ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа №300/5045/25
адміністративне провадження № К/990/26468/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів Стеценка С.Г., Тацій Л.В.,
розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №300/5045/25 за позовом Громадської організації «Мультимедійна лабораторія» (далі - ГО «Мультимедійна лабораторія», позивач) до Управління культури національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації (далі - УКНР Івано-Франківської ОДА, Управління, відповідач) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , третя особа), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій
за касаційною скаргою ГО «Мультимедійна лабораторія» на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 (суддя Тимощук О.Л.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 (головуючий суддя Гуляка В.В., судді Ільчишин Н.В., Матковської З.М.)
УСТАНОВИВ:
1. У липні 2025 року ГО «Мультимедійна лабораторія» звернулася до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до УКНР Івано-Франківської ОДА за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 , в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Управління щодо невидачі розпорядження про зобов`язання ОСОБА_1 привести до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування) об`єкт культурної спадщини місцевого значення за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення Готелю «Дністер»);
- зобов`язати Управління видати розпорядження про зобов`язання ОСОБА_1 привести до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування) об`єкт культурної спадщини місцевого значення за адресою: АДРЕСА_1 (приміщення Готелю «Дністер»).
2. На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що на підставі свого статуту ГО «Мультимедійна лабораторія» звернулася до суду з позовом про захист суспільного інтересу невизначеного кола осіб (як своїх членів так і інших жителів міста Івано-Франківська) після отримання колективного звернення представників культури, медіа та громадського активу міста щодо незаконної поведінки ОСОБА_1 , пов`язаної з реконструкцією об`єкта культурної спадщини місцевого значення Готелю «Дністер» (незаконної перебудови), та бездіяльністю відповідача як уповноваженого органу з цьому питання.
Обставини справи
3. 15.07.2015 Сектор з питань охорони культурної спадщини УКНР Івано-Франківської ОДА та ОСОБА_1 уклали Охоронний договір за №337 на об`єкт культурної спадщини - частину приміщення будівлі не житлового будинку АДРЕСА_1 об`єкта культурної спадщини п.20ст. (ОХ.№354-ІФ) [далі - Охоронний договір].
Згідно з пунктами 5, 6, 9- 12 цього Договору ОСОБА_1 як користувачка (власниця) несе відповідальність за рухоме та нерухоме майно, що належить до пам`ятки, та зобов`язується:
- утримувати територію пам`ятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам`ятці; не робити будь-яких прибудов до пам`ятки, не переробляти її як ззовні, так і всередині, а також не вести будь-яких земляних робіт на території пам`ятки без спеціального письмового дозволу органу охорони (пункт 6);
- безперешкодно допускати представників органу охорони чи уповноважених ним осіб для здійснення контролю за виконанням правил утримання зазначеної пам`ятки, її території та зон охорони або для її наукового обстеження (пункт 9);
- негайно повідомляти орган охорони про будь-яке руйнування, пошкодження, аварію чи іншу обставину, що заподіяла шкоду пам`ятці, і своєчасно вживати заходів для переведення пам`ятки в належний стан (пункт 10);
- своєчасно проводити поточний та капітальний ремонт пам`ятки і роботи з упорядження території пам`ятки. Виконувати реставраційні, ремонтні та інші роботи в терміни, передбачені пунктом 13 цього договору, а у разі потреби в терміни, визначені окремим розпорядженням органу охорони (пункт 11);
- проводити реставраційні, ремонтні та інші роботи відповідно до науково-проєктної документації, затвердженої в установленому порядку, за письмовим дозволом органу охорони. Копію матеріалів про проведення обміру та дослідження пам`ятки, а також науково-проєктну документацію безоплатно передавати органу охорони в 10-денний термін після її затвердження (пункт 12).
Відповідно до пункту 14 Охоронного договору у разі самовільного проведення власником робіт, пов`язаних з перебудовою чи переробленням, які призвели до спотворення пам`ятки, її території чи охоронних зон, їх наслідки повинні бути усунуті за рахунок власника в терміни, визначені письмовим розпорядженням органу охорони.
4. 19.10.2018 Державна архітектурно-будівельна інспекція України (далі - ДАБІ України) за зверненням ОСОБА_1 видала дозвіл № НОМЕР_1 щодо об`єкта будівництва «Реставрація будівлі з відновленням вежі з годинниками та пристосуванням горищного простору під нежитлові приміщення. Адреса: АДРЕСА_1». Характер будівництва - реставрація.
5. На підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 12.03.2020 ДАБІ України видала сертифікат від 26.03.2020 серії ІУ №163200860301, в якому засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. Найменування об`єкта згідно з проектом - «Реставрація будівлі з відновленням вежі з годинниками та пристосування горищного простору під нежитлові приміщення. Адреса: АДРЕСА_1».
6. 14.05.2025 представники культури, медіа та громадського активу міста Івано-Франківська звернулися до ГО «Мультимедійна лабораторія» із колективним зверненням громадськості міста Івано-Франківська, в якому зазначили, що в Івано-Франківську знаходиться споруда з особливою державно-історичною та архітектурною вагою, а саме будівля колишнього готелю «Дністер», яка є пам`яткою з охоронним номером 354-ІФ і захищається Законом «Про охорону культурної спадщини» та Охоронним Договором, a також Венеційською хартією з охорони і реставрації нерухомих пам`яток, яка отримала статус Закону України і зобов`язує будь-яке втручання в зовнішність споруди спрямовувати на повернення їй первісного вигляду. Власникам було видано строго обмежуючий дозвіл на реставрацію. Тим не менше над спорудою скоєно очевидні протиправні дії. Всупереч вимогам законів і наданих дозволів: частину колонади перекрито склом і приєднано до холу готелю, прохід заблоковано, де-факто захоплено громадський простір; здійснено надбудову двох поверхів; конфігурацію даху змінено, замість червоної черепиці його покрито сіро-зеленим металошифером, на якому зконструйовано видимі технічні приміщення попри те, що закон зобов`язує розташовувати їх приховано в межах історичних габаритів; колір фасаду і пілястр радикально змінено на несумісний з другою, автентичною половиною будівлі; дерев`яні вікна і двері замінено на металопластикові. Все це суперечить навіть наявному проекту, виготовленому на замовлення власників. Перебудова при дозволах лише на реставрацію позбавляє споруду належного правового статусу, а громаду міста визначної пам`ятки.
У зверненні автори просили позивача взяти на себе представництво громади міста в державних та судових органах, ініціювавши судовий позов, котрий домагатиметься усунення наслідків незаконної перебудови готелю.
7. Відповідно до пункту 2.1 Статуту Громадської організації «Мультимедійна лабораторія», в новій редакції, затвердженого загальними зборами ГО «Мультимедійна лабораторія» 22.08.2023 (далі - Статут) діяльність організації має суспільний характер, що проявляється у взаємодії з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, встановленні партнерських відносин з іншими громадськими організаціями, рухами, фондами, зареєстрованими в Україні чи за її межами, громадянами України, іноземцями та/або особами без громадянства.
Пунктом 2.4.2 Статут передбачено право організації представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування.
Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Статуту основною метою діяльності організації є провадження діяльності, спрямованої на розвиток медійного середовища в місті Івано-Франківську та Івано-Франківській області, задоволення та захист законних творчих, духовних, культурних та інших спільних інтересів громадян.
Завданнями (напрямами діяльності) організації є, серед іншого: задоволення суспільних інтересів у сфері охорони культурної спадщини; виявлення, вивчення, збереження пам`яток історії та культури; сприяння в здійсненні громадського контролю за дотриманням законодавства про охорону і використання культурної спадщини в порядку та в межах визначених чинним законодавством.
8. Відтак ГО «Мультимедійна лабораторія» звернулася до суду з цією позовною заявою, вважаючи протиправною бездіяльність УКНР Івано-Франківської ОДА щодо припинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини та умов Охоронного договору, які, на переконання ГО «Мультимедійна лабораторія», вчинила ОСОБА_1 , та усунення наслідків такого порушення шляхом видачі розпорядження про зобов`язання ОСОБА_1 привести до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування) об`єкт культурної спадщини місцевого значення приміщення Готелю «Дністер».
9. Суди попередніх інстанцій також установили, що на підставі пункту 2.2 Положення про управління культури, національностей та релігій обласної державної адміністрації, затвердженого розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 17.04.2019 №158, Управління відповідно до покладених на нього завдань, серед іншого: веде облік, забезпечує захист об`єктів культурної спадщини та регулює питання їх використання і популяризації; приймає рішення щодо охорони пам`яток культурної спадщини місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках культурної спадщини, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України від 08.06.2000 №1805-II «Про охорону культурної спадщини» (далі - Закон №1805-II) дозволів або з відхиленням від них; укладає охоронні договори на пам`ятки культурної спадщини та призначає відповідні охоронні заходи щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або будь-яких робіт.
10. Відповідач неодноразово проводив зустрічі зі спеціалістами, архітекторами та активістами, а також ОСОБА_1 щодо здійсненої реставрації спірного об`єкта культурної спадщини.
11. Листом від 14.02.2024 №1337/01-012/054 Управління зобов`язало ОСОБА_1 щороку інформувати про вжиті заходи щодо утримання, захисту та збереження пам`ятки.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
12. Івано-Франківський окружний адміністративний суд рішенням від 01.12.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026, у задоволенні позову відмовив.
13. Ухвалюючи це рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо суб`єкт владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції повинен, але не вчиняє певні дії. Позивач, звертаючись з позовом про визнання бездіяльності протиправною, повинен обґрунтувати той факт, що прийняття саме того чи іншого рішення є можливим на підставі закону, а відповідач цього не здійснює. Сам факт наділення органу певними повноваженнями не доводить наявності у нього обов`язку вчиняти відповідні дії у кожному окремому випадку. Повноваження означають юридичну можливість діяти у визначеному законом порядку, але реалізація таких повноважень залежить від наявності передбачених законом підстав, умов та мети їх застосування. З огляду на зазначене суди попередніх інстанцій констатували, що позивач не навів та не надав належних і достатніх доказів на підтвердження того, що оскаржувана бездіяльність відповідача дійсно порушує реальні права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до нього. Обґрунтування в позовній заяві права позивача на звернення до суду з цим позовом суди попередніх інстанцій визнали абстрактним за змістом і таким, що не розкриває дійсних підстав та мети позову.
Короткий зміст та обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог
14. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
15. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач посилається на пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
16. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, представник позивача в касаційній скарзі доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували пункт 7 частини першої статті 2 Закону України від 17.02.2022 №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (далі - Закон №2073-IX) і порушили пункт 4 частини другої та частину четверту статті 245 КАС України, неврахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18, щодо меж дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень.
17. У цьому контексті скаржник наполягає, що повноваження суб`єкта владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант його поведінки, а у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. За твердженням скаржника, законодавство про охорону культурної спадщини визначає єдиний спосіб реагування у випадку порушень умов експлуатації пам`ятки культурної спадщини у разі її пошкодження чи зміни - видача органом охорони розпорядження про зобов`язання привести пам`ятку до належного стану. Однак суди попередніх інстанцій взагалі не проаналізували, які альтернативні дії може вчинити відповідач на власний розсуд у випадку небезпеки пошкодження, руйнування чи знищення пам`ятки, що призвело до передчасного висновку про безпідставність позовних вимог.
18. Поряд із цим скаржник наполягає, що суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, розглянув цю справу в порядку спрощеного позовного провадження, а не за правилами загального позовного провадження, чим порушив приписи статті 257 КАС України, неврахувавши висновок Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №826/10888/18 щодо визначення порядку розгляду справ, предметом яких є питання охорони культурної спадщини.
19. У цьому контексті скаржник зазначає, що обсяг та характер доказів у цій справі безумовно свідчать про її складність та неможливість розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, однак суди попередніх інстанцій цього не врахували, як і характеру спірних правовідносин та їх суспільної значимості.
20. Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, представник позивача у касаційній скарзі зазначає, що за відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 11, 54, 66 Конституції України, статті 27 Загальної декларації прав людини, статті 15 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, преамбули та статті 4 Рамкової конвенції про значення культурної спадщини для суспільства, а також статей 6, 24, 27 Закону №1805-II стосовно обсягу повноважень органів охорони культурної спадщини щодо реагування на порушення законодавства у цій сфері та захисту прав осіб у разі незаконної реконструкції об`єктів культурної спадщини.
21. Щодо цього скаржник зазначає, що в основу оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій поклали помилковий висновок щодо недоведеності посилань позивача у позовній заяві на порушення культурних прав громадськості. Він наполягає, що Конституція України та норми міжнародного права встановлюють не абстрактне, а конкретне право кожного користуватися культурною спадщиною, мати до неї доступ та сприяти її збереженню, а відповідач є органом охорони культурної спадщини, який зобов`язаний забезпечувати ефективну реалізацію цих прав щодо пам`яток місцевого значення. Наголошуючи на відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах, скаржник зазначає про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики з питань: чи відбувається дійсне порушення прав у випадку, коли існує порушення щодо об`єкта культурної спадщини у зв`язку з проведенням незаконної реконструкції, а орган охорони культурної спадщини жодних дій для припинення такого правопорушення та усунення його наслідків не вчиняє; а також чи підлягає таке право судовому захисту в порядку адміністративного судочинства шляхом ініціювання громадською організацією позову в інтересах невизначеного кола осіб про визнання бездіяльності органу протиправною та зобов`язання видати відповідне розпорядження. Також скаржник порушує питання щодо обов`язку відповідача реалізувати повноваження відповідно до частин першої та другою статті 27 Закону №1805-II та пунктів 14, 15 Охоронного договору для усунення наслідків самовільної перебудови пам`ятки за умови, коли протиправні роботи вже завершені, а власник самостійно не вчиняє заходів для її збереження та повернення пам`ятки до належного стану.
22. Крім того, скаржник зазначає про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 353 КАС України, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки обставинам, пов`язаним із дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини, а також на розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, хоча, на його думку, вона підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Позиція інших учасників справи
23. Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому спростовує доводи касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.
24. Зокрема, щодо порядку розгляду справи представник відповідача зазначає, що предмет спору у цій справі не належить до виключних випадків згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України, а за відсутності імперативних заборон адміністративні справи можуть розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження.
25. Щодо дискреційних повноважень відповідача його представник зазначає, що концепція дискреції передбачає свободу вибору між альтернативними варіантами дій або бездіяльністю, і суд не може втручатися у розсуд Управління щодо вибору способу реагування у сфері охорони культурної спадщини. Зауважує також, що справа №1640/2594/18, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, не є подібною до цієї справи, оскільки має відмінне нормативно-правове регулювання.
26. Крім того, представник відповідача наполягає, що він не допускав стверджуваної бездіяльності, оскільки постійно контролює питання реставрації спірного об`єкта культурної спадщини.
27. ОСОБА_1 також подала відзив на касаційну скаргу, в якому спростовує доводи касаційної скарги та просить залишити її без задоволення.
28. Зокрема, на противагу твердженням у касаційній скарзі про відсутність правових підходів Верховного Суду щодо захисту культурних прав зазначає, що питання пріоритетності охорони культурної спадщини та пропорційності втручання у право власності в сукупності з міжнародними конвенціями вже детально проаналізовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, а також у низці інших постанов Верховного Суду.
29. Щодо законності проведення робіт наголошує, що реставраційні роботи щодо спірного об`єкта культурної спадщини виконувалися відповідно до умов Охоронного договору та розпорядження відповідача з метою виведення цього об`єкта з аварійного стану. Завершення будівництва та відповідність виконаних робіт проєктній документації офіційно підтверджено Сертифікатом ДАБІ України від 26.03.2020, на підставі якого зареєстровано право власності. Законність видачі дозвільних документів підтверджена судовим рішенням у справі №320/10939/24.
30. Наголошує також, що предметом судового розгляду у цій справі є виключно перевірка законності дій чи бездіяльності органу влади, а не її поведінка. Вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно оцінювали докази в межах заявлених вимог до відповідача, тоді як дослідження безпосереднього характеру робіт (реставрація чи реконструкція) виходить за межі цього спору.
Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи
31. Касаційна скарга позивача надійшла до Верховного Суду 09.06.2026.
32. Верховний Суд ухвалою від 16.06.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував з Івано-Франківського окружного адміністративного суду справу №300/5045/25.
33. Справа №300/5045/25 надійшла до Верховного Суду 23.06.2026.
34. Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
35. У зв`язку із перебуванням судді - члена колегії Коваленко Н.В. у відпустці, у справі було призначено повторний автоматизований розподіл. Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 05.10.2026 визначено такий склад колегії для її розгляду: головуючий - Шевцова Н.В, судді: Стеценко С.Г., Тацій Л.В
36. Під час касаційного розгляду цієї справи учасники справи клопотань не заявили.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи
37. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ГО «Мультимедійна лабораторія» зазначила, що цей позов спрямований на захист суспільного інтересу невизначеного кола осіб (як її членів, так і інших жителів міста Івано-Франківська) у сфері охорони культурної спадщини. На думку позивача, відповідач як уповноважений орган у цій сфері повинен захистити вказані права шляхом видання розпорядження, яким зобов`язати ОСОБА_1 привести до належного стану об`єкт культурної спадщини місцевого значення - будівлю готелю «Дністер».
38. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
39. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
40. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з визначених у статті 341 КАС України меж касаційного перегляду, а також надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах та дотримання процесуальних норм, виходить із такого.
41. Щодо права громадських організацій звертатися до суду з позовом у цій категорії справ в інтересах своїх членів та інших осіб.
42. Частинами першою - третьою статті 1 Закону України від 22.03.2012 №4572-VI «Про громадські об`єднання» визначено, що громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Громадське об`єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.
43. Суди попередніх інстанцій установили, що статут позивача закріплює право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів чи інших осіб у будь-яких органах державної влади,органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності та підпорядкування, в тому числі у сфері охорони культурної спадщини.
44. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
45. У цьому аспекті щодо охорони та збереження культурної спадщини Верховний Суд зазначає таке.
46. На підставі статті 11 Конституції України держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.
47. Відповідно до статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом, держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність
48. Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон №1805-ІІ.
49. У преамбулі цього закону також зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
50. Стаття 1 Закону №1805-ІІІ розкриває значення, зокрема таких термінів:
культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;
об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;
пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;
охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;
предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою;
зміна об`єкта культурної спадщини - дії, що призводять чи можуть призвести до часткового або повного зникнення предмета охорони об`єкта культурної спадщини;
51. Вирішуючи справи, пов`язані із захистом культурної спадщини України, Верховний Суд неодноразово наголошував, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурної цінності («нематеріальної», ідеологічної цінності).
52. Збереження об`єктів культурної спадщини, їх охорона, яка полягає, у тому числі, у запобіганні їх руйнуванню або заподіянню шкоди, зокрема в результаті здійснення несанкціонованої господарської діяльності, забезпеченні захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, є одним із пріоритетних та головних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
53. Важливість для України завдання щодо охорони культурної спадщини також підтверджується ратифікацією Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, яку Президія Верховної Ради УРСР ратифікувала Указом від 04.10.1988 №6673-XI, Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, яку Україна ратифікувала Законом від 20.09.2006 №165-V «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи», Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства, яку Україна ратифікувала Законом від 19.09.2013 №581-VII «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства».
54. З ратифікацією цих конвенцій Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства, сприяти захисту культурної спадщини як важливого фактора для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості, визнавати цінність культурної спадщини, яка розташована на її території, як загалом, так і в певних населених пунктах - історичних населених місцях України (див. висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.01.2023 у справі №640/8728/21).
55. За своїм смисловим навантаженням термін «законний інтерес» є тотожним «охоронюваному законом інтересу», оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.
56. Конституційний Суд України у Рішенні від 01.12.2004 року у справі №1-10/2004, розглянувши питання щодо офіційного тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», констатував, що це поняття у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. За висновком Конституційного Суду України, поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
57. З огляду на викладене, зважаючи на законодавче визнання в Україні громадського інтересу до культурної спадщини, а також встановлені у справі обставини щодо цілей, завдань і напрямів діяльності ГО «Мультимедійна лабораторія» та колективного звернення до неї представників культури, медіа та громадського активу міста Івано-Франківськ, Верховний Суд уважає, що ГО «Мультимедійна лабораторія» підтвердила свою матеріально-правову заінтересованість в оскарженні бездіяльності відповідача стосовно охорони готелю «Дністер» як об`єкта культурної спадщини місцевого значення, а отже має право звертатися з позовом щодо захисту прав та охоронюваних законом інтересів.
58. Відтак, зважаючи на підстави відкриття касаційного провадження та доводи учасників справи, ключовими у цьому касаційному провадженні є питання про те, чи покладає чинне законодавство на відповідача як на орган охорони культурної спадщини обов`язок у разі встановлення порушення законодавства у цій сфері щодо пам`ятки культурної спадщини прийняти рішення у вигляді розпорядження про зобов`язання власника (користувача) такого об`єкта привести його до належного стану, та чи може адміністративний суд зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти таке рішення.
59. Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1805-ІІ державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.
До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать, серед інших, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.
60. Рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами (частина шоста статті 3 Закону №1805-ІІ).
61. До визначених у статті 6 Закону №1805-ІІІ повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій належить, зокрема: 1) здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; 6) забезпечення захисту об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; 12) призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток місцевого значення та їхніх територій у разі виникнення загрози їх руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; 14) видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на пам`ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них; 17) укладення охоронних договорів на пам`ятки; 20) застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; 23) здійснення інших повноважень відповідно до закону.
62. Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1805-ІІІ власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
63. Використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо (абзац перший частини другої статті 24 Закону №1805-ІІІ).
64. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 24 Закону №1805-ІІІ забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
У разі виникнення загрози для збереженості пам`ятки її власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані негайно повідомити про це орган охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та орган місцевого самоврядування, на території якого розташована пам`ятка.
65. Статтею 27 Закону №1805-ІІІ визначено, що у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування).
Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов`язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження.
У разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо охорони пам`ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити необхідних заходів самостійно (повністю або частково), профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини
66. Згідно зі статтею 29 Закону №1805-ІІІ на фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам`ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам`ятки), покладається обов`язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам`ятки в належному стані за власні кошти.
67. На підставі частин першої - четвертої статті 30 Закону №1805-ІІІ органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
Органи місцевого самоврядування, на території яких не створено органів охорони культурної спадщини, зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці, негайно повідомивши про це відповідний орган охорони культурної спадщини місцевого органу виконавчої влади.
Органи місцевого самоврядування зобов`язані повідомляти відповідні органи охорони культурної спадщини про бездіяльність власника або уповноваженого ним органу, особи, яка набула права володіння, користування чи управління, що створює загрозу пам`ятці.
68. Статтею 43 Закону №1805-ІІІ визначено, що за незаконне проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних чи підводних робіт на об`єкті археологічної спадщини, а також за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об`єктів культурної спадщини чи їх частин винні особи притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
69. Згідно з частинами першою, четвертою статті 46 Закону №1805-ІІІ за ухилення від підписання охоронних договорів на пам`ятки, порушення режиму використання пам`ятки, порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території, проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам`ятці, зміну призначення пам`ятки, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, ухилення від передачі в установленому порядку знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов`язаних з нерухомими об`єктами культурної спадщини, на постійне зберігання до музеїв (державних фондосховищ), у яких зберігаються музейні предмети і музейні колекції, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, а також за невиконання законних вимог посадових осіб органів охорони культурної спадщини щодо усунення порушень вимог законодавства про охорону культурної спадщини або створення перешкод для їх діяльності винні особи притягаються до адміністративної відповідальності відповідно до закону.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
70. Отже, Закон №1805-ІІІ встановлює особливий правовий режим охорони культурної спадщини, реалізацію якого забезпечують відповідні органи охорони культурної спадщини, зокрема органи охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій згідно із визначеною цим Законом компетенцією.
71. У цьому контексті необхідно враховувати, що на підставі частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
72. За правилами частини другої статті 2 КАС України адміністративні суди перевіряють, чи суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дії або допустив бездіяльність на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
73. Отже, вирішуючи спір про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, суд повинен установити не лише наявність у такого суб`єкта відповідних повноважень, а й наявність установленого законом обов`язку діяти саме у спосіб, на якому наполягає позивач.
74. Так, згідно зі статтею 6 Закону №1805-ІІІ органи охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій, до яких належить відповідач, здійснюють контроль за виконанням законодавства про охорону культурної спадщини, забезпечують захист об`єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження, призначають охоронні заходи, видають приписи та розпорядження щодо охорони пам`яток, а також здійснюють інші визначені законом повноваження.
75. Частиною першою статті 27 Закону №1805-ІІІ унормовано, що в разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану.
76. Частина друга зазначеної статті наділяє відповідний орган охорони культурної спадщини повноваженням зобов`язати власника або іншу уповноважену особу здійснити зазначені вище заходи, видавши відповідне розпорядження.
77. Аналізуючи наведені положення, Верховний Суд виходить із того, що частину другу статті 27 Закону №1805-ІІІ не можна тлумачити відокремлено від інших положень цього Закону, які визначають функції органу охорони культурної спадщини та систему правового регулювання у цій сфері.
78. Зокрема, стаття 6 Закону №1805-ІІІ визначає повноваження відповідних органів охорони культурної спадщини, статті 29 і 30 цього Закону встановлюють окремі обов`язки та правові наслідки діяльності, що негативно впливає на стан пам`яток, стаття 43 регулює питання кримінальної відповідальності за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, а стаття 46 визначає підстави для притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності за порушення вимог цього Закону.
79. Отже, Закон №1805-ІІІ визначає комплексний механізм охорони культурної спадщини та реагування на порушення вимог закону у цій сфері. Водночас аналіз наведеного нормативного регулювання не дозволяє дійти висновку, що виявлення порушення щодо пам`ятки автоматично зумовлює обов`язок відповідного органу охорони культурної спадщини застосувати саме механізм, передбачений частиною другою статті 27 Закону №1805-ІІІ.
80. Так, за змістом частини другої статті 27 Закону №1805-ІІІ у разі встановлення факту виникнення небезпеки пошкодження, руйнування чи знищення пам`ятки, яку самостійно не усунув її власник або інша уповноважена особа, відповідний орган охорони культурної спадщини має право, а не обов`язок, ухвалити рішення у вигляді розпорядження про зобов`язання зазначеної відповідальної особи привести пам`ятку до належного стану.
81. Верховний Суд зауважує, що для вирішення спору у цій справі не є визначальним питання про те, чи належить ухвалення такого розпорядження до дискреційних повноважень відповідача. Натомість вирішальним є питання, чи встановлює закон обов`язок відповідача за обставин, на які посилається позивач, ухвалити саме рішення, про яке заявлено в позові.
82. Водночас, проаналізувавши положення Закону №1805-ІІІ, зокрема його статтю 27, колегія суддів такого обов`язку не встановила.
83. Так, за змістом частини другої статті 27 Закону №1805-ІІІ орган охорони культурної спадщини «може зобов`язати» власника або іншу уповноважену особу здійснити заходи щодо приведення пам`ятки до належного стану, видавши відповідне розпорядження. Законодавець використав саме словесну конструкцію «може зобов`язати», а не встановив, що відповідний орган зобов`язаний видати таке розпорядження у кожному випадку виявлення наведених у частині першій зазначеної статті обставин.
84. Іншими словами, частина друга статті 27 Закону №1805-ІІІ допускає застосування такого заходу реагування за наявності загрози пошкодження, руйнування чи знищення пам`ятки, проте не пов`язує настання цих обставин із безумовним обов`язком органу охорони культурної спадщини видати розпорядження про зобов`язання відповідальної особи привести пам`ятку до належного стану.
85. У цьому контексті варто підкреслити, що завданням адміністративного судочинства є вирішення спорів щодо законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, а не підміна такого суб`єкта у питаннях реалізації наданої йому законом компетенції.
86. З огляду на приписи частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України адміністративний суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, лише тоді, коли такий обов`язок прямо встановлено законом.
87. Адміністративний суд не визначає замість суб`єкта владних повноважень конкретний спосіб реалізації його компетенції та не вирішує питання про те, який саме із передбачених законом правових механізмів необхідно застосувати у конкретній ситуації. Судовий контроль у сфері публічно-правових відносин обмежується перевіркою відповідності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень вимогам закону за визначеними у частині другій статті 2 КАС України критеріями.
88. У цій справі позивач просить зобов`язати відповідача ухвалити конкретне управлінське рішення із визначеним змістом.
89. Однак Закон №1805-ІІІ не встановлює прямого обов`язку відповідача діяти саме у такий спосіб навіть за наявності обставин, на які посилається позивач.
90. Таким чином, правильне вирішення спору у цій справі не залежить від встановлення наявності чи відсутності прав або інтересів осіб, на захист яких, за твердженням позивача, він звернувся до суду. Навіть у разі підтвердження таких обставин це само собою не зумовлювало б передбаченого законом обов`язку відповідача ухвалити управлінське рішення, про яке просить позивач.
91. З огляду на викладене Верховний Суд не погоджується з мотивами судів попередніх інстанцій у частині щодо необхідності доведення порушення прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, як визначальної підстави для вирішення цього спору.
92. Разом з тим суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, проте помилково обґрунтували такий висновок недоведеністю порушення прав чи інтересів осіб, на захист яких звернувся позивач.
93. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що відсутність підстав для задоволення позову у цій справі зумовлена відсутністю встановленого законом обов`язку відповідача ухвалити рішення того змісту і в той спосіб, на яких наполягає позивач.
94. Оскільки Закон №1805-ІІІ не покладає на відповідача прямого обов`язку у разі виявлення порушень щодо пам`ятки діяти виключно шляхом видання розпорядження відповідно до частини другої статті 27 цього Закону, підстав для судового зобов`язання відповідача видати відповідне розпорядження немає.
95. Верховний Суд відхиляє доводи скаржника щодо застосування у цій справі пункту 7 частини першої статті 2 Закону №2073-IX. Предметом спору у цій справі є наявність або відсутність у відповідача встановленого Законом №1805-ІІІ обов`язку ухвалити рішення, про яке просить позивач. Водночас зазначене положення Закону №2073-IX не змінює змісту повноважень відповідача як органу охорони культурної спадщини, визначених Законом №1805-ІІІ.
96. Верховний Суд відхиляє також посилання скаржника на правові висновки щодо меж дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень, викладені у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №1640/2594/18. Як зазначено вище, для вирішення цього спору не є визначальним питання про наявність або відсутність у відповідача дискреційних повноважень щодо ухвалення рішення, про яке просить позивач. Натомість визначальним є те, що Закон №1805-ІІІ такого обов`язку відповідача не встановлює. Правовідносини у цій справі не є подібними до правовідносин, щодо яких виник спір у справі №1640/2594/18, а отже викладений у ній висновок Верховного Суду щодо меж судового контролю за реалізацією дискреційних повноважень суб`єктів владних повноважень не є застосовним до спірних правовідносин у цій справі.
97. Щодо доводів скаржника про порушення вимог процесуального закону, які полягали в тому, що цю справу розглянуто за правилами спрощеного, а не загального позовного провадження, колегія суддів зазначає таке.
98. Відповідно до частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
99. Так, згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
100. Зазначена норма кореспондує частині четвертій статті 12 цього Кодексу.
101. Отже, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, крім тих, які обов`язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (перелік таких справ наведено у частині четвертій статті 12 та частині четвертій статті 257 КАС України).
102. Оскільки розглядувана справа не належить до категорії тих, які мають розглядатись виключно за правилами загального позовного провадження, вона могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
103. Правильне вирішення спору у цій справі залежить насамперед від правильного застосування норм матеріального права та визначення змісту повноважень відповідача, а не від обсягу фактичних обставин, які суд установлює за наслідками дослідження відповідних доказів.
104. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на висновок Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі №826/10888/18 щодо доцільності розгляду справи за правилами загального позовного провадження. Сам лише факт, що спір у цій справі стосується охорони культурної спадщини, не виключає можливості її розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Висновки Верховного Суду у справі №826/10888/18 перебували у нерозривному зв`язку з предметом спору, доказами, які сторони надали на підтвердження своїх доводів та заперечень, та їх сукупною правовою оцінкою.
105. Зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд не розглядає інші доводи касаційної скарги, оскільки вони не впливають на загальний висновок колегії суддів у цій справі. Докладний аналіз таких доводів є недоцільним.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
106. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанції повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
107. Відповідно до частин першої, третьої та четвертої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
108. Оскільки висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є правильним, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення немає.
109. Неправильне застосування норм матеріального права у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції не вплинуло на правильність резолютивної частини рішення та не призвело до неправильного вирішення спору. З огляду на зазначене касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій - змінити в мотивувальних частинах, виклавши їх в редакції цієї постанови. В іншій частині оскаржувані судові рішення колегія суддів залишає без змін.
Судові витрати
110. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Громадської організації «Мультимедійна лабораторія» задовольнити частково.
2. Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 №300/5045/25 змінити щодо мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши їхні мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
3. В іншій частині рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.04.2026 №300/5045/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Н. В. Шевцова
Судді: С. Г. Стеценко
Л. В. Тацій