ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
30 вересня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 752/28106/25
Головуючий у першій інстанції - Кузюра В. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1774/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Стельмаха А.П.,
із секретарем Зіньковець О.О.,
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Друга київська державна нотаріальна контора,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту.
У С Т А Н О В И В:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просила скасувати арешт (обтяження № 4985216), накладений на все її майно постановою державного виконавця ВДВС Голосіївського районного управління юстиції м. Києва про арешт майна боржника АА № 805936 від 07 травня 2007 року.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що з інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 441393505 від 28 серпня 2025 року дізналася про те, що 19 травня 2007 року за № 4985216 Другою київською державною нотаріальною конторою накладено арешт на її майно (невизначене майно, все майно) на підставі постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві АА № 805936 від 07 травня 2007 року.
На звернення позивачки про зняття арешту Голосіївський ВДВС у м. Києві повідомив про неможливість ідентифікувати вказане обтяження як таке, що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в рамках конкретного виконавчого провадження. Заявниці роз`яснено можливість зняття арешту з майна за рішенням суду. Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті провадження за скаргою на дії державного виконавця через те, що скаржниця не є стороною виконавчого провадження та не є особою, яка в розумінні ст. 447 ЦПК України має право подавати скаргу на дії державного виконавця. Наявність наведених обставини зумовило її звернення із позовом про зняття арешту.
Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , пославшись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Скаржниця зазначає, що листом Голосіївського ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 119473 від 12 вересня 2025 року підтверджено, що обтяження внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в рамках конкретного виконавчого провадження, але ідентифікувати його неможливо. Водночас роздруківкою з АСВП підтверджується, що на час звернення з цим позовом щодо ОСОБА_1 відсутні відкриті виконавчі провадження.
Позивачка зазначає, що не може надати докази того, що арешт накладався як захід забезпечення позову або в ході виконавчого провадження, оскільки навіть орган ДВС, який виносив постанову про накладення арешту не може ідентифікувати виконавче провадження.
ОСОБА_1 є власницею наступного нерухомого майна: 1/2 частини земельної ділянки площею 2,7257 га з кадастровим номером [номер приховано]:02:000:1541; 1/2 частини земельної ділянки площею 2,5833 га з кадастровим номером № [номер приховано]:02:000:0542; 10/300 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Відсутність щодо неї виконавчих проваджень підтверджено роздруківкою з АСВП та листом відділу ДВС № 119473 від 12 вересня 2025 року.
Скаржниця зазначає, що право власності особи є непорушним і її, як власника майна, не може бути позбавлено чи обмежено у здійсненні такого права.
Відзиви на апеляційну скаргу від Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Другої київської державної нотаріальної контори у встановлений судом термін не надходили.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 07 вересня 2026 року розгляд справи призначено на 11:00 30 вересня 2026 року.
У судове засідання учасники справи або їх представники, які належним чином повідомлені про розгляд справи (а.с. 106-108), не з`явилися, про причини неявки не повідомили.
За змістом ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Отже, апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції таким вимогам не відповідає.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що виконавча служба не є належним відповідачем у цій справі, оскільки відсутні документи, які б свідчили про те, чи є виконавче провадження завершеним/відкритим, не зрозуміло, чи арешт накладався як захід забезпечення позову, чи в ході виконавчого провадження, а також ким є ОСОБА_1 - боржником чи особою, якій належить майно.
Суд вважав, що заява про зняття арешту не може розглядатися в порядку позовного провадження, оскільки за змістом позову, де відповідачем є виконавча служба, відсутній спір про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивачки ніким не оспорюється. Вважав недоведеною правомірність передачі справи до Бобровицького районного суду.
З таким висновком суду першої інстанції не може погодитись апеляційний суд, виходячи з наступного.
У справі встановлено, що за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 441393505 від 28 серпня 2025 року, ОСОБА_1 на праві власності належить (а.с. 7-8):
- 1/2 частина земельної ділянки площею 2,7257 га з кадастровим номером № [номер приховано]:02:000:1541;
- 1/2 частина земельної ділянки площею 2,5833 га з кадастровим номером № [номер приховано]:02:000:0542;
- 10/300 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 ;
- будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Указане нерухоме майно обтяжено арештом такого змісту: арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 4985216, який зареєстровано 19 травня 2007 року 13:36:19 реєстратором Другою київською державною нотаріальною конторою, 01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 45, [телефон приховано], 2_kdnk@justicekyiv.gov.ua, на підставі постанови ВДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві АА № 805936 від 07 травня 2007 року.
Відповідно до інформації, викладеної у листі Голосіївсього ВДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) № 119473 від 12 вересня 2025 року, у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявні наступні арешти. Арешт нерухомого майна, зареєстрований 19 травня 2007 року за № 4985216 реєстратором: Друга київська державна нотаріальна контора; на підставі постанови АА № 805936 від 07 травня 2007 року, відділ ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно; власник: ОСОБА_1 ; причина відсутності коду: інша причина відсутності коду; додаткові дані: Із-105; заявник: Друга київська державна нотаріальна контора.
Також у листі вказано, що зазначене обтяження неможливо ідентифікувати, як таке, що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в рамках конкретного виконавчого провадження (а.с. 24).
ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою на дії державного виконавця, в якій просила скасувати арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 постановою державного виконавця відділу ДВС Голосіївського районного управління юстиції м. Києва АА № 805936 від 07 травня 2007 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2025 року у справі № 752/24439/25 відмовлено у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця. Роз`яснено ОСОБА_1 право звернутись з позовом про зняття арешту з нерухомого майна на загальних підставах (а.с. 10-11).
Згідно із ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У ч. 1 ст. 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Підставою для звернення позивачки з позовом стало накладення постановою відділу ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві арешту на все належне їй майно, з посиланням на те, що такий арешт накладено помилково, оскільки неможливо ідентифікувати особу стягувача та виконавче провадження, в якому було накладено арешт на спірне майно.
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу).
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного «панування» власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості. Під правом розпоряджання розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: прийняття постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; прийняття постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; прийняття постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стала судова практика свідчить про те, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
У ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16 дійшла висновку про те, що спори, пов`язані з належністю майна, на яке накладений арешт, відповідно до статей 15 і 16 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо існує спір щодо визнання права власності на майно та однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України у вказаній редакції. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно та про зняття з нього арешту. Особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Матеріалами справи підтверджено, що арешт на все майно ОСОБА_1 накладено постановою відділу ДВС Голосіївського РУЮ у м. Києві АА № 805939 від 07 травня 2007 року.
Наведений арешт майна ОСОБА_1 є чинним на час розгляду цієї цивільної справи. Натомість листом відділу державної виконавчої служби повідомлено позивачку про неможливість ідентифікації зазначеного обтяження, як такого, що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в рамках конкретного виконавчого провадження.
Інформацією з АСВП підтверджено, що на час розгляду справи відсутні відкриті виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував те, що у справі відсутні докази наявності правових підстав для застосування обтяження щодо майна ОСОБА_1 і не доведено існування виконавчих проваджень щодо неї, для забезпечення виконання яких можливо використати відповідне обтяження спірного майна боржника.
Отримавши заяву про скасування арешту, відділ державної виконавчої служби вживав заходів щодо встановлення конкретних підстав завершення/існування виконавчого провадження (проваджень), однак виснував про неможливість ідентифікувати вказане обтяження як таке, що внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна в рамках конкретного виконавчого провадження.
Отже, за відсутності таких даних, а також інформації про особу стягувача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неналежність відповідача у цьому спорі, оскільки за інформацією, наявною у державного виконавця, арешт накладено 07 травня 2007 року відділом Державної виконавчої служби Голосіївського РУЮ у м. Києві.
Всупереч положенням ст. 12, 81 ЦПК України відділом державної виконавчої служби не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження законних правових підстав для збереження обтяження спірного майна.
Суд першої інстанції, стверджуючи про відсутність спору щодо здійснення позивачкою права власності (користування) відносно майна, на яке накладено арешт, і про те, що право ОСОБА_1 ніким не оспорюється, не врахував того, що відповідачем не надано доказів правомірності та наявності правових підстав для застосування відповідного обтяження, існування відповідних виконавчих проваджень, для забезпечення виконання яких можливо використати таке обтяження спірного нерухомого майна.
Водночас наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно особи, щодо якої неможливо встановити ні стягувача, ні безпосередньо виконавче провадження, в якому накладено обтяження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів доходить переконання, що наявність обтяження, а саме арешту на все майно, свідчить про порушення прав позивачки, оскільки ОСОБА_1 позбавлена права розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.
Стаття 1 Першого протоколу покладає на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Зазначеного не враховано судом першої інстанції, що, на переконання колегії суддів, призвело до помилкового висновку про відсутність правових підстав для захисту прав ОСОБА_1 шляхом зняття арешту з належного їй майна.
Районний суд, зазначивши про недоведеність правомірності передачі справи до Бобровицького районного суду Чернігівської області, залишив поза увагою те, що спори між судами про підсудність не допускаються (ч. 1 ст. 32 ЦПК України).
Ураховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про наявність правових підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 знайшли підтвердження в ході судового розгляду. Відтак, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції належить скасувати з ухваленням нового рішення про задоволення позову про зняття арешту з майна.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).
При зверненні з позовом ОСОБА_1 сплатила 1 212 грн (а.с. 26), а при поданні апеляційної скарги 1 998 грн (а.с. 91 зворот) судового збору. Водночас за подання апеляційної скарги до сплати підлягав судовий збір у розмірі 1 453,44 грн. Переплата коштів у виді судового збору при зверненні з апеляційною скаргою становить 544,56 грн (1 998 - 1 453,44 = 544,56). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, відтак позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду з відповідною заявою.
Оскільки апеляційний суд задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення суду першої інстанції, з відповідача на користь позивачки належить стягнути 2 665,44 грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Керуючись ст. 141, 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 25 травня 2026 року - скасувати.
Позов ОСОБА_1 до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту - задовольнити.
Зняти арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 постановою відділу Державної виконавчої служби Голосіївського РУЮ у м. Києві про арешт нерухомого майна від 07 травня 2007 року серія та номер: АА 805936, реєстраційний номер обтяження - 4985216.
Стягнути з Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 2 665,44 грн судового збору за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.
Головуюча Н.В. Шитченко
Судді Н.В. Висоцька
А.П. Стельмах