ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 619/5907/25
провадження № 61-8219св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Богодухівський відділ реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жукова Валентина Михайлівна, на постанову Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року у складі колегії суддів Маміної О. В., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю. у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Богодухівський відділ реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту смерті,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, Богодухівський відділ реєстрації актів цивільного стану у Богодухівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якій просила встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 об 11 годині 00 хвилин у населеному пункті Павлівка Волноваського району Донецької області під час виконання обов`язків військової служби, а його смерть пов`язана із захистом Батьківщини.
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначала, що є дружиною ОСОБА_2 , який з 09 квітня 2022 року проходив військову службу у складі Збройних Сил України.
У листопаді 2022 року вона отримала повідомлення від ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що сержант ОСОБА_2 , 1977 року народження, під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Єгорівка Донецької області ІНФОРМАЦІЯ_3 зник безвісти.
Водночас за результатами проведеного службового розслідування було встановлено, що під час артилерійського обстрілу та штурмових дій противника в районі населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області ОСОБА_2 разом з іншими військовослужбовцями зазнав поранень, несумісних із життям, унаслідок чого загинув. Через інтенсивний вогневий вплив противника евакуація тіл загиблих військовослужбовців була неможливою, тому тіло ОСОБА_2 залишилося на тимчасово окупованій території.
Заявник також посилалася на те, що командування військової частини НОМЕР_1 повідомило її про загибель чоловіка. Населений пункт Павлівка Волноваського району Донецької області у зазначений період перебував у зоні активних бойових дій та був окупований збройними формуваннями російської федерації, що унеможливило вилучення тіла загиблого, проведення його огляду та оформлення лікарського свідоцтва про смерть.
У зв`язку з відсутністю документа встановленої форми, який підтверджує факт смерті, орган державної реєстрації актів цивільного стану не має можливості провести державну реєстрацію смерті ОСОБА_2 та видати відповідне свідоцтво про смерть.
З огляду на викладене ОСОБА_1 зазначала, що позбавлена можливості реалізувати свої особисті немайнові, майнові та соціальні права, пов`язані зі смертю чоловіка, зокрема права на оформлення спадкових прав, набуття статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця та отримання передбачених законодавством соціальних гарантій і виплат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дергачівський районний суд Харківської області у складі судді Нечипоренко І. М. рішенням від 11 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Довжик Золочівського району Харківської області, громадянина України, який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Павлівка Волноваського району Донецької області під час виконання обов`язків військової служби із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, а його смерть пов`язана із захистом Батьківщини.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що надані заявником докази у своїй сукупності підтверджують факт загибелі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 в населеному пункті Павлівка Волноваського району Донецької області під час виконання обов`язків військової служби із захисту територіальної цілісності та суверенітету України.
Суд установив, що ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та під час виконання бойового завдання потрапив під артилерійський обстріл і штурмові дії противника, унаслідок чого зазнав поранень, несумісних із життям. Зазначені обставини підтверджуються витягом із наказу командира військової частини про результати службового розслідування, повідомленням про безвісне зникнення військовослужбовця, витягом з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, матеріалами кримінального провадження, а також узгодженими між собою показаннями свідків, які безпосередньо перебували разом із ОСОБА_2 під час бойових дій та особисто бачили його загибель.
Оцінивши показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд дійшов висновку, що вони є послідовними, взаємоузгодженими та узгоджуються з іншими доказами у справі. Свідки підтвердили, що особисто бачили тіло ОСОБА_2 після отримання ним поранень, несумісних із життям, впізнали його за зовнішніми ознаками та не мали можливості здійснити евакуацію тіла через інтенсивний вогневий вплив противника.
Суд також урахував, що населений пункт Павлівка Волноваського району Донецької області на момент події перебував у зоні активних бойових дій та надалі опинився під тимчасовою окупацією, що об`єктивно унеможливило вилучення тіла загиблого, проведення необхідних медичних процедур та оформлення лікарського свідоцтва про смерть.
Відхиляючи заперечення Міністерства оборони України та органу державної реєстрації актів цивільного стану про необхідність звернення із заявою про оголошення особи померлою, суд керувався тим, що у справі наявні достатні та достовірні докази, які свідчать не про ймовірну загибель чи безвісне зникнення особи, а про факт її смерті у конкретний час та за конкретних обставин. За таких умов спірні правовідносини підлягають врегулюванню шляхом встановлення факту смерті особи в порядку статей 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а не шляхом оголошення особи померлою відповідно до статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Суд зазначив, що відсутність документа встановленої форми про смерть зумовлена виключно обставинами воєнного стану, активних бойових дій та тимчасової окупації відповідної території, а тому не може позбавляти членів сім`ї загиблого військовослужбовця права на судовий захист та реалізацію прав, пов`язаних із державною реєстрацією смерті.
Урахувавши сукупність досліджених доказів, суд дійшов висновку про доведеність факту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Павлівка Волноваського району Донецької області та про наявність правових підстав для задоволення заяви.
Харківський апеляційний суд постановою від 12 травня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнив.
Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті залишив без задоволення.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що наявні у справі докази не є достатніми та беззаперечними для встановлення факту смерті ОСОБА_2 у порядку пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що встановлення факту смерті особи можливе лише за наявності достовірних доказів, які безсумнівно підтверджують смерть особи у певний час та за певних обставин. Натомість надані заявником докази, на думку апеляційного суду, свідчать лише про зникнення ОСОБА_2 безвісти під час виконання бойового завдання в районі ведення активних бойових дій.
Апеляційний суд звернув увагу на те, що повідомлення про безвісне зникнення, відомості Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також наказ командира військової частини від 24 листопада 2022 року № 523 містять відомості саме про безвісне зникнення військовослужбовця. При цьому за результатами службового розслідування командування військової частини дійшло висновку про необхідність вважати ОСОБА_2 таким, що зник безвісти, до його оголошення померлим у встановленому законом порядку.
Оцінюючи показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів того, що зазначені особи проходили військову службу разом із ОСОБА_2 та перебували разом із ним під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_3. З огляду на це колегія суддів не визнала їхні показання достатніми для достовірного підтвердження факту смерті військовослужбовця.
Суд також урахував, що безпосередній очевидець події ОСОБА_5 , пояснення якого були покладені в основу висновку службового розслідування, у судовому засіданні не допитувався, а його письмовим поясненням командування військової частини уже надано оцінку під час прийняття рішення про визнання ОСОБА_2 таким, що зник безвісти.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів смерті ОСОБА_2 , а наведені заявником обставини можуть свідчити лише про високу ймовірність його загибелі. У зв`язку з цим належним способом судового захисту визнано звернення із заявою про оголошення фізичної особи померлою відповідно до статті 46 ЦК України, а не із заявою про встановлення факту смерті.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У червні 2026 року ОСОБА_1 через представника Жукову В. М. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року, а рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 11 грудня 2025 року залишити в силі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, а також у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22, від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23, від 24 квітня 2024 року у справі № 756/5840/23, від 11 вересня 2024 року у справі № 183/3496/24, від 25 вересня 2024 року у справі № 759/980/24, від 15 жовтня 2025 року у справі № 161/13331/24 та від 05 листопада 2025 року у справі № 944/5010/24 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та безпідставно відхилив показання допитаних судом першої інстанції свідків (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що суд апеляційної інстанції неправильно оцінив наявні у справі докази та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для встановлення факту смерті ОСОБА_2 .
Сукупність письмових доказів, зокрема матеріали службового розслідування, наказ командира військової частини від 24 листопада 2022 року № 523, відомості про обставини загибелі військовослужбовця, а також показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які безпосередньо бачили тіло загиблого після отримання ним поранень, несумісних із життям, достовірно підтверджують факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання.
На думку заявника, апеляційний суд безпідставно відмовився врахувати показання зазначених свідків, пославшись на відсутність доказів їхнього перебування разом із ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання, хоча такі обставини були перевірені судом першої інстанції під час допиту свідків. Водночас Міністерство оборони України та ІНФОРМАЦІЯ_1 не надали жодних доказів, які б спростовували їхню присутність на місці події або ставили під сумнів достовірність наданих ними показань.
Віднесення ОСОБА_2 до категорії осіб, зниклих безвісти, було зумовлене виключно неможливістю евакуації його тіла з тимчасово окупованої території, а не відсутністю відомостей про його загибель. Тому, на переконання заявника, апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 46 ЦК України про оголошення фізичної особи померлою замість положень статей 315, 317 ЦПК України щодо встановлення факту смерті особи.
Крім того, заявник наголошує, що встановлення факту смерті та оголошення особи померлою є різними за правовою природою інститутами, які спричиняють різні правові наслідки. Від встановлення факту загибелі військовослужбовця під час захисту Батьківщини залежить реалізація її прав на отримання передбачених законом соціальних виплат, одноразової грошової допомоги та оформлення спадкових прав, тоді як процедура оголошення особи померлою не забезпечує належного захисту цих прав за встановлених у справі обставин.
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 червня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дергачівського районного суду Харківської області.
29 липня 2026 року матеріали справи № 619/5907/25 надійшли до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 30 липня 2026 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 03 травня 2022 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 (а. с. 16).
Згідно з повідомленням про зниклих безвісти № 4 командир ІНФОРМАЦІЯ_5 військової частини НОМЕР_1 сержант ОСОБА_2 під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України ІНФОРМАЦІЯ_3 безвісти зник поблизу населеного пункту Єгорівка Донецької області.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24 листопада 2022 року № 523 за результатами службового розслідування установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 11 год 00 хв у населеному пункті Павлівка Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання військовослужбовці, у тому числі головний сержант ОСОБА_2 , потрапили під артилерійський обстріл та штурмові дії противника, унаслідок чого зазнали поранень, несумісних із життям, та загинули. Разом із тим зазначеним наказом ОСОБА_2 визначено вважати таким, що зник безвісти з ІНФОРМАЦІЯ_3.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 31 березня 2023 року № 90 ОСОБА_2 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, від 15 вересня 2023 року відомості про ОСОБА_2 внесені до зазначеного реєстру як про особу, яка розшукується.
За заявою ОСОБА_1 від 11 листопада 2022 року про те, що її чоловік, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_2 , не виходить на зв`язок і його місцезнаходження невідоме, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та відкрито кримінальне провадження № 12022221010000845 за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.
Суди також з`ясували, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані російською федерацією, село Павлівка Вугледарської міської територіальної громади Волноваського району Донецької області з 13 березня 2022 року перебуває під тимчасовою окупацією російської федерації.
Під час розгляду справи суд першої інстанції допитав свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_3 пояснив, що проходив військову службу разом із ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 перебував разом із ним поблизу населеного пункту Павлівка Волноваського району Донецької області. За його словами, під час інтенсивного артилерійського обстрілу ОСОБА_2 отримав тяжкі поранення, несумісні з життям. Свідок особисто бачив його тіло, впізнав загиблого за зовнішніми ознаками, а бойовий медик констатував смерть. Евакуація тіла була неможливою через щільний вогонь противника.
Свідок ОСОБА_4 показав, що проходив службу разом із ОСОБА_2 з початку повномасштабного вторгнення та був очевидцем подій ІНФОРМАЦІЯ_3 в селі Павлівка Донецької області. Він підтвердив, що особисто бачив тіло ОСОБА_2 без ознак життя, впізнав його за обличчям та вважав отримані ним поранення несумісними з життям. Через бойову обстановку евакуювати тіло загиблого також не було можливості.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу першого частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи Державної реєстрації актів цивільного стану (ДРАЦС) можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом ДРАЦСу факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).
У частинах третій та четвертій статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.
Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерством охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.
Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.
У пункті 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).
У заяві повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша та друга статті 318 ЦПК України).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.
Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан уведено з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на всій території України, дія передбаченого статтею 317 ЦПК України спрощеного порядку поширюється на встановлення юридичних фактів, які відбулися на територіях, де ведуться бойові дії або які перебувають під тимчасовою окупацією. Застосування такого порядку зумовлене насамперед тим, що на відповідних територіях часто відсутня можливість функціонування органів державної влади та отримання документів установленої форми, які посвідчують факт смерті особи.
Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені належними та допустимими доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть особи у певний час та за певних обставин.
Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути, зокрема, письмові докази, речові докази, у тому числі фото-, відео- та звукозаписи, висновки експертів, копії лікарського свідоцтва чи довідки про смерть, показання свідків, довідки військових частин або територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також відомості правоохоронних органів про зникнення особи за обставин, що загрожували її життю.
Наведений перелік доказів не є вичерпним і підлягає оцінці судами з урахуванням конкретних обставин кожної справи.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2023 року у справі № 607/1612/23, від 15 жовтня 2025 року у справі № 161/13331/24 та від 05 листопада 2025 року у справі № 944/5010/24, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі.
Разом із тим передбачений статтями 315, 317 ЦПК України порядок встановлення факту смерті особи передбачає доведеність самого факту смерті, а не лише існування обставин, за яких смерть особи є ймовірною.
За змістом статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Отже, встановлення факту смерті особи та оголошення фізичної особи померлою є різними за правовою природою інститутами. У першому випадку предметом доказування є смерть конкретної особи, яка фактично настала у певний час та за певних обставин, однак не може бути зареєстрована в установленому законом порядку. Натомість оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на встановленні обставин, які дають достатні підстави припускати її смерть за відсутності достовірного підтвердження самого факту смерті.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Установивши, що відповідно до повідомлення про зниклих безвісти № 4 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України безвісти зник, а згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 24 листопада 2022 року № 523 за результатами службового розслідування його визначено вважати таким, що зник безвісти з ІНФОРМАЦІЯ_3, апеляційний суд обґрунтовано врахував ці відомості у сукупності з іншими наявними у справі доказами.
Відомості про ОСОБА_2 також внесені до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, як про особу, яка розшукується, а за заявою ОСОБА_1 від 11 листопада 2022 року про те, що її чоловік не виходить на зв`язок і його місцезнаходження невідоме, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості та розпочато кримінальне провадження.
Водночас апеляційний суд урахував і те, що матеріали службового розслідування містять відомості, згідно з якими ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 11 год 00 хв у населеному пункті Павлівка Волноваського району Донецької області під час виконання бойового завдання військовослужбовці, у тому числі ОСОБА_2 , потрапили під артилерійський обстріл та штурмові дії противника і зазнали поранень, несумісних із життям. Проте за результатами цього ж службового розслідування командування військової частини визначило ОСОБА_2 вважати таким, що зник безвісти.
Отже, зазначені письмові докази містять відомості про обставини, які створювали безпосередню загрозу життю ОСОБА_2 та дають вагомі підстави припускати його загибель, однак водночас не усувають невизначеності щодо фактичного настання його смерті, оскільки офіційно його обліковано як особу, зниклу безвісти, та продовжено розшук.
Оцінюючи показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів проходження ними військової служби разом із ОСОБА_2 та їх перебування разом із ним під час виконання бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_3. Апеляційний суд також урахував, що ОСОБА_5 , пояснення якого були покладені в основу висновків службового розслідування та який зазначений безпосереднім очевидцем події, судом першої інстанції не допитувався.
Таким чином, апеляційний суд не обмежився посиланням на формальний статус ОСОБА_2 як особи, зниклої безвісти, а оцінив наявні у справі письмові докази та показання свідків у їх сукупності й навів мотиви, з яких не вважав їх достатніми для достовірного встановлення факту смерті ОСОБА_2 у певний час та за певних обставин.
Колегія суддів враховує, що специфіка доказування факту смерті особи під час бойових дій, перебування відповідної території під тимчасовою окупацією та об`єктивна складність отримання документів установленої форми вимагають уникнення надмірного формалізму під час оцінки доказів.
Разом із тим передбачений статтею 317 ЦПК України спеціальний порядок розгляду справ про встановлення факту смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території не змінює предмета доказування у такій справі. Для задоволення відповідної заяви суд має встановити саме факт смерті конкретної особи у певний час та за певних обставин, а не лише наявність обставин, які дають достатні підстави припускати її загибель.
Тому самі собою бойова обстановка, характер обстрілу, неможливість евакуації та інші обставини, які об`єктивно свідчать про надзвичайно високий ризик для життя особи, не підміняють необхідності встановлення на підставі сукупності належних, допустимих і достатніх доказів фактичного настання її смерті.
Посилання заявника на те, що віднесення ОСОБА_2 до категорії осіб, зниклих безвісти, було зумовлене виключно неможливістю евакуації його тіла, наведених висновків апеляційного суду не спростовує. Вирішальним для розгляду заяви про встановлення факту смерті є не сам собою офіційний статус особи, а достатність усієї сукупності доказів для достовірного встановлення факту її смерті у певний час та за певних обставин.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно не врахував показання свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , по суті зводяться до незгоди заявника з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою доказів та спрямовані на їх повторну оцінку, встановлення достовірності окремих доказів і надання одним доказам переваги над іншими, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Саме собою те, що суд першої інстанції безпосередньо допитав свідків та надав їхнім показанням іншу оцінку, не позбавляло апеляційний суд повноважень перевірити законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і за результатами оцінки доказів у їх сукупності дійти іншого висновку щодо їх достатності для встановлення обставини, яка входить до предмета доказування.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, на які посилається заявник.
Правові висновки Верховного Суду щодо необхідності врахування особливостей доказування факту смерті особи під час воєнного стану або на тимчасово окупованій території, можливості підтвердження такого факту різними засобами доказування, зокрема показаннями свідків та документами військових частин, а також недопустимості надмірного формалізму не звільняють суд від обов`язку в кожній конкретній справі оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Сам факт наявності показань свідків, матеріалів службового розслідування або документів військової частини не зумовлює автоматичного висновку про доведеність факту смерті. Вирішення цього питання залежить від змісту конкретних доказів та результатів їх оцінки в сукупності відповідно до статей 80, 89 ЦПК України.
Отже, висновки Верховного Суду, на які посилається заявник, не суперечать висновку апеляційного суду у цій справі, оскільки вони визначають можливі засоби доказування та загальні підходи до їх оцінки, але не встановлюють наперед достатність певного виду доказів для підтвердження факту смерті незалежно від конкретних обставин справи.
Колегія суддів також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази, що заявник визначає як підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389, пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Зі змісту оскаржуваної постанови відомо, що апеляційний суд дослідив та надав оцінку письмовим доказам щодо обставин зникнення ОСОБА_2 , матеріалам службового розслідування, наказам командира військової частини, відомостям Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також показанням свідків, навів мотиви їх оцінки та обґрунтував, чому не вважає їх сукупність достатньою для встановлення факту смерті. Незгода заявника з результатом такої оцінки не свідчить про недослідження доказів у розумінні пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України.
За таких обставин висновок апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту смерті ОСОБА_2 у порядку статей 315, 317 ЦПК України є обґрунтованим.
При цьому висновок апеляційного суду не означає встановлення тієї обставини, що ОСОБА_2 є живим, та не заперечує можливості його загибелі ІНФОРМАЦІЯ_3 за встановлених судами обставин. Підставою для відмови у задоволенні заяви є саме недостатність доказів для достовірного встановлення факту смерті у порядку статей 315, 317 ЦПК України.
За відсутності достатніх доказів фактичного настання смерті обставини зникнення особи під час бойових дій, які загрожували її життю та дають підстави припускати її загибель, можуть бути предметом оцінки суду в межах передбаченої законом процедури оголошення фізичної особи померлою.
Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та переважно спрямовані на повторне дослідження й переоцінку доказів, що перебуває поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Жукова Валентина Михайлівна, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 12 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров
Судді А. І. Грушицький
А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
В. В. Пророк