ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/10684/22 Суддя (судді) першої інстанції: Кушнова А.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді - Кравченка Є.Д.,
суддів - Осіпової О.О., Златіна С.В.,
за участю секретаря судового засідання - Ліман А.Г.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Дем`яненка В.П.,
представника Головного управління Національної поліції у м. Києві - Лаврінець О.О.,
представника Головного управління Національної поліції в Харківській області - Гвоздецької О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Головного управління Національної поліції у м. Києві та Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій та бездіяльності, протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання поновити на службі,
В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - відповідач-1), Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - відповідач-2), в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, яка полягає у невиконанні вимог наказу Національної поліції України № 239 від 07.04.2022 «Про деякі питання проходження служби поліцейським на період дії воєнного часу»;
- визнати дії посадових осіб Головного управління Національної поліції Харківській області щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції - неправомірними;
- визнати протиправними та скасувати:
наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25.04.2022 № 248 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності капітана поліції ОСОБА_1 »;
наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 26.04.2022 № 220 о/с щодо звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби);
- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління Головного управління Національної поліції в Харківській області;
- стягнути та зобов`язати виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 2016 року проходив службу в органах Національної поліції України, а на момент введення воєнного стану в Україні в зв`язку з військовою агресією росії щодо України ніс службу у відділі реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції ГУ НП в Харківській області. З дня введення воєнного стану, а також після руйнування будівлі Ізюмського РУП ГУ НП внаслідок авіаудару він виконував наказ безпосереднього керівника, перебував вдома зі зброєю до особливого розпорядження.
Позивач зазначив, що у подальшому, він разом із своїми знайомими, які направлялися до м. Києва на мікроавтобусі марки Volkswagen Т4, який належав ОСОБА_2 , виїхали з Ізюму по трасі Київ-Харків-Довжанськ, проїжджаючи села Балаклійського району, зокрема с. Веселе, через центр м. Балаклея, та виїхавши до Полтавської траси направились до м. Києва. Позивач зауважив, що в той час була відсутня можливість прибути до міста Харкова через руйнування мостів. Водночас зазначив, що прибувши до м. Києва він 22.04.2022 на виконання вимог наказу Національної поліції №239 від 07.04.2022 звернувся для постановки на тимчасовий облік в Солом`янському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, пройшов усі перевірки в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України, зокрема, з використанням поліграфа.
У червні 2022 року позивач приїхав до м. Харкова та прибув до ГУНП в Харківській області, де йому повідомлено, що за порушення присяги його звільнено з поліції та 09.06.2022 ознайомлено з наказом №220/ос від 26.04.2022, відповідно до якого його звільнено зі служби з 26 квітня 2022 року згідно з п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону Країни «Про Національну поліцію» у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, яке полягало у порушенні присяги на вірність Українському народові.
Позивачу також стало відомо про наказ ГУНП в Харківській області від 25.04.2022 №248, яким до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Позивач не погоджується із вказаними наказами, вважає їх незаконними та такими, що підлягають скасуванню у зв`язку з неправомірними діями відповідачів та грубим порушенням його прав, гарантованих Конституцією України та чинним законодавством Держави.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо не постановки на тимчасовий облік інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 відповідно до вимог наказу Національної поліції України від 07.04.2022 №239 «Про деякі питання проходження служби поліцейським на період дії воєнного часу».
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 25.04.2022 №248 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУ НП в Харківській області», яким до інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 26.04.2022 №220 о/с про звільнення зі служби в поліції капітана поліції ОСОБА_1 /0088134/ з посади інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з 26.04.2022 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби).
Поновлено ОСОБА_1 /0088134/ на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з 27.04.2022.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 468945,66 (чотириста шістдесят вісім тисяч дев`ятсот сорок п`ять грн 66 коп) без урахування обов`язкових податків та зборів.
Суд допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 / НОМЕР_1 / на посаді інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області з 27.04.2022.
Звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області (ідентифікаційний код 40108599) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 12738,23 грн. (дванадцять тисяч сімсот тридцять вісім грн. 23 коп.) без урахування обов`язкових податків та зборів.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.).
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.).
Не погоджуючись із зазначеним рішення суду, Головне управління Національної поліції в Харківській області подало апеляційну скаргу, у якій просило скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середньомісячного грошового забезпечення (заробітку) за час вимушеного прогулу відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги ГУ НП В Харківській області (далі по тексту апелянт-1) зазначив, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 у справі № 640/10684/22 не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, зокрема ухвалене судом не у відповідності до норм матеріального права та без дотримання норм процесуального права, прийняте на підставі неповного і невсебічного дослідження всіх обставин справи, без надання оцінки всім аргументам учасникам справи та без урахування і застосування до спірних правовідносин висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Зокрема, апелянт -1 зазначив, що ГУ НП в Харківській області у відношенні ОСОБА_1 було призначено та проведено службове розслідування, в ході якого встановлено вчинення позивачем дисциплінарного проступку, а саме у період з 01.04.2022 по 25.04.2022 безпідставно був відсутній на службі без поважних причин, не взяв участі у виконанні завдань територіальної оборони та забезпеченні і здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України. При цьому, будь-яких належних доказів невідповідності встановлених службовим розслідуванням фактів дійсним обставинам відсутності позивача на службі з 01.04.2022 останнім в позову не наведено.
Крім того, ГУ НП в Харківській області зазначило про те, що ОСОБА_1 після виїзду з окупованої території повинен був направитися не до м. Києва, а вийти на не окупованій території Харківської області (вказаний автомобільний маршрут проходив через неокуповану територію Харківської області) та звернутися до найближчого підрозділу поліції на території Харківської області, через який повідомити свого безпосереднього керівника про вихід з окупованої території та діяти за його вказівкою. Навіть прибувши до м. Києва повинен був або самостійно на найближчому потязі доїхати до м. Харкова (евакуаційні поїзди курсували постійно та безкоштовно), або повідомити про свій намір керівництво підрозділу або керівництво ГУНП в Харківській області та попросити допомоги добратися до міста Харкова службовими транспортними засобами, які також постійно курсували з м. Харкова до м. Києва з метою забезпечення підрозділів ГУНП матеріальними засобами.
При цьому, апелянт-1 зауважив, що під час розгляду справи в суді, в якості свідка був опитаний начальник сектору превенції ВП № 1 Ізюмського РУП ОСОБА_4 , який пояснив, що 24.02.2022 особовий склад всього Ізюмського РУП було зібрано по тривозі у зв`язку з веденням військового стану в Україні. Було доведено, що у разі загострення обстановки всі поліцейські повинні прибути до м. Барвенково для несення служби. Такі вказівки (щодо виїзду до м. Барвенково) не одноразово доводились і ним особисто в месенджері «Вацап», де позивач також був зареєстрований. Евакуюватися до м. Барвенково ОСОБА_1 відмовився, причини не повідомив. Окрім того, ОСОБА_4 разом з іншими поліцейськими СРПП Ізюмського РУП, за винятком ОСОБА_1 , проводив евакуацію місцевих мешканців з м. Ізюм на більш безпечні території. ОСОБА_1 мешкав на іншому березі річки Сіверський Донець (в бік виїзду до Донецької області) і пошкодження мостів ніяким чином не вплинуло на його можливість безпечно покинути м. Ізюм. Як пояснив сам ОСОБА_1 у нього був власний автомобіль та паливо до нього. ОСОБА_4 було відомо, що виїжджаючи з окупованої території, ОСОБА_1 проїжджав через блок-пост, на якому несли службу співробітники внутрішньої безпеки, які зателефонували начальнику відділу поліції № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковнику поліції ОСОБА_5 та повідомили, що його підлеглий виїхав з окупованої території. Тоді, ОСОБА_1 самостійно зателефонував ОСОБА_5 та отримав вказівку прибути до УВБ в м. Харкові, пройти перевірку та вийти на службу, Однак, ОСОБА_1 на службу не з`явився, а телефон вимкнув. Потім дізналися, що ОСОБА_1 прибув в м. Київ. Факт визнання ОСОБА_6 старшим, ОСОБА_4 повністю заперечив. Такі вказівки не надавав.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в м. Києві подало апеляційну скаргу, у якій просить апеляційну скаргу ГУ НП в м. Києві в частині позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо не постановки на тимчасовий облік ОСОБА_1 задовольнити, а рішення Київського окружного адміністративного суду 17 квітня 2025 року у справі № 640/10684/22- частково скасувати та ухвалити нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позовної вимоги до ГУ НП в м. Києві.
Так, ГУ НП в м. Києві (далі по тексту - апелянт-2) зазначило, що порушення норм матеріального права виявилось у невірному застосуванні положень статті 64 Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», наказів Національної поліції від 10.03.2022 №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану».
Апелянт-2 зазначив, що позивач не відноситься до жодної з категорій, визначених пунктом 1 наказу Національної поліції України від 07.04.2022 № 239, тому виконання даного наказу в частині постановки останнього на облік до іншого територіального органу поліції (Головного управління Національної поліції у м. Києві) не вказує на поважність причин відсутності позивача за місцем несення служби у Харківській області. Крім того, надана позивачем довідка Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві жодним чином не підтверджує факт проходження позивачем служби в ГУ НП у м. Києві, а лише фіксує факт його звернення до відповідного органу поліції та підтверджує факт самовільного виїзду за межі Харківського гарнізону без відповідного дозволу. Дозвіл на виїзд за межі Харківського гарнізону позивачу керівництвом Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області не надавався взагалі.
