Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
01 жовтня 2026 р. № 520/19455/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ольги Горшкової, розглянувши в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участі 3-ї особи ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови,
В С Т А Н О В И В:
Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову від 26.06.2026 року, винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левченко Романом Сергійовичем у виконавчому провадженні 77319840 про накладення штрафу.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що постанова від 26 червня 2026 року, винесена старшим державним виконавцем відділу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Левченко Р.С., на департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради у виконавчому провадженні №77319840 про накладення штрафу є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Позивач наголосив, що невиконання судового рішення зумовлене не його небажанням або ухиленням від виконання, а обставинами, які об`єктивно не залежать від його волі. На думку позивача, сам факт невиконання рішення у встановлений строк без з`ясування та оцінки причин такого невиконання не є достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності у вигляді штрафу.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 відкрито провадження в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та призначено розгляд справи на 21.07.2026.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 залучено ОСОБА_1 до участі у розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 клопотання Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про заміну неналежного відповідача у справі №520/19455/26 - залишено без задоволення. Відкладено судове засідання на 03.09.2026.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.09.2026 залучено до участі в адміністративній справі №520/19455/26 в якості співвідповідача - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що оскаржувана постанова винесена в межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами чинного законодавства.
Представником Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надано до суду матеріали виконавчого провадження №77319840.
Третя особа своїм правом надання у відповідності до ст. 165 КАС України для подання пояснень не скористалась, свою позицію стосовно заявлених позовних вимог суду не повідомила.
Учасники справи (їх представники) в судове засідання, призначене 01.10.2026 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином у відповідності до вимог ст. 126 КАС України.
Поряд з тим представник позивача заявив клопотання про розгляд справи без його участі, за наявними документами в матеріалах справи.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч.4 ст. 287 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом двадцяти днів після відкриття провадження у справі.
З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Судом встановлено, що, рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/16253/21 були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради та зобов`язано виплатити ОСОБА_1 разову грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням раніше виплаченої суми.
На виконання зазначеного судового рішення Донецьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист №200/17026/21.
Як вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, постановою державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26.02.2025 відкрито виконавче провадження №77319840 з примусового виконання вказаного виконавчого листа та зобов`язано боржника виконати рішення суду протягом десяти робочих днів.
Листом від 06.03.2025 року № 30-212 Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради повідомив державного виконавця про обставини, які, на думку боржника, унеможливлюють виконання судового рішення.
У зазначеному листі позивач повідомив, що вся територія Маріупольського району Донецької області віднесена до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України. З 27.02.2022 Департамент припинив виконання делегованих державою повноважень щодо підготовки виплатних документів та забезпечення фінансування державних соціальних виплат, був відключений від державних сервісів і програм нарахування та виплати державних допомог, а також втратив доступ до фізичних та електронних носіїв інформації у зв`язку зі знищенням будівлі Департаменту, серверних приміщень та архівних даних.
Позивач також зазначив, що всім одержувачам, які перебували на обліку в департаменті соціального захисту населення Маріупольської міської ради, нарахування та виплата грошових допомог, пільг, житлових субсидій нараховуються в порядку, передбаченому постановою Кабінета Міністрів України від 07 березня 2022 року N? 215 «Про особливості нарахування та виплати грошових допомог, пільг та житлових субсидій на період дії воєнного стану», а відповідно до п. 22 Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 року № 590, у разі введення воєнного стану перерахування міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам населених пунктів на тимчасово неконтрольованій території Казначейством не здійснюється.
Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левченко Романом Сергійовичем від 26.06.2026 у виконавчому провадженні №77319840 на Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради як на боржника накладено штраф на користь держави у розмірі 5100,00 грн.
Підставою для накладення штрафу в оскаржуваній постанові зазначено те, що рішення боржником самостійно не виконується. Цією ж постановою боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.
Не погодившись із винесеною державним виконавцем постановою про накладення штрафу у розмірі 5100,00 гривень, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, а також розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Частиною шостою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом десяти робочих днів, крім рішень, що підлягають негайному виконанню.
Згідно з частиною першою статті 63 Закону №1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідно до частини другої статті 63 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом десяти робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною першою статті 75 Закону №1404-VIII передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу в розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що необхідною умовою для накладення на боржника штрафу є не лише встановлення факту невиконання судового рішення у визначений строк, а й установлення відсутності поважних причин такого невиконання.
Отже, до прийняття постанови про накладення штрафу державний виконавець повинен перевірити стан виконання судового рішення, з`ясувати причини його невиконання, дослідити надані боржником пояснення і докази та надати їм належну оцінку. Лише після встановлення того, що боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, однак не виконав його без поважних причин, державний виконавець набуває правових підстав для застосування відповідальності, передбаченої статтями 63, 75 Закону №1404-VIII.
Накладення штрафу за невиконання судового рішення є заходом юридичної відповідальності, а тому не може застосовуватися автоматично лише з огляду на сам факт невиконання рішення.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 21.01.2020 у справі №640/9234/19, відповідно до якого, вирішуючи питання про правомірність накладення на боржника штрафу, необхідно встановити часові межі, упродовж яких боржник повинен був виконати рішення, та з`ясувати причини його невиконання у встановлений строк. Сам факт невиконання судового рішення без з`ясування й оцінки причин такого невиконання не є достатньою підставою для притягнення боржника до відповідальності за статтею 75 Закону №1404-VIII.
Такий самий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 17.08.2020 у справі №160/4615/19, у якій зазначено, що поважність причин невиконання судового рішення повинна оцінюватися в кожному конкретному випадку з урахуванням того, наскільки відповідні обставини об`єктивно перешкоджали його виконанню.
У постанові від 05.06.2024 у справі №480/6452/23 Верховний Суд підтвердив, що невиконанням судового рішення у розумінні Закону №1404-VIII є встановлений відповідним актом факт невиконання боржником судового рішення саме без поважних причин. При цьому сам факт невиконання рішення у визначений строк без з`ясування й оцінки причин невиконання не може вважатися достатньою підставою для відповідальності боржника.
Верховний Суд у постанові від 12.12.2018 у справі №821/1568/16 також указав, що поважними можуть бути визнані об`єктивні причини, які не залежали від волевиявлення боржника та створили реальні перешкоди для належного виконання судового рішення.
Таким чином, застосування штрафу вимагає від державного виконавця встановлення двох взаємопов`язаних обставин: факту невиконання рішення у встановлений строк та відсутності об`єктивних, поважних причин його невиконання.
Як встановлено судом, після відкриття виконавчого провадження №77319840 Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради не залишив вимоги державного виконавця без реагування, а листом від 06.03.2025 року № 30-212 повідомив про обставини, які перешкоджають виконанню рішення суду.
Зокрема, позивач повідомив про тимчасову окупацію території Маріупольської міської територіальної громади, припинення з 27.02.2022 виконання Департаментом делегованих державою повноважень щодо підготовки виплатних документів та фінансування державних соціальних виплат, відключення від державних сервісів і програм, відсутність доступу до електронних та паперових носіїв інформації, знищення серверних приміщень та архівних даних.
Зміст листа від 06.03.2025 свідчить, що Департамент повідомив державного виконавця не лише про відсутність бюджетного фінансування, а про сукупність обставин, які стосувалися фактичної та організаційної можливості виконання судового рішення: відсутність доступу до відомостей про нарахування і попередні виплати, неможливість перевірити стан виконання рішення, припинення виконання відповідних делегованих повноважень та зміну механізму здійснення соціальних виплат після тимчасової окупації міста Маріуполя.
Наведені позивачем обставини узгоджуються з наявними в матеріалах справи документами щодо організаційно-правового статусу та повноважень Департаменту, а також із нормативним регулюванням використання бюджетних коштів для виконання судових рішень у сфері соціального захисту населення.
Так, Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для забезпечення виконання рішень суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 №902, передбачає спеціальний механізм формування списків, визначення черговості, узагальнення потреби в бюджетних коштах та їх розподілу між відповідними органами соціального захисту населення.
Отже, виплата коштів на виконання судового рішення у спірних правовідносинах залежить не лише від волевиявлення окремого органу-боржника, а й від наявності передбачених законодавством організаційних, інформаційних та бюджетних передумов.
Суд враховує, що постанова Кабінету Міністрів України від 07.03.2022 №215, на яку послався позивач, втратила чинність до дати прийняття оскаржуваної постанови. Разом із тим ця обставина не спростовує фактичних даних щодо припинення після 27.02.2022 здійснення Департаментом відповідних операцій через державні інформаційні системи та запровадження на період воєнного стану централізованого механізму здійснення соціальних виплат.
Суд зазначає, що вирішальним у цій справі є не чинність постанови Кабінету Міністрів України №215 на дату накладення штрафу, а те, чи перевірив державний виконавець повідомлені боржником причини невиконання рішення та чи встановив їх неповажність.
З матеріалів справи судом встановлено, що лист від 06.03.2025 був направлений державному виконавцю задовго до винесення оскаржуваної постанови від 26.06.2026. Отже, на час накладення штрафу відповідач був обізнаний про наведені Департаментом причини невиконання судового рішення та був зобов`язаний надати їм оцінку.
Оскаржувана постанова не містить відомостей про перевірку виконавцем викладених у листі від 06.03.2025 обставин, оцінки їх об`єктивності та впливу на можливість виконання рішення, а також мотивів, з яких державний виконавець визнав наведені причини неповажними.
Матеріали справи не містять доказів того, що перед накладенням штрафу державний виконавець витребовував у позивача додаткові відомості або документи, перевіряв наявність у Департаменту доступу до відповідних інформаційних систем, з`ясовував повноваження органів, які після окупації міста Маріуполя здійснювали нарахування та виплату державних соціальних допомог, або перевіряв можливість виконання рішення за процедурою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України №902.
Відомості Автоматизованої системи виконавчого провадження також не містять інформації про проведення державним виконавцем відповідної перевірки.
Згідно вказаних відомостей, підставою накладення штрафу визначено лише те, що рішення боржником самостійно не виконується, а причиною накладення штрафу зазначено: «Рішення не виконується».
Отже, державний виконавець фактично ототожнив факт невиконання рішення з невиконанням без поважних причин, не встановивши та не відобразивши в оскаржуваній постанові обставин, які свідчили б про відсутність поважних причин.
При цьому суд не ставить під сумнів обов`язковість рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/16253/21 та не звільняє позивача від обов`язку його виконати.
Водночас обов`язковість судового рішення не усуває необхідності дотримання державним виконавцем установлених законом умов притягнення боржника до відповідальності.
Відсутність виконання рішення та наявність підстав для накладення штрафу не є тотожними поняттями.
Притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф, виконавець зобов`язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов`язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Верховний Суд у постанові від 07.11.2019 по справі № 420/70/19 зазначив, що умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. В залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
У постанові Верховного Суду від 21.01.2020 по справі №640/9234/19 суд дійшов висновку про те, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність настає за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника наклали штраф за невиконання/повторне невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону № 1404-VIII. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.
Наведені обставини, на переконання суду, підтверджують, що позивачем вжито усіх можливих заходів для виконання судового рішення, і що застосування штрафу є безпідставним з огляду на об`єктивну неможливість виконання зобов`язання у визначений строк.
Таким чином, суд дійшов висновку, що приймаючи спірну постанову відповідач не врахував докази вжиття позивачем всіх заходів у межах своїх повноважень для повного виконання рішення суду.
За такого правового регулювання та обставин справи, суд висновує про відсутність обґрунтованих підстав для прийняття оскаржуваної постанови про накладення штрафу, оскільки виконання рішення суду не може ставитись у залежність лише від волі та/або бажання боржника щодо такого виконання, а й повинно бути оцінено виконавчою службою на предмет наявності об`єктивних можливостей та відповідного законодавчого регулювання такого виконання.
Вказана правова позиція відповідає висновками Верховного Суду, викладених у постанові від 21.05.2020 у справі №310/6910/16-а.
Також Верховний Суд України у своїх постановах (справи №21-1044а15, №21-2630а15, №21-5118а15, №804/5081/13-а, №826/721/16) неодноразово вказував, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Додатково суд вважає за необхідним зазначити, що рішення мають бути пропорційними, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи та цілям, на досягнення яких спрямоване рішення. Метою досягнення принципу пропорційності є досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямовані рішення чи дії суб`єкта владних повноважень, та інтересам конкретної особи. Отже, принцип пропорційності передбачає, зокрема, що несприятливі наслідки для прав, свобод та інтересів особи внаслідок рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути значно меншими від тієї шкоди, яка б могла настати за відсутності такого рішення чи дії.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині скасування постанови від 26.06.2026 року, винесену старшим державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Левченко Романом Сергійовичем у виконавчому провадженні 77319840 про накладення штрафу.
Щодо вимоги позивача стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь Департамента соціального захисту населення Маріупольської міської ради здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 2662,40 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Водночас позивачем у цій справі є Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, який є виконавчим органом місцевого самоврядування та суб`єктом владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2021 у справі №826/13522/17 зазначив, що сплачені суб`єктом владних повноважень суми судового збору компенсації не підлягають, оскільки частина друга статті 139 КАС України передбачає можливість стягнення на його користь виключно витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків або проведенням експертиз.
За таких обставин вимога Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн задоволенню не підлягає.
З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 194, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (просп. Миру, буд. 70, м. Маріуполь, Донецька область, 87500, ЄДРПОУ 34908779) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Грецька, буд. 19, м. Маріуполь, Маріупольський р-н, Донецька обл., 87523), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участі 3-ї особи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити.
Скасувати постанову старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 26.06.2026 у виконавчому провадженні №77319840 про накладення штрафу.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ольга ГОРШКОВА