Справа № 134/1276/26
2/134/765/2026
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
30 вересня 2026 року с-ще Крижопіль
Крижопільський районний суд Вінницької області
у складі: головуючої судді Кантонистої О.О.
за участю секретаря судового засідання Балух О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Крижопіль в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
14 липня 2026 року до Крижопільського районного суду Вінницької області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (далі - ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01 грудня 2022 року між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «УКРСИББАНК» (далі - АТ «УКРСИББАНК») та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 98744728000, відповідно до умов якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 44 135,06 грн, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти, комісії та інші передбачені договором платежі.
АТ «УКРСИББАНК» свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, надавши відповідачці кредитні кошти, однак відповідачка взяті на себе договірні зобов`язання належним чином не виконувала, у зв`язку із чим утворилася заборгованість.
22 лютого 2024 року між АТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 262, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № 98744728000 від 01.12.2022.
Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою умов кредитного договору та набуття права вимоги за цим договором, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у загальному розмірі 38 562,55 грн, з яких: 33 855,15 грн - заборгованість за тілом кредиту; 4 707,40 грн - заборгованість за комісією. Крім того, позивач просить стягнути з відповідачки 2 662,40 грн судового збору та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою судді Крижопільського районного суду від 15 липня 2026 року відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою Крижопільського районного суду від 07 вересня 2026 року за клопотанням відповідачки розгляд справи відкладено на 30 вересня 2026 року. При цьому судом встановлено, що відповідачка була належним чином повідомлена про розгляд справи, однак з огляду на її першу неявку та висловлений намір ознайомитися з матеріалами справи і подати відзив, з метою забезпечення змагальності сторін та реалізації відповідачкою процесуальних прав суд відклав розгляд справи.
У судове засідання, призначене на 30 вересня 2026 року, учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Від представника позивача - адвоката Усенка М.І. через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, у якому зазначено, що представник позивача підтримує позовні вимоги у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
30 вересня 2026 року від відповідачки ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи, у якій вона зазначила, що не може прибути в судове засідання у зв`язку з її участю як обвинуваченої у судовому засіданні з розгляду кримінальної справи, призначеному на ту саму дату та час, у зв`язку із чим просила не здійснювати розгляд справи за її відсутності та відкласти судове засідання на іншу дату.
На підтвердження зазначених обставин відповідачка жодних доказів не надала. При цьому розгляд справи 07 вересня 2026 року вже відкладався за її заявою з метою надання можливості ознайомитися з матеріалами справи та подати відзив.
Як убачається з матеріалів справи, копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідачка отримала 28 липня 2026 року, про що свідчать відомості трекінгу АТ «Укрпошта». Отже, відповідачка була обізнана зі змістом позовних вимог та мала можливість подати відзив, письмові пояснення, заперечення і докази, однак станом на 30 вересня 2026 року таких документів до суду не подала.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки належним чином повідомленого учасника справи, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У цьому випадку неявка відповідачки є повторною, а тому навіть за умови підтвердження зазначеної нею причини неявки наведена норма не покладає на суд обов`язку повторно відкладати розгляд справи. Саме по собі прохання відповідачки не розглядати справу за її відсутності також не є передбаченою статтею 223 ЦПК України підставою для обов`язкового відкладення розгляду справи.
З огляду на те, що відповідачці було надано достатньо часу для викладення своєї позиції щодо позову і подання відповідних доказів, повторне відкладення розгляду справи за наведених обставин призвело б до необґрунтованого затягування її розгляду. Тому суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідачки та відкладення розгляду справи.
Оскільки у встановлений судом строк відповідачка відзиву на позовну заяву не подала, відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвалою Крижопільського районного суду від 30 вересня 2026 року постановлено провести заочний розгляд справи.
Враховуючи, що в судове засідання не з`явилися всі учасники справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як на десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як на п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 01 грудня 2022 року між АТ «УКРСИББАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 98744728000, відповідно до умов якого банк надав відповідачці кредит у сумі 44 135,06 грн на погашення її заборгованості за договором про надання споживчого кредиту № 98422399000 шляхом перерахування в безготівковій формі на поточний рахунок банку.
Відповідно до пунктів 3.5-3.7 договору повернення кредиту та сплата передбачених договором платежів здійснюються щомісячними ануїтетними платежами згідно з графіком платежів, який є Додатком № 1 до договору, при цьому кредит у будь-якому випадку мав бути повернений не пізніше 01 грудня 2026 року. Процентна ставка за договором становить 0,00001 % річних.
Відповідно до пункту 3.11 договору позичальник сплачує банку комісії відповідно до умов договору та Додатку № 1 до нього, який є його невід`ємною частиною.
Згідно з Паспортом споживчого кредиту сума кредиту становить 44 135,06 грн, строк кредитування - 48 місяців, процентна ставка - 0,00001 % річних. Повернення кредиту здійснюється щомісячними платежами відповідно до встановленого графіка, кінцевий строк повернення кредиту - 01 грудня 2026 року. Крім того, умовами кредитування передбачено сплату комісії за управління кредитом у розмірі 1,5 % від суми наданого кредиту.
З виписки АТ «УКРСИББАНК» за кредитним договором № 98744728000 за період з 01 грудня 2022 року по 22 лютого 2024 року вбачається надання відповідачці кредиту у сумі 44 135,06 грн та здійснення нею у подальшому платежів на виконання умов кредитного договору.
22 лютого 2024 року між АТ «УКРСИББАНК» (клієнт) та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (фактор) укладено договір факторингу № 262, за умовами якого клієнт відступив фактору права вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у Реєстрі боржників, а фактор набув такі права вимоги. Відповідно до умов договору права вимоги переходять до фактора з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру боржників.
Передача прав вимоги за договором факторингу № 262 підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги від 22 лютого 2024 року, відповідно до якого АТ «УКРСИББАНК» передало, а ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» прийняло права вимоги до боржників, визначених у Реєстрі боржників від 22 лютого 2024 року.
Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору факторингу № 262 від 22 лютого 2024 року до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 98744728000 у загальному розмірі 38 562,55 грн, у тому числі 33 855,15 грн за основною сумою кредиту та 4 707,40 грн за комісіями.
Виконання ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» зобов`язань за договором факторингу щодо оплати відступлених прав вимоги підтверджується платіжною інструкцією № 75469 від 22 лютого 2024 року, згідно з якою ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» перерахувало АТ «УКРСИББАНК» плату за відступлення прав вимоги за договором факторингу № 262 від 22 лютого 2024 року.
Позивачем надано досудову вимогу № 23398081 від 06 липня 2026 року, адресовану ОСОБА_1 , у якій ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» повідомило про набуття права вимоги за договором факторингу № 262 від 22 лютого 2024 року та вимагало погасити заборгованість за кредитним договором № 98744728000 у загальному розмірі 38 562,55 грн.
Позивачем також надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого станом на 10 липня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 визначена у загальному розмірі 38 562,55 грн, у тому числі 33 855,15 грн за тілом кредиту та 4 707,40 грн за комісією.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а за змістом статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, надані позивачем докази підтверджують факт переходу до ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 98744728000.
З огляду на положення статті 514 ЦК України новий кредитор набув права первісного кредитора в тому обсязі та на тих умовах, які існували на момент їх переходу, а тому заміна кредитора сама по собі не змінила погоджених сторонами строків виконання кредитного зобов`язання.
Як встановлено судом, умовами кредитного договору передбачено повернення кредиту щомісячними платежами відповідно до погодженого сторонами графіка, а кінцевий строк його повернення визначено 01 грудня 2026 року.
Натомість позовна заява ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» за вих. № 5490/6384 датована 10 липня 2026 року та надійшла до суду через систему «Електронний суд» 14 липня 2026 року, тобто до настання встановленого кредитним договором кінцевого строку повернення кредиту - 01 грудня 2026 року. При цьому позивач заявив до стягнення весь залишок заборгованості за тілом кредиту у розмірі 33 855,15 грн.
Оскільки спірні правовідносини виникли з договору про споживчий кредит, до них підлягають застосуванню також спеціальні положення Закону України «Про споживче кредитування».
За змістом частини четвертої статті 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
У разі якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу.
На підтвердження реалізації права на дострокове повернення кредиту позивач надав досудову вимогу № 23398081 від 06 липня 2026 року, адресовану ОСОБА_1 , у якій вимагав погасити заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 38 562,55 грн.
Однак матеріали справи не містять доказів направлення зазначеної вимоги відповідачці та її одержання ОСОБА_1 . Сам факт складення кредитором документа під назвою «досудова вимога» за відсутності доказів його направлення та одержання споживачем не підтверджує дотримання кредитором установленого законом порядку дострокового повернення споживчого кредиту.
Крім того, досудова вимога датована 06 липня 2026 року, тоді як позовна заява надійшла до суду через систему «Електронний суд» 14 липня 2026 року. Отже, навіть за умови одержання відповідачкою вимоги в день її складення передбачений законом тридцятиденний строк для її виконання на момент звернення позивача до суду не сплив.
За таких обставин позивачем не доведено, що на момент звернення до суду у відповідачки виник обов`язок достроково повернути ту частину основної суми кредиту, строк повернення якої відповідно до погодженого сторонами графіка ще не настав.
Разом з тим відсутність підстав для дострокового стягнення всього непогашеного залишку кредиту не позбавляє кредитора права вимагати виконання зобов`язання в тій частині, строк виконання якої відповідно до умов договору та погодженого сторонами графіка платежів настав.
Надана банком виписка за кредитним договором за період з 01 грудня 2022 року по 22 лютого 2024 року підтверджує надання відповідачці кредитних коштів у розмірі 44 135,06 грн, формування заборгованості відповідно до умов кредитного договору та здійснення платежів на її погашення.
Згідно з витягом з Реєстру боржників до договору факторингу № 262 від 22 лютого 2024 року станом на дату відступлення права вимоги заборгованість відповідачки за основною сумою кредиту становила 33 855,15 грн. Відомості Реєстру боржників узгоджуються з банківською випискою, яка підтверджує надання кредиту та здійснення відповідачкою платежів на його погашення до моменту відступлення права вимоги.
У наданому позивачем розрахунку заборгованості станом на 10 липня 2026 року непогашений залишок основної суми кредиту визначено у розмірі 33 855,15 грн, що відповідає розміру заборгованості за основним боргом, право вимоги якої перейшло до позивача відповідно до Реєстру боржників від 22 лютого 2024 року. Відповідачка розміру заявленої заборгованості за основною сумою кредиту не спростувала та доказів здійснення платежів у рахунок її погашення після переходу права вимоги до позивача не надала.
Оцінюючи зазначені докази у сукупності та взаємному зв`язку, зокрема кредитний договір, графік платежів, банківську виписку, Реєстр боржників та наданий позивачем розрахунок заборгованості, суд вважає доведеною наявність непогашеного залишку основної суми кредиту в розмірі 33 855,15 грн.
Водночас на момент звернення позивача до суду згідно з погодженим сторонами графіком платежів не настали строки сплати частини основної суми кредиту в загальному розмірі 4 576,17 грн, а саме: 919,97 грн - 03 серпня 2026 року, 919,97 грн - 01 вересня 2026 року, 919,97 грн - 01 жовтня 2026 року, 919,97 грн - 02 листопада 2026 року та 896,29 грн - 01 грудня 2026 року.
Оскільки позивачем не доведено виникнення права на дострокове стягнення цієї частини кредиту, правові підстави для її стягнення відсутні.
Відтак із заявленої позивачем заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 33 855,15 грн стягненню підлягає 29 278,98 грн (33 855,15 грн - 4 576,17 грн), строк повернення яких настав на момент звернення позивача до суду.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачки 4 707,40 грн заборгованості за комісією.
Суд ураховує, що процентна ставка за користування кредитом становить 0,00001 % річних, тоді як умовами кредитування передбачено щомісячну комісію за управління кредитом у розмірі 1,5 % від суми кредиту. Для вирішення питання про стягнення комісії істотне значення має встановлення змісту послуг, за які вона передбачена, та факту їх надання відповідачці.
Положення Закону України «Про споживче кредитування» передбачають можливість установлення платежів за додаткові та супутні послуги кредитодавця, водночас статтею 11 цього Закону визначено інформацію щодо кредитної заборгованості та її погашення, яка у передбачених законом випадках надається споживачу безоплатно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначила, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць, водночас умова договору щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно відповідно до закону, є нікчемною.
У цій справі з наданих позивачем доказів неможливо встановити зміст послуг, за надання яких умовами кредитування передбачено сплату комісії за управління кредитом, а також факт надання таких послуг відповідачці.
Крім того, заявлена до стягнення сума комісії у розмірі 4 707,40 грн належним розрахунком не підтверджена. Наданий позивачем розрахунок містить лише її загальний розмір без зазначення періодів нарахування, розміру комісії за кожний відповідний період, бази її нарахування та здійснених відповідачкою платежів у рахунок її погашення.
Отже, з наданих позивачем доказів неможливо встановити ані зміст послуг, за які передбачено сплату комісії за управління кредитом, ані факт їх надання відповідачці, ані перевірити правильність визначення заявленої до стягнення суми такої комісії. За таких обставин позивач не довів наявності правових та фактичних підстав для стягнення з відповідачки 4 707,40 грн комісії.
Відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, оцінивши докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» 29 278,98 грн заборгованості за основною сумою кредиту.
У задоволенні вимог про стягнення частини основної суми кредиту в розмірі 4 576,17 грн, строк повернення якої на момент звернення до суду не настав, та 4 707,40 грн комісії слід відмовити.
При розподілі судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 03.02.2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17.02.2021 року у справі № 753/1203/18.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 липня 2025 року між позивачем та Адвокатським об`єднанням «Апологет» був укладений договір про надання правничої допомоги № 0107, згідно з п. 2.3 якого вартість наданих послуг правничої допомоги за 1 (одну) кредитну справу складає 8 000,00 грн без ПДВ.
Згідно з актом наданих послуг правничої допомоги № 296 від 10 липня 2026 року та детальним описом наданих послуг до цього акта, вартість наданих Адвокатським об`єднанням «Апологет» послуг щодо підготовки позовної заяви ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором становить 8 000,00 грн. Вказані послуги складаються з наступних дій: надання усної консультації - 30 хв., ознайомлення з матеріалами кредитної справи - 2 год., погодження правової позиції у справі - 30 хв., складання позовної заяви та подання до суду - 3 год. 30 хв., а всього 6 год. 30 хв.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц).
Суд враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання сторони утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача. Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 року у справі № 910/7032/17).
Попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених ч. 4 ст. 137 ЦПК України (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 824/20/23).
Так, у питанні щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу Верховний Суд неодноразово наголошував, що зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності таких витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт; суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Відповідачка клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу до суду не подавала.
Разом з тим, Верховний Суд у своїй постанові від 28 червня 2023 року у справі № 369/576/22 зазначив, що суд може з власної ініціативи зменшити розмір витрат на правничу допомогу, застосувавши критерії, визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України, а не у частині четвертій статті 137 ЦПК України, де обов`язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони про зменшення розміру таких витрат.
Суд вважає, що розмір заявлених стороною позивача витрат на правничу допомогу є завищеним та непропорційним до предмета спору, оскільки дана справа незначної складності, з ціною позову 38 562,55 грн, судова практика щодо вирішення спорів, пов`язаних зі стягненням кредитної заборгованості, є сталою і передбачуваною. Такі послуги, як усна консультація клієнта, ознайомлення з матеріалами кредитної справи та узгодження правової позиції, мають підготовчий та аналітичний характер, є похідними від складання процесуальних документів та не потребують значних витрат часу.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до 6 000,00 грн. Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням конкретних обставин справи, на переконання суду, є справедливим та обґрунтованим, співмірним із складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 38 562,55 грн, а підлягає задоволенню в сумі 29 278,98 грн, що становить 75,93 % (29 278,98 х 100 : 38 562,55). Тому з відповідачки на користь позивача слід стягнути 2 021,56 грн судового збору (2 662,40 х 75,93 %) та 4 555,80 грн витрат на професійну правничу допомогу (6 000,00 х 75,93 %).
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 268, 280-282 ЦПК України, суд -
ухвалив:
Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 98744728000 від 01 грудня 2022 року за основною сумою кредиту в розмірі 29 278,98 грн (двадцять дев`ять тисяч двісті сімдесят вісім гривень 98 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» 2 021,56 грн судового збору та 4 555,80 грн витрат на професійну правничу допомогу, а всього 6 577,36 грн (шість тисяч п`ятсот сімдесят сім гривень 36 копійок) судових витрат.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236.
Відповідачка: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Повний текст рішення складено 05 жовтня 2026 року.
Суддя