УХВАЛА
30 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/13547/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент Інтернешнл"
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Кирилюк Т.Ю.)
від 03.03.2026
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя -Яценко О.В., судді: Горбасенко П.В., Спаських Н.М.)
від 30.06.2026
у справі № 910/13547/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент Інтернешнл"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"
про стягнення 7 184 392,68 грн (170 523,46 дол. США та 20 702,13 грн),
за участю представників учасників справи:
позивача - не з`явилися
відповідача - Андрощук Ю.П.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент Інтернешнл" (далі - ТОВ "Трайдент Інтернешнл") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторговельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 7 184 392,68 грн (170 523,46 дол. США (з яких: 169 631,15 дол. США - основна заборгованість, 892,31 дол. США - 3 % річних) та 20 702,13 грн (з яких: 20 593,80 грн - основна заборгованість, 108,33 грн - 3 % річних).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором комісії №STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024 в частині повернення коштів отриманих за укладеним на виконання такого договору комісії зовнішньоекономічним контрактом.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі №910/13547/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом належними доказами, що спірні грошові суми отримано відповідачем саме за рахунок позивача, зазначивши, що:
- комітент має право на грошові кошти, отримані комісіонером від реалізації продукції комітента, а відтак, комітент має прямий процесуальний обов`язок доведення належними доказами факт отримання комісіонером відповідних грошових коштів саме від реалізації товару комітенту;
- у даному випадку стверджуючи про наявність права власності на грошові кошти, що знаходяться у відповідача, позивач має довести, що ці кошти отримані від реалізації саме його товару;
- суд не може погодитись з твердженням позивача, що факт відвантаження продукції у межах інших договірних зобов`язань чи іншими особами не має значення при вирішенні даного спору, так само як не може погодитись і з твердженням позивача, що єдиним доказом у межах даного судового розгляду є звіт комісіонера від 29.08.2025, оскільки він лише підтверджує факт отримання грошових коштів комісіонером за контрактом №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021, укладеним відповідачем з третьою особою, що не є учасником даного судового розгляду, майже як за три роки до укладення сторонами у справі договору комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі №910/13547/25 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з тих самих мотивів, що і суд першої інстанції.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі №910/13547/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент Інтернешнл" звернулось з касаційною скаргою, якою просить оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент Інтернешнл" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трайдент Інтернешнл" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/3897/14, від 15.11.2023 у справі №910/6493/20, від 30.04.2024 у справі №910/6474/20, від 11.11.2015 у справі №908/6156/14, від 17.07.2020 у справі №826/8493/18, від 16.04.2019 у справі №1170/2а-3023/12 (щодо застосування частини першої статті 1018, частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України).
3.5. Від відповідача до Суду 09.09.2026 надійшов відзив, в якому останній також просить Суд поновити (продовжити) строк на подання відзиву на касаційну скаргу, у зв`язку перебуванням представника відповідача у щорічній основній відпустці.
За змістом частин першої та другої статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом, а встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Згідно з частиною четвертою статті 294 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.
В ухвалі Верховного Суду від 29.07.2026 строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу визначений терміном, що не перевищує 15 днів з моменту отримання ухвали.
Ухвалу Верховного Суду від 29.07.2026 у цій справі відповідачем отримано 30.07.2026 о 20.52. В силу приписів частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України вважається, що вона отримана 31.07.2026, що підтверджується довідкою про доставку документа, відтак, останнім днем строку для подання відзиву та клопотання про продовження строку було 17.08.2026.
Верховний Суд враховує та зазначає, що строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється судом та відповідно до вимог процесуального закону може бути продовжений за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, а тому клопотання про поновлення (продовження) строку на подання відзиву на касаційну скаргу не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, Суд залишає без розгляду подані відповідачем відзив на касаційну скаргу та клопотання про поновлення (продовження) строку, як такі, що подані поза межами строку.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
29.08.2024 позивач (комітент) та відповідач (комісіонер) уклали договір комісії № STE-61-183-Д/К-24 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого погоджено, що в порядку та на умовах, визначених цим договором, комісіонер зобов`язується від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити один або декілька правочинів щодо поставки (продажу) авіаційних запасних частин (надалі іменується - продукція), найменування, перелік та загальна вартість яких визначаються сторонами в специфікації (додаток № 1 до цього договору), в рамках зовнішньоекономічного контракту № №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021 (надалі - контракт), укладеного комісіонером з Президентом Республіки Індія, який представлений головним управлінням закупівель Штабу ВПС Міністерства оборони, м. Нью Делі 110106, Республіка Індія (покупець).
У пункті 1.2 договору погоджено, що передбачене пунктом 1.1 цього договору доручення комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента.
Відповідно до пункту 2.1 договору за домовленістю сторін, цей договір укладений без визначення строку виконання доручення комітента, визначеного в пункті 1.1 цього договору.
Згідно з пунктом 3.1.1 договору комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок комітента провести необхідну комерційну роботу щодо поставки продукції покупцю на умовах, передбачених цим договором. У разі необхідності, вчинити інші правочини, спрямовані на забезпечення виконання наданим комітентом доручення.
Комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок комітента здійснити транспортування, декларування та митне оформлення продукції або укласти договір з третьою особою, яка здійснить вказані дії відповідно до чинного законодавства та сплатити пов`язані з цим митні платежі і вартість послуг вантажних митних терміналів (пункт 3.1.7 договору).
Відповідно до пункту 6.2 договору загальна погоджена комітентом ціна продажу продукції за цим договором, наведена в додатку № l (специфікація) до цього договору та складає 221 200,00 дол. США.
За виконання доручення зазначеного в даному договорі комісіонер отримує комісійну плату у розмірі 19 219,20 дол. США, в тому числі ПДВ. (пункт 7.1 договору).
Згідно з пунктом 8.1 договору отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок. Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим договором може відбутися як у валюті контракту, так і в національній валюті за курсом продажу на міжбанківському валютному ринку України на день продажу, за вирахуванням комісії банку при продажу валюти на міжбанківському валютному ринку України.
Пунктом 8.3 договору встановлено, що загальна сума коштів, які витрачає комісіонер за рахунок комітента з метою забезпечення виконання доручення за цим Договором не повинна перевищувати 25 575,20 дол. США, включаючи комісійну плату комісіонера.
Відповідно до пункту 9.2 договору, якщо комітент має заперечення по звіту комісіонера, він зобов`язаний повідомити про них Комісіонера протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання комітенту звіту комісіонера. Інакше, за відсутності заперечень направлених у встановлений строк на адресу комісіонера, звіт Комісіонера вважається прийнятим комітентом без зауважень, а витрати комісіонера підтвердженими.
Представниками сторін підписано звіт комісіонера від 29.08.2025, яким визначено (у тому числі), що 18.08.2025 відповідно до умов контракту №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021 (укладений відповідачем та третьою особою, що не є учасником даного судового розгляду) відповідачем отримано 190 080,00 USD. Станом на 29.08.2025 залишок коштів позивача складає 169 631,15 USD та 20 593,80 грн.
Листом від 23.09.2025 № 23-09/1 позивач просив відповідача перерахувати належні позивачу кошти, зокрема, за договором у строк не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання листа.
Надалі, позивач звернувся 03.10.2025 до відповідача з претензією № 183-21/1 від 03.10.2025, проте відповіді не отримав.
У свою чергу, відповідачем надано до матеріалів справи лист від 24.11.2025 № STE.05/1630/8961-25 до позивача щодо необхідності надання документів на підтвердження факту відвантаження позивачем товарів за договором.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача 7 184 392,68 грн (170 523,46 дол. США (з яких: 169 631,15 дол. США - основна заборгованість, 892,31 дол. США - 3 % річних) та 20 702,13 грн (з яких: 20 593,80 грн - основна заборгованість, 108,33 грн - 3 % річних).
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно із частиною другою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
5.4. Відповідно до положень статті 1011 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
За частиною першою статті 1012 Цивільного кодексу України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.
Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (частина перша статті 1013 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 1013 Цивільного кодексу України якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.
У частині першій статті 1016 Цивільного кодексу України вказано, що комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.
Згідно зі статтею 1018 Цивільного кодексу України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента є власністю комітента.
Відповідно до частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
5.5. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до умов пункту 3.2.1 договору комітент зобов`язався передати на комісію відповідно до умов цього договору продукцію в упаковці згідно з розділом 11 цього договору разом із відповідною технічною документацією у термін до 05.04.2025.
Розділом 5 договору визначений порядок приймання-передачі продукції, та, зокрема те, що приймання-передачі продукції на комісію проводиться представниками комісіонера та комітента з оформленням акта приймання-передачі (пункт 5.7 договору), днем передачі продукції на комісію є дата підписання акта приймання-передачі, який є підтвердженням виконання комітентом зобов`язань за договором, в частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для його реалізації покупцю (пункт 5.9 договору).
5.6. Отже, за умовами, які погоджені сторонами у договорі та є обов`язковими для них, факт передачі товару на комісію підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі, проте ані актів приймання-передачі, ані жодних інших первинних документів, які б підтвердили факт передачі позивачем відповідачу продукції за договором, матеріали справи не містять.
За твердженням відповідача на виконання контракту №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021 ним було укладено три договори комісії з ТОВ "КТМ Інтернешнл" (24.12.2021), ТОВ "Груп запчасть" (22.11.2023) та з позивачем (29.08.2024). Відповідно до контракту № AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21, укладеного 22.12.2021, товар відвантажувався ТОВ "КТМ Інтернешнл" та ТОВ "Груп запчасть", а інформації про відвантаження товару позивачем у справі відповідач немає.
В свою чергу позивач переконаний, що обставини щодо відвантаження чи невідвантаження продукції не впливають на обов`язок комісіонера передати комітенту все одержане за договором, оскільки такі доводи не стосуються матеріально-правової вимоги у межах заявленого позову та не входять до предмету доказування; матеріально-правова вимога позивача полягає виключно у стягненні з комісіонера грошових коштів, отриманих ним від реалізації товару комітента та відображених у звіті комісіонера. Саме ці суми є предметом позову. Чи була продукція фактично відвантажена у межах інших договірних зобов`язань, не має жодного зв`язку із заявленою вимогою про повернення коштів, які комісіонер уже отримав і визнав їх отримання.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку, що стверджуючи про наявність права власності на грошові кошти, що знаходяться у відповідача, позивач має довести, що ці кошти отримані від реалізації саме його товару, а відтак факт відвантаження продукції у межах інших договірних зобов`язань чи іншими особами має значення при вирішенні даного спору.
Також відхили доводи позивача, що єдиним доказом у межах даного судового розгляду є звіт комісіонера від 29.08.2025, оскільки він лише підтверджує факт отримання грошових коштів комісіонером за контрактом №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021, укладеним відповідачем з третьою особою, що не є учасником даного судового розгляду, майже як за три роки до укладення сторонами у справі договору комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024.
5.7. Звертаючись з касаційною скаргою, позивач останню обґрунтував посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/3897/14, від 15.11.2023 у справі №910/6493/20, від 30.04.2024 у справі №910/6474/20, від 11.11.2015 у справі №908/6156/14, від 17.07.2020 у справі №826/8493/18, від 16.04.2019 у справі №1170/2а-3023/12 (щодо застосування частини першої статті 1018, частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України).
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Так у справі № 910/6493/20 предметом спору були вимоги про стягнення з комісіонера на користь комітента пені за несвоєчасний перерахунок грошових коштів за переданий для продажу покупцеві товар. При цьому у вказаній справі між сторонами був відсутній спір щодо факту передачі комітентом комісіонеру товарів.
Предметом спору у справі № 910/6474/20 були вимоги про стягнення з комісіонера на користь комітента частини вартості реалізованої продукції та пені. Водночас при розгляді цієї справи між сторонами відсутній спір щодо факту передачі комітентом комісіонеру товарів.
Слід зазначити, що у зазначених справах передача комітентом комісіонеру товарів підтверджувалась не звітом комісіонера, а актами прийому-передачі товарів. До того ж, Верховним Судом у зазначених справах не робився висновок, що саме звіт комісіонера є достатньою правовою підставою для сплати комісіонером коштів комітенту.
Предметом касаційного перегляду у справі №908/6156/14 було питання щодо обґрунтованості/необґрунтованості висновків суду апеляційної та касаційної інстанцій стосовно необхідності стягнення з відповідача суми реалізації товару, облікованої за курсом НБУ на дату відвантаження реалізованого комісіонером товару. У означеній постанові Верховний Суд України сформував висновок згідно з яким на операцію із перерахування валютних цінностей комісіонером комітенту не поширюються вимоги статті 533 Цивільного кодексу України. До того ж у справі між сторонами був відсутній спір щодо факту передачі товару.
Наведене вище свідчить про те, що правовідносини у зазначених скаржником справах відносно справи, що розглядається, не є подібними за змістовним критерієм, оскільки висновки Верховного Суду та Верховного Суду України у означених постановах зроблені за інших фактичних обставин спору, які, відповідно, не можна вважати релевантними щодо правовідносин у цій справі № 910/13547/25.
Правовідносини у справах № 810/3897/14, №826/8493/18, №1170/2а-3023/12 також не є подібними до правовідносин у цій справі № 910/13547/25.
Так у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/3897/14, від 17.07.2020 у справі №826/8493/18, від 16.04.2019 №1170/2а-3023/12 предметом спору було визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позови обґрунтовувались тим, що кошти, отримані комісіонером від продажу товару за договором комісії, підлягали поверненню комітенту, а тому не включались до складу доходу позивача у період, що перевірявся. Суд дійшов висновку, що кошти, які надійшли до комісіонера відповідно договору комісії, не є його власністю, оскільки підлягають обов`язковій передачі третій особі, а тому ці кошти не є виручкою від реалізації продукції (товарів, послуг, робіт) чи доходом суб`єкта підприємницької діяльності, а відтак такі кошти не можуть бути включені до складу виручки від реалізації продукції платником податку - фізичною особою-підприємцем. До складу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у даному випадку може бути включена лише сума комісійної винагороди.
Наведене свідчить про те, що зазначені скаржником постанови Верховного Суду не є релевантними до спірних правовідносин.
5.8. Суд зауважує, що посилання на практику Верховного Суду та/або Верховного Суду України (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Виокремлюючи певні висновки Суду у наведених постановах Верховного Суду та Верховного Суду України скаржник не враховує, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду, в силу положень статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому встановлені судами фактичні обставини спору свідчать про те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет, підстави позову, надані та зібрані у справі докази за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України у їх сукупності і вірогідності, з урахуванням статей 73-79 Господарського процесуального кодексу України, і дійшли висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.
Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника свідчить про порушення норм матеріального права (частини першої статті 1018 та частини першої статті 1022 Цивільного кодексу України).
Водночас переоцінка доказів виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених приписами статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у наведених вище постановах Верховного Суду та Верховного Суду України, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/13547/25.
5.9. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/13547/25 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.
Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трайдент Інтернешнл" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 у справі №910/13547/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
О. Кібенко