Також апелянт вказав на те, що позивач будучи ознайомленим та умисно ігноруючи вимоги наказів Національної поліції України від 10.03.2022 № 190 та від 07.04.2022 № 239, за місцем розташування Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області останній не прибув. При цьому, з огляду на встановлений у наказі № 239 термін- протягом 1 доби прибути до відповідного регіону та стати на облік у найближчому органі поліції, позивач лише 22.04.2022 прибув до м. Києва та звернувся до Солом`янського УП ГУНП в м. Києві, що свідчить про пропуск позивачем строку протягом якого він мав можливість стати на облік до органу поліції у безпечному регіоні.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції у м. Києві та Головного управління Національної поліції в Харківській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Головного управління Національної поліції в Харківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Департамент внутрішньої безпеки Національної поліції України про визнання протиправними дій та бездіяльності, протиправними та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання поновити на службі. Також суд встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
Відзиви на апеляційні скарги не надходили, що не перешкоджає розгляду їх по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року справу за вказаними апеляційними скаргами призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Також судом продовжено строк розгляду справи.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року судом ухвалено перейти до апеляційного розгляду справи у відкритому судовому засіданні на 27.11.2025.
На підставі розпорядження керівника апарату Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» проведено повторний автоматизований розподілу судової справи № 640/10684/22 між суддями та визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Кравченко Є.Д., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.
Згідно із даними протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 визначено наступний склад колегії суддів для розгляду даної справи: суддя-доповідач Кравченко Є.Д., судді: Осіпова О.О., Безименна Н.В.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2026 року постановленою колегіє суддів у складі: судді-доповідача Кравченка Є.Д. та суддів Осіпової О.О., Безименної Н.В., прийнято до провадження справу №640/10684/22 та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.08.2026. Також судом продовжено строк розгляду апеляційних скарг на більш розумний термін.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2026 року, від 28 серпня 2026 року задоволено заяви представника Головного управління Національної поліції в Харківській області про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференція та призначено судове засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року суд задовольнив заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
На підставі розпорядження Керівника апарату Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року здійснено повторний автоматизований розподіл та проведено заміну судді-члена колегії Безименної Н.В. у справі №640/10684/22 та суддю Златіна С.В.
У судове засідання, призначене у справі для розгляду апеляційних скарг Головного управління Національної поліції в м. Києві та Головного управління Національної поліції в Харківській області з`явились позивач та уповноважені представники позивача й відповідачів.
Представники відповідачів підтримали доводи апеляційних скарги та просили їх задовольнити, з підстав зазначених у апеляціях, а рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Позивач та його представник заперечували щодо задоволення апеляційних скарг ГУНП в м. Києві та ГУНП в Харківській області.
Заслухавши доводи сторін, розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційні скарга не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується відомостями паспорта громадянина України № НОМЕР_3 , виданого 19.11.2019 органом №6340.
Судом встановлено, що позивач з 04.08.2006 до 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України та з 07.11.2015 по 26.04.2022 в Національній поліції України, зокрема, на день звільнення зі служби обіймав посаду інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції ГУ НП в Харківській області.
З матеріалів справи вбачається, що 22.04.2022 начальником Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області полковником поліції ОСОБА_7 та заступником начальника Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області підполковником поліції ОСОБА_8 складено акт про відсутність на службі без поважних причин інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 з 01.04.2022.
У вказаному акті також зазначено, що станом на 22.04.2022 ОСОБА_1 продовжив не виходити на службу до Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області та до виконання своїх посадових (функціональних) обов`язків не приступив.
23.04.2022 до ГУ НП в Харківській області надійшов рапорт начальника Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_7 від 22.04.2022 про те, що з 01.04.2022 по теперішній час інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 безпідставно відсутній на робочому місці.
23.04.2022 ГУ НП в Харківській області прийнято наказ №555 «Про призначення та проведення службового розслідування», яким призначено службове розслідування за обставинами, викладеними у рапорті начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_7 від 25.04.2022 відносно інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1
ГУ НП в Харківській області не надано пояснень щодо посилання у наказі ГУ НП в Харківській області від 23.04.2022 №555 на рапорт начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_7 від 25.04.2022.
Під час службового розслідування опитано, зокрема, начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_7 , який повідомив, що його підлеглий інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 з 24.02.2022 перебував на території Ізюмського району Харківської області. З 01.04.2022 по теперішній час ОСОБА_1 , маючи змогу евакуюватись разом з іншими працівниками Ізюмського РУП до евакуйованого підрозділу, розташованого у місті Барвінковому Харківської області, не використав дану можливість та у подальшому до даного підрозділу не прибув і відповідно до своїх службових обов`язків не приступив. Протягом даного часу на зв`язок з керівництвом не виходив.
Начальник Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_7 під час службового розслідування також повідомив, що 01.04.2022 ОСОБА_1 були доведені вимоги наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190, однак протягом тривалого часу його вимоги ОСОБА_1 не виконав.
Окрім того, під час вказаного службового розслідування заступник начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області підполковник поліції ОСОБА_8 підтвердив відомості з приводу безпідставної відсутності на службі капітана поліції ОСОБА_1 .
Так, з метою встановлення більш детальних обставин події та причин відсутності з 01.04.2022 на службі інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 на його мобільні телефонні номери НОМЕР_4 та НОМЕР_5 були здійснені телефонні дзвінки, але телефони були відключені та ніхто не відповідав. Також, месенджери вотсап, вайбер, телеграм на телефонах під час здійснення дзвінків не були доступні.
Окрім того, службовим розслідуванням встановлено, що капітан поліції ОСОБА_1 не підпадає під перелік осіб, визначених пунктом 1 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190, оскільки з 01.04.2022 мав змогу евакуюватись разом з іншими працівниками Ізюмського РУП, однак не використав дану можливість і особисто відмовився їхати.
За фактом відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин дисциплінарною комісією складено Акт від 25.04.2022, відповідно до якого з 01.04.2022 інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 в умовах воєнного стану відсутній на службі без поважних причин. Станом на 25.04.2022 продовжив не виходити на службу та до виконання своїх службових обов`язків не приступив.
За наслідками проведеного службового розслідування відносно інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 складено висновок від 25.04.2022, який затверджений начальником ГУ НП в Харківській області 25.04.2022.
Відповідно до вказаного висновку за вчинення дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію», п. 1 , 2, 8 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п. 3 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану», п. 1 наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 №818, до інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
У висновку вказано, що у ході проведення службового розслідування було встановлено, що з 01.04.2022 до 25.04.2022 інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 безпідставно був відсутній на службі без поважних причин, а також не взяв участі у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, тим самим вчинив дисциплінарний проступок, який є несумісним з подальшим проходженням служби в Національній поліції України.
Наказом ГУ НП в Харківській області від 25.04.2022 №248 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУНП в Харківській області» вирішено за вчинення дисциплінарного проступку застосувати до інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
В наказі зазначено про вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 , що виразився у відсутності на службі без поважних причин з 01.04.2022 по 25.04.2022, а також не взяв участі у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Наказом ГУ НП в Харківській області від 26.04.2022 №220 о/с капітана поліції ОСОБА_1 /0088134/, інспектора відділу реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції ГУ НП в Харківській області, з 26.04.2022 звільнено зі служби в поліції за п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
09.06.2022 позивач отримав трудову книжку НОМЕР_6 та копію наказу про звільнення, що підтверджується розпискою від 09.06.2022.
Не погоджуючись з наказами про звільнення, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції зазначив, що матеріали службового розслідування не містять та відповідачем-2 не надано належних доказів доведення позивачу усного наказу начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області про евакуацію на підконтрольну територію України та прибуття за місцем дислокації підрозділу для несення служби, як і доказів наявності у позивача можливості евакуюватися з окупованої території у період з 01.04.2022 по 20.04.2022, а також можливості з 20.04.2022 по 26.04.2022 прибути за місцем дислокації підрозділу для несення служби, інформування про транспорт та безпечний маршрут, про місце перетину лінії фронту, а також надання при цьому провідника тощо, тобто доказів відсутності на службі без поважних причин.
Також суд першої інстанції, з огляду на отримані від свідків - начальника сектору превенції ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 та начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 покази виснував про відсутність доказів доведення ОСОБА_1 01.04.2022 вимоги наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190, з урахуванням того, що у висновку службового розслідування зазначено про відключені телефони позивача, а месенджери вотсап, вайбер, телеграм на телефонах під час здійснення дзвінків не були доступні. Доказів направлення будь-яких повідомлень з приводу доведення до позивача усного наказу про необхідність евакуюватися з м. Ізюм засобами електронного зв`язку ані матеріали службового розслідування, ані матеріали справи не містять.
Крім того, судом першої інстанції враховано те, що про проведення службового розслідування позивач не був обізнаний, письмових пояснень щодо обставин не перебування на службі у спірний період не надавав та не відмовлявся від їх надання. Отже, суд зазначив, що під час проведення службового розслідування відповідач-2 не повно встановив обставини, не з`ясував, якими саме доказами зафіксовано факт відсутності позивача на службі та факт доведення до позивача наказу керівництва про прибуття до місця дислокації.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі по тексту - Закон №580 в редакції, який діяв на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 3 Закону №580 обумовлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Так, основні обов`язки поліцейського визначені статтею 18 Закону № 580, а саме поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Додаткові обов`язки, пов`язані з проходженням поліцейським служби в поліції, можуть бути покладені на нього виключно законом (ч. 4 ст. 18 цього Закону).
Частиною першою статті 59 Закону №580 обумовлено, що служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Нормативно-правовим актом, який визначає сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, є Закон України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15.03.2018 №2337-VIII (тут і надалі - Дисциплінарний статут у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом преамбули Дисциплінарного статуту, дія останнього поширюється на поліцейських, які повинні неухильно додержуватися його вимог.
Як обумовлено статтею 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Службова дисципліна ґрунтується на створенні необхідних організаційних та соціально-економічних умов для чесного, неупередженого і гідного виконання обов`язків поліцейського, повазі до честі і гідності поліцейського, вихованні сумлінного ставлення до виконання обов`язків поліцейського шляхом зваженого застосування методів переконання, заохочення та примусу.
Відповідно до частини 1, 2 статті 5 Дисциплінарного статуту поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Відповідно до частини 1 статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Дисциплінарним проступком, як зазначено в статті 12 Дисциплінарного статуту, визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Згідно із частинами 1-3 статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни, що застосовується за вчинення дисциплінарного проступку з метою виховання поліцейського, який його вчинив, для безумовного дотримання службової дисципліни, а також з метою запобігання вчиненню нових дисциплінарних проступків.
Дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони.
До поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції.
Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського.
Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.
Частиною шостою статті 14 Дисциплінарного статуту обумовлено, що службове розслідування проводиться на засадах неупередженості та рівності всіх поліцейських перед законом незалежно від займаної посади, спеціального звання, наявних у них державних нагород та заслуг перед державою.
Частиною першою - третьою статі 18 Дисциплінарного статуту обумовлено, що під час проведення службового розслідування поліцейський має право на захист, що полягає в наданні йому можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій.
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: 1) надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; 2) подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; 3) ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України «Про захист персональних даних», «Про державну таємницю» та іншими законами; 4) подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; 5) користуватися правничою допомогою.
Поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень. Факт такої відмови фіксується шляхом складення акта, що підписується членом дисциплінарної комісії, присутнім під час відмови, та іншими особами, присутніми під час відмови.
Частиною шостою вказаної статті обумовлено, що у разі відсутності поліцейського на службі дисциплінарна комісія викликає його для надання пояснень. Виклик для надання пояснень надсилається рекомендованим листом з повідомленням на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі.
Частиною восьмою вказаної статті Дисциплінарного статуту передбачено, що фактом, що підтверджує отримання або неотримання поліцейським виклику про надання пояснень, є отримання органом, що проводить службове розслідування, поштового повідомлення про вручення або про відмову від отримання такого виклику чи повернення поштового відправлення з позначкою про невручення.
Приписам частини другої, четвертої статті 22 Дисциплінарного статуту обумовлено, що наказ про застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення виконується шляхом його оголошення в органі (підрозділі) поліції та особистого ознайомлення поліцейського з ним. У разі відмови особи від ознайомлення з наказом про це складається акт.
Дисциплінарні стягнення у виді звільнення з посади та звільнення із служби в поліції, застосовані до поліцейського, який перебуває у відпустці чи на лікарняному (у період тимчасової непрацездатності), виконуються (реалізуються) після його прибуття до місця проходження служби.
Отже, звільнення зі служби в поліції є найсуворішим видом дисциплінарного стягнення за порушення службової дисципліни та є крайнім заходом дисциплінарного впливу. Передумовою звільнення поліцейського за вчинення дисциплінарного правопорушення, пов`язаного зі здійсненням службової діяльності, має бути грубе порушення службової дисципліни, встановлене внаслідок ретельного службового розслідування та підтверджене належним доказами.
Адміністративний суд у силу вимог ч. 2 ст. 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен перевірити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), тощо.
Суб`єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення. Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування доказами.
Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому:
- чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України;
- чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення;
- чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення;
- чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.
Отже, вирішення питання про правомірність притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності передбачає дотримання порядку проведення службового розслідування та з`ясування наявності складу дисциплінарного проступку в його діяннях.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону №580 поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Так, підставою для звільнення позивача зі служби в поліції, як зазначено в наказі Головного управління НП в Харківській області від 25.04.2022 №248 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУНП в Харківській області», стало вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію», п. 1 , 2, 8 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п. 3 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану», п. 1 наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 №818.
Указом Президента України від 23.02.2022 №63/2022 «Про введення надзвичайного стану в окремих регіонах України», у місті Києві та на території всіх областей України, за виключенням Донецької та Луганської областей, з 00 годин 00 хвилин 24 лютого 2022 року введено надзвичайний стан строком на 30 діб.
Наказом Міністерства внутрішніх справ від 10.12.2016 №1560 «Про затвердження Інструкції про порядок переведення органів Національної поліції на посилений варіант службової діяльності», який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.01.2016 №12/28142, затверджено Інструкцію про порядок переведення органів Національної поліції України на посилений варіант службової діяльності. Абзацом 1 пункту 1 розділу ІІІ Інструкції про порядок переведення органів Національної поліції України обумовлено, що рішення щодо переведення на посилений варіант приймають голова НПУ або особа, яка виконує його обов`язки, - стосовно всіх поліцейських як у масштабі держави, так і в окремих її регіонах.
Наказом Національної поліції України від 23.02.2022 №171 «Про переведення особового складу на посилений варіант службової діяльності та Ситуаційного центру Національної поліції України й ситуаційних центрів головних управлінь Національної поліції в надзвичайний (позаплановий) режим діяльності» переведено особовий склад на посилений варіант службової діяльності на час дії правового режиму надзвичайного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан.
Частинами другою та третьою статті 24 Закону № 580 установлено, що у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
У ході забезпечення та здійснення заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості, виконання завдань територіальної оборони органи та підрозділи, що входять до системи поліції та дислокуються в межах Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, області, міста Києва, підпорядковуються відповідному начальнику Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, області, місті Києві.
Отже, з вищенаведених положень чинного законодавства слідує, що всі поліцейські з 24.02.2022 зобов`язані були знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу та виконувати свої безпосередні функціональні обов`язки, в тому числі і завдань щодо захисту, пов`язаних із захистом територіальної цілісності України.
Як було встановлено судом та слідує з матеріалів справи, позивач на час введення воєнного стану проходив службу в Ізюмському РУП ГУ НП в Харківській області за місцезнаходженням в місті Ізюм Харківської області.
Загальновідомими є обставини, що місто Ізюм Харківської області з початку військової агресії зазнавало артилерійських та ракетних обстрілів, а з 08 березня по 10 вересня 2022 року перебувало в тимчасовій окупації.
Підставою для проведення службового розслідування слугував рапорт начальника Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_7 від 22.04.2022, в якому зазначено про відсутність позивача на службі без поважних причин з 01.04.2022.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 № 893 затверджено Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України, яким визначена процедура проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування.
Відповідно до п. 1, 2 розд. ІІ Порядку № 893 службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставами для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації, рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Відповідно до вимог п. 4 розд. V Порядку № 893 службове розслідування має встановити: - наявність чи відсутність складу дисциплінарного проступку в діянні (дії чи бездіяльності) поліцейського, з приводу якого (якої) було призначено службове розслідування; - наявність чи відсутність порушень положень законів України чи інших нормативно-правових актів, організаційно-розпорядчих документів або посадових інструкцій; - ступінь вини кожної з осіб, що вчинили дисциплінарний проступок; - обставини, що пом`якшують або обтяжують ступінь і характер відповідальності поліцейського чи знімають безпідставні звинувачення з нього; - відомості, що характеризують поліцейського, а також дані про наявність або відсутність у нього дисциплінарних стягнень; - вид і розмір заподіяної шкоди; - причини та умови, що призвели до вчинення дисциплінарного проступку.
Відповідно п. 2 розд. VІ Порядку № 893 підсумковим документом службового розслідування є висновок службового розслідування, який складається зі вступної, описової та резолютивної частин. Висновок службового розслідування готує і підписує дисциплінарна комісія.
В якості доказів вчинення позивачем дисциплінарного проступку у вигляді безпідставної відсутності на службі в період з 01.04.2022 по 25.04.2022 відповідач-2 надав висновок службового розслідування від 25.04.2022, рапорт ОСОБА_7 від 22.04.2022, акти про відсутність на службі від 22.04.2022 та від 25.04.2022, акт огляду електронної комунікації від 23.04.2022, а також письмові пояснення ОСОБА_7 від 24.04.2022 та ОСОБА_8 від 24.04.2022.
Так, за висновками службового розслідування, інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 з 01.04.2022 до 25.04.2022 безпідставно був відсутній на службі без поважних причин, а також не взяв участі у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану під час його оголошення на всій території України, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Опитаний начальник Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_7 пояснив, що його підлеглий інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 з 24.02.2022 перебував на території Ізюмського району Харківської області. З 01.04.2022 по теперішній час ОСОБА_1 , маючи змогу евакуюватись разом з іншими працівниками Ізюмського РУП до евакуйованого підрозділу, розташованого у місті Барвінковому Харківської області, не використав дану можливість та у подальшому до даного підрозділу не прибув і відповідно до своїх службових обов`язків не приступив. Протягом даного часу на зв`язок з керівництвом не виходив.
Начальник Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_7 під час службового розслідування також повідомив, що 01.04.2022 ОСОБА_1 були доведені вимоги наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190, однак протягом тривалого часу його вимоги ОСОБА_1 не виконав.
Опитаний заступник начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області підполковник поліції ОСОБА_8 підтвердив відомості з приводу відсутності на службі капітана поліції ОСОБА_1 .
В ході службового розслідування, з метою встановлення більш детальних обставин події та причин відсутності з 01.04.2022 на службі інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарною комісією на його мобільні телефонні номери НОМЕР_4 та НОМЕР_5 були здійснені телефонні дзвінки, але телефони були відключені та ніхто не відповідав. Також, месенджери вотсап, вайбер, телеграм на телефонах під час здійснення дзвінків не були доступні.
Проте, станом на 25.04.2022 позивач продовжив не виходити на службу та до виконання своїх службових обов`язків не приступив, що зафіксовано в акті від 25.04.2022.
На переконання відповідача-2, вказані докази є належними та достатніми в підтвердження відсутності позивача на службі, у зв`язку з чим вважає, що позивача правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом звільнення зі служби в поліції.
Водночас, як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до відомостей наявної у матеріалах справи довідки від 08.07.2022 №269/125/55-2022, виданої першим заступником начальника Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві полковником поліції Ткач Русланом, довідка видана ОСОБА_1 про те, що інспектор сектору реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 (0088134) 22.04.2022 звертався для постановки на тимчасовий облік в Солом`янському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Так, відповідно до наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VІІІ, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», пунктів 9 та 11 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, з метою забезпечення ефективного виконання службових обов`язків поліцейськими, які тимчасово перебувають поза місцем несення служби та не мають можливості повернутися до нього, наказано:
1. Поліцейським, які перебувають поза місцем несення служби, крім тих, що виконують службові завдання, протягом 1 доби прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме:
поліцейським, для яких проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення):
поліцейським, які виховують одного або більше дітей піком до 18 років або на утриманні яких перебувають батьки, що погребують стороннього догляду, та виїхали з метою супроводу дітей в евакуацію, та чоловіки (дружини) яких є поліцейськими, військовослужбовцям» або особами рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту, задіяними до виконання службових обов`язків за місцем проходження служби: поліцейським, які маюсь статус одинокої матері (батька).
2. На період дії воєнного стану підпорядкувати поліцейських, визначених пунктом 1 цього наказу, керівникам територіальних органів поліції, на території обслуговування яких перебувають указані поліцейські.
3. Поліцейські, які не підпадають під перелік осіб, визначених пунктом 1 цього наказу, зобов`язані невідкладно прибути до органу поліції за місцем несення служби.
Також, відповідно до наказу Національної поліції України від 07.04.2022 №239 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VІІІ, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», пунктів 9 та 11 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, з метою забезпечення ефективного виконання службових обов`язків поліцейськими, які тимчасово перебувають поза місцем несення служби та не мають можливості повернутися до нього, наказано:
1. Поліцейським головних управлінь Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській, Херсонській областях, територіальних (відокремлених) підрозділів міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України, що дислокуються на території обслуговування вказаних головних управлінь Національної поліції, які перебувають поза місцем несення служби, крім тих, які виконують службові завдання, починаючи з 11 квітня 2022 року протягом 1 доби після прибуття до відповідного регіону прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме:
поліцейським, для яких проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення);
поліцейським, які виховують одного або більше дітей віком до 18 років або на утриманні яких перебувають батьки, що потребують стороннього догляду, та виїхали з метою супроводу дітей в евакуацію, та чоловіки (дружини), які є поліцейськими, військовослужбовцями або особами рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту, задіяними до виконання службових обов`язків за місцем проходження служби;
поліцейським, які мають статус одинокої матері (батька).
2. На період дії воєнного стану підпорядкувати поліцейських, визначених пунктом 1 цього наказу, керівникам територіальних органів поліції, на території обслуговування яких перебувають указані поліцейські.
3. Поліцейські, які не відносяться до категорії, визначених пунктом 1 цього наказу, зобов`язані прибути до органу поліції за місцем несення служби 11 квітня 2022 року.
У ході проведення службового розслідування встановлено, що капітан поліції ОСОБА_1 не підпадає під перелік осіб, визначених пунктом 1 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190, оскільки з 01.04.2022 мав змогу евакуюватись разом з іншими працівниками Ізюмського РУП, однак не використав дану можливість і особисто відмовився їхати.
Частиною першою, другою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.
Колегією суддів встановлено, що за клопотанням позивача судом першої інстанції було допитано його в якості свідка. Так, позивач, будучи допитаним як свідок в даній справі (за згодою) у судовому засіданні 29.11.2024 повідомив, що 23.02.2022 о 20:00 год. він заступив на добове чергування в Ізюмському РУП ГУНП в Харківській області. Близько 05:00 год ранку 24.02.2022 він, перебуваючи на службі, дізнався від чергового, що в Ізюмському РУП ГУНП в Харківській області оголошено бойову тривогу, після чого він разом з іншими поліцейськими приступили до виконання службових завдань.
Позивач вказав, що 24.02.2022 у приміщенні Ізюмського РУП відбулись загальні збори особового складу, на яких керівництвом повідомлено, що поліцейські Ізюмського РУП продовжують виконувати покладені на них функціональні обов`язки відповідно до наказів керівництва Ізюмського РУП та ГУНП в Харківській області. Після цього їх добовий наряд змінили та відправили відпочивати за місцем проживання.
У подальшому, приблизно 25-26 лютого 2022 року під час чергових загальних зборів особового складу керівник Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_7 доповів особовому складу про обстановку на території Харківської області та безпосередньо у м. Харкові, на околицях якого на той час відбувались безпосередні бойові дії, а збройні сили рф швидко рухались в Ізюмському напрямку, і повідомив, що він не заперечує, щоб працівники поліції евакуювали свої сім`ї з м. Ізюм у безпечне місце.
Позивач зауважив, що у зв`язку з тим, що він проживає лише зі своєю матір`ю ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її братом, його дядьком - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і вони не мають інших близьких родичів на території держави, ними було прийнято рішення залишитись, а позивач відповідно продовжував нести службу в Ізюмському РУП та у складі груп реагування заступав у добові наряди доба через дві, здійснюючи охорону громадського порядку у місті та сприяли евакуації мирного населення.
Позивач зазначив, що у перших числах березня місця 2022 року ворожою військовою авіацією нанесено авіаудар по приміщенню Ізюмського РУП, в результаті чого повністю знищено будівлю Ізюмського РУП. Після цих подій, за допомогою інтернет-месенджера «WhatsApp», від інспектора СРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області майора поліції Калінько Сергія Геннадійовича, який на той час виконував обов`язки його безпосереднього керівника, надійшло повідомлення про те, що приміщення управління поліції знищено та у зв?язку з відсутністю чіткої вказівки від керівництва Ізюмського РУП про подальші дії особового складу у даній ситуації, зазначив, що всім поліцейським потрібно знаходитись за місцем свого постійного проживання.
Позивач також вказав, що протягом наступного тижня він виходив на зв`язок за відомими йому номерами телефонів та доповідав про те, що з ним все добре та його життю нічого не загрожує. Проте, як зауважив позивач, будь-яких вказівок щодо евакуації з міста або переведення до іншого місця служби йому не надходило, а також таких вказівок не надходило і іншим поліцейським Ізюмського РУП, які також перебували у цей час у місті. Позивач зазначив, що орієнтовно 07.03.222 ворог знищив все електропостачання у місті Ізюм, пропав мобільний зв`язок та інтернет, почалися сильні обстріли, у зв`язку з чим він не міг доповідати керівництву про своє місцезнаходження.
Як повідомив позивач, у 20-х числах березня місяця 2022 року частково відновився зв`язок у м. Ізюм та він почав відразу телефонувати до керівництва, щоб доповісти про події, які відбуваються у місті. Так, зателефонувавши до керівника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_7 , останній підняв слухавку та повідомив позивача про те, що він перебуває у м. Харкові та вже обіймає іншу посаду безпосередньо у Головному управлінні та ніякого відношення до поліції м. Ізюм він не має. Після чого порекомендував зателефонувати його колишнім заступникам в Ізюмському РУП. Позивач відразу зателефонував заступникові начальника Ізюмського РУП полковнику поліції ОСОБА_5 , який слухавку не підняв. Після чого позивач відразу зателефонував його рідному брату майору поліції ОСОБА_11 , який на той час займав посаду начальника ІТТ в Харківській області та з яким позивач раніше був знайомий, але він теж не відповідав. Після цього позивач зателефонував начальнику сектору дозвільної системи Ізюмського РУП капітану поліції ОСОБА_12 , який відповів на його телефонний дзвінок і позивач повідомив йому інформацію про себе.
Позивач зауважив, що під час здійснення телефонних дзвінків до вказаних вище осіб і спілкування з ними будь-яких вказівок щодо його евакуації з міста або переведення до іншого місця служби до нього не надходило.
Після цього, як повідомив позивач, приблизно 27.03.2022 він, перебуваючи за місцем свого проживання, почув, що по сусіднім вулицям їде важка військова техніка. Оглянувши прилеглу територію, він зрозумів, що безпосередньо до м. Ізюма зайшли регулярні війська російської федерації і його життю загрожує небезпека у зв`язку з тим, що він є діючим поліцейським. З огляду на це, ним було прийнято рішення сховати усі службові документи та табельну вогнепальну зброю, щоб не допустити її потрапляння до рук ворога і можливого подальшого використання проти військовослужбовців ЗСУ і мирного населення.
Позивач зазначив, що вночі він сховав у надійному місці закріплену за ним табельну вогнепальну зброю - пістолет Макарова, серійний номер НОМЕР_7 , виготовлений у 1984 році, 2 магазини до нього та 16 набоїв калібру 9 мм, власну гладкоствольну рушницю Hatsan Escort, малокаліброву гвинтівку Ruger Compact, гвинтівку Mossberg, усі наявні боєприпаси до них, а також службове посвідчення, видане на його ім`я та службовий жетон поліцейського.
Позивач зауважив, що наступного дня після окупації більшої частини міста військовими збройних сил рф за місцем його проживання прийшли троє невідомих йому чоловіків, які були одягнуті у військову форму зеленого кольору, із шевронами «ЛНР». Підійшовши до забору його будинку вказані вище особи покликали його у наказному тоні та направили у його бік вогнепальну зброю. Після того як він підійшов до вказаних осіб із піднятими руками, вони почали його розпитувати чи дійсно він є діючим поліцейським.
Як зазначив позивач, отримавши від нього стверджувальну відповідь, в цей же час відразу один із військових дістав із кобури предмет, схожий на пістолет ОСОБА_13 та надіславши патрон у патронник направив на нього фактично впритул до його грудей. Так, почувши шум, з будинку відразу вибігла його мати та почала плакати і запитувати навіщо вони прийшли та що вони хочуть від її сина. Після чого один із військових почав казати, щоб вона не хвилювалась та з її сином буде все добре. Вказаний військовий відразу опустив пістолет та почав розпитувати в позивача місцезнаходження його службової автоматичної та табельної вогнепальної зброї, на що він йому відповів, що усю зброю разом із службовим посвідченням він здав для відправлення у ГУНП в Харківській області. Проте, вказані особи продовжували погрожувати позивачу фізичною розправою та вбивством, якщо вони знайдуть у нього табельну зброю, але через те, що біля нього перебувала його матір, яка постійно плакала, в цей час ніяких обшуків в нього дома не проводили.
Після того, як вказані чоловіки поїхали, позивач прийняв рішення про знищення свого мобільного телефону та всіх відомостей, які у ньому зберігаються, з метою убезпечення себе, членів своєї родини, колег, друзів та приятелів, недопущення витоку і потрапляння до рук ворога номерів мобільних телефонів його колег поліцейських, у тому числі і тих, які обіймають керівні посади та можливості втручання ворога у переписку в інтернет-месенджерах «WhatsApp», «Viber», «Telegram» та інші від його імені з метою отримання інформації, що може становити оперативний інтерес для супротивника. При цьому, позивач залишив собі старий кнопковий телефонний апарат без можливості доступу до Інтернет-мережі, а для себе спробував запам`ятати декілька номерів телефонів своїх знайомих і колег, всі інші номери він видалив у цілях безпеки. Також він знищив свою заробітну банківську картку.
Позивач зауважив, що приблизно 18.04.2022 до нього додому прийшов його знайомий - ОСОБА_2 та повідомив про те, що він хоче спробувати виїхати з м. Ізюма до м. Києва, а також враховуючи те, що позивачу може загрожувати небезпека як діючому поліцейському, запропонував поїхати разом із ним. Порадившись зі своїми близькими, позивач погодився на його пропозицію.
Так, 20.04.2022 о 09:00 год. позивач прийшов до будинку, де мешкав ОСОБА_2 , та на його мікроавтобусі марки Volkswagen Т4 разом із його дружиною, трьома неповнолітніми дітьми, а також їхнім спільним знайомим ОСОБА_14 , виїхали з Ізюму по трасі Київ-Харків-Довжанськ, проїжджаючи села Балаклійського району, зокрема с. Веселе, через центр м. Балаклея, та виїхавши до Полтавської траси направились до м. Києва. При цьому, позивач зауважив, що в той час була відсутня можливість прибути до міста Харкова через руйнування мостів.
Позивач повідомив, що зважаючи на обставини, за яких він опинився у м. Києві, відсутність службових документів та коштів для існування та вирішення побутових питань, а також те, що м. Ізюм Харківської області перебуває в тимчасовій окупації, а Ізюмське РУП, в якому він проходив службу, фактично знищено, ведення активних бойових дій на території Харківської області та відсутність транспортного сполучення на території Харківської області і обмеженого транспортного сполучення по території України, втрати зв`язку із керівництвом свого підрозділу, згідно вимог наказу Національної поліції №239 від 07.04.2022 він наступного дня після прибуття до м. Києва прибув до Солом`янського управління поліції ГУ НП в м. Києві, так як фактично перебував на території обслуговування вказаного підрозділу поліції.
Прибувши 22.04.2022 до Солом`янського УП він відрекомендувався черговому та пояснив обставини свого прибуття. Після того як черговий доповів про нього керівництву Солом`янського УП з ним спілкувались різні посадові особи, у тому числі керівник сектору кадрового забезпечення.
Позивач зазначив, що у приміщенні Солом`янського УП він перебував майже весь день 22.04.2022, після чого йому було повідомлено, що про його ситуацію буде повідомлено керівництво ГУНП в Харківській області, а також про необхідність пройти службову перевірку в Управлінні внутрішньої безпеки в м. Києві.
Як зауважив позивач, 23-24.04.2022 з ним постійно через засоби телефонного зв`язку зв`язувались різні працівники Управління внутрішньої безпеки у м. Києві та Департаменту внутрішньої безпеки, яким він також повідомив про всі обставини стосовно себе та відповідав на їх запитання. У подальшому йому зателефонували та повідомили про необхідність прибуття для дачі свідчень до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції за адресою: вул. Академіка Богомольця, 10 у м. Києві.
Позивач зазначив, що 25.04.2022 його було опитано старшим оперуповноваженим в ОВС ДВБ НП України капітаном поліції Ігорем Дубровським, який під час спілкування повідомив, що на даний час стосовно нього, наданих ним свідчень і викладених фактів працівниками ДВБ буде проведено службову перевірку, у тому числі із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа та залученням відповідного експерта/спеціаліста-поліграфолога, а за результатами перевірки буде вирішуватись питання про подальше місце проходження його служби, на що він надав особисте письмове погодження.
Як зауважив позивач, у подальшому він постійно контактував з працівниками ДВБ та Солом`янського УП та очікував на проходження перевірки із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа, що, зі слів працівників ДВБ, мало стати завершальним етапом проведення службової перевірки стосовно нього.
Так, після проходження перевірки із залученням відповідного експерта/спеціаліста-поліграфолога він звернувся із проханням ознайомитись з результатами службової перевірки стосовно нього, на що від посадових осіб ДВБ він отримав усну відповідь, що вказані матеріали направлені до ГУНП в Харківській області і ними ж буде прийматись рішення за результатами її проведення. Однак, щодо його запитання про місце подальшого проходження служби від посадових осіб ДВБ він не отримав чіткої відповіді.
Позивач зазначив, що після цього він звернувся до посадових осіб Солом???янського УП з проханням зазначити де саме на даний час він проходить службу і до якого підрозділу його тимчасово зараховано, на що не отримав жодної відповіді. Проте, йому було повідомлено, що з 22.04.2022 його так і не було взято на облік як поліцейського, який перебуває поза місцем несення служби, та не поінформовано про це керівництво ГУНП в Харківській області належним чином. Водночас, посадові особи Солом?янського УП повідомили позивача, що вони вважали, що він перебуває у розпорядженні Департаменту внутрішньої безпеки.
Як повідомив позивач, у червні 2022 року він приїхав до м. Харкова та прибув до ГУНП в Харківській області, де йому повідомлено, що за порушення присяги його звільнено з поліції та 09.06.2022 ознайомлено з наказом №220/ос від 26.04.2022, відповідно до якого його звільнено зі служби з 26 квітня 2022 року згідно з п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону Країни «Про Національну поліцію» у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України, яке полягало у порушенні присяги на вірність Українському народові.
Окрім того, позивачу також стало відомо про наказ ГУНП в Харківській області від 25.04.2022 №248, яким до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Таким чином, з отриманих від позивача показань судом першої інстанції встановлено, що з початку військової агресії РФ проти України позивач знаходився у м. Ізюм та перебував на службі. Після руйнування будівлі Ізюмського РУП ГУНП внаслідок авіаудару він виконував усний наказ інспектора СРПП Ізюмського РУП майора поліції ОСОБА_15 , який на той час виконував обов`язки його безпосереднього керівника, перебувати вдома за місцем реєстрації до особливого розпорядження. Під час окупації міста Ізюм невідомі особи із шевронами «ЛНР» погрожували позивачу фізичною розправою та вбивством, оскільки такі особи знали, що він є діючим поліцейським. При цьому, коли з`явилась можливість, позивач разом із своїми знайомими, які направлялися до м. Києва на мікроавтобусі марки Volkswagen Т4, який належав ОСОБА_2 , виїхали з Ізюму по трасі Київ-Харків-Довжанськ, проїжджаючи села Балаклійського району, зокрема с. Веселе, через центр м. Балаклея, та виїхавши до Полтавської траси направились до м. Києва. Позивач зауважив, що в той час була відсутня можливість прибути до міста Харкова через руйнування мостів. Водночас зазначив, шо прибувши до м. Києва він 22.04.2022 на виконання вимог наказу Національної поліції №239 від 07.04.2022 звернувся для постановки на тимчасовий облік в Солом`янському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, пройшов усі перевірки в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України, зокрема, з використанням поліграфа.
У свою чергу, позивач наголосив, що жодних усних чи письмових наказів від керівництва Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області або керівництва вищого рівня щодо виходу з окупованої території та прибуття до іншого місця дислокації він не отримував, оскільки був відсутній як мобільний, так і будь-який інший зв`язок та електропостачання. Окрім того, з метою убезпечення себе та членів його сім`ї він знищив свій мобільний телефон та всі відомості, які в ньому зберігалися.
Крім того, з метою встановлення об`єктивних обставин у справі, судом першої інстанції було допитано в якості свідка - начальника сектору превенції ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 , який пояснив, що 24.02.2022 ОСОБА_7 зібрав весь особовий склад РУП та повідомив останніх про те, що можна евакуюватися в м. Барвінкове. Після знищення Ізюмського РУП приблизно 10-11 березня 2022 року евакуювали особовий склад на автобусах, хто міг евакуювався сам. При цьому, свідок зазначив, що ним особисто було доведено до позивача про необхідність евакуюватися до м. Барвінкове, проте він відмовився від евакуації.
Також, допитаний в суді першої інстанції в якості свідка заступник начальника ВРПП Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_16 зазначив, що проходив службу в м. Ізюм. Повідомив, що 24.02.2022 ОСОБА_7 зібрав весь особовий склад РУП, який повідомив останніх, якщо буде наказ про переміщення, то потрібно бути готовими виходити до Барвінкова . При цьому, свідок вказав, що безпосередньо позивачу наказ про необхідність евакуюватись до підконтрольної території України та прибути до місця дислокації для подальшого проходження служби не надавав та не доводив, чи було доведено цей наказ до позивача іншими посадовими особами йому не відомо. Також зазначив, що він був обізнаний про фактичну відсутність будь-якого зв`язку з працівниками, що залишилися на окупованій території та труднощі їх прибуття до міста Харкова.
Допитана в суді в якості свідка ОСОБА_18 , яка на той час займала посаду начальника відділу кадрового забезпечення Солом`янського УП ГУНП у м. Києві, повідомила суду, що в квітні 2022 року ОСОБА_1 прибув до Солом`янського УП ГУНП у м. Києві з метою постановки його на тимчасовий облік, який покинув окуповану територію. Зазначила, що під час спілкування зі ОСОБА_1 , останній повідомив їй, що він є працівником поліції ГУ НП в Харківській області, який виїхав з м. Ізюму. ОСОБА_1 їй також повідомив, що він тяжко виїжджав з м. Ізюму. В свою чергу ОСОБА_18 наголосила, що був наказ Національної поліції України, який полягав в тому, що перед тим як взяти поліцейського на облік, який покинув окуповану територію, така особа повинна була пройти перевірку в Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України. Зазначила, що вона звернулася по телефону до Управління Департаменту внутрішньої безпеки в м. Києві та повідомила про те, що приїхав поліцейський ОСОБА_1 , який бажає стати на облік. Повідомила, що документи щодо звернення поліцейських про взяття їх на облік, які виїхали з окупації, вони не оформлювали поки такі особи не пройдуть перевірку в Департаменті внутрішньої безпеки. При цьому, ОСОБА_18 повідомила, що вона не телефонувала до ГУ НП в Харківській області та не повідомляла таке управління про звернення ОСОБА_1 з метою постановки його на тимчасовий облік. В подальшому, ОСОБА_18 стало відомо, що ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, тому питання про його постановку на облік з метою подальшого проходження служби в Солом`янського УП ГУНП у м. Києві є таким, що не підлягало розгляду по суті, оскільки він не був уже поліцейським.
У той же час, як вбачається з довідки від 08.07.2022 №269/125/55-2022, виданої першим заступником начальника Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві полковником поліції Ткач Русланом, інспектор сектору реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 (0088134) 22.04.2022 звертався для постановки на тимчасовий облік в Солом`янському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Суд зазначає, що з тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, вбачається, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.
Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 року по справі №815/4478/16 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 88062004).
Колегія суддів звертає увагу, що законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов`язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити й те, що чинним законодавством не визначено поняття дискредитації.
Дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету. Аналізуючи складові цього поняття, суд дійшов до висновку, що вони тісно пов`язані з морально-етичними нормами. Отже, вчинки, що дискредитують працівників органів внутрішніх справ та органів поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.
Отже, під вчинками, що дискредитують звання працівника Національної поліції України та власне органи національної поліції, слід розуміти протиправні, винні діяння, які здійснені посадовою особою органу внутрішніх справ у зв`язку з виконанням службових обов`язків або не пов`язані з їх виконанням, але за своїм характером здатні принизити в очах громадськості гідність та авторитет працівника органів внутрішніх справ та власне органи внутрішніх справ.
Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 816/604/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81431280).
Отже, в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення присяги. У зв`язку з чим, складаючи присягу, працівник поліції покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.
Під порушенням присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.
Застосування дисциплінарного стягненні у вигляді звільнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Аналогічний правовий висновок здійснено Верховним Судом у постанові від 21.09.2018 у справі № 824/227/17-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76615256).
Отже, підставою для дисциплінарної відповідальності є дисциплінарний проступок, сутність якого полягає у невиконанні чи неналежному виконанні особою службової дисципліни. Такими обставинами є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи ознак дисциплінарного проступку, зокрема, протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв`язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.
Надаючи оцінку встановленим під час судового розгляду справи обставинам, показам свідків, поясненням позивача та підставам притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності, суд першої інстанції правильно зазначив, що матеріали службового розслідування не містять та відповідачем-2 не надано належних доказів доведення позивачу усного наказу начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області про евакуацію на підконтрольну територію України та прибуття за місцем дислокації підрозділу для несення служби, як і доказів наявності у позивача можливості евакуюватися з окупованої території у період з 01.04.2022 по 20.04.2022, а також можливості з 20.04.2022 по 26.04.2022 прибути за місцем дислокації підрозділу для несення служби, інформування про транспорт та безпечний маршрут, про місце перетину лінії фронту, а також надання при цьому провідника тощо, тобто доказів відсутності на службі без поважних причин.
Своє чергою, покази свідка - начальника сектору превенції ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_4 достеменно не свідчать про доведення до ОСОБА_1 усного наказу щодо евакуації з м. Ізюма до евакуаційного підрозділу, розташованого у м. Барвінковому Харківської області.
Окрім того, пояснення начальника Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_7 також достеменно не свідчать про доведення до ОСОБА_1 усного наказу щодо негайного виходу з м. Ізюм в строк до 01.04.2022, як і доказів доведення останньому 01.04.2022 вимоги наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190, з урахуванням того, що у висновку службового розслідування зазначено про відключені телефони позивача, а месенджери вотсап, вайбер, телеграм на телефонах під час здійснення дзвінків не були доступні.
Доказів направлення будь-яких повідомлень з приводу доведення до позивача усного наказу про необхідність евакуюватися з м. Ізюм засобами електронного зв`язку ані матеріали службового розслідування, ані матеріали справи не містять.
Також, суд враховує, що про проведення службового розслідування позивач не був обізнаний, що позбавило можливості останнього надати відповідні пояснення та докази тощо.
З огляду на встановлені вище обставини справи, колегія суддів вважає належним чином не доведений задокументований факт порушення позивачем службової дисципліни за яку позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності в частині відсутності на службі та невиконання своїх функціональних обов`язків під час воєнного стану на території України.
Отже, суд зазначає, що під час проведення службового розслідування відповідач-2 не повно встановив обставини, не з`ясував, якими саме доказами зафіксовано факт відсутності позивача на службі та факт доведення до позивача наказу керівництва про прибуття до місця дислокації.
Згідно з ч. 3 статті 4 Дисциплінарного статуту, наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Дисциплінарного статуту, поліцейський отримує наказ від керівника в порядку підпорядкованості та зобов`язаний неухильно та у визначений строк точно його виконувати. Забороняється обговорення наказу чи його критика.
За відсутності можливості виконати наказ поліцейський зобов`язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівнику з обґрунтуванням причин невиконання і повідомленням про вжиття заходів до подолання перешкод у виконанні наказу.
Приписами п. 30 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі відсутності поліцейського, якого притягнуто до дисциплінарної відповідальності, без поважних причин на службі копія наказу про застосування до нього дисциплінарного стягнення надсилається поштовим зв`язком (у разі можливості) на адресу місця проживання, зазначену в його особовій справі, або з використанням електронної комунікації за контактними даними, які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника.
Поліцейський вважається таким, що ознайомлений з наказом про застосування дисциплінарного стягнення, після спливу чотирьох календарних днів з дня його відправлення поштовим зв`язком або після спливу двох календарних днів - у разі відправлення з використанням електронної комунікації.
Доведення до поліцейського, який відсутній на службі без поважних причин, наказу про виконання застосованого до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади або звільнення зі служби в поліції, здійснюється в порядку, визначеному цією статтею.
У разі встановлення поважних причин відсутності поліцейського до наказу по особовому складу, яким виконується застосоване до нього дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції, вносяться зміни щодо дати його виконання.
Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 31 Дисциплінарного статуту, у разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.
Відповідно до п. 28 та п. 130 статті 2 Закону України «Про електронні комунікації», електронна комунікація (телекомунікація) - передавання та/або приймання інформації незалежно від її типу або виду у вигляді електромагнітних сигналів за допомогою технічних засобів електронних комунікацій: технічні засоби електронних комунікацій - обладнання, у тому числі із встановленим програмним забезпеченням, станційні та лінійні споруди, призначені для організації електронних комунікаційних мереж.
Отже, особа, яка проводить службове розслідування та здійснює ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання до позивача застосованого дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів поліції, не зобов`язана впевнитись, чи призвело використання електронної комунікації за контактними даними, які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника до комунікації з особою, відносно якої проводиться перевірка - а саме отримання ним відповідного наказу та дати такого отримання.
Відповідно до п. 7 ст.1-1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Суд зазначає, що згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій 25.04.2022 № 75, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2022 р. № 453/37789, було затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року.
Згідно з розділом VI «Харківська область», до них станом на квітень 2022 року було віднесено, зокрема, території Ізюмського району, а саме: Ізюмська міська територіальна громада.
Загальновідомими є обставини, що місто Ізюм Харківської області з початку військової агресії зазнавало артилерійських та ракетних обстрілів.
Також судом враховується, що загальновідомими обставинами є руйнація у березні 2022 року будівлі поліції у місті Ізюм Харківської області, тривала окупація міста Ізюм, відсутність будь-якого зв`язку.
Наведені вище обставини є загальновідомими фактами в розумінні приписів частини третьої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, судом встановлено, що позивач був позбавлений можливості здійснювати комунікацію відповідно до положень чинного в Україні законодавства, що було обумовлено відсутністю у останнього можливості стабільно використовувати будь-які форми електронної комунікації (відсутність мобільного зв`язку від операторів України, відсутність можливості користування мережею Інтернет, знищення телефону, коли зайшли російські війська в м. Ізюм).
В силу приписів статті 12 Дисциплінарного статуту, дисциплінарним проступком може вважатись лише винна, протиправна дія чи бездіяльність поліцейського.
Відтак, враховуючи, що до суду не надано доказів належного повідомлення та ознайомлення позивача із наказами про необхідність прибуття до відповідного підрозділу та відсутність доказів можливості залишення останнім окупованої території, суд дійшов висновку, що вина позивача матеріалами службового розслідування не встановлена, а дисциплінарна комісія у цьому конкретному випадку не здійснила всебічного, повного та об`єктивного дослідження та встановлення обставин діяння позивача як поліцейського, а відтак до дисциплінарної відповідальності його притягнуто незаконно.
Суд ще раз наголошує, що невихід працівників на роботу внаслідок ведення воєнних дій та пов`язаних з ними обставин, зокрема перебування на тимчасово окупованій території, не свідчить беззаперечно про їх відсутність на службі без поважних причин.
Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя та здоров`я таких працівників та їх сімей і не може вважатися як відсутність на роботі без поважних причин.
Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Слід зазначити, що факт невиходу на службу до Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області з 20.04.2022 позивачем не заперечується, однак позивач посилаючись на те, що він сумлінно дотримуючись приписів Закону України «Про Національну поліцію» та Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» залишивши тимчасово окуповану територію рф, а саме місто Ізюм після руйнування будівлі Ізюмського РУП ГУНП внаслідок авіаудару, вирушив на транспортному засобі своїх знайомих на підконтрольну Україні територію та відразу після прибуття на таку звернувся до Солом`янського УП ГУНП в м. Києві щодо постановки на тимчасовий облік як такий що прибув з окупованої території.
При цьому, такі обставини щодо не виходу на роботу позивача за період з 01.04.2022 по 25.04.2024 не були належним чином оформленими актами за результатами кожного невиходу на роботу, а лиш засвідчені актами б/н від 22.04.20222 по 25.04.2022 про відсутність на службі та не виконання своїх службових обов`язків капітаном поліції ОСОБА_1 . При цьому, такі акти містять відомості щодо того, що з 01.04.2022 інспектор ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, відсутній на службі без поважних причин.
Разом з тим, позивач який був допитаний в судовому засіданні як свідок пояснив обставини знищення з міркувань безпеки власного телефону та видалення всіх телефонних номерів, які були на ньому та намагання зв`язатися із безпосередній керівництвом Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області щодо його подальших дій та можливості переміщення із окупованого рф міста Ізюм на підконтрольну Україні територію.
Висновки службового розслідування ґрунтуються лише на поясненнях начальника Ізюмського РУП ГУ НП в Харківській області ОСОБА_7, а також його заступника ОСОБА_8 , за відсутності доказів доведення їх наказів до позивача, без з`ясування всіх обставин, без врахування особи позивача, ступеня його вини, обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, його попередньої поведінки, ставлення до служби.
Також, суд враховує, що про проведення службового розслідування позивач не був обізнаний в належний на те спосіб, а відповідачем-2 не надано доказів наявності у позивача реальної можливості безпечно виїхати з окупованої території саме з 01.04.2022.
Суд вважає загальновідомим той факт, що після початку окупації територіальної громади Ізюмського району, були відсутні будь-які офіційно визнані гуманітарні коридори, які б надавали можливість позивачу безпечно та без ризику для життя покинути окуповану територію. Більш того, позивач як працівник державного органу України, знаходячись в окупації, перебував в постійній небезпеці та під тиском окупаційної адміністрації, відмовився співпрацювати з незаконними квазіутвореннями та в подальшому знайшов можливість покинути небезпечну територію, що свідчить про свідому громадянську позицію та відданість Присязі поліцейського.
За відсутності в матеріалах справи жодних доказів того, що позивач співпрацював з окупантами та здійснював колабораційну діяльність, притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності за відсутність на роботі без поважних причин та визначення в якості неповажної причини перебування на окупованій території явно свідчить про незаконність та однобічність висновків службового розслідування та незаконність оскаржуваних наказів.
Разом з тим, Департаментом внутрішньої безпеки Національної поліції України суду надано копії завдання на проведення опитування ОСОБА_1 з використанням поліграфа від 25.05.2022 вих.№4283/42-15/02-22, заяви ОСОБА_1 від 27.05.2022 про надання згоди на проведення опитування з використанням поліграфа, довідки №37 від 31.05.2022 про результати опитування ОСОБА_1 з використанням поліграфа та листа Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 14.06.2022 №383дск/42-15/02-22 про надсилання довідки до ГУНП в Харківській області.
Згідно довідки №37 від 31.05.2022 про результати опитування ОСОБА_1 з використанням поліграфа, проведеного старшим оперуповноваженим ДВБ НПУ майором поліції ОСОБА_19 на підставі копії завдання на проведення опитування ОСОБА_1 з використанням поліграфа від 25.05.2022 вих.№4283/42-15/02-22 у приміщенні за адресою: м.Київ, просп.Валерія Лобановського, 51 (службовий кабінет УОТЗ ДВБ НПУ) 27 травня 2022 року, проведено психофізіологічне дослідження стосовно інспектора СРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківські області капітана поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Опитування проведено з метою встановлення наявності психологічної установки на можливе приховування інформації щодо шпигунських чи диверсійних дій на користь Російської Федерації та терористичних організацій «Луганська та Донецька народні республіки», а саме: збирання, систематизації та/або передачі службової чи військової інформації представникам спецслужб РФ/ЛДНР, приховане спілкування зі спецслужбами РФ/ЛДНР з метою вчинення будь-яких дій на їх користь, отримання грошових коштів за будь-які незаконні дії на користь РФ/ЛДНР, участь у незаконно створених (окупаційних) правоохоронних органах, співпраця з окупаційною владою, отримання погроз або шантажу з боку представників РФ/ЛДНР з метою схилення до співпраці на їх користь, підтримання військових дій РФ проти України, а також вчинення будь-яких інших дій, які можна віднести до державної зради.
У передтестовій бесіді з опитуваним було обговорено зазначені вище блоки тестів до повного розуміння ним запитань. До погодженого переліку запитань, внесених до електронного протоколу системи «Axciton X v10.6.74.9723», увійшли наступні перевірочні запитання:
1. ???Ви отримували гроші за будь-які дії на користь РФ?
2. ???Ви негласно збирали інформацію на користь РФ?
3. ???Ви негласно контактуєте зі спецслужбами РФ?
4. ???Вас шантажували, щоб схилити до співпраці на користь РФ?
5. ???Ви підтримуєте військові дії РФ проти України?
6. ???Ви робили будь-які дії, які можна віднести до державної зради?
Результати опитування дають змогу дійти таких висновків: внаслідок аналізу психофізіологічних реакцій опитуваного, отриманих у відповідь на пред?явлені контрольні та перевірочні запитання, значимих фізіологічних реакцій щодо вказаних запитань не виявлено, що свідчить про непричетність опитуваного ОСОБА_1 до теми тестування.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на встановлені у справі обставини, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції стосовного того, що що висновки відповідача про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні вимог п. 1, 2 ч. 1 ст. 18, п. 24 ч. 1 ст. 23, ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію», п. 1 , 2, 8 ч. 3 ст. 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, п. 3 наказу Національної поліції України від 10.03.2022 №190 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану», п. 1 наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 №818, є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
З огляду на означене, суд першої інстанції правомірно зазначив про необхідність визнання протиправними та скасування наказів ГУНП в Харківській області від 25.04.2022 №248 «Про застосування дисциплінарного стягнення до поліцейського ГУ НП в Харківській області», яким до інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби поліції, та від 26.04.2022 №220 о/с, яким позивача звільнено зі служби в поліції з 26.04.2022.
Разом з тим, посилання апелянта-1 на неврахування судом першої інстанції судом першої інстанції висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 12.11.2024 у справі № 520/5696/22, від 18.10.2024 по справі № 520/4792/22, від 18.10.2024 у справі № 520/4792/22, колегія суддів відхиляє, оскільки висновки Верховного Суду не є релевантними до обставин даної справи, оскільки обставини зазначених справ є відмінними від обставин даної справи.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено зі служби в поліції наказом ГУ НП в Харківській області від 26.04.2022 № 220 о/с, прийнятим у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Разом з тим, позивач просить поновити його на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління Головного управління Національної поліції ГУНП в Харківській області.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно із частиною першою статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться і в рішенні Європейського суду з прав людини від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (Заява № 21722/11).
У цьому рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд звертає увагу, що визнання протиправним та скасування акта індивідуальної дії (наказу про звільнення) має наслідком його недійсність з моменту прийняття. Тобто такий акт індивідуальної дії від моменту прийняття не породжує жодних правових наслідків, крім тих, що пов`язані з його скасуванням.
Як вбачається з наказу ГУ НП в Харківській області від 26.04.2022 №220 о/с, позивач був звільнений зі служби в поліції 26.04.2022.
Відповідно до положень статті 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.
Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.
Таким чином, працівник вважатиметься звільненим з наступного дня після того дня, з якого починається строк звільнення.
Відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, днем звільнення вважається останній день роботи.
З огляду на викладене, правомірним є висновок суду першої інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача є поновлення його на посаді інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області з наступного дня після звільнення, тобто з 27.04.2022.
Згідно із ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2018 у справі №826/808/16 зазначила, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Пленум Верховного Суду України у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначив, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).
Відповідно до частини першої-другої статті 94 Закону №580-VІІІ поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.
Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 29.04.2016 за №669/28799, затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі - Порядок №260).
Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення.
Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.
Пунктом 9 Розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).
Згідно із підпунктом «з» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до положень пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.
Отже, справляння і сплата податку на доходи фізичних осіб та військового збору є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, а тому суд повинен визначати зазначену суму без утримання цього податку та збору, про що вказує в резолютивній частині рішення.
Саме до такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.07.2018 по справі №359/10023/16-ц.
Враховуючи вищевказані норми та приймаючи до уваги те, що позивача було звільнено з посади 26.04.2022, при обчисленні середньоденної заробітної плати слід враховувати заробітну плату за два місяці, що передують звільненню.
Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки ГУ НП в Харківській області від 19.07.2024 №863 загальна сума доходу позивача за лютий-березень 2022 року становить 25476,46 грн., середньомісячна заробітна плата складає 12738,23 грн., а середньоденна заробітна плата складає 431,81 грн.
Період вимушеного прогулу позивача складає 1086 днів та обраховується починаючи з першого дня після звільнення - з 27 квітня 2022 року по день прийняття рішення суду про поновлення позивача на роботі, тобто по 17 квітня 2025 року.
З урахуванням цього, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27.04.2022 по 17.04.2025 у розмірі 468945,66 грн (431,81 грн. х 1086 днів).
Щодо доводів апелянта-1 про те, що в судовому рішенні суд невірно зазначив середньоденну заробітну плату 431,81 грн замість 408,84 грн, що безпідставно збільшило розмір середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 на суму 24 945,42 грн колегія суіддів зазначає, що відомості щодо середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 обчислено судом правильно та відповідає відомостям наданим Головним управлінням Національної поліції в Харківській області у довідці від 19.08.2024, яка надана відповідно до постанови КМУ №100 від 08.02.1995 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати".
Так, зазначена довідка містить відомості щодо середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 у розмірі 431,81 коп.
Відтак, правильність обрахунку судом першої інстанції суми середнього заробітку позивача за час вимущеного прогулу відповідає обставинам справи, а доводи апелянта спростовуються наявними у матеріалх справи доказами.
Відповідно до положень статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині поновлення позивача на посаді інспектора ВРПП Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області з 27.04.2022 та стягнення з відповідача-2 на користь позивача суми середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу в межах одного місяця в розмірі 12738,23 грн.
Щодо позовної вимоги про визнання протиправної бездіяльності Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, яка полягає у невиконанні вимог наказу Національної поліції України № 239 від 07.04.2022 «Про деякі питання проходження служби поліцейським на період дії воєнного часу», колегія суддів зазначає таке.
Як було встановлено судом в ході розгляду справи, а саме під час допиту позивача в якості свідка, останній після виїзду з окупованої території та зважаючи на обставини, за яких він опинився у м. Києві, згідно вимог наказу Національної поліції №239 від 07.04.2022 прибув до Солом`янського управління поліції ГУ НП в м. Києві, так як фактично перебував на території обслуговування вказаного підрозділу поліції.
Прибувши 22.04.2022 до Солом`янського УП, він відрекомендувався черговому та пояснив обставини свого прибуття. Після того як черговий доповів про нього керівництву Солом`янського УП з ним спілкувались різні посадові особи, у тому числі керівник сектору кадрового забезпечення.
Так, 22.04.2022 у приміщенні Солом`янського УП позивач перебував майже весь день, після чого йому було повідомлено, що про його ситуацію буде повідомлено керівництво ГУНП в Харківській області, а також про необхідність пройти службову перевірку в Управлінні внутрішньої безпеки в м. Києві.
23-24.04.2022 з ним постійно через засоби телефонного зв`язку зв`язувались різні працівники Управління внутрішньої безпеки у м. Києві та Департаменту внутрішньої безпеки, яким він також повідомив про всі обставини стосовно себе та відповідав на їх запитання. У подальшому йому зателефонували та повідомили про необхідність прибуття для дачі свідчень до Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції за адресою: вул. Академіка Богомольця, 10 у м. Києві.
Як повідомив позивач, 25.04.2022 його було опитано старшим оперуповноваженим в ОВС ДВБ НП України капітаном поліції Ігорем Дубровським, який під час спілкування повідомив, що на даний час стосовно нього, наданих ним свідчень і викладених фактів працівниками ДВБ буде проведено службову перевірку, у тому числі із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа та залученням відповідного експерта/спеціаліста-поліграфолога, а за результатами перевірки буде вирішуватись питання про подальше місце проходження його служби, на що він надав особисте письмове погодження.
У подальшому він постійно контактував з працівниками ДВБ та Солом`янського УП та очікував на проходження перевірки із застосуванням спеціального технічного засобу - комп`ютерного поліграфа, що, зі слів працівників ДВБ, мало стати завершальним етапом проведення службової перевірки стосовно нього.
Так, після проходження перевірки із залученням відповідного експерта/спеціаліста-поліграфолога він звернувся із проханням ознайомитись з результатами службової перевірки стосовно нього, на що від посадових осіб ДВБ він отримав усну відповідь, що вказані матеріали направлені до ГУНП в Харківській області і ними ж буде прийматись рішення за результатами її проведення. Однак, щодо його запитання про місце подальшого проходження служби від посадових осіб ДВБ він не отримав чіткої відповіді.
Позивач зазначив, що після цього він звернувся до посадових осіб Солом???янського УП з проханням зазначити де саме на даний час він проходить службу і до якого підрозділу його тимчасово зараховано, на що не отримав жодної відповіді. Проте, йому було повідомлено, що з 22.04.2022 його так і не було взято на облік як поліцейського, який перебуває поза місцем несення служби, та не поінформовано про це керівництво ГУНП в Харківській області належним чином. Водночас, посадові особи Солом?янського УП повідомили позивача, що вони вважали, що позивач перебуває у розпорядженні Департаменту внутрішньої безпеки.
Позивач зауважує, що відповідач-1 проігнорував вимоги наказу Національної поліції України №239 від 07.04.2022 та офіційно не поставив його на облік як поліцейського, який перебуває поза місцем несення служби.
На думку позивача, така бездіяльність відповідача-1 призвела до подальшого безпідставного притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції та видання відповідачем-2 оскаржуваних наказів.
Так, відповідно до наказу Національної поліції України від 07.04.2022 №239 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану» відповідно до Закону України «Про Національну поліцію», Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337-VІІІ, Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні», пунктів 9 та 11 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, з метою забезпечення ефективного виконання службових обов`язків поліцейськими, які тимчасово перебувають поза місцем несення служби та не мають можливості повернутися до нього, наказано:
1. Поліцейським головних управлінь Національної поліції в Автономній республіці Крим та м. Севастополь, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Харківській, Херсонській областях, територіальних (відокремлених) підрозділів міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України, що дислокуються на території обслуговування вказаних головних управлінь Національної поліції, які перебувають поза місцем несення служби, крім тих, які виконують службові завдання, починаючи з 11 квітня 2022 року протягом 1 доби після прибуття до відповідного регіону прибути до найближчого органу поліції для реєстрації та постановки на облік, а саме:
поліцейським, для яких проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення);
поліцейським, які виховують одного або більше дітей віком до 18 років або на утриманні яких перебувають батьки, що потребують стороннього догляду, та виїхали з метою супроводу дітей в евакуацію, та чоловіки (дружини), які є поліцейськими, військовослужбовцями або особами рядового чи начальницького складу служби цивільного захисту, задіяними до виконання службових обов`язків за місцем проходження служби;
поліцейським, які мають статус одинокої матері (батька).
2. На період дії воєнного стану підпорядкувати поліцейських, визначених пунктом 1 цього наказу, керівникам територіальних органів поліції, на території обслуговування яких перебувають указані поліцейські.
3. Поліцейські, які не відносяться до категорії, визначених пунктом 1 цього наказу, зобов`язані прибути до органу поліції за місцем несення служби 11 квітня 2022 року.
Отже, вимогами вказаного наказу встановлено, що у разі перебування поліцейського поза місцем несення служби та для якого проїзд у регіон місця проходження служби є неможливим у зв`язку з об`єктивними причинами (тимчасова окупація, повне зупинення транспортного сполучення), він зобов`язаний протягом доби після прибуття до відповідного регіону прибути до найближчого органу поліції та реєстрації та постановки на облік.
При цьому, даним наказом Національної поліції України наказано керівникам територіальних органів поліції, на території обслуговування яких перебувають указані поліцейські, підпорядкувати таких поліцейських на період дії воєнного стану.
З огляду на встановлені судом обставини справи, позивач підпадає під перелік осіб, визначених пунктом 1 Наказу Національної поліції України від 07.04.2022 №239 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного стану», внаслідок чого 22.04.2022 він звернувся до найближчого органу поліції за місцем знаходження (проживання), оскільки він виїхав з окупованої території, а саме з м. Ізюм Харківської області, та не ухилявся від виконання посадових обов`язків.
Окрім того, факт звернення позивача до органу поліції підтверджується довідкою від 08.07.2022 №269/125/55-2022, виданою першим заступником начальника Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві полковником поліції Ткач Русланом, відповідно до якої інспектор сектору реагування патрульної поліції Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 (0088134) 22.04.2022 звертався для постановки на тимчасовий облік в Солом`янському управлінні поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.
Однак, не зважаючи на вказані вимоги наказу Національної поліції України від 07.04.2022 №239, Солом`янське УП ГУ НП у м. Києві не поставило позивача на тимчасовий облік в своєму управлінні, чим фактично зумовило правову невизначеність для позивача, щодо місця його проходження служби з огляду на руйнування приміщення Ізюмського РУ ГУНП в Харківській області та виїзд з окупованої території за відсутності відповідних вказівок безпосереднього керівництва та неможливість зв`язатися із ним та необізнаність щодо подальшого проходження служби.
Щодо повідомлення свідком ОСОБА_18 , яка на той час займала посаду начальника відділу кадрового забезпечення Солом`янського УП ГУНП у м. Києві, про те, що документи щодо звернення поліцейських про взяття їх на облік, які виїхали з окупації, вони не оформлювали поки такі особи не пройдуть перевірку в Департаменті внутрішньої безпеки, то суд зазначає, що такі вимоги наказом Національної поліції України від 07.04.2022 №239 не встановлювались.
Разом з тим, суд відхиляє твердження апелянта-2 стосовно того, що позивач не відноситься до жодної з категорій, визначених пунктом 1 наказу Національної поліції України від 07.04.2022 № 239, тому виконання даного наказу в частині постановки останнього на облік до іншого територіального органу поліції (Головного управління Національної поліції у м. Києві) не вказує на поважність причин відсутності позивача за місцем несення служби у Харківській області, позаяк у межах даного спору судом встановлено протиправну бездіяльність Солом`янського управління поліції ГУ НП в м. Києві щодо не постановки на тимчасовий облік ОСОБА_1 відповідно до вимог наказу № 239 від 07.04.2022. Так, відповідачем-1 жодним чином не доведено правомірність своїх дій щодо не вчинення дій щодо постановки позивача на тимчасовий облік у відповідності до приписів наказу Національної поліції України від 07.04.2022 № 239 «Про деякі питання проходження служби поліцейськими на період дії воєнного часу», що вказує на бездіяльність.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності протиправної бездіяльності Солом`янського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, яка полягає у не постановці ОСОБА_1 на тимчасовий облік відповідно до вимог наказу Національної поліції України від 07.04.2022 №239 «Про деякі питання проходження служби поліцейським на період дії воєнного часу», а тому така вимога позивача правомірно задоволена судом першої інстанції.
Судова колегія відзначає, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року в частині позовних вимог, у задоволені яких було відмовлено, учасниками справи не оскаржується.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційних скарг отримали достатню оцінку.
Відповідно до вимог статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Усі оскаржувані накази стосуються питання звільнення позивача, а тому, судом першої інстанції вирішено питання щодо їх скасування.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права при вирішенні справи по суті, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції у м. Києві та Головного управління Національної поліції в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року по справі № 640/10684/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя Є.Д. Кравченко
Судді: О.О. Осіпова
С.В. Златін
Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.10.2026 року.