ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року Справа №160/18997/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
03.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 02.07.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , щодо нездійснення нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2016 по 27.08.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ та нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію гpoшoвoгo забезпечення за період з 05.03.2016 по 27.08.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку iндeкcaцiї грошового забезпечення - січень 2008 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплати в повному розмірі індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 05.03.2016 по 27.08.2016 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за періоди з 05.03.2016 по 27.08.2016 включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 05.03.2016 по 27.08.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Означені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділу обробки інформації - заступника командира військової частини НОМЕР_1 та перебував на грошовому забезпеченні, фінансування якого здійснювалося військовою частиною НОМЕР_2 . Саме зазначений період визначений позивачем як спірний після виправлення технічної описки в позовній заяві. Позивач зазначає, що під час проходження військової служби йому виплачувалося грошове забезпечення, яке відповідно до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягало індексації у встановленому законом порядку. Водночас за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року індексація грошового забезпечення йому фактично не нараховувалася та не виплачувалася. З метою з`ясування обставин нарахування індексації та відновлення порушеного права 05.06.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом, у якому просив надати інформацію щодо розміру та коефіцієнтів індексації, застосованих під час нарахування його грошового забезпечення, повідомити про нарахування та виплату індексації за відповідний період, а у разі її невиплати - здійснити відповідне нарахування та виплату. У відповідь на зазначене звернення військовою частиною НОМЕР_1 було повідомлено про відсутність нарахованої індексації за спірний період. Зокрема, згідно з наданими позивачу відомостями за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року сума нарахованої індексації грошового забезпечення становила 0,00 грн. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки індексація грошового забезпечення є встановленою законом державною гарантією, має систематичний характер та є складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а тому її не нарахування з мотивів особливостей фінансування військової частини не може призводити до позбавлення військовослужбовця гарантованого законом права. На переконання позивача, під час визначення належної йому суми індексації за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року відповідачами неправильно застосовано положення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Позивач наголошує, що для обчислення індексу споживчих цін з метою проведення індексації його грошового забезпечення у зазначений період мав застосовуватися січень 2008 року як місяць останнього підвищення тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовців. При цьому позивач виходить із того, що зміна окремих складових його грошового забезпечення, виплата премій, надбавок та інших додаткових видів грошового забезпечення не змінювала місяця, з якого належало обчислювати індекс споживчих цін, оскільки визначальним відповідно до Порядку №1078 є саме підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, а не збільшення загального розміру грошового забезпечення за рахунок інших його складових. Відтак позивач стверджує, що протягом спірного періоду відповідачами не було належним чином виконано встановлений законом обов`язок щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, внаслідок чого порушено його право на отримання грошового забезпечення у повному розмірі. З огляду на викладене позивач звернувся до суду за захистом порушеного права, вимагаючи визнати протиправною бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року та зобов`язати здійснити її нарахування і виплату із застосуванням відповідного механізму, передбаченого Порядком №1078.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 06.07.2026 року передана судді Пруднику С.В.
08.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
У встановлений ухвалою суду від 08.07.2026 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
15.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 : письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (або не виплати) індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2016 по 27.08.2016 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази слід подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 14.08.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
05.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду продовжено строк розгляду даної справи на 30 днів.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яка з 01.09.2014 року перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .
Зокрема, з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2016 року №36 убачається, що майора ОСОБА_1 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_4 (по особовому складу) від 20.01.2016 року №6 на посаду начальника відділу обробки інформації - заступника командира військової частини, який прибув із військової частини НОМЕР_5 , з 05.03.2016 року зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , на всі види забезпечення та визнано таким, що з 05.03.2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків.
Цим же наказом визначено виплачувати позивачу щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 450 % посадового окладу, щомісячну надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 % посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, оклад за військовим званням «майор» у розмірі 125,00 грн, надбавку за вислугу років у розмірі 25 %, а також додаткову винагороду у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що початком проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 у межах спірних правовідносин є 05.03.2016 року.
Як зазначено позивачем та підтверджується наданими ним документами, військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділу обробки інформації - заступника командира військової частини він проходив з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року.
З наявної у матеріалах справи довідки військової частини НОМЕР_2 про щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року вбачається, що протягом зазначеного періоду позивачу здійснювалося нарахування грошового забезпечення, до складу якого входили посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за виконання особливо важливих завдань, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, премія та інші передбачені виплати.
Разом із тим із матеріалів справи вбачається, що індексація грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року позивачу фактично не нараховувалась та не виплачувалась, а її розмір визначено у сумі 0,00 грн.
Вважаючи, що при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період проходження військової служби відповідачами не було забезпечено реалізацію передбаченого законом права на індексацію грошового забезпечення, позивач у 2026 році звернувся до військової частини НОМЕР_1 з метою отримання відповідної інформації та проведення належних виплат.
Так, 05.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію, в якому зазначив, що проходив службу на посаді начальника відділу обробки інформації - заступника командира військової частини НОМЕР_1 , та просив повідомити, який розмір індексації (коефіцієнти індексації) застосовувався при нарахуванні його грошового забезпечення за відповідний період, надати інформацію щодо нарахування та виплати індексації, а у випадку її невиплати - здійснити нарахування та виплату.
Крім того, у вказаному зверненні позивач просив провести нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період проходження служби із застосуванням положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
За результатами розгляду звернення позивачу надано відповідь військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2026 року №329.
Зі змісту отриманої відповіді та доданих до неї матеріалів позивач установив, що за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року індексація його грошового забезпечення визначена у розмірі 0,00 грн, тобто фактично не була нарахована та виплачена.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що за вказаний період відповідачами було проведено нарахування індексації грошового забезпечення позивача із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів) та здійснено виплату відповідних сум.
Судом також установлено, що предметом спірних правовідносин є саме період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року, тобто період проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , за який останній вважає порушеним своє право на отримання індексації грошового забезпечення.
При цьому вимоги позивача фактично складаються з двох взаємопов`язаних, однак різних за правовою природою складових: щодо не нарахування та невиплати поточної індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як місяця, від якого має здійснюватися обчислення індексу споживчих цін, та щодо застосування до цього ж періоду механізму так званої «індексації-різниці», передбаченого абзацами четвертим-шостим пункту 5 Порядку №1078.
Отже, спір між сторонами виник у зв`язку з тим, що за час проходження позивачем військової служби з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року індексація його грошового забезпечення була визначена у розмірі 0,00 грн, тоді як позивач вважає, що відповідачами не було належним чином застосовано приписи Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не нарахування та невиплати йому належної індексації грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року та таким чином порушеним своє право на належне грошове забезпечення під час проходження військової служби, звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Предметом спору у цій справі є правомірність не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року, а також наявність підстав для зобов`язання відповідачів здійснити відповідне нарахування та виплату і виплатити компенсацію втрати частини доходів.
Суд ураховує, що саме період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року є спірним, оскільки допущена у первісній позовній заяві описка щодо зазначення кінцевої дати «27.08.2026» була виправлена позивачем заявою про усунення недоліків.
Матеріалами справи підтверджено, що у зазначений період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділу обробки інформації -заступника командира військової частини, а військова частина НОМЕР_1 з 01.09.2014 року перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 .
05.06.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення. Листом від 01.07.2026 року №329 позивача повідомлено, що за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року сума індексації становила 0,00 грн. Отже, фактично індексація грошового забезпечення за спірний період позивачу не була виплачена.
Щодо права позивача на індексацію грошового забезпечення.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За змістом статті 2 Закону України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними у гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Індексація доходів населення належить до державних соціальних гарантій, спрямованих на підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів в умовах зростання цін.
Механізм проведення індексації визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Пунктом 2 Порядку №1078 прямо передбачено, що індексації підлягає, серед іншого, грошове забезпечення військовослужбовців.
Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовця є встановленою законом державною гарантією, а її нарахування у разі настання передбачених законом умов не залежить від розсуду відповідної військової частини.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що індексація грошового забезпечення має систематичний характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності грошового забезпечення внаслідок зростання споживчих цін.
Відсутність бюджетного фінансування сама по собі не може бути правовою підставою для позбавлення особи гарантованої законом виплати. Аналогічний підхід щодо індексації грошового забезпечення відображено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17, на яку посилається позивач.
Щодо січня 2008 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 було змінено механізм проведення індексації, у зв`язку із чим із 01.12.2015 року визначальним для обчислення індексу споживчих цін стало підвищення тарифної ставки (посадового окладу).
За правилами пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці такого підвищення приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення.
Отже, після внесення відповідних змін Порядок №1078 не пов`язує зміну місяця, з якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін, із самим фактом прийняття військовослужбовця на службу, переведенням його до іншої військової частини або збільшенням окремих додаткових складових його грошового забезпечення.
Визначальним є підвищення саме посадового окладу за відповідною посадою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294, яка набрала чинності 01.01.2008 року, були затверджені нові схеми посадових окладів військовослужбовців. Наступне нормативне підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося лише з 01.03.2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704.
Таким чином, у період між січнем 2008 року та березнем 2018 року посадові оклади військовослужбовців, установлені постановою №1294, не зазнали такого підвищення, яке відповідно до пункту 5 Порядку №1078 зумовлювало б зміну місяця обчислення індексу споживчих цін.
Такий висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
Зокрема, у постанові від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20 Верховний Суд установив, що посадовий оклад військовослужбовця, встановлений із січня 2008 року, не змінювався до березня 2018 року, та дійшов висновку про застосування січня 2008 року при проведенні індексації.
У постанові від 31.05.2022 року у справі №300/1055/21 Верховний Суд прямо констатував, що в силу положень Порядку №1078 січень 2008 року є місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, а повноваження відповідача щодо його визначення не є дискреційними.
Аналогічний підхід сформовано Верховним Судом у постановах від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21, від 12.05.2022 року у справі №580/3335/21, від 31.05.2022 року у справі №400/4491/20. В огляді практики Верховного Суду окремо зазначено, що повноваження державного органу щодо визначення відповідного місяця не є дискреційними, оскільки нормативне регулювання передбачає єдиний правомірний варіант поведінки. Верховний Суд
Отже, суд доходить висновку, що при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року підлягає застосуванню січень 2008 року як місяць підвищення тарифних ставок (посадових окладів), від якого здійснюється обчислення індексу споживчих цін.
Тому бездіяльність щодо неьнарахування позивачу індексації грошового забезпечення за вказаний період із застосуванням зазначеного місяця є протиправною.
Щодо належного способу захисту та розмежування повноважень відповідачів.
Судом установлено, що військова частина НОМЕР_1 , у якій позивач безпосередньо проходив військову службу, з 01.09.2014 року була зарахована на фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_2 .
Як зазначено у позові, військова частина НОМЕР_1 не є розпорядником бюджетних коштів, проте наділена повноваженнями видавати відповідні накази щодо виплати грошового забезпечення, у той час як її фінансове забезпечення здійснює військова частина НОМЕР_2 . Позов
За таких обставин ефективним способом відновлення порушеного права позивача є покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку здійснити належне нарахування індексації грошового забезпечення за спірний період, а на військову частину НОМЕР_2 - здійснити виплату визначеної до нарахування суми відповідно до її повноважень з фінансового забезпечення.
При цьому суд зауважує, що у прохальній частині позову позивач одночасно просить зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити індексацію та окремою вимогою - стягнути з військової частини НОМЕР_2 індексацію за той самий період, при цьому конкретної грошової суми до стягнення позивачем не визначено.
Суд зазначає, що безпосереднє стягнення індексації у невизначеному розмірі не відповідає характеру спірних правовідносин, оскільки конкретна сума має бути попередньо розрахована компетентним суб`єктом на підставі Порядку №1078.
Водночас це не перешкоджає суду встановити обов`язковий для відповідачів критерій такого розрахунку - застосування січня 2008 року.
Таким чином, вимога про безпосереднє стягнення з військової частини НОМЕР_2 індексації у невизначеній сумі задоволенню не підлягає, натомість порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання здійснити належне нарахування та виплату.
Щодо посилань позивача на абзаци четвертий та шостий пункту 5 Порядку №1078.
Окремої оцінки потребують вимоги позивача про застосування за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078, тобто механізму так званої індексації-різниці.
Сам позивач пов`язує цей механізм із підвищенням посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704. У позові зазначено про необхідність зіставлення розміру грошового забезпечення за лютий та березень 2018 року для встановлення права на індексацію-різницю.
Однак ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 лише до 27.08.2016 року.
Отже, правовідносини, які виникли у березні 2018 року у зв`язку з підвищенням посадових окладів постановою №704, знаходяться поза межами спірного періоду та не можуть бути підставою для застосування механізму індексації-різниці до грошового забезпечення позивача за березень-серпень 2016 року.
У цій частині заявлені позивачем вимоги є необґрунтованими.
Щодо компенсації втрати частини доходів.
Позивач також просить зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати, а військову частину НОМЕР_2 виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року по день фактичної виплати індексації включно. Позов
Правове регулювання відповідних відносин визначене Законом України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
За змістом статей 1-4 Закону №2050-III компенсація пов`язана з порушенням установлених строків виплати відповідного доходу, а сума компенсації визначається виходячи із суми доходу за відповідний місяць та індексу інфляції за період його невиплати.
Суд враховує актуальний правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.05.2026 року у зразковій справі №280/8933/24.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у практиці касаційного суду сформувався підхід, за якого однією з умов для порушення питання про компенсацію є проведення з особою повного розрахунку, тобто фактичне, хоча й несвоєчасне, отримання доходу, щодо якого заявляється компенсація. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 11.08.2023 року у справі №380/103/22, Велика Палата вказала: якщо основний дохід ще не виплачений, вимога про компенсацію втрати його частини є передчасною.
Велика Палата узагальнила, що право на компенсацію за Законом №2050-III пов`язане із сукупністю умов: порушенням строку виплати доходу щонайменше на один місяць, відповідним характером доходу та його фактичним отриманням особою.
При цьому висновок Великої Палати у справі №280/8933/24 щодо одноразового характеру додаткової винагороди за постановою №168 безпосередньо до спірної індексації не застосовується, оскільки у цій справі предметом спору є індексація грошового забезпечення, а не додаткова винагорода за постановою №168. Водночас сформульований Великою Палатою загальний підхід щодо моменту виникнення права вимагати компенсацію має значення для оцінки передчасності цієї вимоги.
У спірних правовідносинах індексація за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року у належному розмірі ще не нарахована та не виплачена. Її розмір має бути визначений відповідачами на виконання цього судового рішення.
Отже, на час розгляду справи відсутній факт фактичної виплати позивачу основного доходу, щодо якого він просить нарахувати компенсацію, та, відповідно, відсутня можливість остаточно визначити період затримки й суму компенсації.
За таких обставин вимога про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати, а військової частини НОМЕР_2 виплатити компенсацію втрати частини доходів є передчасною та задоволенню не підлягає.
Водночас відмова у цій частині не означає заперечення можливості виникнення у позивача права на відповідну компенсацію після фактичної виплати індексації. У разі її виплати із порушенням установлених строків та невиплати передбаченої Законом №2050-III компенсації позивач не позбавлений права на захист такого права в установленому законом порядку.
Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 не забезпечено належного нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), у зв`язку із чим право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі порушено.
З урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 26.01.2022 року у справі №400/1118/21, від 20.04.2022 року у справі №420/3593/20, від 12.05.2022 року у справі №580/3335/21, від 31.05.2022 року у справі №300/1055/21, суд вважає обґрунтованими вимоги щодо проведення індексації за спірний період із застосуванням січня 2008 року.
Разом з тим заявлені вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки вимоги щодо застосування до періоду 2016 року механізму індексації-різниці, пов`язаного з підвищенням посадових окладів з 01.03.2018 року, не відповідають фактичному періоду проходження позивачем служби; безпосереднє стягнення з військової частини НОМЕР_2 індексації у невизначеній сумі до проведення належного розрахунку є неналежним способом захисту; а вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на цей час є передчасною.
Відтак, з метою повного та ефективного відновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги, визнавши протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року та зобов`язавши здійснити її нарахування із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), від якого починається обчислення індексу споживчих цін, а військову частину НОМЕР_2 - здійснити виплату належним чином нарахованої суми індексації, з урахуванням фактично виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткове задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем-2, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексації грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), від якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), від якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) нараховану військовою частиною НОМЕР_1 індексацію грошового забезпечення за період з 05.03.2016 року по 27.08.2016 року включно із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення тарифних ставок (посадових окладів), від якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник