Постанова № 140308991 у справі № 910/10750/23 від 22.09.2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/10750/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Краснов Є. В., Могил С. К.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Каланчак»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 (суддя Ващенко Т. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 (колегія суддів Мальченко А. О. (головуюча, Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Каланчак»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Markel Capital Limited (Маркел Кепітал Лімітед) в особі керуючого агента - Markel Syndicate Management Limited (Маркел Синдікейт Менеджмент Лімітед),

2) MS Amlin Corporate Member Limited (Ем-Ес Амлін Корпорейт Мембер Лімітед) в особі керуючого агента - MS Amlin Underwriting Limited (Ем-Ес Амлін Андеррайтінг Лімітед),

3) Aspen Underwriting Limited (Аспен Андеррайтінг Лімітед) в особі керуючого агента - Aspen Managing Agency Limited (Аспен Менеджінг Ейдженсі Лімітед),

4) Hamilton Corporate Member Limited (Гемілтон Корпорейт Мембер Лімітед) в особі керуючого агента - Hamilton Managing Agency Limited (Гемілтон Менеджінг Ейдженсі Лімітед),

про стягнення 7 542 685 473,00 грн,

(у судове засідання з`явилися представники: позивача - Субора Н. С., Сімчук В. І., відповідача - Шабаровський Б. В., Качмар О. Й., третіх осіб - Шкуро К. В., Друг О. М.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Каланчак» (далі також - Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» (далі також - Компанія) про стягнення [номер приховано],00 грн страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна №001443/2001/0000015 від 04.11.2021.

Позов обґрунтований настанням 24.02.2022 страхового випадку за Договором, а саме, втрати застрахованого майна. Обґрунтовуючи підстави для стягнення з відповідача страхового відшкодування, позивач у позовній заяві посилається на частину другу статті 8 Закону України «Про страхування», пункти 3.1., 6., 6.7., 7.2., 9.2. Договору, пункти 1.14., 1.8., 6.4.3., 6.4.4, 8.1., 8.5.-8.7., 9.1., підпункт 2 пункту 1.23. Умов, частину першу статті 316, частину першу статті 317, пункт третій частини першої статті 988 Цивільного кодексу України, пункт перший частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», частину 4 статті 41 Конституції України, пункт другий частини першої статті 3, статтю 16 Цивільного кодексу, статтю 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1, 13 Конвенції.

Позивач зазначає, що починаючи з 24.02.2022 і до цього часу територія місцезнаходження застрахованого майна, а саме територія Скадовського (раніше - Каланчацького) району Херсонської області, тимчасово окупована і органи державної влади України не здійснюють на цій території своїх повноважень. Внаслідок цих подій позивач, незважаючи на наявність запису про державну реєстрацію права власності, фактично втратив всі правомочності власника застрахованого майна, оскільки практичне здійснення володіння, користування та розпорядження цим майном не є можливим. В свою чергу, компетентні органи державної влади України повідомили позивачу про неможливість забезпечити реалізацію права власності на застраховане майно в умовах окупації відповідної території. З огляду на ці обставини, забезпечення позивачу реалізації його права власності на застраховане майно неможливе. Вищенаведені обставини вказують на те, що в даному випадку має місце втрата позивачем застрахованого майна. Отже, з 24.02.2022 застраховане майно вибуло як із володіння, користування і розпорядження позивача, так і з-під юрисдикції державних органів України, а будь-які інструменти для повернення майна у передбачуваному майбутньому у позивача відсутні, що свідчить про втрату застрахованого майна, в розумінні пункту 6 договору.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 04.11.2021 між ТОВ «Віндкрафт Каланчак» та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Уніка» було укладено договір добровільного страхування майна № 001443/2001/0000015 (далі - Договір), за умовами якого Компанією здійснено страхування належного позивачу на праві приватної власності майна, а саме: вітрових електроустановок (далі - ВЕУ) №№ 1-11, 14-20, 12, 13, 21-33, 35-40 Мирненської вітрової електростанції (далі - «Мирненська ВЕС»), ПС 220/150 кВт «Каїрка», ВЕС «Мирненська», трансформаторної підстанції 150/35 кВт збору потужності «Мирненська 1», трансформаторної підстанції 150/35 кВт збору потужності «Мирненська 2», двоколової повітряної лінії 150 кВт ПС "Каїрка" збору потужності «Мирненська 1» та одноколової повітряної лінії 150 кВт ПС збору потужності «Мирненська 1» - ПС збору потужності «Мирненська 2» (далі - «Застраховане майно»), яке знаходиться за адресою: Херсонська область, Каланчацький район, Мирненська селищна рада (п. п. 7.1.1. - 7.1.43. Договору).

Згідно з преамбулою до Договору, його укладено відповідно до «Правил добровільного страхування від воєнних ризиків та ризиків стихійних явищ" від 05.11.2015 та «Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу)» від 14.01.2016 далі - Правила) та «Правил добровільного страхування фінансових ризиків».

Відповідно до п. 3.1. Договору його предметом є майнові інтереси Товариства, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, та/або користуванням, та/або розпорядженням застрахованим майном.

За умовами п. 5 Договору його дія поширюється на всю територію України, за винятком територій Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей.

Страховим випадком у розумінні пункту 6 Договору є факт понесення збитків страхувальником (вигодонабувачем) внаслідок пошкодження, знищення чи втрати застрахованого майна в результаті настання подій (страхових ризиків), зазначених нижче, визначення яких наведені в Умовах добровільного страхування майна, що підписані страховиком та страхувальником: 1. терористичний акт; 2. диверсія; 3. страйки та (або) масові заворушення; 4. протиправні дії третіх осіб, направлені на пошкодження або знищення застрахованого майна; 5. повстання, революція або бунт; 6. заколот та (або) державний переворот; 7. війна та (або) громадянська війна (п. п. 6.1. - 6.7. Договору).

Згідно з п. 8.1. Договору загальна задекларована вартість застрахованого майна включає ПДВ та становить гривневий еквівалент суми в розмірі 227 400 000,00 євро за офіційним курсом НБУ гривні до іноземних валют на дату укладення договору.

Строк дії Договору встановлювався з 00 годин за київським часом 01.12.2021 до 24 години 00 хвилин за київським часом 30.11.2022 (п. 8 Договору).

Відповідно до розділу 1 «Загальні положення та визначення» Умов добровільного страхування майна (далі - Умови) останні є невід`ємною частиною договору добровільного страхування майна та перерви діяльності (далі - Договір). За цим Договором страховик зобов`язується за обумовлену плату страховий платіж) при настанні зазначених у договорі подій (страхових випадків) виплатити страхувальнику і/або вигодонабувачу страхове відшкодування в межах страхової суми, зазначеної у договорі. Місцем дії Договору є виключно територія, що зазначена в пункті 5 Договору як територія страхування та адреса, за якою знаходиться застраховане майно, яка зазначена в пункті 7.1. Договору. У будь-якому разі не є застрахованим та не підлягає страхуванню майно, що розташоване в Донецькій, Луганській областях та Автономній Республіці Крим. Майно вважається застрахованим тільки під час його знаходження на території страхування, яка вказується в договорі. Якщо страховане майно вилучається, переміщається з території страхування, то покриття, передбачене договором, не діє стосовно такого майна (п. п. 1.2. - 1.5. Умов).

Відповідно до визначень, наведених у п. п. 1.23., 1.24., 1.28., 1.29., 4.1. Умов:

«чистий (прямий, реальний) збиток», який відшкодовується відповідно до цих умов, означає необхідні та доцільні витрати на ремонт, заміну або відновлення (в залежності від того, що менше) застрахованого майна у цьому ж місці або у найближчому до місця страхування місці (в залежності від того, де найменші витрати) до стану, в якому воно знаходилось до настання збитку, але не кращому, включаючи витрати по доставці та монтажу, митні збори та платежі, без вирахування зносу, за умови, що ремонт, заміна або відновлення здійснюються відповідно до таких умов: 1.Ремонт, заміна або відновлення мають здійснюватися належним чином без затримок. 2. Поки застраховане майно не відремонтовано/відновлено страховик відшкодовує збитки з вирахуванням зносу та не більше дійсної вартості застрахованого майна. Однак, якщо сторони погодяться, що ремонт, заміну або відновлення проводити непрактично та недоцільно, страховик виплатить страхувальнику суму, засновану на витратах на ремонт або заміну (без вирахування зносу), за вирахуванням супутніх витрат, які не виникли б у противному випадку. страховик виплачує страхувальнику не більше страхової суми, зазначеної в договорі (пункт 1.23. Умов);

«страховим випадком», «одним страховим випадком» за цим договором вважатиметься факт завдання збитку/збитків, що виникли внаслідок і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій. Тривалість і обсяг будь-якого «одного страхового випадку» обмежується всіма збитками, понесеними страхувальником щодо майна, застрахованого за цим договором, під час періоду у 72 послідовні години, що виникли внаслідок або в результаті однієї причини. Проте, жодний такий період у 72 послідовні години не може виходити за рамки строку дії договору, крім випадків, коли страхувальник вперше зазнав прямого матеріального збитку до закінчення строку дії договору, а також починатись до початку строку дії договору (пункт 1.24. Умов);

«війна» означає силову боротьбу між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєний конфлікт суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, з врахуванням виключення, зазначеного в пункті 3.1.3. цих Умов (пункт 1.28. Умов);

«страхове покриття» - зобов`язання страховика щодо виплати страхового відшкодування при настанні страхового випадку, яке виникло протягом строку дії договору (пункт 1.29. Умов);

«страхова сума» - грошова сума, у межах якої страховик відповідно до договору та Умов зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова сума є максимальною сумою, що може бути виплачена страхувальнику за усіма страховими випадками, що сталися протягом строку дії цього договору із застрахованим майном, щодо якого вона встановлена (пункт 4.1. Умов).

Згідно з розділом 2 «страхові випадки та страхові ризики» Умов, згідно з цим договором у частині страхування майна страховим випадком є факт понесення збитків страхувальником внаслідок втрати, знищення або пошкодження страхованого майна в результаті настання подій (страхових ризиків), що позначені «Так» у договорі у розділі 6 у тлумаченні визначень цього договору: терористичний акт; диверсія; страйки та (або) масові заворушення; протиправні дії третіх осіб, направлені на пошкодження або знищення застрахованого майна; повстання, революція або бунт; заколот та (або) державний переворот; війна та (або) громадянська війна (пункт 2.1. Умов).

Розділом 3 «Виключення із страхових випадків і обмеження страхування» Умов визначені випадки і обмеження, які не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню.

Згідно з пунктами 3.1.2., 3.1.4 Умов, не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок:

події, що прямо або опосередковано сталася внаслідок захоплення, конфіскації, націоналізації, реквізиції, експропріації, затримання, законного чи незаконного заволодіння, зайняття, ембарго, відчуження, а також втрату або пошкодження застрахованого майна на виконання закону, наказу, постанови або вказівок будь-якого органу влади, втрати або пошкодження застрахованого майна внаслідок контрабанди або незаконного перевезення або незаконної торгівлі (пункт 3.1.2. Умов);

затримки, втрати частки ринку, неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу або відкликання ліцензії, амортизації, обмеженості в функціональності, витрати на прискорення відновлення перерви діяльності (пункт 3.1.4. Умов).

Відповідно до пункту 6.1.3. Умов страхувальник має право при настанні страхового випадку отримати страхове відшкодування в порядку та на умовах, передбачених договором.

При цьому, відповідно до пункту 6.2.5. Умов страхувальник повинен при настанні страхового випадку дотримуватись вимог розділу 8 Умов.

У свою чергу, Компанія за умовами пунктів 6.3.5. та 6.3.6. Умов має право: самостійно проводити розслідування обставин випадку, призначати на свій розсуд та за свій рахунок кваліфікованих фахівців (експертів) для визначення причин страхового випадку та розміру збитків; у разі виникнення сумніву в обґрунтованості (законності) вимог страхувальника на виплату страхового відшкодування, відстрочити її до підтвердження або спростування цих сумнівів.

Відповідно до пунктів 6.4.3. та 6.4.4. Умов страховик зобов`язаний: протягом 10-ти робочих днів, після отримання усіх необхідних документів, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитку, прийняти рішення щодо визнання (чи невизнання) події страховим випадком; при настанні страхового випадку - сплатити страхове відшкодування не пізніше 10-ти робочих днів з моменту прийняття рішення про визнання події страховим випадком.

Розділом 7 Умов визначені дії сторін у разі настання страхового випадку.

Згідно з пунктами 7.1.1.- 7.1.3. Умов, у разі настання випадку, який має ознаки страхового, страхувальник вчиняє наступні дії:

негайно, протягом 24 (двадцяти чотирьох) годин, звертається у цілодобовий інформаційний центр страховика і повідомляє про випадок, що стався, за телефонами: [телефон приховано]; [телефон приховано] (Київстар); [телефон приховано] (Vodafone); [телефон приховано] (Lifecell) або на e-mail: [пошта прихована] (пункт 7.1.1. Умов);

протягом 48 (сорока восьми) годин з моменту настання випадку надати особисто або надсилає факсом, поштовим зв`язком страховику письмове підтвердження повідомлення про подію (пункт 7.1.2. Умов);

негайно проінформувати відповідні органи, виходячи з їх компетенції (органи внутрішніх справ, пожежної охорони, аварійні служби тощо) про настання страхового випадку та отримати від них документи, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку (пункт 7.1.3. Умов).

Пункт 8.1. Умов визначає перелік документів, які надаються страхувальником страховику при настанні події, яка має ознаки страхового випадку.

Згідно з пунктами 8.2. та 8.3. Умов страховик залишає за собою право змінити перелік документів, передбачених пунктом 8.1. Умов, а також вимагати у страхувальника додаткові документи, якщо з урахуванням конкретних обставин їх відсутність унеможливлює встановлення майнового інтересу, факту та причин настання страхового випадку та (або) визначення розміру збитків. У разі неможливості надання яких-небудь документів з об`єктивних причин, страхувальник зобов`язаний надати страховику письмове пояснення причин їхньої відсутності/ненадання.

Згідно з пунктом 8.5. Умов рішення про визнання події страховим випадком приймається страховиком протягом 10-ти робочих днів після отримання всіх документів, зазначених у пункті 8.1. цього договору.

За умовами пунктів 8.6. - 8.8. Умов виплата страхового відшкодування її одержувачу здійснюється страховиком на підставі заяви про виплату страхового відшкодування і страхового акта протягом 10-ти робочих днів з дати прийняття рішення про визнання події страховим випадком (оформлення страхового акта) шляхом, зазначеним її одержувачем у заяві про виплату страхового відшкодування, - безготівковим переказом на банківський рахунок, готівкою через касу страховика або іншим шляхом, зазначеним вигодоодержувачем у заяві про виплату страхового відшкодування. У разі прийняття рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, страховик зобов`язаний повідомити страхувальника в письмовій формі, з обґрунтуванням причин відмови протягом 10-ти робочих днів з дати отримання всіх документів, передбачених договором. Строк прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування може бути додатково продовжений страховиком: до 60 днів - при необхідності проведення додаткової перевірки обставин страхового випадку, розміру заподіяного збитку та (або) якщо документів, отриманих від страхувальника недостатньо для прийняття рішення по випадку, що має ознаки страхового; якщо органами внутрішніх справ розпочато досудове розслідування проти страхувальника або посадових осіб страхувальника, або уповноважених ним осіб, або його представників та/або ведеться досудове розслідування обставин, які спричинили настання страхового випадку - до закінчення досудового розслідування, а у випадку звернення до суду з обвинувальним актом - до моменту набрання вироком, ухвалою суду законної сили; якщо за фактом настання страхового випадку розпочато досудове розслідування - до закінчення досудового розслідування (закриття кримінального провадження), але не більше, ніж на 90 календарних днів з дати отримання страховиком останнього документу від страхувальника; у випадку звернення до суду з обвинувальним актом - до моменту набрання вироком, ухвалою суду законної сили.

У розділі 9 Умов сторони погодили порядок визначення розміру страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

Підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування є, зокрема: несвоєчасне повідомлення страхувальником, без поважних на це причин, про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; інші випадки, передбачені законом, Правилами та договором страхування (п. п. 10.1.5., 10.1.8. Умов).

Даний договір складено в двох примірниках українською та англійською мовами, кожен з яких має однакову юридичну силу. При виникненні суперечностей при трактуванні умов цього договору, пріоритетне значення має українська мова (розділ 12.1. Умов).

Відповідно до пункту 12.11. Умов страхувальник, як тільки йому стане відомо про обставини, які можуть вчинити настання збитку має строки протягом 24 годин письмово повідомити страховика, за договором, який, у свою чергу, має повідомити страховика протягом семи днів з моменту, коли йому стало відомо про виникнення таких обставин. Умова повідомлення про збитки є необхідною та впливає на виконання зобов`язань за договором страховиком. При повідомленні про страховий випадок страхувальник має надати страховику максимально можливу і достовірну інформацію та свідчення, а також повноцінно співпрацювати у розслідуванні та врегулюванні будь-якого збитку.

Страхувальник має надати підписані та документально підтверджені докази збитку протягом 60 днів з моменту настання страхового випадку (за виключенням письмового обґрунтування збільшення даного строку наданого страховику) із зазначенням часу, місця та причин збитку, підтвердження майнового інтересу щодо пошкодженого чи втраченого майна, а також фінансового розміру збитку. Якщо документи, що підтверджують настання збитку, не будуть надані протягом 1-го року з дати закінчення строку дії договору, страховик звільняється від будь-якої відповідальності за цим правочином. В будь-якій заяві чи вчиненій дії по повідомленню про настання збитку по даному договору необхідність доведення того, що збиток покривається за цим договором, не є виключенням зі страхових випадків та підлягає сплаті, покладається на страхувальника (пункт 12.12. Умов).

Згідно з Правилами, які були затверджені головою правління ПрАТ «Уніка» 18.12.2015, на підставі яких укладено договір, вони розроблені відповідно до Закону України «Про страхування» та інших нормативно-правових актів України (преамбула договору, преамбула Умов). Страховик укладає договори добровільного страхування майна з юридичними та дієздатними фізичними особами (страхувальниками) відповідно до цих Правил і законодавства України. Договір страхування укладається відповідно до Правил страхування та законодавства України (пункти 2.1., 2.2. Правил).

Вказані Правила добровільного страхування майна встановлюють загальні умови і порядок укладення договорів страхування. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договорів страхування. За згодою сторін у договорі страхування можуть бути зазначені також інші умови, що не суперечать цим Правилам та законодавству України (пункти 2.3., 2.4. Правил).

Предметом договору страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном. Якщо договором страхування не передбачено інше, застрахованим може бути майно, що безпосередньо належить страхувальнику, придбане страхувальником у кредит, отримане ним за договором оренди, лізингу або що є майновим забезпеченням застави, майно, що є власністю третьої особи, якщо воно було передане страхувальнику для обробки, використання, зберігання, продажу (пункти 3.1., 3.2. Правил).

За рішенням страхувальника, застрахованим може бути як все майно, так і його частина. На підставі цих Правил за договором страхування може бути застраховано нерухоме та (або рухоме) майно, а саме майно, що відноситься до груп майна, що зазначені у цих Правилах (пункти 3.3., 3.4. Правил).

Відповідно до пункту 4.1. Правил страховим випадком є факт понесення збитків страхувальником (вигодо набувачем) внаслідок пошкодження, знищення (загибелі) або втрати застрахованого майна в результаті настання подій (страхових ризиків), передбачених пунктом 4.2. Правил.

Згідно з пунктом 4.2. Правил майно може бути застраховане як від усіх, так і від окремих з наведених нижче страхових ризиків (груп страхових ризиків), зокрема: 4.2.1. вогневих ризиків; 4.2.2. стихійних явищ; 4.2.4. падіння на застраховане майно метеоритів; 4.2.5. падіння літаючих апаратів; 4.2.6. протиправних дій третіх осіб; 4.2.7 інших протиправних дій третіх осіб, зокрема страйків та масових заворушень, терористичних актів, диверсії; 4.2.22. усіх ризиків зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування; 4.2.23. інших ризиків відповідно до міжнародних систем страхування, які вимагають застосування уніфікованих умов страхування, з урахуванням умов, передбачених чинним законодавством України.

Під «усіма ризиками зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування» слід розуміти, якщо інше не передбачено договором страхування, втрату або пошкодження застрахованого майна в результаті прямого непередбачуваного впливу на нього ззовні будь-якого шкідливого фізичного фактору, що не виключений відповідно до Правил та (або) договору страхування. Під втратою або пошкодженням застрахованого майна в результаті дії усіх ризиків зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування, слід розуміти, якщо інше не передбачено договором страхування, несприятливу зміну фізичного стану застрахованого майна, що страхувальник або його працівники не передбачили, а також не могли передбачити на підставі всіх професійних навичок, необхідних для здійснення своєї діяльності. Якщо інше не передбачено договором страхування, незначні зміни, які не зменшують вартість застрахованого майна, як втрата або пошкодження застрахованого майна не розглядаються (пункт 4.2.22. Правил).

Невід`ємною частиною визначень ризиків, що зазначені у пунктах 4.2.1. - 4.2.23, є відповідні виключення до таких ризиків, що зазначені у пунктах 5.7. - 5.24 Правил (п. 4.2.24. Правил).

Розділом 11 Правил визначено перелік документів, що підтверджують настання страхового випадку та розмір збитків.

Позивач ознайомлений з Правилами добровільного страхування майна, про що зазначено у пункті 12.6. Умов.

Договір та Умови, які є невід`ємною частиною Договору, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

23.02.2023 о 16:02:50 позивачем з поштового відділення АТ «Укрпошта» ВПЗ Київ 19 направлено на поштову адресу відповідача вул. Теліги Олени, 6, Київ, 04112, та о 16:41 (4:41 РМ) направлено на електронну адресу [пошта прихована] повідомлення про страховий випадок №8 від 23.02.2023, що підтверджується доданими позивачем до позовної заяви повідомленням вих. №8 від 23.02.2023 за підписом директора відповідача Власенка А.В., роздруківкою електронного листа, описом вкладення до цінного листа та доданим до нього фіскальним чеком поштового відділення АТ «Укрпошта» ВПЗ Київ 19. У повідомленні про страховий випадок позивачем вказано про настання 24.02.2022 страхового випадку за Договором, а саме втрату застрахованого майна внаслідок війни російської федерації з Україною. Зокрема, в повідомленні вказано, що починаючи з 24.02.2022 і до цього часу територія місцезнаходження застрахованого майна тимчасово окупована військами рф і органи державної влади України не здійснюють на цій території своїх повноважень; що внаслідок цих подій позивач, незважаючи на наявність запису про державну реєстрацію права власності, фактично втратив всі правомочності власника застрахованого майна, оскільки практичне здійснення володіння, користування та розпорядження цим майном не є можливим; що компетентні органи державної влади України не можуть забезпечити реалізацію права власності на застраховане майно в умовах окупації відповідної території; що відсутня можливість отримання будь-якої інформації про стан застрахованого майна; що вищенаведені обставини вказують на те, що в даному випадку має місце не суто відсутність доступу до застрахованого майна, а його фактична втрата страховиком; що застраховане майно вибуло як із володіння, користування і розпорядження позивача, так і з-під юрисдикції державних органів України, а будь-які інструменти для повернення майна у передбачуваному майбутньому у позивача відсутні, що свідчить про втрату застрахованого майна, в розумінні пункту 6 Договору.

24.02.2023 позивачем з поштового відділення АТ «Укрпошта» ВПЗ Київ 19 направлено на адресу відповідача заяву про виплату страхового відшкодування вих. №10 від 24.02.2023, в якій позивач, посилаючись на ті ж обставини, що і в повідомленні про страховий випадок, просив відповідача виплатити страхове відшкодування за втрату майна. На підтвердження факту настання страхового випадку до цієї заяви позивачем було додано: 1) копію повідомлення вих. № 8 від 23.02.2023; 2) копію договору добровільного страхування майна № 001443/2001/0000015; 3) інформацію про ТОВ «Віндкрафт Каланчак» з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; 4) копію статуту ТОВ «Віндкрафт Каланчак» з описом, що містить ключ доступу до електронної версії статуту; 5) копію свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 01.08.2013; 6) копії технічних паспортів на застраховане майно; 7) інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо застрахованого майна; 8) балансову довідку від 23.02.2023; 9) копію запиту вих. № 95 від 05.07.2022 з доказами направлення; 10) копію листа ГУ ДСНС України у Херсонській області №6601-196/02 від 19.07.2022; 11) копію адвокатського запиту вих. № 1-06-02/23 від 06.02.2023 з доказами направлення; 12) копію листа ГУ ДСНС України у Херсонській області №6602-456/66 від 10.02.2023 з копією конверта і інформацією про дату вручення; направлення заяви підтверджується доданими позивачем до позовної заяви заявою про виплату страхового відшкодування за підписом генерального директора відповідача Власенка А.В., описом вкладення до цінного листа та доданим до нього фіскальним чеком поштового відділення АТ «Укрпошта» ВПЗ Київ 19.

04.04.2023 позивачем направлено на адресу відповідача листа вих. №13 від 03.04.2023 з проханням повідомити про прийняте у страховій справі рішення, що підтверджується доданими до позовної заяви листом за підписом генерального директора відповідача Власенка А.В., описом вкладення до цінного листа та доданим до нього фіскальним чеком поштового відділення АТ "Укрпошта" ВПЗ Київ 19.

Листом вих. № 00555119 від 06.04.2023 відповідач, у відповідь на лист (повідомлення) позивача №8 від 23.02.2023, повідомив, що для визнання події страховим випадком та виплати страхового відшкодування, страхувальник зобов`язаний надати страховику документи, що підтверджують настання та обставини страхового випадку, факт втрати, знищення або пошкодження застрахованого майна; наголосив, що відсутність доступу до майна сама по собі не є підставою для визнання страхового випадку; попросив надати докази стосовно реального стану застрахованого майна та обставин його втрати, знищення або пошкодження; вказав, що перелік документів, що підтверджують факт настання збитків, передбачений умовами пункту 8 договору; зазначив, що відповідно до пункту 3.1.4. не визнається страховим випадок та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу; водночас запропонував позивачеві надати додаткову інформацію та документи відповідно до умов договору, для прийняття відповідного рішення щодо заявленого випадку.

20.04.2023 позивач, у відповідь на лист відповідача від 06.04.2023, направив останньому листа вих. №18 від 20.04ю2023 з додатками: (1) копією адвокатського запиту вих. № 1-24-02/23 від 24.02.2023 з доказами направлення; 2) копією листа Херсонської обласної військової адміністрації № 317-08-09-320/23 від 06.03.2023; 3) балансовою довідкою №9 від 23.02.2023), в якому повідомив, що в доданій до заяви про виплату страхового відшкодування балансовій довідці №9 було виявлено технічні описки у даті та реквізитах компанії, а тому ним надається балансова довідка з виправленими даними; відносно обставин втрати застрахованого майна позивач повторно зазначив, що з 24.02.2022 і до цього часу територія місцезнаходження застрахованого майна тимчасово окупована військами рф і органи державної влади України не здійснюють на цій території своїх повноважень; а також, що з 30.09.2022 територію Херсонської області було анексовано російською федерацією з посиланням на «Договір між Російською Федерацією і Херсонською областю про прийняття Херсонської області і створення у складі Російської Федерації нового суб`єкта» від 30.09.2022, на підставі якого було прийнято Федеральний конституційний закон від 04.10.2022 № 8-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Херсонської області і створення у складі Російської Федерації нового суб`єкта - Херсонської області; і що не визнаючи легітимності прийнятих державою-агресором нормативних актів, внаслідок вищезазначених подій позивач фактично втратив всі правомочності власника застрахованого майна, оскільки практичне здійснення володіння, користування та розпорядження цим майном є неможливим; додатково позивач зазначив про отримання листа Херсонської обласної військової адміністрації, в якому остання зазначила, що застраховане майно розташоване на тимчасово окупованій російською федерацією території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Зважаючи на наведені ним вище обставини, позивач просив у встановлені Договором строки прийняти рішення про визнання або відмову у визнанні події страховим випадком, а в разі продовження строку на прийняття відповідних рішень в межах, визначених пунктом 8.8. Договору - додатково повідомити про це позивача. Направлення листа підтверджується доданими до позовної заяви листом за підписом генерального директора відповідача Власенка А.В., описом вкладення до цінного листа та доданим до нього фіскальним чеком поштового відділення АТ «Укрпошта» ВПЗ Княжичі.

Листом вих. № 00555119 від 15.05.2023 відповідач, у відповідь на лист позивача вих. №18 від 20.04.2023, повідомив, що до процесу врегулювання залучаються перестраховики та всі зацікавлені сторони; що страховим випадком за договором вважається факт завдання збитку/збитків, що виникли внаслідок і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій; також, посилаючись на пункти 6.2.7., 12.11. Умов, звернув увагу позивача на те, що повідомлення про випадок було надано позивачем 24.02.2023, а також, що необхідність доведення того, що збиток покривається за цим Договором, не є виключенням зі страхових випадків та підлягає сплаті, покладається на страхувальника; зазначив, що згідно умов Договору та Правил страхування під втратою/знищенням майна вважається такий його стан, коли витрати на його відновлення дорівнюють або перевищують вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку, або страхову суму за договором страхування, в залежності від того, яке значення менше, і що втрата доступу до приміщення або втрата права володіння, користування та розпорядження майном є іншим страховим випадком, який не покривається умовами укладеного Договору; звернув увагу на те, що відповідно до пункту 3.1.4. Договору не визнається страховим випадок та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу; зазначив, що надані позивачем докази збитку не містять інформації, яка вимагається Договором, тому відповідач не може прийняти їх для задоволення вимог Договору.

Оскільки відповідач не прийняв жодних рішень (ні про визнання події страховим випадком, ні про відмову у визнанні події страховим випадком), позивач звернувся до суду з даним позовом.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 17.07.2025 у справі № 910/10750/23 у позові відмовив.

Суд зазначив, що враховуючи положення статті 8 Закону України «Про страхування», пункт 6 Договору, зміст понять «страховий випадок», «страховий ризик», «втрата/знищення майна», «втрата або пошкодження застрахованого майна», «війна», визначення яких наведені в пунктах 1.24., 1.28. Умов, пунктах 4.2.22., 12.2.1. Правил, страховим випадком (втратою застрахованого майна внаслідок війни) є факт понесення страхувальником збитків внаслідок прямого непередбачуваного впливу на застраховане майно силової боротьби між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєного конфлікту суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій.

При цьому, сторонами у Договорі погоджено, що не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню, зокрема: шкода/збитки внаслідок події, що прямо або опосередковано сталася внаслідок захоплення, конфіскації, націоналізації, реквізиції, експропріації, затримання, законного чи незаконного заволодіння, зайняття, ембарго, відчуження, а також втрату або пошкодження застрахованого майна на виконання закону, наказу, постанови або вказівок будь-якого органу влади, втрати або пошкодження застрахованого майна внаслідок контрабанди або незаконного перевезення або незаконної торгівлі (пункт 3.1.2. Умов); шкода/збитки внаслідок затримки, втрати частки ринку, неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу або відкликання ліцензії, амортизації, обмеженості в функціональності, витрати на прискорення відновлення перерви діяльності (пункт 3.1.4. Умов). А також, що в будь-якій заяві чи вчиненій дії по повідомленню про настання збитку по даному договору необхідність доведення того, що збиток покривається за цим договором, не є виключенням зі страхових випадків та підлягає сплаті, покладається на страхувальника (пункт 12.12 Умов).

Позивач повідомив про настання 24.02.2022 страхового випадку, а саме, втрату застрахованого майна (втрату усіх правомочностей власника щодо володіння, користування та розпорядження майном, неможливість практичного здійснення володіння, користування та розпорядження застрахованим майном) внаслідок повномасштабного військового вторгнення на територію України та окупації усієї території Скадовського (раніше - Каланчацького) району Херсонської області, на території якого знаходилось застраховане майно, та неможливість реалізації права власності на застраховане майно в умовах окупації відповідної території.

Із поданих позивачем доказів та пояснень убачається, що окупація території місцезнаходження застрахованого майна призвела до втрати позивачем можливості володіти, користуватись і розпоряджатись майном; неможливість здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном внаслідок окупації території Скадовського району є обставиною, що підтверджує втрату майна; приїжджати на територію застрахованого майна заборонено, відомостей про розташування вибухових об`єктів та безпечні шляхи проїзду у співробітників позивача не було, доступу в працівників до турбін немає; будь-яка спроба прибути до місцезнаходження такого майна несла для співробітників загрозу бути покаліченими, закатованими, розстріляними чи підірваними на закладених окупантами мінах; позивач з 24.02.2022 не може вільно прибувати за місцезнаходженням застрахованого майна; приблизно в 7 ранку 24.02.2022 через небезпеку для обладнання та для життя і здоров`я персоналу ВЕС «Мирненська» була зупинена за рішенням начальника станції і всі ВЕУ переведені в режим СТОП; в силу фактичних обставин наведених вище, а саме, окупації території місцезнаходження майна, неможливості прибуття до майна та його використання, що спростовує створену записом у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно презумпцію володіння позивача застрахованим майном, наразі застраховане майно не може вважатись таким, «яке є у позивача» в розумінні ст. 656 ЦК України; провести фізичний огляд застрахованого майна неможливо з відомих усім об`єктивних причин.

Суд дійшов висновку, що неможливість позивача володіти, користуватись і розпоряджатись застрахованим майном (неможливість здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном, неможливість технічного обслуговування вітроелектростанції), зумовлена відсутністю та неможливістю доступу до застрахованого майна внаслідок окупації території місцезнаходження застрахованого майна, а не прямим безпосереднім впливом збройного конфлікту чи неоголошених та відкритих ворожих актів на застраховане майно, а тому неможливість позивача володіти, користуватись і розпоряджатись майном (неможливість здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном) внаслідок окупації території Скадовського району, на території якого знаходиться застраховане майно, не підтверджує настання страхового випадку (втрату застрахованого майна внаслідок війни) та не є страховим випадком в розумінні пункту 6 Договору, пунктів 1.24., 1.28. Умов, пунктів 4.2.22., 12.2.1. Правил.

За умовами укладеного сторонами Договору відповідачем застраховано конкретне визначене у договорі майно (вітрові електроустановки (далі - ВЕУ) №№ 1-11, 14-20, 12, 13, 21-33, 35-40 Мирненської вітрової електростанції, вітрова електростанція «Мирненська», трансформаторні підстанції, повітряні лінії (які в договорі визначені як «Застраховане майно»), а не право власності позивача на зазначене застраховане майно, а страховим випадком, за умовами пункту 6 договору, є факт понесення позивачем збитків внаслідок пошкодження, знищення чи втрати застрахованого майна в результаті настання зазначених у договорі подій (страхових ризиків), на випадок яких було здійснено страхування, та які, відповідно до статті 8 Закону, мають ознаки ймовірності та випадковості настання. Отже, майно і право власності на майно, та відповідно втрата майна і втрата права власності на майно є різними за змістом поняттями.

Наявними у справі доказами (інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно), доданими позивачем до позовної заяви, підтверджується, що позивач залишається власником застрахованого майна. Крім того, згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходяться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

3.2. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 01.08.2025 у справі № 910/10750/23 заяву ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» про розподіл судових витрат задовольнив. Стягнув з ТОВ «Віндкрафт Каланчак» 1 986 134,89 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додаткове рішення аргументоване тим, що враховуючи фактичні обставини даної справи, розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим, документально підтвердженим належними доказами, співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, обсягом фактично наданих адвокатом послуг, предметом позову та значенням справи для сторін, тож такі витрати покладаються на позивача.

3.3. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.05.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 у справі №910/10750/23 залишив без змін, а додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 01.08.2025 у справі №910/10750/23 скасував. Заяву ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» про розподіл судових витрат задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Віндкрафт Каланчак» на користь ПрАТ«Страхова компанія «Уніка» 993 067,45 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.

У постанові суд апеляційної інстанції погодився з ключовими доводами суду першої інстанції про те, що наявними в матеріалах справи доказами не підтверджується факт настання передбаченого Договором страхового випадку - втрати застрахованого майна внаслідок війни. Крім того, позивачем у встановленому процесуальним законом і договором порядку не доведено, що заявлений ним збиток покривається за договором, не є виключенням зі страхових випадків та підлягає відшкодуванню, натомість, зібраними у справі доказами підтверджується, що заявлений позивачем випадок не підпадає під страховий випадок, який за умовами укладеного між сторонами договору є підставою для здійснення страхової виплати.

Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо несвоєчасного повідомлення відповідача про настання страхового випадку та ненадання відповідних документів, що підтверджують факт і обставини настання такого випадку, оскільки під час розгляду спору було встановлено, що подія, на яку посилається позивач, - не є страховим випадком, то, відповідно питання своєчасності звернення позивача до відповідача із заявою про настання страхового випадку, не має правового значення для розгляду спору по суті.

Крім того, апеляційний господарський суд вказав, що значна частина доводів апеляційної скарги, поданої на судове рішення від 17.07.2025 у підсумку зводиться до того, що судом першої інстанції надано неправильне тлумачення умовам укладеного Договору страхування в частині визначення поняття «втрата майна».

У контексті цих доводів суд врахував, що згідно з преамбулою Договору страхування, цей Договір укладено відповідно «Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу)» від 14.01.2016. Те ж саме зазначено в преамбулі Умов добровільного страхування майна (аркуш 4 Договору), з якими Позивач ознайомлений (згідно з п. 12.6 Умов до Договору, Страхувальник з Правилами ознайомлений). Таким чином, Правила добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14.01.2016 є частиною Договору страхування.

Пунктом 4.2.22 Правил добровільного страхування майна від 14.01.2016, унормовано, що під втратою або пошкодженням Застрахованого майна в результаті дії усіх ризиків зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування, слід розуміти, якщо інше не передбачено Договором страхування, несприятливу зміну фізичного стану Застрахованого майна, що Страхувальник або його працівники не передбачали, а також не могли передбачати на підставі всіх професійних навичок, необхідних для здійснення своєї діяльності. Якщо інше не передбачено Договором страхування, незначні зміни, які не зменшують вартість Застрахованого майна, як втрата або пошкодження Застрахованого майна не розглядаються.

Отже, суд першої інстанції правильно витлумачив зміст поняття «втрата майна» на підставі першого рівня тлумачення, тобто на підставі буквального розуміння змісту цього поняття, оскільки зміст поняття «втрата майна» прямо розкритий у п. 4.2.22 Правил добровільного страхування майна, які є частиною Договору страхування. Натомість, доводи апеляційної скарги не містять жодного посилання на умови укладеного між сторонами Договору страхування, який би вказував на те, що предметом страхування є майнові права, а не власне майно (його фізичний стан), або ж що страховим випадком, передбаченим умовами договору є саме втрата позивачем, як власником цього майна можливості реалізувати права щодо цього майна, а не втрата цим майном його фізичних характеристик.

Щодо оскарження додаткового рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям розумності, а також про те, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Загальна сума послуг, наданих адвокатами клієнту, що підтверджується звітами, становить 1 915 627,33 грн. При цьому, послуги надавалась не лише адвокатами, залученими до представництва інтересів відповідача у суді, а й інші особи. Також, до актів включено ряд інших витрат: переклад документів, поштові витрати, нотаріальні послуги, вартість послуг з виготовлення витягів з англійського реєстру компаній, послуги DHL.

Хоча загальна вартість юридичних та інших послуг наданих адвокатами відповідачу відповідно до звітів від 05.01.2024, від 15.01.2025 та від 18.07.2025 становить 1 915 627,33 грн, однак, вартість послуг наданих Олегом Качмаром та Богданом Шабаровським сукупно становить 1 748 315,55 грн.

Надаючи оцінку змісту звітів про надання послуг від 05.01.2024, від 15.01.2025 та від 18.07.2025, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, по-перше, про постійне дублювання послуг, які можна оцінити як правові (погодження правової позиції, додатковий аналіз, доповнення до проекту заяви тощо), по-друге, про включення до звітів послуг, які не можна віднести до правових. Зокрема, ведення електронного листування з клієнтом, дзвінки з клієнтом, аналіз ухвали про відкладення розгляду справи або про відкриття провадження у справі, аналіз плану процесуальних дій у справі, моніторинг інформації по справі тощо. Важливою є і та обставина, що представництво інтересів відповідача здійснювалось двома адвокатами, у зв`язку з чим такі послуги як: підготовка до участі у судовому засіданні, участь у судовому засіданні, підготовка відзиву, листа до перестраховиків, дзвінок з клієнтом та направлення клієнту звіту - також постійно дублювались.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд визнав таким, що відповідає принципу розумності та обґрунтованості є розмір витрат на правничу допомогу у сумі 993 067,45 грн, що складає 57% від підтвердженого розміру понесених витрат.

3.4. Крім того, під час апеляційного провадження до Північного апеляційного господарського суду надійшло дві заяви про залучення Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк», Банк) до участі у справі № 910/10750/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача від 13.10.2025 та від 12.11.2025.

Обґрунтовуючи свої клопотання від 13.10.2025 та від 12.11.2025 Банк вказував на те, що 14.03.2019 між Акціонерним товариством «Ощадбанк» (далі - АТ «Ощадбанк», Банк, Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Каланчак» (далі - ТОВ «Віндкрафт Каланчак», Позичальник, Позивач, Апелянт) укладено Договір кредитної лінії №1259/31/2 (далі - Кредитний договір, Договір), відповідно до умов якого Позичальнику надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 47478498,00 (сорок сім мільйонів чотириста сімдесят вісім тисяч чотириста дев`яносто вісім) євро 00 євроцентів з остаточним терміном повернення Кредиту не пізніше 21.12.2025.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором АТ «Ощадбанк» було передано все рухоме та нерухоме майно, що на праві власності належало ТОВ «Віндкрафт Каланчак», в тому числі і 18 ВЕУ (вісімнадцять вітрових електростанцій) за №№1-11, 14-20 1 черги ВЕС «Мирненська», підстанції 150/35 кВт «Мирненська 2», підстанція 220/150/35 кВт «Каїрка», майнові права на грошові кошти та корпоративні права у вигляді часток в статутному капіталі Позивача.

Предмети забезпечення були застраховано 04.11.2021, зокрема між ТОВ «Віндкрафт Каланчак» та ПрАТ «Страхова компанія «Уніка» було укладено договір добровільного страхування майна № 001443/2001/0000015, за умовами якого Страховою компанією здійснено страхування належного Позивачеві на праві власності майна, а саме: вітрових електроустановок (далі - ВЕУ) №№ 1-11, 14-20, 12, 13, 21-33, 35-40 Мирненської вітрової електростанції (далі - "Мирненська ВЕС"), ПС 220/150 кВт «Каїрка», ВЕС «Мирненська», трансформаторної підстанції 150/35 кВт збору потужності «Мирненська 1», трансформаторної підстанції 150/35 кВт збору потужності «Мирненська 2», двоколової повітряної лінії 150 кВ ПС «Каїрка» збору потужності «Мирненська 1» та одноколової повітряної лінії 150 кВ ПС збору потужності «Мирненська 1» - ПС збору потужності «Мирненська 2» (далі - «Застраховане майно»), яке знаходиться за адресою: Херсонська область, Каланчацький район, Мирненська селищна рада (п. п. 7.1.1. - 7.1.43. Договору).

Станом на дату звернення із клопотаннями ТОВ «ВІНДКРАФТ КАЛАНЧАК» не здійснює будь-яких платежів для погашення заборгованості за Кредитним договором.

Під час аналізу розміщеного в ЄДРСР повного тексту рішення Господарського суду м. Києва від 17.07.2025 у справі №910/10750/23 встановлено, що предметом розгляду є страхове відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку (втратою застрахованого майна внаслідок війни російської федерації з Україною) щодо нерухомого майна застрахованого за договором добровільного страхування майна, а саме: вітрових електроустановок (далі - ВЕУ) №№ 1-11, 14-20, 12, 13, 21-33, 35-40 Мирненської вітрової електростанції (далі - «Мирненська ВЕС»), ПС 220/150 кВт «Каїрка», ВЕС «Мирненська», трансформаторної підстанції 150/35 кВт збору потужності «Мирненська 1», трансформаторної підстанції 150/35 кВт збору потужності «Мирненська 2», двоколової повітряної лінії 150 кВт ПС «Каїрка» збору потужності «Мирненська 1» та одноколової повітряної лінії 150 кВт ПС збору потужності «Мирненська 1» - ПС збору потужності «Мирненська 2» (далі - «Застраховане майно»), яке знаходиться за адресою: Херсонська область, Каланчацький район, Мирненська селищна рада.

За доводами Банку, нерухоме майно саме з таким найменуванням і за зазначеною адресою передано ТОВ «ВІНДКРАФТ КАЛАНЧАК» в іпотеку Банку за Іпотечними договорами.

Оскільки, предметом позову у даній справі є страхове відшкодування у зв`язку із втратою застрахованого майна, найменування та адреса якого співпадає з переданим в іпотеку Банку нерухомим майном, Банк вважає, що рішення у справі №910/10750/23 щодо страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку а саме: втрата застрахованого майна, що є також і іпотечним, внаслідок війни російської федерації з Україною, з урахуванням норм Закону України «Про іпотеку», безпосередньо впливає на права та обов`язки Банку, як іпотекодержателя, в тому числі щодо задоволення вимог щодо виконання зобов`язань за Кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції розглядаючи зазначені клопотання зазначив, що перебування Банку і позивача у кредитних правовідносинах не є безумовною підставою для залучення Банку до участі у справі у якості третьої особи, оскільки характер позовних вимог дає підстави для висновку про те, що задоволення, або ж відмова у задоволенні позовних вимог не вплине на ті правовідносини, які існують між Банком і позивачем, оскільки жодні з тих прав та обов`язків, які існують між Банком і позивачем на підставі Договору кредитної лінії №1259/31/2 від 14.03.2019 не зміняться та не припиняться, як і не виникнуть нові.

Отже, доводи Банку про те, що рішення суду у справі № 910/10750/23 безпосередньо впливає на права та обов`язки Банку, як іпотекодержателя, в тому числі щодо задоволення вимог щодо виконання зобов`язань за Кредитним договором не підтвердились.

Враховуючи встановлене, апеляційний господарський суд не вбачав підстав для задоволення клопотання Банку від 13.10.2025 про залучення його у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Оскільки судом у судовому засіданні від 23.10.2025 уже було розглянуто ідентичну заяву Банку від 13.10.2025, то подану Банком заяву від 12.11.2025 залишено без розгляду.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ТОВ «Віндкрафт Каланчак» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі № 910/10750/23 скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України. Також у скарзі наведено посилання на пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України.

Скаржник стверджує, що під «втратою майна» слід розуміти не фізичне пошкодження чи знищення Застрахованого майна, а саме фізичне вибуття майна із володіння і контролю власника разом із втратою ним всіх правомочностей власника щодо користування, володіння та розпорядження таким майном, а наявність самого лише запису про право власності у Державному реєстрі речових прав не доводить наявності у Позивача права власності або відсутності факту його втрати. У цьому контексті у скарзі викладено посилання на постанови Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, 06.09.2023 у справі № 404/889/18 щодо особливостей державної реєстрації права власності та позбавлення права власності.

Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано, що між страховим випадком (втрата майна) і страховим ризиком (війна) існує прямий причинно-наслідковий зв`язок:

На думку позивача, суди невірно застосували статтю 213 ЦК України, без врахування висновків Верховного суду, наведених у постановах від 16.10.2024 у справі №911/952/22, від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, від 23.12.2021 у справі № 910/4099/21, від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21.

Судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено та не враховано дійсні наміри сторін при укладені правочину, а також, при здійсненні порівняння окремих частин Договору та Умов із змістом Правил, не враховано застосування понять «втрата» і «знищення» майна як окремих страхових випадків по всьому тексту Договору і Правил.

Положення Договору не містять визначення поняття «втрата майна», єдиний пункт, в якому зустрічається подібне поняття - це пункт 4.2.22 Правил. Зазначений у п. 4.2.22 Правил страховий ризик «Усі ризики зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування» не віднесений до страхових ризиків, перелічених в пп. 6.1.- 6.7. Договору. Незважаючи на свою назву, вказаний страховий ризик не узагальнює всі страхові ризики пов`язані із зовнішнім впливом на застраховане майно. Цей страховий ризик є окремим видом страхового ризику і не включає в себе ризик «війна».

Суд апеляційної інстанції при ухваленні Оскаржуваної постанови застосував п. 3.1.4 Умов всупереч умов укладеного Договору. Позивач з самого початку вказував, що йому завдано шкода/збитки саме у зв`язку із втратою Застрахованого майна. А неможливість використання Застрахованого майна і неможливість доступу до Застрахованого майна є лише наслідком такої втрати і не є єдиним обмеженням щодо нього.

Саме у зв`язку із військовою окупацією території місцезнаходження Застрахованого майна відбулася втрата Застрахованого майна, і така подія не охоплена виключеннями в розумінні п. 3.1.4 Умов Договору, а шкода/збитки завдані неможливістю використання Застрахованого майна/відсутністю доступу до майна це наслідок втрати майна через війну, а не навпаки.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що страховий випадок, в розумінні Договору страхування, не настав, що є підставою для відмови у задоволенні позову, Однак в подальшому додатково застосував положення Розділу 3 Умов «Виключення із страхових випадків і обмеження страхування». Тобто, суд апеляційної інстанції застосував виключення із страхових випадків не до страхового випадку, а до події, яка, на думку суду, страховим випадком не є.

Суди зазначили, що втрата майна і втрата права власності на майно є різними страховим випадками, оскільки для останнього передбачено окремий вид страхування - страхування фінансових ризиків. Позивач зазначає, що він наголошував на тому, що він втратив майно, а відсутніть (втрата) правомочностей власника лише доводить дану обставину, а висновок судів щодо застосування іншого виду страхування - страхування фінансових ризиків був би правильним, якби позивач заявив лише про втрату титульного права - права власності, а саме майно залишалось би в нього.

Скаржник з посиланнями на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 922/3961/23, від 29.03.2018 у справі № 903/430/17, від 05.03.2025 у справі № 916/103/23, від 31.07.2025 у справі № 912/3035/19 стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив приписи статті 50 ГПК України, оскільки відмовив у залученні АТ «Ощадбанк» як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору. Крім того, суд прийняв рішення про права та інтереси Банку, який безпідставно не був залучений до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).

Предметом позову у цій справі є страхове відшкодування у зв`язку із втратою Застрахованого майна, найменування та адреса якого співпадає з переданим в іпотеку Банку нерухомим майном. Отже, рішення у справі № 910/10750/23 щодо страхового відшкодування у зв`язку із настанням страхового випадку, а саме «втрата застрахованого майна», що є також і іпотечним, внаслідок війни, з урахуванням норм Закону України «Про іпотеку», безпосередньо впливає на права та обов`язки Банку, як іпотекодержателя, в тому числі щодо задоволення вимог щодо виконання зобов`язань за Кредитним договором. Втрата забезпечення за Кредитним договором свідчить про наявність юридичного інтересу, зміну і навіть позбавлення права Банку звернути стягнення на предмет забезпечення та задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки, а стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування, яке фактично відшкодовує вартість втраченого майна, свідчить про виникнення у Банку прав розраховувати на задоволення вимог, забезпечених майном за рахунок такого відшкодування і навіть на звернення стягнення саме на ці гроші.

Крім того, на думку позивача, відмовляючи у задоволені заяви Банку про залучення третьою особою без самостійних вимог, суд апеляційної інстанції позбавив Банк права на захист своїх законних прав та інтересів, пов`язаних із предметом спору у даній справі.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на безпідставність доводів скаржника та просить залишити без змін оскаржені судові рішення.

4.3. Представник третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача у письмових поясненнях просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

4.4. 21.09.2026 позивач надіслав додаткові пояснення в яких підтримав доводи касаційної скарги.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Підставою виникнення спору у даній справі є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ПрАТ "Страхова компанія "Уніка" на користь ТОВ «Віндкрафт Каланчак» страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна

Частиною першою статті 6 Закону України «Про страхування чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 979 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Вимоги до договорів страхування передбачені статтею 16 Закону України «Про страхування» (чинного на час виникнення спірних правовідносин), згідно з частиною третьою якої договори страхування укладаються відповідно до правил страхування.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - це певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про страхування» підставою для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування є: навмисні дії страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на дії, пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або захисту майна, життя, здоров`я, честі, гідності та ділової репутації. Кваліфікація дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, встановлюється відповідно до чинного законодавства України; вчинення страхувальником - фізичною особою або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку; подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку; отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні; несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків; інші випадки, передбачені законом. Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови у здійсненні страхових виплат, якщо це не суперечить закону.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, згідно з преамбулою до Договору добровільного страхування майна № 001443/2001/0000015, його укладено відповідно до «Правил добровільного страхування від воєнних ризиків та ризиків стихійних явищ" від 05.11.2015 та «Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу)» від 14.01.2016 та «Правил добровільного страхування фінансових ризиків».

Вирішуючи питання, чи мав місце страховий випадок та ті обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення позивача і відповідача, суди встановили, що пунктом 6 договору передбачено, що страховим випадком є факт понесення збитків страхувальником (вигодонабувачем) внаслідок пошкодження, знищення чи втрати застрахованого майна в результаті настання зазначених у пунктах 6.1. - 6.7. Договору подій (страхових ризиків), визначення яких наведені в Умовах добровільного страхування майна.

Згідно з визначеннями, наведеними в Умовах добровільного страхування майна: «страховим випадком», «одним страховим випадком» за цим договором вважатиметься факт завдання збитку/збитків, що виникли внаслідок і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій. Тривалість і обсяг будь-якого «одного страхового випадку» обмежується всіма збитками, понесеними страхувальником щодо майна, застрахованого за цим договором, під час періоду у 72 послідовні години, що виникли внаслідок або в результаті однієї причини. Проте, жодний такий період у 72 послідовні години не може виходити за рамки строку дії договору, крім випадків, коли страхувальник вперше зазнав прямого матеріального збитку до закінчення строку дії договору, а також починатись до початку строку дії договору (пункт 1.24. Умов);

«війна» означає силову боротьбу між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєний конфлікт суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, з врахуванням виключення, зазначеного в пункті 3.1.3. цих Умов (пункт 1.28. Умов).

Відповідно до визначення, наведеного в пункті 4.2.22. Правил, під «усіма ризиками зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування» слід розуміти, якщо інше не передбачено договором страхування, втрату або пошкодження застрахованого майна в результаті прямого непередбачуваного впливу на нього ззовні будь-якого шкідливого фізичного фактору, що не виключений відповідно до Правил та (або) договору страхування. Під втратою або пошкодженням застрахованого майна в результаті дії усіх ризиків зовнішнього впливу, що не підпадають під виключення та обмеження страхування, слід розуміти, якщо інше не передбачено договором страхування, несприятливу зміну фізичного стану застрахованого майна, що страхувальник або його працівники не передбачили, а також не могли передбачити на підставі всіх професійних навичок, необхідних для здійснення своєї діяльності. Якщо інше не передбачено договором страхування, незначні зміни, які не зменшують вартість застрахованого майна, як втрата або пошкодження застрахованого майна не розглядаються.

Втратою/знищенням майна, якщо інше не передбачено умовами договору, вважається такий його стан, коли витрати на його відновлення дорівнюють або перевищують вартість застрахованого майна на дату настання страхового випадку, або страхову суму за договором, в залежності від того, яке значення менше (абзац другий пункту 12.2.1. розділу 12 Правил).

Виходячи з обставин справи та аналізу змісту Договору, Умов та Правил, суди дійшли висновку, що неможливість позивача володіти, користуватись і розпоряджатись застрахованим майном (неможливість здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном, неможливість технічного обслуговування вітроелектростанції), зумовлена відсутністю та неможливістю доступу до застрахованого майна внаслідок окупації території місцезнаходження застрахованого майна, а не прямим безпосереднім впливом збройного конфлікту чи неоголошених та відкритих ворожих актів з боку російської федерації на застраховане майно, а тому неможливість позивача володіти, користуватись і розпоряджатись майном (неможливість здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном) внаслідок окупації території Скадовського району, на території якого знаходиться застраховане майно, не підтверджує настання страхового випадку. З огляду на зазначене, суди відмови у задоволенні позовних вимог.

Скаржник заперечуючи доводи судів попередніх інстанцій у контексті тлумачення умов договору, вважає, що поняття «втрата майна» визначено не зі змісту правочину, який складається з Договору та Умов, а зі змісту документу, який встановлює загальні правила укладення договорів страхування (Правил), що по суті відповідає другому і третьому рівню тлумачення правочину.

Колегія суддів зауважує, що у розумінні статей 213, 637 ЦК України тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень. Метою тлумачення правочину є з`ясування його змісту, який становить права та обов`язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22, якою обґрунтована касаційна скарга, викладено такий висновок щодо застосування статті 213 ЦК України та особливостей тлумачення умов договору.

Тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

Суд може тлумачити правочин, розглядаючи справу за будь-якою позовною вимогою, що слідує із цього правочину, або за окремим позовом, предметом якого є вимога про тлумачення правочину (див., для прикладу, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 915/692/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 910/15161/18, від 09 липня 2020 року у справі № 922/404/19, від 19 грудня 2023 року у справі № 925/1205/22, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 757/5305/13-ц, від 11 жовтня 2023 року у справі № 753/13820/16-ц, від 13 березня 2024 року у справі № 686/16312/22 тощо).

У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні правила тлумачення змісту правочину, які умовно можна поділити на три рівні.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першим підходом не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультатності перших двох) є врахування: а) мети правочину; б) змісту попередніх переговорів; в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою); г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення (див. постанови великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 916/2500/15, постанови об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19).

У постанові Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, на яку посилається скаржник, зазначено, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Колегія суддів зауважує, що правила тлумачення правочинів, які передбачені статтею 213 ЦК України, зводяться до почергового застосування відповідних рівнів, якщо попередні рівні не дадуть змогу з`ясувати справжню волю сторін.

Суди попередніх інстанцій здійснили тлумачення терміну «втрата майна» на підставі першого рівня тлумачення, оскільки буквальне розуміння змісту цього поняття прямо розкрито у пункті 4.2.22 Правил та вказане не спростоване позивачем.

Верховний Суд зауважує, що як вже зазначалося, згідно з преамбулою до Договору, його укладено відповідно до Правил і Умови та Правила фактично є складовими спірних договірних відносин. Та обставина, що у договорі зазначено, що Умови є невід`ємною частиною договору добровільного страхування майна та перерви діяльності, а стосовно Правил лише те, що договір укладено відповідно до них не спростовують сутнісної оцінки актів, якими сторони зобов`язані керуватися у межах цих правовідносин.

Крім того, позивач ознайомлений з Правилами добровільного страхування майна, про що зазначено у пункті 12.6. Умов. Договір та Умови, які є невід`ємною частиною Договору, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Скаржник також стверджує, що пункт 12.2.1. розділу 12 Правил не є застосовним до спірних правовідносин оскільки регулює порядок розрахунку страхового відшкодування, а не визначення страхових випадків. Крім того, у вказаному пункті зазначено застереження «якщо інше не передбачено умовами договору». Однак, наводячи зазначені доводи скаржник фактично не доводить, що договором визначено інше визначення, що є втратою/знищенням майна ніж це передбачено пунктом 12.2.1.

З оскаржених рішень слідує, що встановлюючи зміст того, що відноситься до страхового випадку у спірних правовідносинах, суди враховували буквальний зміст понять, застосованих у пункті 6 Договору, пунктах 1.24., 1.28. Умов, пунктах 4.2.22., 12.2.1. Правил.

Колегія суддів вважає, що помилковими є доводи скаржника щодо порушення судами порядку тлумачення умов договору. Саме з огляду на застосований перший рівень тлумачення, який здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значень термінів, та зважаючи на необхідність встановлення всіх ключових визначень понять, зокрема і поняття «втрата майна», враховані положення як Умов, так і Правил.

У свою чергу, доводи касаційної скарги фактично побудовані на незгоді із здійсненим судами тлумаченням умов договору, однак змістовних та аргументованих доводів на підтвердження того, що судові рішення суперечать висновкам Верховного Суду скаржником не наведено.

У контексті посилань скаржника на постанови Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 910/4099/21 та від 30.11.2021 у справі № 910/4224/21, колегія суддів зазначає, що відсутні підстави для застосування тлумачення contra proferentem, оскільки у справі № 910/10750/23 зміст ключових умов договірних відносин здійснено через загальні підходи до тлумачення. З огляду на зазначене безпідставними також є посилання позивача на принцип добросовісності та доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки).

Також у касаційній скарзі позивач зазначає, що під «втратою майна» слід розуміти не фізичне пошкодження чи знищення Застрахованого майна, а саме фізичне вибуття майна із володіння і контролю власника разом із втратою ним всіх правомочностей в щодо користування, володіння та розпорядження таким майном. Так, у контексті цих доводів скаржник посилається на пункт 3.1.4 Умов та висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, 06.09.2023 у справі № 404/889/18.

Так, у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи.

У постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 Верховний Суд зазначив, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

У постанові від 06.09.2023 у справі № 404/889/18 Верховний Суд зауважив, що непорушність права власності проявляється не у неможливості його порушення, а у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Хоча скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, ,від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, 06.09.2023 у справі № 404/889/18, однак не наводить обґрунтованих аргументів на підставі яких суди дійшли помилкового висновку щодо відмови у позові. Зазначені висновки спрямовані на інше тлумачення поняття «втрата майна», а саме щодо втрати користування, володіння та розпорядження таким майном. Втім, такі доводи не враховують наведеного тлумачення «втрати майна», яке є застосовним у спірних договірних відносинах, а також недоведення на підставі поданих доказів понесення позивачем збитків внаслідок пошкодження чи знищення застрахованого майна.

У свою чергу, згідно з пунктом 3.1.4 Умов, не визнаються страховим випадком та не підлягають відшкодуванню шкода/збитки внаслідок затримки, втрати частки ринку, неможливості використання, неможливості доступу до застрахованого майна, закриття бізнесу або відкликання ліцензії, амортизації, обмеженості в функціональності, витрати на прискорення відновлення перерви діяльності .

Зі змісту оскаржених рішень слідує, що суди попередніх інстанцій акцентували увагу на тому, що втрата майна і втрата особою права власності на майно є різними страховими випадками. Позивач залишається власником застрахованого майна. Крім того, згідно із Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», за підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходяться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Суд апеляційної інстанції оцінюючи аргументи позивача в цій частині акцентував увагу на тому, що внаслідок війни та окупації ним втрачено саме фізичний доступ до майна, однак не відбулося втрати права власності та його фізичного знищення. Саме з огляду на фактичні обставини цієї справи, з урахуванням пункту 3.1.4 Умов, суди дійшли висновку, що збитки внаслідок неможливості доступу, неможливості використання застрахованого майна не є страховим випадком та не підлягають відшкодуванню.

Колегія суддів у контексті встановлених обставин, а також наведених вище висновків Верховного Суду не убачає підстав вважати, що суди не здійснили тлумачення умови пункту 3.1.4 договору з урахуванням ключових обставин справи.

Колегія суддів також враховує, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.09.2026 у справі № 910/10742/23 в аналогічних правовідносинах викладено висновок відповідно до якого неможливість позивача володіти, користуватись і розпоряджатись майном внаслідок окупації території, на території якого знаходиться застраховане майно, не підтверджує настання страхового випадку в розумінні пункту 6 договору. Так, Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що Розділом 5 Правил встановлені виключення із страхових випадків і обмеження страхування. Відповідно до п. 5.1.6 Правил, якщо Договором страхування не передбачено інше, до страхових випадків не відносяться і Страховик не виплачує страхове відшкодування, якщо збитки майновим інтересам Страхувальника (вигодонабувача) спричинені внаслідок будь-якої анексії або окупації території, на якій знаходиться територія (місце дії Договору) страхування, іншою державою із застосуванням сили. Договором страхування також не передбачено анексію або окупацію території страховим ризиком, тоді як поняття «війна» за п. 1.27 Умов означає силову боротьбу між двома або більше суверенних націй, що ведеться з будь-якої причини, озброєний конфлікт суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих атак між суверенними націями. Отже, війна не передбачає обов`язкової анексії або окупації території. Наприклад, територія на якій розташоване застраховане майно, може бути піддана ракетно-бомбовим ударам, без безпоседнього захоплення цієї території наземними військами. Тоді шкода, заподіяна застрахованому майну, буде розглядатись як така, що заподіяна війною, але не анексією і не окупацією.

Таким чином, на думку Верховного Суду у справі № 910/10742/23 наведені позивачем обставини щодо неможливості здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном вказують на те, що збитки останнього внаслідок фактичної неможливості здійснення ним володіння, користування і розпорядження застрахованим майном спричинені неможливістю доступу позивача до застрахованого майна внаслідок окупації території, які в силу вимог пункту 5.1.6. Правил не є страховим випадком та не підлягають відшкодуванню відповідачем.

5.4. Щодо застосування статті 50 ГПК України

На думку скаржника, суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у залученні АТ «Ощадбанк» як третьої особи без самостійних вимог на предмет спору та прийняв рішення про права та інтереси Банку, який не був залучений до участі у справі.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 916/103/23, якою обґрунтована касаційна скарга, зазначено, що за приписами статті 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.

Щодо ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 903/430/17).

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2025 у справі № 912/3035/19, на яку посилається скаржник, зазначено, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача, передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов`язують її з однією із сторін у процесі.

Вирішуючи питання наявності юридичного інтересу у третьої особи, суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення у цій справі наділено таку особу новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому (зазначений висновок наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 922/3961/23).

Саме на зазначені висновки Верховного Суду посилається скаржник в межах доводів щодо безпідставного незалучення АТ «Ощадбанк» як третьої особи.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 щодо висновків суду про права, інтереси та (або) обов`язки особи у мотивувальній та резолютивній частині рішення зазначила, зокрема, таке.

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Тобто за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов`язкової сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову КЦС ВС від 04.12.2023 у справі № 707/157/22).

Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов`язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов`язковим до виконання.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов`язки (стягує з неї кошти, зобов`язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо).

Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки (частина перша статті 17 ГПК України).

При цьому подання апеляційної скарги особою, не залученою до участі в справі, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки становить виняток із правила, за яким незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення (пункт 1 частини другої статті 261 ГПК України). Такий же підхід застосовано і для касаційного оскарження (пункт 1 частини четвертої статті 293 ГПК України).

Тобто законодавець визнав очевидно виправданим втручання в остаточне рішення суду для його перегляду з метою не допустити спрямування обов`язкової сили рішення суду на особу, яка не була залучена до участі у справі.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав / обов`язків (пункт 108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21). Аналогічний висновок, викладеній у постанові об`єднаної пала ти КГС ВС від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г.

Окрім того, що особа, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, має право на перегляд справи та оскарження судового рішення, і для забезпечення цього права процесуальний закон також встановлює виняток з правила, спрямованого на забезпечення остаточності судового рішення, процесуальний закон надає також суду повноваження, які спрямовані на усунення цього порушення і які суд здійснює ex officio.

Саме з огляду на публічну вагу цієї складової гарантії справедливого суду, яка полягає у тому, що суд не може вирішувати питання про права, інтереси або обов`язки особи, не залучивши її, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що повноваження скасувати судове рішення з направленням справи на новий розгляд, якщо суд нижчої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України), суд касаційної інстанції здійснює незалежно від вимог та доводів касаційної скарги, а також незалежно від того, чи з касаційною скаргою звернулась особа, про права, інтереси та (або) обов`язки якої суд нижчої інстанції ухвалив рішення.

Колегія суддів зауважує, що розглядаючи клопотання Банку щодо залучення його третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що перебування Банку і позивача у кредитних правовідносинах не є безумовною підставою для залучення Банку до участі у справі у якості третьої особи. Характер позовних вимог дає підстави для висновку про те, що задоволення, або ж відмова у задоволенні позовних вимог не вплине на ті правовідносини, які існують між Банком і позивачем, оскільки жодні з тих прав та обов`язків, які існують між Банком і позивачем на підставі Договору кредитної лінії №1259/31/2 від 14.03.2019 не зміняться та не припиняться, як і не виникнуть нові. Отже, доводи Банку про те, що рішення суду у справі № 910/10750/23 безпосередньо впливає на права та обов`язки Банку, як іпотекодержателя, в тому числі щодо задоволення вимог щодо виконання зобов`язань за Кредитним договором не підтвердились. Отримання позивачем страхового відшкодування не вказує на те, що у Банка, як у Кредитора є безумовне право на отримання грошових коштів, отриманих як страхове відшкодування саме в рахунок погашення кредитних зобов`язань позивача.

Верховний Суд погоджується із зазначеними доводами суду апеляційної інстанції та зауважує, що мотивувальні та резолютивні частині рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду не містять висновків про права, інтереси та (або) обов`язки Банку. У свою чергу, апеляційний господарський суд також оцінив підстави для залучення Банку як третьої особи, дослідив аргументи у контексті наявності у останнього юридичного інтересу. З мотивів апеляційного господарського суду вбачається фактичне врахування наведених вище висновків Верховного Суду у контексті дослідження та не встановлення того, що Банк буде наділено новими правами чи покладено на нього нові обов`язки, або змінено наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому саме у межах зазначеної справи.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що підстава касаційного оскарження не підтвердилася, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Віндкрафт Каланчак» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі № 910/10750/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді Є. В. Краснов

(з окремою думкою)

С. К. Могил