ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 305/2140/21
провадження № 61-12688 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Осіяна О. М. (суддя-доповідач),
суддів: Коломієць Г. В., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Закарпатської обласної держаної адміністрації,
відповідачі: Рахівська районна державна адміністрація Закарпатської області, ОСОБА_1 ,
третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Ясінянське лісомисливське господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури на постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року Закарпатська обласна прокуратура, яка діє в інтересах держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації, звернулася до суду з позовом до Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області, ОСОБА_1 , третя особа - державне підприємство «Ясінянське лісомисливське господарство» (далі - ДП «Ясінянське ЛМГ»), про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що розпорядженням голови Рахівської районної державної адміністрації «Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, за межами населених пунктів» від 08 серпня 2007 року № 480 надано ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів. На підставі вказаного розпорядження на замовлення ОСОБА_1 філією «Геопростір-1» приватного підприємства «Геопростір» виготовлено технічну документацію по землеустрою, за результатами розгляду якої головою Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області видано розпорядження «Про затвердження технічних документацій із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність за межами населених пунктів» від 21 вересня 2007 року № 367, яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 та, для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту в урочищі «Млаки» («Зимір») на території Лазещинської сільської ради Рахівського району Закарпатської області.
05 листопада 2007 року Рахівською районною державною адміністрацією Закарпатської області видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 536766 з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею по 0, 8515 га, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № [номер приховано]-0107070800153.
Позивач вказував, що розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 21 вересня 2007 року № 367 видане з порушенням вимог земельного законодавства, а саме статей 20, 56, 84, 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 31, 57 Лісового кодексу України (далі -ЛК України), що призвело до вибуття з державної власності земельної ділянки лісогосподарського призначення та позбавлення права ДП «Ясінянське ЛМГ» на користування цією земельною ділянкою.
Так, згідно з висновком експерта від 21 липня 2020 року № 15/59, складеним за результатами проведення земельно-технічної експертизи в рамках кримінального провадження № 42020071160000003 від 14 січня 2020 року, встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 частково накладається (орієнтовна площа накладення складає 0, 312 га) на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000378, виданого 18 грудня 1996 року на підставі розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 18 грудня 1996 року № 360.
Водночас, погодження на вилучення з постійного користування ДП чи філії «Ясінянське ЛМГ» земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 не надавалось, така земельна ділянка знаходиться в лісовому фонді філії ДП «Ясінянське ЛМГ». У розпорядженні голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 21 вересня 2007 року № 367 відсутні відомості про вилучення земельної ділянки у землекористувача - ДП «Ясінянське ЛМГ».
Крім того, позивач зазначав, що станом на момент виникнення спірних правовідносин районні державні адміністрації мали повноваження лише щодо передачі у власність земельних лісових ділянок, площею до 1 га, лише у межах сіл, селищ, міст районного значення. Повноваження щодо розпорядження земельними лісовими ділянками за межами населених пунктів належали обласним державним адміністраціям.
Водночас, Рахівською районною державною адміністрацією Закарпатської області під час вирішення питання про затвердження технічної документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , за відсутності на це відповідних повноважень, земельну ділянку віднесено до земель сільськогосподарського призначення, питання про зміну її цільового призначення не вирішувалось, висновки органу виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища з цього питання не надавались.
Таким чином, розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 21 вересня 2007 року № 367, а також виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 536766 від 05 листопада 2007 року, є незаконними та підлягають скасуванню.
Позивач також вказував, що 04 травня 2023 року ОСОБА_1 здійснено поділ спірної земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 на дві земельні ділянки: з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, площею 0, 83 га, та з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0147, площею 0, 0215 га.
16 листопада 2023 року ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, площею 0, 83 га, в результаті якого сформовано дві земельні ділянки: з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, та кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га.
Відповідно до інформації, отриманої від Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання (ВО «Укрдержліспроект») (лист № 04-1098 від 06 листопада 2023 року), а також інформації (скриншотів) з кадастрової карти Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, яка існувала до поділу її на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150 та [номер приховано]:03:002:0151, частково накладається на землі лісогосподарського призначення, зокрема на землі кварталу 7 Лазещинського лісництва ДП «Ясінянське ЛМГ».
Позивач вказував, що перебування земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150 та [номер приховано]:03:002:0151 у власності ОСОБА_1 створює перешкоди Закарпатській обласній державній адміністрації у володінні, користуванні та розпорядженні вказаними земельними ділянками лісогосподарського призначення, у зв`язку з чим порушені права та законні інтереси держави у цих правовідносинах підлягають захисту шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельні ділянки у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації.
Крім того, з метою ефективного захисту та поновлення прав держави, належним та ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є також скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаних земельних ділянок.
Ураховуючи викладене, Закарпатська обласна прокуратура, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила суд:
- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області «Про затвердження технічних документацій із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність за межами населених пунктів» від 21 вересня 2007 року № 367, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 га;
- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №536766 від 05 листопада 2007 року, яким посвідчується право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 га, для ведення особистого селянського господарства, ринковою вартістю 1 787 469 грн;
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації;
- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га, у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації;
- визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, для ведення особистого селянського господарства;
- визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га, для ведення особистого селянського господарства, а також стягнути з відповідача судові витрати у справі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 31 жовтня 2023 року до участі у справі залучено правонаступника третьої особи ДП «Ясінянське ЛМГ» - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України») в особі філії «Ясінянське ЛМГ» ДСГП «Ліси України».
Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2024 року у складі судді Марусяк М. О. позов Закарпатської обласної прокуратури задоволено.
Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації «Про затвердження технічних документацій із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність за межами населених пунктів» від 21 вересня 2007 року № 367, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 га.
Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 536766 від 05 листопада 2007 року, яким посвідчується право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 га, для ведення особистого селянського господарства, ринковою вартістю 1 787 469 грн.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га, у власність держави в особі Закарпатської обласної державної адміністрації.
Визнано незаконною та скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, для ведення особистого селянського господарства.
Визнано незаконною та скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га, для ведення особистого селянського господарства.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Рахівська районна державна адміністрація Закарпатської області не мала правових підстав для передання земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 га, у приватну власність ОСОБА_1 , оскільки ця земельна ділянка частково накладається на землі лісогосподарського призначення та перебувала в користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», при цьому рішення про її вилучення з постійного користування зазначеного підприємства та про зміну цільового призначення земельної ділянки уповноважені органи не приймали.
Суд зауважив, що на час виникнення спірних правовідносин повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою лісогосподарського призначення належали до компетенції Закарпатської обласної державної адміністрації. Отже, розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації від 21 вересня 2007 року № 367, яким затверджено технічну документацію із землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 га, видане з порушенням статей 20, 56, 84, 149 ЗК України, статей 31, 57 ЛК України, тому підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Також підлягає визнанню недійсним та скасуванню виданий ОСОБА_1 на підставі цього розпорядження державний акт на право власності на земельну ділянку від 05 листопада 2007 року.
При цьому суд зауважив, що визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади, на підставі якого відповідна земельна ділянка незаконно була передана у приватну власність, а також визнання недійсним відповідного державного акта на право власності на земельну ділянку є пропорційним і належним способом відновлення порушених інтересів держави у вказаному спорі. Позов обласної прокуратури відповідає загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також суд зазначив, що зайняття земельних ділянок лісового фонду з порушенням ЗК України та ЛК України слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, у зв`язку з чим у таких правовідносинах ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання повернути земельну ділянку.
Суд встановив, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 8515 га, яка спочатку була предметом позову у цій справі, поділена на три земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га, та [номер приховано]:03:002:0147, площею 0, 0215 га, при цьому на землі лісогосподарського призначення частково накладаються лише земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, та [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га.
Таким чином, суд дійшов висновку, що, з огляду на часткове накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, прокурор звернувся з належною та ефективною вимогою, а саме з негаторним позовом про повернення земельних ділянок, який може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця земельних ділянок.
Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно значущого питання повернення земельних ділянок у державну власність, що беззаперечно становить суспільний інтерес.
Одночасно підлягають задоволенню й вимоги про визнання незаконною та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га, та [номер приховано]:03:002:0147, площею 0, 0215 га.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2024 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не зазначив та не довів належними, допустимими, достатніми доказами площу, параметри, конфігурацію часткового накладення земельних ділянок відповідачки на земельну ділянку лісогосподарського призначення, не надав висновку експерта, підготовленого на замовлення учасника справи, а також не заявляв клопотання у суді першої інстанції про призначення експертизи на підставі ухвали суду.
Апеляційний суд зауважив, що належний спосіб захисту у контексті порушеного права позивача може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення. При цьому позивач має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо.
Також апеляційний суд вказав, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу державної влади та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання якої у власність ОСОБА_1 не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.
Апеляційний суд констатував, що оскільки спірні земельні ділянки вибули з володіння держави поза її волею, а право власності на них зареєстровано за відповідачкою, заявлений прокурором негаторний позов не спрямований на ефективне відновлення порушеного права держави на спірні земельні ділянки. Належним способом захисту порушеного права позивача у цій справі слугуватиме віндикаційний позов, а саме позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається.
У цьому контексті апеляційний суд зауважив, що витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій її фактичного реєстраційного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення органу державної влади, а також пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також апеляційний суд зауважив, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, за умови його невідповідності закону, не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника, їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Водночас, судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 жовтня 2025 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури Горковенко М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 16 жовтня 2024 року.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених: у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 756/5081/14-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 756/5080/14-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 16 червня 2020 року у справі № 554/9719/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16, від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 23 червня 2021 року у справі № 676/62/17, від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 06 липня 2022 року у справі № 372/1688/17, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 01 серпня 2022 року у справі № 914/3296/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 367/5171/17, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 31 січня 2023 року у справі № 924/504/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 940/751/20, від 01 серпня 2024 року у справі № 369/5621/19, від 16 жовтня 2024 року у справі № 676/4211/21, від 12 листопада 2024 року у справі № 906/1290/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 676/4253/21, від 11 грудня 2024 року у справі № 369/5810/23.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 305/2140/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
18 листопада 2025 року справа № 305/2140/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме статей 16, 21, 391 ЦК України, статей 20, 84, 122, 149, 152 ЗК, статті 57 ЛК України, статей 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», порушив норми процесуального права, а саме статей 76-79, 89, 259, 263, 264 ЦПК України.
Апеляційний суд не надав оцінку наданим прокурором доказам, які в сукупності підтверджують часткове накладення земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150 та [номер приховано]:03:002:0151, які виникли в результаті поділу відповідачкою земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ», зокрема не дослідив висновок експерта від 21 липня 2020 року № 15/59, складений за результатами проведення земельно-технічної експертизи в рамках кримінального провадження № 42020071160000003, яким встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 частково накладається (орієнтовна площа накладення складає 0, 312 га) на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ». При складанні вказаного висновку експертом досліджувались викопіювання з картографічних матеріалів планшету лісовпорядкування ДП «Ясінянське ЛМГ» з нанесенням на них меж спірної земельної ділянки, а також матеріали лісовпорядкування (проект організації і розвитку лісового господарства, таксаційні карти тощо) ДП «Ясінянське ЛМГ» та матеріали топографо-геодезичних робіт по виносу меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) із зазначенням на графічних матеріалах меж земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ».
Апеляційний суд безпідставно не врахував у спірних правовідносинах роздруківки (скріншоти) із публічної кадастрової карти України із Державного земельного кадастру та фрагмент картографічних матеріалів з нанесеними межами кварталу 7 Лазещинського лісництва ДП «Ясінянське ЛМГ» за матеріалами лісовпорядквання 2010 року та межами земельної ділянки за наданими координатами.
Також апеляційний суд не надав оцінку інформації, отриманої від Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» (лист № 04-1098 від 06 листопада 2023 року) із якої вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, яка існувала до поділу її на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150 та [номер приховано]:03:002:0151, частково накладається на землі лісогосподарського призначення, зокрема, на землі кварталу 7 Лазещинського лісництва ДП «Ясінянське ЛМГ».
Звертає увагу на те, що відомості щодо розташування земель лісового фонду, надані ВО «Укрдержліспроект», як єдиним на території України суб`єктом, що виконує лісовпорядні роботи, є належними, оскільки об`єднання володіє інформацією про лісовпорядкування (постанова Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16).
Апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для скасування розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації від 21 вересня 2007 року № 367, адже такий спосіб захисту, як визнання незаконним та скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, прямо передбачений законом, зокрема, статтею 21 ЦК України, частиною третьою статті 152 ЗК України, та є необхідним і ефективним для поновлення права державної власності на землі лісогосподарського призначення, а вимога прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок є належною та ефективною поряд із іншими вимогами негаторного характеру.
Звертає увагу на те, що зайняття земельних ділянок лісового фонду шляхом часткового накладення треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.
Вважає, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку доказам і обставинам справи, які підтверджують часткове накладення земельних ділянок відповідачки за рахунок земель лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України», зробив обґрунтований висновок, що ефективним та належним способом захисту порушених прав держави в особі Закарпатської обласної держаної адміністрації є пред`явлення негаторного позову про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками шляхом зобов`язання відповідачки повернути спірні земельні ділянки у державну власність в особі Закарпатської обласної держаної адміністрації, що призведе до поновлення прав держави на землі лісогосподарського призначення, можливості використовувати спірні земельні ділянки за їх цільовим призначенням.
Відтак суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення про задоволення позову Закарпатської обласної прокуратури, яке помилково скасовано судом апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
10 листопада 2025 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_1 - адвокат Неште А. І. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.
Відзив обґрунтований посиланням на те, що апеляційний суд правильно застосував норма матеріального права та практику Верховного Суду при вирішенні спірних правовідносин.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Розпорядженням голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області «Про надання дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, за межами населених пунктів» від 08 серпня 2007 року № 480 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів (а. с. 25, 26, т. 1).
На підставі вказаного розпорядження філією «Геопростір-1» приватного підприємства «Геопростір» на замовлення ОСОБА_1 виготовлено технічну документацію по землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020.
За результатами розгляду технічної документації головою Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області видано розпорядження «Про затвердження технічних документацій із землеустрою та передачу земельних ділянок у власність за межами населених пунктів» від 21 вересня 2007 року № 367, яким передано у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею по 0, 8515 га, для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту в урочищі «Млаки» («Зимір») на території Лазещинської сільської ради Рахівського району (а. с. 27, т. 1).
05 листопада 2007 року Рахівською районною державною адміністрацією Закарпатської області видано ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 536766 з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею по 0, 8515 га, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № [номер приховано]-0107070800153 (а. с. 38, т. 1).
12 листопада 2021 року відповідну інформацію внесено до Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки. Однак, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 листопада 2021 року № 284356208, відомості про речові права на вищевказану земельну ділянку до реєстру не внесено.
Відповідно до акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 13 листопад 2019 року № 1292-ДК/1143/АП/09/01/-19, складеного державним інспектором Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області за результатами проведення планової перевірки, земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 передано у приватну власність без вилучення у землекористувача - ДП «Ясінянське ЛМГ».
Відповідно до земельно-технічної експертизи від 21 липня 2020 року № 15/59, проведеної в рамках кримінального провадження № 42020071160000003 від 14 січня 2020 року, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 частково накладається (орієнтовна площа накладення складає 0, 312 га) на земельну ділянку лісогосподарського призначення, що перебуває у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ». Висновок експерта сформований за результатами дослідження викопіювання з картографічних матеріалів планшету лісовпорядкування ДП «Ясінянське ЛМГ» з нанесенням на них меж вказаної земельної ділянки, матеріалів лісовпорядкування (проект організації і розвитку лісового господарства, таксаційні карти тощо) ДП «Ясінянське ЛМГ» та матеріалів топографо-геодезичних робіт по виносу меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості) із зазначенням на графічних матеріалах меж земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛГ».
Згідно з висновком про оціночну вартість земельної ділянки від 04 листопада 2021 року, оціночна вартість земельної ділянки, розташованої за адресою: Закарпатська область, Рахівський район, за межами населеного пункту Лазещина, урочище «Млаки» за кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, становить 1 787 469 грн.
04 травня 2023 року ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020, площею 0, 08515 га, на дві земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0146, площею 0, 83 га, та [номер приховано]:03:002:0147, площею 0, 0215 га.
16 листопада 2023 року ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, площею 0, 83 га, на дві земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, та [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га. Вказане підтверджується витягами з Державного земельного кадастру від 04 травня 2023 року № НВ-180[телефон приховано] та НВ-180[телефон приховано] та від 16 листопада 2023 року № НВ-350[телефон приховано], НВ-350[телефон приховано], інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 11 квітня 2024 року № 373933940, № 373933831, № 373933445 та № 373933637, а також фотокопіями (скриншотами) з кадастрової карти Державного земельного кадастру.
Згідно з інформацією, наданою Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням (ВО «Укрдержліспроект») від 06 листопада 2023 року № 04-1098), земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, що існувала до поділу її на земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150 та [номер приховано]:03:002:0151, частково накладається на землі лісогосподарського призначення, зокрема, на землі кварталу 7 Лазещинського лісництва ДП «Ясінянське ЛМГ». Натомість, земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0147 не накладається на землі лісогосподарського призначення.
Часткове накладання земельних ділянок з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, та [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га, на землі лісогосподарського призначення підтверджується також інформацією (скриншотами) з кадастрової карти Державного земельного кадастру.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційна скарга заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначила, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18).
Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (пункт 14)).
За змістом статті 14 Конституції України, статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до статті 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).
Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальні та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення (стаття 56 ЗК України).
Стаття 57 ЗК України закріплює особливості використання земель лісогосподарського призначення.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 належить до земель лісогосподарського призначення та перебувала у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України». При цьому зазначене підприємство не надавало погоджень (дозволів) на вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, а проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки, цільове призначення якої змінювалося, не погоджувалися.
Водночас у 2007 році всупереч вимогам земельного та лісового законодавства зазначену земельну ділянку було передано у приватну власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства, а 05 листопада 2007 року відповідачка отримала державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.
04 травня 2023 року ОСОБА_1 здійснено поділ земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0020 на дві земельні ділянки: з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, площею 0, 83 га, та з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0147, площею 0, 0215 га, а 16 листопада 2023 року -поділ земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0146, площею 0, 83 га, в результаті якого сформовано дві земельні ділянки: з кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0150, площею 0, 68 га, та кадастровим номером [номер приховано]:03:002:0151, площею 0, 15 га.
Звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, прокурор посилався на те, що земельні ділянки з кадастровими номерами [номер приховано]:03:002:0150 та [номер приховано]:03:002:0151 частково накладається на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «Ясінянське ЛМГ», правонаступником якого є ДСГП «Ліси України». З огляду на це прокурор зазначав про наявність підстав для усунення державі перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та державного акта на право власності на земельну ділянку, а також зобов`язання повернути спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок що, на його переконання, відповідає негаторному позову як належному способу захисту порушеного права.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14 (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (провадження № 14-364цс19).
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункти 70, 71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18) зазначила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника - позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17).
Також Велика Палата Верховного Суду виснувала те, що з огляду на приписи статей 387 і 388 ЦК України на можливість витребування власником земельних ділянок не впливає їхній поділ та/або об`єднання. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
Для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19).
Визнання недійсним державного акта також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).
Верховний Суд у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 305/28/24 (провадження № 61-9390св25) також зазначив, що не може вважатися належним і правомірним такий спосіб захисту, який спричиняє втручання у право власності на майно, щодо якого відсутній спір. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу державної влади та повернення сторін у попередній стан призводить до позбавлення відповідача права власності не лише на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку лісогосподарського призначення, а й на ту її частину, яка не є спірною та правомірність набуття у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Витребування земельної ділянки у власність держави потребує оцінки добросовісності дій фактичного володільця, який набув право власності на спірну земельну ділянку на підставі рішення органу державної влади, а також оцінки пропорційності втручання у його право власності відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є віндикаційний позов, а саме позов про витребування тієї частини земельної ділянки, яка фактично накладається.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Якщо право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (провадження № 14-651цс18)).
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та всупереч принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Держава, в інтересах якої прокурор звернувся до суду, не є володільцем спірної земельної ділянки, але як власник має право володіння нею (частина перша статті 317 ЦК України). Тому права держави підлягають захисту шляхом витребування такої ділянки з володіння кінцевого набувача. Статус володільця у держави буде відновлений у разі задоволення вимог у частині витребування на її користь спірної земельної ділянки та внесення до відповідного державного реєстру запису про право власності держави на цю ділянку.
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірних земельних ділянок, у контексті зазначених обставин справи, не спрямований на ефективне відновлення права держави на спірні земельні ділянки лісового фонду.
Також суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельних ділянок, що накладаються на земельну ділянку лісогосподарського призначення, з чужого незаконного володіння останнього набувача.
При цьому апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що прокурор має довести площу, параметри, конфігурацію часткового накладення спірних земельних ділянок на земельну ділянку лісогосподарського призначення, після чого вони можуть бути витребувані від особи, яка незаконно заволоділа такими земельними ділянками.
Крім того, апеляційний суд правильно зазначив про те, що спірні земельні ділянки мають бути ідентифіковані, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).
Аргументи касаційної скарги про те, що належним способом захисту прав держави на спірні землі лісогосподарського призначення є негаторний позов, Верховний Суд відхиляє, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений виключно володільцем майна (виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння), яким держава в особі Закарпатської обласної держаної адміністрації, в інтересах якої прокурором був пред`явлений цей позов, наразі не є.
Натомість, як свідчать матеріали справи, що переглядається, дійсними володільцем спірних земельних ділянок є саме відповідачка ОСОБА_1 . Тому прокурор, який діє в інтересах держави як власника спірного майна, з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати таке майно від особи, яка є останнім його набувачем, та в такому випадку має бути заявлена вимога саме про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 756/5081/14-ц, від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 756/5080/14-ц, від 01 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17, від 16 червня 2020 року у справі № 554/9719/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19, у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 361/6826/16, від 06 квітня 2021 року у справі № 380/375/17, від 23 червня 2021 року у справі № 676/62/17, від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17, від 06 липня 2022 року у справі № 372/1688/17, від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20, від 01 серпня 2022 року у справі № 914/3296/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 367/5171/17, від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19, від 31 січня 2023 року у справі № 924/504/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 940/751/20, від 01 серпня 2024 року у справі № 369/5621/19, від 16 жовтня 2024 року у справі № 676/4211/21, від 12 листопада 2024 року у справі № 906/1290/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 676/4253/21, від 11 грудня 2024 року у справі № 369/5810/23 є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить і встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є іншими ніж у справі, яка переглядається. У цій справі апеляційний суд виходив з конкретних обставин справи з урахуванням наданих сторонами доказів.
У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання у касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тому, що спірні земельні ділянки вибули з власності держави без відповідної правової підстави та без згоди їх користувача, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції про обрання прокурором неналежного способу захисту порушеного права держави на спірні земельні ділянки, що є самостійною підставою для відмови в позові.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що суд порушив норми матеріального чи процесуального права.
Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
З урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. М. Осіян
Судді: Г. В. Коломієць
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк
В. В. Шипович