Рішення № 140291461 у справі № 953/10938/25 від 22.09.2026

Справа № 953/10938/25

н/п 2/953/594/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого - судді Муратової С.О.,

за участю секретаря - Ломовських М.Г.,

представника позивача - адвоката Ключника О.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Будовської Н.В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Стеця М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зеленецька Ольга Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Хаблов Валерій Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, припинення речових прав на нерухоме майно, витребування нерухомого майна з чужого володіння, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

у с т а н о в и в:

15.10.2025 до Київського районного суду м. Харкова надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , зробленого на підставі свідоцтвоа про право власності №1555 від 26.08.2024 ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, видане приватним нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Самощенко О.А. та скасувати запис про речове право №56416799 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2994479263120, зареєстрованого на підставі рішення про державну реєстрацію прав індексний номер: 74753853;

- припинити речові права ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8;

- витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, обов`язавши ОСОБА_2 передати вказаний будинок за актом приймання-передачі ОСОБА_3 ;

- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 120 000 гривень;

- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 гривень;

- стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судових витрат щодо сплати судового збору в розмірі 3378,60 грн.

На обґрунтування позовної заяви зазначає, зокрема, що позивачу належить на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, на підставі договору дарування, згідно якого ОСОБА_1 подарувала належній їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а позивач прийняв у дар вказаний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами. Вказаний договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зеленецькою О.В. та зареєстрований 17.09.2009 в Державному реєстрі правочинів за №2303. Згідно п. 13 зазначеного договору дарування слідує, що право власності у обдарованого виникає з моменту його прийняття та нотаріального посвідчення договору. Отже, згідно умов договору дарування від 17.09.2009 та діючого на той час законодавства України, з 17.09.2009 у позивача виникло право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Згідно відповіді приватного нотаріуса Зеленецької О.В. від 03.06.2024 №7/01-16, посвідчений нею 17.09.2009 договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 17.09.2009 за №2303, не розривався. В подальшому, у відповідності до вказаної норми позивач, як власник житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , з 01.01.2024 по теперішній час, відповідно до договору найму (оренди) житлового будинку з надвірними будівлями №01-01/2024 від 01.01.2024, передав вище зазначений будинок в оренду громадянину ОСОБА_5 , який з зазначеного часу став мешкати в ньому зі своєю сім`єю. Згідно п.п. 5.2 договору найму (оренди) №01-011/2024 житлового будинку з надвірними будівлями від 01.01.2024, орендна плата за календарний місяць на момент укладення Договору становить 10000 грн. Вартість комунальних послуг, експлуатаційних послуг та податок на землю включені до складу орендної плати. 20.09.2024 позивачу стало відомо про те, що приватний виконавець Хаблов В.М., діючи у виконавчому провадженні від 12.04.2023 №71562276, 02.07.2024 безпідставно здійснив передачу житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, який належить позивачу на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зеленецькою О.В. та зареєстрованого 17.09.2009 в Державному реєстрі правочинів за №2303, громадянину ОСОБА_2 , який є стягувачом у зазначеному вище виконавчому провадженні, у рахунок погашення боргу ОСОБА_1 , який виник у неї 27.07.2020 перед ОСОБА_2 , та яка на момент виникнення боргу вже не була власником вище зазначеного об`єкту нерухомості та не мала до нього жодного відношення. Згодом ОСОБА_2 отримав на себе свідоцтво за №1555 про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, який належить позивачу, яке було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Самощенко О.А. Оформлення вище зазначеного будинку та проведення її реєстрації на ОСОБА_2 підтверджується: протоколом проведення приватним виконавцем Хабловим В.М. електронного аукціону (торгів) №614478 від 24.06.2024, реєстраційний номер лота №553293, в якому зазначено: торги не відбулися на підставі відсутності допущених учасників торгів; постановою приватного виконавця Хаблова В.М. від 02.07.2024 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №71562276; актом приватного виконавця Хаблова В.М. від 02.07.2024 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №71562276; свідоцтвом про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, виданого на ім`я ОСОБА_2 за №1555 26.08.2024 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Самощенко О.А.; інформацією з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що 26.08.2024 приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Самощенко О.А. видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності №1555, зробив запис про речове право №56416799 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в розділі: 2994479263120 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обмежень номер 74753853. Всі ці дії, пов`язані зі зміною права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , належному позивачу, були вчинені без його відома, незважаючи на те, що ОСОБА_1 достовірно знала, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , їй вже не належить на праві власності з 17.09.2009, але з метою погашення свого боргу неналежним їй майном, навмисно не повідомила про це ОСОБА_2 , приватного виконавця Хаблова В.М., чим порушила права та свободи позивача, завдала йому матеріальних та моральних збитків.

Позивач зазначає, що спірні правовідносини у справі виникли 17.09.2009 (дата укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору дарування спірного будинку з надвірними будівлями та спорудами). Чинна станом на 17.09.2009 редакція ч. 4 ст. 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції ч. 4 ст. 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01.01.2013 (підпункт 4 пункту 3 розділу 1, пункт 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1878-VI). Отже, на дату укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договору дарування спірного будинку з надвірними будівлями та спорудами дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами ч. 3 ст.3 Закону України №1952-IV (y редакції Закону України № 1878-VI) та ч. 4 ст. 334 ЦК України щодо того ж самого питання: коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором дарування. Державна реєстрація договору дарування була здійснена 17.09.2009 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зеленецькою О.В. та зареєстрована в Державному реєстрі правочинів за №2303, що підтверджує виникнення права власності у на спірний будинок з надвірними будівлями та спорудами у обдарованого ОСОБА_3 . Відтак, особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором дарування, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору дарування незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Позивач також вказує, що приватний виконавець Хаблов В.М., діючи у виконавчому провадженні №71562276 від 12.04.2023, використовуючи можливості Державного підприємства «СЕТАМ», 15.04.2024 безпідставно проводив 13.05.2024, 03.06.2024, 24.06.2024 електронні аукціони (торги) з продажу майна ОСОБА_3 , що підтверджується протоколом №611153 від 13.05.2024; №612959 від 03.06.2024; №614478 від 24.07.2024, після чого, не зумівши провести продаж майна в зв`язку із відсутністю допущених учасників торгів, 02.07.2024 безпідставно виніс постанову про передачу майна ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу стягувачу ОСОБА_2 та 02.07.2024 безпідставно передав майно ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу ОСОБА_1 стягувачу ОСОБА_2 , про що склав акт. Зазначені вчинені дії (правочин) порушують публічний порядок, конституційні права і свободи ОСОБА_3 , а тому є нікчемним. В результаті неправомірних дій ОСОБА_1 щодо належного на праві власності позивачу ОСОБА_3 домоволодіння було припинено надання комунальних послуг (у т.ч. припинено електропостачання з 17.09.2024) в належному йому домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , що стало підставою для заяви наймачем ОСОБА_5 претензії від 17.09.2025 на адресу наймодавця ОСОБА_3 та для подальшого укладання між позивачем ОСОБА_3 та наймачем ОСОБА_5 додаткової угоди №2 від 01.10.2024 до договору найму (оренди) №01-01/2025 від 01.01.2024, згідно якої, починаючи з 01.10.2024, орендна плата за користуванням житловим будинком нараховувалась, але не стягувалась на користь позивача ОСОБА_3 до вирішення ним цивільно-правового спору, який виник з приводу права власності на цей будинок. В результаті неправомірних дій ОСОБА_1 позивачу ОСОБА_3 , у зв`язку з несплатою орендарем ОСОБА_5 за період з жовтня 2024 року по жовтень 2025 року орендної плати за користування житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до умов договору найму (оренди) №01-01/2024 від 01.01.2024 були завдані матеріальні збутки на загальну суму 120 000 грн. Також, внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 , в результаті яких позивач ОСОБА_3 був позбавлений права власності на будинок АДРЕСА_1 , він зазнав моральної шкоди, яка полягає у значних триваючих душевних стражданнях, що викликані позбавленням звичного ритму життя та налагодженого побуту, неможливістю користуватися належним йому на праві власності житлом та вести повноцінне життя, пошуком фінансів, перебуванням у пригніченому стані, зниженням життєвого тонусу і погіршення загального самопочуття. В результаті порушення ОСОБА_1 права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 останньому було завдано душевний невгамовний біль, безперервні страждання через неправомірні дії ОСОБА_1 та завдана її неправомірними діями моральна шкода становить 100000 грн, що вважає є справедливою компенсацією.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025, розгляд вказаної справи визначено судді Київського районного суду м. Харкова Муратовій С.О. (т. 1 а.с. 50).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20.10.2025 вказану позовну заяву залишено без руху, та надано позивачу 5-денний строк, з дня отримання цієї ухвали, для усунення недоліків позовної заяви (т. 1 а.с. 51-52), та 03.11.2025 позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 20.10.2025 та уточнення ціни позову (т. 1 а.с. 53-54).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.11.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаною позовною заявою; розгляд справи ухвалено проводити в порядку загального позовного провадження (т. 1 а.с. 74-75).

09.12.2025 на електрону адресу суду в системі «Електронний суд» надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Стеця М.Л. на позовну заяву (т. 1 а.с. 102-112).

На обґрунтування відзиву зазначає, зокрема, що 27.06.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики шляхом оформлення розписки про отримання грошових коштів у сумі, яка дорівнювала 84550 доларів США. Строк повернення позичених коштів був визначений сторонами 27.07.2020. ОСОБА_1 у визначений строк позичені кошти не повернула. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 по справі №638/7288/21 позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики в сумі 84550,00 доларів США, 3% річних в сумі 1855,00 доларів США, а також судовий збір в сумі 11350,00 грн. Під час розгляду справи №638/7288/21 Київським районним судом м. Харкова, ухвалою від 22.06.2021 було вжито заходи забезпечення позову, в т.ч. шляхом заборони відчуження житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, який був зареєстрований на праві власності за боржницею ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.1998, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кравченко С.В. за реєстр.№1492. Вказані заходи забезпечення позову були скасовані лише ухвалою Київського районного суду від 18.12.2024 за заявою ОСОБА_2 . На виконання вказаного рішення приватним виконавцем Харківського виконавчого округу Хабловим В.М. було відкрито виконавче провадження №71562276. В межах згаданого виконавчого провадження приватним виконавцем на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна було звернуте стягнення на житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, який був зареєстрований на праві власності за боржницею ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22.05.1998, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Кравченко С.В. за реєстр.№1492. Згідно з протоколом проведення електронного аукціону (торгів) №614478 від 24.06.2024, реєстраційний номер лота №553293, треті торги не відбулися через відсутність допущених учасників торгів. Актом приватного виконавця Хаблова В.М. від 02.07.2024 про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу у виконавчому провадженні №71562276 спірне майно було передано стягувачу ОСОБА_2 на суму 377860,00 грн. На підставі вказаного акту 26.08.2024 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. було видане Свідоцтво про право власності за реєстр.№1555 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, на ім`я ОСОБА_2 та зареєстроване право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Під час здійснення виконавчого провадження вся кореспонденція надсилалася приватним виконавцем на адресу боржниці, зазначену у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2 . При цьому, боржниця ОСОБА_1 була обізнана з існуванням та ходом виконавчого провадження, про що свідчить її заява від 17.05.2023 про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій (в заяві також вказано адресу, зазначену у виконавчому документі). Позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_1 є пов`язаними особами, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільного сина ОСОБА_6 .

Представник відповідача зазначає, що позивач у цій справі - ОСОБА_6 не є учасником виконавчого провадження №71562276. Правомірність дій приватного виконавця Харківського виконавчого округу Хаблова В.М. не є і не може бути предметом розгляду, дослідження, доказування у цій справі. Відсутність доказів неправомірності дій приватного виконавця Харківського виконавчого округу Хаблова В.М. у спірних відносинах. Зазначає, що як позивач ОСОБА_3 , так і відповідач ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) оскаржували дії приватного виконавця Харківського виконавчого округу Хаблова В.М. у виконавчому провадженні №71562276 до Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України. Згідно з Висновками №279 та №280 щодо дотримання правил професійної етики приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Хабловим В.М. за наслідками розгляду скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно щодо здійснення перевірки діяльності приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М. у виконавчому провадженні №71562276, в діях приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М., ознак порушення норм Кодексу професійної етики приватних виконавців України не встановлено. Під час здійснення виконавчого провадження вся кореспонденція, адресована ОСОБА_1 , надсилалася приватним виконавцем на адресу боржниці, зазначену у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2 . Боржниця ОСОБА_1 була обізнана з існуванням та ходом виконавчого провадження, про що свідчить її заява від 17.05.2023 про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій, в заяві також вказано адресу, зазначену у виконавчому документі. Будь-яких заяв від імені ОСОБА_1 із зазначенням іншої адреси матеріали виконавчого провадження не містять. В назві додаткових угод міститься посилання на договір оренди №01-01/2025 від 01.01.2024, а по тексту додаткових угод так і по тексту актів, посилання на договір оренди №01-01/2024 від 01.01.2024. Зазначена помилка також відображена і в позовній заяві, що може свідчити про одночасність написання «доказів» та позовної заяви за принципом «CTRL C + CTRL V». Позивачем у позовній заяві не зазначено джерела походження наданих до суду копій матеріалів виконавчого провадження, що ставить під сумнів їх допустимість у якості доказів по справі. Крім того, позивачем, в порушення вимог ст.175 ЦПК України, не зазначено щодо наявності у неї або іншої особи оригіналів зазначених доказів.

Представник відповідача ОСОБА_2 вказує також, що позивач, наполягаючи на тому, що він на підставі договору дарування, посвідченого 17.09.2009 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зеленецькою О.В. за реєстр.№2303, жодним чином не пояснює невиконання ним вищевказаних вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». В самому договорі дарування від 17.09.2009 в посвідчувальному написі нотаріуса вказано, що «Згідно ст.182 ЦК України цей договір підлягає державній реєстрації у Харківському міському бюро технічної інвентарзиції», яке на той час було адміністратором Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто, позивачу ОСОБА_3 було відомо про обов`язковість державної реєстрації прав на нерухоме майно, в т.ч. вказаний обов`язок йому було роз`яснено нотаріусом при посвідченні договору дарування від 17.09.2009. Дії позивача по відношенню до житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, не відповідають стандарту добросовісності учасника цивільних правовідносин. Позивачем надано до позовної заяви копії договору оренди №01-01/2024 від 01.01.2024, додаткової угоди №1 від 05.02.2024, додаткової угоди №2 від 01.10.2024, низки актів здачі прийняття робіт (надання послуг). Вважає, що вони носять характер «штучних» доказів, створених для формування доказової бази по справі. В назві додаткових угод міститься посилання на договір оренди №01-01/2025 від 01.01.2024, а по тексту додаткових угод так і по тексту актів посилання на договір оренди №01-01/2024 від 01.01.2024. Зазначена помилка також відображена і в позовній заяві, що може свідчити про одночасність написання «доказів» та позовної заяви. Відповідно п. 4.1. Договору оренди №01-01/2024 від 01.01.2024 строк оренди визначений сторонами в п`ять років, в подальшому за твердженням позивача неодноразово подовжувався та на сьогодні спливає аж 02.02.2027. Отже, до позовної заяви не додано доказів прийняття спірного майна позивачем у власність (право власності не зареєстроване, договір позички є нікчемним). У спірних правовідносинах, з урахуванням обставин, викладених вище, дії ОСОБА_2 , як учасника судової справи №638/7288/21, виконавчого провадження №71562276, який покладався на чесність, відкритість і повагу інтересів з боку інших учасників зазначених процесів, та на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідають стандарту добросовісності.

Представник відповідача вказує, що за обставинами цієї справи спірне нерухоме майно було передане у власність ОСОБА_2 у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Відповідно до пункту першого частини другої статті 388 ЦК України позовна вимога про витребування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, у ОСОБА_2 , задоволенню не підлягає. Вимоги щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності та припинення речових прав ОСОБА_2 на спірне майно задоволенню не підлягають як похідні (т. 1 а.с. 102-112).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Будовської Н.В. про витребування доказів задоволено; витребувано з Головного управління ДПС у Харківській області інформацію стосовно декларування ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , в 2025 році доходів, отриманих від передачі в найм будинку АДРЕСА_1 , згідно договору найму (оренди) № 01-01/2024 від 01.01.2024 з ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 229-230).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 закрито підготовче провадження по цивільній справі за вказаною позовною заявою та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 1 а.с. 231-232).

02.07.2026 до канцелярії суду з Головного управління ДПС у Харківській області надійшло повідомлення на виконання ухвали Київського районного суду м. Харкова від 01.04.2026 (т. 2 а.с. 36).

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 - адвокат Ключник О.М. підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Будовська Н.В. (в режимі відеоконференції) заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Стець М.Л. заперечував проти задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 , підтримав поданий відзив на позовну заяві, просив відмовити у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 .

В судове засідання треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зеленецька О.В., приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Хаблов В.М., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. не з`явилися, повідомлялися належним чином про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, надані в ході розгляду справи, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до такого.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Даний принцип полягає у змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Стороні зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, як того вимагають положення ст. 81 ЦПК України, за якими доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Вимоги ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим ЦПК України випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані (у письмовій або електронній формі, речовими об`єктами, висновками експертів, показаннями свідків), на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Вимогами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України в цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що згідно копії договору дарування від 17.09.2009, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зеленецькою О.В., ОСОБА_1 подарувала належний їй на праві власності житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 прийняв у дар вказаний житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами. В договорі дарування зазначено, що згідно ст. 182 цей договір підлягає реєстрації у Харківському міському бюро інвентаризації (т. 1 а.с. 15-16).

Відповідно до копії повідомлення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Зеленецької О.В. від 03.06.2024, та договір дарування, посвідчений 17.09.2009 за р.№2303, не розірваний (т. 1 а.с. 17).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 84550 доларів США, 3% річних в сумі 1855 доларів США; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 11350 грн (т. 1 а.с. 114-116)

Згідно постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М. про опис та арешт майна боржника від 26.01.2024 по ВП №71562276, у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М. на примусовому виконанні перебував виконавчий лист №638/7288/21, виданий 11.04.2023 Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики в сумі 84550 доларів США, 3% річних в сумі 1855 доларів США.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М. про опис та арешт майна боржника від 26.01.2024 по ВП №71562276, описано та накладено арешт на майно: житловий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 38,0 кв.м, житловою площею 20,8 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 ; на описане майно накладено арешт та встановлено обмежене право користування ним: не приховувати, не знищувати, не псувати; призначено відповідальним зберігачем та попереджено про кримінальну відповідальність ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 18-20).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 29.01.2024, призначено суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання ТОВ Юридична агенція центр нерухомості та технічної інвентаризації «Нео-Формат», який має сертифікат, виданий 02.08.2022 за №398/2022 Фондом державного майна України (строк дії 02.08.2025), у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа №638/7288/21, виданого 11.04.2023 Київським районним судом м. Харкова (т. 1 а.с. 21-22).

Згідно копії висновку суб`єкта оціночної діяльності ФО-П ОСОБА_7 про вартість майна від 22.02.2024, початкова вартість житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 38,0 м.кв, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що визначена для реалізації на електронних торгах, на дату оцінки може складати: 539800,00 грн без ПДВ (т. 1 а.с. 23).

13.05.2024, 03.06.2024, 24.06.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Харківської області Хабловим В.М. проведено електронний аукціон (торги) щодо житлового будинку літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами, житловою площею 20,8 кв.м, загальною площею 38,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24, 25, 26).

02.07.2024 представник ОСОБА_2 - адвокат Стець М.Л. звернувся на адресу приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М. із заявою, в якій зазначив, що у нього в провадженні знаходиться на виконанні рішення Київського районного суду м. Харкова від 22.11.2021 по справі №638/7288/21, яким позов ОСОБА_2 задоволено та стягнуто із ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором позики в сумі 84 550,00 доларів США, 3% річних в сумі 1 855,00 доларів США, а також судовий збір в сумі 11 350,00 грн. 01.07.2024 йому стало відомо, що на третьому електронному аукціоні не було реалізовано житловий будинок літ. "А-1" з надвірними будівлями та спорудами, житловою площею 20,8 кв.м, загальною площею 38,0 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 377 860, 00 грн. Керуючись ч.6-9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», просив передати йому в рахунок погашення боргу за згаданим судовим рішенням житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами, житловою площею 20,8 кв.м, загальною площею 38,0 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 377860,00 грн (т. 1 а.с. 27).

Згідно копії акту приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Хаблова В.М. про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 02.07.2024, відповідно до протоколу №614478 від 24.06.2024, виданого ДП «СЕТАМ», треті торги не відбулися, у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Відповідно до листа стягувача, стягувач виявив бажання залишити не реалізоване майно за собою за ціною третіх торгів, а саме: 377860,00 грн. Враховуючи викладене, керуючись ч. 9 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», стягувачу ОСОБА_2 передається у власність наступне майно, яке належить ОСОБА_1 : житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями та спорудами, житловою площею 20,8 кв.м, загальною площею 38,0 кв.м, місцезнаходження: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 28-29).

Відповідно до копії свідоцтва від 06.08.2024, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.В., на підставі акта про проведені електронні торги, затвердженого 02.07.2024 приватним виконавцем Виконавчого округу Харківської області Хабловим В.М., нотаріус посвідчила, що ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві власності майно, що складається з: житлового будинку літ. «A-I» з надвірними будівлями та спорудами, житловою площею 20,8 кв.м, загальною площею 38,0 кв.м, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , право власності на якій підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим 22.05.1998 Кравченко С.В. приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №1492, оскільки торги не відбулися і стягувач ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на підставі договору дарування купівлі - продажу, посвідченого 22.05.1998 Кравченко С.В., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстровим №1492. Відповідно до відомостей з Реєстру права власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 27501092, дата внесення запису про нерухомість 10.06.2009, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 10.06.2009. Право власності на Житловий будинок літ. «А-1» підлягає державній реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 30).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №455524176 від 08.12.2025, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 38 кв.м, житловою площею 20,8 кв.м, літ. «А-1», за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 1555, виданого 26.08.2024 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенком О.А., належить на праві власності ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації: 26.08.2024. Попередній власник - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №1492 від 22.05.1998, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 10.06.2009. (т. 1 а.с. 133-134).

Отже, державна реєстрація права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 була здійснена 26.08.2024 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 1555, виданого 26.08.2024 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенком О.А., за відсутності обтяжень речових прав на це майно або даних про наявність на нього речових прав третіх осіб, в тому числі ОСОБА_3 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 133-134).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем. Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)).

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (пункти 84, 85 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 в справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21)).

При зверненні до суду з позовом позивач, крім іншого, просив:

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 , зробленого на підставі свідоцтвоа про право власності № НОМЕР_4 від 26.08.2024 ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, видане приватним нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Самощенко О.А. та скасувати запис про речове право №56416799 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2994479263120, зареєстрованого на підставі рішення про державну реєстрацію прав індексний номер: 74753853;

- припинити речові права ОСОБА_2 на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8.

Однак, до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, застосовується витребування майна шляхом віндикації. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення позову в частині вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_2 , припинення речових прав ОСОБА_2 на вказаний житловий будинок, у зв`язку з обранням позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 в справі № 334/3161/17 (провадження № 14-188цс20) зробила такі висновки:

«Спірні правовідносини у справі виникли 21.11.2011 (дата укладення позивачем відповідного договору купівлі-продажу спірної квартири).

Станом на вказану дату питання виникнення у набувача права власності на нерухоме майно у разі його відчуження за договором було врегульовано досить суперечливо:

- у ЦК України містилися норми як про державну реєстрацію прав, так і правочинів (частина друга статті 182, статті 210, 657),

- за Законом України № 1952-IV, який на вказану дату був чинний у редакції Закону України від 11.02.2010 № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та інших законодавчих актів України», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно ще не здійснювалася й почала проводитись лише з 01.01.2013 (1878-VI пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI).

Істотно, що частиною третьою статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) передбачалося, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Причому таке конститутивне значення державної реєстрації для виникнення речових прав на нерухоме майно не може вважатись елементом порядку здійснення державної реєстрації прав, через що юридична сила цієї норми закону не може бути паралізована посиланням на пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1878-VІ від 11.02.2010.

Водночас стаття 182 ЦК України у відповідній редакції не містила вказівки на такий конститутивний ефект державної реєстрації речових прав на нерухоме майно й допускала визначення законом лише порядку державної реєстрації, тобто виключно процедурних норм, до яких приписи частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) не належали.

Крім того, чинна станом на 21.02.2011 редакція частини четвертої статті 334 ЦК України передбачала виникнення права власності у набувача майна за договором, який підлягав державній реєстрації, саме з моменту такої реєстрації договору. Прив`язка моменту виникнення прав на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, саме до моменту такої реєстрації прав була здійснена в редакції частини четвертої статті 334 ЦК України, яка набрала чинності з 01.01.2013 (підпункт 4 пункту 3 розділу І, пункт 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1878-VI).

Таким чином, на дату укладення позивачем договору купівлі-продажу спірної квартири дійсно існувала очевидна суперечність між одночасно чинними нормами частини третьої статті 3 Закону № 1952-IV (у редакції Закону № 1878-VI) та частини четвертої статті 334 ЦК України щодо того ж самого питання: коли виникає право власності в набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу.

З огляду на викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду у цій постанові, зазначену суперечність слід вирішувати на користь пріоритетності норм ЦК України.

Таким чином, до 01.01.2013 право власності у набувача нерухомого майна за договором купівлі-продажу виникало за правилами частини четвертої статті 334 ЦК України - з моменту державної реєстрації такого договору як правочину.

Відтак особа, яка до 01.01.2013 придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності».

При цьому, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.03.2019 в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2024 в справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.07.2020 в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)).

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що:

«43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 (далі - Закон № 606-XIV) у відповідній редакції.

45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону № 606-XIV).

46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п`ята зазначеної статті).

47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

5.59. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що метою реалізації майна на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців; для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені в тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, пункт 7.6). Тому в разі якщо право власності належало не боржнику, а іншій особі, це не може бути протиставлене покупцю (навіть якщо майно вибуло з володіння такої особи поза її волею), але лише за умови добросовісності покупця.

5.60. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37), від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (пункт 6.45), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 53)). Отже, якщо добросовісна особа, тобто та, яка не знала та не могла знати про існування обтяжень речових прав на це майно або про наявність на нього речових прав третіх осіб, придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, то вона вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

5.61. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не могла знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 37, 38), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1, 46.2), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункти 7.15, 7.16), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 54).

5.62. Отже, вирішуючи питання про витребування спірного майна, суди повинні передусім перевіряти добросовісність набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Обидві сторони правочину, починаючи зі стадії, яка передує його вчиненню, мають поводитися правомірно, зокрема добросовісно (див. близькі за змістом висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 40)). На необхідності оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц, пункт 46.1 постанови від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18, пункт 6.43 постанови від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

5.64. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності / недобросовісності набувача, що суттєво як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, не можуть вважатися такими, що відповідають вимозі законності втручання у право мирного володіння майном».

Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14.12.2022 в справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20)).

Для приватного права, з урахуванням принципу розумності, є неприйнятним використання конструкції юридичної особи (зокрема, внесення нерухомості до статутного капіталу юридичної особи, вихід учасника із юридичної особи та отримання при виході), інших правомірних приватно-правових засобів (зокрема, поділ об`єктів нерухомості) з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову. Застосування приватно-правових конструкцій з метою створення видимості добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову по своїй суті є недобросовісним та свідчить про зловживання учасниками цивільного обороту. До обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.11.2022 в справі № 522/14900/19 (провадження № 61-10361св22)).

Як встановлено вище, державна реєстрація права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 була здійснена 26.08.2024 на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 1555, виданого 26.08.2024 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенком О.А., за відсутності обтяжень речових прав на це майно або даних про наявність на нього речових прав третіх осіб, в тому числі ОСОБА_3 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 133-134).

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця. Саме тому відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (пункти 6.34., 6.35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Як зазначено вище, частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.07.2023 в справі № 932/1139/21 (провадження № 61-475св23).

Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.03.2023 в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 25.06.2025 у справі № 638/17112/21 (провадження № 61-8393св24), зазначив, що:

добросовісним набувачем є особа, яка в момент набуття майна не знає і не може знати, що отримує майно від особи, яка не має права на його відчуження;

завдяки «віндикаційному імунітету», який передбачений парламентом для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення;

при «віндикаційному імунітеті», що закріплений для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Отже, в межах розгляду вказаної справи наявний віндикаційний імунітет (абзац 1 частини другої статті 388 ЦК України), при якому не тільки не має значення, але й не може мати значення, чи відбулося вибуття майна з володіння власника по його волі чи поза нею, оскільки відчужувачем є не власник майна, а виконавець. Завдяки віндикаційному імунітету, який передбачений парламентом для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення, досягається охорона прав добросовісної особи, яка набула майно, що було відчужене чи передане на виконання судового рішення і стабільність цивільного обороту. Якщо майно продається чи передається на виконання судового рішення, то таке рішення набрало законної сили. Виконання судового рішення відбувається відповідно до закону про виконавче провадження. Відчужувачем є не власник майна (оскільки майно продається не по волі власника), а особа, уповноважена державою, виконавець. Саме тому публічна складова відчуження (передання) майна власника має вирішальне значення і свідчить про те, що існують підстави для такого відчуження (передання), та, як наслідок, є підстави для набуття права власності на майно відчужене чи передане в процесі виконання судового рішення.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо витребування у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею (кв.м): 38,0, житловою площею (кв.м): 20,8, задоволенню не підлягають.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25.06.2025 у справі № 638/17112/21 (провадження № 61-8393св24), від 08.07.2026 у справі № 205/9826/23 (провадження № 61-3226св26).

Посилання представника позивача на постанову Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 405/8859/19 (провадження № 61-1686св22) не є релевантним до обставин вказаної справи, відповідач ОСОБА_2 набув право власності на вказаний в позовній заяві будинок в ході виконання рішення суду, що охоплюється положеннями абз. 1 ч. 2 ст. 388 ЦК України, внаслідок чого наявний «віндикаційний імунітет», який передбачений парламентом для майна проданого чи переданого в порядку виконання судового рішення.

Щодо вимоги позивача ОСОБА_3 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 120 000 гривень, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що згідно копії договору найму (оренди) №01-01/2024 житлового будинку з надвірними будівлями від 01.01.2024, між ОСОБА_8 (наймодавець) та ОСОБА_5 (наймач) укладено вказаний договір, згідно умов якого, ОСОБА_8 зобов`язується передати, а ОСОБА_5 зобов`язується прийняти у строкове платне володіння та користування житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 38,0 кв.м, житловою площею 20,8 кв.м, на умовах, передбачених цим Договором та після припинення дії Договору повернути орендоване майно ОСОБА_3 у належному стані. Строк дії договору становить 5 років у відповідності до ч. 1 ст. 821 ЦК України та встановлюється з 01.01.2024 по 31.12.2028 включно, з правом подальшої пролонгації. Орендна плата за календарний місяць на момент укладення Договору становить 10000 грн (т. 1 а.с. 31-33, 34).

ОСОБА_5 звернувся на адресу ОСОБА_3 із претензією від 17.09.2024, в якій вимагав негайно врегулювати питання, які виникли у нього як наймача з приводу неналежного виконання з боку ОСОБА_3 умов договору найму (оренди) №01-01/2024 від 01.01.2024. На обґрунтування претензії зазначає, зокрема, що 16.09.2024 до будинку в якому він проживає (займає) разом із родиною у відповідності до умов зазначеного вище договору, приїхав громадянин ОСОБА_9 та став говорити йому про те, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , належить йому на праві власності, оскільки він його переоформив на себе, забравши у своєї боржниці ОСОБА_10 в рамках виконавчого провадження, а тому ОСОБА_5 та його родині необхідно терміново залишити будинок, забрати свої речі та передати йому ключі. З приводу на це він викликав патрульну поліцію, яка прибувши на місце події, перевірила правові підстави його проживання та знаходження у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та повідомила йому про те, що право власності на вказаний об`єкт нерухомості з 26.08.2024 дійсно зареєстроване на ОСОБА_2 , а тому між ними та ОСОБА_3 склався цивільно-правовий спір вирішення якого віднесено до компетенції районних судів загальної юрисдикції, після чого поїхала у своїх справах (т. 1 а.с. 35-36).

Додатковою угодою №2 від 01.10.2024 до договору найму (оренди) №01-01/2025 від 01.01.2024 житлового будинку з надвірними будівлями, внесено зміни до Договору найму (оренди) №01-01/2024 від 01.01.2024, згідно яких вважити п.п.5.4 п.5 зазначеного Договору в такий редакції: «Орендна плата за другий місяць (лютий 2024р.) та наступні місяці оренди до 01.10.2024 (за вересень 2024 р.), за винятком платежів, що підлягають сплаті на рахунки третіх осіб, сплачуються Наймачем Наймодавцю до 05 числа місяця, що слідкує за розрахунковим. Орендна плата з жовтня 2024 року нараховується але не сплачується Наймачем до вирішення Наймодавцем цивільно-правового спору який виник з приводу права власності на Будинок, що є предметом Договору. Нарахування орендної плати починається з 01.01.2024 та діє до моменту повернення Будинку за актом передачі-прийому» (т. 1 а.с. 37).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ст.631 ЦК України).

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ст.623 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з частиною першою та третьою статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. До договору найму житла, крім найму житла, що є об`єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

За ч.1 ст. 821 ЦК України, договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.

Згідно ст. 820 ЦК України, розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Одностороння зміна розміру плати за найм житла не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорення. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 ч.2 ст.16 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. у справі № 3-64гс11 та постановах Верховного Суду від 09.10.2018р. у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019р. у справі № 910/15865/14 та від 30.09.2021р. у справі № 922/3928/20).

При цьому протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) та постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021р.і № 910/14341/18).

Тлумачення змісту ч.2 ст. 22 ЦК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

У ч.3 ст. 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки в момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суд зважає на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

Слід зазначити, що визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися із розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

Відтак, при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Тому справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

Зі змісту позовної заяви позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду у розмірі 120000, грн, яка складає орендну плату за користування житловим будинком з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 05.11.2024 по 03.10.2025, тобто по 10000 грн. за кожен місяць.

При цьому, як зазначено вище, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №455524176 від 08.12.2025, житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 38 кв.м, житловою площею 20,8 кв.м, літ. «А-1», за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, серія та номер: 1555, виданого 26.08.2024 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенком О.А., належить на праві власності ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації: 26.08.2024. Попередній власник - ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу №1492 від 22.05.1998, дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 10.06.2009. (т. 1 а.с. 133-134).

Тобто, з 26.08.2024 власником будинку за адрсеою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 814 ЦК України, у разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Отже, з 26.08.2024 до ОСОБА_2 перейшли всі права та обов`язки наймодавця за договором найму (оренди) №01-01/2024 від 01.01.2024.

Крім того, як зазначено вище, відповідно до ст. 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Відповідно до п. 4.1 Договору найму (оренди) №01-01/2024 житлового будинку з надвірними будівлями від 01.01.2024, укладеного між ОСОБА_8 (наймодавець) та ОСОБА_5 (наймач) строк дії договору становить 5 років у відповідності до ч. 1 ст. 821 ЦК України та встановлюється з 01.01.2024 по 31.12.2028 включно, з правом подальшої пролонгації (т. 1 а.с. 31-33, 34).

Згідно ч. 2 ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений на строк більше п`яти років.

Даних, що вказаний договір найму (оренди), укладений на 5 років, на виконання вимог ч. 2 ст. 793 ЦК України, був посвідчений нотаріально, матеріали справи не містять, та в ході її розгляду суду не надані.

Відповідно до повідомлення заступника начальника Головного управління ДПС у Харківській області від 25.06.2026, згідно інформаційної бази даних АІС «Податковий блок» фізичною особою ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , Податкова декларація про майновий стан і доходи за 2025 рік не подавалась. Інформація щодо отриманих доходів у 2025 році від надання майна в лізинг, оренду (суборенду, емфітевзис, суперфіцій), житловий найм в інформаційних базах ГУ ДПС не значиться (т. 2 а.с. 36).

Позивач ОСОБА_3 не довів, що вказані суми, не є абстрактними, а дійсно були б отримані, не довів, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача ОСОБА_1 стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати вказаний прибуток.

Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 120 000 гривень.

Крім того, відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанови Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 487/6970/20, від 05.12.2022 у справі № 214/7462/20).

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підстав до задоволення позовних вимог, зазначених вище, а вимоги про стягнення моральної шкоди є похідними від основних вимог, слід відмовити у задоволенні позову у вказаній частині.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з тим, що суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позовних вимог у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання вказаного позову до суду підлягають залишенню за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись 7, 8, 12, 13, 141, 206, 258-259 ЦПК, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зеленецька Ольга Володимирівна, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Хаблов Валерій Миколайович, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна про скасування рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, припинення речових прав на нерухоме майно, витребування нерухомого майна з чужого володіння, стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, до Харківського апеляційного суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_5 ).

Представник позивача: адвокат Ключник Олександр Миколайович (РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса: АДРЕСА_6 ).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_7 ).

Представник відповідача: адвокат Будовська Наталія Володимирівна (РНОКПП: НОМЕР_6 , адреса: 69001, м. Запоріжжя, а/с 7996).

Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_8 ).

Представник відповідача: адвокат Стець Максим Леонідович (РНОКПП: НОМЕР_7 , адреса: 61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 5, оф. 2).

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Зеленецька Ольга Володимирівна (адреса: АДРЕСА_9 ).

Третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Хаблов Валерій Миколайович (РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: 61052, м. Харків, вул. Конєва, 4, офіс 308).

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Самощенко Олена Анатоліївна (адреса: 61024, м. Харків, Пушкінський в`їзд, буд. 7-А, оф. 58).

Суддя Муратова С.О.