ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
01 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 740/6653/25
Головуючий у першій інстанції - Дударець Д. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/2084/26
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:
головуючого-судді: Онищенко О.І.
суддів: Скрипки А.А., Шарапової О.Л.
секретар: Шкарупа Ю.В.
Скаржник: ОСОБА_1
Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр»
Суб`єкт оскарження: приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Тетяна Миколаївна
Особа, яка подала апеляційну скаргу: приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Тетяна Миколаївна
Розглянув у порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу на ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 серпня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії органу примусового виконання (суддя Дударець Д.В.), постановлену у м.Ніжин,
В С Т А Н О В И В:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із скаргою, в якій просила визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. щодо звернення стягнення (примусового списання) коштів у сумі 17 229,62 грн з її рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк» та зобов`язати приватного виконавця усунути порушення шляхом повернення незаконно стягнутих коштів на її рахунок. Скарга мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. перебуває виконавче провадження №81402668 з примусового виконання виконавчого листа №740/6653/25, виданого 02 червня 2026 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, про стягнення із ОСОБА_1 коштів на користь ТОВ «Споживчий Центр». 03 липня 2026 року в межах виконавчого провадження було винесено та направлено до АТ КБ «ПриватБанк» платіжну інструкцію (розпорядження) про примусове списання коштів, на підставі якої з рахунку боржниці списано грошові кошти в розмірі 17 229,62 грн. ОСОБА_1 не погоджується з такими діями приватного виконавця, оскільки на рахунку на момент примусового списання перебували виключно кошти, які мають статус аліментів та соціальної допомоги, щодо яких встановлено законодавчу заборону на їх арешт та стягнення.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 серпня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії/бездіяльність органу примусового виконання задоволено частково; визнано незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. щодо звернення стягнення (примусового списання) коштів у сумі 17 229,62 грн з її рахунку № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк»; в іншій частині вимог скаргу залишено без розгляду. Ухвалу суду мотивовано тим, що виплати, одержані на дітей, є її власністю, ці грошові кошти мають цільове призначення виключно в інтересах дітей, тому на них не може бути звернено стягнення. ОСОБА_1 не мала змоги повідомити приватного виконавця про спеціальний режим банківського рахунку, на який їй надходять соціальні виплати та кошти з призначенням платежу «аліменти», оскільки їх списання відбулося відразу після накладення арешту коштів боржника 03 липня 2026 року.
Залишаючи без розгляду скаргу в частині вимог про зобов`язання повернути незаконно списані кошти, суд першої інстанції дійшов висновку, що в межах розгляду цієї скарги виникли правовідносини щодо, на думку боржника, безпідставного отримання коштів приватним виконавцем та/або стягувачем, що фактично свідчить про існування спору про право, і такий спір підлягає вирішенню в позовному провадженні, а не в межах розгляду скарги на дії приватного виконавця, тобто не в порядку, передбаченому розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.
В апеляційній скарзі приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. просить скасувати вказану ухвалу суду в частині задоволених вимог скарги і постановити в цій частині нове рішення про відмову в їх задоволенні. Апеляційна скарга мотивована тим, що на момент накладення арешту та здійснення примусового списання коштів приватному виконавцю не було відомо про те, що на рахунок ОСОБА_1 надходять аліменти та соціальні виплати, а також про те, що відповідні кошти можуть мати спеціальний режим використання. При цьому АТ КБ «ПриватБанк» прийняв до виконання постанову приватного виконавця та здійснив списання коштів у сумі 17 229,62 грн, не повідомивши приватного виконавця про те, що рахунок має спеціальний режим використання. Вказує, що саме на банківську установу, яка обслуговує рахунок боржника, покладено обов`язок повідомити виконавця про спеціальний режим рахунку та наявність обмежень щодо звернення стягнення на кошти, що знаходяться на такому рахунку. Приватний виконавець Яковенко Т.М. звертає увагу, що виконавче провадження було закінчено 12 липня 2026 року, а відповідна інформація була отримана лише 15 липня 2026 року.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити без задоволення апеляційну скаргу приватного виконавця Яковенко Т.М., а оскаржувану ухвалу суду - залишити без змін. Заявниця вказує, що сам факт необізнаності виконавця на момент списання коштів не легалізує незаконне стягнення та не позбавляє ці кошти їхнього недоторканного статусу. У суді першої інстанції було достовірно встановлено та підтверджено банківськими виписками, що списані 17 229,62 грн мали цільове призначення (аліменти та соціальна допомога на дітей). Отже, дії виконавця щодо їх примусового стягнення об`єктивно порушують ст.73 Закону України «Про виконавче провадження» та права неповнолітніх дітей. За доводами ОСОБА_1 , твердження апелянта про те, що відповідальність несе банк, прямо суперечить висновкам профільного регулятора (НБУ) та нормам профільного законодавства. Звертає увагу, що судова практика Верховного Суду щодо захисту соціальних та аліментних виплат є сталою - неповідомлення банком статусу рахунку не є підставою для відмови у захисті порушеного права дитини на утримання. Також заявниця не погоджується з вимогами приватного виконавця про покладення на неї судових витрат - судового збору та витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, ОСОБА_1 вважає безпідставними твердження приватного виконавця про те, що вона звернулася до банку після закриття виконавчого провадження, оскільки задля захисту прав своїх дітей від незаконного стягнення вона звернулася зі скаргою безпосередньо до регулятора - Національного банку України - ще 08 липня 2026 року. Заявниця вважає, що подання апеляційної скарги має виключно одну мету - штучне затягування повернення незаконно стягнутих дитячих коштів і є зловживанням процесуальними правами, тому просить визнати дії приватного виконавця Яковенко Т.М. та її представника щодо подання завідомо безпідставної апеляційної скарги з метою затягування виконання судового рішення - зловживанням процесуальними правами.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки ухвала суду оскаржується лише в частині задоволених вимог скарги, в іншій частині вона судом апеляційної інстанції не переглядається.
Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає.
По справі встановлено, що 02 червня 2026 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області у справі №740/6653/25 видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованості у загальному розмірі 14 400 грн, а також судового збору у розмірі 823,61 грн (а.с.44).
03 липня 2026 року ТОВ «Споживчий Центр» подало приватному виконавцю виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. заяву про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного виконавчого листа (а.с.43).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області від 03 липня 2026 року відкрито виконавче провадження (ВП №81402668) з виконання виконавчого листа №740/6653/25, виданого 02 червня 2026 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованості у загальному розмірі 14 400 грн та судового збору у сумі 823,61 грн (а.с.45).
Одночасно приватним виконавцем винесено постанови: про арешт коштів боржника (а.с.46), про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 1522,36 грн (а.с.47), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в загальній сумі 483,65 грн (а.с.48).
Згідно з платіжною інструкцією №51051 від 03 липня 2026 року з ОСОБА_1 підлягає стягненню на розрахунковий рахунок приватного виконавця Яковенко Т.М. 17 229,62 грн за ВП №81402668 з виконання виконавчого документу - виконавчого листа №740/6653/25, виданого 02 червня 2026 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області (а.с.49).
04 липня 2026 року з рахунку ОСОБА_1 списано грошові кошти в розмірі: 15 223,61 грн - борг, 1 522,36 грн - основна винагорода, 69 грн - витрати виконавчого провадження, 414,65 грн - витрати виконавчого провадження (а.с.50, 51).
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. від 12 липня 2026 року у зв`язку з виконанням у повному обсязі закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №740/6653/25, виданого 02 червня 2026 року Ніжинським міськрайонним судом Чернігівської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий Центр» заборгованості у загальному розмірі 14 400 грн та судового збору у сумі 823,61 грн (а.с.51 зворот-52).
На заяву ОСОБА_1 від 15 липня 2026 року в додатку АТ КБ «ПриватБанк» їй надано відповідь, що згідно з постановою виконавчої служби про накладення арешту 03 липня 2026 року банк був змушений обмежити доступ до суми 17 229,62 грн на картці заявниці 5*94. 03 липня 2026 року відбулося примусове стягнення на суму 17 229,62 грн, 03 липня 2026 року банк отримав постанову на зняття арешту. Так як блокування суми по арешту і примусове стягнення відбулось в один день, в додатку Пр24 баланс карти не коректно відображався. Списання відбулося один раз, баланс оновлено. Пунктом 2.1.3.2.3. Умов встановлено, що зарахування заробітної плати, стипендій, пенсій, соціальної допомоги та інших передбачених законом соціальних виплат визначаються як цільові зарахування. Договірними відносинами між клієнтом та банком до цільових виплат віднесені заробітна плата, стипендії, пенсії та соціальні виплати, які передбачені законом. Отже аліменти не відносяться до цільових зарахувань згідно п.2.1.3.2.3. Умов (а.с.4).
Судовим наказом Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 01 серпня 2019 року стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 (яка згодом у зв`язку з укладенням шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_4 ) аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків мінімуму для дитини відповідного віку, і не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 24 липня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.4 зворот, 15, 16, 18 зворот, 19, 20).
З виписки по банківській картці ОСОБА_1 , відкритій в АТ КБ «ПриватБанк», за період з 01 червня по 15 липня 2026 року вбачається, що на вказану карту надходили в тому числі соціальні виплати та аліменти (а.с.7-14 зворот).
На звернення ОСОБА_1 від 08 липня 2026 року Національний банк України в своєму листі від 06 серпня 2026 року повідомив, що закони України не містять заборони звертати стягнення та накладати арешти на кошти на рахунках боржників, які відкриті для зарахування заробітної плати, пенсій, соціальної допомоги, а також не визначають такі рахунки як рахунки із спеціальним режимом використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законами України. У своїх поясненнях на запит Національного банку стосовно порушеного у зверненні питання банк повідомив, що 03 липня 2026 року надійшла постанова про арешт коштів боржника за ВП №81402668 від 03 липня 2026 року, яку було прийнято до виконання. Водночас банк повідомив, що отримав платіжну інструкцію стягувача про примусове списання коштів з рахунку заявниці (стягнення за ВП №81402668). На підставі платіжної інструкції стягувача 03 липня 2026 року з рахунку ОСОБА_1 було здійснено списання коштів. Разом із тим, банк зазначив, що 03 липня 2026 року надійшла постанова про зняття арешту з коштів за ВП №81402668 від 03 липня 2026 року. На виконання вказаної постанови банком було знято арешт з коштів, які обліковуються на рахунку заявниці. Стосовно питання повернення примусово списаних коштів ОСОБА_1 рекомендовано звернутися безпосередньо до органів виконавчої служби (державних/приватних виконавців) (а.с.69-71).
Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
У пункті 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією з засад виконавчого провадження.
Відповідно до ст.447-1 ЦПК України, ч.1 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного або приватного виконавця можуть бути оскаржені у порядку, встановленому законом.
Разом із цим згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Права та обов`язки виконавців визначено в статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», згідно з якою державний виконавець зобов`язаний вживати заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч.4 ст.24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що знаходяться на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, на електронні гроші, які зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.
Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.
За змістом абзацу 2 частини другої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Верховний Суд виробив сталий підхід до застосування норм права в питанні особливостей накладення арешту на кошти на рахунках боржника, що враховується у спірних правовідносинах на підставі частини четвертої статі 263 ЦПК.
Арешт коштів боржника може накладатися на будь-які рахунки, за винятком коштів, щодо яких накладення арешту заборонено законом (наприклад, рахунки із спеціальним режимом використання, соціальні виплати, зарплатні кошти тощо). Банк зобов`язаний перевірити статус коштів на рахунку боржника та у разі виявлення коштів, на які накладення арешту заборонено, повідомити виконавця і повернути постанову без виконання. Виконавець може самостійно зняти арешт з рахунку, якщо отримає документальне підтвердження, що кошти мають спеціальний режим або їх арешт заборонений законом (постанова Верховного Суду від 29 січня 2025 року у справі № 127/16144/24).
Оскільки саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунку, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути таку постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».
Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19.
Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 338/1125/23 виснував, що у разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що на підставі постанови приватного виконавця про накладення арешту банк обмежив доступ до стягуваної суми 17 229,62 грн на картці, яка належить ОСОБА_1 , і в той же день відбулося списання вказаної суми на рахунок для обліку депозитних сум приватного виконавця. АТ КБ «ПриватБанк», прийнявши постанову про арешт коштів боржника до виконання, не надсилав повідомлення приватному виконавцю про цільове призначення коштів на рахунку, а також про те, що вказаний рахунок є рахунком зі спеціальним чи обмеженим режимом використання, накладення арешту на який заборонено. При цьому банк на звернення ОСОБА_1 повідомив, що договірними відносинами між ним та клієнтом аліменти не віднесено до цільових зарахувань.
Під час примусового списання коштів з рахунку заявниці приватний виконавець Яковенко Т.М. діяла в межах повноважень, оскільки не мала інформації про те, що відповідний рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_1 , є рахунком зі спеціальним режимом використання та наявності обмежень щодо звернення стягнення на кошти, які знаходяться на такому рахунку.
Таким чином, зважаючи на встановлені у цій справі обставини, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що дії приватного виконавця Яковенко Т.М. щодо звернення стягнення (примусового списання) коштів у сумі 17 229,62 грн з рахунку заявниці в АТ КБ «ПриватБанк» є незаконними.
У зв`язку з викладеним, апеляційна скарга приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню в частині визнання незаконними дій приватного виконавця з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні цих вимог.
Колегія суддів апеляційного суду також приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання ОСОБА_1 про визнання дій приватного виконавця Яковенко Т.М. та її представника зловживанням процесуальними правами.
Так, відповідно до п.3 ч.3 ст.2 ЦПК України одним із основних засад (принципів) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Статтею 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: 1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, що спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення; 2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями; 3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; 4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою; 5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.
Заявниця вважає, що подання апеляційної скарги має виключно одну мету - штучне затягування повернення незаконно стягнутих дитячих коштів (отриманих нею аліментів на дітей та соціальної допомоги).
Проте, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є одним із основних засад цивільного судочинства. Отже, подання апеляційної скарги не можна вважати зловживанням процесуальними правами.
Крім того, як вбачається з оскаржуваної ухвали, скаргу заявниці задоволено лише в частині визнання незаконними дій приватного виконавця, а в частині її вимог про повернення незаконно списаних коштів скаргу залишено без розгляду. ОСОБА_1 не оскаржувала ухвалу суду в частині відмовлених вимог, і в цій частині ухвала судом не переглядалась, а тому відсутні підстави стверджувати, що подання апеляційної скарги суб`єктом оскарження спрямоване на затягування повернення стягнутих коштів.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі приватний виконавець Яковенко Т.М. просить в тому числі стягнути із ОСОБА_1 судові витрати.
Згідно з ч.1, п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У поданих до суду першої інстанції поясненнях третьої особи щодо позову або відзиву, які фактично є відзивом на скаргу, приватний виконавець Яковенко Т.М. просила в разі відмови у задоволенні скарги стягнути з ОСОБА_1 2000 грн витрат на правову допомогу.
До відзиву додано: довіреність від 13 квітня 2026 року (а.с.42); копію ордеру на надання правничої допомоги (а.с.53); копію договору №1076508 від 16 жовтня 2025 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_6 , який здійснює адвокатську діяльність, бере на себе зобов`язання в порядку та на умовах, визначених цим договором за плату надавати правову (професійну правничу) допомогу, а приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. зобов`язується прийняти та оплатити фактично надану правову допомогу (а.с.53 зворот-54).
03 серпня 2026 року між ФОП ОСОБА_6 (виконавець) і приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. (замовник) укладено Додаткову угоду №740/6653/25, згідно з якою виконавець бере на себе зобов`язання надати замовнику правову допомогу у справі №740/6653/25, сторони погодили розмір ставки (гонорару) - 2000 грн за роботу адвоката в суді першої інстанції, 2000 грн за роботу адвоката в суді апеляційної інстанції (а.с.55).
05 серпня 2026 року складено Акт приймання-передачі наданих послуг про те, що ФОП ОСОБА_6 надав, а приватний виконавець отримав таку правову допомогу: вивчення матеріалів скарги на рішення/дії приватного виконавця, складення клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, складення письмових пояснень, судове представництво (за необхідності) на суму 2000 грн (а.с.55 зворот).
Відповідно до платіжної інструкції №12444 від 05 серпня 2026 року приватний виконавець Яковенко Т.М. сплатила ОСОБА_6 2000 грн за надання правової допомоги (а.с.60).
Зважаючи на викладене, оскільки в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено, з неї на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Т.М. підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 2000 грн.
Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Тетяни Миколаївни задовольнити.
Ухвалу Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 серпня 2026 року в частині визнання незаконними дій приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Тетяни Миколаївни скасувати і відмовити ОСОБА_1 в задоволенні цих вимог.
В іншій частині ухвалу суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Яковенко Тетяни Миколаївни (місцезнаходження: 16600, Чернігівська область, Ніжинський район, м.Ніжин, пл.Заньковецької, буд.4, РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в розмірі 2000 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 2 жовтня 2026 року.
Головуючий: Судді: