ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9943/26 Справа № 216/6931/21 Суддя у 1-й інстанції - Онопченко Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді БондарЯ.М.
суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,
сторони
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР»
відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня 2026 року, ухваленого суддею Онопченком Ю.В. в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 25 червня 2026 року,
ВСТАНОВИВ
У листопаді 2021 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» (далі ТОВ «Сітісервіс-КР) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за житлово-комунальні послуги (утримання будинку та прибудинкової території) за період з 01.10.2018 року по 01.03.2023 року в розмірі 7074,14 грн, інфляційні збитки в розмірі 517,03 грн, та 3% річних в розмірі 234,56 грн та судові витрати.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 01.02.2014 року ТОВ «Сітісервіс-КР» розпочато виконання функцій управителя багатоквартирними будинками Центрально-Міського району в місті Кривому Розі.
07 червня 2018 року між ТОВ «Сітісервіс-КР» та співвласниками багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 було укладено договір № 1506/02-18 про надання послуг з управління будинком.
У період з 01.10.2018 року по 01.03.2023 року позивач надав відповідачам послуги у порядку визначеному Законом України «Про житлово-комунальні послуги» за адресою: АДРЕСА_2 , на загальну суму 7074,14 грн. Відповідачі не виконували своїх обов`язків по сплаті вартості житлово-комунальних послуг, в результаті чого виникла заборгованість на вище зазначену суму. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України станом на 01.10.2021 відповідачам нараховано інфляційні збитки в розмірі 517,03 грн, та 3% річних в розмірі 234,56 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня 2026 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ «Сітісервіс-КР», посилаючись на незаконність і необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені Товариством з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог до відповідачів з підстав відсутності у них права власності на спірну квартиру у зв`язку з чим у відповідачів відсутній обов`язок зі сплати вартості послуг з управління багатоквартирним будинком. При цьому суд залишив поза увагою спеціальне законодавство, яке регулює правовідносини щодо надання та оплати житлово-комунальних послуг, не встановив юридично значущих обставин, від яких залежить виникнення обов`язку зі сплати вартості послуги з утримання багатоквартирним будинком.
Зазначає, що позовні вимоги у даній справі ґрунтувалися на тому, що між позивачем та відповідачами протягом тривалого часу існували фактичні правовідносини щодо надання та оплати послуги з управління багатоквартирним будинком. У межах цих правовідносин відповідачі користувалися результатами діяльності управителя, здійснювали оплату вартості послуг, однак у подальшому припинили належне виконання обов`язку щодо її оплати, внаслідок чого утворилася заборгованість.
Посилається, що законодавець пов`язує надання житлово-комунальної послуги не виключно з належністю особі речового права на квартиру, а із забезпеченням умов проживання, перебування та користування відповідним об`єктом нерухомості. Право власності не є єдиною умовою для виникнення статусу індивідуального споживача та пов`язаних із цим прав та обов`язків.
Крім того, відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем є індивідуальний або колективний споживач. При цьому Закон не містить положення, відповідно до якого споживачем може бути виключно власник чи співвласник нерухомого майна. Системний аналіз статті 1 Закону свідчить, що законодавець свідомо використовує різні правові категорії - «власник (співвласник)», «індивідуальний споживач», «колективний споживач», «споживач», «управитель», наділяючи кожну з них самостійним змістом. Якби законодавець мав на меті покласти обов`язок щодо оплати житлово-комунальних послуг виключно на власника нерухомого майна, визначення індивідуального споживача як особи, яка або є власником, або користується об`єктом нерухомого майна за згодою власника, було б позбавлене самостійного правового значення.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Отже, Закон пов`язує виникнення обов`язку щодо оплати житлово-комунальної послуги саме зі статусом індивідуального споживача, а не виключно зі статусом власника або співвласника нерухомого майна.
Наголошує, що за таких обставин для правильного вирішення спору суд мав встановити не лише наявність чи відсутність у відповідачів права власності на квартиру, а й дослідити, чи користувалися вони спірною квартирою, чи отримували послугу з управління багатоквартирним будинком, чи здійснювали її оплату, чи визнавали себе учасниками відповідних правовідносин та чи набули статусу індивідуальних споживачів у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, послався на відсутність у відповідачів права власності на спірну квартиру та помилково ототожнивши статус власника зі статусом споживача житлово-комунальної послуги.
Висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідачів обов`язку зі сплати вартості послуги з управління багатоквартирним будинком не відповідає також загальним положенням ЦК України, які регулюють виникнення зміст та виконання цивільних зобов`язань.
Зазначає, що суд не надав належної правової поданим відповідачами квитанціям про оплату послуги з управління багатоквартирним будинком за попередні періоди. Наявність таких квитанцій підтверджує, що самі відповідачі визнавали існування правовідносин із позивачем та протягом тривалого часу здійснювали оплату вартості послуги.
Підсумовуючи посилається, що суд дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про відсутність у відповідачів обов`язку зі сплати вартості послуги з управління багатоквартирним будинком лише з підстав відсутності у них права власності на відповідне житлове приміщення.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Справа розглядається без повідомлення учасників справі, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до вимог ст.367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову, з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно з копією Договору про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Центрально-Міському районі від 18.11.2013, укладеного між Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому міськради та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР», з 01.02.2014 Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» розпочало здійснювати функції управління та надання послуг з утримання будинку, споруди або групи будинків і споруд та об`єктів благоустрою, що розташовані на прибудинкових територіях, зокрема за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно інформації з Реєстру територіальної громади міста Кривого Рогу відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до інформації з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 2895786 від 17.06.2026 власником квартири АДРЕСА_3 з 1997 року є ОСОБА_4 з 1997 року. Згідно розрахунку заборгованість відповідачів за надані житлово-комунальні послуги з утримання будинку та прибудинкової території за період з 01.10.2018 року по 01.03.2023 року становлять 7 074,14 грн.
Відповідно до розрахунку інфляційних витрат та 3% річних за адресою: АДРЕСА_2 , боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , станом на 01.10.2021 року сума інфляційних збитків становить 517,03 грн, розмір 3% річних становить 234,56 грн.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у даній справі виходив з того, що звернення позивача з вимогою про стягнення заборгованості на підставі Договору до відповідачів, які не є власниками квартири та сторонами Договору, тобто до осіб, які не є учасниками спірних правовідносин та в яких відсутні зобов`язання перед позивачем за умовами Договору, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з підстав пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції та повністю погоджується з доводами позивача викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.
Як встановлено наданими позивачем доказами ТОВ «Сітісервіс-ЕР» є управителем багатоквартирними будинками в Центрально-Міському районі міста Кривого Рогу на підставі Договору з Управлінням благоустрою та житлової політики виконкому Криворізької міської ради, яке є балансоутримувачем багатоквартирних будинків, зокрема й будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, ТОВ «Сітісервіс-КР» є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює надання населенню за плату житлово-комунальних послуг, є управителем будинків в Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, та надає мешканцям району послуги з утримання будинків і прибудинкової території, в тому числі за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, між сторонами склалися правовідносини у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їх виробником (виконавцем) і споживачем, а тому регулюються положеннями ЦК України та Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
Суб`єктами правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: орган державної влади та органи місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг; учасники - споживачі (індивідуальні та колективні);управитель;виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 4, 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За визначенням, наданим у ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачем комунальних послуг є фізична особа, яка отримує житлово-комунальну послугу.
Відповідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яке є власником (співвласником) нерухомого майна або за згодою власника користується об`єктом нерухомого майна та отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб.
Таким чином, право власності не є єдиною умовою виникнення статусу індивідуального споживача та пов`язаних із ним прав та обов`язків.
Крім того, відповідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачем є індивідуальний або колективний споживач. При цьому Закон не містить положення, відповідно до якого споживачем може бути виключно власник чи співвласник нерухомого майна.
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені договорами.
Згідно з ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Також статтею 9 Закону Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII передбачено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що перебуває на обслуговуванні у ТОВ «Сітісервіс-КР», на квартиру відкритий особовий рахунок на послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а тому відповідачі зобов`язані нести витрати по її утриманню за послугами, наданими позивачем.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів; без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості; на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості. В пункті 5 ч. 2 ст. 7 Закону передбачено, що такому праву споживача прямо відповідає обов`язок оплачувати надані йому житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч.1 ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачами договір на надання житлово-комунальних послуг не укладався, однак відсутність такого договору не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг, оскільки укладення договору є обов`язком споживача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постанові Верховного Суду від 18 травня 2020 року у справі № 176/456/17 (провадження № 61-63св18), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Статтею 525 ЦК України, передбачає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно ст. 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, відповідно до вищезазначених норм та за змістом Закону України «Про житлово-комунальні послуги», проживаючі та/або зареєстровані у квартирі споживачі комунальних послуг зобов`язані вносити плату за їх використання. При цьому Закон пов`язує виникнення обов`язку щодо оплати житлово-комунальних послуг саме зі статусом індивідуального споживача, а не виключно зі статусом власника або співвласника нерухомого майна.
З огляду на вказане, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідачів обов`язку зі сплати вартості послуги позивача виключно з підстав відсутності у них права власності на квартиру є помилковим, оскільки суд першої інстанції послався на відсутність у відповідачів права власності на спірну квартиру, помилково ототожнюючи статус власника зі статусом споживача житлово-комунальної послуги.
Відповідно до преамбули Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» даний Закон регулює особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку та правові, організаційні й економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав і виконанням обов`язків співвласників щодо утримання та управління багатоквартирним будинком.
Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону управителем є фізична особа підприємець або юридична особа, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку, прибудинкової території, а також належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку.
Отже, діяльність управителя спрямована на забезпечення належного функціонування всього багатоквартирного будинку та надання відповідної житлової послуги, результатами якої користуються особи, які проживають або користуються приміщеннями у такому будинку.
Відповідно до статті 11 Закону управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладеного згідно з типовим договором, а договір, укладений уповноваженим співвласником на виконання рішення зборів співвласників, є обов`язковим для виконання всіма співвласниками. Закон також визначає порядок встановлення вартості послуги управителя та її включення до договору.
Разом із тим Закон № 417-VIII не містить норм, які б визначали, що виключно право власності є єдиною юридичною підставою виникнення обов`язку щодо оплати послуги з управління багатоквартирним будинком.
Питання визначення особи, яка є споживачем житлової послуги, та її обов`язку щодо оплати врегульовані спеціальним Законом України «Про житлово-комунальні послуги», який підлягає застосуванню у системному взаємозв`язку із Законом № 417-VIII.
Таким чином, Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» регламентує порядок управління багатоквартирним будинком, визначає правовий статус управителя, порядок укладення договору та організацію управління спільним майном, тоді як питання визначення споживача житлової послуги та виникнення обов`язку щодо її оплати регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суд першої інстанції фактично застосував Закон № 417-VIII ізольовано від положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ототожнивши статус співвласника зі статусом особи, на яку може бути покладений обов`язок щодо оплати послуги з управління багатоквартирним будинком.
Такий підхід не відповідає системному тлумаченню зазначених законів і призвів до неправильного застосування норм матеріального права.
Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також з інших дій осіб, які за своєю правовою природою породжують цивільні права та обов`язки.
У цій справі такими юридичними фактами є укладення договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, фактичне надання позивачем відповідної послуги, користування відповідачами результатами діяльності управителя, здійснення ними оплат протягом тривалого часу та подальше припинення належного виконання обов`язку щодо її оплати .
Саме ці обставини свідчать про виникнення між сторонами цивільних зобов`язальних правовідносин незалежно від того, чи були відповідачі власниками спірної квартири.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку.
Таким чином, у разі виникнення між сторонами правовідносин щодо надання житлової послуги позивач набуває права вимагати її оплати, а споживач - обов`язку здійснити відповідний платіж.
Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
Отже, після виникнення цивільного зобов`язання його належне виконання є обов`язком боржника, а одностороння відмова від виконання такого обов`язку не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.
Таким чином, положення ЦК України у системному взаємозв`язку із Законом України «Про житлово-комунальні послуги» свідчать, що підставою виникнення обов`язку зі сплати вартості послуги є існування цивільного зобов`язання між сторонами, а не сам по собі факт належності особі права власності на об`єкт нерухомості.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Надаючи оцінку наявним розрахункам заборгованості за житлово-комунальні послуги, проведеним позивачем, перевіривши обґрунтованість та правильність нарахованої суми боргу колегія суддів встановила, що сума заборгованості за період з 01 жовтня 2018 року по 01 березня 2023 року розрахована вірно і складає 7074,14 грн., що підтверджується наданими позивачем розрахунками, і вказане не спростовано відповідачами.
Позивачем на розгляд суду надані належні докази, які підтверджують надання ним відповідачам послуг по утриманню будинку та прибудинкової території в розмірі та сумі в межах заявлених позовних вимог. Власного розрахунку відповідачами не надано та доводи позивача належним доказами не спростовано.
Разом з тим, відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
В постанові Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №922/175/18 зазначено, що нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних та інфляційні втрати не є неустойкою у розумінні ст. 549 цього Кодексу.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі № 6-42цс11).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та триває по цей час.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» до 29 грудня 2023 року було визначено, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги.
Ця постанова набрала чинності з дня її опублікування 06.03.2022 і застосовується з 24.02.2022.
Однак, відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України №1405 від 29 грудня 2023 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати житлово- комунальних послуг», яка набрала чинності 30 грудня 2023 року, пункт 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» викладено у такій редакції:
«1. Установити, що до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється:
нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);
припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг у разі їх неоплати або оплати не в повному обсязі послуги населенням (у тому числі населенням, що проживає у будинках, де створено об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, житлово-будівельні (житлові) кооперативи або яким послуги надаються управителем чи іншою уповноваженою співвласниками особою за колективним договором) в територіальних громадах, що розташовані на територіях, на яких ведуться бойові дії (територіях можливих бойових дій, активних бойових дій, активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси) або тимчасово окупованих Російською Федерацією, відповідно до переліку, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій (до дати припинення можливості бойових дій, завершення бойових дій, завершення тимчасової окупації), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 року № 285);
стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року з дати виникнення можливості бойових дій/початку бойових дій по дату припинення можливості бойових дій/завершення бойових дій на територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, споживачів та/або членів їх сімей, які покинули своє місце проживання та надали виконавцю комунальних послуг, управителю багатоквартирного будинку, іншій уповноваженій співвласниками особі у паперовій або електронній формі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи згідно з додатком 2 до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 Про облік внутрішньо переміщених осіб (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669; 2022 р., № 26, ст. 1418), або інші документи, що підтверджують їх відсутність у житловому та/або нежитловому приміщенні, будинку, в яких вони є споживачами на підставі укладених договорів (довідки з місця тимчасового проживання, роботи, лікування, навчання, проходження військової служби (у тому числі отримані в іноземній державі), відбування покарання тощо, документи, що підтверджують факт перетинання державного кордону України (на виїзд з України і в`їзд в Україну) у відповідний період часу), або якщо нерухоме майно споживача було пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій за умови інформування про такі випадки відповідного виконавця комунальної послуги (для послуги розподілу природного газу з урахуванням вимог Правил безпеки систем газопостачання, затверджених наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості від 15 травня 2015 р. № 285);
нарахування плати за житлово-комунальні послуги з дати початку по дату завершення тимчасової окупації територій, включених до переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, та стягнення заборгованості за ці послуги, утвореної після 24 лютого 2022 року за відповідний період окупації, споживачів та/або членів їх сімей на відповідній території.».
Таким чином, основні зміни полягають в тому, що з 30 грудня 2023 року заборона на нарахування штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, процентів річних, припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, у зв`язку з неоплатою їх в повному обсязі, стосується виключно територій, де ведуться бойові дії (можливих бойових дій) або тимчасово окупованих територій.
Місто Кривий Ріг Дніпропетровської області не входило та не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій від 22.12.2022 №309.
Як слідує із розрахунку заборгованості інфляційні збитки та 3% річних, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, проведено позивачем станом на 01.10.2021 року, а тому колегія суддів приходить до висновку, що за період прострочення виконання зобов`язань в межах заявлених позовних вимог сума інфляційних втрат становить 517,03 грн та 3% річних становить 234,56 грн.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги у визначеному позивачем розмірі.
Відповідно до п.4 ч.1, п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушенням норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «Сітісервіс-КР» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то, в порядку ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, зі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користьТОВ «Сітісервіс-КР» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у загальному розмірі 4 994,040 грн. (2270,00+2 724,00), тобто по 1 664,67 гривень з кожного.
Керуючись ст. 374,376,382,383 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» задовольнити.
Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР».
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з 01 жовтня 2018 року по 01 березня 2023 року в розмірі 7 074,14 грн., інфляційні втрати 517,03 грн., 3% річних 234,56 грн., а загалом 7 825,73 гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користьТовариства з обмеженою відповідальністю «Сітісервіс-КР» витрати зі сплати судового збору за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій по 1 664,67 гривень з кожного.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.
Головуючий:
Судді: