ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 р. Справа № 520/21554/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Семененко М.О.,
Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Садова М.І., м. Харків, повний текст складено 24.07.26 року у справі № 520/21554/26
за позовом ОСОБА_1
до Начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах №4 юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах №4 юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), в якому просив суд:
- відкрити провадження по справі з викликом сторін для встановлення факту надання посадовою особою завідомо недостовірних відомостей.
В обґрунтування позову зазначив, що на його адресу надано копію відзиву по адміністративній справі №520/4597/26, підписаного начальником відділу №4 Інною Дударевою, відомості в якому, на його думку, викладено у перекрученому вигляді, з метою приховати важливу інформацію, наявну в його пенсійній справі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах №4 юридичного управління Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач, не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд іншим складом суду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що згідно зі статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права. Зауважив, що ГУ ПФУ в Харківській області під час розгляду справи №520/4597/26 надав до суду відзив, про існування якого позивачу під час розгляду справи не було відомо, в зв`язку з чим він не міг приймати участь в розгляді справи, зокрема, надати заперечення на відзив. Також він не міг його оскаржити при поданні апеляційної скарги 12.04.2026. Згідно клопотання позивача від 23.04.2026 йому станом на 13.07.2026 було надано копію відзиву, наданого 09.04.2026, підписаного начальником відділу № 4 Інною Дударевою.
На переконання апелянта, в офіційному документі надані відомості, які не відповідають дійсності на підставі яких суд прийняв рішення, що обмежує його право на нарахування пенсійних виплат згідно фактичних відомостей пенсійної справи. На підставі вказаного згідно статті 5 КАС України позивач оскаржує відомості внесені у відзив, висловлені у перекрученому вигляді з метою приховати дійсні обставини пенсійної справи.
Відповідач по спарві правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, у зв`язку їх неявкою у судове засідання.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що позивач фактично просить прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі з викликом сторін для спростування заперечень щодо відзиву від 09.04.2026 №2000-0905-8/60885, поданого відповідачем, як представником ГУ ПФУ в Харківській області в адміністративній справі №520/4597/26, та посилається на необхідність встановлення факту надання посадовою особою завідомо недостовірних відомостей у відзиві на адміністративний позов у справі №520/4597/26.
Суд першої інстанції зазначив, що заперечення на відзив не підлягають судовому захисту шляхом подання окремого позову до суд, а викладаються у відповіді на відзив, яка подається до суду, що розглядає відповідну справу. Разом з тим, суд зауважив, що на момент звернення із зазначеною позовною заявою, дійсно у справі №520/4597/26 Харківський окружний адміністративний суд 14.04.2026 ухвалив рішення, однак таке не набрало законної сили та є предметом апеляційного перегляду, що підтверджується ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.04.2026 про відкриття апеляційного провадження. Будь-яких перешкод позивачу для подання своїх пояснень щодо заперечень, які викладені у відзиві на позов у справі №520/4597/26, яка перебуває на стадії апеляційного провадження, не установлено. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, так і не підлягають розгляду в судовому порядку в цілому.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.
Частиною 2 статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив про те, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права.
Положеннями частини 3 статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:
1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;
2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);
3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;
4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;
5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);
6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частини 1 статті 170 КАС України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України ).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Аналіз викладених норм процесуального права свідчить про те, що публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Колегія суддів зауважує, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 06.07.2022 у справі №640/29393/21.
У даній справі позивач звернувся до суду з позовом до Начальника відділу представництва інтересів в судах та інших органах №4 юридичного управління ГУ ПФУ в Харківській області, в якій просив суд відкрити провадження по справі з викликом сторін для встановлення факту надання посадовою особою завідомо недостовірних відомостей. В обґрунтування позову зазначив, що на адресу позивача надано копію відзиву по адміністративній справі №520/4597/26, підписаного начальником відділу №4 Інною Дударевою, відомості в якому, на його думку, викладено у перекрученому вигляді, з метою приховати важливу інформацію, наявну в його пенсійній справі.
В апеляційній скарзі позивач зауважив, що в офіційному документі (відзиві на позовну заяву), підписаному особою, яку він визначив відповідачем у справі, надані відомості, які не відповідають дійсності, на підставі яких у справі №520/4597/26 суд прийняв рішення, що обмежує його право на нарахування пенсійних виплат згідно фактичних відомостей пенсійної справи. На підставі вказаного згідно статті 5 КАС України позивач оскаржує відомості, внесені у відзив, які на його думку висловлені у перекрученому вигляді з метою приховати дійсні обставини пенсійної справи.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивач фактично не оскаржує рішення, дію чи бездіяльність відповідача, вчинену ним у межах реалізації владних управлінських повноважень, яка безпосередньо породжує, змінює або припиняє для позивача певні правові наслідки. Предметом звернення є незгода позивача зі змістом відзиву на позовну заяву, поданого посадовою особою територіального органу Пенсійного фонду України в іншій адміністративній справі, а саме з викладеними у ньому відомостями, які позивач вважає недостовірними та перекрученими.
Згідно з частиною 1 статті 162 КАС України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.
Відповідно до частини 1 статті 163 КАС України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
Отже, відзив на позовну заяву є процесуальним документом (заявою по суті справи), у якому відповідач викладає свої заперечення проти позову, і сам по собі не є рішенням, актом, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень у розумінні предмета адміністративного спору. Оцінка доводів, наведених у відзиві, їх доказової обґрунтованості та відповідності дійсним обставинам належить до предмета розгляду тієї адміністративної справи, в якій такий відзив подано, і здійснюється судом під час оцінки доказів та аргументів учасників справи.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що сам факт незгоди позивача з викладеними відповідачем у відзиві обставинами та доводами не свідчить про виникнення самостійного публічно-правового спору. Відомості, викладені у відзиві, є складовою процесуальної позиції сторони у конкретній судовій справі та підлягають перевірці й оцінці судом, який розглядає цю справу.
Позивач не позбавлений права заперечувати проти таких відомостей у встановленому процесуальним законом порядку, зокрема, шляхом подання відповіді на відзив, надання доказів, пояснень та інших процесуальних документів у межах відповідної адміністративної справи в порядку, встановленому процесуальним законодавством. Також позивач не позбавлений можливості заявити клопотання про витребування доказів на підтвердження або спростування викладених відповідачем у відзиві обставин у межах розгляду відповідної адміністративної справи. Саме суд, який розглядає відповідний спір, на підставі безпосередньо досліджених доказів визначає, які обставини є встановленими, а які - не підтверджені, та надає оцінку доводам і запереченням учасників справи.
З огляду на викладене, вимога позивача про встановлення факту надання посадовою особою завідомо недостовірних відомостей фактично спрямована не на оскарження самостійного рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а на отримання судової оцінки змісту процесуального документа (заяви по суті справи), поданого в іншому судовому провадженні.
За встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами у цій справі відсутній спір у сфері публічно-правових відносин, який відповідно до положень КАС України може бути предметом розгляду адміністративного суду. Заявлена вимога не спрямована на відновлення або захист порушеного права, свободи чи законного інтересу позивача шляхом застосування визначеного законом способу судового захисту, а тому не утворює предмета адміністративного позову.
Крім того, характер заявленої вимоги свідчить про відсутність підстав для її розгляду і в порядку іншого судочинства, оскільки позивач не заявляє вимог про захист цивільного, сімейного, трудового, земельного чи іншого приватного права або інтересу, які могли б бути предметом розгляду в порядку цивільного судочинства, так само як не заявляє вимог, що належать до юрисдикції господарського суду.
Фактично позивач просить суд встановити достовірність або недостовірність відомостей, викладених відповідачем у процесуальному документі в іншій судовій справі. Така вимога сама по собі не є самостійним способом захисту права та не може розглядатися поза межами того судового провадження, в якому відповідний процесуальний документ подано.
При цьому надання судом окремої оцінки відомостям, викладеним у відзиві, поза межами справи, в якій цей відзив подано, призвело б до фактичного перенесення частини предмета доказування з однієї судової справи в інше провадження та створення паралельного судового розгляду щодо обставин, які підлягають встановленню та оцінці судом у первісній справі.
Отже, заявлена позивачем вимога не є самостійним публічно-правовим спором та не належить до предмета розгляду адміністративного суду. Водночас за своїм характером вона не містить вимоги про захист права чи інтересу, яка підлягала б розгляду судами в порядку цивільного, господарського або іншого судочинства.
Колегія суддів вважає безпідставними покликання апелянта на те, що про існування поданого ГУ ПФУ в Харківській області під час розгляду справи №520/4597/26 відзиву йому під час розгляду справи не було відомо, в зв`язку з чим він не міг приймати участь в розгляді справи, зокрема, надати заперечення на відзив, а також він не міг його оскаржити при поданні апеляційної скарги 12.04.2026, з огляду на наступне.
З Єдиного державного реєстру судових рішень, судом встановлено, що на момент звернення позивача з позовною заявою щодо змісту відзиву (17.07.2026), Харківським окружним адміністративним судом у справі №520/4597/26 дійсно було ухвалено рішення від 14.04.2026. Водночас зазначене рішення не набрало законної сили та перебувало на стадії апеляційного перегляду. Лише 24.08.2026, тобто після звернення позивача із позовом у справі №520/21554/26 та постановлення спірної ухвали про відмову у відкритті провадження, Другим апеляційним адміністративним судом було ухвалено постанову у справі №520/4597/26.
Отже, на момент звернення до суду з вимогою про встановлення факту надання відповідачем недостовірних відомостей у відзиві на позов судовий розгляд справи №520/4597/26 не був остаточно завершений, а рішення суду першої інстанції перебувало на стадії апеляційного перегляду. Відтак позивач мав можливість реалізувати свої процесуальні права саме в межах зазначеного судового провадження, у тому числі звернути увагу суду апеляційної інстанції на обставини, які, на його думку, не були враховані судом першої інстанції, надати відповідні пояснення та докази, а також заперечити проти доводів, викладених відповідачем у відзиві.
Відтак, доводи апелянта про неможливість реалізації ним процесуальних прав та заперечення проти відомостей, викладених у відзиві, не знайшли свого підтвердження та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності самостійного спору, який підлягає судовому розгляду в окремому провадженні.
За таких обставин правомірним є висновок суду першої інстанції, що заявлений позивачем спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та не підлягає розгляду судами в порядку будь-якого іншого виду судочинства, оскільки фактично стосується оцінки змісту процесуального документа, поданого в іншій судовій справі, та не становить самостійного спору про право.
Відтак правові підстави для відкриття провадження у справі за заявленими позивачем вимогами відсутні.
Суд першої інстанції слушно не зазначив, у порядку якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, треба тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду судами загальної юрисдикції.
Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18 та від 26 лютого 2019 року в справі № 9901/787/18.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. пункт 57 рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. The United Kingdom), Series A, № 93).
Колегія суддів зазначає, що законодавчі обмеження можливості оскарження діяльності суб`єктів владних повноважень, не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки така діяльність може бути оскаржена в суді, якщо вона допущена у правовідносинах, у суб`єкт владних повноважень реалізує свої публічно-владні управлінські функції.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції постановлено ухвалу від 24 липня 2026 року у справі №520/21554/26 з дотриманням норм процесуального права, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків цього суду, підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.07.2026 у справі № 520/21554/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя М.О. Семененко
Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 30.09.2026 року