ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2076/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лелюка О.П., за участю: секретаря судового засідання Рупташ Ю.Т., представника позивача Пахомова Д.О., представника відповідача Чокан М.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №000002030/Ж10/24-13-07-04 від 15.01.2026 року.
В обґрунтування його незаконності позивач вказував про відсутність у податкового органу підстав для проведення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, за наслідком якої винесено податкове повідомлення-рішення №000002030/Ж10/24-13-07-04 від 15.01.2026 року. Також вказував про порушення відповідачем порядку черговості застосування до позивача штрафних санкцій оскаржуваним рішенням, оскільки податковий орган помилково визнав першим порушенням те, що відбулося 26.11.2025 року при контрольній розрахунковій операції, а повторним - взяті до уваги при проведенні фактичної перевірки розрахунки з еквайрингу за період 01.10.2023 року по 31.01.2025 року.
Ухвалою суду від 29.04.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у даній справі; встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.
У ході підготовки даної справи до розгляду по суті судом: з`ясовано зміст заявлених вимог; з`ясовано позицію відповідача; отримано від сторін заяви по суті справи, письмові докази, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення; задоволено заяву представника позивача про виклик свідка; вчинено інші дії, передбачені частиною другою статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою суду від 16.06.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, зміст якої аналогічний змісту позову. Просив суд позов задовольнити повністю.
Натомість відповідач у поданих ним заявах по суті справи та в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, вказуючи про законність прийняття оскаржуваного рішення. Зокрема, ним наголошено, що фактична перевірка позивача, за наслідком якої було винесено податкове повідомлення-рішення №000002030/Ж10/24-13-07-04 від 15.01.2026 року, призначена у зв`язку із надходженням до контролюючого органу заяви громадянина ОСОБА_2 щодо можливих порушень при здійсненні господарської діяльності ОСОБА_1 в авто майстерні "БошАвтоСеврвіс" у м. Сторожинець Чернівецького району Чернівецької області. Вказана заява відповідала вимогам до заяви, які передбачені Законом України «Про звернення громадян», а тому підлягала розгляду й слугувала підставою відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України для призначення фактичної перевірки, за результатом якої встановлено порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», що ним фактично не заперечується. Щодо черговості застосованих штрафних санкцій, то відповідачем зазначено про дотримання ним хронологічної послідовності, адже перед проведенням фактичної перевірки була проведена контрольно-розрахункова операція на суму 400,00 грн, при якій позивачем РРО/ПРРО не застосовувався, розрахунковий документ встановленої форми не видавався, а потім при проведенні фактичної перевірки було встановлено допущення позивачем порушень за інший період. Відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.
Допитаний судом як свідок ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вказав, що заяву, яка міститься у матеріалах цієї справи та слугувала підставою для призначення податковим органом фактичної перевірки у ОСОБА_1 , він не писав та не подавав до контролюючого органу. Також ним вказано про звернення до органу поліції щодо розповсюдження невідомою особою від його імені неправдивої інформації та про звернення до Головного управління ДПС в Чернівецькій області щодо спростування подання будь-яких звернень від його імені.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 17.11.2025 року на адресу Головного управління ДПС у Чернівецькій області з Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області надійшов лист від 14.11.2025 року №23/5.2/2678-25, яким перенаправлено для розгляду по суті в межах компетенції заяву громадянина ОСОБА_2 щодо можливих порушень при здійсненні господарської діяльності Шульгіним Андрієм в автомайстерні «БошАвтоСервіс» у м. Сторожинець Чернівецького району Чернівецької області.
У зв`язку з цим та взявши до уваги інформацію з баз даних АС «Податковий блок» щодо господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , управлінням податкового аудиту Головного управління ДПС у Чернівецькій області підготовлено та направлено начальнику Головного управління ДПС у Чернівецькій області доповідну записку від 25.11.2025 року №1906/24-13-07-04 з пропозицією проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , автомайстерні «BOSH SERVISE ШУЛЬГІН АВТО» за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75, п.п.80.2.3 п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України (заява громадянина) з метою контролю за дотриманням платником податків норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин їх працівниками (найманими особами) Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області 24.11.2025 року прийнято наказ №2386п «Про проведення фактичної перевірки», яким вирішено провести фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , автомайстерня «BOSH SERVISE ШУЛЬГІН АВТО» за адресою: АДРЕСА_1 , за період діяльності згідно статті 102 Податкового кодексу України тривалістю, що не перевищуватиме 10 діб із 24.11.2025 року.
За результатом проведення фактичної перевірки податковим органом складено Акт від 03.12.2025 року №48037/Ж5/24-13-07-04/ НОМЕР_1 , у якому вказано про встановлення порушень ФОП ОСОБА_1 пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».
Так, згідно змісту акту перевірки при проведені діагностики автомобіля по ціні 400,00 грн реєстратор розрахункових операцій не застосовувався, розрахунковий документ не видавався. Крім цього, співставивши надані ФОП ОСОБА_1 на запит Заключні виписки з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.10.2023 року по 31.10.2025 року із розрахунками через ПРРО податковим органом встановлено непроведення через РРО (фіскальні номери [номер приховано] та [номер приховано]) безготівкові розрахунки з еквайрингу АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Через зареєстрований ПРРО ФОП проводив розрахунки виключно готівкою. За перевіряємий період встановлено непроведення через ПРРО безготівкові розрахунки з еквайрингу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на загальну суму 852846,66 грн.
Не погоджуючись із висновками перевірки, 31.12.2025 року позивачем подано податковому органу заперечення на Акт №48037/Ж5/24-13-07-04/2858414237 від 03.12.2025 року, які були розглянуті Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області та прийнято рішення про правомірність висновків акту перевірки, а заперечення позивача залишено без задоволення.
На підставі Акту фактичної перевірки від 03.12.2025 року №48037/Ж5/24-13-07-04/2858414237, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області прийнято податкове повідомлення-рішення №000002030/Ж10/24-13-07-04 від 15.01.2026 року, яким за порушення пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» згідно абз.1, абз.2 пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» застосовано до ОСОБА_1 штрафні (фінансові) санкції на суму 1279669,99 грн.
Вказане рішення було оскаржено платником податків в адміністративному порядку до ДПС України, яка рішенням про результати розгляду скарги від 24.03.2026 року №7606/6/99-00-06-03-02-06 залишила ППР Головного управління ДПС у Чернівецькій області №000002030/Ж10/24-13-07-04 від 15.01.2026 року без змін, а скаргу - без задоволення.
За таких обставин ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно правової позиції Верховного Суду в постанові від 21.02.2020 у справі №826/14123/18, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року (справа № 804/1113/16), від 24.05.2019 року (справа № 826/16221/15), від 03.10.2019 року (справа № 820/850/16), від 16.10.2019 року (справа № 820/11291/15), від 22.11.2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.
Водночас судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформульований правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Отже, питання правомірності дій контролюючого органу щодо призначення і проведення перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставою позову про оскарження рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 року у справі №816/228/17.
Таким чином, оскільки незаконність оскаржуваного рішення позивач обґрунтовує, в першу чергу, протиправністю дій податкового органу щодо призначення фактичної перевірки, за результатами якої відповідачем було прийнято оскаржуване рішення, то суд, беручи до уваги наведену вище правову позицію Верховного Суду, спочатку надає оцінку таким доводам позивача.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України (далі - ПК України у редакції на час виникнення спірних відносин).
Цим Кодексом передбачені функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пункт 1.1 статті 1 ПК України).
Зокрема, підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
За змістом пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
З обставин справи вбачається, що оскаржуване позивачем рішення прийнято за результатом проведення фактичної перевірки, призначеної наказом від 24.11.2025 року №2386-п, у якому правовою підставою його винесення зазначено підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, при цьому зазначено «заява громадянина».
Так, згідно пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
- письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування (підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України).
Суд зазначає, що правове формулювання пункту 80.2 статті 80 ПК України, контекст якої передбачає (встановлює) можливість проведення перевірки, як за наявності виключно (хоча б) однієї підстави, указаної в цій нормі, так і за наявності одночасно декількох таких підстав у їх сукупності, що є мірою достатності для виникнення у контролюючого органу права на призначення перевірки. Водночас запроваджене законодавцем правове регулювання у цій нормі зумовлює і певні особливості її застосування контролюючим органом, оскільки абзацом третім пункту 81.1 статті 81 ПК України закріплені обов`язкові вимоги до змісту наказу про призначення перевірки, зокрема, необхідність відображення у ньому підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 26.03.2024 року по справі №420/9909/23.
У вказаній постанові судом касаційної вказано, зокрема, про те, що у спорах цієї категорії перевірці підлягають як питання наявності обґрунтованих підстав для призначення перевірки, так і дотримання контролюючим органом вимог абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України під час оформлення рішення про призначення перевірки у формі наказу, їх узгодженість між собою. У випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Отже, якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним.
До того ж, судова палата зазначила, що застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі №816/228/17, які відображені у низці постанов Верховного Суду, відповідно до яких неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Якщо систематизувати цю судову практику щодо виявлених під час розгляду справи порушень норм податкового законодавства, допущених контролюючим органом під час призначення і проведення перевірки і обрання їх наслідків, вона полягає в тому, що кожне заявлене в межах конкретної справи порушення оцінюється судом на предмет його "істотності" чи "не істотності". Виявлення під час розгляду справ допущення контролюючим органом істотних порушень норм податкового законодавства (до прикладу, встановлення факту відсутності законних підстав для призначення перевірки), це за висновками Верховного Суду може спричиняти наслідки у вигляді скасування наказу про призначення перевірки та/або рішень, прийнятих за її наслідками. Водночас, ті процедурні порушення, які за своїм змістом не є істотними за практикою Верховного Суду таких наслідків не спричиняють.
Отже, з вищенаведеного вбачається, що підстави для призначення будь-якої перевірки чітко закріплені у нормах ПК України, за наявності яких у контролюючих органів виникає безпосередньо право на проведення перевірки, тоді як відображення цих підстав у наказі про призначення перевірки фактично є формалізацією у письмовій формі права на проведення перевірки, яке вже виникло. Безумовно, формалізація підстави для проведення перевірки у наказі має відповідати вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Під час вирішення питання щодо правомірності призначення і проведення перевірки, зокрема фактичної, необхідно надавати оцінку достатності змісту наказу в контексті чіткого визначення у ньому правової (юридичної) підстави проведення такої перевірки та існування відповідної фактичної підстави, яка є передумовою для її проведення. Тоді, як встановлена судом протиправність наслідків перевірки з підстави порушення процедури її проведення є достатньою та самостійною підставою для скасування прийнятих за результатами її проведення рішень, що унеможливлює перехід до суті покладених в їх основу податкових правопорушень.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.04..2026 року у справі №160/2957/24.
У постанові Верховного Суду від 19.02.2026 року у справі №520/7463/25 суд виснував, що на практиці накази про проведення фактичних перевірок нерідко стосуються багатьох суб`єктів господарювання, а тому надмірна деталізація фактичних обставин щодо кожного з них в одному документі може бути недоцільною та призводити до його перевантаження. У цьому аспекті посилання в наказі на відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України разом із зазначенням внутрішнього документа, який конкретизує фактичну підставу, може вважатися достатнім. Водночас у кожному конкретному випадку, якщо підстави позову обґрунтовані неправомірністю призначення перевірки, суди повинні перевірити наявність фактичних підстав більш предметно.
Вказана позиція підтримана Верховним Судом і у постанові від 30.07.2026 року у справі №160/820/25.
Враховуючи викладене та зважаючи на те, що у наказі від 24.11.2025 року №2386-п правовою підставою його винесення зазначено підпункт 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, при цьому вказано «заява громадянина», то суд приходить до висновку, що у зазначеному розпорядчому акті контролюючим органом було чітко відображено як правову, так і фактичну підстави для проведення контрольного заходу.
Тому суд відхиляє як безпідставні доводи позову, надані в обґрунтування його вимог, про відсутність у названому наказі мінімально допустимого обсягу інформації щодо підстав проведення фактичної перевірки, що, на думу позивача, свідчило про порушення процедури призначення перевірки.
Також варто зауважити, що оскільки, згідно позиції суду касаційної інстанції у цій категорії справ, зазначення у наказі лише підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним та, як наслідок, протиправним винесене за результатом проведення перевірки податкове повідомлення-рішення, то суд відхиляє доводи позову про те, що відсутність у наказі від 24.11.2025 року №2386-п посилань на конкретне письмове звернення покупця (споживача) свідчить про незаконність призначення перевірки у позивача.
Щодо тверджень позову про відсутність у податкового органу фактичних підстав для проведення перевірки відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, оскільки заява громадянина ОСОБА_2 не відповідала вимогам закону й таку вказана особа не подавала, варто зазначити наступне.
Так, за змістом підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України, на який міститься посилання у наказі від 24.11.2025 року №2386-п, підставою для прийняття рішення контролюючого органу щодо проведення фактичної перевірки законодавець визначає отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування. При цьому вказане звернення має відповідати вимогам Закону України «Про звернення громадян».
