ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/1812/24 (922/504/26)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Огородніка К. М., Погребняка В. Я.
за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,
представники учасників справи:
представник скаржника - Богданова В. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідан Центр" - арбітражного керуючого Кучерявого Д. В.
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026
у складі колегії суддів: Шутенко І. А. - головуючий, Гребенюк Н. В., Слободін М. М.
та на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025
у складі судді Усатого В.О.
у справі № 922/1812/24 (922/504/26)
за позовом ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідан Центр"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1"
про визнання недійсним правочину
в межах справи № 922/1812/24
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідан Центр"
ВСТАНОВИВ
На розгляд суду постало питання визнання недійсним договору, укладеного боржником до відкриття провадження у справі про його банкрутство з підстав наявності ознак фраудаторного правочину.
Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
1. У провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/1812/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідан Центр" (далі - ТОВ "Мідан Центр").
2. 14.11.2024 постановою Господарського суду Харківської області, крім іншого, визнано ТОВ "Мідан Центр" банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кучерявого Д. В.
3. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.02.2022 між ТОВ "Мідан Центр" (Спонсор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортивний клуб "Дніпро-1" (далі - ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1", Набувач) укладено Договір №2002-1 спонсорської допомоги (далі Договір).
4. Відповідно до умов Договору з метою популяризації футболу, як виду спорту в Україні та м. Дніпро, Спонсор надає Набувачу добровільну спонсорську безповоротну допомогу (далі - Спонсорська допомога) згідно умов цього Договору (п.1.1. Договору).
5. Спонсорська допомога надається у вигляді грошових коштів. За додатковою домовленістю Сторін можливе надання Спонсорської допомоги в інших, ніж грошова, формах (п.1.2. Договору).
6. Загальний розмір Спонсорської допомоги на момент укладення цього Договору складає 30 000 000 (тридцять мільйонів) гривень 00 копійок (п. 1.3. Договору).
7. Спонсор перераховує Спонсорську допомогу на поточний рахунок Набувача частинами на підставі окремих заявок Набувача не пізніше 15 (п`ятнадцяти) днів від дня отримання відповідної заявки Набувача на надання конкретної частини Спонсорської допомоги (п. 1.4 Договору).
8. Договір містить підписи уповноважених осіб та скріплений печатками сторін.
9. На виконання вищезазначеного Договору ТОВ "Мідан Центр" перерахувало ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1" суму у загальному розмірі 19 063 637,00грн, що підтверджується інформацією АТ "Державний ощадний банк України", про рух коштів по рахунку ТОВ "Мідан Центр".
10. 23.09.2025 ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області, крім іншого, відкрито провадження у справі №904/937/25 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Футбольний клуб "Шахтар" (Донецьк)" до ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1" про визнання банкрутом.
11. 23.04.2026 постановою Господарського суду Дніпропетровської області від, крім іншого, визнано ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців, до 23.04.2027.
12. Ліквідатор ТОВ "Мідан центр" звернувся до Господарському суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1", в якій просив суд визнати недійсним Договір №2002-1 спонсорської допомоги від 20.02.2022, укладений між ТОВ "Мідан Центр" та ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1".
13. Позовні вимоги з посиланням на ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ст. 3, 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), обґрунтовані тим, що за наявності у ТОВ "Мідан Центр" значної заборгованості, останній укладає правочин, за яким відповідачу надається безкоштовна спонсорська допомога. Ліквідатор вважає, що ТОВ "Мідан Центр" діяло недобросовісно та замість виконання зобов`язань перед кредиторами, боржник фактично подарував кошти іншій юридичній особі, не маючи від цього користі. Укладений правочин є економічно невигідним та свідчить про зловживання правом, порушує принцип добросовісності та спрямований на завдання шкоди іншим кредиторам.
14. Обґрунтовуючи ефективність обраного способу захисту позивач стверджує, що визнання недійсним договору спонсорської допомоги від 20.02.2022 надасть можливість заявити ТОВ "Мідан Центр" кредиторські вимоги в межах справи про банкрутство ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1".
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
15. 07.05.2026 рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/1812/24 (922/504/26) у задоволенні позовних вимог відмовлено
16. 21.07.2026 постановою Східного апеляційного господарського суду (повну постанову складено 24.07.2026) апеляційну скаргу ліквідатора ТОВ "Мідан Центр" залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2026 у справі №922/1812/24(922/504/26) залишено без змін.
17. Судові рішення про відмову в позові мотивовані тим, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки позивачем не заявлено вимог про повернення відчужених за спірним договором коштів, відтак саме лише визнання недійсним спірного договору не призведе до відновлення прав про захист яких звернувся позивач.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
А. Доводи касаційної скарги
18. 05.08.2026 (через підсистему "Електронний суд") ліквідатор ТОВ "Мідан Центр" - арбітражний керуючий Кучерявий Д. В. звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2026 у справі №922/1812/24 (922/504/26); прийняти нове рішення, яким позов ліквідатора задовольнити та визнати недійсним Договір № 2002-1 спонсорської допомоги від 20.02.2022, укладений між ТОВ "Мідан Центр" та ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1".
19. Підставою касаційного оскарження скаржник вказує п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) та стверджує про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 30.06.2021 у справі №9901/172/20, від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц.
20. На переконання скаржника, суди не врахували мету, яку переслідував ліквідатор ТОВ "Мідан Центр", звертаючись до суду із заявою про визнання правочину недійсним, а саме - створення можливості заявити кредиторські вимоги ТОВ "Мідан Центр" у межах справи про банкрутство ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1". А тому, на думку ліквідатора, обраний ним спосіб захисту - визнання недійсним фраудаторного правочину відповідно до ст. 42 КУзПБ - був адекватним і ефективним у контексті конкретних обставин справи та відповідав змісту порушеного права, характеру порушення та наслідкам, що настали, і забезпечував реальну перспективу поновлення прав кредиторів.
Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу
21. Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
В. Процесуальні питання
22. 05.08.2026 касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого - Пєскова В. Г. (суддя-доповідач), суддів: Жукова С. В., Картере В. І., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2026.
23. 17.08.2026 ухвалою Верховного Суду, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі № 922/1812/24 (922/504/26) за касаційною скаргою ліквідатора ТОВ "Мідан Центр" - арбітражного керуючого Кучерявого Д. В. на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2026, повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 24.09.2026.
24. У зв`язку з запланованою відпусткою судді Жукова С. В. та перебуванням судді Картере В. І. у відрядженні автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/1821/24(922/504/26) визначено колегію суддів у складі: Пєсков В. Г. (головуючий), Огороднік К. М., Погребняк В. Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.09.2026.
25. Під час підготовки судової справи № 922/1821/24(922/504/26) до розгляду судом касаційної інстанції з`ясовано, що ініціюючим кредитором у справі № 922/1821/24 про банкрутство ТОВ "Мідан-Центр" є ПАТ "Укрнафта".
26. В судовому засіданні 24.09.2026 Верховного Суду суддя-доповідач Пєсков В. Г. розкрив інформацію про те, що з 04.06.1998 по 19.08.1998 він працював юрисконсультом І категорії договірного відділу договірно-правового управління ВАТ "Укрнафта", а з 20.08.1998 по 23.07.2002 - заступником начальника правового відділу договірно-правового управління вказаного товариства, а також представляв в суді інтереси ВАТ "Укрнафта" (в подальшому перейменовано на ПАТ "Укрнафта"), яке є ініціюючим кредитором у справі № 922/1821/24 про банкрутство ТОВ "Мідан-Центр", в межах якої розглядається справа № 922/1812/24 (922/504/26) за позовом ліквідатора ТОВ "Мідан Центр" до ТОВ "Спортивний клуб "Дніпро-1" про визнання недійсним правочину.
27. Зазначена інформація розкрита з метою надання можливості сторонам висловити власну позицію щодо зазначених обставин.
28. Присутній в судовому засіданні представник скаржника не висловив наміру заявляти відвід від розгляду цієї справи судді Пєскову В. Г. з урахуванням розкритої інформації.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
29. Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
30. Предметом позовних вимог у цій справі є вимога ліквідатора боржника про визнання недійсним правочину, за яким боржник передав в якості спонсорської допомоги грошові кошти іншій юридичній особі.
31. Правовою підставою позову ліквідатор вказав, зокрема, положення ч. 2 ст. 42 КУзПБ, за змістом яких правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з тих підстав, що боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.
32. Крім того, позивач посилався за невідповідність оспорюваного правочину загальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
33. Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
34. Розгляд та захист порушених прав у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності.
35. Строк, встановлений у статті 42 КУзПБ (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.
36. Застосування положень статті 42 КУЗПБ та визнання згідно з наведеною нормою недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є тим засобом, який спрямований на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого задоволення вимог кредиторів.
37. Колегія суддів також враховує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).
38. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
39. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.
40. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, який закріплений у статті 42 КУзПБ, є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.
41. Верховний Суд неодноразово зазначав, що крім визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство на підставі статті 42 КУзПБ, не виключається можливість звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки Верховного Суду наведені у постанові від 01.08.2024 у справі № 922/2154/22 (922/3790/23); Верховного Суду у постанові від 11.12.2025 у справі № 903/534/23 (903/78/25) та інших).
42. Отже, що підставою недійсності оспорюваних правочинів, крім спеціальних вимог - статті 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України, ГК України чи інших законів.
43. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.
44. Під захистом права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
45. Суб`єктивні цивільні права та інтереси особи захищаються в порядку, передбаченому законом, за допомогою застосування певних способів захисту.
46. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.
47. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини (такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 914/2023/24, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 12.11.2024 у справі № 911/3292/23, від 03.09.2024 у справі № 907/358/20, від 27.08.2024 у справі № 924/128/21, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23).
48. Право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога щодо захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).
49. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
50. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
51. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
52. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
53. Додатково в контексті обраного способу захисту, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача в цих правовідносинах, позовні вимоги позивача не можуть бути задоволені (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 та постановах Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 914/2023/24, від 11.02.2025 у справі № 922/985/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 07.05.2024 у справі № 910/11383/23).
54. Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, відповідати встановленим обставинам.
55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та постанови Верховного Суду від 16.09.2025 у справі № 914/2023/24, від 06.02.2024 у справі № 916/1431/23, від 20.12.2022 у справі № 914/1688/21, від 18.10.2022 у справі № 912/4031/20, від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21).
56. Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
57. Частиною третьою статті 42 КУзПБ також передбачено, що в разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
58. Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (такий висновок викладено у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
59. Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 15.03.2024 у справі № 904/192/22, позовна вимога про визнання правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування / повернення майна з володіння відповідача.
60. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).
61. Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства. Застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20). Спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
62. Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства (такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19).
63. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).
64. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 зазначила що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
65. У нинішній справі ліквідатор звернувся з позовом про визнання недійсним договору спонсорської допомоги, на виконання якого, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем перераховані кошти відповідачу.
66. Вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину - договору спонсорської допомоги позивачем не заявлено.
67. Отже, суди попередніх інстанцій правильно дійшли висновку, що заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
68. Задоволення у цій справі вимоги про визнання недійсним правочину, однак без вирішення питання про повернення (стягнення) коштів, перерахованих боржником (ТОВ "Мідан Центр") відповідачу, не забезпечує досягнення мети передбаченого ст. 42 КузПБ інституту - реального наповнення ліквідаційної маси, і не призводить до відновлення порушеного інтересу кредиторів у межах цього спору.
69. Колегія суддів наголошує на усталеності висновку Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
70. Висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову у цій справі відповідають наведеним вище усталеним висновкам Верховного Суду та не суперечать їм, а скаржником не доведено неправильного застосування судами норм матеріального чи порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
71. Суд акцентує, що обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого способу захисту.
72. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).
73. Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.
Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
74. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України).
75. Враховуючи вищевикладене та керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі постанова та рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові - залишенню без змін.
В. Розподіл судових витрат
76. У зв`язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу ліквідатора Товариства з обмеженою відповідальністю "Мідан Центр" - арбітражного керуючого Кучерявого Д. В. залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.07.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2025 у справі № 922/1812/24 (922/504/26) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Пєсков
Судді К. Огороднік
В. Погребняк