Дата документу 02.10.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 317/4201/25 Головуючий у 1 інстанції Ачкасов О.М.
Провадження № 22-ц/807/1994/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович
ПОСТАНОВА
Іменем України
02 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Бредуна Д.С.,
суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника позивача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» Попова Вячеслава Євгеновича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,-
В С Т А Н О В И В:
Короткий зміст позовних вимог.
21 серпня 2025 року Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» в особі представника Попова Вячеслава Євгеновича звернулося до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 50% компенсації виплаченого страхового відшкодування за завдані збитки в порядку регресу в розмірі 47331,90 грн та судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Позов обґрунтовано тим, що між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_2 укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9070396. У відповідності до умов вказаного полісу страхування ПАТ «УПСК» взяло на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «ЗАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », сплатити страхове відшкодування за шкоду, заподіяну третім особам.
30.04.2021, приблизно о 09 год. 00 хв., в м. Запоріжжі по вул. І. Сікорського мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ЗАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_3 , та автомобіля «Nissan X-TRAIL», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », під керуванням ОСОБА_4 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », та «Nissan X-TRAIL», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », було завдано механічних пошкоджень, а власникам вказаних автомобілів матеріального збитку.
Чинною постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.05.2021 по справі №336/3597/21, відповідача визнано винним у ДТП, тому ця обставина відповідно до ст. 82 ЦПК України повторно не доводиться.
Позивач, визнавши подію страховим випадком за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9070396, здійснив виплату страхового відшкодування потерпілим. Загальний розмір виплаченого позивачем страхового відшкодування за полісом №АР/9070396 від 21.12.2020 потерпілим склав 94663,81 грн.
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «ЗАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », за участю якого сталося ДТП, на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована позивачем за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9070396 від 21.12.2020 із застосуванням пільги, що передбачена п.13.2 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», і страхувальнику була надана знижка у розмірі 50% щодо сплати страхового платежу, оскільки власник автомобіля «ЗАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » ОСОБА_2 є пенсіонером відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 14.11.2007.
Водночас, дорожньо-транспортна пригода відбулася за участю забезпеченого автомобіля під керуванням відповідача ОСОБА_1 , на якого не поширюється пільга у вигляді знижки щодо сплати страхового платежу, а тому на відповідача покладений обов`язок компенсувати 50% виплаченого страхового відшкодування.
Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_1 керував автомобілем «ЗАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », без належних правових підстав щодо використання пільгового тарифу 50%, тому на відповідача покладений обов`язок компенсувати 50% виплаченого страхового відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу з порушенням умов, передбачених п.13.2 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ДТП відбулося без особистого керування страхувальником транспортним засобом.
Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» Попов В.Є. звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність рішення суду встановленим по справі обставинам, вважає його незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та з істотним порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим воно, відповідно до статей 367, 368, 374, 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Зокрема, в доводах апеляційної скарги представник позивача не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач у позовній заяві та додаткових поясненнях посилався на різні норми матеріального права, зокрема на Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-ІХ, Закон України № 1961-IV, статтю 1191 ЦК України та статтю 1212 ЦК України. На думку суду, така обставина позбавляла його можливості самостійно визначити належну правову норму та застосувати її до спірних правовідносин. Такий висновок суду першої інстанції апелянт вважає помилковим, оскільки він суперечить усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV містила вичерпний перелік випадків, коли страховик має право на пред`явлення регресної вимоги, а керування транспортним засобом особою, яка не мала права користуватися пільговими умовами страхування, до цього переліку не належить. Саме з цих мотивів суд дійшов висновку про відсутність у позивача права вимоги.
Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що керування транспортним засобом особою, яка не має права користуватися пільгами, не входить до переліку підстав, визначених статтею 38 Закону №1961-IV, та не може бути підставою для відмови у позові, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на спеціальній нормі статті 38-1 Закону №1961-IV, яка передбачає окремий вид майнової відповідальності та самостійні підстави для виникнення права страховика на компенсацію частини здійсненої страхової виплати. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у позивача ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відсутня підстава для звернення до суду з позовом про стягнення 50% відшкодування.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону № 1961-IV право на сплату лише 50 відсотків страхового платежу мають визначені законом категорії громадян, зокрема, пенсіонери. Разом із тим законодавець встановив, що така пільга не є безумовною. Вона надається лише за умови, що забезпечений транспортний засіб використовується безпосередньо особою, яка має право на відповідну пільгу, та не використовується з метою надання платних послуг із перевезення пасажирів або вантажів. Отже, закон пов'язує надання пільги не із самим транспортним засобом, а саме з особою, яка має визначений законом соціальний статус та яка безпосередньо керує транспортним засобом. Саме тому використання автомобіля іншою особою означає порушення умов, за яких було застосовано пільговий страховий платіж. Матеріалами справи підтверджено та сторонами не заперечується, що на момент дорожньо-транспортної пригоди автомобілем ЗАЗ 110307, державний номерний знак « НОМЕР_1 », керував ОСОБА_1 . Водночас договір страхування було укладено із застосуванням пільги на підставі пенсійного посвідчення страхувальника ОСОБА_2 . Таким чином, на момент настання страхового випадку, забезпечений транспортний засіб використовувався з порушенням умов, визначених статтею 13 Закону № 1961-IV. Саме ця обставина, відповідно до пункту 38-1.1 статті 38-1 Закону № 1961-IV є юридичним фактом, з яким закон пов'язує виникнення у страховика права вимоги про компенсацію 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Таким чином, висновок суду про відсутність у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» права вимоги є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, зроблений при неповному дослідженні доказів та неправильному застосуванні статей 13, 38-1 Закону № 1961-IV, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Рух справи в суді апеляційної інстанції та відзив на апеляційну скаргу.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 28 липня 2026 року цивільну справу витребувано із Запорізького районного суду Запорізької області.
31 липня 2026 року витребувана цивільна справа надійшла до апеляційного суду.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 31 липня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.
Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 07 серпня 2026 року відкрите апеляційне провадження у справі. Справу згідно ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України постановлено розглядати в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Відповідачу роз`яснено право подання до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу у письмовій формі
24 серпня 2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Боярська Валентина Леонідівна через підсистему «Електронний суд» направила до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що скаржником не наведено жодних нових доказів чи суттєвих обставин, які б не були предметом ретельного дослідження та належної юридичної оцінки судом першої інстанції, а зміст скарги зводиться виключно до суб'єктивного перетлумачення норм права, намагання здійснити переоцінку вже досліджених доказів та спроби приховати власні процесуальні помилки. Вважає апеляційну скаргу повністю необґрунтованою, юридично безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року у справі № 317/4201/25 таким, що ухвалено із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції вважає таким, що ухвалене у чіткій відповідності до норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника щодо принципу «jura novit curia» є спробою перекласти наслідки власного невиконання обов`язку з доказування на суд. Тому відмова у задоволенні позову була наслідком невиконання позивачем процесуального обов`язку щодо доказування обставин справи (ч.1 ст. 81ЦПК України), а не відмови суду від застосування принципу «jura novit curia».
25 серпня 2026 року представник позивача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» Попов В.Є. через підсистему «Електронний суд» подав заперечення на відзив, в яких зазначив, що позовні вимоги ПАТ «УПСК» ґрунтуються на пункті 38-1.1 статті 38-1 Закону України № 1961-IV, який встановлює самостійний правовий механізм відповідальності за порушення умов, за яких був укладений договір страхування із застосуванням пільги. На час укладення спірного договору та на час ДТП діяв саме Закон № 1961-IV. Закон № 3720-IX набрав чинності лише з 01 січня 2025 року, тоді як спірні правовідносини виникли у 2020-2021 роках. Сам Закон № 1961-IV втратив чинність лише з 01 січня 2025 року. Відповідно, правовідносини сторін підлягають оцінці відповідно до законодавства, чинного на момент укладення договору та виникнення спірних правовідносин.
Апеляційний розгляд справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 30 червня 2026 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронних кабінетів позивача (доставлено 07.08.2026), його представника (доставлено 07.08.2026) та відповідача (доставлено 07.08.2026).
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи..
Відповідно до ч.13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino v. Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках, влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процессу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, судова колегія вважає таке.
Фактичні обставини справи.
21 грудня 2020 року між ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та ОСОБА_2 укладено Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/9070396.
Відповідно до умов Полісу, страхувальником є ОСОБА_2 , документ, що посвідчує особу пенсійне посвідчення серії НОМЕР_4 . Забезпечений транспортний засіб ЗАЗ 110307, номерний знак НОМЕР_1 . Страховий платіж становить 283,00 грн.
У відповідності до умов вказаного Полісу страхування ПАТ «УПСК» взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «ЗАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 » сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.
Також із даного полісу слідує, що п.9 у графі «Зменшення пільговику (%)» страховим агентом не заповнено. Строк дії полісу з 22 грудня 2020 року по 21 грудня 2021 року включно.
30.04.2021, приблизно о 09 год. 00 хв., в м. Запоріжжі по вул. І. Сікорського мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «ЗАЗ», державний реєстраційний номер « НОМЕР_1 », під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Nissan X-TRAIL», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », під керуванням ОСОБА_4 .
Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобам «Volkswagen Passat», державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 », та «Nissan X-TRAIL», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 » було завдано механічних пошкоджень, а власникам вказаних автомобілів матеріального збитку.
Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.05.2021 по справі ЄУН №336/3597/21 ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу згідно ст. 124 КУпАП.
На підставі страхового акту №016/037/011097/21/1 потерпілому ОСОБА_5 , власнику автомобіля «Volkswagen Passat» державний реєстраційний номер « НОМЕР_2 » позивачем ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» було виплачено страхове відшкодування в розмірі 60000 грн, що підтверджується платіжним дорученням №15985 від 01.07.2021.
На підставі страхового акту №016/037/011151/21/1 потерпілому ОСОБА_6 , власнику автомобіля «Nissan X-TRAIL», державний реєстраційний номер « НОМЕР_3 », позивачем ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» було виплачено страхове відшкодування в розмірі 34663,81 грн, що підтверджується платіжним дорученням №16839 від 27.07.2021.
Позивач, визнавши подію страховим випадком за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9070396, здійснив виплату страхового відшкодування потерпілим. Загальний розмір виплаченого позивачем страхового відшкодування за полісом №АР/9070396 від 21.12.2020 потерпілим склав 94663,81 грн.
Посилаючись на те, що відповідач керував автомобілем без належних правових підстав щодо використання пільгового тарифу 50% щодо сплати страхового платежу, тому на відповідача покладений обов`язок компенсувати 50% виплаченого страхового відшкодування
ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» звернулося до ОСОБА_1 із вимогою №016/037/011097/2/1/С від 15 грудня 2021 року про відшкодування збитків в порядку регресу в розмірі 47331,90 грн.
Позиція апеляційного суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не в повному обсязі.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у позовній заяві та подальших поясненнях не визначився з правовою підставою заявлених вимог, водночас посилався на різні редакції Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (як на Закон №1961-IV від 01.07.2004, так і на Закон №3720-ІХ від 21.05.2024) та різні способи захисту (регрес за ст. 38, компенсація за ст. 38-1, відшкодування за ст. 1191 ЦК України або кондикція за ст.1212 ЦК України). Позивач у позові не визначив чіткої та належної норми матеріального права, чинної на 2021 рік, не довів наявності вичерпних підстав регресу за ст.38 Закону №1961-IV, а також не надав фінансових доказів реального застосування пільгового тарифу, перекладаючи обов`язки доказування на відповідача та суд. Суд першої інстанції критично оцінив посилання позивача на принцип jura novit curia («суд знає закони»), оскільки він не звільняє сторону від обов`язку доказування відповідно до ст.81 ЦПК України. Суд може обирати норму права, але не може самостійно встановлювати фактичні обставини, які не були доведені належними та допустимими доказами. Позивач не надав жодного первинного фінансового документа на підтвердження того, що страховик при укладанні договору фактично скористався пільгою та сплатив лише 50% страхової премії за внутрішнім договором страхування.
Колегія суду не погоджується із аргументами суду першої інстанції, як підставу відмови у позові, з огляду на наступне.
Визначаючись із правовою природою спірних правовідносин, колегія суддів виходить із того, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову потрібно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Такий підхід є сталим та знайшов відображення, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19, пункт 7.43) від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункти 81, 83, 84), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 95), від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21, пункт 102), від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23, пункт 221).
Принцип jura novit curia («суд знає закони»), зокрема, полягає у тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (Da mihi factum, dabo tibi ius).
Неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у цій справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог.
Тож для суду під час визначення меж судового розгляду є визначальними фактичні підстави позову, наведені у поданій позивачем позовній заяві. На противагу фактичним підставам позову суд у його процесуальній діяльності не обмежують визначені позивачем правові підстави позову, оскільки саме суд зобов`язаний здійснити правову кваліфікацію обставин справи під час вирішення спору.
Зазначене узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (провадження №12-25гс24).
Здійснюючи правову кваліфікацію правовідносин у цій справі, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, нормативно-правові акти регулюють лише ті відносини, які виникли після набрання ними чинності.
Правовідносини в сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент страхового випадку (30.04.2021) були врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспорт них засобів» №1961-IV (тут і далі, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07 березня 1996 року, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.
Вказаний правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року, провадження № 14-176цс18.
Частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Статтею 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України (в чинних на той час редакціях) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У разі наявності юридичних фактів, передбачених статтею 993 ЦК України, відбувається перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика (суброгація). Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: від потерпілого (страхувальника) переходить страховику право вимоги до особи, відповідальної за завдання шкоди. Страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед потерпілим (кредитором), набуває права кредитора в частині фактичних витрат. При цьому деліктне зобов`язання не припиняться, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора) - замість потерпілої особи прав кредитора набуває страховик. Вживання терміну «перехід» означає, що право вимоги існувало раніше та продовжує існувати, але переходить від однієї особи до іншої, відповідно - від потерпілої особи у деліктному зобов`язанні до страховика.
Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18).
Ураховуючи викладене, під час суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає, відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди.
Натомість регрес - це право особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим виникло нове правовідношення, пов`язане саме з регресною вимогою.
Суброгація допускається у договорах майнового страхування, правовою підставою її застосування є стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування». Право регресу регулюється частиною першою статті 1191 ЦК України.
Ураховуючи викладене, вимога Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до відповідача ОСОБА_1 , як завдавача шкоди, не є регресною, правовідносини, що виникли між сторонами у зв`язку з виплатою страховиком на користь потерпілого страхового відшкодування, засновані на суброгації, тобто переході до позивача права вимоги потерпілої особи у деліктному зобов`язанні.
Статтею 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV (що діяв на момент ДТП), передбачено право регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:
а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість;
б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;
в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником);
г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;
ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону;
д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).
Отже, ст. 38 вказаного спеціального Закону передбачає право страховика на звернення з регресним позовом до визначеного кола суб`єктів і саме за наявності передбачених цією статтею умов.
Жодні передбачені законодавцем на той час підстави, для подачі страховою компанією регресного позову, в даній справі не має, оскільки відповідач ОСОБА_1 здійснював керування застрахованим автомобілем під час дії страхового полісу, він мав водійське посвідчення, ознак алкогольного (чи іншого) сп`яніння під час скоєння ДТП не виявлено, місце події самовільно не залишав, а докази неналежного технічного стану транспортного засобу, яким він керував, відсутні.
Також необхідно зазначити, що відповідно до пункту 13.2 ст.13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, особа з інвалідністю II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об`єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.
Згідно з пунктом 1.1 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, страхувальники - це юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
У пункті 38-1.1 статті 38-1 вказаного Закону зазначено, що у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту, то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Право на пільгу, передбачене пунктом 13.2 статті 13 вказаного Закону, нерозривно пов`язане з особою. Таке право власник автомобіля ОСОБА_2 , за доводами позивача, отримав у зв`язку з тим, що є пенсіонером, на підставі пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 . Зазначена пільга поширюється виключно на конкретно визначену категорію осіб й покликана сприяти їх соціальному захисту.
Колегія суддів не погоджується з твердженнями позивача, що йому належить право застосування вимог ст. 38.1 та компенсації 50 відсотків розміру сплаченого страхового відшкодування.
Відповідно до ст. 38-1.1.Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов`язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Як вбачається з Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9070396 від 21.12.2020, страхувальником є ОСОБА_2 , особу якого посвідчено пенсійним посвідченням серії НОМЕР_4 , яке також могло і надавати пільговику право на зменшення розміру страхового платежу. Сама по собі наявність пенсійного посвідчення у страхувальником свідчить лише про те, що він мав право на пільгу, але не доводить, що страховик цю пільгу фактично застосував під час оформлення конкретного договору.
При цьому, пункт 9 вищевказаного Полісу ОСЦПВ, в якому зазначається відсоток зменшення пільговику страховим агентом заповнений не був. В даному випадку незаповнені графи Поліс ОСЦПВ, за відсутності будь-яких інших даних, що стосуються розміру страхового платежу або підстав для його зменшення, трактуються як відсутність таких умов на момент укладання договору.
Іншими доказами, сторона позивача не доводить зменшення на 50 відсотків розміру страхового платежу. Зазначення в описовій частині страхових актів №016/037/011097/21/1, №016/037/011151/21/1 (аварійних сертифікатах), про наявність підстав для регресного позову «Так 50% пенсійне», не є належним підтвердженням умов укладення договору, оскільки такі документи складені 22 і 30 червня 2021 року відповідно, комісією зі співробітників ПрАТ «УПСК», які досліджували документи, що давали підстави вважати пригоду страховим випадком, з метою розрахунку сум страхового відшкодування. Отже предметом їх дослідження були документи, що надавали право на здійснення страхової виплати, а не про здійснення страхового платежу.
Крім того, станом на день укладення Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР/9070396 від 21.12.2020, базовий страховий платіж за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України було затверджено в розмірі 180 грн (п.2 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 09.07.2010 № 566, в чинній на той час редакції).
При оформленні страхового полісу №АР/9070396, розмір страхового платежу становив 283,00 грн. При цьому позивачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду, в тому числі й розрахунку застосованих до базового платежу коефіцієнтів, який дозволив би перевірити твердження про пільгове зменшення розміру страхового платежу ОСОБА_2 на 50%.
Отже, позивачем не доведено однієї з необхідних умов застосування пункту 38-1.1 статті 38-1 Закону № 1961-IV - укладення договору страхування із застосуванням пункту 13.2 статті 13 цього Закону, у зв`язку з чим відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку компенсувати страховикові 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутністьобставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
За таких обставин, у справі не встановлені достатні підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «УПСК».
При цьому, висновки суду першої інстанції про необхідність зміни підстав позову, як умови для застосування статті 38-1 Закону № 1961-IV є помилковими, оскільки хоча позивач прямо не посилається на вказану норму у позові, не цитує її, проте у викладі обставин, яким він обгрунтовує позовні вимоги, наводить ті самі умови для відшкодування, які наведені у статті 38-1Закону № 1961-IV. Саме по собі посилання на ці обставини є достатньою підставою вважати, що підставою позову (стягнення грошових коштів) є порушення відповідачем умов передбачених пунктом 13.2 статті 13 Закону №1961-IV.
Те, що позивач не визначився із нормами матеріального права, що були чинними станом на 2021 рік і підлягають застосуванню, на що звернуто увагу в оскаржуваному рішенні, не звільняло суд першої інстанції від обов`язку належної кваліфікації правовідносин і застосування положень законодавства, що діяло на момент винекнення спірних правовідносин.
Вирішення питання про застосування у справі строку позовної давності, про яке сторона відповідача заявляла в суді першої інстанції, не є актуальним, оскільки позов не підлягає задоволенню по суті.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
За вимогами п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, враховуючи, що суд першої інстанції хоча й дійшов до правильного висновку по суті спору та відмовив у позові ПАТ«Українськапожежно-страхова компанія» пред`явленому до ОСОБА_1 , проте помилився щодо підстав такої відмови, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду слід змінити в частині підстав обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 30 червня 2026 року змінити в частині підстав обґрунтування відмови у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач: Д.С. Бредун
Суддя: Д.І. Сакоян
Суддя: Л.Г. Салтан