ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
01 жовтня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 728/762/26
Головуючий у першій інстанції - Сороколіт Є. М.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1978/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - судді Стельмаха А. П.,
суддів: Любчика О. В., Разгуляєвої О. В.,
із секретарем Мисник С. В.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 липня 2026 року у справі за позовом першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Батуринської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,
У С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року перший заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Батуринської міської ради з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:000:0459, площею 0,1 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Просив також відшкодувати 3 328 грн судового збору та 5 000 грн витрат на виготовлення схеми розташування земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що рішенням Батуринської міської ради від 03 березня 2020 року відповідачу безоплатно передано зазначену ділянку для індивідуального садівництва. За твердженням прокурора, вся її площа знаходиться у стометровій прибережній захисній смузі озера «Вир», а тому належить до земель водного фонду та не могла бути передана у приватну власність для такого використання.
Прокурор посилався на інформацію Деснянського басейнового управління водних ресурсів та схему, виготовлену сертифікованим інженером-землевпорядником Вовкогоном С. Ф. Наголошував, що відсутність проєкту встановлення прибережної захисної смуги не усуває передбаченого законом режиму земель. Бездіяльність міської ради щодо повернення ділянки вважав підставою для представництва інтересів держави.
Обґрунтовуючи можливість витребування без компенсації, прокурор стверджував, що відповідач є недобросовісним набувачем, оскільки одержав ділянку безоплатно, безпосередньо брав участь у процедурі її відведення, міг бачити водний об`єкт та за проявлення розумної обачності мав можливість перевірити правовий режим прибережної території.
ОСОБА_1 позову не визнав. У відзиві він посилався на відведення ділянки за належно виготовленим та погодженим проєктом землеустрою, рішення міської ради і державну реєстрацію права. Заперечував доведеність накладення ділянки на прибережну захисну смугу, звертав увагу на відсутність паспортів водойм, незавершеність уточнення їх обліку та відсутність визначених на місцевості меж смуги. Не погоджувався з ототожненням безоплатної приватизації з недобросовісністю.
Рішенням Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими підстави прокурорського представництва та вказав на необхідність урахування нормативної ширини прибережної захисної смуги. Проте вирішальною підставою відмови визначив неналежний спосіб захисту: вважав, що порушення прав на землі водного фонду усувається негаторним позовом, тоді як прокурор заявив віндикаційну вимогу. Питання про добросовісність відповідача й умови компенсації за частиною п`ятою статті 390 ЦК України по суті не вирішив. Рішенням також скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 07 квітня 2026 року.
Не погодившись із рішенням, 29 липня 2026 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу. Просить скасувати рішення, ухвалити нове - про задоволення позову, а також стягнути судові витрати на користь Чернігівської обласної прокуратури.
Апелянт зазначає, що суд не застосував частину другу статті 391 ЦК України, якою після набрання чинності Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX прямо передбачено захист за статтями 387, 388 цього Кодексу у разі відчуження майна органом державної влади або місцевого самоврядування. Вважає, що посилання на попередню судову практику щодо негаторного способу захисту без урахування законодавчих змін є помилковим.
Крім того, прокурор наголошує на обов`язку суду самостійно кваліфікувати спірні правовідносини та надати оцінку доказам незаконного відведення земель водного фонду. Посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23. Стверджує, що формулювання вимоги про витребування не могло бути самостійною підставою для відмови у захисті.
Відзив на апеляційну скаргу не поданий.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та надані докази, заслухавши прокурора, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що рішенням Батуринської міської ради від 19 липня 2019 року № 20 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою для відведення у власність орієнтовно 0,10 га для індивідуального садівництва по вул. Набережній у м. Батурині. Проєкт розробив ФОП ОСОБА_2 . Рішенням Батуринської міської ради від 03 березня 2020 року № 23 проєкт затверджено, ділянку безоплатно передано відповідачу. Право власності зареєстровано 11 березня 2020 року; рішення про державну реєстрацію прийнято 13 березня 2020 року за індексним номером 51593008.
У пояснювальній записці до проєкту зазначено формування ділянки із земель запасу сільськогосподарського призначення, угіддя - пасовища. Довідка територіального органу Держгеокадастру від 16 жовтня 2019 року № 28-25.0.22-2724/162-19 також відносить усю площу 0,1 га до пасовищ. У переліку обмежень від 30 вересня 2019 року відсутні позначки про водоохоронну зону та прибережну захисну смугу. Висновком про розгляд проєкту землеустрою від 25 листопада 2019 року № 13330/82-19 проєкт погоджено, у ньому зазначено відсутність обмежень та зауважень.
Разом з тим сам ОСОБА_1 30 вересня 2019 року звернувся до землевпорядника із заявою про виготовлення проєкту землеустрою щодо ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , та того ж дня затвердив завдання на виконання робіт. Схема розташування, включена до проєкту, відображає водні об`єкти та заплавну територію поблизу місця відведення. Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання підписаний ОСОБА_1 та містить відомості про встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості). Ці документи свідчать, що відповідач був не віддаленим подальшим набувачем, який покладався лише на запис реєстру, а безпосереднім учасником процедури формування та безоплатного одержання конкретної земельної ділянки.
За листом Деснянського басейнового управління водних ресурсів від 27 січня 2025 року № 92/3-1/ДС/25-25 поблизу спірної ділянки розташовані озера «Вісімка» та «Вир» у басейні річки Сейм. Площа водного дзеркала кожного - 1,8 га. Управління вказало нормативну ширину прибережної захисної смуги озер 100 м. Водночас воно повідомило, що паспорти озер на погодження не надходили, а інформацією про накладення конкретних земельних ділянок на прибережні захисні смуги управління не володіє.
Для просторового обґрунтування позову прокурор надав схему розташування ділянки, каталог координат її меж, окремий каталог координат прибережної захисної смуги озера «Вир» та кваліфікаційний сертифікат інженера-землевпорядника ОСОБА_3 . На схемі зазначено стовідсоткове накладення земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:000:0459 на прибережну захисну смугу. Каталог координат самої ділянки відповідає кадастровим матеріалам, а каталог прибережної захисної смуги утворює окремий просторовий контур, усередині якого розташована вся спірна ділянка.
Землевпорядні роботи виконані сертифікованим інженером-землевпорядником на замовлення Чернігівської обласної прокуратури за договором від 15 липня 2025 року № 35/25. Актом від 17 липня 2025 року роботи прийнято; вартість становила 5 000 грн і сплачена за платіжною інструкцією № 2054.
За частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона доводить обставини, на які посилається. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили.
Законність передачі землі у власність оцінюється за матеріальним регулюванням, чинним на момент рішення Батуринської міської ради від 03 березня 2020 року. Пункт «б» частини першої статті 58 ЗК України відносив до земель водного фонду землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж річок та навколо водойм. Пункт «ґ» частини четвертої статті 83 ЗК України не допускав передачу у приватну власність земель водного фонду комунальної власності, крім випадків, установлених Кодексом.
Частина друга статті 59 ЗК України передбачала можливість безоплатної передачі у власність замкнених природних водойм загальною площею до трьох гектарів. Цей виняток стосується самої замкненої природної водойми і не є дозволом на приватизацію земельної ділянки прибережної захисної смуги для індивідуального садівництва.
За пунктом «в» частини другої статті 60 ЗК України та статтею 88 ВК України прибережна захисна смуга навколо озер установлюється уздовж урізу води у меженний період шириною 100 метрів. За пунктом «а» частини другої статті 61 ЗК України та пунктом 1 частини другої статті 89 ВК України у прибережних захисних смугах прямо забороняються розорювання земель, садівництво та городництво. Отже, цільове призначення «для індивідуального садівництва» є несумісним із правовим режимом прибережної захисної смуги.
Відсутність окремого проєкту встановлення прибережної захисної смуги не усуває її законодавчо визначеного режиму. Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року у справі № 748/3425/23 підтвердив, що за відсутності окремого проєкту необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених водним законодавством, а відсутність визначення меж смуги в натурі не означає можливості передавати у приватну власність ділянки, які потрапляють до нормативно визначеної зони.
Оскільки законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду, в тому числі прибережних захисних смуг, то при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2020 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18).
Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Частина четверта статті 388 ЦК України у редакції Закону № 4292-IX передбачає, що якщо майно набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Законом України від 12 березня 2025 року № 4292-IX, який набрав чинності 09 квітня 2025 року, статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою. За цією нормою, якщо орган державної влади або орган місцевого самоврядування вчинив дії, спрямовані на відчуження майна, внаслідок яких набувач став суб`єктом права приватної власності, спори щодо володіння, розпоряджання чи користування таким майном відповідним органом вирішуються на підставі статей 387 і 388 ЦК України. Тому попередні висновки судової практики про виключно негаторний спосіб захисту земель водного фонду не можуть застосовуватися без урахування прямого припису частини другої статті 391 ЦК України, чинного на час звернення до суду та вирішення цієї справи.
Частина п`ята статті 390 ЦК України встановлює компенсаційний механізм саме при витребуванні нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави або територіальної громади. Верховний Суд у постановах від 28 січня 2026 року у справі № 922/2555/21, від 25 лютого 2026 року у справі № 603/102/25 та від 05 травня 2026 року у справі № 181/2139/23 сформулював підхід, за яким у разі встановлення недобросовісності набувача позов задовольняється на підставі статті 387 ЦК України без застосування частини п`ятої статті 390 ЦК України; якщо ж недобросовісність не доведена і набувач є добросовісним, за відсутності попереднього внесення вартості майна на депозит суду в задоволенні позову належить відмовити.
Лист Деснянського басейнового управління водних ресурсів підтверджує наявність озера «Вир», його площу та нормативну ширину прибережної захисної смуги 100 м. Те, що паспорт озера не надходив на погодження, не спростовує існування водного об`єкта і не скасовує режиму прибережної захисної смуги, встановленого законом.
Факт просторового розташування конкретної ділянки доводиться не самим листом БУВР, а сукупністю землевпорядних матеріалів: схемою ОСОБА_3 , каталогом координат спірної ділянки та окремим каталогом координат прибережної захисної смуги. Ці матеріали взаємно узгоджуються і відображають спірну ділянку повністю всередині контуру 100-метрової прибережної захисної смуги озера «Вир».
Відсутність висновку судової земельно-технічної експертизи не робить ці докази недопустимими. ЦПК України не встановлює виключного засобу доказування розташування земельної ділянки у прибережній захисній смузі. Верховний Суд у справі № 748/3425/23 оцінював схеми накладення, топографічні матеріали, ортофотоплани та інформацію компетентних органів як належні просторові докази, хоча призначена земельно-технічна експертиза не була проведена через відсутність історичних вихідних даних. Вирішальним є не процесуальна назва документа, а достовірність вихідних даних та їх узгодженість у сукупності доказів.
Відповідач не надав іншого каталогу координат, професійного землевпорядного дослідження, картографічного матеріалу чи іншого технічного доказу, який би спростовував контур прибережної захисної смуги, нанесений сертифікованим землевпорядником, або встановлював інше просторове положення ділянки. Самі заперечення щодо відсутності паспорта водойми та окремого проєкту прибережної смуги не спростовують координатного накладення.
Отже, колегія суддів вважає доведеним, що земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:000:0459 площею 0,1 га повністю розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги озера «Вир», належить до земель водного фонду, а її передача у приватну власність для індивідуального садівництва суперечила статтям 58-61 ЗК України та статтям 88, 89 ВК України у редакції, чинній на час передачі.
Спірне право приватної власності виникло безпосередньо внаслідок рішення Батуринської міської ради про безоплатну передачу ділянки. Отже, фактична ситуація прямо охоплюється частиною другою статті 391 ЦК України у редакції Закону № 4292-IX. Тому спір щодо повернення майна територіальній громаді підлягає вирішенню за статтями 387 і 388 ЦК України, а висновок суду першої інстанції про неналежність віндикаційної вимоги ґрунтується на правовому підході, сформованому до законодавчої зміни 2025 року, і не відповідає чинному регулюванню.
Окреме визнання незаконним чи скасування рішення міської ради від 03 березня 2020 року не є необхідною передумовою витребування. При вирішенні спору з набувачем суд оцінює правову підставу набуття і, встановивши її невідповідність імперативним нормам земельного та водного законодавства, може застосувати речово-правовий спосіб захисту без окремого позову про оспорювання акта органу місцевого самоврядування.
За частиною п`ятою статті 12 ЦК України добросовісність поведінки особи презюмується. Тому безоплатність набуття сама по собі не доводить недобросовісності. Для спростування презумпції необхідно встановити, що набувач знав або, проявивши розумну обачність за конкретних обставин, міг і повинен був знати про відсутність правових підстав для набуття майна.
У постанові від 08 січня 2025 року у справі № 695/558/19 Верховний Суд виходив із того, що у спорах щодо прибережних захисних смуг зовнішні, об`єктивні, явні та видимі природні ознаки можуть свідчити про те, що набувач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про належність ділянки до земель водного фонду. У постанові від 03 червня 2026 року у справі № 752/8908/24 Верховний Суд також зазначив, що відсутність перешкод для ознайомлення із законодавством у поєднанні з очевидними природними ознаками місцевості може ставити добросовісність набувача під обґрунтований сумнів. Ці висновки застосовуються у цій справі саме як критерії оцінки обізнаності набувача; спосіб захисту визначається вже новою частиною другою статті 391 ЦК України.
У цій справі сукупність установлених обставин спростовує презумпцію добросовісності ОСОБА_1 . Спірна ділянка не частково торкається прибережної захисної смуги, а повністю знаходиться всередині неї. Вона розташована по вул. Набережній, безпосередньо поблизу озера; водні об`єкти та заплавний характер місцевості відображені вже у схемі, що була складовою проєкту відведення 2019 року. Отже, природні ознаки, які зумовлюють спеціальний правовий режим землі, існували і були доступними для сприйняття ще під час процедури набуття, а не виникли лише внаслідок дослідження 2025 року.
Відповідач особисто ініціював виготовлення проєкту саме щодо цієї ділянки, затвердив завдання на виконання землевпорядних робіт і підписав акт приймання-передачі межових знаків на зберігання. Тобто він мав можливість ознайомитися не лише з записами кадастру, а й з фактичним місцем розташування та конфігурацією ділянки. При цьому він набував землю саме для індивідуального садівництва, тоді як садівництво у прибережній захисній смузі прямо заборонялося статтею 61 ЗК України та статтею 89 ВК України. Для з`ясування такої заборони не вимагалося складного правового чи технічного аналізу.
Колегія суддів враховує, що землевпорядна документація містила відомості про відсутність обмежень, а проєкт був погоджений компетентним органом. Однак ці документи не усувають наведеної сукупності обставин. По-перше, спеціальний режим прибережної захисної смуги виникає із закону і не залежить від внесення відповідного запису до переліку обмежень. По-друге, той самий проєкт містив графічні дані про водні об`єкти і заплаву, тобто офіційна документація була внутрішньо суперечливою щодо фактичних ознак місцевості та формального запису про відсутність обмежень. По-третє, ОСОБА_1 є першим безоплатним набувачем, який безпосередньо проходив процедуру відведення, а не наступним відплатним набувачем, який міг покладатися виключно на зовнішню достовірність державного реєстру.
За таких обставин покладання лише на позитивний висновок щодо проєкту не відповідає стандарту розумної обачності, сформульованому Верховним Судом для земель із очевидними природними ознаками водного фонду. Відповідач міг і повинен був знати, що одержує у приватну власність для садівництва ділянку, яка фактично розташована в межах прибережної захисної смуги, де таке використання заборонене. Тому колегія суддів вважає доведеною недобросовісність відповідача при набутті спірної земельної ділянки.
Установлення недобросовісності виключає застосування компенсаційного механізму частини п`ятої статті 390 ЦК України. Відтак відсутність експертної грошової оцінки земельної ділянки і невнесення її вартості на депозитний рахунок суду не перешкоджають задоволенню позову. Вимога підлягає задоволенню на підставі статті 387 ЦК України.
Повернення земель прибережної захисної смуги переслідує легітимну мету охорони водного об`єкта, відновлення законного режиму земель водного фонду та забезпечення використання земель відповідно до їх природоохоронного призначення. Ця мета становить вагомий публічний інтерес.
Втручання у право відповідача не є непропорційним. Ділянка була одержана ним безоплатно, за обставин, за яких він як безпосередній учасник відведення міг і повинен був усвідомлювати її прибережне розташування та перевірити законодавчу допустимість садівництва. Саме тому його майновий інтерес не має тієї міри захисту, яку закон надає добросовісному набувачеві, що покладався на правомірність відплатного цивільного обороту. Відновлення комунальної власності за цих умов відповідає справедливому балансу між публічним інтересом та правами відповідача.
Підстави представництва інтересів держави визначаються частинами третьою, четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частиною п`ятою статті 56 ЦПК України. Листування прокуратури з Батуринською міською радою у 2025-2026 роках підтверджує, що орган місцевого самоврядування був поінформований про порушення, однак самостійно належного судового захисту не здійснив. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав підстави представництва наявними; доводів, які б спростовували цей висновок, апеляційний перегляд не встановив.
Десятирічний граничний строк, передбачений частиною третьою статті 388 ЦК України у редакції Закону № 4292-IX, від реєстрації права 11 березня 2020 року до звернення з позовом у березні 2026 року не сплив. Даних про заяву відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності, яка б могла впливати на результат спору, матеріали, покладені в основу цього проєкту, не містять.
Суд першої інстанції правильно встановив частину фактичних обставин, однак неправильно застосував норми матеріального права щодо способу захисту та не вирішив по суті питання про правовий статус спірної земельної ділянки, добросовісність набувача і наслідки частини п`ятої статті 390 ЦК України.
На підставі досліджених доказів апеляційний суд установлює, що спірна земельна ділянка повністю розташована в межах 100-метрової прибережної захисної смуги озера «Вир», її передача у приватну власність для індивідуального садівництва була заборонена законом, а ОСОБА_1 , будучи первісним безоплатним набувачем і безпосереднім учасником процедури відведення, з огляду на очевидні природні ознаки місцевості та зміст документів відведення міг і повинен був знати про незаконність набуття. Отже, відповідач є недобросовісним набувачем, а земельна ділянка підлягає витребуванню без застосування компенсаційного механізму частини п`ятої статті 390 ЦК України.
За пунктом 2 частини першої статті 374, пунктами 1, 4 частини першої та частиною другою статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Оскільки позов підлягає задоволенню, висновок суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову не може зберігатися. Відповідно до частини сьомої статті 158 ЦПК України у разі задоволення позову заходи забезпечення продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання рішенням законної сили, а у разі відкриття у цей строк виконавчого провадження - до повного виконання судового рішення.
За подання позову Чернігівська обласна прокуратура сплатила 3 328 грн судового збору, за подання заяви про забезпечення позову - 1 664 грн, за подання апеляційної скарги - 4 992 грн. Крім того, документально підтверджені витрати на виконання землевпорядних робіт за договором від 15 липня 2025 року № 35/25 становлять 5 000 грн. Ці роботи були безпосередньо спрямовані на отримання просторового доказу, необхідного для підготовки та розгляду справи, а тому належать до витрат, пов`язаних із вчиненням дій, необхідних для підготовки справи до розгляду, у розумінні статей 133, 140 ЦПК України.
З огляду на повне задоволення позову та апеляційної скарги відповідно до статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури підлягають стягненню 9 984 грн судового збору та 5 000 грн інших судових витрат, а всього 14 984 грн.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Бахмацького районного суду Чернігівської області від 01 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Батуринської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки задовольнити.
Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у комунальну власність Батуринської міської територіальної громади в особі Батуринської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:000:0459, площею 0,1 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури 9 984 грн судового збору та 5 000 грн витрат, пов`язаних із виконанням землевпорядних робіт, а всього 14 984 грн судових витрат.
Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Бахмацького районного суду Чернігівської області від 07 квітня 2026 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:000:0459, продовжують діяти відповідно до частин сьомої, восьмої статті 158 ЦПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 05 жовтня 2026 року.
Головуючий: Судді: