ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 597/1186/23 Головуючий у 1-й інстанції Шевчук В.М.
Провадження № 22-ц/817/1092/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Храпак Н.М., Хоми М.В.
за участю секретаря - Ліщак І.С.,
відповідача ОСОБА_1 та її представника -
адвоката Карпи М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 597/1186/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року (постановлена суддею Шевчук В.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на спадщину,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання права на спадщину.
Ухвалою Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду позовну заяву суд виходив з того, що позивач повторно не з`явився на виклик суду, при цьому, його неявка перешкоджає розгляду справи, оскільки за відсутності аргументованих пояснень ОСОБА_2 , суд був позбавлений можливості прийняти законне та справедливе рішення.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.
Наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно залишив позов без розгляду, оскільки ним раніше подавалися заяви про розгляд справи за його відсутності.
Вказує, що ухвалою суду від 16 жовтня 2025 року його явку було визнано обов`язковою лише у судове засідання на 10 листопада 2025 року, тоді як у судових повістках про виклик позивача в наступні судові засідання, призначені на 03 грудня 2025 року, 23 грудня 2025 року, 15 січня 2026 року, 11 лютого 2026 року, 12 березня 2026 року, 08 квітня 2026 року, 01 червня 2026 року та 29 червня 2026 року, не зазначалося про визнання його явки обов`язковою.
Зазначає, що 11 листопада 2025 року повідомив суд про перебування за межами України та об`єктивну неможливість особистої участі в судових засіданнях, на підтвердження чого надав копії відповідних сторінок паспорта, а також повторно просив розглядати справу за його відсутності на підставі раніше поданих заяв. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам, не навів мотивів, з яких дійшов висновку про неможливість розгляду справи за відсутності позивача, та неправильно застосував положення частини п`ятої статті 223 і пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
У серпні 2026 року представник відповідача - адвокат Карпа М.М. подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу на оскаржуване судове рішення, у якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, ухвалу суду залишити без змін.
Звертає увагу, що відповідно до правових висновків Верховного Суду повторна неявка позивача за умови, що його особиста участь є необхідною для вирішення спору, є підставою для залишення позову без розгляду незалежно від причин неявки.
Зазначає, що ухвалою суду від 16 жовтня 2025 року явку позивача у судове засідання було визнано обов`язковою, однак позивач у судове засідання не з`явився, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно залишив позов без розгляду. Вважає, що судом правильно застосовано положення частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Карпа М.М. заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає в повній мірі.
Фактичні обставини справи.
З червня 2023 року на розгляді в Заліщицькому районному суді Тернопільської області перебуває позовна заява про спадкування майна, яка була прийнята до розгляду судом першої інстанції, після усунення позивачем ОСОБА_2 недоліків заяви, згідно ухвал суду від 07.06.2023 року, 29.03.2024 року.
05 вересня 2023 року, 12 грудня 2024 року та 16 червня 2025 року до Заліщицького районного суду Тернопільської області були подані через підсистему "Електронний суд" ряд заяв від ОСОБА_2 про розгляд справи за його відсутності (а.с. 46,147, т.1; а.с. 31, т.2).
23 вересня 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява у якій позивач просив суд "вжити заходи до невідкладного ухвалення рішення суду по суті спору і захисту порушених прав" (а.с. 41, т.2).
Ухвалою Заліщицького районного суду Тернопільської області від 16 жовтня 2025 року судове засідання з розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права на спадщину відкладено на 10 листопада 2025 року на 10 год. 30 хв.
Вирішено викликати сторони в судове засідання.
Визнано явку позивача в судове засідання, призначене 10 листопада 2025 року на 10 год. 30 хв., обов`язковою.
Примірник ухвали направлено позивачу для відома та виконання (а.с. 45-46, т.2).
11 листопада 2025 року до суду першої інстанції надійшла заява від позивача, згідно якої вбачається, що він перебуває за межами України з 23 липня 2024 року, що унеможливлює його участь у судовому засіданні і на підставі цього просить суд розглядати справу за наявними у ній матеріалами (а.с. 56-58, т.2).
Згідно із заяви від 11 грудня 2025 року вбачається, що ОСОБА_2 просив суд вирішити спір за наявними матеріалами у справі (а.с. 65, т.2).
Позиція апеляційного суду.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).
Частинами першою, другою, п`ятою статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження;
5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення.
Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Системний аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що законодавець диференціює необхідність врахування судом поважності/ неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, яке це судове засідання: перше чи повторне. Тобто, процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані з принципом диспозитивності цивільного судочинства, за змістом якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи.
Таким чином, згідно з вимогами ЦПК України суд не зобов`язаний з`ясовувати причини повторної неявки в судове засідання належним чином повідомленого позивача і у випадку повторної неявки позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Правове значення в такому випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання ним заяви про розгляд справи за його відсутності.
Аналогічний висновок викладений у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 21 вересня 2020 року справа № 658/1141/18.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення справи без ухвалення рішення, яка застосовується, як правило, у зв`язку з порушенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду і не перешкоджає повторному зверненню до суду з таким же позовом. Заява залишається без розгляду за наявності точно встановлених в законі обставин, які свідчать про недодержання умов реалізації права на звернення до суду за захистом і можливість застосування яких не втрачена, та при повторній неявці сторін.
Положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд повинен залишати позовну заяву без розгляду. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він може подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи (вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 310/12817/13).
Ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення (аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 9901/278/21).
Суд зобов`язаний присікати недобросовісні дії позивача та залишати позов без розгляду у разі повторної неявки належно повідомленого позивача, від якого не надійшло заяви про розгляд справи без його участі. Це забезпечує дотримання судом строків розгляду справи та балансу інтересів сторін спору (постанови Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 757/23967/13-ц, від 28 жовтня 2021 року у справі № 465/6555/16-ц, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц).
У рішенні від 06.09.2007, заява № 3572/03, у справі "Цихановський проти України" ЄСПЛ зазначив "саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні".
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово подавав заяви про розгляд справи за його відсутності, зокрема 05 вересня 2023 року, 12 грудня 2024 року, 16 червня 2025 року та 11 листопада 2025 року. Окрім того, 23 вересня 2025 року та 11 грудня 2025 року він просив вжити заходів для невідкладного ухвалення рішення у справі по суті спору.
Отже, наведені обставини свідчать про те, що позивач не припинив підтримувати заявлені вимоги та послідовно висловлював свою волю щодо розгляду справи за його відсутності та просив суд розглянути спір за наявними матеріалами справи. За таких обставин суд першої інстанції мав встановити, чи дійсно особиста участь позивача була необхідною для вирішення спору та з яких саме причин його неявка перешкоджала розгляду справи по суті.
Проте таких обставин суд першої інстанції не встановив, належної оцінки неодноразовим заявам позивача не надав та не навів мотивів, чому вирішення спору по суті за його відсутності є неможливим.
Апеляційний суд зазначає, що відповідно до п.5 ч.2 ст.223 ЦПК України суд може визнати необхідним викликати в судове засідання сторону, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, для дачі особистих пояснень. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Однак, в нормах ЦПК не передбачено окремих наслідків невиконання позивачем ухвали про обов`язкову явку до суду для дачі особистих пояснень, за винятком, коли дії учасників справи, які мають ознаки недобросовісного виконання процесуальних обов`язків (зловживання правами), можуть бути підставою для застосування до них заходів процесуального примусу, передбачених ст.144 ЦПК України.
Колегія суддів зазначає, що зі змісту мотивувальної частини ухвали від 16 жовтня 2025 року не встановлено з яких підстав суд дійшов висновку про необхідність визнання явки позивача обов`язковою та які саме обставини суд не може з`ясувати у відсутності позивача ОСОБА_2 .
Крім того, характер спірних правовідносин та специфіка доказів не вимагають надання особистих пояснень позивачем, з урахуванням також того, що судом було відкрито провадження у справі та розпочато судовий розгляд справи по суті, після усунення позивачем, на вимогу суду, недоліків позовної заяви.
Посилання судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі на те, що відсутність позивача у судове засідання перешкоджає розгляду справи, колегія суддів не може вважати належно обґрунтованими.
Таким чином, суд першої інстанції фактично обмежився посиланням на повторну неявку ОСОБА_2 , не встановивши всієї сукупності умов, необхідних для застосування частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Відповідно до статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до п. 4 ч. 1. ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для скасування ухвали Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Враховуючи, що після скасування оскаржуваної ухвали справа направляється для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд не здійснює розподіл судових витрат. При цьому, колегією суддів враховується правова позиція Об`єднаної палати Верховного Суду, викладена у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 382, 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Заліщицького районного суду Тернопільської області від 29 червня 2026 року - скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 02 жовтня 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Храпак Н.М.
Хома М.В.