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі №820/6001/16.
До цього суд зауважує, що з огляду на приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні цієї справи суд враховує висновки суду касаційної інстанції щодо правозастосування підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України та приписів Закону України «Про звернення громадян» у подібних відносинах, а не його висновки по суті спору у справі №820/6001/16, на яку у позові та в судовому засіданні посилався позивач (його представник). Водночас суд зазначає, що обставини у справі, яка розглядається, стосовно письмового звернення особи, на підставі якого відповідачем призначено фактичну перевірку у позивача, є відмінними від обставин справи №820/6001/16, згідно яких, як убачається зі змісту постанови Верховного Суду від 20.11.2018 року, у звернені отриманого контролюючим органом від громадянина (споживача) були відсутні необхідні реквізити (зокрема, дані щодо прізвища, ім`я, по батькові, адреси особи, інформація щодо суб`єкта господарювання, в якого був придбаний товар).
Поряд з цим суд звертає увагу на те, що згідно приписів статті 3 Закону України «Про звернення громадян» (тут і далі у редакції, чинній щодо обставин цієї справи) заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Положеннями статті 5 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне). Звернення може бути усним чи письмовим. Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення). У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Статтею 7 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення. Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.
Згідно приписів статті 8 Закону України «Про звернення громадян» письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Крім цього, з огляду на приписи підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України про те, що підставою для проведення фактичної перевірки є письмове звернення покупця (споживача), суд звертає увагу, що згідно пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тобто, споживачем є не лише фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує продукцію, а й та особа, яка має намір це зробити для особистих потреб.
Як вбачається з наявної у матеріалах справи заяви, підписаної громадянином ОСОБА_2 із зазначенням адреси його проживання, така адресована, з-поміж інших державних органів, і Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області з повідомленням про порушення в автомайстерні «БошАвтоСервіс» у м. Сторожинець Чернівецького району Чернівецької області, де працює підприємець ОСОБА_3 , норм податкового законодавства щодо отримання нелегального прибутку без належного обліку.
Отже, фактично, вказана заява громадянина та споживача у розумінні пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» відповідала наведеним вище вимогам Закону України «Про звернення громадян» (у зверненні було зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, письмове звернення підписано заявником).
За таких обставин та враховуючи відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України «Про звернення громадян», за яких звернення не підлягають розгляду та вирішенню, а також зважаючи на відсутність і у Податковому кодексі України підстав для не розгляду і не винесення податковим органом наказу про призначення фактичної перевірки при отриманні письмового звернення покупця (споживача) про порушення платником податків норм податкового законодавства, суд вважає, що, отримавши перенаправлену з Територіального управління БЕБ у Чернівецькій області для розгляду по суті в межах компетенції заяву громадянина ОСОБА_2 , адресовану Головному управлінню ДПС у Чернівецькій області щодо можливих порушень податкового законодавства при здійсненні господарської діяльності Шульгіним Андрієм в автомайстерні «БошАвтоСервіс» у м. Сторожинець Чернівецького району Чернівецької області, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області правомірно прийнято наказ від 24.11.2025 року №2386-п про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Таким чином, зазначений наказ відповідача містить усі необхідні відомості та реквізити, а також належне оформлення підстав для проведення фактичної перевірки, що виключає протиправність призначення та проведення фактичної перевірки господарського об`єкта позивача.
Аналогічних висновків у подібних правовідносинах притримується і Верховний Суд у постанові від 06.08.2026 року у справі №320/18586/25.
Стосовно тверджень позивача та показів допитаного як свідка ОСОБА_2 про те, що вказана особа не писала та не подавала до контролюючого органу заяву, яка слугувала підставою для прийняття наказу від 24.11.2025 року №2386-п, то суд зауважує, що станом на час вирішення питання про призначення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , автомайстерні «BOSH SERVISE ШУЛЬГІН АВТО» за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідача така інформація була відсутня, при цьому податковим законодавством і не передбачено обов`язку для податкового органу при отриманні такого виду письмових звернень перевіряти правосуб`єктність заявника. Як уже зазначено вище, оскільки вказана заява відповідала вимогам Закону України «Про звернення громадян» і правових підстав для її не розгляду й не вирішення не було, то відповідачем правомірно винесено наказ від 24.11.2025 року №2386-п.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи позову про незаконність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у зв`язку із відсутністю у відповідача підстав для проведення фактичної перевірки відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.
Водночас, вирішуючи цей спір, суд звертає увагу на те, що у позовній заяві не заперечується достовірність обставин, встановлених відповідачем при проведенні фактичної перевірки позивача, та не заперечуються висновки податкового органу про допущення позивачем порушень пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Тобто, вказане не є підставами цього позову.
Між тим, суд звертає увагу на те, що згідно абзаців 5, 6, 19 статті 2 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон №265/95-ВР у редакції на час виникнення спірних відносин) реєстратор розрахункових операцій - пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо;
розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця. Для цілей цього Закону розрахунки при організації та проведенні азартних ігор є розрахунковими операціями;
розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов`язані:
проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Фізичні особи - підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, при продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або наданні послуг мають право в розрахунковому документі зазначати назву товару (послуги) у вигляді, що відображає споживчі ознаки товару (послуги) та ідентифікує належність такого товару (послуги) до товарної групи чи послуги.
Згідно пункту 1 статті 17 Закону №265/95-ВР за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції, за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг) або неповну суму розрахунку при організації та проведенні азартних ігор; непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків суми, на яку здійснено продаж товарів (робіт, послуг) та/або розрахунки при організації та проведенні азартних ігор з порушеннями, встановленими цим пунктом, - за кожне наступне порушення;
Отже, що суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції. Закон встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.
Аналогічні висновки щодо наведених норм відображені у постанові Верховного Суду від 09.07.2025 року у справі №120/6718/24.
Згідно змісту Акту перевірки від 03.12.2025 року №48037/Ж5/24-13-07-04/2858414237 при проведені діагностики автомобіля по ціні 400,00 грн позивачем реєстратор розрахункових операцій не застосовувався, розрахунковий документ не видавався. Крім цього, співставивши надані ФОП ОСОБА_1 на запит Заключні виписки з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за період з 01.10.2023 року по 31.10.2025 року із розрахунками через ПРРО податковим органом встановлено непроведення через РРО (фіскальні номери [номер приховано] та [номер приховано]) безготівкові розрахунки з еквайрингу АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Через зареєстрований ПРРО позивач проводив розрахунки виключно готівкою. За перевіряємий період встановлено непроведення через ПРРО безготівкові розрахунки з еквайрингу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на загальну суму 852846,66 грн.
За таких обставин, які не заперечувалися позивачем у поданих заявах по суті справи, та наведених норм права, суд вважає правомірним притягнення позивача до відповідальності у вигляді фінансових санкцій оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням №000002030/Ж10/24-13-07-04 від 15.01.2026 року.
Щодо доводів позову, наданих в обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення, про порушення відповідачем порядку черговості застосування до позивача штрафних санкцій, адже податковий орган помилково визнав першим порушенням те, що відбулося 26.11.2025 року при контрольній розрахунковій операції, а повторним - взяті до уваги при проведенні фактичної перевірки розрахунки з еквайрингу за період 01.10.2023 року по 31.01.2025 року, то такі суд відхиляє, оскільки відповідачем, як убачається з обставин справи, спочатку було виявлено порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР при здійсненні перед початком проведення фактичної перевірки контрольно-розрахункової операції на суму 400,00 грн, а потім в подальшому при проведенні фактичної перевірки уже встановлено і порушення позивачем указаних норм за період господарської діяльності з 01.10.2023 року по 31.01.2025 року, тобто встановлено повторність виявленого порушення.
До того ж, на переконання суду, указані доводи позову самі по собі за наявності при цьому не спростованого позивачем й підтвердженого матеріалами справи факту допущення ним порушень пунктів 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР не можуть слугувати підставою для уникнення відповідальності, передбаченої пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР, у вигляді фінансових санкцій за неодноразове непроведення розрахункових операцій через РРО й невидачу відповідних розрахункових документів.
Отже, податкове повідомлення-рішення №000002030/Ж10/24-13-07-04 від 15.01.2026 року з підстав, наведених у позовній заяві, скасуванню не підлягає. Вказане є правомірним, а тому суд відмовляє у задоволенні вимог цього позову.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74 -76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено протиправності оскаржуваного рішення. Натомість відповідачем доведено його законність. Тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В :
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини. Повне судове рішення складено 01.10.2026 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), відповідач - Головне управління ДПС у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 200-А, ЄДРПОУ 44057187).
Суддя О.П. Лелюк