ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
22 вересня 2026 року м. Дніпро справа № 199/17408/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Дивнич Д.І.
розглянув у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Відділу № 1 у місті Дніпрі Головного управління
Державної міграційної служби України в
Дніпропетровській області
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра
від 12.02.2026 в адміністративній справі №199/17408/25
за позовом: ОСОБА_1
до: Відділу № 1 у місті Дніпрі Головного управління
Державної міграційної служби України в
про: визнання протиправним та скасування постанови
про накладення адміністративного стягнення та
рішення про примусове повернення до країни
походження
ВСТАНОВИВ:
26.12.2025 ОСОБА_1 звернулась до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовом до Відділу № 1 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (далі - Відділ №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області) про визнання протиправним та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та рішення про примусове повернення до країни походження / а.с. 1-5/ та разом з позовною заявою позивачем подано до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду / а.с. 23,
Судом першої інстанції за вищезазначеним адміністративним позовом 29.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №199/17408/25 та справу призначено до судового розгляду / а.с. 28/.
Позивач, посилаючись в адміністративному позові на те, що вона вважає прийняті відповідачем постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №007622 від 27.10.2025 та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 27.10.2025 необґрунтованими та безпідставними, просила суд визнати протиправними та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №007622 від 27.10.2025 та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 27.10.2025, а також враховуючи її хворобу у період з 04.11.2025 по 25.11.2025 просила суд поновити строк на звернення до суду з цим адміністративним позовом.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 12.02.2026 в адміністративній справі №199/17408/25 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом, позов задоволено, скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення серії ПН МДН №007622 від 27.10.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку Російської Федерації, за ч. 2 ст. 203 КУпАП, яка була винесена начальником Відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Літошко Н.М., та рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства від 27.10.2025, винесене заступником начальника Відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Стаховою О.В. відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки Російської Федерації / а.с. 90-97/.
Відповідач - Відділ №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області, не погодившись з вищезазначеним рішення суду, подав до Третього апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу / а.с. 102-110/, та судом апеляційної інстанції 19.08.2026 відповідачу поновлено строк апеляційного оскарження та за апеляційною скаргою відповідача відкрито апеляційне провадження в адміністративній справі №199/17408/25 , витребувано з суду першої інстанції матеріали справи №199/17408/25 та справу призначено до апеляційного розгляду у судовому засіданні о 13 годин 30 хвилин 01.09.2026 / а.с. 129.130/, про що судом апеляційної інстанції повідомлено учасників справи у встановлений чинним процесуальним законодавством спосіб /а.с. 131-139/.
У зв`язку з тим, що судді Третього апеляційного адміністративного суду - Сафронова С.В. та Чепурнов Д.В., які входять до складу колегії суду, що розглядає справу №199/17408/25, станом на 01.09.2026 перебувають у відпустці, із застосуванням автоматизованої системи документообігу Третього апеляційного адміністративного суду здійснено повторний автоматизований розподіл справи №199/17408/25 та визначено склад суду, що розглядає справу у складі - головуючий суддя Коршун А.О., судді Головко О.В., Божко Л.А. / а.с. 144-146/
Станом на 01.09.2026 до суду апеляційної інстанції матеріали адміністративної справи №199/17408/25 не надходили, у зв`язку з чим ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.09.2026 розгляд справи №199/17408/25 у судовому засіданні відкладено на 15-30 годин 22.09.2026 та зобов`язано Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра протягом 10 днів з дня отримання ухвали направити до суду апеляційної інстанції матеріали справи №199/17408/25 / а.с. 147/ про що повідомлено учасників справи та направлено копію цієї ухвали для виконання до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра / а.с. 151-153/.
Матеріали справи №199/17408/25 надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду 04.09.2026 / а.с. 154/.
Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі, на те, що судом першої інстанції під час розгляду справи не було з`ясовано обставини, які мають значення для вирішення справи, допущено зазначення різних номерів посвідок на тимчасове проживання позивача, що на думку заявника апеляційної скарги свідчить про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам прави, тому заявник апеляційної скарги вважає рішення суду першої інстанції у цій справі прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просив скасувати рішення суду першої інстанції від 12.02.2026 у цій справі та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.
Позивач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу / а.с. 159-162/, заперечував проти доводів апеляційної скарги та зазначив, що судом першої інстанції зроблено висновки, які відповідають фактичним обставинам справи та прийнято рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скарга відповідача залишити без задоволення, рішення суду від 12.02.2026 у цій справі залишити без змін.
22.09.2026 із застосуванням автоматизованої системи документообігу Третього апеляційного адміністративного суду відповідно до положень ч. 2 ст. 31 КАС України та справу №199/17408/25 передано на розгляд колегія суддів у складі - головуючий суддя Коршун А.О., судді Сафронова С.В., Чепурнов Д.В. / а.с. 164-166/.
Заслухавши у судовому засіданні:
- представника відповідача, який підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції від 12.02.2026 у цій скасувати та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі;
- представника позивача, який заперечував проти доводів апеляційної скарги, підтримав доводи викладені у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 12.02.2026 у цій справі залишити без змін;
перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду цієї справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що позивач у справі - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1992 проживала на території України, 22.01.1999 уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , який є батьком її доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , шлюб з ОСОБА_2 було розірвано у лютому 2000р., а 30.11.2007 позивач повторно уклала шлюб з громадянином України ОСОБА_2 , та позивачем було отримано дозвіл на імміграцію у вигляді висновку та посвідку на постійне проживання НОМЕР_1 від 08.05.2008 і зареєстровано місце проживання за адресою АДРЕСА_1 . Шлюб між шлюб з ОСОБА_2 було розірвано 12.01.2019 та 25.01.2019 позивачем повторно отримано посвідку на постійне проживання № НОМЕР_2 строком дії до 23.01.2029. у подальшому позивач 03.12.2019 зареєструвала шлюб з громадянином України ОСОБА_4 , та протягом цього часу позивач працювала на території України. Рішенням Головного управління ДМСУ в Дніпропетровській області №28 від 24.09.2021р. скасовано виданий ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію та видані на його підставі посвідки на постійне проживання НОМЕР_1 від 08.05.2008 та № НОМЕР_2 від 25.01.2019, зазначені обставини підтверджуються дослідженими судом належними письмовими доказами, які долучені до матеріалів справи / а.с. 9-11,14-16,18-22/.
Також судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка росії, в останнє прибула на територію України 02.10.2021 / а.с. 69/, документована паспортом громадянина російської федерації № НОМЕР_3 , який видано 30.08.2019,строком дії до 30.08.2029 / а.с. 17/, та з цього часу територію України не покидала, 18.10.2021 була документована посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_4 терміном дії до 03.10.2022 / а.с. 68/.
Відповідачем відносно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МДН №007633 від 27.10.2025 у якому зафіксовано порушення позивачем законодавства щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства на території України за яке передбачена відповідність ч. 2 ст. 203 КУпАП та постановою начальника відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Літошко Н.М. серії ПН МДН №007622 від 27.10.2025 на позивача накладено адміністративний штраф у розмірі 3400грн. за ч. 2 ст. 203 КУпАП / а.с. 28/.
27.10.2025 заступником начальника відділу №1 у місті Дніпрі ГУ ДМС в Дніпропетровській області Стаховою О.В. прийнято рішення про примусове повернення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку російської федерації, до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства, відповідно до якого вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку російської федерації та позивача зобов`язано покинути територію України у термін до 25.11.2025, з огляду на порушення останнім правил перебування в Україні, оскільки після закінчення дозволеного терміну перебування не покинула територію України у встановлений законом строк. / а.с. 6-7/.
І саме вищезазначена постанова та рішення відповідача є предметом оскарження у вищезазначеній адміністративній справі.
З наданої суду ксерокопії рішення відповідача від 27.10.2025 / а.с. 60-62/ єдиною підставою для прийняття уповноваженою особою органу ДМС рішення про повернення позивача до країни походження або третьої країни, яке є предметом оскарження у цій справі, стало закінчення терміну дії посвідки на постійне проживання № НОМЕР_5 строком дії до 03.10.2022 та інших підстав, які б слугували для висновку про порушення позивачем законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, відповідачем не було встановлено.
Надаючи оцінку спірних відносинам, які виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Враховуючи положення ч. 2 ст.19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 26 Конституції України визначено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ч.1 ст. 33 Конституції України, кожному хто на законних підставах перебуває на території України, гарантуються свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 4 вказаного Закону визначено перелік підстав для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону №3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Аналіз наведених вище норм Закону №3773-VI дає можливість зробити висновок про те, що іноземець або особа без громадянства підлягає примусовому поверненню в країну походження за рішенням уповноваженого на це органу виключно за умови наявності у їх діях ознак порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або якщо вони суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Порядок дій посадових осіб територіальних органів, територіальних підрозділів Державної міграційної служби України під час прийняття рішень про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, їх документування та здійснення заходів з безпосереднього примусового повернення та примусового видворення за межі України визначено Інструкцією про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, яка затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України N 353/271/150 від 23.04.2012 (з подальшими змінами, далі - Інструкція).
Пунктом 5 розділу І «Загальні положення» Інструкції визначено, що підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту праві законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан з 24.02.2022 , у подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався відповідними Законами та тривав під час прийняття відповідачем рішень, які є предметом оскарження у цій справі, та триває на час розгляду справи як судом першої інстанції так і апеляційним судом.
01.11.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1232 «Деякі питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану» (далі - Постанова №1232), та положеннями п. 1 цієї постанови передбачено, що у період воєнного стану та протягом 30 календарних днів з дня його припинення або скасування надання територіальними органами/територіальними підрозділами Державної міграційної служби адміністративних послуг громадянам Російської Федерації здійснюється з урахуванням таких особливостей:
- розгляд заяв про оформлення дозволу на імміграцію, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання, поданих до набрання чинності цією постановою, зупиняється до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором;
- у разі звернення громадянина Російської Федерації із заявою про оформлення дозволу на імміграцію, продовження строку перебування, оформлення (у тому числі замість втрачених або викрадених) та обмін посвідок на постійне чи тимчасове проживання територіальний орган/територіальний підрозділ Державної міграційної служби інформує про відмову в прийнятті документів до набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором.
Пунктом другим Постанови N1232 передбачено, що зазначені у пункті 1 цієї постанови обмеження не поширюються, зокрема на осіб, що мають підстави для оформлення посвідки на тимчасове проживання, передбачені частинами четвертою, п`ятнадцятою, шістнадцятою статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», або інші передбачені цією статтею підстави за умови підтримки їх заяв про оформлення посвідки на тимчасове проживання письмовим клопотанням центрального органу виконавчої влади, до повноваження якого належить сфера діяльності таких осіб.
Під час розгляду цієї справи відповідачем не було надано суду будь-яких доказів щодо порушення позивачем під час перебування в Україні громадського порядку.
Також судом під час розгляду цієї справи встановлено, що позивач після сплину строку дії посвідки на тимчасове проживання вчиняла дії щодо легалізації свого положення в Україні шляхом звернення до компетентних органів міграційної служби України щодо продовження строку перебування Україні, що не відбулось через незалежні від позивача обставини, які пов`язані із введенням воєнного стану в Україні.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що під час розгляду цієї справи встановлено, що позивач перебуває у шлюбі з громадянином України / а.с. 10/, має доньку, яка народжена на території України / а.с. 10 зворотна сторона/, офіційно працює на території України / а.с. 18-22/, що свідчить про те, що позивач не позбавлена можливості звернутися до відповідного підрозділу ДМС з заявою про продовження посвідки на тимчасове проживання з урахуванням положень Постанови №1232, яка визначає питання надання Державною міграційною службою адміністративних послуг в умовах воєнного стану.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 26 Закону №3773-VI апеляційний суд звертає увагу, що рішення територіального органу міграційної служби не повинно ґрунтуватися лише на порушенні іноземцем або особою громадянства законного (легального) терміну перебування на Україні.
При розв`язанні спірних правовідносин апеляційний суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні від 18.12.1991 в справі «Мустакім проти Бельгії» (Moustaquim v Belgium) №12313/86. Суд підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (а саме про депортацію) представляли собою втручання в права, захищені ст. 8 ЄКПЛ, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність». Крім того, рішення повинні бути «співрозмірні цілям, що переслідуються законом».
Аналогічна позиція висловлена у справі «Беррехаб проти Нідерландів» від 21.07.1998, де Суд, виходячи із конкретних обставин, вважав, «що не було дотримано належного балансу між інтересами сторін і з цієї причини була відсутня пропорційність між заходами, що застосовувалися владою, та правовими цілями, що переслідувалися».
Верховний Суд у справі №204/521/24 виснував, що суб`єкт владних повноважень під час виконання своїх функцій повинен дотримуватися конституційних гарантій прав іноземців (стаття 26 Конституції України). Верховний Суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.
Також, Верховний Суд неодноразово виснував, що розглядаючи цю категорію спорів, суди повинні враховувати положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Крім цього у постанові від 27.02.2025 у справі №589/2960/23 Верховний Суд зауважив, що в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються. Під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження або третьої країни суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.
У постановах від 31.01.2024 у справі №204/10229/22 та від 01.02.2024 у справі №344/9604/23 Верховний Суд зазначив, що у разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника. І лише з`ясувавши наявність визначених статтею 26 Закону №3773-VI підстав для примусового повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну, а також в контексті спірних правовідносин особистих обставин заявника, можна визначити співмірність та пропорційність між застосованими до позивача заходами, передбаченими частиною першою статті 26 Закону №3773-VI, та його інтересами і правами, зокрема правом на повагу до приватного і сімейного життя подружжя, гарантованого статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Приймаючи до уваги вищенаведене та враховуючи, що під час розгляду цієї справи встановлено, що позивач у справі перебуває у шлюбі з громадянином України, мешкає разом з чоловіком на території України, має доньку, яка народилась на території України, то апеляційний суд вважає, що виконання рішення про примусове повернення позивача до країни походження або іншої країни, матиме негативні наслідки не лише для неї, а також для його чоловіка та доньки.
Зазначені відносини підпадають під дію статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
У рішенні по справі «Тетяна Жданок проти Латвії» (case of Zdanoka v. Latvia) встановлено, що «для того, щоб гарантувати стабільність та ефективність демократичної системи, від держави може вимагатись вжиття специфічних заходів. У той же час, демократія є поняттям, заснованим на компромісі, що вимагає різних поступок з боку окремих осіб, які повинні інколи бути готові обмежити деякі із своїх свобод так, щоб забезпечити більшу стабільність держави у цілому. Однак, щоразу, коли держава має намір послатись на принцип «демократії, здатної себе захистити» для виправдання свого втручання у права людини, вона повинна уважно оцінити обсяг і наслідки такого заходу, а також те, чи дотриманий баланс між вимогами захисту демократичного суспільства, з одного боку, та захисту прав людини - з іншого».
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що ухвалюючи рішення від 27.10.2025 про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни, відповідачем не доведено те, що дії позивача суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України, про що свідчить відсутність доказів на підтвердження будь-якої протиправної чи аморальної поведінки позивача протягом її перебування на території України, притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, окрім притягнення її до адміністративної відповідальності за ст.203 КУпАП.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, на те позивач не може залишити територію України, оскільки маючи політичні та особисті погляди, що відрізняються від поглядів країни-агресора.
Також колегія суддів зазначає, що особа в будь-якому разі не підлягає примусовому поверненню, якщо підпадає під дію статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відповідно до якої іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн:
де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.
Відповідно до положень статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року та статті 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно для забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримано принцип пропорційності, який вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, а також врахування та оцінки особистих обставин та ризиків ухваленого рішення.
Отже, відповідач допустив формальне застосування положень Закону №3773-VI, не довівши, що перебування позивача на території України без підтвердження відповідного права уповноваженими органами, призводить до такого рівня порушення прав та інтересів держави в цілому чи конкретних громадян України, яке б виправдовувало істотне порушення прав та інтересів позивача, а також членів його сім`ї, тому підсумовуючи вищезазначене, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції об`єктивно та повно з`ясовано фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення та зроблено правильний висновок щодо обґрунтованості заявлених позивачем у справі позовних вимог.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено у справі правильне рішення про задоволення заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі, у якому надано оцінку усім обставинам справи, які мають юридичне значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду і деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи, тому колегія суддів вважає, що усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вони не спростовують вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи, і оскільки під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, вважає необхідним рішення суду першої інстанції від 12.02.2026 у цій справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відділу № 1 у місті Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 12.02.2026 в адміністративній справі №199/17408/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у строки та в порядку, які встановлені ст. 329,331 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.10.2026р.
Головуючий - суддя А.О. Коршун
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова