02.10.26 363/3337/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 жовтня 2026 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Рудюк О.Д., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Вишгородського районного суду Київської з позовною заявою в якій просить скасувати постанову серії ЕНА № 7231662 від 21.05.2026 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення. Крім того, просить стягнути з Департаменту ПП понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 26.03.2026 року поліцейським 1 взводу 1 роти батальйону № 2 полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП Національної поліції України молодшим лейтенантом Левченком М.А. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6910723 від 26.03.2026 року, відповідно до якої його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Вказану постанову ОСОБА_1 було оскаржено до батальйону № 2 полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП Національної поліції України, в результаті чого заступником командира вказаного батальйону капітаном ОСОБА_2 серії ЕНА № 6910723 від 26.03.2026 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
21.05.2026 року поліцейським 1 взводу 1 роти батальйону № 2 полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП Національної поліції України молодшим лейтенантом Левченком М.А. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7231662 від 21.05.2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00грн.
Однак, з даною постановою позивач не згоден вважає, що постанова є протиправною, оскільки винесена з істотним порушенням вимог КУпАП та без належного і допустимого підтвердження обставин адміністративного правопорушення. Розгляд справи проведено за відсутності позивача, незважаючи на відсутність об`єктивної можливості прибути до місця розгляду у зв`язку з проходженням військової служби, а клопотання про направлення матеріалів за місцем проживання та реєстрації транспортного засобу були безпідставно відхилені. Унаслідок цього позивач був позбавлений можливості реалізувати права, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема надати пояснення, заперечення та докази.
Крім того, постанова містить недостовірні відомості щодо його участі у розгляді справи, роз`яснення йому прав та відмови від підпису, а зазначені в ній час і місце вчинення правопорушення не узгоджуються з відеозаписами та іншими доказами. Належність і допустимість результатів вимірювання швидкості за допомогою TruCAM ТС 000681 також не підтверджені належними документами, зокрема щодо повноважень особи, яка безпосередньо здійснювала вимірювання, та технічної придатності приладу.
За таких обставин органом поліції не доведено належними, допустимими та достатніми доказами наявність у моїх діях складу адміністративного правопорушення, а всі сумніви щодо доведеності вини відповідно до ст. 62 Конституції України мають тлумачитися на мою користь. Отже, постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.
10.06.2026 року ухвалою Вишгородського районного суду Київської області відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
26.06.2026 року від представника відповідача Департаменту патрульної поліції до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач вважає позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав того, що оскаржувана постанова винесена уповноваженим органом за місцем вчинення правопорушення, за умов належного та завчасного повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду справи, на підставі належних та допустимих доказів, та зазначив, що наведені доводи позивача не спростовують факт вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.
29.06.2026 року від позивача до суду надійшла відповідь на відзив якій він зазначає що не мав можливості повноцінно ознайомитися з доводами відповідача, оскільки текст відзиву та додані до нього матеріали відсутні в його електронному кабінеті.
По суті спору позивач заперечує правомірність оскаржуваної постанови та вказує на порушення процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення. Зокрема, зазначає, що до винесення постанови ним було подано клопотання про неможливість прибуття на розгляд справи, однак під час розгляду справи 21.05.2026 року зазначене клопотання фактично не було розглянуто, а постанову винесено за його відсутності.
Також позивач посилається на положення ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до яких обов`язок доведення правомірності рішення покладається на відповідача. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідач має довести не лише факт вчинення адміністративного правопорушення, а й дотримання встановленої законом процедури та процесуальних прав позивача.
02.07.2026 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в якому зазначає, що відзив належним чином направлено позивачу поштою, а повноваження його представника підтверджені довіреністю. Вважає, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак без поважних причин не з`явився, у зв`язку з чим процедура притягнення його до адміністративної відповідальності порушена не була. Правомірність постанови та факт вчинення правопорушення, на думку відповідача, підтверджуються наявними у справі доказами, зокрема відеозаписом із боді-камери. У зв`язку з цим відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.
Положеннями ч. 1, 2 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як вбачається з постанови № ЕНА 7231662 від 21.05.2026 року поліцейським 1 взводу 1 роти батальйону № 2 полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП Національної поліції України молодшим лейтенантом Левченком М.А. притягнуто ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.
Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 83 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Статтею 122 КУпАП встановлено відповідальність, серед іншого, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину.
Згідно з п. 12.4. Правил дорожнього руху у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Порядок оформлення поліцейськими протоколів про адміністративне правопорушення регламентується Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі від 10 листопада 2015 року № 1408/27853 (надалі інструкці).
Згідно з п.4 розділу І Інструкції у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенці Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься в разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених зокрема ст.122 КУпАП (абз.2 п.4 розділу І Інструкції).
За правилами п.2 розділу ІІІ Інструкції, постанова по справі про адміністративні правопорушення, передбачені 4.4 ст. 122 КУпАП виноситься поліцейськими підрозділів Департаменту патрульної поліції, територіальних (відокремлених) підрозділів територіальних органів поліції, поліцейські яких забезпечують безпеку дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах на місці вчинення адміністративного правопорушення. Пунктом 9 розділу ІІІ Інструкції встановлено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.
Як встановлено судом з дослідженого відеозапису який долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення молодший лейтенант поліції Левченко М.А., поліцейський 1 взводу 1 роти 2 батальйону патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області, оголосив дату, час і місце розгляду справи, а також повідомив, щодо якої особи здійснюється її розгляд, після чого розпочав розгляд справи.
Разом з тим, поліцейський на початку розгляду не представився як цього вимагає інструкція, не було оголошено та розглянуто клопотання ОСОБА_1 про направлення матеріалів справи для розгляду за місцем його проживання. При цьому у зазначеному клопотанні Шарко Д.В. також просив не розглядати справу за його відсутності.
Крім того, з відеозапису встановлено, що працівником поліції зазначено, що ним досліджені докази у справі. Однак із переглянутого судом відеозапису не вбачається фактичного здійснення таких процесуальних дій. Зокрема, відеозапис не підтверджує, що працівник поліції безпосередньо досліджував наявні докази, надавав їм оцінку чи оголошував їх зміст під час розгляду справи.
Після цього, не вирішивши заявлене ОСОБА_1 клопотання та не здійснивши належного фактичного дослідження доказів, працівник поліції виніс постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, чим завершив розгляд справи про адміністративне правопорушення.
Суд зауважує на тому, що після закінчення розгляду справи поліцейським не оголошено постанову, а лише зазначив, що винесена постанова буде направлена особі стосовно якої розглядається справа про адміністративне правопорушення поштовим зв`язком.
Положеннями абзацу 3 п.5 розділу ІV Інструкції встановлено, що постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи (стаття 285 КУпАП).
З вищевикладеного випливає те, що поліцейським 1 взводу 1 роти батальйону № 2 полку патрульної поліції в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП в Київській області ДПП Національної поліції України молодшим лейтенантом Левченком М.А. порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме п.9 розділу III та п.5 розділу IV Інструкції, що також є законною підставою для скасування оскаржуваної постанови.
Що стосується доводів відповідача про те, що правопорушення було зафіксовано приладом TruCam LTI 20/20 суд зазначає наступне.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закону) передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Тобто, положення Закону надають право поліції використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу наявності або відсутності факту правопорушення.
Суд звертає увагу на те, що наданий відповідачем до суду відеозапис не відображає яким саме приладом було зафіксовано правопорушення.
Крім того, суд наголошує, що показники приладу вимірювання швидкості TruCam LTI 20/20 у розумінні положень статті 251 КУпАП, можуть мати доказову силу в питанні встановлення факту перевищення транспортним засобом допустимої швидкості руху, проте таке можливо лише за умови дотримання уповноваженою особою процедури використання даного приладу.
Статтею 40 Закону України «Про Національну поліцію» регламентовано застосування технічних приладів, технічних засобів та спеціалізованого програмного забезпечення.
За змістом ч. 1 ст. 40 цього Закону, що є предметом оцінки суду, поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Отже слід дійти висновку, що даною нормою закону встановлений порядок застосування, зокрема, технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки та засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Так, технічний засіб з виявлення та/або фіксації правопорушень має бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Інших способів використання технічних засобів, а ніж ті, які визначені в ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» законодавцем не визначено.
Таким чином, лазерний вимірювач швидкості ТЗ TruCam LTI 20/20, який у розумінні положень статті 40 Закону України «Про Національну поліцію» є технічним засобом з виявлення та/або фіксації правопорушень, що не був закріплений (розміщений) в порядку, передбаченому ст.40 Закону, а знаходився в руках поліцейського, не може вважатися технічним засобом, що здійснює вимірювання швидкості, результати якого можуть розглядатися судом як доказ у справі.
Використання уповноваженою особою лазерного вимірювача швидкості транспортного засобу TruCAM в спосіб тримання в руках, не може бути визнати таким, що відповідає нормам статті 40 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки за змістом цієї норми технічний засіб може бути монтований/розміщений по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Значення слів «монтований/розміщений» в контексті наведеної статті закону слід розуміти так, що технічний засіб має бути або ж вмонтований або ж розміщений стаціонарно (статично), що виключало б можливість його руху (механічного (регулярного чи випадкового) коливання предмета навколо точки рівноваги) під час вимірювання швидкості. При цьому, використання технічного засобу в ручному режимі (тримання в руках) законодавством не передбачено.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Натомість, оскаржувана постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку «5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення Правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Враховуючи вищевикладене, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».
Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.
Європейський суд з прав людини у рішеннях від 07.11.2002 року по справі «Лавентес проти Латвії» та від 08.02.2011 року по справі «Берктай проти Туреччини» наголосив, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву, що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумцій».
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
При вирішенні даного спору, суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу й на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 «Ковач проти України», «Мельниченко проти України», «Чуйкіна проти України»).
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах «Салов проти України», «Проніна проти України» та «Серявін та інші проти України»: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominenv. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення судового рішення.
Згідно ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
На підставі викладеного, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, позивачем понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 665грн. 60коп., а тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 139, 227, 244, 246, 248, 250, 251, 286, 293 КАС України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕНА №7231662 від 21.05.2026 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції сплачений судовий збір у розмірі 665грн. 60коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на протязі десяти днів з дня його проголошення.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Департамент патрульної поліції (ЄДРПОУ 40108646, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3).
Суддя Рудюк О.Д