Ухвала № 140269246 у справі № 545/4335/26 від 29.09.2026

Справа № 545/4335/26

Провадження № 6/545/296/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.09.2026 Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючої судді - Ткачук О.В.,

за участю секретаря судових засідань Делії Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтава заяву ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню,

У С Т А Н О В И В :

На адресу Полтавського районного суду Полтавської області 11.09.2026 надійшла заява ОСОБА_1 про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування заяви вказав, що до видачі судового наказу під час врегулювання сімейних, майнових та пов`язаних з утриманням дитини відносин між ним та ОСОБА_2 , ним було передано у власність їхнього спільного сина ОСОБА_3 належну йому частку квартири. Йдеться про квартиру в якій на цей час проживає колишня дружина: АДРЕСА_1 . Вказав також, що не ухилявся і не ухиляється від виконання батьківського обов`язку на утримання сина та добровільно надавав і продовжує надавати кошти як матері дитини, так і безпосередньо сину.

Просив невідкладно, до вирішення заяви по суті, зупинити виконання судового наказу Полтавського районного суду Полтавської області від 07.09.2026 у справі №545/4335/26, а якщо судовий наказ ще не пред`явлено до примусового виконання, заборонити приймати його до виконання до вирішення цієї заяви. Визнати судовий наказ Полтавського районного суду Полтавської області від 07.09.2026 у справі №545/4335/26 таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення аліментів. У разі встановлення, що починаючи з 31.08.2026 ним добровільно здійснено платежі, які належними доказами ідентифікуються саме як аліменти на утримання сина, визнати судовий наказ таким, що не підлягає виконанню у відповідній уже виконаній частині, з метою недопущення подвійного стягнення.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 14.09.2026 заяву залишено без руху, встановлено заявнику строк у п`ять днів для усунення недоліків.

17.09.2026 на адресу суду надійшла заява, якою усунуті недоліки заяви.

Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 18.09.2026 заяву прийнято до розгляду, в задоволенні клопотання про зупинення виконання судового наказу відмовлено.

25.09.2026 на адресу суду від ОСОБА_2 надійшла заява про долучення до матеріалів справи документів, зокрема, договору дарування від 07.06.2023, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. В заяві ОСОБА_2 вказала, що договір дарування було укладено на час їхнього перебування в шлюбі, у зв`язку з кредитними заборгованостями ОСОБА_1 , квартира була передана саме у її власність, врегулювання майнових питань щодо утримання дитини на той час не вирішувалось. Після розірвання шлюбу та до моменту розгляду справи добровільно ОСОБА_1 кошти на утримання дитини не надавав.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, попередньо надавши суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

До початку судового засідання ОСОБА_2 надала заяву, у якій просила розгляд справи проводити без її участі, у задоволенні заяви про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню просила відмовити у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень у порядку, встановленому законом.

У той же час судовий наказ є також виконавчим документом (ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (ст. 431 ЦПК України).

За змістом п.4 ч.1 ст.161 ЦПК України судовий наказ може бути виданий, якщо заявлена вимога про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.

Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або в спрощеному позовному провадженні на свій вибір (ч.2 ст.161 ЦПК України).

Згідно з п.7 ч.1 ст.168 ЦПК України у судовому наказі зазначаються повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачом вимог по суті.

У Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» № 14 від 23 грудня 2011 року зазначається, що наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

Відповідно до статті 173 ЦПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню, або відстрочити або розстрочити виконання судового наказу в порядку, встановленому статтями 432, 435 цього Кодексу.

Відповідно до змісту ч.ч. 1-2 ст.432 ЦПК України, виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1)якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або 3) з інших причин.

У постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №2-4671/11 сформульовано правовий висновок, що підстави визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, прийнято поділяти на дві групи: матеріально-правові (відсутність у боржника обов`язку), зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання й інші, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.

Перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст.432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

Звертаючись до суду із заявою при визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню ОСОБА_1 посилається на те, що під час врегулювання сімейних, майнових та пов`язаних з утриманням дитини відносин між сторонами, ним було передано у власність їхнього спільного сина ОСОБА_3 належну заявнику частку квартири. Окрім цього вказав, що добровільно надавати кошти як матері дитини, так і безпосередньо сину.

Як встановлено судом рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 12.09.2023 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , укладений 05.11.2020 та зареєстрований в Октябрському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Полтавського міського управління юстиції Полтавської області за актовим записом №216 розірвано (а.с.35).

Згідно з договором дарування, посвідченим приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Негодою І.В. 07.06.2023, зареєстрованим в реєстрі за № 2442, ОСОБА_2 прийняла у дар від чоловіка ОСОБА_1 частку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 39,5 кв.м., житловою площею 16,8 кв.м. При цьому за змістом п.4 вказаного договору дарувальник свідчить, що внаслідок дарування частки квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб, яких дарувальник зобов`язаний утримувати за законом чи договором (а.с.58-61).

Як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.06.2023 право приватної власності на квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1097235853240 за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 (а.с.73).

Судом здійснений запит до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (відповідь №3385487 від 29.09.2026), відповідно до якого за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) не значиться зареєстрованого права власності на нерухоме майно.

За таких обставин посилання заявника щодо передачі ним у власність сина в рахунок сплати аліментів належної йому частки квартири не знайшло свого підтвердження.

При цьому згідно зі ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частиною 5 статті 183 СК України передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно зі ст.27 Конвенції ООН «Про права дитини» батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

З матеріалів заяви про видачу судового наказу вбачається, що така відповідає вимогам ч.1 п.4 ст.161 ЦПК України, підстав для відмови у видачі судового наказу, передбачених ст.165ЦПК України судом не встановлено, судовий наказ було видано не помилково, а за заявою заявника про стягнення аліментів та на законних підставах, боржником не надані суду докази того, що судовий наказ добровільно виконаний, підстави для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, з мотивів на які посилається боржник, відсутні, тому у відповідності до вимог ст.129-1 Конституції України та ст.18 ЦПК України судовий наказ є обов`язковим до виконання.

Суд також зауважує, що документи, що надані боржником разом із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню, не спростовують його обов`язку утримувати дитину, як і права стягувача на отримання аліментів.

З урахування вищевикладеного, за відсутності підстав, передбачених ст.432 ЦПК України, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судового наказу про стягнення аліментів на утримання дитини таким, що не підлягає виконанню.

Керуючись ст. 180, 181 СК України, ст.ст. 19, 161, 170, 171, 432 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 , про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 02.10.2026

Суддя: О. В. Ткачук