ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року м. Львів Справа № 380/21833/25 пров. № А/857/45305/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сала П. І.,
суддів: Димарчук Т.М., Москаля Р.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - Райзмана Олександра Яковича, на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року з питань прийняття звіту про виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 через свого представника - Райзмана О.Я., звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила:
- визнати незаконними дії відповідача щодо припинення виплати позивачці пенсії з 01.09.2025, без попереднього повідомлення позивачки, та щодо прийняття відповідного рішення, а також визнати протиправним рішення відповідача від 29.10.2025 № 1211 про відмову у поновленні виплати пенсії позивачці;
- зобов`язати відповідача відновити позивачці виплату пенсії за віком починаючи з 01.09.2025, відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), з компенсацією втрати частини доходів за затримку строків виплати пенсії з 01.09.2025, на існуючий банківський рахунок позивачки.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2026, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком з 01.09.2025.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 від 29.10.2025 №1211.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01.09.2025 на визначений пенсіонером банківський рахунок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 484,48 грн.
26.06.2026 до суду надійшла заява представника позивачки про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) шляхом зобов`язання начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області у десятиденний строк з дня винесення ухвали подати суду звіт про виконання рішення Львівського окружного адміністративного від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25.
Заява обґрунтована тим, що судове рішення в зобов`язальній частині не виконується попри те, що набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 заяву про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення прийнято до розгляду.
Відповідач подав заперечення на заяву, у яких вказав, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області вживаються заходи щодо виконання рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25, наміру на ухилення чи створення перешкод від його виконання у боржника немає.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 08.07.2026 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати до суду звіт про виконання судового рішення у справі № 380/21833/25 протягом 30 днів з моменту отримання ухвали.
07.08.2026 до суду надійшли два звіти Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області аналогічного змісту про виконання рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25, в яких повідомлено про те, що на виконання зазначеного рішення суду Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області рішенням № 134650025073 від 05.08.2026 здійснило перерахунок пенсії позивачці та поновило її виплату. Також за період з вересня 2025 року по серпень 2026 року позивачці нараховано доплату в сумі 22248,00 грн. Водночас фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок державного бюджету. У зв`язку з визнанням рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі № 320/51895/25 постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень" протиправною та нечинною, інший нормативно-правовий акт, який би визначав порядок здійснення видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, відсутній. Поряд з цим, спрямування коштів на виплату перерахованих пенсій за рішенням суду та виплату ретроспективних судових рішень може здійснюватися виключно у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку, що передбачає прийняття Урядом відповідного акта. Пенсійний фонд України листами від 10.06.2026 № 2800-030101-5/43074 та від 07.07.2026 № 2800-050203-5/51006 звернувся до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України з питання подальшого порядку виплати коштів, нарахованих органами Пенсійного фонду України на виконання судових рішень. Невиконання судового рішення пенсійним органом в частині невиплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Представник позивачки подав заяву про відмову у прийнятті звіту відповідача про виконання рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25. Вважає, що звіт не містить відомостей щодо поновлення та виплати пенсії позивачці. Відповідач визначив розмір належної їй пенсії позивач з 01.09.2025 у сумі 0,00 грн, із застосуванням доплати до фіксованого розміру - 1854,00 грн, довічно. Також відповідачем у пенсійній справі встановлено відмітку/особливість: "Не підлягає перерахункам, призначена за рішенням суду у твердому розмірі з 31.05.2023 довічно". Звіт не містить обчислень показників заробітної плати та середньомісячного заробітку для розрахунку пенсії за віком; не нараховано 25% підвищення за більш пізній вихід на пенсію відповідно до ст. 29 Закону № 1058-IV; не враховано компенсаційні виплати особам, які досягли 70 років (300 грн з доплатою до 2500 грн) та 75 років (456 грн) відповідно до Постанови КМУ № 963; відсутні відомості про перерахунки/індексацію пенсії за період з 01.09.2025 по теперішній час відповідно до ст. 42 Закону № 1085-IV.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.08.2026 вирішено прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про виконання рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25.
Суд врахував, що на виконання судового рішення пенсійним органом поновлено нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.2025, що підтверджується протоколом перерахунку пенсії від 05.08.2026. Відтак відповідачем виконано рішення суду у справі № 380/21833/25 відповідно до його зобов`язальної частини. Між тим, питання нарахування пенсії в певному розмірі, правильності застосування окремих норм пенсійного законодавства під час обчислення її складових або періодичності проведених індексацій, не були предметом розгляду у цій справі. Тому питання, які не були спірними у межах справи, не можуть бути предметом судового контролю.
Із зазначеною ухвалою не погодився представник позивачки, який у поданій апеляційній скарзі просить таку ухвалу скасувати, прийняти нове рішення про відмову у прийнятті звіту Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 06.08.2026 про виконання рішення Львівського окружного адміністративного від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25 та накласти на начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області штраф у розмірі сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, половину якого стягнути на користь ОСОБА_1 , а іншу половину - на користь державного бюджету.
Вказує на те, що в порушення вимог статті 382-2 КАС України звіт відповідача не містить відомостей про виконання судового рішення щодо поновлення та виплати пенсії позивачці на підставі документів пенсійної справи, в тому числі: (1) дані про показник по заробітній платі для обчислення пенсії за віком (подані із заявою від 26.10.2021 про призначення пенсії за віком та зберігаються у пенсійній справі); (2) дані про середньомісячний заробіток для обчислення пенсії; (3) дані про обчислення розміру пенсії за віком; (4) дані про нарахування підвищення до пенсії у розмірі 25% за пізніший вихід на пенсію, згідно зі ст. 29 Закону № 1058-IV та рішеннями суду у справах № 380/67/23, № 380/1184/24; (5) дані про нарахування компенсаційних виплат до пенсії: 300грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15 вересня 2021 р. № 963 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб у 2022 році і надалі", як особі, яка досягла ІНФОРМАЦІЯ_1 віку 70 років, з доплатою до 2500 грн, як особі, яка має стаж не менше 20 років; 456 грн - після досягнення 08.01.2024 75 років; (6) дані про перерахунки пенсії в період з 01.09.2025 по теперішній час відповідно до ст. 42 Закону № 1058-IV; (7) дані про нарахування та виплату компенсації втрати доходу за затримку строків виплати пенсії за період з 01.09.2025 по момент фактичної виплати заборгованості по пенсії.
Також представник позивачки звертає увагу, що ОСОБА_1 відновлено пенсію з 01.09.2025 у розмірі 0.00 грн, з доплатою до фіксованого розміру 1854 грн довічно, що нижче мінімальної пенсії у розмірі прожиткового мінімуму: 2361 грн у 2025 році, 2595 грн у 2026 році, при цьому будь-який розрахунок або обґрунтування такого розміру пенсії у звіті відсутні.
Крім того, звіт відповідача не містить будь-яких даних про виплату пенсії позивачці з 01.09.2025 по теперішній час. Терміни початку виплати пенсії на виконання судового рішення також не вказані.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вимоги апелянта заперечує.
Зазначає, що на виконання судового рішення у цій адміністративній справі рішенням Головного управління за № 134650025073 від 05.08.2026 здійнено перерахунок пенсії позивачці. При цьому нараховано доплату в сумі 22248,00 грн за період з вересня 2025 по серпень 2026 року. Водночас виплата коштів, нарахованих на виконання судового рішення, залежить від отримання Головним управлінням коштів для фінансування відповідної виплати позивачу та буде проводитися відповідно до вимог Постанови КМУ від 19.08.2026 № 1046 "Деякі питання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)". Погашення заборгованості здійснюється в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, без додаткового звернення пенсіонера чи вчинення будь-яких інших дій.
На підставі положень ст.ст. 311, 312 КАС України, беручи до уваги, що оскаржуване судове рішення прийнято в порядку письмового провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Аналогічні за змістом норми закріплено у статті 14 КАС України.
Крім того, згідно із статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).
Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, у свою чергу, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/0) звернув увагу на те, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.
Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Особливо якщо йдеться про виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, який у спірних правовідносинах діє від імені держави.
Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
За змістом положень частини третьої статті 382-1 КАС України встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Особливості прийняття судом рішення за наслідками розгляду звіту про виконання судового рішення регламентуються статтею 382-3 КАС України.
Так, частинами першою, другою зазначеної статті визначено, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина до Державного бюджету України.
Водночас за правилами, передбаченими абзацом 2 частини п`ятої статті 382-3 КАС України, якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб`єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.
Також, відповідно до положень частини десятої, одинадцятої статті 382-3 КАС України, у разі неподання звіту у строк, встановлений судом, або у разі подання звіту з порушенням такого строку та за відсутності поважних причин, які унеможливили його вчасне подання, суд встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу, а також накладає штраф на керівника такого суб`єкта владних повноважень.
Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25 підлягає виконанню у зобов`язальній частині, відповідно до якої на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області покладено обов`язок поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01.09.2025.
Отже, на виконання вказаного судового рішення відповідач зобов`язаний: 1) поновити з 01.09.2025 виплату позивачці пенсії за віком, яка була їй призначена раніше та у зв`язку з припиненням виплати якої між сторонам виник спір в межах цієї справи; 2) виплачувати таку пенсію у зв`язку з поновленням її виплати на виконання судового рішення; 3) нарахувати та виплатити суму недоплаченої пенсії за період з дня припинення її виплати та по день поновлення виплати на виконання судового рішення.
Судом встановлено, що згідно з протоколом про перерахунок пенсії від 05.08.2026, починаючи з 04.08.2026 позивачці ОСОБА_1 поновлено виплату пенсії за віком відповідно до Закону № 1058-IV, розмір якої з надбавками склав 1854 грн.
Перевіряючи питання про те, чи вказаний розмір пенсії є саме тим розміром, який позивачка отримувала раніше, тобто до припинення нарахування та виплати їй пенсії з 01.09.2025, що і зумовило її звернення до суду, суд враховує клопотання представника позивачки від 03.11.2025 про звільнення від сплати судового збору за поданння позовної заяви у справі № 380/21833/25, в якому представник підтверджує, що позивачка отримує пенсію за віком саме у розмірі 1854 грн, а також додану до цього клопотання довідку № 5469 6393 6144 3423, сформовану самою позивачкою засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, яка теж підтверджує саме такий розмір пенсії, яку отримувала ОСОБА_1 до припинення її нарахування та виплати з 01.09.2025.
Той факт, що розмір раніше призначеної позивачці пенсії за віком (до 01.09.2025) становив саме 1854 грн представником позивачки на стадії судового контролю за виконанням судового рішення також на заперечувався.
З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25 в частині поновлення виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії за віком відповідачем не виконано.
Водночас колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що інші питання, пов`язані саме з таким розміром пенсії та правомірністю визначення його пенсійним органом, в тому числі питання щодо не здійснення перерахунків та індексації пенсії відповідно до закону, а також щодо невиплати окремих доплат та надбавок, про які зазначає представник позивача, не охоплюються предметом судового розгляду у цій справі, а відтак на них не може поширюватися судовий контроль за виконання ухваленого судового рішення.
Як видно зі змісту рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25, вирішуючи ініційований ОСОБА_1 публічно-правовий спір із пенсійним органом, суд в межах заявлених позовних вимог та підстав позову надав оцінку виключно питанню щодо правомірності припинення виплати позивачці пенсії з 01.09.2025 та відмови у поновлення виплаті раніше призначеної пенсії. Зокрема, аналізуючи положення статті 49 Закону № 1058-IV, якою визначено вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, суд констатував, що Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області не подано належних доказів, що б свідчили про наявність підстав для припинення виплати пенсії позивачу та не доведено правомірності таких дій.
Відтак, беручи до уваги зобов`язальну частину рішення суду та мотиви, з яких виходив суд під час його ухвалення, колегія суддів не вбачає підстав вважати, що має місце невиконання рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25 з наведеного у заяві про встановлення судового контролю обґрунтування.
Суд зауважує, що в межах розгляду заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, суд не вправі вирішувати питання, які він вирішує під час ухвалення рішення відповідно статті 244 КАС України, а саме: 1) чи мають місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин тощо.
Також в межах розгляду заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, суд не вправі наводити висновки, які за своєю суттю є прийняттям рішення, тобто суд не вправі за наслідками здійснення судового контролю за виконанням судового рішення встановлювати нові обставини, отримувати та досліджувати нові докази, застосовувати норми права, якими урегульовуються інші правовідносини і тим самим фактично вирішувати новий спір.
У разі незгоди з діями пенсійного органу, зокрема, які пов`язані з визначенням розміру пенсії після її поновлення на виконання судового рішення, позивачка не позбавлена можливості звернутися до суду у загальному порядку.
Встановлення ж судового контролю у той спосіб, про який просить позивачка, фактично спрямоване на врегулювання нових правовідносин, які не були предметом судового дослідження у цій справі.
Таким чином, оскільки заявник не погоджується із обставинами, які не були предметом оінки при розгляді справи по суті і щодо яких судовим рішенням при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень до вчинення дій не наводились відповідні висновки, суд вважає, що вирішення порушених питань можливе у спосіб ухвалення рішення суду за наслідком розгляду вимог у порядку позовного провадження, а не шляхом примушування суб`єкта владних повноважень до вчинення бажаних для заявника дій через механізм судового контролю за виконання судового рішення у цій справі.
Факт виплати позивачці раніше призначеної пенсії у зв`язку з поновленням її виплати на виконання судового рішення стороною позивача не заперечується, а тому в цій частині рішення суду від 23.01.2026 у справі № 380/21833/25 теж вважається виконаним.
Щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 недоплаченої суми пенсії, то суд враховує, що за період з вересня 2025 року по серпень 2026 року позивачці нараховано доплату в загальній сумі 22248,00 грн.
При цьому відповідач наголошує на неможливості виконання судового рішення в частині фактичної виплати цієї суми зважаючи на те, що відповідні кошти можуть бути виплачені позивачці лише за наявності цільового фінансування з Державного бюджету України, що не залежить від Головного управління.
В цьому контексті суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб`єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо іншого не передбачено законом про Державний бюджет України.
Крім того, частинами першою та четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.
Таким чином, в силу нормативних приписів будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Повідомлені Головним управління обставини та надані на їх підтвердження документи вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі в частині виплати позивачці донарахованої суми пенсії, що обумовлюється відсутністю належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати існуючої перед позивачкою заборгованості.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Як вже зазначалося вище, за приписами частини другої статті 382-3 КАС України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб`єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. В протилежному випадку, якщо відповідачем такі обставини доведено і вони знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, суд має право прийняти такий звіт.
Крім того, варто зазначити, що нормами процесуального закону чітко обумовлено граничний строк для подання звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду в адміністративній справі, у разі задоволення заяви позивача, поданої в порядку ст. 382 КАС України. І такий строк не може перевищувати трьох місяців. Натомість у цій справі з часу звернення позивача з заявою про встановлення судового контролю у жовтні 2025 року і до часу постановлення оскаржуваної ухвали про прийняття звіту минуло понад п`ять місяців.
Таким чином, оскільки часткове невиконання відповідачем рішення суду спричинене об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для прийняття поданого боржником звіту.
Колегія суддів зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер та пов`язана виключно із проблемою фінансування цих витрат з Державного бюджету. Особливо ця проблема загострилася в умовах воєнного стану, що є загальновідомим фактом. Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі в частині фактичної виплати донарахованої пенсії не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов`язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.
В даному ж випадку, на переконання суду, відповідачем наведено обґрунтовані причини, що ускладнюють виконання судового рішення, а саме відсутність необхідних бюджетних призначень в умовах дії правового режиму воєнного стану та надзвичайного фінансового навантаження на оборонний сектор держави.
Про складність ситуації свідчить і проєкт Закону України "Про Державний бюджет України на 2027 рік", статтею 42 якого установлено, що територіальні органи Пенсійного фонду України здійснюють виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій у межах бюджетних призначень на відповідний бюджетний період і відсутність бюджетних асигнувань на цю мету у Пенсійного фонду України є підставою для незастосування штрафу до керівника Пенсійного фонду України та керівників територіальних органів Пенсійного фонду України.
Своєю чергою, зобов`язання боржника щодо регулярного подання звітів у порядку статті 382 КАС України не буде ефективним інструментом судового контролю, оскільки формальне звітування матиме суто декларативний характер.
Разом з тим суд апеляційної інстанції також наголошує і на тому, що прийняття судом звіту не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду в частині виплати позивачці заборгованої пенсії, та не позбавляє позивачку права повторно звернутися із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати привід вважати, що він ухиляється від виконання судового рішення, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Відтак, залишаючи без оцінки окремі аргументи скаржника, суд виходить з того, що вони лише опосередковано стосуються суті спірного процесуального питання, а їх оцінка не має визначального значення для його правильного вирішення.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, оскільки суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а його висновки відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
З огляду на результат апеляційного перегляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції не розподіляються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє через представника Райзмана Олександра Яковича залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2026 року у справі № 380/21833/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач П. І. Сало
судді Т. М. Димарчук
Р. М. Москаль