УХВАЛА
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №400/8131/25
касаційне провадження № К/990/41058/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - Управління) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі №400/8131/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і вимоги,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 31.07.2025 звернулася до суду з позовом до Управління про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень і вимоги.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2026, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026, позов задоволено частково. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення: від 17.12.2024 № 25349/14292405 (форма «Р») в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 2170922 (Два мільйони сто сімдесят тисяч дев`ятсот двадцять дві) гривні 89 копійок; від 17.12.2024 № 25354/14292405 (форма «Р») в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 174761 (Сто сімдесят чотири тисячі сімсот шістдесят одна) гривня 51 копійка. Визнано протиправною і скасовано вимогу Управління від 06.02.2025 № Ф-0484/1429 щодо сплати заборгованості в розмірі 585890 (П`ятсот вісімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто) гривень 61 копійка. Відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень: від 17.12.2024 № 25349/14292405 (форма «Р») в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 422123 (Чотириста двадцять дві тисячі сто двадцять три) гривні 44 копійки; від 17.12.2024 № 25354/14292405 (форма «Р») в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 35176 (Тридцять п`ять тисяч сто сімдесят шість) гривень 96 копійок; від 17.12.2024 № 25363/14292405 (форма «ПС») щодо застосування адміністративного штрафу у розмірі 1020 (Одна тисяча двадцять) гривень 00 копійок.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління подало касаційну скаргу до Верховного Суду.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Підставою касаційного оскарження скаржником вказано пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) - суд апеляційної інстанцій застосував частини 1, 2 статті 122 КАС України без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24, постанові Верховного Суду від 16.04.2024 у справі №280/5595/23 та пункт 85.2 статті 85, пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідач раніше реалізовував своє право на касаційне оскарження у цій справі, зазначаючи аналогічні підстави для оскарження, проте скарги повернуті ухвалами Верховного Суду від 18.06.2026, від 14.07.2026 та від 24.08.2026 як такі, що не містили підстав касаційного оскарження. Скаржнику надавалися вичерпні роз`яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав. Натомість, ці роз`яснення так і не були враховані скаржником при повторному зверненні. Вчергове подана касаційна скарга не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом в ухвалі по даній справі.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Предметом спору у цій справі є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження з посиланням на норми статей 44 та 85 ПК України відповідач зазначив, що досліджуючи реальність господарських відносин між позивачем та його контрагентами, суд першої інстанції послався на первинні документи, які не надавались до перевірки, а отже не були покладені в основу оскаржуваних рішень. Саме обставини виконання платником податків обов`язку з надання із початком перевірки усіх документів, з нею пов`язаних, входять до предмета доказування у цій справі. Також вказує, що суд першої інстанції поновив строк на оскарження рішення суб`єкта владних повноважень усупереч відсутності конкретних обставин та доказів позивача, які би вказували на об`єктивність, поважність причин пропуску строку, і найголовніше-наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між такими обставинами і фактом пропуску процесуального строку.
Вирішуючи спір суд апеляційної інстанції переглянув рішення суду першої інстанції відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 24.12.2024 у справі № 320/4936/23, від 08.11.2021 у справі № 640/21601/19, від 17.12.2024 у справі № 826/14435/16, від 31.03.2021 у справі № 826/8703/18, від 11.09.2019 у справі № 902/1260/15, від 04.07.2024 у справі № 911/2502/22, від 30.07.2025 у справі № 320/11116/23, від 08.09.2019 у справі №802/1069/13-а.
Так, у постанові від 24.12.2024 у справі № 320/4936/23 Верховний Суд зазначив, що у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.
У постановах від 08.11.2021 у справі № 640/21601/19 та від 17.12.2024 у справі № 826/14435/16 Верховний Суд наголосив на тому, що в частині ненадання документів під час здійснення податкового контролю склад вказаного правопорушення полягає саме в поведінці платника податків, направленої на ухилення ним від виконання обов`язку з надання контролюючим органам оригіналів чи копій документів на їх законну вимогу, тим самим створюючи перешкоди для здійснення податкового контролю. В той же час у разі відсутності підстав для висновку про створення перешкод у його здійсненні, в тому числі шляхом ухилення від надання документів чи їх копій, зокрема через поважні та об`єктивні причини, поведінку платника податків не можна кваліфікувати як таку, що утворює склад правопорушення, передбаченого пунктом 121.1 статті 121 ПК України.
У постанові від 08.09.2019 у справі №802/1069/13-а Верховний Суд зауважив, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.
Також, у постанові від 30.07.2025 у справі № 320/11116/23 Верховний Суд зазначив, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому, умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини.
Таким чином, висновок судів першої та апеляційної інстанцій в частині застосування вказаних норм у справі, у якій подано касаційну скаргу відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у подібних правовідносинах.
При цьому, необґрунтованими є посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 500/2276/24, оскільки обставини у вказаній справі та у справі в якій подано касаційну скаргу не є подібними.
Отже, Верховний Суд вважає, що доводи, наведені скаржником у касаційній скарзі не є достатніми для відкриття касаційного провадження у справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Висновки судів першої і апеляційної інстанцій відповідають висновкам Верховного Суду, постанови про відступлення від яких немає, і колегія суддів не вважає за необхідне відступити від таких у цій справі, у зв`язку з чим у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв`язку із перебуванням у відпустці суддів Хохуляка В.В. та Ханової Р.Ф. ухвала постановляється по виходу суддів з відпустки.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями і оскарженню не підлягає.
Судді Л.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова