Справа № 638/20714/16-ц
Провадження № 4-с/638/48/26
УХВАЛА
Іменем України
28 вересня 2026 року м. Харків
Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого - судді Шишкіна О.В.,
секретаря - Лозової А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в режимі ВКЗ скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Карапетян Акопа Рубеновича, зацікавлені особи: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал Сергій Володимирович, боржник ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_3 на дії приватного виконавця та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбал Сергія Володимировича від 13 травня 2026 року про зняття майна з реалізації, -
ВСТАНОВИВ:
21.05.2026 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Карапетян А.Р. звернулася до суду з зазначеною скаргою, у якій просить визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С.В., пов`язані зі складанням акту від 08.05.2026 року та винесенням постанови від 12.05.2026 року про зняття майна з реалізації у виконавчому провадженні №67467896; скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С.В. від 12.05.2026 року про зняття майна з реалізації у виконавчому провадженні №67467896; зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С.В. вчинити дії, спрямовані на продовження примусової реалізації арештованого майна у виконавчому провадженні №67467896 в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
В обґрунтування скарги представник вказує, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбала С.В. перебуває виконавче провадження №67467896, відкрите на підставі виконавчого листа №638/20714/16-ц, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів у загальному розмірі 2 941 300,00 грн. В рамках виконавчого провадження постановою приватного виконавця було здійснено опис та арешт належного боржнику майна, а саме частки у приватній власності на садовий будинок загальною площею 168,8 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, а також частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,0570 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:030:0077, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після чого це майно було передано в процедуру примусової реалізації в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». 12.05.2026 року приватним виконавцем Цимбалом С.В. винесено постанову про зняття майна з реалізації в порядку ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначено, що підставою для її прийняття є те, що будинок зазнав значних пошкоджень та руйнувань внаслідок дії вибухової хвилі, про що приватним виконавцем складено акт від 08.05.2026 року. Скаржник вважає зазначені дії приватного виконавця незаконними, а постанову від 12.05.2026 року такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що приватний виконавець Цимбал С.В., винісши постанову від 12.05.2026 року про зняття майна з реалізації з підстав, не передбачених Законом України «Про виконавче провадження» або Порядком реалізації арештованого майна, фактично діяв поза межами наданих йому законних повноважень, самостійно створив нову правову підставу для припинення реалізації арештованого майна, чого законодавство України не допускає. Звертає увагу на те, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови спірний житловий будинок не був припинений як об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку, а навпаки - продовжував існувати як зареєстрований об`єкт права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що прямо свідчить інформаційна довідка з реєстру від 20.05.2026 року, відповідно до якої об`єкт нерухомого майна має реєстраційний номер 2544334663120, статус об`єкта визначений як «зареєстровано», а за боржником обліковується чинний запис про право власності на частку зазначеного об`єкта. Крім того, акт приватного виконавця від 08.05.2026 року не відповідає базовим вимогам до фіксації виконавчих дій та не дає можливості встановити фактичні обставини його складання, що ставить під сумнів як достовірність зафіксованих у ньому відомостей, та і законність використання такого акту, як підстави для прийняття процесуального рішення. Просить скаргу задовольнити у повному обсязі.
Представник ОСОБА_1 адвокат Карапетян А.Р. у судові засідання 07.09.2026 року та 28.09.2026 року не з`явився, повідомлявся належним чином, у заявах до суду про відкладання розгляду скарги посилався на зайнятість в інших справах (остання заява надійшла через систему електронний суд 28.09.2026 року о 16:45 вже після винесення рішення у справі), документів на підтвердження поважності причин неявки суду не надав.
Приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В., боржник ОСОБА_2 , його представник адвокат Бардін І.С., стягувачи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Приватним виконавцем, представниками Запорожця А.О. та Макагонова Д.В. до суду надані відповідні письмові заперечення та пояснення. Адвокатом Бардіним І.С. подано до суду заяву про розгляд скарги у його відсутності.
Неявка учасників справи не є перешкодою для розгляду скарги по суті та ухвалення рішення.
Відповідно до поданих заперечень на скаргу від 04.06.2026 року приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал С.В. повідомив суду, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області МЮУ знаходяться: виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова №638/20714/16-ц від 28.10.2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2941300,00 грн. (ВП №67467896); виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова №02/09/2016 від 21.02.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10714800,00 грн. (ВП №67936001). Постановою від 17.12.2021 року виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження №67936971. В межах зазначеного виконавчого провадження постановою приватного виконавця було здійснено опис та арешт належного боржнику майна, а саме частки у приватній власності на садовий будинок загальною площею 168,8 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, а також частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,0570 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:030:0077, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після чого це майно було передано в процедуру примусової реалізації в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження». 06.01.2022 року Господарським судом Харківської області у справі №922/5110/21 було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, у звязку з цим 06.01.2022 року приватним виконавцем було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.09.2025 року по справі №922/5110/21 провадження про неплатоспроможність боржника закрито, а мораторій на задоволення вимог кредиторів скасовано, внаслідок чого були припинені всі правові підстави для подальшого зупинення виконавчого провадження. 12.05.2026 року приватним виконавцем Цимбалом С.В. винесено постанову про зняття майна з реалізації в порядку ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначено, що підставою для її прийняття є те, що будинок зазнав значних пошкоджень та руйнувань внаслідок дії вибухової хвилі, про що приватним виконавцем складено акт від 08.05.2026 року. Постановою приватного виконавця від 26.05.2025 року призначено суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості майна та подальшої реалізації, а тому не існує предмету спору, бо приватний виконавець здійснює й те, про що стягувач ОСОБА_1 просить у скарзі. В задоволенні скарги просить відмовити.
Відповідно до поданих заперечень на скаргу від 09.06.2026 року представник боржника ОСОБА_2 адвокат Бардін І.С. повідомив суду, що з матеріалів справи вбачається, що після передачі майна на реалізацію об`єкт за адресою: АДРЕСА_1 зазнав істотних пошкоджень унаслідок воєнних дій, вибухової хвилі та уламків снаряду. Технічний стан об`єкта визначено як незадовільний і такий, що не придатний до нормальної експлуатації. Звіт №228/08-22-1/6 від 11.07.2023 року, складений ТОВ «БУДГРУПП», фіксує комплексні пошкодження об`єкта, зокрема руйнування стін, перекриття, покрівлі, перегородок, підлоги, вікон, дверей, фасаду, внутрішнього опорядження, огорожі, замощення, системи опалення та електропостачання. За таких обставин майно вже не відповідало попередньому опису, оцінці та тим технічним характеристикам, за якими воно було передано на реалізацію. Продовження торгів за старими даними означало б продаж зовсім іншого майна. Вважає, що відсутність прямої спеціальної норми про зняття з реалізації майна, яке після передачі на торги істотно змінило технічний стан або частково зруйноване, не може бути підставою для висновку про незаконність дій приватного виконавця. Зазначає про неможливість реалізації майна за оцінкою та даними, які були актуальними до початку повномасштабного вторгнення та на теперішній час не відповідають фактичному стану майна боржника. Також зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 451 ЦПК України суд не має повноважень скасовувати постанови, бо таке можливе тільки в адміністративному судочинстві, а не у цивільному, як і не має повноважень виходити за межі процесуального закону та визнавати незаконними дії, які саме пов`язані зі складанням документів, а не певні дії. Вважає, що приватним виконавцем не порушено жодної із зазначених стягувачом норм діючого законодавства, останній діє в межах своїх повноважень та послідовно вчиняє дії, направлені на виконання судового рішення.
Крім того, 21.09.2026 року представником боржника ОСОБА_2 адвокатом Бардіним І.С. подано до суду заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Посилаючись на норми ст. 452 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо буде постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, представник просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 90000,00 грн. в якості витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до поданих заперечень на скаргу від 03.09.2026 року представник стягувача ОСОБА_3 адвокат Романченко О.М. пояснив, що стягувач не погоджується зі скаржником, який вважає дії приватного виконавця незаконними. Зазначає, що виконавче провадження є зведеним, у його межах існує декілька стягувачів. ОСОБА_3 у зведеному виконавчому провадженні має самостійний законний інтерес у тому, щоб майно було реально продане на відкритих торгах за актуальною, об`єктивною та реальною вартістю, а отримані кошти були розподілені у передбаченому законом порядку. Також вважає, що відсутність прямої спеціальної норми про зняття з реалізації майна, яке після передачі на торги істотно змінило технічний стан або частково зруйноване, не може бути підставою для висновку про незаконність дій приватного виконавця. Зазначає, що відповідно до ч.2 ст. 451 ЦПК України суд не має повноважень скасовувати постанови, бо таке можливе тільки в адміністративному судочинстві, а не у цивільному, як і не має повноважень виходити за межі процесуального закону та визнавати незаконними дії, які саме пов`язані зі складанням документів, а не певні дії. Просить в задоволенні скарги відмовити.
Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення. Відповідно до ст. 450 ЦПК України неявка осіб не є перешкодою для розгляду скарги.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.
На примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Харківської області МЮУ знаходяться: виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова №638/20714/16-ц від 28.10.2021 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2941300,00 грн. (ВП №67467896); виконавчий лист Дзержинського районного суду м. Харкова №02/09/2016 від 21.02.2017 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10714800,00 грн. (ВП №67936001).
Постановою приватного виконавця від 17.12.2021 року виконавчі провадження об`єднані у зведене виконавче провадження №67936971.
В межах зазначеного виконавчого провадження постановою приватного виконавця було здійснено опис та арешт належного боржнику майна, а саме частки у приватній власності на садовий будинок загальною площею 168,8 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, а також частки у праві власності на земельну ділянку площею 0,0570 га, кадастровий номер [номер приховано]:09:030:0077, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , після чого це майно було передано в процедуру примусової реалізації в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
06.01.2022 року Господарським судом Харківської області у справі №922/5110/21 було відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, у звязку з цим 06.01.2022 року приватним виконавцем було винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 23.09.2025 року по справі №922/5110/21 провадження про неплатоспроможність боржника закрито, а мораторій на задоволення вимог кредиторів скасовано, внаслідок чого були припинені всі правові підстави для подальшого зупинення виконавчого провадження.
12.05.2026 року приватним виконавцем Цимбалом С.В. винесено постанову про зняття майна з реалізації в порядку ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначено, що підставою для її прийняття є те, що будинок зазнав значних пошкоджень та руйнувань внаслідок дії вибухової хвилі, про що приватним виконавцем складено акт від 08.05.2026 року.
Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Рішення ECHR у справі «Хорнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece») від 19 березня 1997 року (п. 40)). У Рішенні ECHR у справі «Войтенко проти України» («Voytenko v. Ukraine») від 29 червня 2004 року Європейський суд з прав людини нагадує свою практику, що неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1.
Виконання судового рішення є також сферою регулювання статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» (даліЗакону) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п.1 ч.1 ст.10 Закону заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти боржника, порядок якого визначеного ст.48 цього ж Закону.
Так, відповідно до частини першої цієї статті звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Відповідно до ч.1 ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Згідно ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Скарга мотивована тим, що 12.05.2026 року приватним виконавцем Цимбалом С.В. винесено постанову про зняття майна з реалізації в порядку ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», в якій зазначено, що підставою для її прийняття є те, що будинок зазнав значних пошкоджень та руйнувань внаслідок дії вибухової хвилі, про що приватним виконавцем складено акт від 08.05.2026 року.
Так, представник стягувача стверджує, що приватний виконавець Цимбал С.В., винісши постанову від 12.05.2026 року про зняття майна з реалізації з підстав, не передбачених Законом України «Про виконавче провадження» або Порядком реалізації арештованого майна, фактично діяв поза межами наданих йому законних повноважень, самостійно створив нову правову підставу для припинення реалізації арештованого майна, чого законодавство України не допускає.
Зазначає про те, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови спірний житловий будинок не був припинений як об`єкт нерухомого майна у встановленому законом порядку, а навпаки - продовжував існувати як зареєстрований об`єкт права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що прямо свідчить інформаційна довідка з реєстру від 20.05.2026 року, відповідно до якої об`єкт нерухомого майна має реєстраційний номер 2544334663120, статус об`єкта визначений як «зареєстровано», а за боржником обліковується чинний запис про право власності на частку зазначеного об`єкта.
Однак, з вказаними твердженнями стягувача суд погодитися не може виходячи з наступного.
Відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №2841/5 від 29.09.2016 року майно не підлягає передачі на реалізацію, якщо є письмовий висновок експерта або суб`єкта оціночної діяльності про неможливість чи недоцільність реалізації арештованого майна у звязку зі значним ступенем його зносу, пошкодженням або якщо витрати, пов`язані зі зверненням стягнення на таке майно, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано.
Ця норма прямо стосується стадії передачі майна на реалізацію.
Однак її зміст відображає загальний правовий принцип, коли пошкоджене майно або майно, реалізація якого є недоцільною з огляду на його стан, не повинно виставлятися на торги без належної перевірки, актуального опису та реальної оцінки.
Суд погоджується з приватним виконавцем в тієї частині, що зазначену норму слід застосувати за аналогією і до ситуації, коли відповідні обставини виникли або стали відомі вже після передачі майна на реалізацію.
Правове значення має не момент виявлення пошкодження, а сам факт того, що майно перестало відповідати попередньому опису, оцінці та попереднім технічним характеристикам.
Суд вважає, що відсутність прямої спеціальної норми про зняття з реалізації майна, яке після передачі на торги істотно змінило технічний стан або частково зруйноване, не може бути підставою для висновку про незаконність дій приватного виконавця.
Відповідно до ч.2 ст. 451 ЦПК України суд не має повноважень скасовувати постанови, бо таке можливе тільки в адміністративному судочинстві, а не у цивільному, як і не має повноважень виходити за межі процесуального закону та визнавати незаконними дії, які саме пов`язані зі складанням документів, а не певні дії.
З огляду на це, суд не вбачає порушень законодавства приватним виконавцем.
Відповідно до ч. 3 ст. 387 ЦПК України якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Представником боржника ОСОБА_2 адвокатом Бардіним І.С. подано до суду заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Посилаючись на норми ст. 452 ЦПК України, відповідно до якої судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо буде постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги.
Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.
Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Представник Бардін І.С. просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 90000,00 грн. в якості витрат на професійну правничу допомогу.
05.06.2026 року між ОСОБА_2 та адвокатом Бардіним І.С. укладено договір про надання професійної правничої допомоги №05062026, за умовами якого ОСОБА_2 замовляє, приймає та оплачує, а адвокат Бардін І.С. надає послуги правової (правничої) допомоги у всіх судах загальної юрисдикції за скаргою ОСОБА_1 . Порядок розрахунків та інші аспекти виконання договору визначаються детальним описом робіт до договору. Згідно Акту наданих послуг від 17.09.2026 року до вищевказаного договору надано послугу з комплексного супроводу судової справи в межах судового провадження №4-с/638/48/26 у розмірі 90000 грн. Також, надано детальний опис наданих послуг за договором про надання правової допомоги.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої-шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, представники позивача дійсно виконав надані послуги згідно детального опису наданих послуг.
Згідно з пунктами 2 ,4 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує ,зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес ,а також дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Зазначена справа для кваліфікованого юриста є спором не великої складності, великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Верховний Суд неодноразово в своїх постановах зазначав, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.
Неспівмірність суми гонорару визначається з критерію складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом, тощо.
Враховуючи результат розгляду справи, відповідно до вимог ст. 452 ЦПК України та з урахуванням критеріїв співмірності та розумності, адвокатських витрат, а також виходячи з її конкретних обставин, суд вважає за доцільне вимоги в цій частині задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн, а відтак в іншій частині заяви про стягнення витрат на правову допомогу необхідно відмовити.
Керуючись статтями 133, 137, 141, 383-387, 452 ЦПК України, ч.8 ст. 56, ч.1 ст. 58 ЗУ «Про виконавче провадження», п.11 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (в редакції Наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2832/5), суд, -
УХВАЛИВ:
В задоволенні скарги ОСОБА_1 в особі представника адвоката Карапетян Акопа Рубеновича, зацікавлені особи: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Цимбал Сергій Володимирович, боржник ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_3 на дії приватного виконавця та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Цимбал Сергія Володимировича від 13 травня 2026 року про зняття майна з реалізації - відмовити.
Заяву представника боржника ОСОБА_2 адвоката Бардіна Іллі Сергійовича - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 (три тисячі 00 коп.) гривень.
В задоволенні інших вимог заяви представника боржника ОСОБА_2 адвоката Бардіна Іллі Сергійовича - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом 15 днів з дня отримання копії ухвали.
Головуючий: суддя