Рішення № 140269187 у справі № 498/213/26 від 02.10.2026

Справа № 498/213/26

Провадження № 2/517/276/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року с-ще Захарівка

Захарівський районний суд Одеської області в складі

головуючого судді Меєчка О.М.,

за участю секретаря судового засідання Хасанової С.Т.,

прокурора Братової К.О.,

представника позивача Кравцова Р.В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача Губіна С.О. (в режимі відеоконференції),

представника третьої особи Середи Н.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Захарівка цивільну справу за позовом керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області, який діє в інтересах держави в особі - Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації) до ОСОБА_1 , третя особа Філія «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки

установив:

Керівник Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа Філія «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Зазначена позовна заява обґрунтована тим, що Роздільнянською окружною прокуратурою на виконання вимог статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлені порушення інтересів держави під час використання земель державного лісогосподарського призначення.

Так, у провадженні сектору дізнання ВП №1 Роздільнянського РВП ГУ НП в Одеській області перебували матеріали кримінального провадження № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_1 , будучи головою селянського господарства «Вічко П.П.», маючи корисливий мотив, діючи умисно, в порушення вимог статей 116-126, 149, 151 Земельного кодексу України, достовірно знаючи, що земельна ділянка, віднесена до категорії земель лісогосподарського призначення державної власності, за відсутності будь-якого правочину щодо неї, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, переслідуючи мету незаконного зайняття земельної ділянки, керуючись корисливими мотивами, спрямованими на отримання незаконного прибутку, самовільно зайняв частину земельної ділянки площею 48,7984 га з кадастровим номером: [номер приховано]:01:002:0193, яка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та розташована в 4 виділі 54 кварталу урочища «Тихе», що знаходиться в північно-східному напрямку від с. Єрмішкове (Великоплосківська ТГ) Роздільнянського району Одеської області.

Так, реалізуючи свій злочинний умисел, на початку травня 2023 року, ОСОБА_1 за допомогою сільськогосподарської техніки СГ «Вічко П.П.» та працівника вказаного господарства ОСОБА_2 , який був переконаний в законності проведення вказаних робіт, здійснив обробіток шляхом дискування та в подальшому засіяв сільськогосподарською культурою (кукурудзою) земельну ділянку, площею 6,9224 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:01:002:0193 загальною площею 48,7984 га.

Відповідно до розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, здійсненого Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 6,9224 га у межах філії «Одеське лісове господарство» Великомихайлівської територіальної громади становить 326341 гривня 01 копійка.

Прокурором у кримінальному провадженні до суду разом з обвинувальним актом подано цивільний позов про стягнення з ОСОБА_1 збитків, завданих ДСГП «Ліси України» внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 326341 гривня 01 копійка на користь держави.

Ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 12 серпня 2025 року у справі № 498/346/24 ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Позов прокурора залишено без розгляду.

Станом на дату подання даної позовної заяви до суду майнова шкода завдана державі в розмірі 326341 гривня 01 копійка ОСОБА_1 не відшкодована і як наслідок, не забезпечено надходження відповідних коштів до державного бюджету.

Оскільки в добровільному порядку ОСОБА_1 не відшкодовано суму заподіяної шкоди, керівник Роздільнянської окружної прокуратури, просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь власника Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації) кошти в розмірі 326341 гривня 01 копійка.

Ухвалою судді Великомихайлівського районного суду Одеської області Чернецької Н.С. від 13 березня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі № 498/213/26. Призначено у справі підготовче судове засідання (т. 1 а.с. 57).

13 квітня 2026 року від представника відповідача адвоката Губіна С.О. через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог (а.с. 76-81). Відзив на позовну заяву обґрунтований таким.

Щодо строків позовної давності вказує на те, що про порушення інтересів держави позивачу стало відомо 21 серпня 2025 року, тобто з дня набрання законної сили ухвали Великомихайлівського районного суду Одеської області від 12 серпня 2025 року у справі № 498/346/24. Однак це твердження, на думку представника відповідача є необґрунтованим, оскільки з наданого самим позивачем витягу з ЄРДР вбачається, що відомості про кримінальне правопорушення, пов`язані з можливим протиправним використанням земельної ділянки ДСГП «Ліси України», внесено до ЄРДР 02 липня 2023 року. Отже, позивач був обізнаний про можливе порушення інтересів держави не пізніше 02 липня 2023 року.

Щодо обґрунтованості позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 за допомогою сільськогосподарської техніки та працівника СГ «Вічко П.П.» здійснив дискування та засіяв земельну ділянку площею 6,9224 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193 та перебуває у державній власності й постійному користуванні філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України». Розмір заподіяної шкоди, за розрахунком Державної екологічної інспекції, становить 326341 гривня 01 копійка. Водночас усупереч вимогам пункту 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, прокуратура не зазначає, якими саме доказами підтверджуються наведені обставини, а посилання на докази на сторінках 13-14 позовної заяви фактично зводиться лише до їх переліку.

Щодо належності та допустимості доказів вказує, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки від 18 грудня 2023 року №5416/1.0 не є допустимим доказом. Спеціалісти, при складенні висновку про розрахунок шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у кримінальному провадженні №12023167390000042, посилаються на постанову КМУ № 963 від 25 липня 2007 року, якою затверджена методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, як на нормативно-правову підставу такого складення. Проте застосована спеціалістами методика не може бути підставою для розрахунку спричиненої шкоди в цивільному проваджені, оскільки пункт 7-1 методики зазначає, що підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення правопорушення. Однак, як вбачається з висновку, для розрахунку шкоди стали матеріали кримінального провадження, а не адміністративного провадження.

Щодо самовільного зайняття земельної ділянки зазначає, що прокурор жодними належними та допустимими доказами не довів, що відповідач самовільно зайняв земельну ділянку площею 6,9224 га. Окрім того, позивач не зазначає, в чому саме полягала шкода, яка спричинена, начебто, самовільним заняттям земельної ділянки. Крім того, позивач не врахував стан земельної ділянки, ані до, начебто самовільного зайняття, ані після, що б підтверджувало правомірність очікувань власника або користувача від володіння зазначеною ділянкою. Позивачем не доведено факт використання (чи намагання використання) користувачем земельної ділянки 6,9224 га для лісогосподарських потреб ані до, начебто самовільного зайняття, ані після, зокрема в період з 2022 по 2024 роки.

27 квітня 2026 року від керівника Роздільнянської окружної прокуратури Наливайченка О.П. через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій він просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з огляду на таке (т.1 а.с. 139-143).

Щодо строків позовної давності вказує, що як встановлено судом, ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України, яке згідно обвинувального акту, останній скоїв у 2023 році, отже визначений статтею 49 КК України дворічний строк притягнення до кримінальної відповідальності сплинув у травні 2025 року. Обвинувачений ОСОБА_1 надав свою згоду на звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження на підставі статті 49 КК України. Тому, у зв`язку зі звільненням обвинуваченого ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, заявлений прокурором цивільний позов про стягнення майнової шкоди залишено судом без розгляду, що за змістом частини 7 статті 128 КПК України не перешкоджає потерпілому пред`явленню позову в порядку цивільного судочинства. Відповідно до частини 2 статті 265 Цивільного кодексу України, якщо суд залишив без розгляду позов, пред`явлений у кримінальному провадженні, час від дня пред`явлення позову до набрання законної сили судовим рішенням, яким позов було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Згідно статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Статтею 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила. Оскільки позов пред`явлено прокурором у порядку статті 128 КПК України у березні 2024 року, а ухвала Великомихайлівського районного суду Одеської області від 12 серпня 2025 року у справі № 498/346/24 про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження набрала законної сили 21 серпня 2025 року, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, не пропущено. При цьому про порушення інтересів держави та наявність підстав для їх представництва прокуратурі стало відомо з моменту набрання зазначеною ухвалою законної сили.

Щодо повноважень на представництво прокурором інтересів держави вказує, що спірна земельна ділянка належить державі в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації, яка, будучи обізнаною про порушення інтересів держави, не вжила належних заходів для їх поновлення.

Щодо обґрунтування позовних вимог вказує, що досудовим слідством установлено, що відповідач самовільно, без відповідного рішення власника земельної ділянки зайняв земельну ділянку, площею 6,9224 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193, загальною площею 48,7984 га, яка перебуває у постійному користуванні філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та здійснив обробіток шляхом дискування та в подальшому засіяв сільськогосподарською культурою (кукурудзою), чим завдав значної шкоди інтересам держави на загальну суму 326341 гривня 01 копійка. Підставою для проведення досудового розслідування СД відділення поліції №1 РВП ГУНП в Одеській області стало звернення філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» про те, що останній стало відомо про самозахоплення земельної ділянки у Великомихайлівському лісництві: урочище «Тихе». У листі філії зазначено, що згідно програми Президента «Зелена країна», яка стартувала влітку 2021 року, дана земельна ділянка запроектована під посадку лісу, а саме висадки посівного матеріалу дуба (50,1 кг) та в`язу (20 тис. шт.). Однак, на даний час філія не може провести комплекс заходів з підготовки ґрунту під осінню посадку лісу, тому що земельна ділянка в порушення вимог закону самовільно захоплена місцевим землекористувачем ОСОБА_1 . Розмір шкоди розрахований інспекторами з охорони навколишнього природного середовища, внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки площею 6,9224 га становить 326341 гривня 01 копійка. Отож оскільки відповідач самовільно зайняв земельну ділянку, завдана ним шкода підлягає відшкодуванню власнику у повному обсязі.

Щодо належності та допустимості доказів зазначає, що розрахунок шкоди, проведений Державною екологічною інспекцією, є письмовим доказом (документом) у цивільному процесі. Суд оцінює його в сукупності з іншими доказами (актами перевірки, фотофіксацією). До позовної заяви, були додані копії протоколів огляду місця події від 06 вересня 2023 року (додатковий) з фотофіксацією (оригінали знаходиться матеріалах кримінального провадження №12023167390000042), якими встановлено, що на момент огляду земельна ділянка засіяна сільськогосподарською культурою-кукурудзою, рослини були на стадії дозрівання. У матеріалах вказаного вище кримінального провадження наявні протоколи допиту свідків та потерпілого, які в повній мірі підтверджують факт самовільного зайняття спірної земельної ділянки ОСОБА_1 , яка перебувала у користуванні філії ««Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України». Матеріали кримінального провадження це зібрані під час досудового розслідування докази, документи, протоколи процесуальних дій та рішення, що обґрунтовують наявність або відсутність фактів, які мають значення для справи. Також, включають речові докази, результати слідчих дій, клопотання, а також інші матеріали, що мають значення для підтверджують вчинення особою кримінального правопорушення і підлягають всебічній перевірці судом. Враховуючи те, що кримінальне провадження № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України, закрито, а ОСОБА_1 на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності звільнено від кримінальної відповідальності, що є нереабілітуючою підставою, тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодувати заподіяну її діями шкоду.

27 квітня 2026 року від представника відповідача адвоката Губіна С.О. через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких він просить в задоволенні позову відмовити (т.1 а.с. 133-135). Заперечення обґрунтовані таким.

Щодо відсутності преюдиційного значення ухвали Великомихайлівського районного суду Одеської області від 12 серпня 2025 року зазначає, що ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України. Вказане клопотання заявлено на стадії дослідження доказів сторони обвинувачення, до завершення судового розгляду, коли не було досліджено доказів сторони захисту, допитано всіх свідків та завершено допит обвинуваченого і з`ясування всіх обставин справи. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 18 лютого 2025 у справі № 712/8174/23 прямо зазначив, що при розгляді клопотання про застосування статті 49 КК України без завершення повного судового розгляду суд не може і не повинен констатувати встановленість факту вчинення особою кримінального правопорушення, оскільки кримінальний процесуальний закон зобов`язує суд насамперед вирішити питання про наявність формальних підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності. За таких умов суд не здійснював повного встановлення фактичних обставин кримінального провадження та не робив висновків щодо доведеності чи недоведеності інкримінованого діяння.

Щодо недопустимості нових доказів, поданих позивачем разом із відповіддю на відзив, вказує, що відзив відповідача не містив нових фактичних обставин, які не були відомі позивачу на момент подання позову. Отже подання нових доказів разом із відповіддю на відзив є фактичним доформуванням доказової бази позову після ознайомлення з правовою позицією захисту. Саме по собі право на подання відповіді на відзив у порядку статті 179 ЦПК України не надає позивачу права усувати власну неповноту доказування поза межами процесуальних строків. Такі дії суперечать засадам процесуальної рівності сторін, змагальності та правової визначеності, а тому подані документи не підлягають прийняттю судом.

Щодо недоведеності належного суб`єкта, в інтересах якого заявлено позов зазначає, що із самої відповіді на відзив вбачається, що прокурор визнає постійним користувачем спірної земельної ділянки ДСГП «Ліси України» в особі відповідної філії. Саме зазначене підприємство, за логікою позивача, було фактичним користувачем земельної ділянки та саме воно, у разі наявності порушення, могло зазнати обмеження у здійсненні свого права користування. Однак позов заявлено не в інтересах землекористувача, а в інтересах Одеської обласної державної адміністрації. Позивачем не надано жодного належного доказу того:у чому саме полягає майнова шкода Одеської обласної державної адміністрації; яких саме майнових втрат зазнала Одеська обласна державна адміністрація; яким чином розрахована сума є шкодою саме для Одеської обласної державної адміністрації.

Ухвалою судді Великомихайлівського районного суду Одеської області Чернецької Н.С. від 29 квітня 2026 року задоволено заяву представника відповідача про відвід судді у цивільній справі № 498/213/26 (т. 1 а.с. 171-172).

Розпорядженням голови Великомихайлівського районного суду Одеської області Чернецької Н.С. від 29 квітня 2026 року, у зв`язку із неможливістю автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу № 498/213/26 передано до суду найбільш територіально наближеного Великомихайлівському районному суду Одеської області - Захарівського районного суду Одеської області (т. 1 а.с. 177-178).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 11 травня 2026 року прийнято до свого провадження цивільну справу № 498/213/26. Продовжено її розгляд в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання (т.1 а.с. 180).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 09 липня 2026 року у задоволенні клопотання представника відповідача - адвоката Губіна С.О. про зобов`язання учасників справи надати відповіді в порядку статті 93 ЦПК України відмовлено (т. 1 а.с. 245-247).

Протокольною ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 09 липня 2026 року до матеріалів справи долучено та прийнято до розгляду докази, подані Роздільнянською окружною прокуратурою разом із відповіддю на відзив на позовну заяву. При постановленні ухвали в судовому засіданні оголошено висновок та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку та інформація про постановлення такої ухвали занесена в протокол судового засідання (т. 1 а.с. 240-241).

Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 09 липня 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті (т. 1 а.с. 244).

У судовому засіданні представник Роздільнянської окружної прокуратури Братова К.О. позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила суд їх задовольнити. При цьому пояснила, що прокуратурою пред`явлено позов до ОСОБА_3 в інтересах держави про відшкодування ним матеріальної шкоди в розмірі 326341 гривня 01 копійка. Позиція сторони відповідача зводиться до заперечення вини ОСОБА_1 та небажання ним відшкодовувати завдану шкоду. Така позиція суперечить чинному законодавству та повністю спростовується наявними матеріалами справи. Закриття кримінального провадження згідно ухвали суду від 12 серпня 2025 року у зв`язку із звільненням особи від кримінальної відповідальності є нереабілітуючою підставою. Відповідач згідно статті 1166 ЦК України свою вину у завданій шкоді не спростував, натомість прокуратурою на підтвердження вини останнього надані переконливі докази (матеріали досудового розслідування та інші). Вважає, що матеріали досудового розслідування надані з дотриманням вимог статті 222 КПК України, оскільки досудове розслідування закінчено, а справу закрито. Зазначила, що ОСОБА_1 є головою фермерського господарство «Вічко П.П.» та являвся організатором самовільного зайняття земельної ділянки. Адже за його вказівок та за допомогою техніки належної господарству відбувався обробіток землі та її сів. Наданий прокуратурою розрахунок завданої шкоди стороною відповідача не був спростований стороною відповідача, альтернативного розрахунку надано не було. Розмір школи розрахований з урахування упущеної вигоди землекористувача, адже доки земельна ділянка була засіяна кукурудзою, землекористувач не міг отримувати дохід з вказаної ділянки. Також зазначали, що прокуратурою під час звернення до суду з даним позовом не пропущено строк позовної давності.

Представник позивача Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації) Кравцов Р.В. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі наполягав на їх задоволенні. Водночас суду пояснив, що Одеська обласна державна адміністрація являється власником спірної земельної ділянки. Вважає, що саме по собі самовільне зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 вважається правопорушенням. Шкода завдана зайняттям вирахувана згідно відповідної методики. Факт самовільного зайняття земельної ділянки підтверджений наявними в матеріалах справи доказами. З матеріалів справи вбачається, що самовільне зайняття земельної ділянки здійснив саме ОСОБА_1 , який був організатором такого зайняття.

Представник відповідача - адвокат Губін С.О. у судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових запереченнях. В судовому вказав на таке, що ОСОБА_1 та ФГ «Вічко П.П.» - різні суб`єкти. Відповідачем у цій справі є ОСОБА_1 - фізична особа. ФГ «Вічко П.П.» є окремою юридичною особою. Докази прокуратури не дають однозначної відповіді на питання про суб`єкта стверджуваного порушення. Ухвала суду від 12 серпня 2025 року не є обвинувальним вироком і не замінює доказування у цій справі, що узгоджується із висновком ККС ВС викладеним у постанові від 18 лютого 2025 року у справі № 712/8174/23. Згода ОСОБА_1 на застосування статті 49 КК України не є визнанням ним ані вини, ані всієї фабули обвинувального акта. Ключові матеріали досудового розслідування подані без письмового дозволу, передбаченого статтею 222 КПК України. Отже, матеріали досудового розслідування, подані прокуратурою з порушенням порядку, визначеного статтею 222 КПК України, є недопустимими доказами та відповідно до статті 78 ЦПК України не можуть бути покладені в основу судового рішення. Протоколи допитів не можуть підміняти показання свідків у цивільному процесі, вони по своїй суті не є показаннями свідків, отриманими та перевіреними судом у порядку цивільного судочинства. Площа 6,9224 га не підтверджена самостійною сукупністю належних і допустимих доказів. У матеріалах прокуратури фігурують різні площі. Внутрішній акт філії від 18 травня 2023 року фіксує 9,1 га, лист філії від 30 липня 2023 року щодо урочища «Тихе» містить площу 7,2016 га, площа 6,9224 га з`являється за результатами слідчого огляду 06 вересня 2023 року. Сума 326341 гривень 01 копійка не доведена належним і допустимим розрахунком, оскільки не зрозуміло на якій передбаченій пунктом 7-1 Методики № 963 документальній підставі Держекоінспекція його здійснила.

Представник третьої особи Філія «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» Середа Н.В. у судовому засіданні просила позов задовольнити в повному обсязі. При цьому пояснила, що філія є землекористувачами земельної ділянки, яка належить Одеській обласній державній адміністрації. Вважає, що діями ОСОБА_1 , пов`язаними з самовільним зайняттям земельної ділянки, завдана ділянці майнова школа, яка виразилася в порушенні цілісності ділянки, використанні її не за цільовим призначенням. В 2021-2023 роках на вказаній ділянці за програмою Президента України планувалось висадження дерев, однак у зв`язку із самовільним зайняттям ОСОБА_1 ділянки, це зробити не виявилось можливим.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився хоча належним чином, в порядку визначеному статтями 128-131 ЦПК України, повідомлений про дату, час і місце судового розгляду (а.с. 230).

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, письмові заперечення, проаналізувавши надані докази щодо обґрунтованості позовних вимог, суд дійшов такого висновку.

Судом установлено, що ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 12 серпня 2025 року у справі № 498/346/24 клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Губіна С.О. задоволено та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року за частиною 1 статті 197-1 КК України на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України. Цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави матеріальної шкоди у сумі 326341 гривня 01 копійка у кримінальному провадженні залишено без розгляду, з роз`ясненням про можливість звернення до суду в порядку цивільного судочинства (а.с. 16-19). Вказана ухвала суду набрала законної сили 21 серпня 2025 року.

Зі змісту вказаної вище ухвали вбачається, що ОСОБА_1 , обвинувачувався в тому, що він будучи головою селянського господарства «Вічко П.П.», маючи корисливий мотив, в порушення вимог статей 116-126, 149, 151 Земельного кодексу України, достовірно знаючи, що земельна, віднесена до категорії земель лісогосподарського призначення державної власності і в нього відсутні документи, що встановлюють право на довгострокову оренду, або право власності, відсутні відповідні рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу у власність або надання у користування (оренду) земельної ділянки, за відсутності будь-якого правочину щодо неї, а також без державної реєстрації цих прав, діючи умисно та усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, переслідуючи мету незаконного зайняття земельної ділянки, керуючись корисливими мотивами, спрямованими на отримання незаконного прибутку, самовільно зайняв частину земельної ділянки площею 48,7984 га з кадастровим номером: [номер приховано]:01:002:0193, яка належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» та розташована в 4 виділі 54 кварталу урочища «Тихе», що знаходиться в північно-східному напрямку від с. Єрмішкове (Великоплосківська ТГ) Роздільнянського (колишнього Великомихайлівського) району Одеської області. Так, реалізуючи свій злочинний умисел, на початку травня 2023 року, ОСОБА_1 за допомогою сільськогосподарської техніки СГ «Вічко П.П.» та працівника вказаного господарства ОСОБА_2 , який був переконаний в законності проведення вказаних робіт, здійснив обробіток шляхом дискування та в подальшому засіяв сільськогосподарською культурою (кукурудзою) земельну ділянку, площею 6,9224 га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером: [номер приховано]:01:002:0193 загальною площею 48,7984 га. В результаті умисних дій ОСОБА_1 , пов`язаних із самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки, завдано значної шкоди державі на загальну суму 326341 гривень 01 копійка.

09 березня 2026 року керівник Роздільнянської окружної прокуратури в інтересах Одеської обласної державної (військової) адміністрації звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 , третя особа Філія «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки в сумі 326341 гривень 01 копійка (а.с. 1).

Щодо підстав такого звернення керівника Роздільнянської окружної прокуратури до суду в інтересах держави - саме Одеської обласної державної (військової) адміністрації суд вважає за необхідне вказати таке.

10 грудня 2025 року було проведено реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером: [номер приховано]:01:002:0193, загальною площею 48,7984 га, в результаті чого власником вказаної земельної ділянки стала Одеська обласна державна адміністрація, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 463439834 від 09 лютого 2026 року. Вказана реєстрація проведена на підставі розпорядження про затвердження документації із землеустрою щодо інвентаризації земель лісогосподарського призначення державної власності, серія та номер 563/А-2022 від 15 вересня 2022 року, видавник Одеська обласна державна адміністрація (а.с. 20).

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Право прокурора на здійснення представництва в суді інтересів держави гарантовано статтею 131-1 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру».

Особливості участі та статусу прокурора в цивільному процесі, а також порядок та підстави звернення прокурора до суду визначено статтею 56 ЦПК України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частина 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Згідно із статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру»).

Відповідно до частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Ключовим для представництва прокурора є поняття «інтерес держави», в основі якого є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 645/5416/19.

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва. Якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, зазначене не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор заявив позов із метою захисту порушених прав держави на підставі статті 56 ЦПК України та на виконання статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви обґрунтував підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської обласної державної (військової) адміністрації, а також обґрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів, тобто навів підстави позову й представництва.

Як вбачається з матеріалів справи, Роздільнянською окружною прокуратурою направлялося звернення від 19 січня 2026 року № 62-235вих-26 до власника Одеської обласної державної (військової) адміністрація щодо встановлення наявності підстав для застосування представницьких повноважень в суді на захист інтересів держави щодо факту порушення законодавства в сфері охорони земель лісогосподарського призначення державної власності (відносно частини земельної ділянки площею 48,7984 га з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193) (а.с. 21).

У відповіді від 28 січня 2026 року № 976/7/01-46/1112/2-26 Одеська обласна державна (військова) адміністрація повідомила, що відносно інформації вказаної в листі адміністрацією жодних заходів не вживалось. Одеська обласна державна (військова) адміністрація не заперечує щодо подачі до суду органами прокуратури відповідного позову в її інтересах (т. 1 а.с. 115).

Встановивши пасивну поведінку адміністрації, прокурор листом № 62-630ВИХ-26 від 13 лютого 2026 року повідомив про звернення з цим позовом до суду в інтересах держави в особі державного органу (т. 1 а.с. 55).

Отже, Одеська обласна державна (військова) адміністрація не вживала заходів для самостійного звернення до суду з позовом на захист інтересів держави та не заперечувала щодо представництва її інтересів в суді прокурором.

З огляду на викладене, з метою забезпечення належного захисту інтересів держави Роздільнянська окружна прокуратура звернулася до суду з цим позовом в інтересах Одеської обласної державної (військової) адміністрації.

Ураховуючи встановлене порушення інтересів держави та невжиття уповноваженим органом заходів щодо їх судового захисту, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для пред`явлення прокурором цього позову в межах повноважень, визначених Законом України «Про прокуратуру» та ЦПК України.

Перед дослідженням основних доказів у справі - матеріалів досудового розслідування, щодо доводів представника відповідача про їх недопустимість у зв`язку з відсутністю письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування, передбаченого статтею 222 КПК України, суд зазначає таке.

Так, пунктами 4, 5 частини 3 статті 2 ЦПК України закріплено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини. Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

Пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Частиною 1 статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Водночас суд зауважує, що відповідно до частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частинами 1, 5-7 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Так, основний обсяг доказів, на які посилається сторона позивача на обґрунтування своїх вимог, становлять документи, отримані в межах кримінального провадження № 12023167390000042.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 КПК України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Статтею 222 КПК України визначено, що відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.

Тобто, слідчий та прокурор самостійно визначають які саме відомості та на якій саме стадії досудового розслідування підлягають розголошенню.

Таємниця досудового розслідування - важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками процесу.

З огляду на зазначене, забезпечення нерозголошення даних кримінального провадження є як однією з гарантій встановлення істини, так і захисту прав і свобод людини.

Водночас, як вказувалося вище ухвалою Великомихайлівського районного суду Одеської області від 12 серпня 2025 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 197-1 КК України, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження № 12023167390000042 стосовно нього закрито (а.с. 16-19).

Керівник Роздільнянської окружної прокуратури звернувся до Великомихайлівського районного суду Одеської області із даним позовом 09 березня 2026 року (а.с. 1), тобто після закінчення досудового розслідування та постановлення ухвали Великомихайлівським районним судом Одеської області від 12 серпня 2026 року.

Отже, слідчий, який здійснював досудове розслідування кримінального провадження № 12023167390000042, а також прокурор, який здійснював процесуальне керівництво у даному кримінальному провадженні, не можуть надавати дозвіл у порядку статті 222 КПК України у кримінальному провадженні, яке закрито, оскільки вони втратили процесуальні повноваження щодо цього провадження після ухвалення судом рішення, яким завершено розгляд кримінального провадження по суті.

З огляду на викладене, суд не знаходить порушень положень статті 222 КПК України, як про це зазначає представник відповідача, а тому не вбачає підстав для визнання доказів недопустимими.

Крім цього, суд зазначає, що отримані у встановленому законом порядку докази, за своєю природою є письмовими доказами і підлягають оцінці судом за правилами ЦПК України. Сам факт їх походження з матеріалів кримінального провадження не нівелює їх доказового значення у цивільній справі.

Щодо доданих прокурором протоколів допиту свідків ОСОБА_4 від 18 серпня 2023 року, ОСОБА_2 від 23 лютого 2024 року, ОСОБА_5 від 24 лютого 2024 року, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 від 27 лютого 2024 року, які складені в рамках кримінального провадження № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року, суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Згідно частин 1, 2 статті 229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Статтею 230 ЦПК України передбачений порядок допиту свідків.

Отже, з огляду на наведені положення цивільного процесуального законодавства, протоколи допиту свідків, складені під час досудового розслідування у межах кримінального провадження, не можуть ототожнюватися з показаннями свідків, безпосередньо отриманими судом у судовому засіданні. Такі протоколи не замінюють процедури безпосереднього допиту свідка судом та не дають можливості учасникам справи реалізувати право на постановку свідку запитань і перевірку повідомлених ним відомостей. За таких обставин, з урахуванням принципу безпосередності дослідження доказів, суд не вбачає підстав покладати зазначені протоколи в основу висновків щодо обставин, які мають значення для вирішення справи та враховувати їх як належні й допустимі докази у розумінні статей 77, 78 ЦПК України.

Згідно копії акту огляду та обстеження земельної ділянки в ур. «Тихе», кв. 54 вид.4, площа 9,1 га, Великомихайлівського лісництва від 18 травня 2023 року, комісією Філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» встановлено, що дана земельна ділянка засіяна кукурудзою. На поверхні ґрунту видно розкидане зерно вказаної культури, оброблене протруйником рожевого кольору. Наявні сліди пневмошин великого розміру від агрегату, що проводив роботи на вказаній земельній ділянці. Вздовж всієї площі проглядалися сліди (рядки) від сошників сіялки, якою проводився посів. Площа перед посівом вирівняна ґрунтообробними знаряддями та оброблена гербіцидами (видно сліди враження бур`янів) (т.1 а.с. 145).

Відповідно до копії листа Філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 12 червня 2023 року № 246, адресованого керівнику Одеської обласної прокуратури вбачається, що філії стало відомо про самозахоплення земельної ділянки у Великомихайлівському лісництві: урочище «Тихе», квартал 54, загальною площею 9,1 га. Вказана земельна ділянка (кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0193) належить до земель державної власності лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні філії. Згідно програми Президента України «Зелена країна», яка стартувала влітку 2021 року дана земельна ділянка запроектована під посадку лісу, а саме висадку посівного матеріалу дуба (50,1 кг) та в`язу (20 тис. шт.). На даний час не можливо провести комплекс заходів з підготовки ґрунту під осінню посадку лісу, оскільки дана ділянка самовільно захоплена місцевим землекористувачем ОСОБА_1 та засіяна кукурудзою. З огляду на вказане філія просить прокурора вжити заходи щодо припинення незаконного користування земельною ділянкою та притягнення винних до кримінальної відповідальності (т.1 а.с. 144).

За вказаною інформацією Сектором дізнання ВП № 1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області зареєстровано до Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінальне провадження № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року відносно ОСОБА_1 (т.1 а.с. 15).

Відповідно до копії листа Філії «Одеське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 30 липня 2023 року № 358, адресованого т.в.о. начальника відділення поліції № 1 РВП ГУНП в Одеській області вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193 має загальну площу 48,7984 га. Також у листі зазначена інформація щодо незаконного вилучення представниками фермерського селянського господарства «Вічко П.П.» земель лісогосподарського призначення та використання їх не за цільовим призначенням, площею 7,2016 га, яка є частиною земельної ділянки площею 48,7984 га (т.1 а.с. 42-44).

Згідно копії протоколу огляду місця події (додаткового) від 06 вересня 2023 року з фототаблицями до нього вбачається, що дізнавачем в присутності двох понятих та відповідного спеціаліста (інженера-геодезиста), оглянуто земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193, яка розташована у 4 виділі кварталу 54 урочища «Тихе». На момент огляду дана земельна ділянка засіяна сільськогосподарською культурою - кукурудзою. Кукурудза перебуває в стадії повного дозрівання. Під час огляду з залученням геодезиста загальна площа засіяного поля рослиною кукурудза була встановлена у розмірі 6,9224 га (т.1 а.с. 32-36).

Згідно протоколу огляду від 15 грудня 2023 року дізнавачем в присутності двох понятих та відповідного спеціаліста оглянута земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193, загальною площею 48,7984 га, яка перебувала у постійному користуванні філії «Одеське лісове господарство» з цільовим призначенням - 09.01 для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, категорія земель - землі лісогосподарського призначення, котра розташована у Великомихайлівському лісництві, квартал 54, урочище «Тихе». Безпосереднім оглядом місця події являлася частина вказаної вище земельної ділянки площею 6,9224 га, яку самовільно було засіяно сільськогосподарською культурою «кукурудзою», а саме ФГ «Вічко П.П.». (т. 1 а.с. 50-54).

При цьому щодо доводів представника відповідача про непідтвердженість площі земельної ділянки 6,9224 га, на якій вирощувалася кукурудза, з огляду на зазначення в окремих документах іншої площі (9,1 га в акті філії від 18 травня 2023 року та 7,2016 га у листі філії від 30 липня 2023 року), суд зазначає таке. Вказані розбіжності самі по собі не спростовують встановленої площі самовільно зайнятої та засіяної кукурудзою земельної ділянки, оскільки її остаточний розмір був визначений у ході досудового розслідування та із залученням експерта (геодезиста) з застосуванням спеціальних знань у сфері геодезії. За результатами дослідження площу самовільно зайнятої та засіяної земельної ділянки визначено у розмірі 6,9224 га. Саме цей розмір покладено в основу обвинувачення та використано для визначення розміру завданої шкоди.

Відповідно до копії постанови про залучення спеціаліста від 29 листопада 2023 року начальником СД ВП №1 Роздільнянського РВП ГУНП в Одеській області в рамках кримінального провадження № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України, залучено спеціаліста державної екологічної інспекції Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) з метою встановлення шкоди завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193, розташованої в урочищі «Тихе», квартал 54, виділ 4 в північний схід від с. Єрмішкове Роздільнянського (колишнього Великомихайлівського) району Одеської області (т. 1 а.с. 146).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема Конституцією України Земельним кодексом України та Закону України «Про землеустрій».

Згідно зі статтею 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно статей 125,126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно частини 1 статті 211 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

У статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» зазначено, що самовільне зайняття земельної ділянки це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до вимог чинного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Верховний Суд в постанові від 20 лютого 2020 року у справі № 1940/1655/18 дійшов висновку, що будь-які дії, спрямовані на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», є самовільним заняттям земельної ділянки.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про охорону земель» юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно з законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Згідно зі статтею 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів порушує зазначені державні інтереси, унеможливлює правомірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельними ділянками.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно розрахунку розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки у кримінальному провадженні № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 197-1 КК України, здійсненого за розділом № 4 «Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання», затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, Державною екологічною інспекцією Південно-Західного округу (Миколаївська та Одеська області) 15 грудня 2023 року вбачається, що внаслідок порушення законодавства про використання та охорону земельних ресурсів при самовільному зайняттю земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:002:0193, площею 6,9224 заподіяна ФГ «Вічко П.П.» шкода становить 326341 гривня 01 копійка (а.с. 39-41).

При цьому розмір шкоди визначався за формулою Шс=Пс х Нп х Кф х Кі (де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, грн (326341,01), Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, гектарів (6,9224), Нп - середньомісячний дохід, який можна отримати від використання земель за цільовим призначенням, грн (37267), Кф - коефіцієнт функціонального використання земель (1), Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2020 та наступні роки (1,265)). Шс = 6,9224 х 37267 х 1 х 1,265 = 326341 гривня 01 копійка.

Варто зазначити, що відповідно до положень зазначеної Методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, визначається з урахуванням доходу, який власник або землекористувач міг би отримати за період незаконного використання земельної ділянки. Отже, у цій справі розраховані збитки, завдані ОСОБА_1 фактично становлять втрачений дохід, який власник чи землекористувач мав отримати від належного використання спірної земельної ділянки протягом періоду її самовільного зайняття ФГ «Вічко». Таким чином, визначений відповідно до Методики розмір шкоди спрямований на компенсацію майнових втрат власника чи землекористувача, зумовлених позбавленням його можливості використовувати земельну ділянку та отримувати дохід від такого використання.

Водночас відхиляючи доводи представника відповідача про те, що вказаний вище розрахунок не може бути підставою для розрахунку спричиненої шкоди в цивільному проваджені, оскільки підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди є в даному випадку матеріали кримінального провадження, а не адміністративного (як вказано в методиці), суд вказує таке.

Відповідно до частин 1, 3 статті 211 ЗК України відповідальність за порушення земельного законодавства громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.

Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання, затверджується Кабінетом Міністрів України.

З метою визначення розміру такої шкоди Кабінетом Міністрів України 25 липня 2007 року затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання № 963.

Іншого чинного нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку розміру шкоди, завданої, зокрема, внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, законодавцем не передбачено. Відтак розрахунок розміру завданої шкоди у цій справі здійснено відповідно до зазначеної Методики. При цьому, посилаючись на проведення розрахунку шкоди не на підставі належного нормативно-правового акта, представник відповідача не зазначив, яким саме чинним нормативно-правовим актом, на його думку, мав здійснюватися такий розрахунок.

Отже, суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок розміру завданої шкоди є належним чином обґрунтованим, виконаним відповідно до вимог чинного законодавства та на підставі передбаченої законом Методики. Визначений у розрахунку розмір шкоди ґрунтується на встановлених у справі обставинах та належних вихідних даних, у зв`язку з чим суд визнає такий розрахунок належним і таким, що відповідає вимогам закону.

Щодо доводів представника відповідача про невизначеність суб`єкта правопорушення, з огляду на те, що в окремих доказах зазначено фізичну особу ОСОБА_1 , а в інших - юридичну особу ФГ «Вічко П.П.», суд зазначає таке.

В судовому засіданні встановлено та не заперечувався представником відповідача той факт, що ОСОБА_1 є головою господарства «Вічко П.П.»

Із загальних положень закону голова селянського, фермерського господарства представляє господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Отже, з урахуванням установлених у справі обставин суд дійшов висновку, що саме ОСОБА_1 , діючи як голова та засновник господарства «Вічко», фактично організував та забезпечив використання спірної земельної ділянки. Зокрема, він надавав працівникам господарства вказівки щодо обробітку земельної ділянки, а її обробіток та засівання здійснювалися із використанням техніки, що належала та використовувалася господарством.

При цьому зібрані у справі докази не свідчать про самостійне, незалежне від діяльності ФГ «Вічко», використання ОСОБА_1 спірної земельної ділянки як фізичною особою. Навпаки, встановлені обставини вказують на те, що відповідні дії здійснювалися ним саме в межах діяльності очолюваного ним господарства та в його інтересах.

З огляду на те, що ОСОБА_1 є засновником та головою господарства «Вічко», а встановлені судом обставини свідчать про його безпосередню участь в організації та здійсненні обробітку і засівання спірної земельної ділянки, суд вважає, що в контексті спірних правовідносин зазначення ОСОБА_1 та ФГ «Вічко» стосується одного фактичного суб`єкта використання земельної ділянки та не свідчить про невизначеність особи, відповідальної за її самовільне зайняття.

За змістом абзацу 1 пункту 2 постанови Пленум Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

В абзаці 2 пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз`яснено, що у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 ЗК України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК України особами, що її заподіяли.

При вирішенні даного спору, суд зауважує, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

При цьому загальні підстави відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов`язань містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до частин 1, 2 якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

У вказаній справі, встановлено, що Великомихайлівський районний суд Одеської області ухвалою від 12 серпня 2025 року у справі № 498/346/24 задовольнив клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Губіна С.О. та звільнив ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 197-1 КК України у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12023167390000042 від 02 липня 2023 року, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, провадження у справі закрив. Цивільний позов залишив без розгляду (т.1 а. с. 16-19). В ухвалі суд роз`яснив ОСОБА_1 , що закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК) є нереабілітуючою підставою, а тому така особа не звільняється від обов`язку відшкодувати її діями шкоду.

Відповідно до частини 6 статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.

Статтею 284 КПК України передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження. Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючи та нереабілітуючі. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати. До нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить, зокрема, звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Нереабілітуючі підстави закриття кримінального провадження означають, що стосовно особи зібрано достатньо доказів для підозри у вчиненні кримінального правопорушення, однак через певні обставини кримінальне провадження щодо цієї особи виключається (див. постанову Верховного Суду від 01 лютого 2024 року у справі № 930/497/23 (провадження № 51-4798км23).

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 398/571/15-ц (провадження № 61-1059св20) висловлено правову позицію, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинною у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінально-караного діяння, тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 346/4425/18 (провадження № 61-7008св21) зроблено висновок про те, що звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України є нереабілітуючими обставинами, тому відповідач повинен відшкодувати позивачу заподіяну з його вини шкоду.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2023 року в справі № 367/6377/17 (провадження № 61-975св23).

У справі, яка розглядається, встановлено, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 закрито не з причин відсутності події або складу кримінального правопорушення, а саме у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною. Тому звільнення від кримінальної відповідальності за статтею 49 КК України не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну кримінальним правопорушенням шкоду.

Суд повторює, що за змістом частини 6 статті 82 ЦПК України не лише вирок, але і ухвала про закриття кримінального провадження із звільненням від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду у цивільному провадженні виключно в питаннях, чи мало місце діяння (кримінальне правопорушення) та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до частини третьої статті 285 КПК України обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз`яснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати про закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку.

ОСОБА_1 у разі незгоди з підставою закриття кримінального провадження щодо нього згідно з ухвалою суду від 12 серпня 2025 року у справі № 498/346/24 у зв`язку із закінченням строків давності, що є нереабілітуючою обставиною, мав право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави і наполягати на своєму повному виправданні (реабілітації). ОСОБА_1 не був позбавлений права оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду від 12 серпня 2025 року з таких же підстав. Однак, докази вчинення таких дій відповідачем у матеріалах справи відсутні.

Водночас ОСОБА_1 під час розгляду кримінальної справи № 498/346/24, через свого захисника подав клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності, на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та просив закрити кримінальне провадження.

Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності, що не звільняє особу від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Суд вкотре зазначає, що у деліктних зобов`язаннях діє презумпція вини завдавача шкоди, яка, за відсутності її спростування, є підставою для висновку про наявність його вини.

На спростування вини відповідача ОСОБА_1 у самовільному зайнятті земельної ділянки та заподіянні у зв`язку з цим шкоди представником відповідача не надано суду жодного належного та допустимого доказу. Зокрема, відповідачем не доведено відсутності факту самовільного використання спірної земельної ділянки, непричетності до її обробітку чи відсутності причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою.

Водночас надані прокурором докази, які були безпосередньо досліджені судом та оцінені в їх сукупності, є взаємоузгодженими, доповнюють один одного та підтверджують факт самовільного зайняття саме ОСОБА_1 земельної ділянки площею 6,9224 га.

При цьому сукупність досліджених судом доказів дає підстави встановити не лише факт використання спірної земельної ділянки без належних правових підстав, а й особу, яка здійснювала таке використання. Зокрема, встановлені обставини свідчать про те, що саме ОСОБА_1 організував та забезпечив обробіток спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим суд вважає доведеним факт її самовільного зайняття відповідачем.

Згідно з наданим суду розрахунком, розмір шкоди, заподіяної Одеській обласній державній адміністрації (Одеській обласній військовій адміністрації) внаслідок самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки становить 326341 гривня 01 копійка. Вказаний розрахунок визнаний судом таким, що відповідає вимогам закону.

За таких обставин, враховуючи викладене вище, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд вважає позовні вимоги керівника Роздільнянської окружної прокуратури обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, представник відповідача просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності. Вказує, що позивач був обізнаний про можливе порушення інтересів держави не пізніше 02 липня 2023 року (дата внесення інформації про кримінальне правопорушення до ЄРДР) саме з цього часу повинен рахуватися строк позовної давності.

Зі свого боку прокурор вказує, що про наявність порушених інтересів держави та підстав для здійснення її представництва в суді прокуратурі стало відомо з дати набрання ухвали від 12 серпня 2025 року законної сили, тому на час звернення до суду строк позовної давності не сплив.

Так, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Відповідно до Закону України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Пунктом 1 Постанови КМУ № 211 від 11 березня 2020 року «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» встановлено з 12 березня до 3 квітня 2020 року на усій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалась відповідними Постановами КМУ.

Пунктом 1 Постанови КМУ № 651 від 27 червня 2023 року «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отож, карантин на території України діяв з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Крім цього, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений пункт 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, починаючи з квітня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності зупинився на строк дії в Україні воєнного стану, який діє до даного часу.

Водночас Верховною Радою України 14 травня 2025 року прийнято Закон України «Про внесення змін до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Відповідно до положень цього Закону, його норми набирають чинності з 04 вересня 2025 роки, з цієї ж дати відновлюється перебіг строку позовної давності, який був зупинений на час воєнного стану.

За таких обставин, з огляду на вказане вище, на момент звернення керівника прокуратури з позовом до суду, строк позовної давності в будь-якому разі не закінчив свій перебіг. Відповідно підстави для застосування наслідків спливу позовної давності відсутні.

Вирішуючи питання щодо стягнення судового збору, суд враховує таке.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до часини 2 статті 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3328 грн) і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1164800 грн).

Отже, з урахуванням задоволення позову та відповідно до статті 141 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає судовий збір в розмірі 4895 гривень 11 копійок, оскільки відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» Роздільнянська окружна прокуратура була звільнена від його сплати при зверненні до суду з даною позовною заявою.

На підставі викладеного та керуючись статтею 13 Конституції України, статтями 22, 1166 ЦК України, статями 116, 123-126, 152, 157 ЗК України, статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», статтею 56 Закону України «Про охорону земель», статтями 4, 12, 13, 81, 83, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов керівника Роздільнянської окружної прокуратури Одеської області, який діє в інтересах держави в особі - Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації) до ОСОБА_1 , третя особа Філія «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (Одеської обласної військової адміністрації) в якості відшкодування за шкоду заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки суму в розмірі 326341 (триста двадцять шість тисяч триста сорок одна) гривня 01 копійка на розрахунковий рахунок [рахунок приховано], ЄДРПОУ - 37607526, отримувач Одеське ГУК/ код отримувача 37607526, код доходів - 24062200.

Стягнути з ОСОБА_1 , судовий збір в розмірі 4895 (чотири тисячі вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 11 копійок в дохід держави.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Захарівський районний суд Одеської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 02 жовтня 2026 року.

Відомості про сторони у справі:

Роздільнянська окружна прокуратура, код ЄДРПОУ [номер приховано], місцезнаходження: вул. Ярослава Мудрого, 8, м. Роздільна Роздільнянського району Одеської області, 67400;

позивач - Одеська обласна державна адміністрація (Одеська обласна військова адміністрація), код ЄДРПОУ - 00022585, місцезнаходження: просп. Шевченка, 4, м. Одеса, 65032;

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

третя особа - Філія «Південний лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», код ЄДРПОУ - 45620164, місцезнаходження: вул. Заповідна, 2В, м. Миколаїв, 54031.

Суддя