ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 757/76591/17
провадження № 61-7952св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Прокуратура міста Києва, Державна казначейська служба України, Національна поліція України,
треті особи: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровський районний суд міста Києва, Апеляційний суд міста Києва,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України, треті особи: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровський районний суд міста Києва, Апеляційний суд міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і прокуратури,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м Києва від 08 грудня 2022 року у складі судді Григоренко І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року в складі колегії суддів: Ратнікової В. В., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України, треті особи: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровський районний суд міста Києва, Апеляційний суд міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року, його було визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 146, частиною четвертою статті 189, статтею 353 КК України та призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 13 липня 2006 року цей вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, а кримінальну справу направлено на нове розслідування прокурору міста Києва.
У період з 23 січня 2003 року до 07 листопада 2006 року він перебував під вартою.
Обраний щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою було скасовано постановою слідчого Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 07 листопада 2006 року та змінено на підписку про невиїзд.
У серпні 2017 року він звернувся до Прокуратури міста Києва із заявою про надання інформації щодо стану додаткового досудового розслідування кримінальної справи № 18-123, проте на день звернення до суду із цим позовом відповіді не надано.
Довідкою Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України від 10 травня 2017 року підтверджується факт, що станом на дату її видачі ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не мав та в розшуку не перебував.
У зв`язку із незаконним перебуванням в місцях позбавлення волі він не мав можливості заробляти собі на життя та переживав значні моральні страждання. Перед обранням щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою мав намір працевлаштуватися, проте тривалий час був позбавлений такої можливості, а після звільнення із слідчого ізолятору тривалий час не міг знайти роботу, оскільки роботодавець не мав зацікавленості у працевлаштуванні позивача з причин його перебування у місцях позбавлення волі.
Враховуючи наведене, вважав, що він має право на відшкодування заробітку, який міг мати, але втратив з причини перебування під вартою, а також на відшкодування завданої цим моральної шкоди.
Розмір моральної шкоди згідно з висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - Київський НДІСЕ) від 18 січня 2021 року становить 648 мінімальних заробітних плат станом на час винесення рішення суду.
Посилаючись на викладене, з урахуванням уточненої позовної заяви від 25 січня 2022 року, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунка на рахунок ОСОБА_1 :
- втрачений середньомісячний заробіток у розмірі 292 500,00 грн;
- моральну шкоду в розмірі, визначеному за результатами проведення судової психологічної експертизи від 18 січня 2021 року, 648 мінімальних заробітних плат станом на момент винесення рішення суду, а саме 4 212 000,00 грн;
- витрати на проведення судової психологічної експертизи від 18 січня 2021 року у розмірі 11 767,68 грн;
- витрати на відправку відповідачам поштової кореспонденції у розмірі 261,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Суди розглядали справу неодноразово.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження неправомірності дій органів досудового слідства, заподіяння моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та діями (бездіяльністю) відповідачів.
У матеріалах справи немає відомостей про звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку з реабілітуючими обставинами, зокрема, відсутній виправдувальний вирок щодо ОСОБА_1 або рішення, яким встановлені факти незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного застосування заходів кримінального провадження та закриття кримінального провадження або кримінальної справи щодо позивача, а отже, ОСОБА_1 не є особою, яка має право на відшкодування шкоди в розумінні положень статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду».
Суд першої інстанції зазначив, що за таких обставин позовні вимоги є передчасними, а незаконність діянь (рішення, дії чи бездіяльності) таких заподіювачів шкоди, як органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є недоведеною, оскільки доказів вчинення ним дій, які суперечать нормам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів, позивач не надав.
Позивач також не надав доказів на підтвердження завершення процедури розгляду кримінальної справи щодо нього та прийняття і набрання законної сили відповідним судовим рішенням за наслідками її розгляду (закриття кримінального провадження або ухвалення вироку щодо нього) або постанови слідчого про закриття кримінальної справи, у зв`язку із чим твердження позивача про незаконне та тривале тримання його під вартою також є необґрунтованими та безпідставними.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року змінено, викладено мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року залишено без змін.
Апеляційний суд виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, що є самостійною підставою для відмови у позові. У своїх висновках апеляційний суд керувався тим, що з урахуванням предмета позову та його підстав належним відповідачем у цій справі є держава в особі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва, які у справі залучені в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 червня 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Cуд виходив з того, що апеляційний суд помилково відмовив у задоволенні позову у зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, оскільки не врахував, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, його посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, а також те, що органи, діяннями яких, на думку позивача, завдано шкоди, залучені до участі у справі як треті особи. Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів органу прокуратури чи іншого органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава.
За результатами нового апеляційного розгляду постановою Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Прокуратури міста Києва, Державної казначейської служби України, Національної поліції України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Дніпровського районного суду міста Києва, Апеляційного суду міста Києва, про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 740 471,15 грн, на відшкодування витрат, пов`язаних з розглядом справи, 261,00 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення відбулося з реабілітуючих підстав (пункт 2 статті 6 КПК України в редакції 1960 року - за відсутністю в діянні складу злочину), що підтверджується постановою слідчого ОВС СУ ГУМВС України в м. Києві Пурлінського Ю. В. від 11 березня 2010 року, тому позивач має право на відшкодування моральної шкоди, і право на таке відшкодування виникає на підставі статті 1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Додаткового визнання неправомірності дій органу прокуратури чи слідства для відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, закон не вимагає.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що належний розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , становить 740 471,15 грн (85 місяці та 19 днів х 8 647,00 грн - мінімальна заробітна плата на момент відшкодування), що відповідає принципу розумності та справедливості.
Апеляційний суд, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 , відхилив його доводи про необхідність визначення розміру моральної шкоди за наданим ним висновком експерта Київського НДІСЕ від 18 січня 2021 року. Такий висновок експерта суд не взяв за основу рішення суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а тому дійшов висновку, що витрати, пов`язані з проведення такої експертизи, не підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування втраченого середньомісячного заробітку суд апеляційної інстанції виходив з того, що в матеріалах справи немає доказів відсторонення позивача від роботи (посади) чи звільнення його з посади у зв`язку з кримінальним переслідуванням.
Апеляційний суд, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 , відхилив доводи позивача про необхідність визначення розміру моральної шкоди за наданим ним висновком експерта КНДІСЕ від 18 січня 2021 року. Такий висновок експерта судом не покладений в основу рішення суду в частині задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, а тому апеляційний суд дійшов висновку, що витрати, пов`язані з проведення такої експертизи, не підлягають відшкодуванню на користь позивача.
Короткий зміст касаційної скарги
12 червня 2026 року позивач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, та порушення норм процесуального права в частині відмови у задоволенні його вимог просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м Києва від 08 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.
У липні 2026 року матеріали справи № 757/76591/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд неповно встановив обставини справи, не взяв до уваги висновок експерта за результатами проведення судової психологічної експертизи від 18 січня 2021 року № 2631/20-25, відповідно до якого розмір грошової компенсації за завдану йому моральну шкоду становить 648 мінімальних зарплат, або 5 603 256,00 грн (8647,00 гривень х 648 мінімальних зарплат). Суд не врахував, що, перебуваючи під слідством та судом з 23 січня 2003 року до 07 листопада 2006 року, що становить 45 місяців та 15 днів, позивач безпосередньо перебував під вартою та тримався у місцях позбавлення волі, що негативно вплинуло на його життя та свідомість, оскільки з ним погано поводились працівники міліції, погрожували йому і доводили його стан до критичного, що завдало йому моральних, психічних та фізичних страждань.
Позивач зазначав, що перед обранням щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він мав намір працевлаштуватися, проте тривалий час був позбавлений такої можливості, а після звільнення із слідчого ізолятора тривалий час не міг знайти роботу, оскільки роботодавець не мав зацікавленості у його працевлаштуванні з причин його перебування у місцях позбавлення волі. Вказує, що відкрита ним у 1999 році в Чехії фірма «BELLIS INCOR s.r.o.» для підприємницької діяльності та ведення бізнесу була за законом ліквідована у 2008 році, оскільки він не мав можливості контролювати і вести діяльність по ній. За таких обставин вважає, що він має право на відшкодування заробітку, який міг мати під час тримання його під вартою, у розмірі 389 115,00 гривень (45 місяців х 8 647, 00 гривень).
Доводи інших учасників справи
У липні 2026 року представник ГУ МВС України в м. Києві - Глущенко О. М. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просила відмовити в її задоволенні та зазначала, що апеляційний суд належним чином дослідив усі зібрані у справі докази та надав їм правильну правову оцінку, отже, спір вирішено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
У липні 2026 року представник Національної поліції України - Золотухіна Г. О. подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказує, що зазначення у складі відповідачів органу державної влади - Національної поліції України, діями або рішенням якого шкоди позивачу не завдано, вочевидь свідчить про безпідставність та помилковість залучення такого органу до складу відповідачів і є окремою підставою для відмови у задоволенні позову до такого органу державної влади у спірних правовідносинах. Висновок про доведеність чи недоведеність позову, наявність підстав чи безпідставність позовних вимог має бути зроблений за участю у справі всіх належних сторін. Прочила направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Інші учасники правом на подання відзиву не скористались.
Фактичні обставини справи
У провадженні Слідчого управління ГУ МВС України в м. Києві перебувала кримінальна справа № 18-00123 за обвинуваченням ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених частиною четвертою статті 189, частиною другою статті 146 та статтею 353 КК України.
23 січня 2003 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - тримання під вартою.
Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною третьою статті 146, частиною четвертою статті 189, статтею 353 КК України, та призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Ухвалою Верховного Суду України від 13 липня 2006 року вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2004 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 02 грудня 2004 року щодо ОСОБА_1 скасовано, кримінальну справу направлено на нове розслідування прокурору м. Києва. Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено - тримання під вартою.
Постановою Слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 07 листопада 2006 року обраний щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою скасовано та змінено на підписку про невиїзд..
Згідно з довідкою Департаменту інформаційних технологій Міністерства внутрішніх справ України за обліками МВС громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 10 травня 2017 року до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. Довідка надана для оформлення на роботу.
У відзиві на позовну заяву представник Національної поліції України, заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , зазначав, зокрема, що за інформацією, наданою ГСУ НПУ, 11 березня 2010 року Заступником начальника слідчого відділу УБОЗ ГУМВС України в м. Києві Пурлінським Ю. В. кримінальну справу № 18-123 щодо ОСОБА_1 закрито на підставі пункту 2 статті 6, статті 213 КПК України (у редакції 1960 року).
Під час апеляційного розгляду справи (після скасування попереднього судового рішення) ОСОБА_1 і представник Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві надали копію постанови від 11 березня 2010 року про закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції прийняв цей доказ та вказав, що позивач ОСОБА_1 під час судового розгляду справи доводив обставини щодо закриття кримінальної справи стосовно нього, а неможливість подання до суду першої інстанції копії постанови від 11 березня 2010 року про закриття кримінальної справи № 18-00123 виникла з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Постановою слідчого ОВС СУ ГУМВС України в м. Києві Пурлінського Ю. В. від 11 березня 2010 року встановлено, що проведеним у справі досудовим слідством не здобуто достатніх доказів, які вказували б на вчинення злочинів, передбачених частиною четвертою статті 189, частиною другою статті 146 та статтею 353 КК України, зокрема, ОСОБА_1 та іншими особами в складі організованої злочинної групи. Кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за ознаками вчинення злочинів, передбачених частиною четвертою статті 189, частиною другою статті 146 та статтею 353 КК України, закрито на підставі пункту 2 статті 6 КПК України. Продовжено проведення розслідування за фактом вчинення злочинів, передбачених частиною четвертою статті 189, частини другою статті 146 та статтею 353 КК України.
Згідно з наданим позивачем висновком експерта Київського НДІСЕ від 18 січня 2021 року, складеним за заявою ОСОБА_1 , за результатами проведення психологічної експертизи моральну шкоду оцінено в розмірі 648 мінімальних заробітних плат станом на момент ухвалення рішення суду.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.
Перелік підстав, за наявності яких виникає право на відшкодування моральної та майнової шкоди відповідно до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», є вичерпним.
Відповідно до частин першої, п`ятої та шостої статті 4 вказаного Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою і третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15 виснувала, що розмір моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, необхідно визначати виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження.
Законодавство не встановлює чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач перебував під слідством та судом з 23 січня 2003 року (з часу обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою) до 11 березня 2010 року (прийняття постанови про закриття кримінальної справи за відсутністю в діянні складу злочину), що становить 85 місяців та 19 днів.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що позивач набув право на відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», оскільки закриття кримінальної справи щодо нього у вчиненні кримінального правопорушення відбулося з реабілітуючих підстав (пункт 2 статті 6 КПК України в редакції 1960 року - за відсутністю в діянні складу злочину), що підтверджується постановою слідчого ОВС СУ ГУМВС України в м. Києві Пурлінського Ю. В. від 11 березня 2010 року.
Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
У статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено з 01 січня 2026 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8 647,00 грн.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу внаслідок незаконного перебування під слідством і судом, суд апеляційної інстанції врахував глибину і тривалість моральних страждань, тривалість перебування позивача під слідством і судом, застосування у кримінальному провадженні процесуальних дій та заходів, що обмежували права позивача, а також принципи пропорційності, розумності та справедливості.
Встановивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 85 місяців та 19 днів, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відшкодування йому моральної шкоди за рахунок держави у мінімальному розмірі, визначеному законодавством, що у цьому випадку становить 740 471,15 грн, та обґрунтовано з урахуванням норм статті 110 ЦПК України виходив з того, що визначений ним мінімальний розмір відшкодування є доволі значним і може вважатися достатнім для розумного задоволення потреб позивача і не призведе до його безпідставного збагачення.
З такими висновками погоджується Верховний Суд і не бере до уваги доводи касаційної скарги позивача про наявність підстав для стягнення на його користь моральної шкоди у більшому розмірі, ніж встановлено законом, та з врахуванням розміру відшкодування, визначеного у висновку експерта Київського НДІСЕ від 18 січня 2021 року.
Верховний Суд також погоджується з висновками апеляційного суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування втраченого позивачем заробітку з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій.
Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 вказаного Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення (частина перша статті 4 вищевказаного Закону).
Пунктом 8 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, передбачено, що згідно з частиною першою статті 4 Закону розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення. Розмір цих сум обчислюється виходячи з середньомісячного заробітку громадянина до вчинення щодо нього незаконних дій з заліком заробітку (інших відповідних доходів), одержаного за час відсторонення від роботи (посади), відбування кримінального покарання або адміністративного стягнення у вигляді виправних робіт.
У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції установив, і цього не заперечував позивач, що перед обранням щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою він не працював, мав лише намір працевлаштуватися. Також позивач не надав доказів на підтвердження існування обставин, які об`єктивно заважали та (або) унеможливлювали його працевлаштування після звільнення з-під варти у листопаді 2006 року.
Позивач не довів, що його відсторонено від роботи чи посади або звільнено у зв`язку із кримінальним переслідуванням, і доказів на підтвердження таких обставин не надав, що виключає можливість для відшкодування (повернення) йому заробітку шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Посилання у касаційній скарзі на те, що відкрита позивачем у 1999 році в Чехії фірма «BELLIS INCOR s.r.o.» для підприємницької діяльності та ведення бізнесу була за законом ліквідована у 2008 році, оскільки він не мав можливості контролювати і вести діяльність по ній, у зв`язку з перебуванням під вартою, Верховний Суд до уваги не бере, оскільки на такі обставини позивач не посилався ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції.
За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог відшкодування втраченого заробітку.
Не заслуговують на увагу посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17. Висновки апеляційного суду у справі, яка переглядається, з урахуванням оцінки доказів і встановлених на їх підставі конкретних обставин, не суперечать висновкам, які наведені у цій постанові.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не впливають на законність і обґрунтованість ухваленої цим судом постанови.
За своїм змістом аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками суду щодо оцінки доказів, які він надав на підтвердження завдання йому моральної шкоди у більшому розмірі, ніж визначив суд, і на підтвердження втрати ним заробітку (доходів), проте ці доводи спрямовані на доведення необхідності переоцінки вже оцінених судом доказів в тому контексті, у якому заявник вважає їх оцінку правильною, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун