ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року м. Львів Справа № 300/3605/26 пров. № А/857/39459/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,
за участю секретаря Березюка Д.О..
представниці відповідача
та третьої особи Грещук Ю.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Львові справу за апеляційною скаргою Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Тараса Володимировича на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року (постановлену головуючим - суддею Григорук О.Б. у м. Івано-Франківську) про відмову в забезпеченні позову у справі № 300/3605/26 за адміністративним позовом Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Тараса Володимировича до Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив:
визнати безпідставними, та як наслідок, протиправними дії щодо направлення подання від 03.10.2025 № 10.1-1/2042-25 про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю;
зобов`язати розглянути питання щодо відсутності підстав для застосування заходів дисциплінарного впливу, а саме скерування до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату подання від 03.10.2025 про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, з урахуванням висновків суду, викладених в мотивувальній частині цього судового рішення.
09.07.2026 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду надійшла заява представника позивача від 09.07.2026 про забезпечення позову, відповідно до якої представник позивача просить забезпечити позов шляхом: зупинення розгляду Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України подання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 8832, виданого Міністерством юстиції України 13.08.2012 на ім`я Личука Т.В., до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 300/3605/26.
Необхідність забезпечення адміністративного позову вказаним способом аргументована тим, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду. Представник позивача зазначив, що після відкриття провадження у цій справі, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України повідомила ОСОБА_1 про призначення на 17.07.2016 о 11:00 год. розгляду подання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 8832, виданого Міністерством юстиції України 13.08.2012 на ім`я Личука Т.В. Вказані обставини, на думку представника позивача, свідчать про існування реального ризику порушених чи оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду, оскільки процедура, правомірність ініціювання якої є предметом судового контролю у цій справі, може бути фактично завершена до того як суд надасть оцінку законності направлення самого подання.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 в задоволенні заяви представника позивача від 09.07.2026 про забезпечення позову у справі № 300/3605/26 - відмовлено.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що наведені представником позивача доводи в обґрунтування необхідності забезпечення позову не є достатніми та обґрунтованими для вжиття заходів його забезпечення, оскільки матеріали справи не містять об`єктивних доказів, які б свідчили про існування підстав, визначених статтею 150 КАС України.
Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що в разі розгляду відповідним органом - третьою особою оскаржуваного подання, захист прав стане неможливим, оскільки мета внесення подання складеного за результатами проведеної перевірки буде досягнута, а у випадку не прибуття заявника на розгляд оскаржуваного подання до уповноваженого органу, таке подання буде розглянуто у його відсутності за наявними матеріалами, сформованими одноособово, безпідставно та упереджено відповідачем, щодо яких спростування висновків може мати місце виключно в судовому порядку, і відсутність яких станом на час розгляду подання стане наслідком винесення рішення про припинення нотаріальної діяльності позивача.
Відповідач та третя особа скористалися своїм правом та подали відзив на апеляційну скаргу в якому просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник апелянта подав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
За результатами розгляду згаданого клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Сам по собі факт перебування представника апелянта на лікарняному не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
При цьому суд звертає увагу на те, що доказів перебування представника апелянта на лікарняному станом на день подання клопотання та розгляду справи в апеляційному порядку не надано.
За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи (їх представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено.
В судовому засіданні представниця відповідача та третьої особи, заперечила проти задоволення апеляційної скарги та надала пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач, в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, представницю відповідача та третьої особи, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
За ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За частинами 2 та 4 ст. 151 КАС України, cуд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Заходи забезпечення позову, які застосовує суд, не можуть зупиняти, унеможливлювати або в інший спосіб порушувати безперервність процесу призначення, підготовки і проведення виборів, всеукраїнського референдуму.
Відповідно до ч. 3 ст. 152 КАС України, у заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
Верховний Суд у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 дійшов висновку щодо застосування зазначених підстав забезпечення позову у адміністративній справі про таке:
«Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти. Крім того, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.».
Отже, суд при вирішенні питання про забезпечення позову у кожному випадку, повинен виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18, від 27.04.2021 у справі № 420/6907/20, від 13.05.2021 у справі № 420/2719/20, від 23.09.2021 у справі № 420/11076/20, від 01.06.2022 у справі № 580/5656/21 та від 21.03.2023 у справі № 460/9602/20, від 23.06.2023 у справі № 640/20708/22, від 25.06.2024 у справі №260/9623/23.
Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 240/16920/21, від 15.04.2022 у справі №440/6755/21, від 13.07.2022 у справі №240/26736/21, від 31.01.2023 справа № 140/8709/21.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що звертаючись із заявою від 09.07.2026 про забезпечення позову, представник позивача зазначив, що за результатом розгляду подання Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 8832, яке заплановане Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України на 17.07.2016 о 11:00 год., може бути звершена процедура, пов`язана з анулюванням свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю № 8832, виданого Міністерством юстиції України 13.08.2012 на ім`я ОСОБА_1 .
Водночас, суд першої інстанції правильно звернув увагу на те, що Вища кваліфікаційна комісія нотаріату при Міністерстві юстиції України має дискреційні повноваження в частині розгляду подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю позивача.
Пунктом 12 Порядку внесення Міністерством юстиції України, територіальними органами Міністерства юстиції або Нотаріальною палатою України подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю та його розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.07.2011 №1904/5 (далі - Порядок №1904/5) передбачено, що за результатами розгляду Подання Комісія може ухвалити одне з таких рішень: про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю; про відмову в анулюванні свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.
Відповідно до пункту 14 Порядку №1904/5 на підставі рішення Комісії про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю видається відповідний наказ Міністерства юстиції України.
Пунктом 17 Порядку №1904/5 визначено, що анульоване свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю підлягає поверненню до Міністерства юстиції України.
Згідно з пунктом 18 Порядку №1904/5 рішення Комісії може бути оскаржене до суду в установленому законодавством порядку.
Відповідно до пункту 10 Порядку №1904/5 у разі відсутності необхідної інформації стосовно обставин, викладених у Поданні, або наявності додаткових відомостей Комісія може перенести розгляд питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю до вирішення зазначених питань або повернути на доопрацювання до визначеного департаменту Мін`юсту, територіального органу Міністерства юстиції, Нотаріальної палати України, але не більше ніж на тридцять днів з дня його надходження та з урахуванням строку, передбаченого пунктом 8 частини першої статті 29-1 Закону.
З огляду на вказане вище суд першої інстанції правильно виснував, що розгляд Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України подання про анулювання свідоцтва позивача про право на зайняття нотаріальною діяльністю, за умови того, що згідно Порядку №1904/5 Комісія наділена дискреційними повноваженнями, і може перенести розгляд питання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю, а також може прийняти рішення про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю або про відмову у такому анулюванні, враховуючи що станом на час розгляду судом заяви позивача про забезпечення адміністративного позову сторонам по справі його результат не відомий і позивачем не наведено чіткі обґрунтування наявності підстав вважати, що в ході розгляду судом справи Вищою кваліфікаційною комісією нотаріату при Міністерстві юстиції України буде прийняте відповідне рішення, не свідчать про істотне ускладнення чи подальшу неможливість виконання рішення суду у цій справі або неможливість ефективного захисту, поновлення порушених прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову. Представник позивача в заяві від 09.07.2026 про забезпечення позову лише навів загальні твердження про можливість настання негативних наслідків, які можуть і не настати.
Відтак, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Крім цього, Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 300/3663/25 зробив висновок, згідно якого можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
За таких обставин, наведені доводи у межах поданої заяви про забезпечення позову не є достатніми та обґрунтованими, у зв`язку із чим апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Личука Тараса Володимировича залишити без задоволення, а ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року про відмову в забезпеченні позову у справі № 300/3605/26 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 05 жовтня 2026 року