ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/9188/26 Справа № 214/2197/20 Суддя у 1-й інстанції - ОНОПЧЕНКО Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг
справа № 214/2197/20
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Остапенко В.О.,
суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.
секретар судового засідання Дяченко Д.П.
сторони:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2026 року, яке ухвалено суддею Онопченком Ю.В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області,та повне судове рішення складено 03 червня 2026 року,
УСТАНОВИВ:
В березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Черник Олександра Петрівна, про визнання права власності на 1/3 частку будинку в порядку спадкування за законом, відшкодування витрат на поліпшення будинку, охорону спадкового майна, догляд і лікування спадкодавця.
Позовна заява мотивована тим, що з 29 липня 2017 року до 10 жовтня 2019 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 помер і після його смерті відкрилась спадщина, яка складається з домоволодіння АДРЕСА_1 , акцій ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» та заборгованості померлого за кредитними договорами.
Спадкоємцями ОСОБА_3 є вона як дружина, відповідач як син померлого та мати останнього - ОСОБА_4 , яка відмовилась від своєї частки спадщини на користь відповідача. Отже, її частка в спадщині складає 1/3 частку, а відповідача - 2/3 частки. У добровільному порядку спадкоємці не дійшли згоди щодо розподілу спадкового майна.
Спірний будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 за життя на підставі договору купівлі-продажу від 08 лютого 2013 року. Указаний будинок 1949 року та побудови потребували значних ремонтних робіт. Після реєстрації шлюбу з померлим вони разом, у період з грудня 2017 року до лютого 2018 року, придбали для ремонту стелі у великій кімнаті дерев`яну вагонку, фарбу та кріпильні матеріали, вартість ремонту склала 10 361 грн 83 коп. Навесні 2018 року у ванній кімнаті було встановлено теплу підлогу загальною вартістю 4 586 грн.
Протягом травня-червня 2018 року ними були придбані будівельні матеріали у вигляді цементу вартістю 11 260 грн, відсіву вартістю 3 840 грн, піску вартістю 3 600 грн, щебінки вартістю 2 400 грн та арматуру для фундаменту вартістю 15 000 грн. При цьому за роботи з влаштування фундаменту було сплачено 4 500 грн, за вивіз викопаної землі з ділянки - 1 700 грн і за заливку фундаменту з армуванням, монтажем та демонтажем опалубки - 3 480 грн. Для заземлення будинку були придбані матеріали вартістю 1 218 грн і сплачено за роботу - 500 грн.
Загальна вартість роботи з вирівнювання майданчику для будівництва, копання траншеї для нового фундаменту та опорної стіни із залученням міні-техніки склала 6 100 грн. За вивіз викопаної землі з ділянки було сплачено 3 000 грн (6 вантажних автомобілів по 500 грн кожен).
Одночасно проводилось влаштування доріжок на земельній ділянці загальною вартістю 4 650 грн.
У липні 2018 року для облаштування конструкцій, необхідних для заливки нового фундаменту були придбані лісоматеріали вартістю 8 494 грн. Для складання опалубки було придбано металопластикову трубу, цвяхи, саморізи, шпильки, болти та гайки загальною вартістю 1 347 грн 81 коп.
У жовтні 2018 року для проведення робіт з бетонування нового фундаменту, опорної стіни й доріжки на ділянці було придбано 21 куб бетону, а загальна вартість указаних робіт склала 46 110 грн.
За висновком судової оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи, проведеної в ході розгляду справи на підставі ухвали суду, станом на жовтень 2019 року вартість поліпшень спадкового будинку могла складати 162 286 грн 71 коп.
Оскільки виконані ремонтні роботи були проведені за рахунок спільний коштів сімейного бюджету, то, на думку позивачки, їй як дружині померлого чоловіка належить 1/2 частина вартості вказаних робіт, що складає 81 143 грн 35 коп. Крім того, за виготовлення нових кадастрових документів і будівельного паспорту було сплачено 5 100 грн.
Позивачка зазначає, що з метою збереження спадкового майна в будинку було встановлено охоронну сигналізацію вартістю 10 812 грн 44 грн. Після смерті чоловіка нею будо сплачено за охорону домоволодіння 11 946 грн та за комунальні послуги за період з 01 листопада 2019 року до 13 березня 2023 року в розмірі 11 773 грн 28 коп. Усього на охорону спадкового майна було витрачено 23 719 грн 28 коп, тому відповідач як спадкоємець 2/3 часток спадщини має відшкодувати 15 812 грн 85 коп.
Крім того, померлий ОСОБА_3 за життя мав захворювання у виді лімфоми гортаноглотки ІV ступеня та після операційних втручань (31 січня 2019 року та 17 травня 2019 року) отримував хіміотерапію й радіологічне лікування, перебував на лікуванні в КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня імені І.І. Мечникова», Криворізькому онкологічному диспансері та Криворізькій міській лікарні № 10. Після хірургічних втручань і проведення 6 курсів хіміотерапії померлому було встановлено І групу інвалідності.
З огляду на тяжкість захворювання, місця лікування, терміновість і вимушеність усіх витрат на лікування чоловіка позивачка вважає їх розумними.
Загалом витрати на лікування спадкодавця складають 118 631 грн 28 коп, але за відрахуванням сплачених з картки померлого витрат в розмірі 12 041 грн 68 коп, то 2/3 частки складають 71 059 грн 73 коп.
Посилаючись на викладене, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/3 частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом, стягнути з відповідача на її користь половину понесених витрат на поліпшення спадкового будинку в розмірі 81 131 грн 35 коп, витрати на охорону спадкового майна в розмірі 7 964 грн, витрати за комунальні послуги в розмірі 7 848 грн, витрати на лікування спадкодавця та на догляд за ним у розмірі 71 059 грн, а також судові витрати.
Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2026 року в задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49 600 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, порушення норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі та стягнути з відповідача на свою користь витрати, пов`язані з розглядом справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що між сторонами не існує спору стосовно рівності часток спадщини оскільки відповідач по справі ніколи не визнавав участі позивача в будівельних роботах для поліпшення домоволодіння та використання своїх особистих коштів для цього.
Апелянт вказує на те, що нею вживаються активні дії, спрямовані на збереження спадкового майна, в той час як відповідач відмовляється виконувати такі дії, самоусунувся від ліквідації наслідків ракетного удару, внаслідок чого спірний будинок було пошкоджено.
Зазначає, що відповідно до норм чинного законодавства, вона має право на компенсацію частини коштів, які були витрачені на поліпшення спадкового будинку, та вважає, що нею були надані належні та допустимі докази на підтвердження вказаних обставин та наведено перелік виконаних робіт у вказаний період із зазначенням їх вартості. Доведено, що для поліпшення спадкового домоволодіння витрачались спільні кошти подружжя.
Також зазначає, що нею доведено належними та допустимими доказами понесені витрати на лікування ОСОБА_3 , які суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги.
Крім того апелянт вважає, що розмір стягнутих з неї на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу не відповідає засадам розумності та становить для неї надмірний тягар. Зазначає, що судом першої інстанції безпідставно залишено поза увагою подане нею клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, та суд не звернув уваги на те, що відповідач по справі має вищу юридичну освіту та є практикуючим юристом, що надає йому можливість самостійно представляти свої інтереси по справі.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю - доповідача, позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Сілкіну М.В., які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Бібленко Ю.Г., яка заперечувала протти задоволення апеляційної скарги та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Як установлено судом та убачається із матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами від 08 лютого 2013 року ОСОБА_3 за життя був власником будинку АДРЕСА_1 з господарськими спорудами, який складається з житлового будинку «А-1» загальною площею 36,6 кв. м, житловою площею 28,6 кв. м, літньої кухні «Б», сараю «В», водоколонки - І, замощення - ІІ та огорожі № 1-2.
У період з 29 липня 2017 року до 10 жовтня 2019 року (дня смерті) ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із позивачкою ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про їх шлюб, виданим Металургійним районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровської області за актовим записом № 347.
29 вересня 2017 року між Криворізьким міським відділом поліції охорони в Дніпропетровській області та ОСОБА_3 було укладено договір про надання охоронних послуг.
Згідно із свідоцтвом про смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що зареєстровано Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 1154.
Відповідно до витягу із Спадкового реєстру 19 жовтня 2019 року приватною нотаріускою Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Черник О.П. було заведено та зареєстровано спадкову справу за № 62/2019 після смерті ОСОБА_3 . За матеріалами цієї спадкової справи спадкоємцями померлого є позивачка ОСОБА_1 як дружина, відповідач ОСОБА_2 як син та ОСОБА_4 як мати померлого, яка відмовилась від своєї частки в спадщині на користь відповідача.
Таким чином, після смерті ОСОБА_3 позивачка є спадкоємицею 1/3 частки спадщини, а відповідач - 2/3 часток спадщини.
Позивачкою ОСОБА_1 було направлено відповідачу листа про мирне врегулювання спірних питань спадщини, в якому вона запропонувала останньому виплатити їй грошову компенсацію в розмірі вартості 1/3 частки домоволодіння та вартості 1/2 частки придбаних будівельних матеріалів і виконаних робіт у будинку як її подружню долю, зобов`язавшись одразу після отримання такої компенсації відмовитись від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3
14 березня 2020 року позивачка подала нотаріусу заяву про наявність спору щодо обсягу спадкового майна, в якій вона, як спадкоємиця 1/3 частки спадщини, заявила нотаріусу про існування спору між спадкоємцями через витрачені гроші на поліпшення будинку, відповідач її пропозиції стосовно мирного врегулювання спору проігнорував, тому повідомила нотаріуса про свій намір звернутись до суду для визначення частки подружжя в рахунок понесених нею витрат на поліпшення спадкового майна.
Отже, позивачка ОСОБА_1 заявила відповідачу, як іншому спадкоємцю, про своє право на подружню долю в спадковому будинку у вигляді половини вартості ремонтно-будівельних робіт, проведених у ньому ще за життя спадкодавця, та запропонувала відповідачу сплатити їй грошову компенсацію вартості її подружньої долі в поліпшенні будинку та вартості 1/3 частки спадщини з подальшим отриманням її відмови від прийняття спадщини та можливістю безперешкодного оформлення її відповідачем. Після цього, не отримавши відповіді на свою пропозицію, позивачка самостійно ініціювала зупинення процедури оформлення нотаріусом прав спадкоємців померлого на спадщину та звернулась до суду з указаним позовом.
Відповідно до висновку експерта № 17/22 від 13 жовтня 2022 року, ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 10 жовтня 2019 року - день смерті спадкодавця, визначена порівняльним підходом, могла складати 238 524 грн; визначити ринкову вартість вказаного домоволодіння станом на 29 липня 2017 року - день укладення шлюбу не видалось можливим через недостатність в розпорядженні експерта необхідної для цього інформації; вартість проведених невід`ємних поліпшень за період з липня 2017 року до жовтня 2019 року згідно з наявним у матеріалах справи переліком виконаних робіт станом на жовтень 2019 року могла складати 162 286 грн 71 коп (том 3 а.с.106-142).
Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на 1/3 частку будинку в порядку спадкування за законом, відшкодування витрат на поліпшення будинку, охорону спадкового майна, догляд і лікування спадкодавця позивачка посилалась на понесення нею витрат на поліпшення будинку, охорону спадкового майна, догляд і лікування спадкодавця.
Відмовляючи в задоовленні позовних вимог позивачки, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т.д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що зареєстровано Центрально-Міським районним у місті Кривому Розі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 1154.
Відповідно до витягу із Спадкового реєстру 19 жовтня 2019 року приватною нотаріускою Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_5 було заведено та зареєстровано спадкову справу за № 62/2019 після смерті ОСОБА_3 . За матеріалами цієї спадкової справи спадкоємцями померлого є позивачка ОСОБА_1 як дружина, відповідач ОСОБА_2 як син та ОСОБА_4 як мати померлого, яка відмовилась від своєї частки в спадщині на користь відповідача.
Таким чином, після смерті ОСОБА_3 позивачка є спадкоємицею 1/3 частки спадщини, а відповідач - 2/3 часток спадщини.
Наведені вище обставини сторонами визнаються та не заперечуються, обґрунтованих сумнівів у достовірності цих обставин і добровільності їх визнання сторонами в суду не виникло.
З матеріалів справи слідує, що відповідач з дня відкриття спадщини й до цього часу не оспорював і визнаває право позивачки на 1/3 частку спадщини, що свідчить про фактичну відсутність між сторонами спору стосовно належних їм часток у спадщині та об`єктивних перешкод для нотаріального оформлення позивачкою свого права на спадщину після смерті ОСОБА_3 з одержанням відповідного свідоцтва.
Разом з тим судом першої інстанції установлено, що позивачкою ОСОБА_1 було направлено відповідачу листа про мирне врегулювання спірних питань спадщини, в якому вона запропонувала останньому виплатити їй грошову компенсацію в розмірі вартості 1/3 частки домоволодіння та вартості 1/2 частки придбаних будівельних матеріалів і виконаних робіт у будинку як її подружню долю, зобов`язавшись одразу після отримання такої компенсації відмовитись від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3
14 березня 2020 року позивачка подала нотаріусу заяву про наявність спору щодо обсягу спадкового майна, в якій вона як спадкоємиця 1/3 частки спадщини заявила нотаріусу про існування спору між спадкоємцями через витрачені гроші на поліпшення будинку, відповідач її пропозиції стосовно мирного врегулювання спору проігнорував, тому повідомила нотаріуса про свій намір звернутись до суду для визначення частки подружжя в рахунок понесених нею витрат на поліпшення спадкового майна.
Отже, позивачка ОСОБА_1 заявила відповідачу, як іншому спадкоємцю, про своє право на подружню долю в спадковому будинку у вигляді половини вартості ремонтно-будівельних робіт, проведених у ньому ще за життя спадкодавця, та запропонувала відповідачу сплатити їй грошову компенсацію вартості її подружньої долі в поліпшенні будинку та вартості 1/3 частки спадщини з подальшим отриманням її відмови від прийняття спадщини та можливістю безперешкодного оформлення її відповідачем.
Отже, суд першої інстанції вірно виснував, що як на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 , так і на час ухвалення оскаржуваного рішення, спору між спадкоємцями про конкретний розмір належних кожному із них часток у спадщині не було.
Судом не встановлено протягом вказаного періоду обставин невизнання чи оспорювання відповідачем у будь-якій формі належного позивачці права на спадщину в установленому законом розмірі, а також неналежної поведінки відповідача, яка унеможливлювала або створювала перешкоди іншим спадкоємцям померлого в оформленні прав на спадщину чи будь-яким іншим чином істотно впливала на реалізацію спадкоємцями такого права.
На підставі наведеного вище суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки в частині визнання на нею права власності на 1/3 частку домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом і вказаних висновків суду доводи апеляційної скарги позивачки не спростовують.
Щодо позовних вимог позивачки про стягнення з відповідача на її користь половини понесених витрат на поліпшення спадкового будинку в розмірі 81 131 грн 35 коп, колегія суддів зазначає наступне.
Вимоги позивачки про стягнення з відповідача на її користь половини вартості понесених витрат на поліпшення спадкового будинку обґрунтовані здійсненням за життя спадкодавця ремонтно-будівельних робіт в належному йому домоволодінні за спільні кошти подружжя, внаслідок чого вартість будинку суттєво збільшилась.
Позивачка вважає, що половина вартості придбаних будівельних матеріалів і виконаних робіт у спадковому будинку за спільні кошти подружжя в період її проживання з померлим з липня 2017 року до жовтня 2019 року підлягають відшкодуванню їй іншим спадкоємцем померлого як належну їй подружню долю в поліпшені спадкового будинку.
На підтвердження таких вимог до відповідача позивачка надала перелік виконаних у вказаний період робіт із зазначенням їх вартості, а також вартості придбаних для цих робіт будівельних матеріалів.
Разом з тим, позивача не надала суду належних, допустимих, достовірних і переконливих доказів на реальне підтвердження дійсного виконання конкретних робіт у будинку померлого, їх проведення саме в період шлюбу, вартості та фактично понесених витрат на їх сплату саме в заявленому розмірі, джерела сімейного бюджету, спільних трудових чи грошових затрат подружжя, витрат своїх особистих коштів, а також суттєвого збільшення вартості належного померлому будинку та її безпосередню й значущу роль у цьому, зокрема з огляду на вартість спірного будинку, яка була сплачена померлим колишній власниці цього будинку згідно з письмовими пояснення останньої.
Відповідно до висновку експерта № 17/22 від 13 жовтня 2022 року, ринкова вартість домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 10 жовтня 2019 року - день смерті спадкодавця, визначена порівняльним підходом, могла складати 238 524 грн; визначити ринкову вартість вказаного домоволодіння станом на 29 липня 2017 року - день укладення шлюбу не видалось можливим через недостатність в розпорядженні експерта необхідної для цього інформації; вартість проведених невід`ємних поліпшень за період з липня 2017 року до жовтня 2019 року згідно з наявним у матеріалах справи переліком виконаних робіт станом на жовтень 2019 року могла складати 162 286 грн 71 коп (том 3 а.с.106-142).
Висновки, наведені у висновку експерта № 17/22 від 13 жовтня 2022 року викладені не в стверджувальній категоричній формі, а в дослідницької частини висновку експертом зазначено, що такі висновки носять лише вірогідний характер з певним ступенем ймовірності й суб`єктивною думкою експерта, що характеризує такі висновки за ознаками, притаманними більше припущенням ніж установленим фактам.
При цьому експертом для вирішення порушених перед ним питань певні вихідні дані брались виключно зі слів позивачки. Водночас в ході безпосереднього дослідження домоволодіння експертом було встановлено наявність частково виконаних будівельних робіт, а саме наявність фундаменту прибудови.
На підставі наведеного вище суд першої інстнації вірно виснував, що вказані обставини дають суду достатні підстави для обґрунтованого сумніву в достовірності результатів проведеної експертизи та їх відповідності дійсним обставинам справи, тому оцінені судом критично, оскільки доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
При цьому суд першої інсанції вірно зазначив, що позивачкою не надано суду доказів на підтвердження фактичного стану домоволодіння на момент реєстрації її шлюбу з померлим для відмежування самостійно виконаних робіт спадкодавцем протягом чотирьох років з моменту придбання будинку у лютому 2013 році до укладення шлюбу з позивачкою в липні 2017 року від робіт, виконаних протягом двох років за час шлюбу.
Главою 8 СК України визначено порядок здійснення права спільної сумісної власності подружжя, підстави виникнення та припинення такого права, якими врегульовані правовідносини між подружжям (чоловіком та дружиною), які реалізуються ними за життя.
Зокрема, статті 71 СК України передбачена можливість присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно лише за його згодою та за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Разом з тим, правовідносини спадкування врегульовані в Книзі Шостій «Спадкове право» ЦК України, якими в статтях 1218, 1219 ЦК України визначено права та обов`язки спадкодавця, які входять до складу спадщини та які не входять до її складу, оскільки нерозривно пов`язані з особою спадкодавцем, і не можуть бути виконані іншими особами.
Крім того, статтею 1231 ЦК України визначено обов`язки, які успадковуються, а саме обов`язок спадкоємця відшкодувати майнову та моральну шкоду, завданої спадкодавцем.
Статтями 1233, 1282 ЦК України визначено обов`язки, які виникають у спадкоємця, а саме обов`язок відшкодувати розумні витрати на утримання, догляд, лікування (в межах 3 років) та поховання спадкодавця, а також обов`язок задовольнити вимоги кредитодавця в межах вартості отриманої спадщини.
Отже, чинним законодавством, яким врегульовані спірні спадкові правовідносини, не передбачено спадкування спадкоємцем чи виникнення в нього обов`язку з відшкодування вартості частки дружини в майні подружжя в складі спадкового майна, визначення розміру якої, а також способу і конкретний порядок поділу має вирішуватись у відповідному спорі між подружжям про поділ майна на підставі положень СК України.
При цьому суд першої інстанації звернув увагу на відсутність у спадкодавця на час відкриття спадщини обов`язку з виплати позивачці грошової компенсації в конкретному розмірі за належну їй частку в спільному сумісному майні подружжя, оскільки такого спору за життя померлого між ними не існувало.
З огляду на наведені положення закону та встановленні обставини справи суд першої інсанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що вимога позивачки, пред`явлена до іншого спадкоємця її померлого чоловіка про стягнення з такого спадкоємця грошової компенсації за її частку в майні подружжя в розмірі половини вартості понесених разом з померлим витрат на поліпшення спадкового майна - не ґрунтується на приписах чинного законодавства, якими не передбачено такого права вимоги до іншого спадкоємця та обов`язку останнього задовольнити відповідну вимогу (за прикладом прямо передбаченого обов`язку за ст. 1282 ЦК України), у зв`язку з чим така вимога позивачки задоволенню не підлягає.
Вирішуючи питання щодо вимоги позивачки про відшкодування витрат на догляд і лікування спадкодавця, судом першої інстанції враховано, що за змістом довідки Дніпропетровської обласної клінічної лікарні імені Мечнікова від 24 травня 2019 року № 83 за підписом лікаря ОСОБА_6 спадкодавцю ОСОБА_3 було встановлено діагноз - пухлина гортані, а також визначено останньому витрати на медикаментозне лікування в розмірі 59 000 грн.
Матеріали справи містять достатньо належних доказів на підтвердження наявності в спадкодавця в період його шлюбу з позивачкою стабільного доходу, зокрема, у виді заробітної плати, матеріальної допомоги та доплат як голові цехового комітету. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.
Розумність і доцільність витрат на лікування мають бути підтверджені відповідними доказами й обов`язок доведення таких витрат покладається на осіб, які пред`являють вимоги про їх відшкодування.
Як вбачається із маетріалів спраив, протягом лікування ОСОБА_3 надходили наступні кошти з урахуванням відрахувань податків, зборів, комісій: 29 січня 2019 року - 35 000 грн від ОСОБА_7 (квитанція № 144709 від 29 січня 2019 року); 30 січня 2019 року - 8 519,95 грн від ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (виписка з протоколу № 194 від 21 січня 2019 року, платіжне доручення № 210 від 30 січня 2019 року); 27 травня 2019 року - 12 075 грн від ПО ПМГУ ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (виписка з протоколу № 209 від 27 травня 2019 року, платіжне доручення № 1253 від 29 травня 2019 року); 04 березня 2019 року - 20 червня 2019 року - 13 404,53 грн від акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (лист № 22368 від 30 грудня 2020 року); 20 червня 2019 року - 50 000 грн від акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» (лист № 22368 від 30 грудня 2020 року); січень-травень 2019 року - 218,55 грн від ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (довідка № 811-15/1-7047 від 05 травня 2020 року); січень-червень 2019 року - 75 894,38 грн від ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (довідка № 811-15/1-7047 від 05 травня 2020 року); 14 червня 2019 року - 40 250 грн від ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (витяг з протоколу № 2 від 31 травня 2019 року, копії платіжної відомості від 14 червня 2019 року та платіжного доручення № [номер приховано] від 14 червня 2019 року ); 2019 року - 9 311,56 грн - благодійна допомога від трудового колективу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» (інформація на запит від 18 травня 2020 року № 24-215, копія квитанції № 1608-6173-5522-0698); 05 лютого 2019 року - 05 червня 2019 року від друзів, колег - 3 350 грн (довідка АТ КБ «ПриватБанк» про рух коштів на картковому рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_3 ); 21 травня 2019 року -10 жовтня 2019 року - 35 399,46 грн з Пенсійного фонду України (лист Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 449 від 11 січня 2021 року).
За наявності в матеріалах справи вказаних письмових доказів, суд прешої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що твердження позивачки про здійснення лікування спадкодавця саме за рахунок її особистих коштів не заслуговують на увагу, оскільки спростовується зібраними в справі доказами.
Також суд першої інстанції вірно виснував, що під час розгляду справи не знайшли свого об`єктивного підтвердження належними доказами аргументи позивачки про оплату нею витрат на лікування та догляд спадкодавця саме з власних коштів, а не спільних коштів подружжя, а також заявлений нею розмір таких витрат.
З огляду на встановлені обставин та сукупність доказів про отримання спадкодавцем протягом лікування, крім офіційних виплат, значної матеріальної допомоги від різних юридичних і фізичних осіб, суд першої інстнації дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність позивачкою понесених витрат на лікування й догляд спадкодавця в заявленому нею розмірі, а також здійснення таких витрат саме з її особистих коштів, у зв`язку з чим у задоволенні вказаних вимог слід відмовити за їх недоведеністю. Доводи апеляційної скарги позивачки вказаного висновку суду першої інстанції не спростовують.
Вирішуючи питання щодо вимоги позивачки про відшкодування витрати на охорону спадкового майна та оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 15 812 грн, суд першої інстнації дійшов висновку про їх необґрунтованість.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, відповідно до ст. 1283 ЦК України, охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями або набрання законної сили рішенням суду про визнання спадщини відумерлою.
При цьому особою, яка вживає заходів до охорони спадкового майна, у даному випадку є нотаріус, який має право укладати договори з третіми особами, спрямовані на забезпечення охорони спадкового майна (ч.ч. 2, 3 ст. 1283 ЦК України).
Судом встановлено, що на підтвердження вказаної вимоги позивачкою надано договір про надання охоронних послуг, укладений 29 вересня 2017 року між Криворізьким міським відділом поліції охорони в Дніпропетровській області та ОСОБА_3 , тобто за життя спадкодавця і до відкриття спадщини та виникнення підстав для вжиття заходів з її охорони.
Отже наданий позивачкою договір не є договором про охорону спадкового майна в розумінні приписів статті 1283 ЦК України як за складом учасників (сторонами договору), так і за предметом такого договору на час його укладення (відсутність статусу спадкового майна).
Таким чином, позивачка не є уповноваженою особою на вжиття заходів з охорони спадкового майна, не вживала таких заходів і не є суб`єктом, який має право вимагати відшкодування таких витрат.
Крім того, судом першої інстнації було установлено, що відповідач, як власник 2/3 часток спірного домоволодіння, доступу до нього з моменту відкриття спадщини не має, тобто домоволодінням фактично не користується і не є споживачем комунальних послуг, які надавались за цієї адресою.
На підставі наведенного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відстуність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки витрати на охорону спадкового майна та оплату житлово-комунальних послуг.
Щодо доводів апеляційної скарги позивачки про неспівмірність та безпідставність стягнення з неї на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що за матеріалами справи відповідачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 49 600 грн до позовної заяви було додано копію договору про надання правової допомоги від 24 квітня 2020 року, копію додатку № 1 до договору про надання правової допомоги від 24 квітня 2020 року, копію угоди про розірвання договору від 11 листопада 2021 року, копію акту приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 28 грудня 2021 року, копію платіжної інструкції № МХ34-НАС3-ЕВ0М-9ССР від 05 травня 2020 року, копію платіжної інструкції № Н0АН-Е508-0Е2Т-Р365 від 29 грудня 2021 року, копію договору про надання правової допомоги № 02 від 09 листопада 2021 року, копію додатку № 1 до договору надання правової допомоги № 02 від 09 листопада 2021 року, копію акту наданих адвокатських послуг від 31 грудня 2022 року, копію акту наданих адвокатських послуг від 31 грудня 2023 року, копію акту наданих адвокатських послуг від 11 листопада 2024 року, копію акту наданих адвокатських послуг від 16 квітня 2025 року (уточнений), копію акту наданих адвокатських послуг від 27 травня 2026 року, платіжну інструкції № ВЕ28-486Н-7Т91-1В18 від 14 листопада 2024 року, платіжної інструкції № ВА95-2888-С8Р6-А0КС від 14 листопада 2024 року, платіжну інструкцію № Х0АК-М23А-А51А-ЕАРТ від 14 листопада 2024 року.
Враховуючи надані відповідачем докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на обсяг юридичної роботи адвоката при розгляді справи, тривалість розгляду справи, проведення судової експертизи, зміну правової позиції позивачки, що призвело до вивчення додаткових джерел права, подання додаткових пояснень, заперечень, доказів, суд першої інстнації вірно вважав, що ціна наданих адвокатом послуг була доведена належним чином, та з урахуванням критерію розумності, виходячи з конкретних обставин справи та обсягу наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з позивачки на користь відповідача витрати на правничу допомогу в повному обсязі, тому подана позивачкою суду апеляційної інстанції заява про зменшення витрат на професійну правничу допомогу колегією суддів не приймається до уваги, оскільки колегія суддів не вбачає підстав для зменшення стягнутих з позивачки на користь відповідача судом першої інстанції витрат на професійну правничу допомогу.
При цьому посилання апелянта на те, що відповідач по справі має вищу юридичну освіту та є практикуючим юристом, що надає йому можливість самостійно представляти свої інтереси по справі, не позбавляє його права на звернення за правничою допомогою.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі мотиви, які повторюють мотиви поданої позивачем позовної заяви, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Таким чином доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача.
Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
РішенняЦентрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 травня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному поряду безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2026 року.
Головуючий:
Судді: