ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 601/1142/26 Головуючий у 1-й інстанції Клим Т.П.
Провадження № 22-ц/817/997/26 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Гірського Б.О.
суддів - Костіва О.З., Хоми М.В.
за участю секретаря - Ліщак І.С.
представника відповідача - адвоката
Черніцького І.Р.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу № 601/1142/26 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 від імені якого діє адвокат Черніцький Іван Романович на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року та на ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року (ухвалені суддею Клим Т.П.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну розміру та способу стягнення аліментів,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно. Водночас, на думку позивачки, визначений розмір аліментів на цей час є недостатнім для належного утримання дитини, оскільки внаслідок воєнного стану та економічних змін в Україні істотно зросли ціни на товари й послуги, необхідні для забезпечення потреб дитини, зокрема харчування, придбання шкільного приладдя, одягу та взуття.
На підставі вищенаведеного просила змінити розмір та спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_1 на її користь на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з твердої грошової суми на 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .
Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року.
Вирішено стягувати з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Задовольняючи позовні вимоги суд виходив з того, що розмір аліментів у сумі 1 000 гривень щомісячно, не забезпечує належного утримання дитини.
Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Черніцького І.Р. про перегляд заочного рішення від 25 травня 2026 року по цивільній справі № 601/1142/26 залишено без розгляду.
Залишаючи без розгляду заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Черніцького І.Р. суд виходив з того, що судом першої інстанції не винесилося заочне рішення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Черніцький І.Р. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким змінити розмір аліментів і визначити їх у розмірі 1/6 частини всіх видів його доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Наголошує на тому, що суд першої інстанції безпідставно визначив аліменти у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу, не врахувавши його матеріальне та сімейне становище, зокрема, вказує на наявність у нього іншої дитини, яку він також зобов`язаний утримувати.
Вважає, що позивачкою не доведено фактичних витрат на утримання дитини у заявленому нею розмірі, а визначений судом розмір аліментів не відповідає реальним потребам дитини.
Звертає увагу на те, що обов`язок щодо утримання дитини покладається на обох батьків, а тому при визначенні розміру аліментів суд мав врахувати участь кожного з них у такому утриманні.
Вважає, що суд першої інстанції не врахував його проходження військової служби у військовій частині, яка переведена на воєнний стан, та вважає, що за таких обставин провадження у справі підлягало зупиненню відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України.
Окрім того, зазначає про порушення судом першої інстанції порядку розгляду справи, оскільки, на його думку, за наявності передбачених статтею 280 ЦПК України умов суд мав ухвалити заочне рішення.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Черніцький І.Р. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Вважає ухвалу суду першої інстанції такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права.
Зазначає, що відповідач не був присутній у судовому засіданні, відзиву на позов не подавав, при цьому був належним чином повідомлений про розгляд справи, а позивач не заперечувала проти вирішення справи за його відсутності. Вважає, що за таких обставин були наявні всі передбачені частиною першою статті 280 ЦПК України умови для ухвалення заочного рішення.
Посилається на те, що суд першої інстанції, розглянувши справу за відсутності відповідача, фактично здійснив заочний розгляд, однак не дотримався передбаченого законом порядку його оформлення та безпідставно ухвалив рішення без зазначення його як заочного.
Стверджує, що подана ним заява відповідала вимогам щодо перегляду заочного рішення, містила заперечення проти позовних вимог та обставини, які, на його думку, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Вважає, що суд першої інстанції мав розглянути заяву по суті, а не залишати її без розгляду.
У серпні 2026 року представник позивачки - адвокат Бурченко І.О. подала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу на оскаржуване рішення суду, у якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду залишити без змін.
Наголошує, що зупинення провадження у даній категорії справ не може відбуватися, оскільки це прямо залежить від конституційних прав дитини на її належне утримання. Таку ж позицію висловив Верховний Суд у постанові від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25.
Акцентує увагу на тому, що в апеляційній скарзі представник відповідача посилається на наявність у ОСОБА_1 іншої неповнолітньої дитини, однак на підтвердження цієї обставини не надає жодних доказів, зокрема щодо факту її існування, родинних відносин з відповідачем та перебування дитини на його утриманні.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Черніцький І.Р. підтримав вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно з ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.п.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вказаним вимогам оскаржувані судові рішення відповідають.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження (а.с. 9).
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 гривень щомісячно, починаючи з 02 листопада 2017 року і до повноліття дитини (а.с. 10-11).
З довідки виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 07 червня 2026 року №2693 вбачається, що солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 та за період від грудня 2025 року до травня 2026 року отримав грошову виплату 405 271, 05 грн. (а.с. 38, зворот).
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 .
Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року.
Вирішено стягувати з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.
Роз`яснено, що рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
До суду апеляційної інстанції представником відповідача - адвокатом Черніцьким І.Р. подано свідоцтво про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно якого вбачається, що відповідач - ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є батьками дочки ОСОБА_6 .
Згідно з рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 06 червня 2016 року з відповідача стягувались на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 в розмірі 500 грн. щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2018 року вирішено збільшити розмір аліментів та вирішено стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частки всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно починаючи з дня набрання законної сили рішення та до досятгнення дитиною повнолітнього віку.
Позиція апеляційного суду.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Предметом розгляду у даній справі є зміна розміру та способу стягнення аліментів на утримання неповнолітнього сина сторін - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).
Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду аліменти на дитину присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, може бути змінений за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до вимог статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не знаходиться в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розмірів аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов`язку по утриманню дитини.
Аналогічний висновок викладений у постановах КСЦ у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справа № 664/2746/17; від 25 вересня 2019 року справа № 755/14148/18.
Відповідно до частини 5 статті 183 СК України визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини, той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
За змістом частини першої статті 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із батьків та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, при вирішенні питання про зміну раніше визначеного розміру аліментів суд має встановити наявність обставин, які відповідно до закону є підставою для його зміни, та визначити розмір аліментів з урахуванням передбачених статтей 182,183 СК України обставин.
Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 14 грудня 2017 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 1 000 грн щомісячно. Враховуючи, що визначений у 2017 році розмір аліментів унаслідок економічних змін у країні на час звернення до суду, на думку позивачки, вже не забезпечував належного утримання дитини, вона звернулася з позовом про зміну їх розміру та способу стягнення. За результатами розгляду справи рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року спосіб стягнення аліментів змінено та визначено їх у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Не погоджуючись із таким рішенням, у апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував наявність у нього іншої неповнолітньої дитини, його матеріальне становище, а також те, що визначений розмір аліментів є надмірним порівняно з фактичними витратами на дитину, тому просить визначити аліменти у розмірі 1/6 частини його доходу.
Однак наведені доводи не дають підстав для висновку про неправильність рішення суду першої інстанції.
Так, посилання відповідача на те, що позивачка не довела суду, що на утримання сина витрачає 33 000 грн. щомісячно, не спростовує правильності рішення суду, оскільки розмір аліментів визначається не виключно виходячи із суми фактичних витрат, заявлених одним із батьків, а з урахуванням потреб дитини, матеріального становища обох батьків та інших обставин, передбачених статтею 182 СК України.
При цьому надана відповідачем довідка про його доходи за період із грудня 2025 року по травень 2026 року свідчить про отримання ним за цей період доходу в загальному розмірі 405 271,05 грн., а доказів того, що його матеріальне становище не дає можливості сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі, відповідач не надав суду апеляційної інстанції.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не наведено і обставин, які б відповідно до статті 192 СК України свідчили про зміну його матеріального чи сімейного стану після визначення попереднього розміру аліментів та зумовлювали необхідність їх зменшення.
За таких обставин доводи ОСОБА_1 про те, що 1/4 частина його доходу є надмірною, не можуть бути підставою для визначення аліментів у запропонованому ним розмірі 1/6 частини доходу. Сам по собі розмір доходу відповідача та сума аліментів, яка може бути утримана з цього доходу, не свідчать про необхідність їх зменшення за відсутності встановлених законом для цього підстав.
Колегія суддів також враховує, що в суді апеляційної інстанції представником відповідача - адвокатом Черніцьким І.Р. надано докази на підтвердження наявності у відповідача іншої неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , на утримання якої з нього за рішенням суду Лановецького районного суду Тернопільської області від 26 вересня 2018 року стягуються аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу).
Наявність у ОСОБА_1 іншої дитини, на користь якої вже визначено такий самий розмір аліментів і про його зменшення ним не заявлялось, не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, що підлягають стягненню на користь сина ОСОБА_8 у даній справі, до 1/6 частини доходу, оскільки це призвело б до нерівності дітей у їх праві на належне утримання. Кожна дитина має рівне право на утримання від батьків, а тому визначення різного розміру аліментів за відсутності для цього об`єктивних та належним чином доведених підстав не відповідало б принципу рівності дітей.
З огляду на те, що на користь іншої дитини відповідача аліменти стягуються у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), визначення такого самого розміру аліментів на користь сина у цій справі забезпечує рівність дітей у їх праві на матеріальне утримання. Зменшення ж розміру аліментів на користь дитини у даній справі до 1/6 частини доходу фактично поставило б її у менш сприятливе становище порівняно з іншою дитиною.
За таких обставин подані в апеляційній інстанції відомості про наявність у відповідача іншої дитини та стягнення на її користь аліментів у розмірі 1/4 частини доходу не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, а навпаки, з урахуванням принципу рівності дітей, підтверджують обґрунтованість визначення аліментів на користь дитини у такому самому розмірі. Підстав для зміни оскаржуваного рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що сторони не позбавлені можливості, у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених СК України, звернутися до суду з позовом про зміну розміру аліментів, відповідно до частини 1 статті 192 СК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно не зупинив провадження у справі у зв`язку з проходженням відповідачем військової служби, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.
Разом із тим предметом розгляду у цій справі є зміна розміру та способу стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
У постанові від 30 червня 2026 року у справі № 699/1569/25 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про недопустимість автоматичного зупинення провадження у справах щодо стягнення аліментів, їх збільшення та зміни способу стягнення лише з підстави перебування платника аліментів на військовій службі, звернувши увагу на необхідність забезпечення права дитини на належне утримання та доступ до суду.
За таких обставин саме по собі перебування відповідача на військовій службі не свідчить про необхідність зупинення провадження у цій справі, предметом якої є зміна розміру та способу стягнення аліментів.
Крім того, відповідач, посилаючись на проходження військової служби, у апеляційній скарзі просить вирішити спір по суті та зменшити розмір аліментів до 1/6 частини його доходу.
Доводи апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції щодо порушення порядку заочного розгляду справи є аналогічними доводам апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 24 червня 2026 року та стосуються одного й того самого питання і таким доводам судом апеляційної інстанції буде дано оцінку нижче.
З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо апеляційної скарги на ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не повідомив про причини неявки або причини визнані неповажними, не подав відзиву, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 281 ЦПК України про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Статтею 282 цього Кодексу встановлено вимоги до форми і змісту заочного рішення, у тому числі щодо зазначення порядку і строку його перегляду.
Отже, положення статті 280 ЦПК України визначають умови, за наявності яких суд може провести заочний розгляд справи, тоді як статтею 281 цього Кодексу встановлено порядок його проведення. Тому сама лише наявність обставин, передбачених частиною першою статті 280 ЦПК України, не свідчить про те, що ухвалене судом рішення є заочним.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року не визначено як заочне, ухвала про проведення заочного розгляду справи судом не постановлялася, а в протоколі судового засідання відсутні відомості про проведення розгляду справи в порядку заочного провадження.
Окрім того, у резолютивній частині рішення суд першої інстанції не роз`яснив відповідачу право на подання заяви про його перегляд у порядку статті 284 ЦПК України, а натомість зазначив про право на апеляційне оскарження рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
За таких обставин рішення суду першої інстанції від 25 травня 2026 року не є заочним рішенням у розумінні глави 11 розділу III ЦПК України, а тому передбачений статтями 284-288 цього Кодексу порядок його перегляду як заочного застосуванню не підлягає.
З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для розгляду заяви представника відповідача - адвоката Черніцького І.Р. про перегляд рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року за правилами, встановленими для перегляду заочного рішення.
Посилання представника відповідача - адвоката Черніцького І.Р. на те, що рішення є заочним, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки сам факт неявки відповідача в судове засідання за наявності умов, передбачених статтею 280 ЦПК України, не визначає процесуального статусу ухваленого рішення без дотримання встановленого Кодексом порядку заочного розгляду справи.
Таким чином, ухвала Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року постановлена з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про її незаконність чи необґрунтованість.
Крім того, право відповідача на перегляд судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції не порушено.
Основними засадами судочинства відповідно до частини першої статті 129 Конституції України визначено, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожному гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції № 2) [ВП], § 41.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини даної справи, вирішив дану справу згідно із законом. Підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та задоволення поданих апеляційних скарг, виходячи з меж їх доводів, відсутні.
Враховуючи вищевикладене, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційні скарги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 25 травня 2026 року та ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2026 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 29 вересня 2026 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Костів О.З.
Хома М.В.