Справа № 752/4735/26
Провадження № 4-с/752/100/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2026 року місто Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Кирильчук І.А.,
за участю секретаря судового засідання - Сінчук І.А.,
предстанвник стягувача - адвокат Черемис Аліна Володимирівна,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Травянком Олександром Івановичем, на дії та рішення старших державних виконавців Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни та Мірзаммедової Жале Мурадівни, стягувач - ОСОБА_2 ,
в с т а н о в и в:
У травні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Травянко Олександр Іванович звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва зі скаргою на дії та рішення державних виконавців під час примусового виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року у справі № 752/4735/26 про забезпечення позову.
Зі змісту скарги вбачається, що скаржник просить, зокрема, визнати неправомірними дії державних виконавців щодо відкриття двох окремих виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 на підставі ухвали суду від 26 лютого 2026 року, визнати неправомірними дії щодо накладення на ОСОБА_1 штрафів та скасувати постанови: старшого державного виконавця Мірзаммедової Ж.М. від 28 квітня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 про накладення штрафу у розмірі 1 700 грн; старшого державного виконавця Романченко І.О. від 28 квітня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення штрафу у розмірі 1 700 грн; старшого державного виконавця Романченко І.О. від 18 травня 2026 року у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 про накладення повторного штрафу у розмірі 3 400 грн.
Скарга мотивована тим, що, на думку скаржника, відкриття двох виконавчих проваджень на підставі однієї ухвали суду є штучним поділом єдиного виконавчого документа та призвело до застосування до боржника подвійних заходів примусового виконання.
Крім того, скаржник посилається на те, що постанови про накладення штрафів винесені без належної перевірки фактичного виконання судового рішення, без встановлення обставин його невиконання та причин такого невиконання. У скарзі також наголошено на змісті ухвали суду в частині відеоспілкування дітей із батьком, відповідно до якої тривалість відеодзвінків визначається за бажанням дітей та з урахуванням їх розпорядку дня.
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 04 червня 2026 року скаргу прийнято до розгляду та відкрито провадження.
18 червня 2026 року представником стягувача ОСОБА_2 - адвокатом Черемис А.В. подано заперечення на скаргу.
У запереченнях зазначено, що первісно стягувачем було подано одну заяву про відкриття виконавчого провадження, однак виконавчий документ було повернуто без прийняття до виконання у зв`язку з тим, що резолютивною частиною судового рішення передбачено вчинення кількох самостійних дій. Після цього, 11 березня 2026 року стягувач подав дві окремі заяви щодо виконання кожного із визначених судом обов`язків, унаслідок чого були відкриті окремі виконавчі провадження.
Також представник стягувача посилався на систематичне невиконання Гоцак І.В. ухвали суду, на підтвердження чого подав матеріали листування сторін та відомості про здійснені стягувачем дзвінки.
До матеріалів справи долучено скріншоти листування та дзвінків ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за період з 02 березня 2026 року по 08 червня 2026 року, які містять, серед іншого, повідомлення стягувача з нагадуваннями про необхідність забезпечення відеозв`язку з дітьми та надання інформації щодо дітей, а також відомості про здійснені дзвінки.
Представник скаржника у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд скарги за його відсутності.
Старші державні виконавці Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Романченко І.О. та Мірзаммедова Ж.М. у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлені належним чином засобами підсистеми «Електронний суд».
Представник стягувача ОСОБА_2 - адвокат Черемис А.В. у судовому засіданні проти задоволення скарги заперечувала, посилаючись на обставини, наведені у письмових запереченнях.
Дослідивши матеріали скарги, письмові заперечення та пояснення представника стягувача, додані сторонами докази, матеріали, що стосуються оскаржуваних виконавчих проваджень, суд доходить таких висновків.
Відповідно до статей 447, 447-1 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом. Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Щодо відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року заяву про забезпечення позову задоволено частково та покладено на ОСОБА_1 два самостійні обов`язки.
Зокрема, ОСОБА_1 зобов`язано до набрання законної сили рішення у справі № 752/4735/26 забезпечувати:
кожного понеділка, середи та п`ятниці тижня спілкування ОСОБА_2 через відеодзвінки у часовому проміжку з 18.00 до 20.00 за допомогою месенджерів Viber, Telegram із малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте тривалість відеодзвінків яких визначається за бажанням дітей з урахуванням їх розпорядку дня;
кожного понеділка протягом дня повідомляти батька дітей - ОСОБА_2 про місце перебування, стан здоров`я та умови проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також надавати інформацію про відвідування дітьми дошкільних навчальних закладів, гуртків, секцій.Окремо ОСОБА_1 зобов`язано кожного понеділка протягом дня повідомляти батька дітей про місце їх перебування, стан здоров`я та умови проживання, а також надавати інформацію про відвідування дошкільних навчальних закладів, гуртків та секцій.
Таким чином, судовим рішенням на боржника покладені два різні за змістом та способом виконання обов`язки, кожен із яких може бути виконаний або не виконаний незалежно від іншого.
Частиною другою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов`язок чи право стягнення є солідарним.
Із постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 24 березня 2026 року вбачається, що предметом цього виконавчого провадження є забезпечення відеоспілкування батька з дітьми.
Натомість предметом виконавчого провадження № НОМЕР_1 є виконання іншої частини ухвали, а саме щотижневого повідомлення батька про місце перебування, здоров`я та умови проживання дітей, а також надання інформації про заклади освіти, гуртки та секції.
Отже, відкриття двох виконавчих проваджень не призвело до подвійного примусового виконання одного й того самого обов`язку, оскільки кожне з них має самостійний предмет виконання.
За таких обставин доводи скарги про штучний поділ одного виконавчого документа та незаконність відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_2 і № НОМЕР_1 свого підтвердження не знайшли, а тому у задоволенні скарги в цій частині слід відмовити.
Щодо постанови про накладення штрафу від 28 квітня 2026 року у ВП № НОМЕР_2
Зі змісту постанови старшого державного виконавця Мірзаммедової Ж.М. від 28 квітня 2026 року вбачається, що підставою для висновку про невиконання рішення зазначено надходження 14 квітня 2026 року за вх. № 9265 заяви стягувача про невиконання рішення суду та відсутність у вхідній кореспонденції відділу заяв чи клопотань боржника про часткове або повне виконання рішення.
При цьому предметом ВП № НОМЕР_2 було виконання тієї частини ухвали суду, якою на ОСОБА_1 покладено обов`язок забезпечувати відеоспілкування батька з дітьми у визначені судом дні та часовий проміжок.
Стаття 64-1 Закону України «Про виконавче провадження» установлює спеціальний порядок виконання рішень про встановлення побачення з дитиною та усунення перешкод у побаченні з нею. За змістом цієї статті саме державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга та третя статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 753/11909/21 зазначено, що виконання рішень цієї категорії регламентується спеціальними правилами статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких саме державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником рішення в порядку та у час, визначені судом.
Аналогічний підхід щодо обов`язковості виконання рішення саме у спосіб та в порядку, встановлених судовим рішенням, наведений Верховним Судом у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 210/529/19.
Суд звертає увагу, що ухвалою від 26 лютого 2026 року не встановлено безумовного обов`язку забезпечити певну тривалість розмови. Навпаки, суд прямо визначив, що тривалість відеодзвінків залежить від бажання дітей з урахуванням їхнього розпорядку дня.
Таким чином, для встановлення невиконання саме цієї частини ухвали державний виконавець повинен був перевірити, чи забезпечувала ОСОБА_1 фактичну можливість відеозв`язку у визначені судом дні та години, та відмежувати незабезпечення такого зв`язку боржником від випадків припинення чи нетривалості спілкування у зв`язку з бажанням дітей.
Разом із тим оскаржувана постанова таких установлених державним виконавцем обставин не містить.
Саме лише ненадходження від боржника до органу державної виконавчої служби заяви про виконання рішення не є тотожним установленню факту невиконання судового рішення без поважних причин.
Суд ураховує, що відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані письмово повідомляти виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення. Однак цей обов`язок сторони не замінює та не скасовує передбаченого статтями 63, 64-1 Закону обов`язку виконавця самостійно перевірити виконання рішення перед застосуванням передбаченої законом відповідальності.
Матеріали листування сторін, подані представником стягувача під час судового розгляду, дійсно містять відомості про численні звернення ОСОБА_2 та спроби здійснення відеодзвінків.
Водночас наявність таких доказів у матеріалах судової справи сама по собі не свідчить про те, що вони були предметом перевірки та оцінки державного виконавця саме під час вирішення питання про накладення штрафу.
Судовий контроль за рішенням виконавця не полягає у заміні державного виконавця судом та встановленні вже після прийняття оскаржуваного рішення інших фактичних підстав, які могли б виправдати результат такого рішення. Законність постанови має оцінюватися виходячи з дотримання виконавцем установленої законом процедури та фактичних підстав, які ним були встановлені на момент її прийняття.
За таких обставин постанова від 28 квітня 2026 року у ВП № НОМЕР_2 не може бути визнана обґрунтованою.
Щодо постанови від 28 квітня 2026 року у ВП № НОМЕР_1
Предметом ВП № НОМЕР_1 є виконання обов`язку ОСОБА_1 кожного понеділка повідомляти батька дітей про їх місце перебування, стан здоров`я, умови проживання, відвідування дошкільних закладів, гуртків та секцій.
В оскаржуваній постанові від 28 квітня 2026 року державний виконавець Романченко І.О. послалася на те, що 14 квітня 2026 року за вх. № 9249 надійшла заява стягувача про невиконання рішення, а перевіркою вхідної кореспонденції встановлено відсутність заяв чи клопотань боржника щодо часткового або повного виконання.
Інших фактичних обставин невиконання рішення у постанові не наведено.
Відповідно до частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Умовою застосування штрафу відповідно до статей 63 та 75 Закону є встановлення факту невиконання рішення без поважних причин, а не лише відсутність у матеріалах виконавчого провадження повідомлення боржника про його виконання.
Відсутність заяв боржника у вхідній кореспонденції органу ДВС сама по собі не встановлює, чи повідомляла вона відповідну інформацію стягувачу.
Разом із тим оскаржувана постанова не містить посилання на дослідження державним виконавцем листування між сторонами виконавчого провадження чи будь-яких інших доказів, не конкретизує, у які саме понеділки інформація не була надана та яку саме інформацію не отримав стягувач, а також не відображає перевірки причин такого невиконання.
Невиконання боржником обов`язку повідомити виконавця про самостійне виконання може бути враховано державним виконавцем разом з іншими матеріалами, однак не може бути єдиною фактичною підставою для застосування штрафу за невиконання самого судового рішення.
Тому постанова від 28 квітня 2026 року у ВП № НОМЕР_1 також не відповідає вимогам обґрунтованості.
Щодо постанови від 18 травня 2026 року у ВП № НОМЕР_1 про накладення штрафу в подвійному розмірі
Оскаржуваною постановою від 18 травня 2026 року на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 3 400 грн за повторне невиконання судового рішення.
У мотивувальній частині постанови зазначено, що 13 травня 2026 року за вх. № 11567 надійшла заява стягувача разом із додатками про невиконання рішення, а від боржника заяв чи клопотань про його виконання не надходило.
Частиною другою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Отже, застосування підвищеної відповідальності передбачає встановлення не лише факту існування попередньої постанови про штраф, але й нового самостійного факту невиконання після застосування первинного заходу відповідальності та встановлення нового строку для виконання.
З матеріалів поданого до суду листування вбачається, що після 28 квітня 2026 року стягувач продовжував звертатися до ОСОБА_1 з вимогами щодо надання інформації про дітей.
Проте, як і у попередній постанові, державний виконавець у постанові від 18 травня 2026 року не встановив конкретних обставин повторного невиконання, не зазначив дати, у які після застосування першого штрафу боржник мав і не виконав відповідний обов`язок, не навів оцінки доказів такого невиконання та причин поведінки боржника.
Фактично підставою для повторного штрафу знову визначено повідомлення стягувача та відсутність від боржника повідомлення про виконання.
Такий підхід не відповідає змісту статей 63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», які покладають встановлення факту первинного і повторного невиконання без поважних причин саме на виконавця.
Суд наголошує, що встановлений частиною четвертою статті 19 Закону обов`язок сторони повідомляти про самостійне виконання не означає перенесення на боржника обов`язку довести відсутність підстав для притягнення його до відповідальності.
Застосування штрафу є наслідком установленого виконавцем невиконання рішення без поважних причин. Відтак саме встановлення такого факту має передувати застосуванню відповідальності, а відсутність повідомлень чи пояснень боржника сама по собі не може вважатися достатньою підставою для висновку про невиконання судового рішення.
У межах розгляду цієї скарги суд не здійснює самостійної оцінки обставин виконання чи невиконання боржником ухвали суду про забезпечення позову та не підміняє державного виконавця у здійсненні виконавчих дій. Предметом судового контролю у цій частині є перевірка законності, обґрунтованості та вмотивованості постанов державного виконавця про накладення штрафів.
Зі змісту оскаржуваних постанов убачається, що державними виконавцями не в повній мірі з`ясовано та проаналізовано фактичні обставини відповідних виконавчих проваджень, не наведено належного обґрунтування встановлення факту невиконання судового рішення без поважних причин, у зв`язку з чим висновки про наявність підстав для застосування до боржника заходів відповідальності у вигляді штрафу є передчасними.
За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржувані постанови про накладення штрафів прийняті без належного встановлення державними виконавцями всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про відповідальність боржника, а тому не відповідають вимогам обґрунтованості та вмотивованості
З огляду на викладене суд доходить висновку, що скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню: в частині оскарження відкриття двох окремих виконавчих проваджень - задоволенню не підлягає; у частині оскарження постанов про накладення штрафів - є обґрунтованою.
Керуючись статтями 447-451 ЦПК України, статтями 4, 18, 19, 63, 64-1, 75 Закону України «Про виконавче провадження», суд -
п о с т а н о в и в:
Скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Травянком Олександром Івановичем, на дії та рішення старших державних виконавців Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни та Мірзаммедової Жале Мурадівни, стягувач - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Мірзаммедової Жале Мурадівни від 28 квітня 2026 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1 700 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_2.
Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни від 28 квітня 2026 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1 700 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
Визнати неправомірною та скасувати постанову старшого державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романченко Ірини Олександрівни від 18 травня 2026 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3 400 грн у виконавчому провадженні № НОМЕР_1.
У задоволенні скарги в частині визнання неправомірними дій старших державних виконавців щодо відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 на виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 26 лютого 2026 року у справі № 752/4735/26 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст ухвали складено 02 жовтня 2026 року.
Суддя Кирильчук І.А.