ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/14386/19 Суддя (судді) першої інстанції: Костюкевич Сергій Федорович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Парінов А.Б.,
судді: Беспалов О.О.,
Кравченко Є.Д.,
при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: не з`явився;
від апелянта: Біла К.П.;
від відповідача (апелянта): Рябоконь В.В.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), інспектора першої категорії Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузьменко Р.С про визнання протиправними та скасування рішень, -
В С Т А Н О В И В:
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) та інспектора першої категорії Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КП "Київблагоустрій") Кузьменко Р.С., у якому просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Департаменту від 27.02.2019 (номер рішення невідомий) про знесення гаражів у дворі будинку АДРЕСА_1 в частині пункту 3 ( АДРЕСА_1 , гараж, припис від 22.02.2019 № 1907259);
скасувати доручення Департаменту від 27.02.2019 № 064-1036 в частині гаража у дворі будинку АДРЕСА_1 (припис від 22.02.2019 № 1907259);
скасувати припис інспектора першої категорії КП "Київблагоустрій" Кузьменко Р.С. від 22.02.2019 № 1907259.
Позов обґрунтовано тим, що належний позивачу гараж за адресою: АДРЕСА_1 (без номерний) є капітальною спорудою, а не тимчасовою, тому порядок демонтажу тимчасових споруд до нього не застосовний, а знесення нерухомого майна у разі самочинного будівництва можливе лише на підставі рішення суду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.08.2019 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.
На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" № 2825-IX (у редакції Закону № 3863-IX) справу передано на розгляд Волинському окружному адміністративному суду, ухвалою якого від 03.03.2025 її прийнято до провадження.
12.03.2025 Департамент подав до суду першої інстанції додаткові пояснення, в яких заперечив проти позову, та клопотання про залучення КП "Київблагоустрій" до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року позов задоволено:
визнано протиправним та скасовано припис інспектора першої категорії КП "Київблагоустрій" Кузьменко Р.С. від 22.02.2019 № 1907259;
визнано протиправним та скасовано рішення Департаменту від 27.02.2019 (номер рішення невідомий) про знесення гаражів у дворі будинку АДРЕСА_1 в частині пункту 3 та скасовано доручення Департаменту від 27.02.2019 № 064-1036 в частині гаража ( АДРЕСА_1 , гараж, припис від 22.02.2019 № 1907259).
Суд першої інстанції виходив з того, що гараж позивача має бетонний фундамент і цегляні стіни, тобто є капітальною спорудою, а не тимчасовою, тому підстав для його демонтажу в порядку, встановленому для тимчасових споруд, немає, а відповідачі не надали доказів протилежного. Суд також зазначив, що припис позивачу не вручено і він не містить конкретизації допущеного нею порушення.
КП "Київблагоустрій", яке не брало участі у справі, також подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині позовної вимоги щодо припису від 22.02.2019 № 1907259. Апеляційне провадження за цією скаргою закрито окремою ухвалою суду на підставі пункту 3 частини першої статті 305 Кодексу адміністративного судочинства України.
Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), найменування якого змінено з Департаменту міського благоустрою рішенням Київської міської ради від 13.07.2023 № 6870/6911, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування апеляційної скарги Департамент посилається на: неповне з`ясування тотожності гаража, зазначеного в пункті 3 доручення від 27.02.2019 № 064-1036 за адресою: АДРЕСА_1 , і гаража позивача за адресою: АДРЕСА_1 , а також відсутність присвоєної гаражу поштової адреси, яка, на думку Департаменту, унеможливлює його ідентифікацію на місцевості; відсутність порушення прав позивача, зазначаючи, що демонтаж не проводився, припис вичерпав свою дію через три дні і його скасування, на думку Департаменту, не є належним способом захисту, а доручення адресоване КП "Київблагоустрій" і прав позивача не стосується; недоведеність права власності позивача з огляду на розбіжність даних про площу гаража, видачу дозволу 1970 року ОСОБА_2 як особі з інвалідністю, втрату підстав користування таким гаражем після смерті цієї особи згідно з рішенням Київської міської ради від 05.04.2012 № 404/7741, а також відсутність у позивача прав на земельну ділянку і доказів сплати земельного податку чи орендної плати.
Департамент також посилається на правомірність припису, складеного за встановленою Правилами благоустрою міста Києва формою, і належність його вручення шляхом наклеювання на об`єкт з фотофіксацією; відсутність у гаража фундаменту, оскільки, на думку Департаменту, цегляна відмостка під гаражем глибиною 0,50 м не відповідає ДБН В.2.1-10-2009, а технічний паспорт не може бути єдиним доказом наявності фундаменту; неналежність інспектора як відповідача; безпідставне покладення судового збору лише на Департамент за наявності у справі двох відповідачів; невирішення судом першої інстанції клопотання від 12.03.2025 про залучення КП "Київблагоустрій" до участі у справі; неоцінку судом доводів Департаменту щодо розташування демонтованого майна поза межами земельних ділянок позивача, відсутності державної реєстрації права власності, поштової адреси, акта введення в експлуатацію і технічного паспорта, а також щодо статусу спірного майна, яке, на думку Департаменту, фактично було будівельними матеріалами.
Департамент просить розглядати справу за участю його представника.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Комунального підприємства "Київблагоустрій" та Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), інспектора першої категорії Комунального підприємства «Київблагоустрій» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Кузьменко Р.С про визнання протиправними та скасування рішень та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.
До зали судового засідання з`явились предаставникі апелянтів, які підтримали викладені в апеляційних скаргах правові позиції. Просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Київблагоустрій" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року - закрито.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З урахуванням апеляційної скарги Департаменту рішення суду першої інстанції переглядається в усіх частинах.
Колегія суддів встановила, що рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради депутатів трудящих м. Києва від 23.11.1970 № 1694 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво гаража на АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з цього рішення і визнано Департаментом у листі від 17.04.2019 № 064-064/оп/і/-137-652.
Для будівництва гаража виготовлено проект прив`язки типового гаража (реєстраційний № 138, 1971 рік), отримано ордер № 150 спеціального відділу по благоустрою виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих та укладено типовий заказ-договір від 25.01.1971 № 152, яким передбачено розробку ґрунту вручну об`ємом 9,6 куб. м, влаштування фундаментів об`ємом 5,2 куб. м, цегляну кладку, влаштування залізобетонних перемичок і плит перекриття.
За договором дарування від 22.12.1992, посвідченим Першою київською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 , якій гараж належав на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.10.1992 та реєстраційного посвідчення Київського міського бюро технічної інвентаризації від 16.10.1992 № 2253, подарувала ОСОБА_4 цегляний гараж площею 19,2 кв. м по АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу гаража від 05.07.2001, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 , яка мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , цегляний гараж загальною площею 19,2 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Договір зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації 03.07.2003 за № 2253.
15.11.2013 у зв`язку з реєстрацією шлюбу прізвище позивача змінено з ОСОБА_6 на ОСОБА_7 .
Відповідно до технічної документації Київського міського бюро технічної інвентаризації станом на 06.06.2001 гараж розташований у домоволодінні АДРЕСА_1 . У технічному описі і оцінці господарчо-побутових будов зазначено: фундамент - цегла, стіни - цегла, перекриття - залізобетон, площа основи - 22,9 кв. м. За планом гаража його внутрішні розміри становлять 3,30 х 5,90 м, площа - 19,3 кв. м.
22.02.2019 інспектором першої категорії КП "Київблагоустрій" Кузьменко Р.С. складено припис № 1907259, у якому зазначено: "встановлено порушення: п.б. 20.1.1. АДРЕСА_1. Порушення вчинено: Власником ТС гараж".
Приписом запропоновано усунути порушення шляхом надання дозвільної документації на розміщення тимчасової споруди - гаража, а в разі її відсутності - демонтувати гараж власними силами у триденний строк і відновити благоустрій, а також попереджено про вжиття заходів згідно з чинним законодавством у разі невиконання вимог припису. У графі "Припис одержав" зазначено: "наклеєно на ТС гараж, зроблено фотофіксацію".
27.02.2019 Департамент видав КП "Київблагоустрій" доручення № 064-1036, яким доручив "вжити заходи шляхом демонтажу самовільно встановлених елементів благоустрою, зазначених в таблиці". У таблиці наведено 14 гаражів за адресою: АДРЕСА_1, щодо кожного з яких у графі "Назва підприємства" зазначено "Невідомий". У пункті 3 таблиці зазначено гараж, щодо якого складено припис від 22.02.2019 № 1907259.
Саме цей документ позивач і суд першої інстанції іменують також рішенням Департаменту від 27.02.2019 про знесення гаражів, номер якого невідомий; Департамент в апеляційній скарзі називає його рішенням у формі доручення.
04.03.2019 позивач звернулась до КП "Київблагоустрій" із заявою, у якій зазначила, що є власником гаража за адресою: АДРЕСА_4, що 27.02.2019 представники підприємства намагались демонтувати гараж і що їй повідомлено номер припису про знесення її гаража - 1907259.
У відповідь на цю заяву КП "Київблагоустрій" повідомило позивача, що для ідентифікації гаража на АДРЕСА_4 та внесення відповідної інформації до електронної бази тимчасових споруд їй необхідно надати документ про присвоєння адреси, акт введення в експлуатацію і документ про правомірність зайняття земельної ділянки.
05.03.2019 позивач звернулась до Департаменту із заявою про призупинення демонтажу її гаража за адресою: АДРЕСА_4. У листі від 17.04.2019 № 064-064/оп/і/-137-652, надісланому у відповідь на заяву "щодо призупинення демонтажу гаража на АДРЕСА_4", Департамент повідомив позивача про відсутність правових підстав розміщення гаража і зазначив, що ним "надано доручення № 064-1036 від 27.02.2019 комунальному підприємству "Київблагоустрій" вжити заходів шляхом демонтажу зазначеного гаражу".
Щодо доводу Департаменту про неналежність інспектора як відповідача колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Пунктом 20.2.1 Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 (далі - Правила), встановлено, що якщо під час перевірки виявлені причини та умови, які можуть спричинити порушення благоустрою, посадова особа контролюючого органу зобов`язана скласти та видати офіційний документ - припис, який є обов`язковим для виконання в термін до трьох діб особами, які є відповідальними за утримання об`єктів благоустрою. Припис підписується особою, яка його склала, і особою, на яку він складений.
У постанові від 15.09.2026 у справі № 320/29374/24 Верховний Суд зазначив: "Повноваження інспекторів КП "Київблагоустрій" здійснювати контроль за станом благоустрою міста Києва та вносити приписи є такими, що визначені підпунктами 13.3.1 і 20.2.11 Правил № 1051/1051 та Положенням про головного інспектора та інспекторів з благоустрою міста Києва, затвердженим рішенням Київської міської ради від 23 жовтня 2013 року № 246/9734".
Оскаржуваний припис особисто склав і підписав інспектор першої категорії КП "Київблагоустрій" Кузьменко Р.С., а його вимоги є обов`язковими для виконання. Сам Департамент в апеляційній скарзі визнає, що "під час внесення припису, Інспектор реалізовував свої публічно-владні управлінські функції".
Отже, інспектор, який склав оскаржуваний припис, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, і позивач правомірно визначила його відповідачем за вимогою про скасування цього припису.
Такий самий склад відповідачів був у справі № 640/3764/19 за позовом до Департаменту і того самого інспектора щодо припису від 22.02.2019 № 1907340 та доручення від 27.02.2019 № 064-1036 в частині іншого гаража з того самого переліку.
У постанові від 18.12.2020 у цій справі Верховний Суд погодився з тим, що суди попередніх інстанцій "дійшли обґрунтованого висновку про протиправність спірних припису, виданого інспектором, рішення Департаменту у частині пункту 11 та часткове скасування доручення Департаменту щодо гаражу позивача".
Висновки, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається Департамент, зокрема від 17.09.2020 у справах № 742/2298/17 і № 300/1006/16-а, сформульовано у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення. У таких справах посадові особи на підставі статті 244-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення розглядають справи від імені органу, тому належним відповідачем є орган (так само - постанова Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 389/270/17). Норми, яка б визначала, що приписи за Правилами інспектор складає від імені іншого органу, Департамент не навів.
Висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 640/19240/21, сформульовано у справі про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у спорі щодо проходження військової служби, і питання про статус посадової особи, яка особисто склала оскаржуваний акт, у ній не вирішувалось.
Отже, довід Департаменту про неналежність відповідача є безпідставним.
Щодо доводу Департаменту про невирішення судом першої інстанції клопотання від 12.03.2025 про залучення КП "Київблагоустрій" до участі у справі колегія суддів зазначає таке.
Суд першої інстанції це клопотання не вирішив: оскаржуване рішення його не згадує, а процесуального рішення за ним матеріали справи не містять.
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Вимогу щодо припису пред`явлено до інспектора як до самостійного суб`єкта владних повноважень, і рішення суду першої інстанції не покладає на КП "Київблагоустрій" обов`язків, не змінює і не припиняє його прав. З цих підстав апеляційне провадження за апеляційною скаргою КП "Київблагоустрій" закрито окремою ухвалою суду.
Доручення від 27.02.2019 № 064-1036 є актом Департаменту, а КП "Київблагоустрій" щодо нього є виконавцем. У постанові від 29.03.2023 у справі № 826/26885/15, відхиляючи довід про незалучення КП "Київблагоустрій" до справи про оскарження доручення Департаменту на демонтаж, Верховний Суд зазначив: "Отже, КП "Київблагоустрій" підпорядковане відповідачу і виконало його доручення. Правомірність дій саме Департаменту благоустрою, а не КП, оспорюється позивачем".
Отже, невирішення клопотання Департаменту від 12.03.2025 до неправильного вирішення справи не призвело і підставою для скасування рішення суду першої інстанції не є.
Вирішуючи спір по суті, колегія суддів виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з розділом 1 Правил тимчасова споруда - це споруда функціонального (в тому числі для здійснення підприємницької діяльності), декоративно-технологічного призначення, в тому числі мала архітектурна форма, яка виготовляється з полегшених збірних конструкцій та встановлюється без улаштування заглибленого фундаменту тощо.
Відповідно до частини другої статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.
Процедура, визначена підпунктами 13.3.1- 13.3.3 пункту 13.3 розділу XIII та пунктом 20.2.11 Правил, - внесення припису з вимогою демонтажу, прийняття Департаментом рішення про демонтаж і проведення демонтажу - застосовується до малих архітектурних форм, тимчасових споруд, засобів пересувної і об`єктів сезонної дрібнороздрібної торговельної мережі та елементів об`єктів благоустрою.
У постанові від 28.10.2025 у справі № 200/13551/21 Верховний Суд зазначив: "Департамент наділений повноваженнями приймати рішення щодо демонтажу та здійснювати відповідний демонтаж виключно щодо об`єктів, які належать до тимчасових споруд у розумінні чинного законодавства".
У тій самій постанові Верховний Суд наголосив, що "вирішальне значення для визначення питання стосовно наявності повноважень у відповідачів щодо демонтажу майна має віднесення відповідного майна до нерухомого майна чи до тимчасових споруд у розумінні Правил, у зв`язку з чим перш за все слід ідентифікувати спірні об`єкти на місцевості".
Доводи Департаменту про те, що припис і доручення стосуються іншого об`єкта, ніж гараж позивача, спростовуються матеріалами справи, зокрема документами самого Департаменту та КП "Київблагоустрій".
У заяві від 04.03.2019 позивач повідомила КП "Київблагоустрій", що номер припису про знесення її гаража за адресою: АДРЕСА_4 - 1907259 , а підприємство у відповіді на цю заяву вимагало від позивача документи для внесення саме цього гаража до електронної бази тимчасових споруд.
Департамент у листі від 17.04.2019 № 064-064/оп/і/-137-652, надісланому у відповідь на заяву позивача щодо призупинення демонтажу гаража на АДРЕСА_1 , прямо зазначив, що доручення від 27.02.2019 № 064-1036 надано КП "Київблагоустрій" для демонтажу саме цього гаража.
Адреса АДРЕСА_1 в документах позивача є адресою домоволодіння і житлового будинку, у якому позивач мешкала на час придбання гаража, а сам гараж окремого номера не має. Припис і доручення визначають місце розташування гаражів за адресою будинку АДРЕСА_1 , у дворі якого, як зазначено в самому рішенні Департаменту, розташовані гаражі, а власника кожного з 14 гаражів у дорученні зазначено як невідомого.
Отже, припис від 22.02.2019 № 1907259 і пункт 3 доручення від 27.02.2019 № 064-1036 стосуються саме гаража позивача.
Посилання Департаменту на відсутність у гаража присвоєної поштової адреси цього висновку не спростовує. Поштова адреса є засобом ідентифікації об`єкта, а в цій справі гараж ідентифіковано сукупністю наведених доказів. Відсутність окремої поштової адреси не змінює і характеру гаража як об`єкта нерухомого майна, збудованого у 1971 році, задовго до запровадження в місті Києві порядку присвоєння поштових адрес, на який посилається Департамент.
Відповідно до частини першої статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Спірний гараж є цегляною будівлею з цегляним фундаментом і залізобетонним перекриттям, спорудженою у 1971 році за проектом прив`язки типового гаража на підставі рішення виконкому районної ради та ордера. Влаштування фундаментів об`ємом 5,2 куб. м після розробки ґрунту об`ємом 9,6 куб. м передбачено заказом-договором від 25.01.1971 № 152, а наявність фундаменту зафіксована в технічному описі бюро технічної інвентаризації станом на 06.06.2001. З 1992 року право власності на гараж переходило в порядку спадкування, за договором дарування та договором купівлі-продажу з реєстрацією в Київському міському бюро технічної інвентаризації.
Суд першої інстанції зазначив матеріал фундаменту як бетон, тоді як у технічному описі фундамент зазначено як цегляний, однак висновку суду про капітальний характер гаража це не змінює.
Такий об`єкт не виготовлено з полегшених збірних конструкцій і не встановлено без улаштування заглибленого фундаменту, тобто він не відповідає ознакам тимчасової споруди, визначеним розділом 1 Правил і частиною другою статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Доводи Департаменту про те, що під гаражем влаштовано лише цегляну відмостку глибиною 0,50 м, яка не відповідає ДБН В.2.1-10-2009, не підтверджені жодним доказом: ні акта обстеження гаража, ні висновку спеціаліста чи експерта відповідачі не подали, а сам припис не містить жодних відомостей про конструкцію об`єкта.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Твердження Департаменту про те, що технічний паспорт не може бути єдиним доказом наявності фундаменту, не враховує, що капітальний характер гаража підтверджують також проект прив`язки, ордер, заказ-договір 1971 року і договори дарування та купівлі-продажу, в яких гараж описано як цегляний. Розбіжність даних про площу гаража пояснюється тим, що 19,2 і 19,3 кв. м - це його внутрішня площа, а 22,9 кв. м - площа основи, і на кваліфікацію об`єкта вона не впливає.
Таким чином, спірний гараж не є тимчасовою спорудою, тому ні інспектор, ні Департамент не мали повноважень застосовувати до нього процедуру, встановлену Правилами для демонтажу тимчасових споруд.
А отже, припис від 22.02.2019 № 1907259 з вимогою надати дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди або демонтувати гараж складено поза межами повноважень, визначених Правилами, і він є протиправним.
Доводи Департаменту про недоведеність права власності позивача на гараж також є безпідставними.
Відповідно до частини другої статті 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Позивач набула гараж за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 05.07.2001, а її правопопередники - в порядку спадкування і за договором дарування. Право на гараж зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації, незаконності набуття права власності судом не встановлено. Те, що дозвіл 1970 року видано ОСОБА_2 , а не позивачу, лише підтверджує, що гараж будувався на підставі дозволу первісним власником, від якого право власності згодом перейшло до позивача.
Посилання Департаменту на рішення Київської міської ради від 05.04.2012 № 404/7741, яким врегульовано надання особам з інвалідністю дозволів на встановлення тимчасових збірно-розбірних гаражів, є безпідставним, оскільки спірний гараж є цегляною будівлею, збудованою у 1971 році, а не тимчасовим збірно-розбірним гаражем, і право власності на нього набуто на підставах, передбачених цивільним законодавством.
Щодо відсутності у позивача документів на земельну ділянку колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У постанові від 29.03.2023 у справі № 826/26885/15, відхиляючи аналогічний довід Департаменту про ненадання власником нерухомого майна доказів права на земельну ділянку, Верховний Суд зазначив: "Стаття 120 Земельного кодексу України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований".
Відповідно до частини третьої статті 212 Земельного кодексу України повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Отже, відсутність у позивача оформлених документів на земельну ділянку під гаражем, як і несплата земельного податку чи орендної плати, не перетворює капітальну будівлю на тимчасову споруду і не надає інспектору чи Департаменту повноважень на її демонтаж за Правилами.
Доводи Департаменту щодо відсутності державної реєстрації права власності, акта введення в експлуатацію і технічного паспорта спростовуються матеріалами справи: право власності на гараж зареєстровано в Київському міському бюро технічної інвентаризації, технічна документація бюро станом на 06.06.2001 у справі наявна, а гараж збудовано у 1971 році на підставі рішення виконкому районної ради, проекту прив`язки та ордера.
Посилання Департаменту на розташування демонтованого майна поза межами земельних ділянок позивача і на те, що спірне майно фактично було будівельними матеріалами, не відповідають обставинам цієї справи: демонтаж гаража не проводився, що підтверджує і сам Департамент, а предметом спору є цегляний гараж.
Доводи Департаменту про відсутність порушення прав позивача, вичерпання приписом своєї дії та неналежність обраного способу захисту колегія суддів відхиляє.
У постанові від 29.03.2023 у справі № 826/26885/15 Верховний Суд зазначив: "умовою для прийняття рішення про демонтаж та вжиття відповідних заходів, є невиконання власником (користувачем або особою, що її розмістила) тимчасової споруди вимоги про демонтаж у строк, що зазначений у приписі".
Приписом від 22.02.2019 № 1907259 позивача зобов`язано надати дозвільну документацію на розміщення тимчасової споруди, а в разі її відсутності - демонтувати гараж у триденний строк під загрозою вжиття заходів згідно із законодавством. Невиконання цих вимог стало підставою для включення гаража до доручення Департаменту від 27.02.2019 № 064-1036 про демонтаж, у пункті 3 якого наведено номер цього припису.
Отже, припис є індивідуальним актом, який покладає на позивача обов`язок демонтувати належне їй майно і слугує підставою рішення про демонтаж. Правові наслідки такого акта не вичерпуються спливом триденного строку, встановленого для його виконання, а те, що демонтаж не проведено, не робить припис правомірним і не усуває порушення права позивача мирно володіти своїм майном.
У тій самій постанові Верховний Суд зазначив: "Демонтаж споруд без дотримання чіткої правової процедури встановлення їх незаконного розміщення не узгоджується з конституційним принципом захисту права власності і мирного володіння майном, яке презюмується".
Висновки Верховного Суду про те, що не може бути предметом оскарження акт, який не породжує, не змінює і не припиняє прав та обов`язків особи, стосуються інших документів. Так, у постанові від 15.09.2026 у справі № 320/29374/24 Верховний Суд визнав таким протокол засідання робочої групи Департаменту, оскільки включення об`єкта до додатка до протоколу "саме по собі не породжує, не змінює і не припиняє прав та обов`язків позивача у сфері публічно-правових відносин".
Натомість припис у тій самій справі Верховний Суд перевірив по суті і зазначив, що процедура демонтажу "розпочинається винесенням припису з вимогою усунути порушення".
У постановах від 23.11.2021 у справі № 826/15934/16 і від 13.04.2022 у справі № 826/27444/15 Верховний Суд залишив без змін судові рішення про скасування приписів КП "Київблагоустрій", складених щодо об`єктів, право власності на які зареєстровано як на нерухоме майно.
Не спростовує цього висновку і посилання на вичерпання приписом своєї дії. У постанові від 12.10.2023 у справі № 420/847/20 Верховний Суд зазначив, що вичерпання дії оскаржуваного рішення про демонтаж "у даному випадку не унеможливлює його оскарження, а за доведеності порушеного права - зумовлює наявність підстав для його захисту у спосіб, визначений процесуальним законом".
Таким чином, визнання протиправним та скасування припису є ефективним способом захисту порушеного права позивача, а доводи Департаменту про вичерпання приписом своєї дії та неналежність способу захисту є безпідставними.
Довід Департаменту про те, що доручення від 27.02.2019 № 064-1036 адресоване КП "Київблагоустрій" і прав позивача не стосується, спростовується листом самого Департаменту від 17.04.2019 № 064-064/оп/і/-137-652, у якому він повідомив позивача, що доручення надано для демонтажу саме її гаража. Доручення є рішенням Департаменту про демонтаж гаража позивача і безпосередньо стосується її права власності.
Щодо доводів Департаменту про правомірність припису за формою і належність його вручення колегія суддів зазначає таке.
У постанові від 15.09.2026 у справі № 320/29374/24 Верховний Суд зазначив: "Припис, складений уповноваженою особою за наявності передбачених законом підстав і з дотриманням вимог до його змісту та форми, є правомірним, і недоліки доведення його до відома особи на дію такого припису не впливають. Натомість обставини ознайомлення (неознайомлення) особи з приписом підлягають перевірці під час оцінки правомірності застосування до неї правових наслідків невиконання припису".
У тій самій постанові Верховний Суд зазначив, що вимога припису у сфері благоустрою надати дозвільну документацію "є достатньо визначеною і додаткового переліку документів не потребує".
З урахуванням цих висновків мотиви суду першої інстанції про невручення припису позивачу і відсутність у ньому конкретизації порушення є помилковими, і в цій частині доводи Департаменту заслуговують на увагу.
Проте ці мотиви не вплинули на правильність вирішення спору по суті. Припис є протиправним не через спосіб його вручення чи зміст вимоги, а через відсутність передбачених законом підстав для його складення: його складено щодо капітальної будівлі, на яку процедура Правил не поширюється. З тих самих причин відповідність припису формі, встановленій додатком 3 до Правил, не усуває відсутності в інспектора повноважень вимагати демонтажу капітальної будівлі.
Доводи Департаменту про те, що суд першої інстанції не надав оцінки його аргументам щодо адреси гаража, прав на земельну ділянку, поштової адреси і наявності фундаменту, частково обґрунтовані: рішення суду першої інстанції таких оцінок не містить. Водночас колегія суддів надала оцінку всім цим аргументам у цій постанові, і вони не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних актів у частині гаража позивача.
Щодо доводу Департаменту про розподіл судового збору колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач сплатила судовий збір за подання позову в сумі 768,40 грн. Суд першої інстанції стягнув його за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту - суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем і рішення якого про демонтаж гаража оскаржувалось. Частина перша статті 139 КАС України не передбачає обов`язкового розподілу судових витрат між кількома відповідачами в рівних частинах, а Департамент не зазначає, за рахунок яких бюджетних асигнувань мала бути стягнута інша частина судового збору.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції залишається без змін, тому підстав для зміни розподілу судових витрат немає, а довід Департаменту в цій частині правильності рішення суду першої інстанції не спростовує.
Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про протиправність припису від 22.02.2019 № 1907259, рішення Департаменту в частині пункту 3 та доручення від 27.02.2019 № 064-1036 в частині гаража позивача. Помилкові мотиви щодо вручення і змісту припису на правильність вирішення спору по суті не вплинули.
А отже, апеляційна скарга Департаменту підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
Є.Д. Кравченко
(повний текст постанови суду виготовдено 30 вересня 2026 року)