КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/14371/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа №753/9253/26
24 вересня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Музичко С.Г.
- Сушко Л.П.
при секретарі - Козачук А.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Крепеля Дмитра Ігоровича на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Комаревцевої Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги,-
в с т а н о в и в:
У травні 2026 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги, в якому просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» (код ЄДРПОУ 39147341) на її користь грошові кошти у загальній сумі 1 315 262 (один мільйон триста п`ятнадцять тисяч двісті шістдесят дві) грн 47 коп., з яких: 800 000 грн - залишок основного боргу за договором №2 про надання поворотної фінансової допомоги від 06.07.2022 року; 341 210 грн 96 коп. - пеня за прострочення виконання грошового зобов`язання; 39 131 грн 51 коп. - три відсотки річних відповідно до ст. 625 ЦК України; 134 920 грн - інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України, а також судові витрати.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19 травня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами загального позовного провадження.
15 червня 2026 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Крепель Д.І. звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Стампофлекс», код ЄДРПОУ 39147341, та знаходяться на всіх банківських рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми 800 000 грн, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» залишено без задоволення.
Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Крепель Дмитро Ігорович подав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити. Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» (код ЄДРПОУ 39147341) та знаходяться на всіх відкритих рахунках у банківських та інших фінансових установах України, у межах суми 800 000 (вісімсот тисяч) гривень 00 копійок. Копію ухвали про забезпечення позову після її постановлення направити для негайного виконання відповідним банківським та іншим фінансовим установам у порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновок про відмову в забезпеченні позову зроблено судом першої інстанції без повного та всебічного дослідження обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову, а також без належної оцінки поданих позивачем доказів.
Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 149-150 ЦПК України, фактично поклавши на позивача обов`язок довести майбутню поведінку відповідача, хоча законом передбачено необхідність встановлення лише достатньо обґрунтованої ймовірності утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду.
Крім того, суд першої інстанції не надав належної оцінки сукупності доказів, які підтверджують існування реального ризику невиконання рішення суду, зокрема: істотному зменшенню ліквідних активів ТОВ «Стампофлекс», що підтверджується поясненнями директора товариства у межах кримінального провадження; добровільному частковому поверненню відповідачем грошових коштів саме за договором №2 про надання поворотної фінансової допомоги від 06.07.2022 року; наявності корпоративного конфлікту між учасниками товариства; активному запереченню відповідачем очевидних обставин виконання договору після виникнення спору; тому, що заявлений захід забезпечення був співмірним, стосувався виключно грошових коштів та не виходив за межі суми основного боргу.
На переконання сторони позивача, суд першої інстанції також неправильно застосував принцип співмірності заходів забезпечення позову, не забезпечив баланс інтересів сторін та фактично поставив інтереси відповідача вище права позивача на ефективний судовий захист.
Ззвертає увагу на те, що суд першої інстанції не навів жодного мотиву, яким чином, у разі задоволення позову, може бути реально виконане рішення суду про стягнення понад 1,3 млн грн за наявності доказів істотного зменшення грошових коштів підприємства.
На думку сторони позивача, фактично суд першої інстанції обмежився припущеннями щодо можливого впливу арешту на діяльність товариства, не оцінивши при цьому ризики для позивача, який може бути позбавлений реальної можливості виконати майбутнє судове рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» адвокат Балійчук Людмила Іванівна просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову - без змін, посилаючись на те, що вказана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, наведених в апеляційній скарзі, а тому просить суд апеляційної інстанції оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначає, що твердження представника позивача, що відповідач у справі ТОВ «Стампофлекс» протягом тривалого часу, а саме понад рік після настання строку виконання зобов`язання, не повертає позивачу грошові кошти та ухиляється від виконання своїх договірних зобов`язань є необґрунтованими та неправдивими, оскільки строк виконання зобов`язань по поверненню фінансової допомоги сторони не встановлювали, а виконувати зобов`язання по підробленому договору відповідач не може.
Посилання сторони позивача на допит директора відповідача як свідка в кримінальному провадженні №1202510[телефон приховано] від 21.11.2025 року є безпідставним, оскільки, на думку сторони відповідача, зазначений протокол допиту не є належним доказом в справі, враховуючи те, що факти отримані на стадії досудового розслідування, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді. До винесення вироку в рамках кримінального провадження протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в цивільному судочинстві. Матеріали кримінального провадження, в якому не ухвалено вироку суду, не можуть бути використані в поточній справі в якості належних та допустимих доказів.
Сторона відповідача вважає, що накладення арешту на рахунки ТОВ «Стампофлекс» повністю паралізує його господарську діяльність. Це унеможливить виплату заробітної плати працівникам, виконання поточних зобов`язань перед контрагентами та державою (сплата податків).
Заходи забезпечення позову не можуть перетворюватися на інструмент тиску на відповідача або засіб блокування його законної бізнес- діяльності. Інтереси позивача при відсутності реальних ризиків виконання можливого рішення суду не можуть забезпечуватися за рахунок повної руйнації операційної діяльності відповідача.
На думку сторони відповідача, позивач свідомо намагається заблокувати діяльність ТОВ «Стампофлекс», подаючи необґрунтований позов про стягнення коштів по підробленому договору та, подаючи необґрунтовані заяви про арешт рахунків відповідача.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що чоловік позивача ОСОБА_3 , як колишній комерційний директор ТОВ «Стампофлекс», на даний момент є єдиним учасником та директором ТОВ «Монофлекс», яке займається тим же видом діяльності, що і відповідач ТОВ «Стампофлекс». Він став учасником зазначеного товариства після виявлення посадовими особами відповідача господарських операцій, які за його вказівкою не відображались в бухгалтерському обліку відповідача. Тобто, є конкурентом відповідача. Шляхом накладання арешту, блокування діяльності відповідача позивач та її чоловік намагаються усунути конкурента з ринку виготовлення пакувальної продукції.
Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 11.11.2023 року у справі №904/1934/23, від 21.08.2020 року у справі №904/2357/20, від 06.11.2028 року у справі №923/560/17 сторона відповідача вважає необґрунтованим, не підтверджує доводів апеляційної скарги з огляду на відмінність фактичних обставин справи. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення заяви.
У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвоката Крепель Дмитро Ігорович підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» адвокат Балійчук Людмила Іванівна просила апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів цивільної справи вбачається, що ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги.
Матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої вона просить ухвалити рішення, зводиться до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» на її користь грошових коштів у загальній сумі 1 315 262 (один мільйон триста п`ятнадцять тисяч двісті шістдесят дві) грн 47 коп., з яких: 800 000 грн - залишок основного боргу за договором №2 про надання поворотної фінансової допомоги від 06.07.2022 року; 341 210 грн 96 коп. - пеня за прострочення виконання грошового зобов`язання; 39 131 грн 51 коп. - три відсотки річних відповідно до ст. 625 ЦК України; 134 920 грн - інфляційні втрати відповідно до ст. 625 ЦК України, а також судові витрати.
Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 06 липня 2022 року між нею, ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ТОВ «Стампофлекс», як позичальником, укладено договір №2 про надання поворотної фінансової допомоги (далі по тексту - Договір), за умовами якого позикодавець передає позичальнику у користування грошові кошти у розмірі, визначеному в п. 2.1 цього Договору (надалі - «поворотна фінансова допомога»), а Позичальник зобов`язується повернути поворотну фінансову допомогу до 01.01.2025 року.
Сторони договору передбачили, що позикодавець зобов`язується надати позичальнику поворотну фінансову допомогу до 31 грудня 2023 року у розмірі 1 200 000 (один мільйон двісті тисяч) грн шляхом безготівкового перерахування грошових коштів, повністю або в частинах в межах зазначеної суми, на поточний рахунок позичальника або видачею грошових коштів з каси позикодавця. Згідно змісту п.3.2. Договору, датою надання поворотної фінансової допомоги є дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника або дата внесення готівки до каси, що підтверджується відповідними первинними документами.
Позивач зазначала, що вона свої зобов`язання виконала у повному обсязі, що підтверджується платіжними документами. Так, на виконання п. 2.1 Договору позивач передала відповідачу грошові кошти у розмірі 1 200 000 (один мільйон двісті тисяч) грн., що підтверджується відповідними квитанціями ПриватБанку із призначенням платежів - «Поворотна фінансова допомога».
В свою чергу, в передбачений договором строк відповідач свої зобов`язання не виконав та грошові кошти станом на 01 січня 2025 року не повернув.
23 грудня 2025 року, на виконання вимог договору, з метою врегулювання питання повернення відповідачем коштів поворотної фінансової допомоги, вона направила досудову вимогу (претензію) на електронну адресу ТОВ «Стампофлекс». Претензія аналогічного змісту направлялась відповідачу 20 лютого 2026 року. Вищевказані вимоги претензії відповідачем залишені без задоволення.
З метою забезпечення позову позивачка просила суд накласти арешт на грошові кошти, що належать ТОВ «Стампофлекс», код ЄДРПОУ 39147341, та знаходяться на всіх банківських рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми 800 000,00 грн (залишок основного боргу за договором №2 про надання поворотної фінансової допомоги від 06.07.2022 року).
Заява обґрунтована тим, що відповідач протягом тривалого часу, а саме, понад рік після настання строку виконання зобов?язання, не повертає позивачу грошові кошти у повному обсязі та фактично ухиляється від виконання своїх зобов?язань.
При цьому, у протоколі допиту свідка від 19 грудня 2025 року директор товариства підтвердила, як наявність заборгованості перед позивачем, так і про істотне зменшення грошових коштів підприємства, орієнтовно з 4 000 000 грн до близько 200 000 грн., що свідчить, на думку сторони позивача, про реальний ризик відсутності у відповідача достатніх активів для виконання майбутнього рішення суду.
Наведені обставини додатково підтверджуються оборотно-сальдовою відомістю ТОВ «Стампофлекс» за рахунком 63 за період з 01 вересня 2025 року по 16 жовтня 2025 року, з якої вбачається значний рух коштів та активне провадення фінансово-господарських операцій підприємством. При цьому, кінцеві залишки на рахунках підприємства істотно зменшилися порівняно з попердніми показниками.
Посилається на те, що вказані обставини сідчать про існування реальної загрози того, що до моменту ухвалення рішення суду відповідач може розпорядитися грошовими коштами таким чином, що виконання майбутнього рішення стане неможливим або істотно ускладненим.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником ОСОБА_1 не надано належних доказів того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані саме на приховування майна, виведення активів з метою уникнення виконання можливого рішення суду, закриття рахунків, припинення діяльності, ліквідацію юридичної особи, відчуження істотних активів або інші недобросовісні дії, які б реально ускладнили чи унеможливили виконання рішення суду. Саме припущення про те, що відповідач може розпорядитися коштами, не є достатнім для застосування такого обмежувального заходу, як арешт коштів на рахунках юридичної особи.
Судом взято до уваги і те, що відповідачем вже було здійснено часткове повернення коштів на користь позивача у загальному розмірі 400 000 грн. Оцінка правової природи цих платежів належить до предмета розгляду справи по суті, однак, сам факт здійснення платежів не підтверджує доводів заявника про повне ухилення відповідача від розрахунків чи про намагання приховати активи.
На підставі встановлених даних, з урахуванням розумності, співмірності вимог заявника стосовно забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами до забезпечення позову та предметом позовних вимог, зважаючи на забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що накладення арешту на грошові кошти діючого товариства у розмірі 800 000 грн, за відсутності достатньо підтверджених ризиків, може істотно вплинути на його поточну господарську діяльність, виконання договірних зобов`язань, здійснення обов`язкових платежів та розрахунків. За таких умов, застосування заявленого заходу забезпечення позову не відповідатиме принципу співмірності та балансу інтересів сторін.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, виходячи з наступного.
У статті 1 Основного Закону Україна проголошується правовою державою, і, як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини та громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя. Зобов`язання держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (пункти 1, 10 частини першої статті 150 ЦПК України).
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (пункт 4 частини першої статті 151 ЦПК України).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Зазначені висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 212/4159/23, від 21 серпня 2024 року в справі № 757/37408/23, від 25 липня 2024 року в справі № 565/1607/23, від 29 травня 2024 року в справі № 757/67718/21 та ін.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову в разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17).
У постанові Верховного Суду від 06 грудня 2023 року в справі № 361/8953/21 зазначено, що під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди повинні враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 виснувала, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Отже, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Тому при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові від 12 липня 2022 року в справі № 910/8482/18 (910/4866/21) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами або майном, а тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів; піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватись майна, що належить до предмета спору.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного суду від 08 жовтня 2024 року в cправі № 5026/1357/2012(925/229/24), від 09 червня 2021 року в справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/16866/20, від 13 жовтня 2020 року в справі № 917/273/20, від 14 серпня 2018 року в справі № 916/10/18.
Зазначено, що такий вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року в справі № 754/5683/22 (провадження № 14-28цс23) зазначено, що жодних обмежень щодо застосування такого виду забезпечення позову, як накладення арешту на майно (грошові кошти), лише у сфері майнових спорів або заборони його застосування при вирішенні немайнового спору цивільне процесуальне законодавство не містить. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду в конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду в постанові від 11 грудня 2023 року в cправі № 904/1934/23 виснував, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (див. постанову Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року в справі №905/448/22).
За таких обставин, у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить в суду позивач, зокрема, і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності (постанова Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року в справі №905/446/22).
У постановах Верховного Суду від 21 серпня 2020 року в справі № 904/2357/20, від 17 серпня 2022 року в справі № 361/3446/21 зазначено, що предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення коштів й виконання в майбутньому судового рішення у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів. Тому застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти на банківських рахунках відповідача безпосередньо пов`язано із предметом позову.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належить відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23), від 14 грудня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-14128ав23).
Колегією суддів апеляційного суду встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що предметом спору у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Стампофлекс» є вимога майнового характеру про стягнення ТОВ «Стампофлекс» на її користь боргу за договором №2 про надання поворотної фінансової допомоги від 06 липня 2022 року, а отже, виконання в майбутньому судового рішення за результатами розгляду таких вимог (за умови їх задоволення) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач за позовом необхідну суму грошових коштів або майна, за рахунок якого можна буде задовольнити вимоги кредитора (позивача за позовом).
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову на грошові кошти, що належать ТОВ «Стампофлекс», код ЄДРПОУ 39147341, та знаходяться на всіх банківських рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах суми 800 000,00 грн., позивачка, зокрема, посилалась на те, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову у цій справі, так як відповідач під час розгляду цієї справи в будь-який момент може розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках.
Тобто, позивачка у справі довела існування між сторонами спору, ухилення відповідача від виконання зобов`язання, існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову.
Суд першої інстанції не оцінив наведені позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову обставини, натомість, в обґрунтування відмови у забезпеченні позову обмежився висновками про те, що позивачем не надано доказів ймовірності вчинення відповідачем дій, спрямованих на утруднення виконання рішення суду.
Водночас, суд першої інстанції залишив поза увагою, що вжиття заходів забезпечення позову спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи. І умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно відповідача (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення, що обумовлено, зокрема тим, що можливість відповідача за позовом в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Отже, відсутність доказів вчинення таких дій не позбавляє правової підстави для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки загроза неефективного виконання майбутнього рішення випливає не лише з наявності фактів відчуження, а також з наявності у відповідача за позовом реальної, не обмеженої законом можливості вільно розпоряджатися своїми активами до моменту набрання рішенням законної сили, а відтак, і беззаперечної можливості відчуження ним такого майна (постанова Верховного Суду від 07 липня 2025 року у справі №904/659/25).
Відповідно, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів в підтвердження обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать відповідачу, за умови доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном (грошовими коштами), свідчить про застосування судом першої інстанції завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі №905/448/22.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06 грудня 2023 року у справі №917/805/23, від 11 жовтня 2023 року у справі №916/409/21, від 15 вересня 2023 року у справі №916/2359/23, від 08 серпня 2023 року у справі №922/1344/23, від 27 квітня 2023 року у справі №916/3686/22, від 22 квітня 2024 року у справі №922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
Встановлені колегією суддів апеляційного суду на підставі поданих заявником та досліджених доказів вказують на те, що між сторонами дійсно виник спір щодо повернення відповідачем боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги, а обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача безпосередньо пов`язаний з суб`єктивними правами позивачки на предмет спору та спроможній забезпечити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких вона звернулася до суду.
У постановах Верховного Суду від 02 серпня 2019 року в справі № 915/538/19 та від 06 листопада 2018 року в справі № 923/560/17 викладена правова позиція, що накладення арешту на грошові кошти відповідачів слід обмежувати розміром ціни позову та можливих судових витрат; суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру загальної суми позовних вимог та можливих судових витрат.
Сам лише факт відсутності вказаних позивачем відкритих банківських рахунків, майна боржника не є безумовною підставою для відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти в межах суми позову, що належать відповідачу, оскільки, як передбачено частиною першою статті 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Подібні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року в справі № б/н (провадження № 61-16635ав20), від 28 вересня 2023 року в справі № б/н (провадження № 61-11439ав23).
Врахувавши предмет спору, а також умови застосування заходів забезпечення позову, метою яких є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, з метою забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення, встановивши, що обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами, є адекватним захистом для попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову у цій справі шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс», які знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» у банківських установах, що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем під час виконання ухвали (постанови) суду про забезпечення позову, у межах суми 800 000 (вісімсот тисяч) гривень 00 копійок, за виключенням сум, які підлягають сплаті як обов?язкові платежі, податки та збори, оплати заробітної плати.
Необхідність застосування даного заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені апеляційним судом. Такі заходи є розумними, адекватними та співмірними з предметом спору, сприятимуть досягненню балансу інтересів сторін та фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову, і як наслідок , у такому випадку забезпечать ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Крім того, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Посилання відповідача на те, що накладення арешту на рахунки ТОВ «Стампофлекс» повністю паралізує його господарську діяльність і це унеможливить виплату заробітної плати працівникам, виконання поточних зобов`язань перед контрагентами та державою (сплата податків), колегія суддів відхиляє, так як обсяг коштів на рахунках, на які має бути та може бути накладено арешт, має визначатися у процедурі примусового виконання у межах суми, про забезпечення якої просить позивач. Відповідно, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення, у разі задоволення позову, буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунків відповідача за позовом, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, буде недоцільним.
До того ж, згідно з частиною третьою статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.
Отже, захист прав відповідача (боржника) у разі накладення арешту на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом, здійснюється або у спосіб повернення банком постанови виконавця без виконання, або у спосіб зняття такого арешту, зокрема, і по факту доведення боржником обставин того, що рахунок, на кошти на якому накладено арешт, має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом. Вчинення таких дій відбувається на стадії виконання заходів забезпечення позову, на якій (стадії) виконавець перед накладенням арешту на банківські рахунки зобов`язаний пересвідчитись у відсутності спеціального режиму їх використання або відсутності заборон щодо арешту коштів, що перебувають на цьому рахунку.
Наведене свідчить про безпідставність доводів відповідача відносно того, що накладення арешту призведе до повного блокування господарської діяльності ТОВ «Стампофлекс» та матиме негативні наслідки у формі невиплати заробітної плати, невиконання зобов`язань щодо сплати податків, тощо, так як накладення арешту має відбуватися лише в межах суми грошових коштів, за рахунок яких можна буде задовольнити вимоги кредитора (позивача за позовом), а наведені норми забезпечують відповідачу (боржнику) можливість використання грошових коштів, що знаходяться на рахунках зі спеціальним режимом використання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду також зауважує, що внаслідок арешту такі кошти та майно залишаються у власності відповідача, проте, знерухомлюються (обмежується лише можливість розпорядження ними) з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника, чи відчуження ним, й уникнення виконання останнім судового рішення у майбутньому.
У такий спосіб грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір (постанови Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21, від 11.12.2023 у справі №904/1934/23, від 16.09.2024 у справі №927/997/23).
Аргумент відповідача ТОВ «Стампофлекс» про те, що позивач свідомо подала необґрунтований позов про стягнення коштів по підробленому договору фактично зводяться до вирішення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 , що не допускається на стадії вирішення заяви про забезпечення позову, оскільки при розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, а також не вирішується наперед результат розгляду справи по суті позову.
Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, суд першої інстанції не оцінив обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не дослідив усіх передбаченою нормою процесуального права юридичних (доказових) фактів, наявність яких впливає на остаточний результат вирішення питання про забезпечення позову, та дійшов помилкового висновок про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, обмежившись лише загальними фразами про те, що заявник не підтвердив обставини для забезпечення позову, який не ґрунтується на вимог цивільного процесуального законодавства.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката Крепеля Дмитра Ігоровича та достатніми для скасування оскаржуваної ухвали.
Порушення судом першої інстанції норм процесуального права призвело до неправильного вирішення питання про забезпечення позову, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення заяви позивача представника позивача ОСОБА_1 адвоката Крепеля Дмитра Ігоровича про забезпечення позову.
Щодо судових витрат.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за наслідками вирішення позовних вимог тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
У справі, що перебувала на розгляді в суді апеляційної інстанції, об`єктом апеляційного оскарження є ухвала про забезпечення позову.
Забезпечення позову є інститутом судового захисту та процесуальною дією, що здійснюється в межах основного судового провадження за позовом, а не самостійним окремим провадженням.
Отже, розподіл судових витрат, в тому числі й понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 адвоката Крепеля Дмитра Ігоровича, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, враховуючи висновки Київського апеляційного суду щодо суті апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 141, 149, 150, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Крепеля Дмитра Ігоровича задовольнити частково.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 17 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги задовольнити частково.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс», які знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс» у банківських установах, що будуть виявлені державною виконавчою службою або приватним виконавцем під час виконання ухвали (постанови) суду про забезпечення позову, у межах суми позову 800 000 (вісімсот тисяч) гривень 00 копійок, за виключенням сум, які підлягають сплаті як обов?язкові платежі, податки та збори, оплати заробітної плати.
У задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовити.
Відомості про позивача (стягувача): ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відомості про відповідача (боржника): Товариство з обмеженою відповідальністю «Стампофлекс»», місце знаходження: 02141, місто Київ, вул. Олександра Мишуги, буд.10, офіс 213, ЄДРПОУ: 39147341.
Строк пред?явлення постанови про забезпечення позову, що є виконавчим документом, до виконання три роки.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Судді: