УХВАЛА
про відмову у відкритті касаційного провадження
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №120/14043/24
адміністративне провадження № К/990/43556/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Кравчука В.М. та Стародуба О.П., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року
у справі №120/14043/24
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,
УСТАНОВИВ:
У жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 13 вересня 2024 року №083250007866 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_2 з 06 вересня 2024 року пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 13 вересня 2024 року №083250007866.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_2 з 06 вересня 2024 року пенсію за віком відповідно до пункту 4 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 16 серпня 2023 року на підставі пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», доказів визнання цього посвідчення недійсним чи його скасування відповідачами не надано, а тому відмова у призначенні пенсії з підстав ненадання додаткового документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях є протиправною.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2025 року рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року залишено без змін.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
18 червня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду із заявою про заміну стягувача ОСОБА_2 його правонаступником.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є донькою померлого ОСОБА_2 та його спадкоємицею, а тому вважає, що до неї перейшло право на виконання судового рішення, ухваленого на користь спадкодавця.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну стягувача правонаступником відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що покладений судовим рішенням обов`язок призначити ОСОБА_2 пенсію нерозривно пов`язаний з його особою та не допускає правонаступництва. Крім того, суд зазначив, що рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року набрало законної сили після смерті ОСОБА_2 , а тому дійшов висновку, що за життя він не набув права на призначення пенсії.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року - без змін.
Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_1 23 вересня 2026 року звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року й ухвалити нове рішення про задоволення заяви про заміну ОСОБА_2 його правонаступником.
Як на підстави касаційного оскарження скаржниця посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
На обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) скаржниця зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував статті 25, 1219, 1227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18, відповідно до якого право на пенсію виникає за наявності передбачених законом умов та не пов`язується з моментом ухвалення чи набрання законної сили судовим рішенням.
Скаржниця також стверджує, що судове рішення від 09 квітня 2025 року не створило нового права ОСОБА_2 на пенсію, а лише відновило порушене пенсійним органом право, яке виникло раніше, а тому смерть позивача до набрання цим рішенням законної сили не може бути підставою для заперечення можливості правонаступництва.
Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 52 цього Кодексу у випадку, коли позивач у пенсійному спорі помер під час апеляційного перегляду справи, тобто до набрання рішенням суду першої інстанції законної сили.
Також скаржниця покликається на практику Верховного Суду щодо можливості процесуального правонаступництва на будь-якій стадії адміністративного процесу та вважає, що суди безпідставно застосували до спірних правовідносин підходи, сформовані щодо заміни стягувача у виконавчому провадженні за вже завершеними пенсійними спорами.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дослідив зміст касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень і дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 379 КАС України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.
Згідно із частиною четвертою статті 379 КАС України положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
Статтею 52 КАС України передбачено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
Отже, можливість процесуального правонаступництва як під час судового розгляду справи, так і на стадії виконання судового рішення безпосередньо залежить від того, чи допускають матеріальні правовідносини, щодо яких виник спір, перехід відповідних прав та обов`язків до іншої особи.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Водночас пунктом 4 частини першої статті 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов`язки, нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом.
Таким чином, саме право особи на призначення, нарахування та одержання пенсії у майбутньому є особистим правом та у порядку спадкування до іншої особи не переходить.
Водночас статтею 1227 ЦК України встановлено спеціальний правовий режим щодо сум соціальних виплат, які вже належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Так, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Подібне правове регулювання закріплено у частині першій статті 52 Закону №1058-IV, відповідно до якої сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що необхідно розмежовувати особисте право особи на призначення та нарахування пенсії і право на одержання конкретної суми пенсійних виплат, яка вже була нарахована особі за життя, однак не виплачена їй до моменту смерті.
Кошти, які не були обчислені та нараховані пенсіонеру за життя, не набувають ознак індивідуалізованого майна спадкодавця і не можуть розглядатися як недоотримана пенсія у розумінні статті 1227 ЦК України та статті 52 Закону №1058-IV.
Натомість у випадку, коли відповідні пенсійні суми за життя особи вже обчислені та нараховані у конкретному розмірі, право на їх одержання не припиняється у зв`язку зі смертю особи та може переходити до членів її сім`ї або спадкоємців у передбаченому законом порядку.
Такий підхід узгоджується з практикою Верховного Суду щодо застосування положень статей 1219, 1227 ЦК України, статей 52, 379 КАС України та спеціальних норм пенсійного законодавства у правовідносинах, пов`язаних зі смертю пенсіонера та можливістю процесуального правонаступництва.
Так, у постанові від 15 липня 2021 року у справі №2-а-2691/2009 Верховний Суд дійшов висновку, що сума пенсії, яка не була нарахована пенсіонеру за життя, не може вважатися недоотриманою сумою пенсії, не підлягає виплаті в порядку статті 52 Закону №1058-IV та не входить до складу спадщини, оскільки відповідне право в силу положень статті 1219 ЦК України нерозривно пов`язане з особою спадкодавця та не може бути передане іншим особам, а тому такі правовідносини не допускають правонаступництва.
У постанові від 15 листопада 2023 року у справі №420/1436/21 Верховний Суд виходив із того, що предметом правонаступництва можуть бути конкретні суми пенсійних виплат, які належали особі за життя. Оскільки судовим рішенням пенсійний орган було зобов`язано здійснити перерахунок та виплату пенсії, а конкретна сума пенсійних виплат за життя позивача визначена та нарахована не була, Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Водночас у постановах від 27 березня 2024 року у справі №240/9078/20 та від 24 липня 2025 року у справі №240/17805/20 Верховний Суд виходив із того, що сума пенсії, яка належала пенсіонерові та залишилася неодержаною у зв`язку з його смертю, може охоплювати кошти, нараховані на виконання судового рішення, але не виплачені за життя пенсіонера. Разом із тим Суд зазначив, що захист права членів сім`ї або спадкоємців на отримання таких сум не здійснюється шляхом процесуального правонаступництва чи заміни сторони у виконавчому провадженні за правилами статей 52, 379 КАС України, а має відбуватися у передбаченому законом порядку отримання недоодержаних пенсійних виплат.
Отже, з наведених висновків Верховного Суду вбачається необхідність розмежування, з одного боку, особистого права пенсіонера на призначення та первинне нарахування пенсії, яке нерозривно пов`язане з його особою і не переходить до спадкоємців, а з іншого - права членів сім`ї або спадкоємців на отримання конкретних сум пенсійних виплат, які вже належали пенсіонерові та залишилися неодержаними у зв`язку з його смертю. При цьому наявність права на такі суми сама по собі не означає можливості заміни померлого пенсіонера його правонаступником у порядку статей 52, 379 КАС України.
У справі, що розглядається, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року пенсійному органу було постановлено призначити ОСОБА_2 пенсію за віком з 06 вересня 2024 року.
Разом із тим матеріалами справи не встановлено, що до смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснило призначення пенсії на виконання зазначеного рішення, визначило її розмір та нарахувало конкретну суму пенсійних виплат, яка залишилася ним не одержаною за життя.
Отже, предметом заяви ОСОБА_1 фактично є не заміна стягувача щодо вже нарахованої та належної спадкодавцю конкретної грошової суми, а перехід до спадкоємиці права вимагати призначення та первинного нарахування пенсії, яке за своєю правовою природою нерозривно пов`язане з особою ОСОБА_2 .
За таких обставин правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірні матеріальні правовідносини не допускають правонаступництва.
Посилання скаржниці на постанову Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі №1840/3344/18 не свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.
У справі №1840/3344/18 предметом судового розгляду було питання реалізації самою особою належного їй права на призначення пенсії за віком, тоді як питання смерті пенсіонера, спадкування пенсійних прав та можливості процесуального правонаступництва у цій справі не вирішувалося.
Висновок Верховного Суду про те, що право на пенсію виникає за наявності визначених законом передумов і не створюється судовим рішенням, не є висновком про можливість переходу після смерті особи до її спадкоємців права на призначення та первинне нарахування пенсії.
Тому наведена скаржницею постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин та іншого предмета правового регулювання й не містить правового висновку, який суперечив би висновкам судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі щодо неможливості правонаступництва.
Доводи скаржниці щодо значення моменту набрання судовим рішенням законної сили не спростовують висновку судів про відсутність підстав для правонаступництва. Визначальним є те, що за життя ОСОБА_2 пенсію не було призначено, її розмір не визначено, а конкретну суму пенсійних виплат не нараховано, тому право вимагати її первинного призначення та нарахування не перейшло до спадкоємиці.
Не свідчить про наявність підстав для відкриття касаційного провадження й посилання скаржниці на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України з мотивів відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 52 цього Кодексу у випадку смерті позивача під час апеляційного перегляду справи.
Положення статті 52 КАС України не встановлюють самостійної матеріально-правової підстави для переходу прав та обов`язків від однієї особи до іншої, а визначають лише процесуальний механізм заміни сторони за умови, що відповідне матеріальне правовідношення допускає правонаступництво.
Тому сама по собі стадія судового процесу, під час якої настала смерть учасника справи, не змінює правової природи спірних матеріальних правовідносин і не може бути підставою для переходу до спадкоємця особистого права на призначення пенсії.
Посилання скаржниці на правові позиції Верховного Суду щодо можливості заміни сторони її правонаступником на будь-якій стадії адміністративного процесу також не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, оскільки такі висновки стосуються процесуального моменту, в який допускається заміна сторони, але не скасовують обов`язкової передумови такого правонаступництва - можливості переходу відповідних матеріальних прав та обов`язків.
Отже, доводи касаційної скарги фактично зводяться до іншого тлумачення скаржницею положень статей 52, 379 КАС України та статей 1219, 1227 ЦК України, однак не ставлять під сумнів обґрунтованість висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для заміни ОСОБА_2 його правонаступницею.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Частиною другою статті 333 КАС України встановлено, що у разі оскарження ухвали, крім ухвали, якою закінчено розгляд справи, суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та встановлених у цій справі обставин колегія суддів дійшла висновку, що, правильне застосування положень статей 52, 379 КАС України, статей 1219, 1227 ЦК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів про те, що за життя ОСОБА_2 пенсія на виконання рішення суду не була призначена, обчислена та нарахована у конкретному розмірі, а тому право вимагати її первинного призначення після смерті пенсіонера не перейшло до його спадкоємиці.
У зв`язку з цим касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою, а підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
Аналогічний підхід щодо застосування статей 52, 379 КАС України у питанні процесуального правонаступництва та наявності підстав для відмови у відкритті касаційного провадження висловлений Верховним Судом, зокрема, в ухвалах від 06 вересня 2021 року у справі №520/5612/19, від 07 вересня 2022 року у справі №520/19364/2020, від 31 жовтня 2022 року у справі №640/20737/20, від 20 березня 2023 року у справі №420/6747/21, від 25 січня 2024 року у справі №240/37365/21 та від 02 лютого 2026 року у справі №380/9805/21.
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 28 липня 2026 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року у справі №120/14043/24 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
2. Надіслати скаржниці копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Я.О. Берназюк
Судді: В.М. Кравчук
О.П. Стародуб