МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 жовтня 2026 р. № 400/12544/25
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1
до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_2
про визнання бездіяльності протиправною; стягнення 1 156 912,22 грн,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом , в якому просив: 1) визнати протиправною Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.10.2016; 2) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.10.2016 у розмірі 27 247,32 грн; 3) визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016 рік; 4) стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016 рік у розмірі 4 620,12 грн; 5) визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2016 рік; 6) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати невикористаної додаткової відпустки як учасника бойових дій за 2016 рік у розмірі 6 758,47 грн; 7) визнати протиправною бездіяльністю Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення; 8) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 42561,91 грн.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2025 ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року залишено без змін.
Постановою Верховного суду від 18.03.2025 касаційну скаргу позивача задоволено частково, скасовано ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року в частині відмови у відкритті провадження у справі за позовною вимогою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з 26 жовтня 2016 року по 21 листопада 2025 року в розмірі 1075724,40 грн., справу №400/12544/25 в указаній частині направлено для продовження розгляду до Миколаївського окружного адміністративного суду, у іншій частині ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2025 року в справі №400/12544/25 залишено без змін.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 відкрито провадження у справі №400/12544/25 в частині позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з 26.10.2016 року по 21.11.2025 року в розмірі 1075724,40 гривень.
04.05.2026 до суду надійшла заява представника позивача про уточнення позовних вимог, в якій повідомлено суд, що 01.05.2026 відповідачем на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 320/12943/20 виплачено на банківський рахунок представника позивача на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 27875,61 грн. Водночас, позивач зазначає, що відповідач повинен був нарахувати і виплатити: індексацію грошового забезпечення за період з 5 серпня 2015 року по 25 жовтня 2016 року із урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року у розмірі 27 247,32 грн; грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 24 жовтня 2016 р у розмірі 4 620,12 грн; суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 45 574,08 грн; суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації невикористаної додаткової відпустки учасника бойових дій у розмірі 7 220,33 грн. Разом сума до виплати повинна скласти 84 661,85 грн. 01.05.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 сплачено 27 875,61 грн. Отже розмір недоплати складає 56786,24 грн.
В зв`язку з цим, позивач уточнює позовні вимоги та просить суд: визнати протиправним нарахування і виплату Військовою частиною НОМЕР_1 ОСОБА_1 коштів на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 320/12943/20 у розмірі 27 875,61 грн: стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованість з виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 320/12943/20 у розмірі 56 786,24 грн з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку з 26.10.2016 по 19.01.2023 у розмірі 536 779,98 грн.
Ухвалою суду від 07.05.2026 року заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог у справі № 400/12544/25 повернуто без розгляду.
Суд розглянув справу в частині позовних вимог про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку з 26.10.2016 року по 21.11.2025 року в розмірі 1075724,40 гривень в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання за наявними матеріалами, які надійшли до суду на час розгляду.
На підставі матеріалів справи, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 05.08.2015 по 25.10.2016 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 по справі №320/12943/20
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 5 серпня 2015 року по 25 жовтня 2016 року із урахуванням базового місяця індексації - січень 2008 року;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 24 жовтня 2016 р;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та компенсації невикористаної додаткової відпустки при звільненні.
23.09.2025 Центральним відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкриті виконавчі провадження №79170167, 79169928, 79170007 за виконавчими листами, виданими Київським окружним адміністративним судом від 28.09.2022 у справі № 320/12943/20.
20.11.2025 Центральним відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві виконавчі провадження №79170167, 79169928, 79170007 були закінчені на підставі ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» - невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника.
Станом на час подання позову (21.11.2025) рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі №320/12943/20 виконано не було.
ОСОБА_1 , звертаючись з позовною заявою, серед іншого зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 йому було недоплачено суму індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.10.2017 року в розмірі 27247,32 гривень.
З урахуванням цього, на переконання позивача, відповідачем порушено його право в частині несвоєчасного отримання належних до виплати грошових сум при звільненні та у відповідача виник обов`язок на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За обрахунком позивача, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2016 по 21.11.2025 становить 1075724,40 гривень.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення вказав на те, що відповідно до сталої практики Верховного Суду стягнення середнього заробітку можливе лише за період фактичної затримки - від дати звільнення до дати фактичної виплати боргу. Оскільки виплата не відбулась, період затримки не є завершеним, а розрахунок позивача у сумі 1075724,40 гривень є припущенням та передчасним . Вимога про стягнення конкретної суми за незавершений період не відповідає способам захисту прав.
Позивач, в свою чергу, у відповіді на відзив просив суд врахувати тривалий період затримки виплати індексації, пов`язаний з протиправною бездіяльністю відповідача.
01.05.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі №320/12943/20 виплачено на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 27875,61 гривень.
Оскільки відповідачем не здійснено нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а саме виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 27875,61 грн, позивач розрахував суму середнього заробітку у розмірі 1075724,40 грн за період з 26.10.2016 по 21.11.2025.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України у редакції Закону 2352-ІХ, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає, що в силу вищенаведених законодавчих норм, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
В контексті спірних правовідносин, суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №489/6074/23, викладені у постанові від 08.10.2025, яка вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, що набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
Так, переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:
«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».
В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23).
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку у справі, що розглядається, з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Аналогічні висновки щодо врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 489/6074/23 містяться і в постанові Верховного Суду від 17.12.2025 по справі № 420/22799/24.
Як було встановлено вище, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 по справі №320/12943/20 відповідач 01.05.2026 виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.10.2017 року в розмірі 27247,32 гривень.
З огляду на статтю 117 КЗпП України максимальний період нарахування середнього заробітку обмежений шістьма місяцями. Відповідно до матеріалів справи це період: з 26.10.2016 (наступного дня після звільнення) і до 25.04.2017, і він становить 182 календарних дні.
На виконання рішенням суду від 06.06.2022 по справі №320/12943/20 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену частину індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.10.2017 в сумі 27247,32 грн.
Згідно довідки про грошове забезпечення за 2015-2016 р. від 01.09.2025 позивачу у серпні 2016 року виплачено 7190,21 грн, у вересні 2016 року - 7190,21 гривень.
З цього суд вбачає, що середньоденний заробіток позивача складає 235,74 грн. (7190,21 +7190,21 =14380,42/61 (календарні дні)).
Відтак, середній заробіток під час затримки розрахунку при звільненні дорівнює: 42904,68 грн (235,74 грн х182 дні).
Оскільки сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (розрахована судом за шість місяців в розмірі 42904,68 грн) більша за суму виплаченої позивачу суми недоплаченої частини розрахунку (індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.10.2017 в сумі 27247,32 грн) , що свідчить про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд, застосувавши принцип співмірності, для визначення справедливої компенсації позивачу встановлює її розмір у сумі невиплаченої суми при звільненні - 27247,32 грн.
Вирішуючи спір, з урахуванням заявлених вимог, які полягають у зобов`язанні відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що вірним способом захисту є стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.12.2015 по 25.10.2017, який обраховується в межах шести місяців в межах невиплаченої суми при звільненні, в розмірі 27247,32 грн.
Такий спосіб захисту відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду, які суд застосовує в межах цієї справи, та полягає в ефективності, що в разі невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Позов задовольнити частково.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги, суд використовуючи повноваження передбачені ч.2 ст.9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо його розподілу.
Представником позивача заявлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 гривень та надані докази: ордер на надання правової допомоги, договір про надання правничої допомоги №13/25 від 25.08.2025, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги №13/25 від 25.08.2025, акт про надані послуги від 02.05.2026 до Договору №13/25, копія доказу виплати Військовою частиною НОМЕР_1 від 01.05.2026 року.
Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.
Положеннями ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічні правові позиції, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17 та від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Досліджуючи надані представником позивача документи, судом встановлено, відповідно до договору №13/25 від 25.08.2025 про надання правничої допомоги вартість, отримання винагороди адвокатом за надання правової допомоги відбувається у формі гонорару. Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору. Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 3-х днів з моменту отримання Клієнтом рахунку. Додатковою угодою від 21.11.2025 до Договору №13/25 сторони погодили, що загальна вартість послуг адвоката складає 20000 гривень. Клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 20000 гривень не пізніше 3 днів апісля ухвалення судового рішення. Згідно Акту наданих послуг від 02.05.2026, адвокатом надані наступні послуги : ознайомлення з судовою практикою ВС з предмету спору -1000 грн, усне консультування - 1000 грн, складання та направлення запиту про надання довідки про грошове забезпечення - 1000 грн, складання та направлення до суду позовної заяви - 5000 грн, складання та направлення до суду апеляційної скарги - 3000 грн, складання та направлення до суду касаційної скарги - 3000 грн, складання та направлення до суду відповіді на відзив - 2000 грн, складання та направлення до суду заяви про уточнення позовних вимог - 4000 грн. Сторони домовились про сплату юридичних послуг у розмірі 20000 гривень зі сплачених 01.05.2026 Військово. частиною НОМЕР_1 коштів у розмірі 27875,61 гривень.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст. 19, 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 20000 грн не є розумною та співмірною, виходячи з предмету розгляду даної справи, виконаних послуг .
Щодо "гонорару успіху" при позитивному для клієнта рішенні, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, згідно якої з урахуванням практики ЄСПЛ не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
З огляду на зазначені мотиви та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, задоволення вимоги щодо стягнення додаткової оплати у розмірі 20000,00 грн, у даному конкретному випадку, не відповідатиме принципам пропорційності до предмету спору та справедливості.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відшкодування на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Військової частини НОМЕР_1 , оскільки саме такий розмір судових витрат є обґрунтованим та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат (з урахуванням предмету спору, обставин справи даної справи, кількості подібних справ та судової практики з даного предмету спору, а також часткове задоволення позову).
Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_4 ) задовольнити частково.
2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 25.10.2017, в сумі 27247,32 (двадцять сім тисяч двісті сорок сім грн тридцять дві г коп) гривень.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.
4. В решті позовних вимог відмовити.
5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Л.Л. Дерев`янко