Дата документу 01.10.2026 Справа № 336/6574/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/6574/26 Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В.
Провадження № 22-ц/807/2055/26 Суддя-доповідач: Сакоян Д.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді (судді-доповідача) Сакояна Д.І.
суддів: Бредуна Д.С., Салтан Л.Г.
за участі:
секретаря судового засідання Бєлової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 у справі за заявою ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_1 про визнання судового наказу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026 таким, що не підлягає виконанню,-
ВСТАНОВИВ:
Судовим наказом Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026 (ЄУН 336/6574/26, провадження № 2-н/336/704/2026), виданим за заявою ОСОБА_1 :
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) боржника (платника аліментів), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.06.2026, і до досягнення дитиною повноліття;
- допущено негайне виконання судового наказу у межах сплати платежу за один місяць;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн.
ОСОБА_2 через свого представника, адвоката Гришка І.І., подав заяву про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Заява обґрунтована тим, що згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 19.11.2019. Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2026/011240721 від 06.07.2026, донька ОСОБА_3 також зареєстрована за вказаною адресою з 19.11.2019. Таким чином, ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи ту обставину, що донька ОСОБА_3 , починаючи з моменту реєстрації та станом на теперішній час, постійно проживає разом із батьком, у ОСОБА_1 були відсутні жодні правові підстави для звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Окрім цього ОСОБА_2 постійно приймає участь в утриманні сім`ї. У період з березня 2024 року по травень 2026 року ОСОБА_2 були придбані за власні кошти мобільна та побутова техніка, меблі та інші речі. Загальна вартість придбаного ОСОБА_2 товару у вказаний період складає 75377,00 грн. Також у період з лютого 2025 року по червень 2026 року ОСОБА_2 сплачувались рахунки за комунальні послуги на загальну суму 15804,99 грн. З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 регулярно забезпечує матеріальне та фінансове благополуччя своєї родини та активно приймає участь в утриманні власної доньки. Обов`язок щодо сплати аліментів на утримання дитини у ОСОБА_2 відсутній, що свідчить про наявність підстав для визнання судового наказу від 30.06.2026 у справі № 336/6574/26 таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 заяву ОСОБА_2 задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню судовий наказ Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026 (ЄУН 336/6574/26, провадження № 2-н/336/704/2026), виданий за заявою ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини із ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 скасувати, постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви ОСОБА_2 про визнання таким, що не підлягає виконанню, судового наказу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026 у справі № 336/6574/26 відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що для задоволення заяви ОСОБА_2 суд повинен був встановити одну із передбачених законом обставин: помилкову видачу виконавчого документа; припинення обов`язку боржника; добровільне виконання такого обов`язку; або іншу обставину, внаслідок якої відповідний обов`язок об`єктивно відсутній. Жодної із зазначених обставин судом не встановлено. ОСОБА_2 є батьком неповнолітньої ОСОБА_3 , його батьківський обов`язок щодо утримання дитини не припинився, доказів виконання судового наказу ним не надано. Водночас замість встановлення передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України обставин суд фактично повторно перевірив питання про те, чи мала ОСОБА_1 право на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу. Таким чином, процедура визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, фактично була використана для повторної перевірки обставин, які стосуються правомірності видачі судового наказу. Верховний Суд звертав увагу на необхідність розмежовувати різні процесуальні способи захисту та зазначав, що питання наявності підстав для оскарження судового рішення і питання наявності підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не є тотожними. Суд визнав те, що ОСОБА_2 та його донька зареєстровані за однією адресою. Суд послався на дані Єдиного державного демографічного реєстру та витяг з реєстру територіальної громади. Такий висновок є необґрунтованим. Дев`ятнадцятого листопада 2019 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , з іншої сторони, було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 1 зазначеного договору ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли у власність квартиру у рівних частках кожний. Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є співвласниками зазначеної квартири, кожному з яких належить по 1/2 частці у праві власності. Отже, факт перебування обох батьків за однією адресою має об`єктивне пояснення - кожен із них має самостійне майнове право на відповідне житло. Після фактичного припинення сімейних відносин вона не має іншого житла та продовжує проживати у належній їй на праві власності квартирі разом із неповнолітньою донькою. ОСОБА_2 , як співвласник тієї самої квартири, також продовжує проживати в ній, однак в іншій кімнаті. Сам по собі факт проживання батьків в одному об`єкті нерухомого майна, співвласниками якого вони є, не означає продовження ними сімейних відносин, ведення спільного господарства чи проживання дитини саме з батьком чи утримання дитини батьком, а тим паче звільнення від обов`язку про сплату аліментів на дитину. Навпаки, суд першої інстанції мав оцінити фактичний характер відносин сторін: хто з батьків безпосередньо проживає з дитиною в одній кімнаті, здійснює щоденний догляд, забезпечує харчування, лікування, придбання одягу, організацію відпочинку та інші повсякденні потреби дитини. Спільне проживання батьків не свідчить про автоматичне виконання батьком свого обов`язку з утримання дитини. Суд першої інстанції помилково ототожнив факт проживання батька в одній квартирі з дитиною із фактом проживання дитини разом із батьком у розумінні ч. 5 ст. 183 СК України. ОСОБА_2 фактично не здійснює систематичного матеріального утримання дитини. Подані ним документи щодо придбання побутової техніки, електроприладів, ігрової приставки (для особистого користування), смарт-годинника, який купив для особистого користування та інших речей не підтверджують здійснення ним регулярного утримання дитини та не свідчать про припинення його аліментного обов`язку. Таким чином, факт фізичного проживання батька в тій самій квартирі, в якій проживають мати та дитина, сам по собі не дає підстав для висновку, що дитина проживає саме з батьком та перебуває на його утриманні. Фактично сторони тривалий час не ведуть спільного господарства, проживають окремо в різних кімнатах квартири, мають окремий побут, окремі бюджети та не здійснюють спільних витрат на сім`ю. Неповнолітня дитина постійно проживає разом із матір`ю, перебуває на її щоденному утриманні та під її безпосереднім піклуванням. Саме стягувач забезпечує дитину харчуванням, одягом, лікуванням, навчанням, предметами першої необхідності та несе основні й постійні витрати на її утримання. Надані боржником чеки не свідчать про виконання аліментного обов`язку, не підтверджують передачу коштів саме на утримання дитини, не підтверджують виконання обов`язку зі сплати аліментів, не свідчать про припинення аліментного обов`язку, не доводять відсутності підстав для виконання судового наказу.
Отже, замість доведення існування передбачених ч. 2 ст. 432 ЦПК України підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заявник фактично намагається виправдати невиконання свого аліментного обов`язку посиланням на власні добровільні витрати, здійснені ще до видачі судового наказу. Такі обставини не мають правового значення для вирішення цієї заяви та не можуть бути підставою для задоволення заявлених вимог.
У відзиві від 28.08.2026 ОСОБА_2 не погодився із доводами апеляційної скарги. В обґрунтування відзиву зазначив, що згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 19.11.2019. Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2026/011240721 від 06.07.2026, донька ОСОБА_3 також зареєстрована за вказаною адресою з 19.11.2019. Таким чином, ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 . Враховуючи ту обставину, що донька ОСОБА_3 , починаючи з моменту реєстрації та станом на теперішній час, постійно проживає разом із батьком, у ОСОБА_1 були відсутні жодні правові підстави для звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Окрім цього ОСОБА_2 постійно приймає участь в утриманні сім`ї. Так, зокрема, у період з березня 2024 року по серпень 2026 року ОСОБА_2 були оплачені за власні кошти товари та послуги на загальну суму 103279,71 грн. З наведеного видно, що ОСОБА_2 регулярно забезпечує матеріальне та фінансове благополуччя своєї родини та активно приймає участь в утриманні власної доньки. На дату видачі Шевченківським районним судом м. Запоріжжя судового наказу від 30.06.2026 у справі № 336/6574/26 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Позовна заява про розірвання шлюбу була подана ОСОБА_1 28.07.2026, після того, як 23.07.2026 ОСОБА_2 звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя із заявою про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що побутова техніка, меблі, продукти, інші речі, які були придбані боржником, використовуються ним лише для власних потреб. Факт того, що боржник купує відповідні товари саме для особистого користування, документально не підтверджується матеріалами справи. Стягувач жодного разу не зверталась до боржника стосовно надання їй матеріальної допомоги на утримання дитини, жодні письмові звернення та/або листування між сторонами щодо врегулювання цього питання в досудовому порядку в матеріалах справи відсутні. Доводи стягувача про те, що боржник не виконує обов`язок щодо утримання дитини не ґрунтуються на жодних належних та допустимих доказах. Стягувачем не надано ніяких документів, які б містили інформацію про її звернення до медичних закладів з метою проведення лікувально-профілактичних заходів відносно дитини та розмір понесених стягувачем фінансових витрат у зв`язку із цим. Також матеріали справи не містять документів, що підтверджували б факт придбання стягувачем лікарських засобів для дитини, зокрема, фіскальних чеків, квитанцій про оплату. Тому доводи стягувача про те, що вона самостійно забезпечує дитині лікування та купує лікарські засоби за власні кошти, також не є доведеними.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 , адвокат Говіна Л.В., підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити.
У судовому засіданні ОСОБА_2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились.
Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника скаржника, боржника, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції доходить наступних висновків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч. 2 ст. 376 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвала суду першої інстанції зазначеним вище вимогам не відповідає.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що право на звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів має лише той з батьків, з яким фактично проживає дитина. Згідно даних Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 19.11.2019, що підтверджується довідкою № 1822787-2025 від 28.08.2025. Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2026/011240721 від 06.07.2026, донька ОСОБА_3 також зареєстрована за вказаною адресою з 19.11.2019. Таким чином, ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 проживають разом за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується вищезазначеними документами.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується.
За змістом свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 16.10.2019 Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 19.03.2019 Запорізьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у шлюбі з 19.03.2019.
Відомостей про розірвання шлюбу на час розгляду апеляційної скарги у матеріалах справи немає.
Судовим наказом Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026, виданим за заявою ОСОБА_1 :
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) боржника (платника аліментів), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 25.06.2026, і до досягнення дитиною повноліття;
- допущено негайне виконання судового наказу у межах сплати платежу за один місяць;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1331,20 грн.
На час винесення судового наказу ОСОБА_2 мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру № 2953608 від 30.06.2026.
Звертаючись до суду із заявою про видачу судового наказу, ОСОБА_1 зазначала одне й те саме місце реєстрації та фактичного проживання її та ОСОБА_2 .
Стаття 129-1 Конституції України встановлює, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 18 ЦПК України однією з основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.
Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину судового провадження відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а, отже, принцип справедливого правосуддя розповсюджується і на цю стадію судового провадження.
Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до положень ст. 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй «Про права дитини», яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Відповідно до ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
У ст. 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпеченні речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Згідно із ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Відповідно до ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Припинення стягнення аліментів є можливим у тому випадку, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю і утримує. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я їх одержувача.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 28.11.2024 в справі № 759/6806/23.
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи в електронній формі викладаються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, оприлюднюються в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), та підписуються електронним підписом судді (у разі колегіального розгляду - електронними підписами всіх суддів, які входять до складу колегії).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.
При цьому метою визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, є унеможливлення подальшого проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом та закінчення виконавчого провадження (п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»).
Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (ч. 2 ст. 432 ЦПК України).
Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 09.09.2021 у справі № 824/67/20.
У постанові Верховного Суду від 19.01.2023 у справі № 824/2/22 вказано, що законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у ч. 2 ст. 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Доводи заявника фактично зводяться до того, що на момент видачі судового наказу дитина проживала разом з ОСОБА_2 , перебувала на його утриманні, тож стягувач не мала права на отримання аліментів. Отже, заявник не посилається на припинення після видачі судового наказу встановленого ним обов`язку, не стверджує про добровільне виконання обов`язку, визначеного судовим наказом, та не наводить обставин, які виникли після його видачі. Заявник ставить питання про правомірність видачі самого судового наказу та наявність у стягувача права на звернення із заявою про його видачу.
При цьому поза увагою заявника та суду першої інстанції залишились приписи ч. 8 ст. 170 ЦПК України, які визначають, що у разі видачі судового наказу відповідно до п. 4 і 5 ч. 1 ст. 161 цього Кодексу, судовий наказ може бути переглянуто за нововиявленими обставинами у порядку, встановленому главою 3 розділу V цього Кодексу, за наявності підстав, установлених ст. 423 ЦПК України. Крім того, ОСОБА_2 міг подати позов про припинення стягнення аліментів за наявності відповідних матеріально-правових підстав.
Отже, обставини, на які посилається заявник, за своїм змістом стосуються не припинення обов`язку боржника після видачі судового наказу, а первісної наявності у стягувача права на його отримання, а тому вони не можуть бути покладені в основу висновку про визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню в порядку ст. 432 ЦПК України.
Суд першої інстанції, вирішуючи питання в порядку ст. 432 ЦПК України, фактично здійснив перегляд обґрунтованості видачі судового наказу, що виходить за межі предмета розгляду за ст. 432 ЦПК України.
Відомості про реєстрацію місця проживання батька та дитини за однією адресою самі собою не підтверджують, що дитина проживає виключно з батьком, перебуває на його повному утриманні, а мати не здійснює її утримання. Тим більше, що місцем свого проживання стягувач зазначила ту саму адресу. Зазначені відомості не доводять відсутності у боржника обов`язку, визначеного судовим наказом.
Посилання боржника на здійснення витрат на придбання товарів та оплату послуг, у тому числі після видачі судового наказу, саме по собі не підтверджує виконання визначеного цим наказом обов`язку зі сплати аліментів. Надані документи не дозволяють установити, що відповідні витрати здійснено саме на виконання присуджених аліментних платежів, за які періоди та в якому розмірі. Придбання речей для побутового користування та оплата комунальних послуг не можуть автоматично зараховуватися як виконання обов`язку зі сплати аліментів, визначених судовим наказом у частці від заробітку (доходу) боржника. Витрати, здійснені до початку присудженого стягнення аліментів - 25.06.2026, також не свідчать про виконання платежів за наступні періоди. Отже, наведені обставини не доводять відсутності обов`язку боржника повністю чи частково та не є підставою для визнання судового наказу таким, що не підлягає виконанню.
Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тож оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 - задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 31.07.2026 у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_1 про визнання судового наказу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30.06.2026 таким, що не підлягає виконанню - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 532 грн. 48 коп. (п`ятсот тридцять дві грн. 48 коп.).
Постанова набирає законної сили здня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 02.10.2026.
Головуючий Д.І. Сакоян
Судді Д.С. Бредун
Л.Г. Салтан