договорах не могли бути відомі заявниці, є юридично неспроможним і не відповідає вимогам частини другої статті 423 ЦПК України.

Судами у справі № 607/665/21 вже встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, що підтверджено рішеннями судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Правова природа наданих заявницею нотаріально посвідчених договорів - це нові докази на підтвердження вже встановленої Судом (на підставі сукупності інших доказів) обставини спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Подані заявницею нотаріальні документи не спростовують встановлені судами факти, не містять нових юридичних обставин, а спрямовані виключно на переоцінку доказів, що прямо заборонено частиною четвертою статті 423 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, а не нові докази; нові докази або інше тлумачення вже відомих обставин не є нововиявленими обставинами, а процедура перегляду судового рішення не може бути використана як альтернативна форма апеляційного чи касаційного перегляду.

Заявниця ОСОБА_2 , обґрунтовуючи свою заяву, посилається на нотаріальні договори, підписані ОСОБА_1 , трактуючи зміст цих договорів як підтвердження відсутності між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сімейних або фактичних шлюбних відносин.

Вказаний підхід є формальним, спрощеним і таким, що не враховує реальних обставин їх підписання, а також правової природи відповідних документів.

Зокрема, на момент укладення договорів ОСОБА_1 була переконана, що факт проживання однією сім`єю без укладення шлюбу та наявність фактичних сімейних відносин мають підтверджуватися офіційними документами, зокрема рішенням суду, довідками компетентних органів або іншими письмовими доказами. Оскільки таких документів у ОСОБА_1 на той момент не було, вона, діючи добросовісно та не усвідомлюючи юридичних наслідків формулювань, підписала договори із положеннями про відсутність зареєстрованого шлюбу чи документально підтверджених сімейних відносин, розуміючи їх саме у цьому, вузькому та формальному сенсі.

Водночас нотаріуси, які посвідчували відповідні договори, не надавали ОСОБА_1 роз`яснень щодо юридичного змісту понять «фактичні сімейні відносини», «проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу», а також не пояснювали, що зазначені у заявах формулювання можуть мати інше, ширше правове значення, ніж їх побутове розуміння.

А розгляд справи судом у період, коли був укладений договір купівлі-продажу квартири №1390 від 29 серпня 2024 року, тільки підкріпив переконання ОСОБА_1 в тому, що для підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу потрібне рішення суду, яке набрало законної сили. На той час рішення ще не набрало законної сили, оскільки воно було оскаржене в апеляційному порядку.

1/2 частка квартири АДРЕСА_3 дійсно була особистою приватною власністю ОСОБА_1 , тому в неї не було жодного мотиву у приховуванні інформації щодо спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 .

Вказана квартира набута у власність ОСОБА_1 та її сином (пополовині) в порядку приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим Тернопільським міським БТІ 16 вересня 2015 року. Станом на 16 вересня 2015 року приватизоване нерухоме майно (зокрема житло) вважалося особистою приватною власністю того з подружжя, хто його приватизував. Воно не належало до спільної сумісної власності подружжя, оскільки було набуте безоплатно під спільного проживання.

За наведених вище підстав зміст підписаних ОСОБА_1 нотаріально посвідчених договорів не може вважатися усвідомленим волевиявленням та не може тлумачитися як свідоме заперечення факту спільного проживання однією сім`єю, а тим більше не може трактуватися як доказ, який спростовує встановлені судами обставини у цій справі.

Таким чином, посилання заявниці на зміст нотаріальних договорів ОСОБА_1 є спробою вирвати окремі формулювання з контексту, надати їм невластиве правове значення та використати їх для повторної оцінки обставин, які вже були встановлені судами усіх інстанцій.

Тобто з наведених вище формальних підстав, заявниця по суті намагається створити підстави для зміни судового рішення, яке набрало законної сили.

Нотаріально посвідчені договори, на яких ґрунтуються всі доводи заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, отримані з порушенням Правил адвокатської етики щодо конфіденційності інформації та добросовісної поведінки адвоката, Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» щодо порядку здійснення адвокатської діяльності, Закону України «Про захист персональних даних» (розкриття персональних даних третіх осіб без їх згоди), Закону України «Про нотаріат» щодо порядку використання інформації, захищеної нотаріальною таємницею, вони є недопустимими доказами і не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Також на виконання п. 8 ч. 3 ст. 178, ч. 1 ст. 134 ЦПК України, адвокатка Гнитка Т. В. повідомляє, що попередній орієнтовний розрахунок судових витрат, які позивачка очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи, складають витрати на надання правової (правничої) допомоги та витрати на надсилання поштової кореспонденції в орієнтовній загальній сумі 70 000,00 грн. До цієї суми включено гонорар за ведення справи в суді першої інстанції, участь у двох судових засіданнях, написання відзиву на позовну заяву, ознайомлення з матеріалами справи в паперовій формі в приміщенні Суду, написання клопотання про визнання доказів недопустимими та постановлення окремої ухвали щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, написання заперечення на клопотання про витребування доказів, витрати на надсилання документів учасникам справи, які не мають зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС.

17 лютого 2026 року через систему «Електронний суд» надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В. (зареєстровано судом 18 лютого 2026 року), де у листі під назвою відзив представник повідомила суд, що разом із відзивом не надійшли два файли через помилку у роботі системи, а тому повторно надсилає вказані файли.

09 березня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення представника ОСОБА_2 - адвоката Веприка Т. М. на клопотання про визнання доказів недопустимими та постановлення окремої ухвали щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності.

В цих запереченнях зазначено, що клопотання зводиться до того, що адвокат Веприк Т. М. нібито неправомірно використав спеціальний доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (надалі - ДРРП), завантаживши сканкопії договорів щодо третіх осіб, і що такі докази отримані «не у спосіб встановлений законом» чи «не з передбаченого законом джерела». Цей аргумент є безпідставним та суперечить нормам чинного законодавства з огляду на таке.

Частиною 3 статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено що, для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Бюро економічної безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, приватних виконавців, арбітражних керуючих, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру прав у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Порядок доступу до Державного реєстру прав визначається Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно з положеннями частини 7 статті 34 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», за отримання інформації з Державного реєстру прав у порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону, справляється адміністративний збір у розмірі 0,04 прожиткового мінімуму для працездатних осіб за отримання інформації адвокатами, нотаріусами (під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості) шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав.

Пунктом 6 Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 року № 484) встановлено, що форма та зміст інформації з Державного реєстру прав, що може бути отримана шляхом доступу до зазначеного Реєстру, визначаються у Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141.

Пунктом 7 цього ж Порядку передбачено, що надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі з безпосереднім доступом до Реєстру забезпечується за допомогою програмних засобів його ведення шляхом здійснення користувачем пошуку відомостей Державного реєстру прав, завантаження та перегляду в електронній формі для їх подальшого використання, зокрема друку. Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 року № 553), зокрема пунктами 55-56, встановлено, що відомості з Державного реєстру прав формуються виключно за допомогою програмних засобів його ведення з обов`язковим присвоєнням індексного номера, фіксацією дати та часу їх формування. Відомості з Державного реєстру прав формуються у т.ч. у формі інформації з Державного реєстру прав, документів реєстраційної справи (до яких і належать сканкопії правовстановлюючих документів). З наведеного вбачається, що законодавство наділяє адвоката правом прямого доступу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, задля отримання інформації в рамках здійснення своїх повноважень.

При цьому, законодавець не встановив жодних обмежень щодо того, що адвокат може отримувати інформацію лише «щодо свого клієнта» або лише «в інтересах клієнта стосовно клієнта». Доступ надається для здійснення адвокатських повноважень загалом, що включає збір доказів, дослідження обставин справи, аналіз правовідносин третіх осіб, якщо це необхідно для захисту прав клієнта.

Адвокат Веприк Т. М. діяв на підставі Договору про надання правничої допомоги № 1 від 26 листопада 2025 року, укладеного з ОСОБА_2 . Завданнями за цим договором визначено, зокрема: дослідження майнового стану ОСОБА_1 в частині виявлення нерухомого майна, здійснення правового аналізу обставин справи № 607/665/21. Таким чином, доступ до ДРРП здійснювався в рамках виконання конкретного завдання за договором, з дотриманням передбаченої законодавством процедури.

Представниця позивачки - адвокатка Гнитка Т. В. стверджує, що адвокат Веприк Т. М. порушив вимоги Закону України «Про захист персональних даних», зокрема отримав та використав персональні дані ОСОБА_1 та інших осіб без їхньої згоди.

Однак, у клопотанні ігнорується ключова обставина - згода суб`єкта персональних даних є лише однією з підстав для обробки, і за наявності інших законних підстав така обробка здійснюється без відповідної згоди. Зазначене обґрунтовується наступним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

У цій справі адвокат Веприк Т. М. діяв саме з метою захисту законних інтересів своєї клієнтки ОСОБА_2 , яка є відповідачкою у справі № 607/665/21, дочкою померлого ОСОБА_3 та відповідно його спадкоємицею за законом. Рішенням суду від 23 травня 2022 року у цій справі було встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 з ОСОБА_3 . Це рішення надає ОСОБА_1 право вимоги щодо поділу майна спільної сумісної власності набутого у період співжиття з померлим (ст. 74 СК України), що безпосередньо впливає на обсяг спадкових прав ОСОБА_2 та її право власності на спадкове майно. Отже, законний інтерес ОСОБА_2 полягає у захисті своїх спадкових прав та права власності на спадкове майно батька. З цією метою нею подано заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, оскільки встановлені рішення суду обставини щодо спільного проживання позивачки та батька відповідачки, не відповідають дійсності, були зроблені судом при суперечливій поведінці позивачки ( ОСОБА_1 у нотаріально посвідчених договорах сама заявляла про відсутність у неї фактичних сімейних відносин з будь ким).

У цій справі обробка персональних даних ОСОБА_1 була необхідна для обґрунтування заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами (п. 1 ч. 2 ст. 423 ЦПК України). Нотаріально посвідчені договори містять офіційні заяви ОСОБА_1 про відсутність фактичних сімейних відносин саме у період, за який судом встановлено факт спільного проживання. Без дослідження цих документів правова вимога заявниці не може бути ні сформульована, ні обґрунтована перед судом. Водночас ОСОБА_2 захищає свої спадкові права як спадкоємиця за законом померлого ОСОБА_3 , обсяг яких безпосередньо залежить від результату перегляду.

Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, включаючи документи реєстраційної справи (сканкопії правовстановлюючих документів), отримана адвокатом Веприком Т. М. у порядку та спосіб, прямо передбачені статтею 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пунктами 6, 7 Порядку доступу до ДРРП та пунктами 55-56 Порядку державної реєстрації. Безпосередній доступ адвоката до ДРРП є законодавчо встановленим механізмом здійснення адвокатських повноважень, а не «неправомірним використанням спеціального доступу», як безпідставно стверджує представниця позивачки. Відтак підстави для застосування ч. 1 ст. 78 ЦПК України відсутні, оскільки докази отримані із джерела та у порядку, прямо передбачених законом.

Обробка персональних даних здійснювалася на підставі не менше чотирьох самостійних правових підстав, передбачених Законом України «Про захист персональних даних»: дозвіл на обробку для здійснення повноважень, визначених законом (п. 2 ч. 1 ст. 11); необхідність виконання професійного обов`язку адвоката (п. 5 ч. 1 ст. 11); необхідність захисту законних інтересів клієнтки (п. 6 ч. 1 ст. 11); необхідність обґрунтування правової вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 25). За наявності будь-якої (однієї) з цих підстав згода суб`єкта персональних даних не вимагається. Вимога представниці позивачки щодо отримання попередньої згоди процесуального опонента на збирання доказів є нездійсненною, суперечить принципу змагальності (ст. 12, 13 ЦПК України) та фактично позбавляє сторону конституційного права на судовий захист (ст. 55 Конституції України).

Дії адвоката Веприка Т. М. не містять ознак порушення Правил адвокатської етики. Отримання відомостей з державного реєстру через законодавчо встановлений механізм доступу не належить до переліку заборонених дій, визначених статтею 25 Правил адвокатської етики. Підстави для постановлення окремої ухвали у порядку ст. 262 ЦПК України відсутні, оскільки не встановлено жодного порушення закону чи професійних обов`язків.

Стандарт допустимості доказів у цивільному процесі суттєво відрізняється від кримінального. ЦПК України не передбачає доктрини «плодів отруйного дерева». Нотаріально посвідчені договори є офіційними документами, автентичність та зміст яких не ставляться під сумнів навіть представницею позивачки. Зміст цих договорів - заяви ОСОБА_1 про відсутність у неї фактичних сімейних відносин - є об`єктивним юридичним фактом, що існує незалежно від способу отримання. Суд оцінює докази за внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження (ч. 1 ст. 89 ЦПК України), а не за безпідставними формальними критеріями, наведеними у клопотанні. Задоволення Клопотання призвело б до фактичної заборони учасникам цивільного процесу використовувати законодавчо передбачені механізми збирання доказів, зруйнувало б принцип змагальності сторін та позбавило б заявницю можливості реалізувати право на судовий захист. Таким чином, клопотання є безпідставним, необґрунтованим, суперечить нормам чинного законодавства та не підлягає задоволенню в жодній частині.

Адвокат Веприк Т. М. просить відмовити у задоволенні клопотання від 05 лютого 2026 року представниці позивачки ОСОБА_1 - адвокатки Гнитки Т.В. про визнання доказів недопустимими та постановлення окремої ухвали.

10 березня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли доповнення до клопотання від 05 лютого 2026 року про визнання доказів недопустимими та постановлення окремої ухвали представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В.

Сторона позивача покликається на позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №490/10876/23 від 21 січня 2026 року, в якій суд виснував: Ураховуючи особливий статус суду в системі органів, що забезпечують правовий порядок, суд зобов`язаний реагувати на випадки очевидних, умисних або системних порушень закону (постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 160/980/24, від 25 січня 2019 року у справі № 822/1832/18 тощо) (останній абзац пункту 20 постанови). У цій постанові також вказано, що метою застосування такого засобу судового реагування є усунення недоліків у правозастосовчій діяльності, попередження та припинення порушень з боку державних органів та інших осіб, припинення зловживання процесуальними правами сторонами у справі тощо. Вирішення означених питань судом, насамперед, спрямоване на забезпечення принципу законності як складової частини принципу верховенства права.

Адвокатка Гнитка Т. В. вважає очевидними порушення адвоката Веприка Т. М., а саме: адвокат цілеспрямовано здійснив пошук та завантаження нотаріально посвідчених договорів щодо третіх осіб, які не є його клієнтами і не є учасниками справи ( ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 ); дії вчинені умисно: адвокат самостійно зазначив у заяві про перегляд рішення, що здійснив пошук за суб`єктом права ОСОБА_1 і цілеспрямовано завантажив документи реєстраційних справ; порушення є системним: отримавши доступ до ДРРП як адвокатський інструмент, ОСОБА_10 використав його для збору доказів щодо осіб, які не є його клієнтами, в обхід звичайних процедур витребування доказів у порядку ст. 84 ЦПК України; допущені порушення зачіпають права не лише ОСОБА_1 , а й третіх осіб - ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , які взагалі не є учасниками справи і не могли захистити свої права.

У запереченні наводиться розгорнуте цитування ч. 3 ст. 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (надалі - Закон про реєстрацію) як доказу «законності» отримання адвокатом Веприком Т. М. документів третіх осіб з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (надалі - ДРРП). Однак цей аргумент є неповним та маніпулятивним, оскільки навмисно ігнорує межі та цілі такого доступу.

Тому посилання у запереченні на те, що «законодавець не встановив жодних обмежень щодо того, що адвокат може отримувати інформацію лише щодо свого клієнта» є хибним та маніпулятивним. Якраз навпаки: спеціальний характер доступу передбачає здійснення його виключно у межах повноважень адвоката при наданні правової допомоги конкретному клієнту; а не для збору відомостей щодо будь-яких третіх осіб.

Завантаження сканкопій нотаріально посвідчених договорів, сторонами яких є треті особи (не клієнт адвоката), виходить за межі стандартного отримання інформаційних довідок та є цілеспрямованим збором конфіденційних документів, що містять персональні дані осіб, які не є учасниками справи. Саме цей аспект є ключовим і залишився поза увагою у запереченні.

Адвокат Веприк Т. М. отримав повні тексти нотаріально посвідчених договорів, включаючи всі персональні дані сторін. Передача таких документів його клієнтці ОСОБА_2 є порушенням конфіденційності нотаріальних дій та становить дисциплінарний проступок.

26 червня 2026 року судом було зареєстроване клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Веприка Т. М. про повернення без розгляду відзиву на заяву про перегляд за нововиявленими обставинами рішення, яке суд вирішив без оформлення окремого документа 26 червня 2026 року, відмовив у задоволенні цього клопотання, ухвала занесена до протоколу судового засідання.

26 червня 2026 року судом були зареєстровані письмові пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Веприка Т. М., у яких останній стверджує, що у цій справі нововиявленою обставиною є факт систематичного офіційного заперечення ОСОБА_1 наявності фактичних сімейних відносин з будь-ким, у тому числі з ОСОБА_3 , у період, за який суд встановив факт їх спільного проживання. Цей факт зафіксовано у п`яти нотаріально посвідчених договорах (2017, 2020 та 2024 років), де позивачка, діючи добровільно, при здоровому розумі та ясній пам`яті, будучи ознайомленою нотаріусом з вимогами законодавства, заявляла про відсутність сімейних відносин з посиланням, зокрема, на статтю 74 Сімейного кодексу України. Суд досліджував одну групу доказів (покази 12 свідків, фотографії, документи про спільне проживання, страхування, поховання тощо), а нововиявлена обставина стосується принципово іншого факту - офіційної позиції самої позивачки, яка прямо суперечить встановленому судом факту. Це не переоцінка вже досліджених доказів, а виявлення нового юридичного факту, який суду не був відомий і який ним не оцінювався. Майно, щодо якого укладено спірні договори (будинок і земельна ділянка по АДРЕСА_1 , та квартира АДРЕСА_2 ), не входило до складу спадщини ОСОБА_3 і не було предметом спору у справі. Предметом первісного розгляду було встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на частки в ТОВ, а не дослідження особистого майнового стану позивачки. Заявниця не мала жодних процесуальних чи фактичних підстав ініціювати пошук у ДРРП щодо особистого майна ОСОБА_1 .

Відомості, які стали підставою для заяви, не є публічними. Публічна частина ДРРП обмежується інформацією про зареєстровані речові права (власник, об`єкт, дата реєстрації). Натомість тексти (сканкопії) правовстановлюючих документів доступні лише визначеному колу суб`єктів через спеціальний доступ. Саме зі сканкопій договорів стало відомо про заяви ОСОБА_1 щодо її сімейного стану, а ці відомості не відображаються у публічних інформаційних довідках ДРРП. Таким чином, посилання відзиву на «публічність» інформації стосується лише факту реєстрації права, а не змісту заяв, які є нововиявленою обставиною.

Позивачка ОСОБА_1 умисно приховала від суду обставини, що суперечили її позиції. Вона не повідомляла суду про наявність договорів, у яких заявляла про відсутність сімейних відносин, хоча була зобов`язана діяти добросовісно (п. 6 ст. 3 ЦК України). Приховування стороною істотних обставин саме по собі обґрунтовує об`єктивну неможливість їх виявлення протилежною стороною.

Довід відзиву про те, що позивачка «була переконана у необхідності рішення суду для підтвердження факту співжиття», є внутрішньо суперечливим. Договір купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2024 року укладений вже під час апеляційного перегляду цієї ж Справи, де ОСОБА_1 відстоювала наявність сімейних відносин. Позивачка не могла одночасно стверджувати в суді про наявність сімейних відносин і заявляти нотаріусу про їх відсутність, не усвідомлюючи суперечливості своєї поведінки. Довід про відсутність у позивачки «мотиву приховування» (оскільки квартира була її особистою власністю) є нерелевантним. Мотив полягає саме в тому, щоб заперечувати сімейні відносини при розпорядженні майном (для уникнення потреби у згоді партнера) і одночасно стверджувати про їх наявність у суді (для отримання спадщини).

Відзив фактично оминає ключовий аргумент заяви - суперечливу поведінку позивачки, яка заслуговує на особливу увагу Суду.

ОСОБА_1 протягом років систематично заявляла перед нотаріусами про відсутність фактичних сімейних відносин з будь-ким. Одночасно, з 2021 року вона стверджує в суді, що проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю з 2009 по 2020 рік, та вимагає визнання за нею прав, пов`язаних зі спадщиною.

Така поведінка є класичним прикладом доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності (п. 6 ст. 3 ЦК України). Згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанова Великої Палати ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17; постанови КЦС ВС від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 14.12.2022 у справі № 126/2200/20, від 18.01.2023 у справі № 643/20455/14), суд не повинен захищати право, яке стверджується особою на підставі недобросовісної зміни своєї позиції.

Неможливо одночасно жити однією сім`єю для суду (щоб набути права на спадщину) і не жити нею для нотаріуса (щоб вільно розпоряджатися майном). Ця суперечність є самостійною істотною обставиною, яка могла б привести суд до іншої оцінки доказів та інших висновків.

Виявлені обставини є істотними, оскільки згідно з правовою позицією Верховного Суду (постанова від 01.08.2024 у справі № 723/2176/16-ц) нотаріально посвідчені заяви сторони про відсутність сімейних відносин унеможливлюють встановлення факту проживання однією сім`єю. Якби суду були відомі ці обставини, це могло б призвести до ухвалення протилежного рішення.

26 червня 2026 року суд вирішував клопотання сторони заявника про витребування доказів та відмовив у його задоволенні ухвалою без оформлення окремого документа, яка занесена до протоколу судового засідання.

20 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на письмові пояснення від представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В. В їх обґрунтування зазначено доводи, викладені у попередніх заявах сторони, основними запереченням є: процесуальна неприйнятність поданих письмових пояснень; нотаріально посвідченні договори є новим доказом; необґрунтованість неможливості отримання доказів (нотаріально посвідчених договорів) в ході розгляду справи в суді першої інстанції; «істотність» і перевага нотаріальних заяв над показаннями свідків стосується оцінки доказів, що перебуває поза межами цього провадження; доктрина venire contra factum proprium не є підставою для перегляду за нововиявленими обставинами.

20 серпня 2026 року судом були зареєстровані додаткові пояснення представника ОСОБА_2 - адвоката Веприка Т. М., які зводяться до того, що докази, отримано ним в межах закону, відповідно до наданого адвокатам доступу.

21 серпня 2026 року через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на додаткові пояснення відзив представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В. у яких сторона вважає, що доступ адвоката до ДРРП є цільовим, а обробна персональних даних третіх осіб які містяться у договорі не мала законних підстав.

Представник заявниці (відповідачки) ОСОБА_2 - адвокат Веприк Т. М. в судовому засіданні підтримав доводи, викладені у заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, запереченнях, письмових поясненнях, вважає укладення ОСОБА_1 правочинів, у яких вона заперечувала факт перебування у фактичних сімейних відносинах з ОСОБА_3 є нововиявленими обставинами. Якщо б суд був обізнаний про такі твердження ОСОБА_1 в офіційних документах нотаріусу, це б вплинуло на його позицію та вирішення справи могло б відбутися по іншому.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокатка Гнитка Т. В. підтримала обґрунтування поданого нею відзиву, вважає, що докази, здобуті адвокатом Веприком Т. В. є недопустимими, оскільки отримані ним всупереч закону. ОСОБА_2 надавалася правнича допомога в ході розгляду справи № 607/665/21, а тому її необізнаність про вчинення позивачкою правочинів, на які є покликання у заяві про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, не є достатнім доводом, адже доступ до реєстрів не був обмежений. Один з договорів укладено у 2024 році, він не існував на момент ухвалення рішення, а відчужуване за ним майно є особистою власністю ОСОБА_1 . Адвокатка Гнитка Т. В. вважає, що обставини, на які покликається заявниця не є нововиявленими, вони не могли вплинути на прийняття судом рішення, а відтак підстав для задоволення заяви ОСОБА_2 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відсутні.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Боднарчук О. І. в судове засідання не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи у її відсутності.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце проведення судового засідання, що в силу ч. 2 ст. 429 ЦПК України, не перешкоджає суду вирішувати заяву по суті.

Перевіривши та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року, справа № 607/665/21, позов задоволеночастково; встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 з 2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 302,66 грн судового збору; стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 302,66 грн судового збору; стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 151,33 грн судового збору; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 на відшкодування судового збору 151,33 грн.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 23 травня 2022 року - змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови. В решті рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 квітня 2025 року рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року в незміненій частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 05 грудня 2024 року залишено без змін.

У січні 2026 року ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Веприк Т. М., звернулася до суду із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по 24 вересня 2020 року, яку обґрунтовано змістом наступних документів.

Так, за змістом договору дарування від 20 листопада 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г. М., реєстр № 1676, цей правочин укладено між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_9 (Обдаровувана). Предмет договору: безоплатна передача (дарування) обдаровуваній житлового будинку АДРЕСА_1 (п. 1); Дарувальник свідчить, що: цілий житловий будинок, що є предметом цього Договору, є її особистою власністю, так як на момент його придбання вона у зареєстрованому шлюбі та фактичних сімейних відносинах ні з ким не перебувала та не перебуває, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказане майно (чи його частку), в тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні (п. 7).

Також відповідно до договору дарування (земельної ділянки) від 20 листопада 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Федірко Г. М., реєстр № 1678, цей правочин укладено між ОСОБА_1 (Дарувальник) та ОСОБА_9 (Обдаровувана). Предмет договору: безоплатна передача (дарування) обдаровуваній земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:15:004:0039, яка розташована по АДРЕСА_1 (п. 1); Дарувальник свідчить, що ціла земельна ділянка, що є предметом цього Договору, є її особистою приватною власністю, так як на момент її придбання вона у зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах ні з ким не перебувала та не перебуває, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказане, майно (чи його частку), в тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні (п. 7).

Згідно договору купівлі-продажу житлового будинку від 20 грудня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О. О., реєстр №1477, він укладений між ОСОБА_8 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець). Предмет договору: продаж житлового будинку АДРЕСА_1 (п. 1); Покупець стверджує, що на момент укладення цього договору вона є неодруженою і цей житловий будинок набувається нею особисто (п. 15).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 20 грудня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О. О., реєстр № 1476, укладено між ОСОБА_8 (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець). Предмет договору: продаж земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:15:004:0039, яка розташована по АДРЕСА_1 (п. 1); Покупець стверджує, що на момент укладення цього договору вона є неодруженою і ця земельна ділянка набувається нею особисто (п. 19).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Василевич О. О., реєстр №1390, уклали цей правочин ОСОБА_1 (Продавці) та ОСОБА_7 (Покупець). Предмет договору: продаж квартири АДРЕСА_2 (п. 1). ОСОБА_1 стверджує та гарантує, що на момент набуття 1/2 частки у праві власності на дану квартиру вона в зареєстрованому шлюбі не перебувала та ні з ким не проживала однією сім`єю без укладення шлюбу, 1/2 частка у праві власності на квартиру, яка є предметом Договору, є її особистою приватною власністю (не є спільною сумісною власністю подружжя), про що Покупцю доведено нотаріусом до відома заявою від імені ОСОБА_1 , яка зберігається в справах нотаріуса (п. 3.4.).

За змістом свідоцтва про право власності на житло, виданого згідно з розпорядженням (наказом) начальника Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації 16 вересня 2015 року № 46591, квартира за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 - , та членам її сім`ї, ОСОБА_11 - . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Вчинення описаних вище правочинів підтверджується Інформацією з Державного Реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 457484707 від 19 грудня 2025 року, яка отримана адвокатом Веприком Т. М. на підставі Договору № 1 про надання правничої допомоги від 26 листопада 2025 року (клієнт - ОСОБА_2 ).

Відтак, вирішуючи по суті заяву ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами передбачено у статтях 423-429 глави 3 розділу V «Перегляд судових рішень» Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).

Передбачений главою 3 розділу V ЦПК України перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у зв`язку з нововиявленими або виключними обставинами є самостійною стадією цивільного процесу, в якому суд перевіряє наявність чи відсутність правових підстав для цього - юридичних фактів, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, хоча їх подання до суду могло зумовити ухвалення іншого за змістом судового рішення.

Процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин. Підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення, постанови чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки її учасники не знали про цю обставину та, відповідно, не могли підтвердити її в суді. Тобто перегляд справи у зв`язку з нововиявленими обставинами спрямований не на усунення судових помилок, а на перегляд судового рішення у вже розглянутій справі з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення такого рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), пункти 7.4, 7.5).

Згідно із частиною першою статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частини другої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинамиє: - істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; - встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у справі; - скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 423 ЦПК України нововиявленими є обставини, які: а) входять до предмета доказування у відповідній справі; б) обґрунтовують вимоги або заперечення сторін; можуть вплинути на висновки суду про права й обов`язки її учасників або мають інше істотне значення для правильного вирішення спору; в) існували на час розгляду справи, рішення в якій переглядається; г) спростовують фактичні дані, покладені в основу такого рішення; не були встановлені, коли суд ухвалював це рішення; д) не були та не могли бути відомі на час розгляду справи особі, яка звертається із заявою про перегляд рішення; стали відомими тільки після його ухвалення (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 127/10129/17 від 22 січня 2019 року (пункт 26)).

Таким чином нововиявленими обставинами є юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи, існували на час її розгляду, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин.

Питання про те, які обставини вважати істотними, є оціночним. Суд вирішує його у кожному конкретному випадку з урахуванням того, чи ці обставини могли спростувати факти, покладені в основу судового рішення, та вплинути на висновки суду під час його ухвалення так, що якби вказана обставина була відома особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Визначена чинним ЦПК України процедура перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами передбачає процесуальні обмеження, які полягають у тому, що суд переглядає раніше прийняте рішення в межах, в яких нововиявлені обставини впливають на його суть; суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина п`ята статті 423 ЦПК України).

У частині четвертій статті 423 ЦПК України визначено перелік підстав, які виключають можливість перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами, зокрема передбачено, що не є підставою для перегляду: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи.

Процесуальні недоліки розгляду справи (зокрема, неповне встановлення фактичних обставин справи, порушення порядку дослідження доказів) не вважаються нововиявленими обставинами, проте можуть бути підставою для перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку.

Обставини, на які посилалася особа, яка брала участь у справі, у своїх поясненнях, в апеляційній чи касаційній скарзі або які могли бути встановлені при всебічному і повному з`ясуванні судом обставин справи, не є нововиявленими обставинами.

Неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

При вирішенні питання про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами суд має виходити з визначених частиною другою статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться у статтях 424, 426 ЦПК України.

Таким чином, судове рішення не може переглядатись за нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а є підстави для перегляду судового рішення в апеляційному чи касаційному порядку, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи.

Необхідними умовами нововиявлених обставин є те, що підстави повинні виникнути після ухвалення рішення у справі (істотні обставини стали відомі стороні після ухвалення рішення, скасовано рішення, яке стало підставою для ухвалення іншого рішення, встановлені факти завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів після ухвалення незаконного рішення тощо).

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14, від 14 січня 2026 року у справі № 361/161/13-ц.

Обставини, на які посилається заявниця ОСОБА_2 , діючи через представника - адвоката Веприка Т. М. стосуються укладення ОСОБА_1 ряду правочинів, які суд описав вище, та в яких містяться наступні твердження: Дарувальник свідчить, що: цілий житловий будинок, що є предметом цього Договору, є її особистою власністю, так як на момент його придбання вона у зареєстрованому шлюбі та фактичних сімейних відносинах ні з ким не перебувала та не перебуває, і особи які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на вказане майно (чи його частку), в тому числі і відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні; Покупець стверджує, що на момент укладення цього договору вона є неодруженою і цей житловий будинок набувається нею особисто; ОСОБА_1 стверджує та гарантує, що на момент набуття 1/2 частки у праві власності на дану квартиру вона в зареєстрованому шлюбі не перебувала та ні з ким не проживала однією сім`єю без укладення шлюбу, 1/2 частка у праві власності на квартиру, яка є предметом Договору, є її особистою приватною власністю (не є спільною сумісною власністю подружжя), про що Покупцю доведено нотаріусом до відома заявою від імені ОСОБА_1 , яка зберігається в справах нотаріуса (п. 3.4.).

Водночас суд звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю, спільний побут, взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України). СК України не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які підтверджують наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2023 року справа № 761/23526/20, зазначено наступне: «Установивши на підставі поданих сторонами доказів наявність у стосунках сторін ознак, притаманних подружжю, зокрема: спільне проживання разом з їх спільною дитиною, пов`язаність спільним побутом та бюджетом, ведення спільного господарства та понесення спільних витрат в інтересах сім`ї, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про те, що сторони в період з лютого 2012 року до грудня 2018 року проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в розумінні статті 74 СК України.

З огляду на те, що квартира АДРЕСА_1 придбана сторонами в період їх перебування у фактичних шлюбних стосунках, суди зробили висновок про наявність підстав для її визнання об`єктом спільної сумісної власності та її поділ між сторонами в рівних частках.

Верховний Суд з такими висновками судів попередніх інстанцій погоджується та додатково зазначає, що саме по собі зазначення в договорі купівлі-продажу спірної квартири про неперебування відповідача в шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах без установлення контексту такого твердження не може свідчити про непроживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу на момент укладення цього договору.

Так, підписання відповідачем типового договору купівлі-продажу із застереженням про неперебування в шлюбних стосунках є його одностороннім волевиявленням. Позивачка, не будучи стороною цього договору, будь-якого впливу на таке волевиявлення не має, а механізму оспорення правочину в частині згаданого застереження чинним законодавством не передбачено.

Тому включення такого пункту в договір купівлі-продажу (як і його відсутність) саме по собі не може створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки сторін цього спору в контексті їх стосунків як чоловіка та жінки. Обставина проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку після надання оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності».

Так, підписання ОСОБА_1 типового договору купівлі-продажу та дарування із застереженням про не перебування в шлюбних стосунках є її одностороннім волевиявленням. Померлий ОСОБА_3 , не будучи стороною цих договорів, будь-якого впливу на таке волевиявлення не мав, а механізму оспорення правочину в частині згаданого застереження чинним законодавством не передбачено.

Тому включення такого пункту в договір купівлі-продажу чи дарування (як і його відсутність) саме по собі не може створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки ОСОБА_1 в контексті її стосунків з померлим ОСОБА_3 . Обставина проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу підлягає встановленню судом у кожному конкретному випадку після надання оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності.

При ухваленні судом рішення по справі № 607/665/21, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по 24 вересня 2020 року, судом було встановлено ведення ними спільного господарства, наявність у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків в розумінні статті 3 СК України.

Обґрунтування заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами по справі №607/665/21, на які посилаються заявниця ОСОБА_2 та її представник - адвокат Веприк Т. М., ці обставини не спростовують, та, з огляду на дату укладення правочинів купівлі-продажу та дарування, а саме: 20 грудня 2017 року та 20 листопада 2020 року, могли бути встановлені при всебічному і повному з`ясуванні судом обставин справи, за умови належного користування сторонами своїми процесуальними правами та обов`язками, а відтак не є нововиявленими обставинами.

Доводи заяви ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в частині покликання на договір купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2024 року, є безпідставними, оскільки незалежно від тверджень ОСОБА_1 про її перебування чи не перебування у шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах, позивачка відчужувала належну їй особисто частку майна, яку вона набула у власність через приватизацію. Другий із подружжя не має права на частку в такому майні лише на підставі перебування у шлюбі чи фактичних шлюбних відносинах, а тому вчинення цього правочину не може вплинути на висновки суду при вирішенні справи № 607/665/21.

Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи. Крім того, судове рішення не можна переглядати у зв`язку з нововиявленими обставинами у разі, якщо обставини, передбачені частиною другою статті 423 ЦПК України, відсутні, а також якщо обставини, визначені частиною другою статті 423 ЦПК України, були або могли бути відомі заявникові на час розгляду справи (див. зазначену постанову у справі № 127/10129/17 (пункти 27, 28)).

Не належать до нововиявлених нові обставини, які виникли або змінилися після ухвалення судом рішення, новий доказ або нове обґрунтування позовних вимог чи заперечень проти позову. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювали суди під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 9901/819/18 від 14 квітня 2021 року (пункт 6.38)).

За встановлених обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Веприк Т. М., про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвокатки Гнитка Т. В. про визнання доказів недопустимими та постановлення окремої ухвали щодо притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, то суд звертає увагу на наступне.

Порядок надання інформації з Державного реєстру прав для адвокатів визначено частиною третьою статті 32 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Так, у зв`язку із здійсненням адвокатами повноважень, визначених законом, зазначена інформація надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру прав, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» та Порядку доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Такий доступ надається технічним адміністратором Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) на підставі укладеного з адвокатом договору. За цим же механізмом доступ може бути тимчасово зупинений або припинений.

Окремо цей Закон визначає, що витребування чи вилучення реєстраційних справ або окремих документів можливе лише за рішенням суду. Проте це не перешкоджає адвокатам отримувати електронні копії документів через інструменти доступу до Реєстру.

Відомості, які формуються Реєстром, подаються у вигляді переліку документів, що містяться у відповідній реєстраційній справі. Після ознайомлення з цим переліком адвокат може завантажити потрібний документ в електронному форматі.

Отже, копії документів із реєстраційної справи у відповідь на адвокатський запит не видаються. Єдиний передбачений законодавством шлях для їх отримання - особистий електронний доступ адвоката до Реєстру, який у адвоката Веприка Т. М. наявний, про що ним зазначено в описаних вище поясненнях та запереченнях, а відтак останній діяв правомірно, отримав інформацію відкрито, ідентифікувавши себе, як адвокат - представник Гусак Х. М., а тому підстав для застосування у виниклих правовідносинах ст. 262 ЦПК України, суд не вбачає.

На підставі наведеного, керуючись статтями 259, 260, 261, 352-354, 423-429 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні заявиОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Веприк Тарас Михайлович, про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 травня 2022 року, в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у період з 2009 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Головуючий суддя Герчаківська О.Я.