?
ОКРЕМА ДУМКА
22 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/10750/23
судді Краснова Є. В.
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Каланчак"до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Markel Capital Limited (Маркел Кепітал Лімітед) в особі керуючого агента - Markel Syndicate Management Limited (Маркел Синдікейт Менеджмент Лімітед), 2) MS Amlin Corporate Member Limited (Ем-Ес Амлін Корпорейт Мембер Лімітед) в особі керуючого агента - MS Amlin Underwriting Limited (Ем-Ес Амлін Андеррайтінг Лімітед), 3) Aspen Underwriting Limited (Аспен Андеррайтінг Лімітед) в особі керуючого агента - Aspen Managing Agency Limited (Аспен Менеджінг Ейдженсі Лімітед), 4) Hamilton Corporate Member Limited (Гемілтон Корпорейт Мембер Лімітед) в особі керуючого агента - Hamilton Managing Agency Limited (Гемілтон Менеджінг Ейдженсі Лімітед), про стягнення 7 542 685 473,00 грн,
Верховний Суд постановою від 22.09.2026 у справі № 910/10750/23 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Віндкрафт Каланчак" (далі - ТОВ "Віндкрафт Каланчак") залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 - без змін.
Колегія суддів, погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, виходила з того, що зазначені ТОВ "Віндкрафт Каланчак" у повідомленні про страховий випадок, заяві про виплату страхового відшкодування та у позовній заяві обставини стосовно втрати застрахованого майна не є страховим випадком в розумінні пункту 6 договору, пунктів 1.24, 1.28 Умов добровільного страхування майна (далі - Умови), пунктів 4.2.22, 12.2.1 Правил добровільного страхування від воєнних ризиків та ризиків стихійних явищ від 05.11.2015 та Правил добровільного страхування майна (крім залізничного, наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та багажу) від 14.01.2016 та Правил добровільного страхування фінансових ризиків (далі - Правила).
Такий висновок колегія суддів (з посиланням на постанову Верховного Суду від 10.09.2026 у справі № 910/10742/23, прийняту за аналогічних правовідносин) зробила на підставі того, що неможливість позивача володіти, користуватись і розпоряджатись майном (неможливість здійснення володіння, користування і розпорядження застрахованим майном) внаслідок окупації території місцезнаходження застрахованого майна, не підтверджує настання страхового випадку (втрату застрахованого майна внаслідок війни) в розумінні пункту 6 договору, пунктів 1.24., 1.28. Умов, пунктів 4.2.22., 12.2.1. Правил, а також сформованого судами (на підставі перелічених положень цих актів) визначення відповідного страхового випадку.
При цьому судова колегія визнала правомірним застосування положень Правил, за якими втрата або пошкодження застрахованого майна означає несприятливу зміну його фізичного стану в результаті прямого непередбачуваного впливу на нього ззовні будь-якого шкідливого фізичного фактору.
Вважаю, що колегія суддів у даній справі дійшла передчасного висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, погодившись із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 10.09.2026 у справі № 910/10742/23, оскільки справу належало передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з огляду на таке.
Як вбачається з предмета позову та змісту позовних (стягнення страхового відшкодування у зв`язку з настанням страхового випадку - втрата майна), питання тлумачення умов договору та Правил у цій справі є визначальним, оскільки саме за наслідками такого тлумачення був зроблений висновок як судами попередніх інстанцій, так і Верховним Судом щодо поняття "втрата майна" як такого, що не є страховим випадком, адже, на думку Суду, втратою є виключно фізичне пошкодження або знищення майна, а не позбавлення власника контролю над ним внаслідок збройної агресії та окупації території місцезнаходження майна.
Зокрема, Верховний Суд у постанові від 10.09.2026 у справі № 910/10742/23 констатував, що страховим випадком - втратою застрахованого майна внаслідок війни, на якому наполягає позивач, є факт понесення страхувальником збитків внаслідок прямого непередбачуваного впливу на застраховане майно силової боротьби між двома або більше суверенними націями, що ведеться з будь-якої причини, озброєного конфлікту суверенних сил та (або) оголошених або неоголошених та відкритих ворожих актів між суверенними націями, і безпосередньо спричинені однією дією або серією дій. Іншого визначення поняття "втрата майна" у договорі та Умовах до договору, узгодженими сторонами, не передбачено. Суд підтримав застосування пункту 4.2.22 Правил, вказавши, що "під втратою або пошкодженням застрахованого майна... слід розуміти... несприятливу зміну фізичного стану застрахованого майна".
Отже, у справі № 910/10742/23 Суд, здійснюючи тлумачення умов договору та Правил на підставі статті 213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), виклав правовий висновок про те, що поняття "втрата майна" при страхуванні ризику "війна" звужується виключно до фізичного знищення або пошкодження такого майна, а втрата правомочностей володіння, користування та розпорядження майном через військову окупацію території до цього поняття не входить і страховим випадком не визнається.
Оскільки обставини справ (сторони договорів страхування, умови договорів, застосовувані Правила страхування від 14.01.2016, а також фактичні підстави позову - втрата доступу до майна внаслідок окупації Херсонської області) є аналогічними, а справи є подібними, колегія суддів у цій справі № 910/10750/23 при здійсненні тлумачення умов договору була процесуально обмежена висновками, раніше викладеними у справі № 910/10742/23.
Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
З огляду на імперативні приписи процесуального закону, колегія суддів у справі № 910/10750/23 не могла самостійно ухвалити протилежне рішення або здійснити інше тлумачення договору та Правил. Наявність правового висновку у подібній справі № 910/10742/23 була прямою та безумовною підставою для передачі даної справи на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду з метою відступу від такого висновку.
Вважаю, що висновок Верховного Суду у справі № 910/10742/23 містить суттєві недоліки у застосуванні статті 213 ЦК України, оскільки Суд здійснив надто вузьке та формальне тлумачення поняття "втрата майна".
Так, згідно з частинами третьою та четвертою статті 213 ЦК України, якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін, а також враховується мета правочину та звичаї ділового обороту.
У пункті 6 договору сторони чітко розмежували страхові випадки: пошкодження, знищення чи втрату застрахованого майна. Ототожнення "втрати" виключно зі "зміною фізичного стану" (тобто пошкодженням або знищенням) позбавляє термін "втрата" самостійного юридичного значення, що суперечить принципам системного тлумачення.
Крім того, у справі № 910/10742/23 для розкриття поняття "втрата" безпідставно застосовано пункт 4.2.22 Правил, який розкриває зміст втрати для зовсім іншого страхового ризику - "усі ризики зовнішнього впливу" (де дійсно йдеться про шкідливий фізичний фактор). Однак у цій справі предметом страхування є окремий самостійний ризик - "війна" (пункт 6.7 договору). Військові дії за своєю природою охоплюють не лише фізичне знищення або ураження майна, але й окупацію та анексію територій, що призводить до повного вибуття майна з володіння страхувальника незалежно від того, чи було воно фізично зруйноване.
Верховний Суд у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц наголошував, якщо загальні правила тлумачення за статтею 213 ЦК України не дозволяють однозначно визначити зміст умови договору, застосовується правило contra proferentem. Згідно з ним, слова договору тлумачаться проти сторони, яка їх написала. Оскільки Правила страхування розроблені виключно страховиком, будь-які неясності у розмежуванні понять "пошкодження" та "втрата майна" (у тому числі внаслідок окупації) мали бути витлумачені на користь страхувальника. Звуження судом поняття "втрати" виключно до фізичного знищення порушує цей фундаментальний принцип. Тому вважаю, що втрата контролю над майном, доступу до нього та неможливість реалізувати право власності в умовах окупації є фактичною втратою майна для позивача.
З огляду на зазначене не можу погодитися з правовим висновком, сформованим у справі № 910/10742/23. Оскільки колегія суддів у справі № 910/10750/23 була зв`язана цим висновком, справу належало передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відповідно до частини другої статті 302 ГПК України для відступу від зазначеного висновку та формування єдиної, економічно та юридично обґрунтованої практики тлумачення договорів страхування воєнних ризиків.
Суддя Єгор КРАСНОВ