Рішення № 140332435 у справі № 990/324/26 від 05.10.2026

РІШЕННЯ

Іменем України

05 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/324/26

адміністративне провадження № П/990/324/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Ханової Р. Ф.

суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І. А., Хохуляка В.В., Юрченко В.П.

за участю:

секретаря судового засідання - Сірак І.М.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Селюкова І.О. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

10 серпня 2026 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач), в якому позивач просив Суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 липня 2026 року № 100/зп-26 «Про затвердження результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду» в частині затвердження результатів оцінювання практичного завдання учасника добору ОСОБА_1 (індивідуальний номер роботи 0035699);

- зобов`язати Комісію повторно розглянути питання про оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 (індивідуальний номер роботи 0035699) з урахуванням правових висновків суду та виявлених девіацій статистичних показників успішності другої групи від 30 жовтня 2025 року.

Відповідно до частин першої та другої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються, зокрема, на розгляд адміністративних справ щодо законності актів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Зазначена категорія справ розглядається у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.

Ухвалою від 17 серпня 2026 року Верховний Суд, після усунення недоліків позовної заяви в частині сплати судового збору, відкрив провадження у цій справі та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Крім того, цією ухвалою Суд витребував у Вищої кваліфікаційної комісії суддів України: належним чином засвідчену копію рішення від 29 липня 2026 року № 100/зп-26 «Про затвердження результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду»; індивідуальні оціночні листи, письмові зауваження, коментарі, рецензії та протоколи оцінювання практичного завдання учасника добору з індивідуальним кодованим номером 0035699, складені членами екзаменаційної комісії, зокрема Духом Я.М. , Кушніром І.В. , Луганським В.І. та Омельяном О.С. ; копію модельного судового рішення (еталону) з цивільної спеціалізації для другої групи від 30 жовтня 2025 року та методичні роз`яснення для членів Комісії № 5, відповідно до яких здійснювалася перевірка робіт цієї групи.

01 вересня 2026 року Комісія надала до Верховного Суду пояснення щодо витребуваних документів, до яких додала сейф-пакет із доказами, що містяться в ньому, та просила Суд не долучати ці докази до матеріалів справи.

02 вересня 2026 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Комісія просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Цього ж дня Верховний Суд постановив ухвалу, якою вирішив здійснювати розгляд справи № 990/324/26 у порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

03 вересня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 грудня 2024 року №366/зп-24 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 1 800 прогнозованих вакантних посад суддів у місцевих судах.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11 грудня 2024 року № 367/зп-24 оголошено прийняття від суддів, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду, заяв про складання кваліфікаційного іспиту.

ОСОБА_1 звернувся до Комісії із заявою про участь у доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням Комісії від 11 грудня 2024 року №366/зп-24.

Рішенням Комісії від 26 травня 2025 року № 743/дс-25 ОСОБА_1 допущено до участі в доборі на посаду судді місцевого суду, оголошеному рішенням Комісії від 11 грудня 2024 року № 366/зп-24.

Рішенням Комісії від 12 травня 2025 року № 105/зп-25 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит для кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, та визначено таку черговість етапів його проведення:

перший етап - тестування знань з історії української державності;

другий етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду;

третій етап - тестування когнітивних здібностей;

четвертий етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

Цим рішенням Комісія також визначила прохідний бал четвертого етапу кваліфікаційного іспиту (виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду) - 75 відсотків максимального можливого бала. У разі якщо двоє і більше кандидатів на посаду судді та суддів отримали однаковий найнижчий прохідний бал четвертого етапу кваліфікаційного іспиту, всі вони вважаються такими, що склали кваліфікаційний іспит з обраної спеціалізації суду.

ОСОБА_1 успішно склав перші три етапи кваліфікаційного іспиту.

Рішенням Комісії від 19 вересня 2025 року №173/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей та призначено четвертий етап кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізацій місцевих судів. До виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду допущено 2 851 кандидата на посаду судді місцевого загального суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до місцевого загального суду, що успішно склали тестування когнітивних здібностей та набрали прохідний бал.

Цим же рішенням визначено графік виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду: 14- 17, 20- 24, 28- 31 жовтня 2025 року. У кожен із зазначених днів етап кваліфікаційного іспиту проходили дві групи учасників: початок реєстрації першої групи - о 08 год 00 хв, другої групи - о 12 год 15 хв.

Крім того, рішенням Комісії від 19 вересня 2025 року № 173/зп-25 визначено, що:

- кандидати на посаду судді місцевого суду та судді, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, в межах однієї спеціалізації виконують одне завдання типу 2;

- максимально можливий бал на етапі виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 150;

- для розрахунку бала, який учасник отримує за виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду, застосовується коефіцієнт 2;

- прохідний бал четвертого етапу кваліфікаційного іспиту (виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду) - 75 відсотків від максимально можливого бала, або 112,5 бала.

Особливостями виконання практичного завдання у межах кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, затвердженими рішенням Комісії від 19 вересня 2025 року № 173/зп-25, визначено, що для кандидатів на посаду судді місцевого загального суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого загального суду, формуватиметься (генеруватиметься) за принципом випадковості одне модельне судове рішення з єдиної бази, яка містить практичні завдання як з цивільної, так і з кримінальної спеціалізації.

Відповідно до визначеного Комісією графіка 30 жовтня 2025 року ОСОБА_1 проходив четвертий етап кваліфікаційного іспиту у складі другої групи учасників, реєстрація якої розпочиналася о 12 год 15 хв. Практичне завдання зі спеціалізації місцевого загального суду ОСОБА_1 виконував з 13 год 15 хв.

Рішенням Комісії від 29 липня 2026 року № 100/зп-26 затверджено кодовані результати виконання 30 жовтня 2025 року практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) окремими групами кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду. Відповідно до додатка до цього рішення роботу учасника з кодом 0035699 оцінено у 55,81 бала, а із застосуванням коефіцієнта 2 - у 111,62 бала. Результат четвертого етапу кваліфікаційного іспиту визначено як «не складено».

Окремо Суд зауважує, що рішенням Комісії від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 затверджено декодовані результати виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого загального суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту), відповідно до яких індивідуальний кодований номер 0035699 належить ОСОБА_1 , а результат складання ним четвертого етапу кваліфікаційного іспиту визначено як «не складено».

Вважаючи рішення Комісії від 29 липня 2026 року № 100/зп-26 у частині затвердження результату оцінювання практичного завдання учасника з індивідуальним кодованим номером 0035699 протиправним і таким, що підлягає скасуванню, ОСОБА_1 звернувся до Суду з цим позовом.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначає, що затверджений Комісією результат оцінювання його практичного завдання не відповідає вимогам об`єктивності, прозорості та належної вмотивованості.

Позивач звертає увагу на результати виконання практичного завдання учасниками другої групи 30 жовтня 2025 року, до складу якої входив і він. За його розрахунками, із 112 учасників цієї групи кваліфікаційний іспит не склали 49 осіб (43,7 %), тоді як в інших групах відповідний показник становив від 18 до 29 осіб. Середній бал цієї групи - 111,1 бала - також був найнижчим серед порівнюваних груп та нижчим за історичний мінімум конкурсу - 115,7 бала. На думку позивача, такі відхилення свідчать про статистичну аномалію результатів оцінювання другої групи та ставлять під сумнів об`єктивність застосування єдиних критеріїв оцінювання.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на істотну різницю між оцінками, виставленими його роботі окремими членами екзаменаційної комісії за одними й тими самими критеріями. Зокрема, за критерієм 1.1 «Визначення ключового питання у спорі» оцінки коливалися від 0 до 4 балів із 5 можливих, за критерієм 1.4 «Формулювання узагальненого висновку» - від 2 до 10 балів, а за критеріями 2.3 та 2.4 окремі члени Комісії виставили максимальні бали, тоді як інші - 0 балів. На переконання позивача, така розбіжність свідчить про відсутність єдиного підходу до застосування критеріїв оцінювання.

Позивач також стверджує, що матеріали оцінювання не містять належного текстового обґрунтування виставлених членами екзаменаційної комісії балів, яке б давало можливість встановити причини їх зниження за відповідними критеріями. У зв`язку із цим він вважає, що неможливо перевірити об`єктивність оцінювання його роботи та відповідність виставлених балів установленим критеріям.

З огляду на наведене ОСОБА_1 вважає, що оцінювання його практичного завдання здійснено з порушенням принципів об`єктивності та рівності учасників кваліфікаційного іспиту, а затвердження Комісією такого результату без належного обґрунтування порушує його право на справедливу та прозору процедуру оцінювання. У зв`язку із цим позивач просить скасувати рішення Комісії від 29 липня 2026 року № 100/зп-26 у частині затвердження результату оцінювання практичного завдання учасника з кодом 0035699 та зобов`язати Комісію повторно розглянути питання про оцінювання його роботи з урахуванням висновків суду та виявлених статистичних відхилень.

На виконання ухвали Верховного Суду від 17 серпня 2026 року Комісія листом від 02 вересня 2026 року № 32-52а/26 повідомила, що порядок проведення кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді місцевого суду визначено Положенням про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів на посаду судді, затвердженим рішенням Комісії від 19 червня 2024 року № 185/зп-24 (зі змінами, далі - Положення).

Комісія зазначила, що Положенням не передбачено створення членами екзаменаційної комісії під час оцінювання практичних завдань будь-яких інших документів, зокрема індивідуальних оціночних листів, письмових зауважень, коментарів, рецензій чи протоколів, крім екзаменаційної відомості, у якій фіксуються виставлені бали. У зв`язку із цим повідомлено про відсутність таких документів щодо оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 .

Також Комісія повідомила, що затвердження еталонного модельного судового рішення для перевірки практичного завдання ОСОБА_1 окремим рішенням Комісії не здійснювалося. Водночас на виконання ухвали Суду Комісія надала сформоване (згенероване) в межах кваліфікаційного іспиту модельне судове рішення, яке використовувалося під час перевірки практичних завдань учасників відповідної групи, та методичні роз`яснення для членів Комісії № 5.

При цьому Комісія просила не долучати зазначені матеріали до матеріалів справи, посилаючись на те, що зміст баз практичних завдань, модельних та теоретичних відповідей, які становлять службову інформацію Комісії, не підлягає розголошенню й оприлюдненню.

Заперечуючи проти задоволення позову, Комісія зазначає, що оскаржуване рішення прийнято в межах наданих їй повноважень, з дотриманням установленого порядку проведення та оцінювання кваліфікаційного іспиту, а наведені позивачем обставини не свідчать про порушення принципів рівності та об`єктивності оцінювання.

Щодо посилань позивача на статистичні показники успішності другої групи учасників 30 жовтня 2025 року Комісія зазначає, що результати інших груп лише відображають результати складання іспиту відповідними учасниками та самі по собі не свідчать про необ`єктивність чи упередженість екзаменаційної комісії. Перевірка та оцінювання здійснювалися індивідуально щодо кожної практичної роботи відповідно до встановлених Положенням правил, які не передбачають оцінювання роботи шляхом порівняння її з роботами інших учасників або залежно від загального результату відповідної групи. Тому, на переконання відповідача, наведені позивачем статистичні дані не підтверджують порушення процедури проведення кваліфікаційного іспиту.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про істотну різницю між оцінками окремих членів екзаменаційної комісії відповідач пояснює, що кожен член комісії виставляє бали за кожний передбачений Методичними вказівками елемент, після чого інформаційна система визначає середні арифметичні оцінки за кожним елементом та формує остаточний бал учасника. Екзаменаційна відомість ОСОБА_1 містить виставлені кожним членом комісії бали за окремими елементами, дату і час їх внесення, середній бал за кожним елементом та остаточний бал. На думку Комісії, сама по собі різниця між оцінками членів екзаменаційної комісії не свідчить про застосування різних підходів чи суб`єктивність оцінювання, оскільки механізм визначення остаточного бала на підставі середніх арифметичних оцінок спрямований саме на нівелювання суб`єктивного чинника.

Відповідач також звертає увагу, що Положення передбачає спеціальний механізм реагування на суттєві розбіжності в оцінюванні однієї роботи: якщо різниця між найвищою та найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії становить 20 і більше відсотків від максимально можливого бала, така робота підлягає повторній перевірці іншою екзаменаційною комісією. Водночас проведення повторної перевірки роботи з огляду на статистичні показники успішності групи або з урахуванням висновків суду чинним нормативним регулюванням не передбачено.

Щодо відсутності письмового мотивування виставлених оцінок Комісія зазначає, що Закон «Про судоустрій і статус суддів» та Положення не передбачають фіксації в екзаменаційній відомості письмових зауважень, коментарів чи рецензій членів екзаменаційної комісії, а також оформлення окремих документів, у яких мають зазначатися мотиви виставлення оцінок за кожний елемент. Оцінювання фіксується в екзаменаційній відомості шляхом виставлення балів відповідно до визначених Методичними вказівками елементів та показників оцінювання.

З огляду на викладене Комісія вважає, що отримані ОСОБА_1 111,62 бала є результатом оцінювання його практичного завдання відповідно до встановленої процедури, а оскільки цей результат є нижчим за прохідний бал 112,5 бала, його правомірно визнано таким, що не склав четвертий етап кваліфікаційного іспиту.

У відповіді на відзив позивач підтримав заявлені позовні вимоги та додатково зазначив, що не ставить перед Судом питання про переоцінку виконаного ним практичного завдання чи самостійне визначення належної кількості балів. За його позицією, предметом судового контролю є дотримання Комісією принципів рівності, об`єктивності, передбачуваності та обґрунтованості процедури оцінювання.

Позивач наголошує, що відсутність письмових зауважень, коментарів або рецензій членів екзаменаційної комісії щодо виставлених балів унеможливлює встановлення мотивів істотної різниці в оцінюванні окремих елементів його роботи. На підтвердження цього він посилається на екзаменаційну відомість, відповідно до якої, зокрема, за критерієм 1.1 оцінки членів екзаменаційної комісії становили від 0 до 4 балів із 5 можливих, за критерієм 1.4 - від 2 до 10 балів із 10 можливих, а за критеріями 2.3 та 2.4 один із членів комісії виставив максимальні 2 бали, тоді як троє інших - 0 балів. На думку позивача, така різниця свідчить про неуніфікованість підходів до оцінювання та не може бути усунута лише шляхом визначення середнього арифметичного бала.

Окремо ОСОБА_1 заперечує проти позиції відповідача щодо відсутності підстав для повторної перевірки роботи. На його переконання, розбіжності необхідно оцінювати не лише за загальними балами, виставленими за всю роботу, а й з урахуванням розбіжностей за окремими елементами оцінювання. Позивач пов`язує виявлену різницю в оцінках також із відсутністю затвердженого Комісією еталонного модельного рішення та стверджує, що за таких обставин члени екзаменаційної комісії фактично застосовували різні підходи до оцінювання його роботи.

Крім того, позивач повторно посилається на статистичні показники складання практичного завдання другою групою 30 жовтня 2025 року, зазначаючи, що показник успішності цієї групи становив 56,3 %, тоді як наведений ним середній показник за період проведення іспиту - 79,8 %. За його твердженням, Комісія була поінформована про відповідні зауваження учасників ще до затвердження декодованих результатів, однак не надала їм оцінки під час прийняття рішення.

Новим порівняно з первісною аргументацією є довід позивача щодо кількісного складу екзаменаційної комісії. ОСОБА_1 зазначає, що екзаменаційні комісії № 1- 4 складалися із трьох членів, тоді як екзаменаційна комісія № 5, яка оцінювала його роботу, - із чотирьох. На цій підставі позивач стверджує, що для учасників застосовувалися різні математичні умови визначення середнього бала: оцінка одного члена комісії у складі трьох осіб становила 1/3 результату, а у складі чотирьох - 1/4. Таку відмінність позивач розцінює як порушення рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту.

На завершення позивач зазначає, що перевірка Судом дотримання Комісією встановленої процедури, обґрунтованості її рішення та рівності умов оцінювання не становить втручання у дискреційні повноваження Комісії. У зв`язку із цим просить врахувати наведені у відповіді на відзив доводи та задовольнити позов у повному обсязі.

IV. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини другої статті 128 Конституції України призначення на посаду судді здійснюється за конкурсом, крім випадків, визначених законом.

Частиною першою статті 92 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон) Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

За приписами частини першої статті 93 Закону Комісія проводить добір кандидатів для призначення на посаду судді, у тому числі організовує проведення щодо них спеціальної перевірки відповідно до закону та приймає кваліфікаційний іспит, а також затверджує порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів.

Частиною першою статті 70 Закону передбачено, що добір на посаду судді місцевого суду (далі - добір на посаду судді) здійснюється в порядку, визначеному цим Законом, та включає такі етапи: 1) оголошення добору на посаду судді; 2) подання особами, які виявили намір стати суддею, заяви та документів для участі у доборі на посаду судді; 3) допуск до участі у доборі на посаду судді; 4) складання кваліфікаційного іспиту; 5) проведення спеціальної перевірки, передбаченої цим Законом; 6) проведення перевірки особистих морально-психологічних якостей кандидатів на посаду судді (у разі визначення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України такої необхідності); 7) затвердження рейтингу кандидатів на посаду судді; 8) зарахування кандидатів на посаду судді до резерву на зайняття вакантних посад суддів.

Кваліфікаційний іспит є атестуванням професійної компетентності кандидата на посаду судді з метою виявлення належних знань, рівня підготовки та здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді. Підставою для допуску до складання кваліфікаційного іспиту є рішення Комісії. Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичних завдань. Практичні завдання проводяться щодо вибраної (вибраних) кандидатом спеціалізації (спеціалізацій) суду. Форма та зміст тестувань, практичних завдань, а також порядок їх проведення затверджуються Комісією (частини перша - третя статті 74 Закону).

Згідно з частинами п`ятою, шостою, восьмою та одинадцятою статті 74 Закону кандидат на посаду судді вважається таким, що склав кваліфікаційний іспит з вибраної спеціалізації суду, якщо він: 1) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за тестування щодо загальних знань у сфері права та відповідної спеціалізації суду; 2) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання щодо відповідної спеціалізації суду; 3) успішно пройшов тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності.

Успішним проходженням вважається набрання кандидатом середнього допустимого бала тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності, встановленого Комісією.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України встановлює прохідний бал кваліфікаційного іспиту, який не може бути нижчим за 75 відсотків максимально можливого бала за відповідне тестування (крім тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності) та виконання практичного завдання кваліфікаційного іспиту. Під час добору на посаду судді прохідний бал для кандидатів встановлюється з урахуванням кількості посад, щодо яких оголошено добір.

Інформація про результати кваліфікаційного іспиту є загальнодоступною та оприлюднюється на офіційному веб-сайті Комісії.

Порушення процедури проведення кваліфікаційного іспиту може бути оскаржено в порядку, встановленому законом.

Отже, Законом передбачено проведення Комісією добору на посаду судді місцевого суду. Одним із етапів добору є складання кваліфікаційного іспиту, що проводиться шляхом складання анонімних тестувань та виконання практичного завдання. Особа вважається такою, що склала кваліфікаційний іспит з вибраної спеціалізації суду, якщо вона, серед іншого, набрала не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання щодо відповідної спеціалізації суду.

Як зазначалося вище, відповідно до частини третьої статті 74 та пункту 6 частини першої статті 93 Закону рішенням Комісії від 19 червня 2024 року №185/зп-24 затверджено Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів (зі змінами, далі - Положення).

У преамбулі до цього Положення вказано, що воно розроблено відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і визначає організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту, форму та зміст тестувань, практичних завдань, методику оцінювання результатів іспиту під час добору на посаду судді місцевого суду (далі - добір), кваліфікаційного оцінювання та у зв`язку з наміром судді бути переведеним до іншого місцевого суду, а також засади формування рейтингу і резерву кандидатів на посаду судді місцевого суду.

Пунктом 1.2 розділу 1 Положення передбачено, що метою іспиту є виявлення належних знань, рівня підготовки та здатності учасника здійснювати правосуддя у суді відповідного рівня та спеціалізації.

Відповідно до пункту 1.6 розділу 1 Положення основними принципами іспиту є об`єктивність, неупередженість, запобігання конфлікту інтересів, прозорість, рівність умов для його учасників та дотримання встановлених законодавством правил поведінки щодо конфлікту інтересів.

Відповідно до пунктів 1.9, 1.10 розділу 1 Положення черговість етапів складання іспиту визначається рішенням Комісії. Етапами складання іспиту кандидатами на посаду судді місцевого суду, які не є суддями, є тестування когнітивних здібностей, тестування знань з історії української державності, тестування загальних знань у сфері права, тестування знань зі спеціалізації відповідного місцевого суду та виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного місцевого суду.

Пунктом 1.15 розділу 1 Положення передбачено, що за результатами успішного проходження певного етапу (певних етапів) іспиту Комісія може ухвалити рішення про допуск учасника (учасників) до наступного етапу.

Відповідно до пункту 2.7 розділу 2 Положення форма практичного завдання - відкрите завдання, що передбачає необхідність надання учасником самостійної відповіді щодо передбачених ним умов.

Пунктом 2.8 розділу 2 Положення визначено типи практичних завдань, а саме:

Тип 1 - модельна судова справа з сукупністю документів та достатніми даними (інформацією), на підставі яких учасник повинен підготувати модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів модельної судової справи.

Тип 2 - модельне судове рішення, що складається зі вступної, описової (крім кримінального судочинства) та/або частково мотивувальної частини, на підставі даних якого учасник повинен продовжити його викладення. Кількість модельних судових рішень визначається рішенням Комісії.

Відповідно до пункту 2.9 розділу 2 Положення практичне завдання виявляє рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, а саме: уміння критично мислити та правильно оцінювати фактичні обставини справи; уміння мотивувати свою позицію; уміння застосовувати джерела права, що релевантні до спірних правовідносин; уміння вирішувати правову проблему; уміння лаконічно викладати свою позицію; уміння дотримуватись норм мовних засобів офіційно-ділового стилю.

Згідно з пунктом 4.8 розділу 4 Положення кількість практичних завдань, що виконуються учасниками в межах однієї спеціалізації, - одне завдання типу 1 або типу 2, якщо інше не визначено рішенням Комісії.

Під час виконання практичного завдання учаснику необхідно сформулювати правильне, на його думку, модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів завдання (пункт 4.13 розділу 4 Положення).

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення, практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.

Згідно з підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення, методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюється на її офіційному вебсайті.

Відповідно до підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення, перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання.

На виконання наведених вище приписів Положення Комісія рішенням від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25 затвердила Методичні вказівки з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізації, виконаного під час кваліфікаційного іспиту кандидатами на посади суддів місцевих судів та суддями, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду (далі -Методичні вказівки).

Відповідно до Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання, модельне судове рішення (матеріальне право), виставляється оцінка за шкалою 75 балів.

У Методичних вказівках з оцінювання практичного завдання визначено елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та кількість балів за кожен елемент оцінювання, зокрема:

1) мотивувальна частина оцінюється від 0 до 55 балів, з яких: визначення ключового питання у спорі. (0-5); виклад правових норм та їх застосування у справі. (0-15); вмотивована оцінка судом аргументів учасників справи (0-20); формулювання узагальненого висновку щодо факту порушення прав та відповідних наслідків (0-10); висновки за результатами розгляду справи (0-5);

2) резолютивна частина - від 0 до 15 балів, з яких: формулювання висновків суду по суті вимог позивача (0-6); розподіл судових витрат (0-3); визначення порядку та строку набрання рішенням законної сили (0-2); порядок та строки оскарження рішення (0-2); інформація про учасників справи (0-2);

3) дотримання стилістики судового рішення оцінюється від 0 до 3 балів: логічність, структурованість, грамотність та послідовність викладення тексту модельного судового рішення (0-3);

4) Дотримання правил орфографії та пунктуації оцінюються від 0 до 2 балів.

Згідно з приміткою до Методичних вказівок, залежно від обставин модельного судового рішення член екзаменаційної комісії може відступити від наведеної в методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10%. У такому разі член екзаменаційної комісії не може виходити за межі загальної кількості балів (75).

Підпунктом 5.5.6 пункту 5.5 розділу 5 Положення визначено, що під час оцінювання практичного завдання члени екзаменаційної комісії виставляють оцінки за кожен передбачений елемент у кількості балів, визначених методичними вказівками.

Оцінка члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання формується на підставі суми його оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками.

Відповідно до підпункту 5.5.8 пункту 5.5 розділу 5 Положення після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії інформаційною системою визначаються середні арифметичні оцінки за кожним елементом, передбаченим методичними вказівками, на підставі оцінок членів екзаменаційної комісії за ці елементи.

Бал учасника за практичне завдання формується інформаційною системою на підставі суми середніх арифметичних оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками, шляхом округлення бала до сотих (другої цифри після коми).

Підпунктом 5.7.5 пункту 5.7 розділу 5 Положення визначено, що максимально можливий бал виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 150.

Згідно з пунктом 5.8 розділу 5 Положення кількість балів за модельне (модельні) судове (судові) рішення у разі виконання практичного завдання типу 2 та/або модельну судову справу у разі виконання практичного завдання типу 1 визначається на підставі методичних вказівок з оцінювання практичного завдання та/або рішенням Комісії.

Відповідно до підпункту 6.1.1 пункту 6.1 розділу 6 Положення затвердження кодованих результатів кожного етапу кваліфікаційного іспиту є однією зі стадій встановлення результатів іспиту

Згідно з абзацами другим та третім підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення член Комісії - доповідач при підготовці до розгляду питання про затвердження кодованих результатів виконаних практичних завдань досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей в оцінках однієї роботи.

При встановленні розбіжності між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії, виставленими за виконане учасником практичне завдання, у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала така робота підлягає повторній перевірці іншою екзаменаційною комісією без участі осіб, які брали участь у первинному оцінюванні. Екзаменаційна комісія при повторному оцінюванні роботи керується не "математичними", а змістовими міркуваннями щодо відповідної роботи.

Відповідно до пункту 6.2 розділу 6 Положення результати виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду декодуються після перевірки та оцінювання усіх робіт.

Згідно підпункту 6.3.2 пункту 6.3 розділу 6 Положення у рішенні про затвердження кодованих результатів етапу іспиту зазначається: код учасника, бал учасника, результат етапу іспиту ("успішно складено" або "не складено"). У разі виконання учасником практичного завдання типу 2 у рішенні про затвердження кодованих результатів може не зазначатися результат ("успішно складено" або "не складено").

У підпункті 6.4.2 пункту 6.4 розділу 6 Положення зазначено, що у рішенні про затвердження декодованих результатів етапу іспиту зазначається: прізвище, ім`я, по батькові учасника, код учасника, бал учасника, результат етапу іспиту ("успішно складено" або "не складено").

Згідно абзацу першого підпункту 6.3.3 пункту 6.3 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що успішно склав етап іспиту (крім тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності), у разі набрання 75 або більше відсотків від максимально можливого бала.

Відповідно до підпункту 6.3.4 пункту 6.3 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що не склав етап іспит, у разі: набрання менше 75 відсотків від максимально можливого бала за тестування загальних знань у сфері права та відповідної спеціалізації суду, а також за виконання практичного завдання з відповідної спеціалізації суду; набрання менше середнього допустимого бала за результатами тестування когнітивних здібностей та історії української державності; відмови від складання іспиту (етапу іспиту); порушення порядку складання іспиту (етапу іспиту), що рішенням Комісії визнано істотним; неявки на іспит (етап іспиту).

Загальні результати іспиту визначаються на підставі декодованих результатів кожного його етапу (підпункт 6.5.1 пункту 6.5 розділу 6 Положення)

Згідно з підпунктами 6.5.4 та 6.5.5 пункту 6.5 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що успішно склав іспит, у разі успішного складання усіх його етапів.

Учасник іспиту визнається таким, що не склав іспит, у разі нескладання одного або більше його етапів.

Результати іспиту затверджуються Комісією та оприлюднюються на її офіційному вебсайті (пункт 6.6 розділу 6 Положення).

Підпунктом 6.8.1 пункту 6.8 розділу 6 Положення передбачено, що прохідний бал, зокрема, за виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 75 відсотків від максимально можливого бала.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що оцінювання практичного завдання є послідовною процедурою, яка передбачає перевірку роботи кожним членом екзаменаційної комісії за визначеними Методичними вказівками елементами та показниками, формування індивідуальної оцінки кожного члена екзаменаційної комісії, визначення остаточного бала учасника в установленому Положенням порядку, а також спеціальний механізм реагування на суттєві розбіжності між оцінками однієї роботи.

Отже, у межах цього спору завданням Суду є не визначення правильної, на його думку, кількості балів за окремі елементи виконаного позивачем практичного завдання та не заміна професійної оцінки членів екзаменаційної комісії власною оцінкою Суду, а перевірка того, чи здійснювалося оцінювання відповідно до встановленої процедури, за наперед визначеними критеріями, уповноваженими особами та з дотриманням принципів об`єктивності, прозорості й рівності умов для учасників іспиту, а також чи свідчать наведені ОСОБА_1 обставини про такі порушення цієї процедури, які могли вплинути на затверджений результат його практичного завдання.

Щодо меж судового контролю за оцінюванням практичного завдання

Оцінюючи доводи сторін, Суд насамперед уважає за необхідне визначити межі судового контролю у спірних правовідносинах, оскільки доводи позивача значною мірою стосуються об`єктивності та обґрунтованості оцінювання виконаного ним практичного завдання.

За змістом наведеного вище правового регулювання практичне завдання є складовою кваліфікаційного іспиту, спрямованою на перевірку практичних навичок і вмінь учасника у правозастосуванні. Його оцінювання здійснюється членами екзаменаційної комісії шляхом установлення відповідності змісту виконаної роботи показникам, визначеним Методичними вказівками, з виставленням балів за кожен передбачений ними елемент.

Оцінювання таких складових, як повнота та правильність виявлення юридично значущих обставин, застосування норм матеріального і процесуального права, мотивування висновків, логічність та якість юридичного викладення, не зводиться виключно до механічної перевірки наявності наперед визначеної відповіді та передбачає професійне судження кожного члена екзаменаційної комісії в межах установлених критеріїв.

Відтак визначення конкретної кількості балів, якої заслуговує виконана учасником робота за відповідним елементом оцінювання, належить до повноважень членів екзаменаційної комісії. Адміністративний суд не наділений повноваженнями здійснювати повторну змістовну перевірку практичного завдання, самостійно виставляти бали за його окремими елементами чи визначати інший результат на підставі власної оцінки роботи.

Водночас наявність професійного розсуду під час оцінювання не означає виведення відповідної процедури з-під судового контролю. Такий розсуд реалізується в межах нормативно визначених правил, якими встановлено порядок проведення іспиту, критерії та елементи оцінювання, межі балів, спосіб формування остаточного результату та передбачені процедурні гарантії.

Тому предметом судової перевірки у цій справі є не правильність професійної оцінки змісту практичного завдання ОСОБА_1 як такої, а дотримання Комісією та членами екзаменаційної комісії встановлених меж реалізації відповідних повноважень, зокрема здійснення оцінювання за визначеними правилами і критеріями, дотримання встановленої процедури формування результату, рівності умов для учасників та відсутність обставин, які свідчили б про свавільність оцінювання.

Отже, для висновку про протиправність оскаржуваного рішення недостатньо самої незгоди позивача з отриманими балами, відмінності між індивідуальними оцінками екзаменаторів чи іншої обставини, яка сама по собі відображає результат професійного оцінювання. Визначальним є встановлення конкретного порушення нормативно визначених правил або процедурних гарантій, яке стосується оцінювання практичної роботи позивача та могло вплинути на його результат.

Щодо статистичних показників результатів другої групи

Позивач пов`язує протиправність оскаржуваного рішення, зокрема, зі статистичними показниками результатів виконання практичного завдання учасниками другої групи 30 жовтня 2025 року, у складі якої він проходив четвертий етап кваліфікаційного іспиту.

За наведеними ОСОБА_1 розрахунками, із 112 учасників цієї групи кваліфікаційний іспит не склали 49 осіб, що становить 43,7 %, а показник успішності групи становив 56,3 %. Зіставляючи ці дані з результатами інших груп, позивач зазначає, що середній показник успішності за відповідний період становив 79,8 %, та вважає таку відмінність статистично аномальною і такою, що ставить під сумнів об`єктивність результатів оцінювання.

Оцінюючи ці доводи, Суд виходить із того, що передбачений Положенням та Методичними вказівками механізм оцінювання практичного завдання має індивідуальний характер. Оцінюванню підлягає зміст конкретно виконаної роботи за визначеними елементами та критеріями: кожен член екзаменаційної комісії самостійно виставляє відповідні оцінки, після чого інформаційною системою визначаються їх середні арифметичні значення та формується підсумковий бал учасника.

Отже, результат оцінювання конкретної роботи нормативно не поставлений у залежність від показника успішності групи, у складі якої учасник виконував практичне завдання, чи від результатів інших груп. Положення також не передбачає, що відмінність між показниками успішності окремих груп сама по собі свідчить про неналежне оцінювання виконаних у такій групі робіт або є підставою для перегляду індивідуального результату учасника.

Водночас Суд не залишає поза увагою, що наведені позивачем показники 56,3 % та 79,8 % свідчать про істотну відмінність між результатами другої групи та визначеним позивачем середнім показником успішності інших учасників. Проте статистичні дані відображають кінцевий результат певної сукупності учасників, але самі по собі не встановлюють причин його формування.

Зокрема, із самої різниці наведених показників неможливо встановити, що нижчий рівень успішності другої групи був зумовлений недоліками практичного завдання, дефектом критеріїв його перевірки, застосуванням до учасників цієї групи інших підходів до оцінювання чи відступом екзаменаторів від установленої процедури. Для того щоб така статистична відмінність могла свідчити про порушення прав конкретного учасника, має бути встановлений її зв`язок із певним процедурним чинником, який стосувався оцінювання його роботи та міг вплинути на отриманий результат.

Такого зв`язку щодо практичної роботи ОСОБА_1 № 0035699 Суд не встановив. Саме лише перебування позивача у групі з нижчим показником успішності, за відсутності встановленого спільного процедурного дефекту, який позначився на оцінюванні його роботи, не є достатньою підставою для висновку про необ`єктивність такого оцінювання та протиправність оскаржуваного рішення.

Щодо доводів про необхідність реагування Комісії на звернення учасників кваліфікаційного іспиту

Не змінюють наведеного висновку й посилання позивача на надходження до Комісії звернень учасників кваліфікаційного іспиту щодо результатів виконання практичного завдання та їх обговорення Комісією.

Оцінюючи ці доводи, Суд ураховує послідовність прийняття Комісією рішень у межах відповідного етапу кваліфікаційного іспиту та розмежовує процедури затвердження кодованих і декодованих результатів виконання практичного завдання.

Предметом оскарження у цій справі є рішення Комісії від 29 липня 2026 року № 100/зп-26 у частині затвердження кодованого результату виконання практичного завдання учасника за кодом 0035699. На цьому етапі результат практичного завдання пов`язувався виключно з кодом учасника, а рішення Комісії фіксувало результат оцінювання відповідної кодованої роботи.

Натомість обставини, на які посилається позивач на підтвердження обізнаності Комісії про невдоволення учасників результатами оцінювання, стосуються подій, що відбувалися після затвердження кодованих результатів та передували прийняттю Комісією рішення від 05 серпня 2026 року № 105/зп-26 про затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання.

Таким чином, відповідні звернення учасників та їх подальше обговорення Комісією не існували як обставини, які могли бути враховані Комісією під час прийняття оскаржуваного рішення від 29 липня 2026 року № 100/зп-26, а тому їх подальше виникнення саме по собі не може свідчити про необґрунтованість цього рішення на момент його прийняття.

Суд зауважує, що правомірність рішення суб`єкта владних повноважень оцінюється з урахуванням фактичних та правових обставин, які існували на час його прийняття. Події, що настали після прийняття такого рішення, можуть у відповідних випадках мати доказове значення для встановлення певних обставин, однак не можуть ретроспективно покладати на суб`єкта владних повноважень обов`язок урахувати інформацію, якою він на час прийняття рішення не володів.

При цьому саме по собі надходження після затвердження кодованих результатів звернень інших учасників із незгодою з отриманими результатами не встановлює наявності порушення під час оцінювання практичної роботи позивача. Такі звернення відображають позицію відповідних учасників щодо результатів іспиту, однак не є доказом існування системної помилки оцінювання, дефекту критеріїв перевірки чи застосування до робіт другої групи іншого порядку оцінювання.

Не свідчить про протиправність оскаржуваного рішення і та обставина, що Комісія, будучи обізнаною із зазначеними зверненнями на час подальшого затвердження декодованих результатів, не здійснила повторної перевірки всіх робіт учасників відповідної групи. Як уже зазначалося, Положення пов`язує повторну перевірку практичного завдання не з кількістю звернень учасників або загальним показником успішності певної групи, а з наявністю визначених ним підстав щодо конкретної роботи.

Зокрема, перед затвердженням кодованих результатів член Комісії - доповідач досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії щодо конкретної роботи на предмет суттєвих розбіжностей, а повторна перевірка передбачена у разі встановлення між найвищою та найнижчою оцінками за виконане учасником практичне завдання розбіжності у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала. Саме такий механізм передбачений Положенням для реагування на істотну розбіжність в оцінюванні конкретної роботи.

Отже, ні подальше надходження звернень учасників, ні їх кількість, ні наведені в них сумніви щодо результатів другої групи не утворювали передбаченої Положенням самостійної підстави для повторного оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 та не свідчать про недотримання Комісією встановленої процедури під час прийняття оскаржуваного рішення про затвердження кодованого результату його роботи.

Щодо розбіжностей між оцінками членів екзаменаційної комісії та підстав для повторної перевірки

Водночас позивач наполягає, що передбачена Положенням умова щодо наявності розбіжності у 20 і більше відсотків у його випадку фактично була наявна, оскільки за окремими елементами оцінювання роботи № 0035699 розбіжність між оцінками членів екзаменаційної комісії становила від 80 до 100 %.

Суд не погоджується з таким тлумаченням положень підпункту 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24.

Як убачається з наведеного вище правового регулювання, під час оцінювання практичного завдання члени екзаменаційної комісії виставляють оцінки за кожен передбачений Методичними вказівками елемент. Водночас оцінка члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання формується як сума виставлених ним оцінок за всі елементи. Отже, Положення розмежовує оцінку за окремий елемент практичного завдання та оцінку члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання в цілому.

Саме з останнім із цих показників підпункт 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24 пов`язує необхідність повторної перевірки роботи. За змістом цієї норми член Комісії - доповідач під час підготовки питання про затвердження кодованих результатів досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей, а повторній перевірці підлягає робота у разі встановлення між найвищою та найнижчою такими оцінками розбіжності у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала.

Таким чином, передбачений Положенням двадцятивідсотковий поріг визначається шляхом зіставлення не оцінок різних членів екзаменаційної комісії за кожен окремий елемент практичного завдання, а їхніх оцінок за виконане практичне завдання в цілому, кожна з яких формується із суми оцінок відповідного члена комісії за всі елементи роботи.

Аналогічний підхід до застосування підпункту 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24 висловлено Верховним Судом у справі № 990/28/26. Суд виходив із того, що встановлена цією нормою процедурна гарантія у вигляді повторної перевірки пов`язана із суттєвою розбіжністю саме між оцінками членів екзаменаційної комісії за виконане практичне завдання в цілому. При цьому Положення не встановлює окремого критерію для визначення суттєвості розбіжностей за окремими елементами практичного завдання, а тому такі розбіжності самі по собі не створюють підстав для повторної перевірки роботи.

З екзаменаційної відомості ОСОБА_1 вбачається, що його практичне завдання оцінювали чотири члени екзаменаційної комісії, які виставили оцінки за кожен із дванадцяти передбачених елементів. Сума оцінок Духа Я.М. за всі елементи роботи становить 56 балів, Кушніра І.В. - 57 балів, Луганського В.І. - 56 балів, Омельяна О.С. - 54,25 бала. Сформований на підставі цих оцінок остаточний бал за практичне завдання становив 55,81 бала.

Отже, найвищою оцінкою члена екзаменаційної комісії за виконане ОСОБА_1 практичне завдання є 57 балів, а найнижчою - 54,25 бала. Розбіжність між ними становить 2,75 бала. Навіть виходячи із 75-бальної шкали, за якою членами екзаменаційної комісії безпосередньо оцінювалося модельне судове рішення, така розбіжність становить близько 3,67 %, тобто є істотно меншою за передбачений підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення поріг у 20 %.

Таким чином, розбіжність між найвищою та найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії за практичне завдання ОСОБА_1 не досягала встановленого Положенням порогу у 20 %, а отже передбаченої підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24 підстави для направлення його роботи на повторну перевірку іншою екзаменаційною комісією не виникло.

Наведені позивачем показники розбіжності у 80- 100 % мають іншу розрахункову основу, оскільки визначені шляхом зіставлення найвищої та найнижчої оцінок за окремий елемент із максимально можливою кількістю балів саме за цей елемент. Такі показники дійсно відображають істотну відмінність в оцінюванні окремих складових роботи, однак не відповідають критерію, з яким підпункт 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24 пов`язує необхідність повторної перевірки практичного завдання.

Інше тлумачення фактично означало б поширення встановленого підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24 двадцятивідсоткового критерію на кожен окремий елемент практичного завдання, хоча відповідного правила Положення не містить.

На користь такого висновку свідчить і передбачена Методичними вказівками шкала оцінювання окремих елементів практичного завдання. Для частини таких елементів установлено діапазони оцінювання від 0 до 2, від 0 до 3 та від 0 до 4 балів. За запропонованого позивачем підходу навіть розбіжність в один бал між оцінками членів екзаменаційної комісії за окремий елемент у багатьох випадках уже перевищувала б двадцятивідсотковий поріг.

Це означало б, що передбачений підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24 механізм повторної перевірки міг би застосовуватися через незначну розбіжність в оцінюванні окремої складової практичного завдання, незалежно від того, наскільки відрізняються підсумкові оцінки членів екзаменаційної комісії за роботу в цілому. Такий підхід не узгоджується зі змістом зазначеної норми, яка пов`язує повторну перевірку із суттєвою розбіжністю саме між оцінками за виконане практичне завдання.

За таких обставин доводи ОСОБА_1 про те, що розбіжності в оцінюванні окремих елементів його роботи зумовлювали обов`язок Комісії направити її на повторну перевірку, ґрунтуються на ототожненні різних за своїм змістом показників - оцінки за окремий елемент практичного завдання та оцінки члена екзаменаційної комісії за практичне завдання в цілому. Запропонований позивачем підхід до визначення двадцятивідсоткової розбіжності не відповідає змісту підпункту 6.3.1 пункту 6.3 Положення № 185/зп-24 та передбаченому ним механізму повторної перевірки практичного завдання, а тому наведені позивачем обставини не свідчать про порушення Комісією процедури затвердження кодованого результату роботи № 0035699.

Щодо доводів про відсутність чітких, об`єктивних та прогнозованих критеріїв оцінювання

Водночас наведені розбіжності позивач розглядає не лише як підставу для повторної перевірки практичного завдання, а й як підтвердження відсутності чітких, об`єктивних та прогнозованих критеріїв його оцінювання, які б забезпечували єдність підходів членів екзаменаційної комісії.

Суд не вважає сам факт відмінності між оцінками, виставленими різними членами екзаменаційної комісії за окремі елементи однієї роботи, достатнім для такого висновку.

Як убачається з наведеного вище правового регулювання, перевірка практичного завдання здійснювалася не за невизначеними чи довільно сформованими кожним екзаменатором критеріями. Методичними вказівками було визначено структуру оцінювання практичного завдання, перелік його елементів, що підлягали перевірці, показники оцінювання та максимальну кількість балів за кожен із них. Отже, предмет оцінювання, його складові та межі кількісної оцінки були визначені до здійснення перевірки робіт.

Аналогічний підхід щодо призначення Методичних вказівок висловлено Верховним Судом у справі № 990/28/26. Суд зазначив, що Методичні вказівки конкретизують порядок оцінювання практичного завдання шляхом визначення структури перевірки роботи, переліку її складових, відповідних показників та кількісного розподілу балів за кожним елементом, а отже виступають інструментом уніфікації підходів до перевірки та визначають змістові межі реалізації членами екзаменаційної комісії своїх повноважень.

Разом з тим уніфікованість критеріїв оцінювання не означає необхідності тотожності оцінок, виставлених усіма членами екзаменаційної комісії за один і той самий елемент роботи.

Тому відмінність у кількості балів, виставлених різними членами екзаменаційної комісії за той самий елемент, сама по собі свідчить про відмінність їхньої індивідуальної оцінки ступеня відповідності виконаної роботи встановленим показникам, але не доводить, що кожен із них застосовував інші критерії оцінювання або що таких критеріїв взагалі не існувало.

Для висновку про відсутність єдиних чи прогнозованих критеріїв недостатньо встановити лише числову різницю між виставленими балами. Такий висновок мав би ґрунтуватися на обставинах, які свідчили б, зокрема, про застосування членами екзаменаційної комісії різних за змістом вимог до однієї роботи, оцінювання її за показниками, не передбаченими Методичними вказівками, відступ від установленої шкали оцінювання або інше недотримання визначеної процедури.

Натомість наведені ОСОБА_1 розрахунки щодо розбіжностей у 80- 100 % відображають математичне співвідношення оцінок, виставлених різними членами екзаменаційної комісії за окремі елементи його роботи. Самі по собі ці дані не дають можливості встановити, що відповідні оцінки були виставлені із застосуванням різних критеріїв або поза межами Методичних вказівок.

Суд також ураховує, що передбачений Положенням механізм формування остаточного результату побудований саме з урахуванням можливості відмінності індивідуальних професійних оцінок членів екзаменаційної комісії. Після виставлення кожним із них балів за відповідні елементи інформаційна система визначає середні арифметичні оцінки за кожним елементом, на підставі яких формується остаточний бал учасника. Такий порядок дає змогу врахувати оцінку кожного члена комісії та водночас зменшити вплив окремої індивідуальної оцінки на кінцевий результат.

При цьому Положення додатково передбачає спеціальний механізм реагування на суттєву розбіжність між оцінками членів екзаменаційної комісії за роботу в цілому - її повторну перевірку іншою екзаменаційною комісією за наявності встановленого ним порогу. Як установлено Судом вище, щодо практичної роботи ОСОБА_1 відповідна розбіжність такого порогу не досягала.

Суд також ураховує, що, попри наведені позивачем істотні відмінності в оцінюванні окремих елементів роботи, підсумкові оцінки членів екзаменаційної комісії за практичне завдання в цілому є близькими: 56, 57, 56 та 54,25 бала. Різниця між найвищою та найнижчою з них становить 2,75 бала.

Така незначна розбіжність між підсумковими оцінками не підтверджує твердження позивача про існування принципово різних підходів членів екзаменаційної комісії до оцінювання його роботи. Навпаки, близькість кінцевих індивідуальних оцінок свідчить про те, що відмінності в оцінюванні окремих елементів не призвели до істотного розходження в загальній оцінці практичного завдання.

Отже, наявність істотної різниці між окремими оцінками за певні елементи роботи № 0035699, за відсутності встановлених обставин застосування до неї різних критеріїв, відступу від Методичних вказівок чи іншого порушення визначеної процедури та з огляду на близькість підсумкових оцінок членів екзаменаційної комісії, не є достатньою підставою для висновку про відсутність чітких, об`єктивних та прогнозованих критеріїв оцінювання практичного завдання.

Щодо мотивованості індивідуальних оцінок членів екзаменаційної комісії

Позивач також пов`язує протиправність оскаржуваного рішення з відсутністю письмового мотивування індивідуальних оцінок, виставлених членами екзаменаційної комісії за виконане ним практичне завдання.

ОСОБА_1 зазначає, що у відзиві Комісія підтвердила відсутність передбаченого нормативним регулюванням обов`язку фіксувати в екзаменаційній відомості письмові зауваження, коментарі чи рецензії членів екзаменаційної комісії. На думку позивача, ця обставина, навпаки, підтверджує неможливість установити, з яких саме міркувань кожен екзаменатор визначив конкретну кількість балів за відповідний елемент його роботи.

На підтвердження цього доводу позивач звертає увагу на відмінність окремих оцінок, зокрема за елементом 1.1 - 0, 3, 4 та 1 бал; за елементом 1.4 - 10, 8, 2 та 8 балів; за елементами 2.3 і 2.4 - 2, 0, 0 та 0 балів. На його переконання, за відсутності текстового пояснення причин таких відмінностей саме визначення середнього арифметичного не забезпечує обґрунтованості результату оцінювання.

Суд не погоджується з тим, що відсутність окремого письмового обґрунтування кожної індивідуальної оцінки сама по собі свідчить про невмотивованість або свавільність результату оцінювання практичного завдання.

Положення № 185/зп-24 та Методичні вказівки визначають спосіб здійснення та фіксації результатів оцінювання. Кожен член екзаменаційної комісії самостійно оцінює роботу за наперед визначеними елементами та в межах установленої для кожного з них кількості балів, а результати такого оцінювання фіксуються в екзаменаційній відомості окремо щодо кожного екзаменатора та кожного елемента практичного завдання.

Водночас ані Положення № 185/зп-24, ані Методичні вказівки не передбачають обов`язку члена екзаменаційної комісії складати письмову рецензію на практичну роботу, формулювати зауваження до неї чи наводити окреме текстове обґрунтування кількості балів, виставлених за кожен елемент. Тому відсутність документів, складення яких установленою процедурою не передбачено, сама по собі не може свідчити про її недотримання.

При цьому відсутність окремого текстового пояснення кожного виставленого бала не означає неможливості встановити, за якими критеріями здійснювалося оцінювання та який його результат. Екзаменаційна відомість щодо роботи № 0035699 містить кількість балів, виставлених кожним із чотирьох членів екзаменаційної комісії за кожен із дванадцяти елементів практичного завдання, тоді як Методичні вказівки визначають зміст відповідного елемента, показники його оцінювання та максимально можливу кількість балів.

Як установлено Судом вище, наведені позивачем розбіжності в оцінках за окремими елементами самі по собі не підтверджують застосування членами екзаменаційної комісії різних критеріїв оцінювання. Відсутність передбаченого процедурою обов`язку наводити текстове обґрунтування кожного бала не змінює правового значення таких розбіжностей та не свідчить про порушення встановленого порядку оцінювання.

Посилання позивача на практику Верховного Суду наведеного висновку не змінюють.

У справі № 990/190/23 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оцінка судом мотивів та обґрунтованості рішень ВККС не є втручанням у її дискреційні повноваження. Водночас предметом перевірки у тій справі були мотиви колегіального рішення Комісії про визнання порушення правил складання кваліфікаційного іспиту істотним і застосування до кандидата негативного правового наслідку у вигляді визнання його таким, що не склав іспит. Велика Палата при цьому звернула увагу на відсутність визначених критеріїв, за якими Комісія мала оцінювати істотність такого порушення.

Отже, цей правовий висновок підтверджує загальний принцип судового контролю за мотивованістю дискреційного рішення ВККС, однак не встановлює обов`язку кожного члена екзаменаційної комісії окремо письмово мотивувати кількість балів за конкретний елемент практичного завдання.

Іншого предмета та нормативного регулювання стосувалися правовідносини у справі № 990/56/25. У ній предметом судового контролю було рішення Вищої ради правосуддя про відмову у призначенні особи на посаду члена ВККС, а висновок Суду стосувався необхідності мотивування саме фінального владного акта, який був зовнішнім вираженням дискреційного волевиявлення ВРП у конкурсній процедурі.

У цій же справі спір стосується індивідуальних балів за письмове практичне завдання, виставлених за наперед визначеними елементами та кількісною шкалою. Тому висновки у справі № 990/56/25 не встановлюють обов`язку текстового мотивування кожної індивідуальної оцінки екзаменатора.

Щодо рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2026 року у справі № 990/372/24 Суд ураховує, що воно ухвалене Верховним Судом як судом першої інстанції та на час розгляду цієї справи перебуває на апеляційному перегляді у Великій Палаті Верховного Суду, а тому викладені в ньому висновки не можуть розглядатися як остаточно сформована правова позиція Верховного Суду.

Крім того, предмет і фактичні обставини справи № 990/372/24 істотно відрізняються від спірних. У тій справі перевірялося рішення Комісії, прийняте за результатами кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, зокрема висновки щодо відповідності судді критеріям доброчесності, професійної етики та компетентності, сформовані за результатами дослідження матеріалів суддівського досьє та співбесіди. Натомість у цій справі предметом спору є індивідуальні бали за письмове практичне завдання, виставлені за визначеними Методичними вказівками елементами та в межах установленої шкали.

Таким чином, наведена позивачем судова практика не спростовує визначених вище меж судового контролю у спірних правовідносинах. Із жодного з наведених судових рішень не випливає обов`язок кожного члена екзаменаційної комісії складати окрему письмову рецензію або текстово мотивувати кожен бал, виставлений ним за окремий елемент практичного завдання.

Вимога частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо перевірки обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень не змінює такого висновку. Критерій обґрунтованості вимагає перевірки того, чи прийнято рішення з урахуванням обставин, що мають значення для його прийняття, однак сам по собі не встановлює не передбаченої спеціальним нормативним регулюванням форми фіксації професійного судження кожного члена екзаменаційної комісії та не трансформує кожну індивідуальну оцінку за окремий елемент практичного завдання в самостійне владне рішення, яке повинно містити окрему мотивувальну частину.

Отже, відсутність в екзаменаційній відомості письмових пояснень причин виставлення кожним членом екзаменаційної комісії конкретної кількості балів, за умови фіксації індивідуальних оцінок за наперед визначеними елементами та в межах установленої шкали, сама по собі не свідчить про немотивованість, необґрунтованість чи свавільність оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 та не є підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним.

Щодо різного кількісного складу екзаменаційних комісій та рівності умов оцінювання

Позивач також пов`язує протиправність оскаржуваного рішення з різним кількісним складом екзаменаційних комісій, утворених для перевірки практичних завдань учасників кваліфікаційного іспиту.

На обґрунтування цих доводів ОСОБА_1 посилається на рішення Комісії від 01 жовтня 2025 року № 184/зп-25, відповідно до якого екзаменаційні комісії № 1- 4 були сформовані у складі трьох членів Комісії, тоді як екзаменаційна комісія № 5, яка здійснювала перевірку його практичного завдання № 0035699, - у складі чотирьох членів: Духа Я.М. , Кушніра І.В. , Луганського В.І. та Омельяна О.С .

На думку позивача, така відмінність у кількісному складі призвела до нерівності математичних умов оцінювання, оскільки при визначенні середнього арифметичного оцінок у комісії з трьох членів питома вага оцінки кожного екзаменатора становить 33,3 %, тоді як у комісії з чотирьох членів - 25 %. У зв`язку із цим позивач стверджує, що Комісією фактично застосовано різні алгоритми підрахунку результатів - ділення суми оцінок відповідно на три та на чотири, а залучення четвертого екзаменатора до перевірки його роботи призвело до «розмивання» оцінок та штучного заниження середнього бала.

Суд не вважає наведені обставини такими, що свідчать про встановлення для ОСОБА_1 відмінних або менш сприятливих умов оцінювання практичного завдання.

Оцінюючи наведені доводи, Суд виходить із того, що Положення № 185/зп-24 не встановлює фіксованого кількісного складу екзаменаційної комісії та не містить вимоги щодо однакової кількості її членів для оцінювання практичних завдань усіх учасників.

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 Положення № 185/зп-24 практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії. При цьому підпунктом 5.5.3.2 пункту 5.5 цього Положення передбачено, що у рішенні Комісії про затвердження екзаменаційної комісії зазначається кількість членів екзаменаційної комісії, які повинні оцінити кожну роботу.

Отже, нормативне регулювання передбачає визначення кількості членів екзаменаційної комісії рішенням Комісії та не встановлює вимоги щодо формування всіх екзаменаційних комісій в однаковому кількісному складі. Тому сама по собі та обставина, що екзаменаційні комісії № 1- 4 були сформовані у складі трьох членів, а екзаменаційна комісія № 5 - у складі чотирьох членів, не свідчить про порушення встановленого Положенням порядку формування екзаменаційних комісій.

Водночас відсутність порушення формальних вимог до кількісного складу екзаменаційної комісії сама по собі не виключає необхідності перевірки доводів позивача про те, що така відмінність могла поставити учасників у нерівні умови оцінювання, оскільки пунктом 1.6 Положення № 185/зп-24 рівність умов для учасників визначена одним з основних принципів кваліфікаційного іспиту.

У зв`язку із цим Суд перевіряє, чи зумовлювала різна кількість членів екзаменаційних комісій застосування різного механізму визначення остаточного результату та чи могла сама по собі створити для ОСОБА_1 менш сприятливі математичні умови оцінювання.

Як убачається з наведеного вище правового регулювання, остаточний результат оцінювання практичного завдання формується не шляхом простого додавання оцінок усіх членів екзаменаційної комісії. Кожен член екзаменаційної комісії самостійно оцінює практичне завдання за передбаченими Методичними вказівками елементами, після чого інформаційною системою визначаються середні арифметичні оцінки за кожним із них, на підставі яких формується остаточний бал учасника.

За такого механізму кількість членів екзаменаційної комісії враховується безпосередньо у способі визначення середнього арифметичного: сума виставлених оцінок ділиться на кількість оцінок, які цю суму утворюють. Відтак збільшення кількості екзаменаторів саме по собі не спричиняє ані збільшення, ані зменшення середнього бала, оскільки одночасно зі збільшенням кількості оцінок відповідно змінюється і дільник.

З огляду на це Суд не погоджується з твердженням позивача про застосування Комісією різних формул оцінювання. Ділення суми трьох оцінок на три та суми чотирьох оцінок на чотири є застосуванням одного й того самого математичного способу визначення середнього арифметичного, а число три або чотири у такому розрахунку відображає фактичну кількість індивідуальних оцінок, з яких визначається середнє значення. Отже, йдеться не про різні алгоритми формування результату, а про застосування одного алгоритму до різної кількості індивідуальних оцінок.

Суд ураховує, що за такого механізму питома вага кожної окремої оцінки у формуванні середнього арифметичного математично становить одну третину при трьох екзаменаторах та одну четверту при чотирьох. Проте сама по собі ця відмінність не свідчить про нерівність умов оцінювання. Зменшення питомої ваги однієї індивідуальної оцінки до 25 % однаковою мірою стосується кожної з чотирьох оцінок та не визначає наперед напрям впливу на середній результат конкретної роботи.

Вплив додаткової оцінки на середній бал залежить не від самого факту її включення до розрахунку, а від її конкретного значення порівняно з іншими оцінками. Така оцінка може як зменшити, так і збільшити середнє значення або не змінити його, якщо вона дорівнює середньому значенню інших оцінок. Тому сама кількість екзаменаторів не створює математично заданої переваги чи несприятливого наслідку для учасника.

Так само не підтверджує нерівності умов посилання позивача на те, що участь четвертого члена екзаменаційної комісії призвела до «розмивання» оцінок. Застосування середнього арифметичного за своєю суттю забезпечує формування підсумкового показника на основі сукупності індивідуальних оцінок, а не збереження певної наперед визначеної питомої ваги оцінки кожного окремого екзаменатора.

Наведене підтверджується й результатами оцінювання безпосередньо практичного завдання ОСОБА_1 .

Як убачається з екзаменаційної відомості, практичне завдання позивача оцінювали Дух Я.М. , Кушнір І.В. , Луганський В.І. та Омельян О.С . За результатами оцінювання всіх дванадцяти елементів сума виставлених кожним із них балів становила відповідно 56, 57, 56 та 54,25 бала. На підставі цих оцінок остаточний бал ОСОБА_1 за практичне завдання становив 55,81 бала.

Перевірка впливу кількісного складу екзаменаційної комісії на конкретний результат позивача не підтверджує його твердження про те, що оцінювання роботи чотирма, а не трьома членами комісії саме по собі призвело до заниження бала.

З огляду на те, що сума середніх арифметичних оцінок за кожним елементом математично відповідає середньому арифметичному сумарних оцінок членів екзаменаційної комісії за всі елементи роботи, вплив участі кожного з чотирьох екзаменаторів може бути перевірений шляхом умовного виключення його оцінки із відповідного розрахунку.

Так, у разі умовного виключення з розрахунку оцінки Духа Я.М. середній бал за практичне завдання становив би 55,75 бала, оцінки Кушніра І.В. - 55,42 бала, оцінки Луганського В.І. - 55,75 бала. Отже, у кожному із цих трьох можливих варіантів тричленного складу результат позивача був би нижчим за фактично визначені йому 55,81 бала.

Лише у разі умовного виключення з розрахунку оцінки Омельяна О.С. , яка була найнижчою серед чотирьох підсумкових оцінок, середній бал збільшився б до 56,33 бала.

Таким чином, напрям зміни результату за умови оцінювання роботи трьома членами екзаменаційної комісії залежав би не від самої кількості екзаменаторів, а від того, оцінка якого саме члена комісії не брала б участі у формуванні середнього значення. У трьох із чотирьох можливих варіантів виключення однієї оцінки перехід до тричленного складу був би для позивача менш сприятливим і лише в одному - за умови виключення найнижчої оцінки - призвів би до збільшення його бала.

Тому можливість отримання ОСОБА_1 вищого результату в одному з гіпотетичних варіантів тричленного складу не свідчить про те, що саме участь четвертого екзаменатора створила для нього менш сприятливі математичні умови. Такий результат є наслідком вибіркового виключення з розрахунку конкретної, найнижчої оцінки, а не зменшення кількості членів екзаменаційної комісії як такого. Водночас виключення будь-якої з трьох інших оцінок мало б протилежний наслідок - зменшення остаточного бала позивача.

При цьому принцип рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту не може тлумачитися як гарантія учаснику такого кількісного чи персонального складу екзаменаційної комісії, за якого отриманий ним результат був би найбільш сприятливим. Визначальним є застосування до його роботи встановлених правил оцінювання та передбаченого порядку формування остаточного бала, а не результат, який міг би бути отриманий за умови гіпотетичного виключення з розрахунку однієї з фактично виставлених оцінок.

Суд також ураховує, що підсумкові оцінки всіх чотирьох членів екзаменаційної комісії за роботу позивача є близькими: найвища з них становила 57 балів, найнижча - 54,25 бала, а розбіжність між ними - 2,75 бала. Така близькість підсумкових оцінок додатково не підтверджує твердження про те, що чотиричленний склад комісії спричинив істотне «розмивання» результату чи застосування до роботи позивача принципово відмінних підходів.

За таких обставин сама по собі відмінність у кількісному складі екзаменаційних комісій не свідчить про застосування до учасників різних алгоритмів визначення результату чи про нерівність математичних умов оцінювання. За однакового способу визначення середнього арифметичного кількість індивідуальних оцінок, з яких воно обчислюється, не визначає наперед результат учасника та сама по собі не створює для нього переваги або несприятливого становища.

Відтак, за відсутності обставин, які б свідчили про порушення встановлених вимог під час формування екзаменаційної комісії № 5, застосування до роботи ОСОБА_1 іншого порядку оцінювання або такого впливу кількісного складу комісії, який сам по собі поставив його у менш сприятливе становище порівняно з іншими учасниками, наведені доводи не підтверджують порушення рівності умов проведення кваліфікаційного іспиту.

Щодо доводів про зміну фабули практичного завдання та відсутність уніфікованого еталону його перевірки

Позивач також пов`язує необ`єктивність оцінювання практичного завдання з тим, що його фабула була сформована на основі реальної судової справи № 367/2716/21, однак зазнала змін, тоді як Комісією не було затверджено еталонного (модельного) рішення щодо такої модифікованої фабули.

На думку ОСОБА_1 , за відсутності єдиного еталону члени екзаменаційної комісії не мали уніфікованого орієнтира щодо того, яке вирішення запропонованої правової ситуації та яке обґрунтування слід вважати правильними. У цьому контексті позивач посилається також на позицію відповідача про те, що еталонні модельні рішення Комісією не затверджувалися, а розроблені Національною школою суддів України ключі мали інформаційно-довідковий характер.

Суд не вважає наведені обставини такими, що свідчать про порушення встановленого порядку формування чи оцінювання практичного завдання.

Відповідно до пункту 2.7 Положення № 185/зп-24 практичне завдання є відкритим завданням, що передбачає необхідність надання учасником самостійної відповіді щодо передбачених ним умов. Пунктом 2.8 цього Положення визначено, що практичне завдання може бути сформоване, зокрема, як модельна судова справа з відповідними документами та даними, на підставі яких учасник повинен підготувати модельне рішення суду, або як модельне судове рішення, викладення якого учасник повинен продовжити. Водночас під час виконання такого завдання учасник має сформулювати правильне, на його думку, модельне рішення суду на підставі матеріалів завдання.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що практичне завдання має саме модельний, а не відтворювальний характер. Його метою є не перевірка здатності учасника відтворити результат розгляду конкретної реальної судової справи, а виявлення його практичних навичок у правозастосуванні: уміння оцінювати фактичні обставини, мотивувати правову позицію, застосовувати релевантні джерела права, вирішувати правову проблему та належно викладати свої висновки.

За такого нормативного змісту практичного завдання використання під час його підготовки матеріалів реальної судової справи не означає обов`язку дослівно відтворювати її фактичні обставини чи зберігати правову ситуацію у тому самому вигляді, в якому вона існувала в реальному судовому провадженні. Відповідно, сама по собі модифікація фабули справи № 367/2716/21 не свідчить про порушення процедури проведення кваліфікаційного іспиту.

Водночас Положення № 185/зп-24 не встановлює обов`язку Комісії затверджувати для кожного практичного завдання еталонне, модельне чи зразкове судове рішення, з яким під час перевірки повинна зіставлятися робота учасника.

Натомість нормативне регулювання передбачає інший спосіб уніфікації оцінювання. Підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 Положення передбачено затвердження Комісією Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання, а відповідно до підпункту 5.5.5 цього пункту перевірка роботи полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам, визначеним такими Методичними вказівками.

На виконання цих приписів рішенням Комісії від 30 квітня 2025 року № 96/зп-25 затверджено Методичні вказівки з оцінювання практичного завдання, якими визначено елементи роботи, що підлягають оцінюванню, та кількісні межі оцінки кожного з них. При цьому модельне судове рішення оцінюється за 75-бальною шкалою.

Отже, встановлена модель оцінювання побудована не на механічному зіставленні роботи учасника з єдиним наперед підготовленим текстом «правильного» судового рішення, а на перевірці змісту виконаної ним роботи за визначеними Методичними вказівками елементами та показниками.

У цьому аспекті відсутність затвердженого Комісією еталонного рішення не може бути ототожнена з відсутністю нормативно визначеного стандарту перевірки. Такий стандарт установлений Положенням та Методичними вказівками, відповідно до яких члени екзаменаційної комісії повинні оцінювати зміст роботи учасника. Саме відповідність виконаного завдання цим показникам, а не ступінь його збігу з певним модельним текстом, є предметом перевірки за встановленою процедурою.

Не змінює цього висновку й інформаційно-довідковий характер ключа, розробленого Національною школою суддів України. Положення № 185/зп-24 не надає такому ключу статусу нормативно визначеного еталонного рішення та не пов`язує правомірність оцінювання з обов`язковою відповідністю роботи учасника його змісту. Відтак відсутність формального затвердження такого матеріалу Комісією сама по собі не свідчить про відсутність критеріїв оцінювання.

При цьому Суд ураховує, що Методичні вказівки допускають певну варіативність оцінювання залежно від обставин модельного судового рішення: член екзаменаційної комісії може відступити від наведеної структури та кількості балів за одним чи кількома елементами, але не більше ніж на 10 % і без виходу за межі загальної 75-бальної шкали. Отже, саме нормативне регулювання виходить із можливості певної варіативності оцінювання, однак установлює її межі, що додатково не узгоджується з доводом про необхідність існування єдиного еталонного тексту як передумови правомірності перевірки.

Водночас саме по собі твердження про відсутність затвердженого еталонного рішення не встановлює причинного зв`язку з отриманим ОСОБА_1 результатом. Для такого висновку необхідно було б установити, що певний зміст його роботи відповідав визначеному Методичними вказівками показнику, однак був оцінений усупереч цьому показнику саме внаслідок відсутності єдиного еталону, або що члени екзаменаційної комісії фактично застосували до його роботи вимоги, не передбачені встановленою методикою.

Натомість самі по собі модифікація фабули реальної судової справи, відсутність затвердженого Комісією еталонного модельного рішення та інформаційно-довідковий характер ключа таких обставин не підтверджують.

Отже, за відсутності встановленого нормативним регулюванням обов`язку затверджувати еталонне модельне рішення та з огляду на наявність затверджених Методичних вказівок, за показниками яких відповідно до Положення здійснюється перевірка практичних завдань, наведені позивачем обставини не є достатніми для висновку про відсутність уніфікованого стандарту перевірки, непередбачуваність оцінювання роботи № 0035699 чи порушення з цієї підстави принципів об`єктивності та рівності умов кваліфікаційного іспиту.

Суд також ураховує доводи позивача щодо обмеження його доступу до наданих Комісією матеріалів, які містилися у сейф-пакеті № 082938. Позивач пов`язує це з порушенням принципів змагальності та рівності сторін, виходячи з того, що зазначені матеріали, на його переконання, безпосередньо стосувалися оцінювання виконаного ним практичного завдання.

Матеріали, що містилися у сейф-пакеті № 082938, були безпосередньо досліджені Судом у судовому засіданні в приміщенні, призначеному для роботи з документами, яким надано гриф «Для службового користування». Позивач та представник відповідача, які брали участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами такого приміщення, під час дослідження цих матеріалів присутніми не були.

Водночас за результатами дослідження зазначених матеріалів Суд не встановив обставин, які б мали значення для вирішення цього спору та могли вплинути на оцінку правомірності оскаржуваного рішення. Зміст цих матеріалів не покладений Судом в основу висновків у цій справі, а вирішення спору ґрунтується на встановленому нормативному регулюванні та інших досліджених Судом доказах.

За таких обставин сам по собі факт відсутності позивача під час дослідження матеріалів із обмеженим доступом не вплинув на вирішення спору та не позбавив позивача можливості висловити свою позицію щодо тих обставин і доказів, які Суд поклав в основу цього рішення.

Оцінюючи наведені доводи в сукупності, Суд виходить із того, що здійснення членами екзаменаційної комісії професійного оцінювання практичного завдання належить до їхніх повноважень, однак не виключає судового контролю за дотриманням установленої процедури, визначених критеріїв оцінювання, рівності умов для учасників та інших гарантій, передбачених нормативним регулюванням. Водночас такий контроль не передбачає повторної змістовної перевірки практичної роботи Судом або визначення ним кількості балів, яку мав отримати учасник за окремі її елементи.

За результатами розгляду справи Суд не встановив обставин, які б свідчили про порушення Комісією визначеного порядку оцінювання практичного завдання ОСОБА_1 та формування його результату. Наведені позивачем статистичні показники другої групи не встановлюють зв`язку між результатами цієї групи та конкретним процедурним порушенням під час оцінювання роботи № 0035699, розбіжності між оцінками за окремими елементами не утворювали передбаченої Положенням підстави для повторної перевірки роботи, а відмінність таких оцінок сама по собі не підтверджує застосування екзаменаторами різних або невизначених критеріїв оцінювання.

Так само Судом не встановлено, що відсутність окремого письмового мотивування кожного виставленого бала, різний кількісний склад екзаменаційних комісій, модифікація фабули модельної судової справи чи відсутність затвердженого Комісією еталонного модельного рішення спричинили порушення встановленої процедури або поставили позивача у менш сприятливі умови порівняно з іншими учасниками кваліфікаційного іспиту. Сукупність досліджених обставин не дає підстав для висновку, що остаточний результат практичного завдання позивача сформовано із застосуванням іншого порядку оцінювання, поза межами визначених Методичними вказівками критеріїв або внаслідок іншого процедурного дефекту, здатного вплинути на цей результат.

Отже, перевіривши оскаржуване рішення в межах доводів позивача та за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд не встановив підстав для висновку про його протиправність у частині затвердження кодованого результату виконання практичного завдання учасника за кодом 0035699. Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення Комісії у відповідній частині задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді Л. І. Бившева

І. А. Гончарова

В.В. Хохуляк

В. П. Юрченко