02.10.26
22-ц/812/1415/26
Єдиний унікальний номер судової справи: 212/8673/25
Номер провадження 22-ц/812/1415/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 жовтня 2026 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:
головуючого - Крамаренко Т.В.,
суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,
розглянувши у спрощеному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 , подану в його інтересах
адвокатом Задерецьким Віталієм Анатолійовичем
на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді - Іщенко Х.В., в приміщенні того ж суду по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и л а:
У липні 2026 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (надалі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтовано тим, що 21 березня 2022 року ОСОБА_1 ознайомившись з умовами кредитування, підписав Паспорт споживчого кредиту та заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. Згідно умов договору, ОСОБА_1 був наданий кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії до 200 000 грн, тип кредитної карти - картка «Універсальна» на строк - 12 місяців з пролонгацією. Сторонами погоджено процентну ставку у розмірі 42 % річних та розмір мінімального обов`язкового платежу: - 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно, або 10% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення. На підставі укладеного договору, ОСОБА_1 отримав кредитні картки типу - Універсальна: НОМЕР_1 , строк дії - 03/26; НОМЕР_2 , строк дії - 03/26; НОМЕР_3 , строк дії - 04/27.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору станом на 19 червня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі - 67 714,41 грн, яка складається з заборгованості за тілом кредиту.
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 вказану заборгованість та 2662,40 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішенням Казанківського районного суду м. Миколаєва від 30 березня 2026 року позов АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором № б/н від 21 березня 2022 року у загальному розмірі 67714,41 грн та 2422,40 грн судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що позов підлягає задоволенню, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» виконав умови цього договору та надав відповідачу у користування кредитні кошти, а відповідач отримавши у користування ці кошти, своїх зобов`язань щодо їх повернення не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, адвокат Задерецький В.А., діючи в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просив його скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом неповно з`ясовано обставини справи, не встановлено фактичну структуру заборгованості за кредитним договором та не перевірено правильність наданого позивачем розрахунку. Позивачем заявлено до стягнення 67714,41 грн як «тіло кредиту», однак матеріали справи і умови кредитного договору містять умови щодо - нарахування 42 % річних, - нарахування 60 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України - прострочення понад 180 днів. Натомість, суд першої інстанції не перевірив - чи включені проценти до суми «тіла кредиту», чи здійснювалася капіталізація процентів та чи не включені штрафні санкції до загальної суми боргу. Також судом не проведено належного аналізу виписки по рахунку та розрахунку заборгованості.
Також, адвокат зазначає, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем та з 08 квітня 2022 року проходить військову службу під час особливого періоду, однак судом не було застосовано норми спеціального закону щодо соціального захисту військовослужбовців.
На переконання адвоката Задерецького В.А. с обґрунтованість судового рішення» ЦПК України, а ухвалене рішення ґрунтується на припущеннях.
У письмових поясненнях щодо апеляційної скарги, представник позивача просила рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Представник позивача вважає, що відповідач не спростував жодними належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та ознайомлення з його умовами, не довів виконання договору належним чином, а з матеріалів справи такі обставини не вбачаються. А тому, суд першої інстанції надав оцінку наявним в матеріалах справи доказам та обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
За приписами частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.
З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що 21 березня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» та підписав Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг.
Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем було підписано власноручно за допомогою планшету, що відповідає вимогам Постанови НБУ від 13.12.2019 № 151 «Про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України».
Згідно п.1.2 вказаної заяви, ОСОБА_1 було надано кредит на споживчі цілі у вигляді відновлювальної кредитної лінії до 200 000 грн, строком на 12 місяців з пролонгацією.
Також сторони погодили фіксовану процентну ставку у розмірі 42,0% річних (п. 1.3).
Відповідно до п. 1.4 повернення кредиту здійснюється шляхом: договірного списання з рахунку клієнта, у т. ч. за рахунок кредитного ліміту, у розмірі процентів, що підлягають сплаті за цим Договором, 1-го числа календарного місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено трати за рахунок кредитного ліміту, за умови наявності невикористаного кредитного ліміту та за відсутності прострочених зобов`язань клієнта; шляхом внесення клієнтом коштів у розмірі мінімального обов`язкового платежу на поточний рахунок, для якого відкрито кредитну картку, до останнього календарного числа (включно) місяця, наступного за місяцем, у якому було здійснено витрати за рахунок кредитного ліміту.
Крім цього, встановлено розмір мінімального обов`язкового платежу: 5% від заборгованості, але не менше ніж 100 грн, щомісячно; 10% від заборгованості, але не менше 100 грн, щомісячно - у разі прострочки, починаючи з другого місяця прострочення.
Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» № 0000004513435017 від 20 червня 2025 року, ОСОБА_1 на підставі укладеного договору 21 березня 2022 року отримав кредитну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 , строк дії - 03/26, а згодом 28 березня 2022 року ним було отримано кредитну картку № НОМЕР_2 , строк дії - 03/26. 09 травня 2023 року ОСОБА_1 була отримана кредитна картка № НОМЕР_3 , строк дії - 04/27.
Як убачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 кредитний ліміт неодноразово змінювався та станом на 23 серпня 2024 року становив 67 720 грн.
З виписки за договором № б/н, що додана до позовної заяви встановлено, що за період з 21 березня 2022 року по 20 червня 2025 року ОСОБА_1 активно користувався кредитною карткою (здійснював покупки в магазинах, аптеках, знімав готівку в банкоматах та здійснював перекази), що свідчить про отримання кредитних коштів.
До того ж, матеріали справи містять розрахунок заборгованості за договором № б/н від 21 березня 2022 року, складений позивачем станом на 16 червня 2025 року.
Вивчивши виписку за кредитним договором та ретельно дослідивши розрахунок заборгованості, які між собою повністю узгоджуються, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 використав кредитних коштів на загальну суму 121 495, 62 грн, за які було нараховано процентів на суму 15 769,33 грн. При цьому, ним було сплачено в рахунок заборгованості 69 550,54 грн.
Отже, залишок заборгованості ОСОБА_2 перед позивачем складає 67 714,41 грн ((121 495,62 грн + 15 769,33 грн) - 69 550,54 грн).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» виконав умови цього договору та надав відповідачу у користування кредитні кошти, а відповідач отримавши у користування ці кошти, своїх зобов`язань щодо їх повернення належним чином не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 67 714,41 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (стаття 634 ЦК).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).
За змістом частини 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).
З урахуванням встановленого та положень вказаних норм суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача кредитну заборгованість у розмірі 67 714,41 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо нарахування процентів у період проходження апелянтом військової служби та застосування до спірних правовідносин гарантій, передбачених законодавством для військовослужбовців, а також правильності визначення розміру заборгованості, які й підлягають перевірці судом апеляційної інстанції враховано.
Між тим, перевіряючи вказані доводи, колегією суддів встановлено, що банком при розрахунку заборгованості було враховано статус ОСОБА_1 як військовослужбовця та повернуто йому проценти, які були йому нараховані.
Так, з виписки за договором вбачається, що ОСОБА_1 який має статус військовослужбовця у відповідності до норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» банком було повернуто сплачені ним проценти, а саме: 08 травня 2023 року - 12 314, 73 грн, 12 липня 2024 року- 2 568,90 грн, 05 серпня 2024 року - 885,70 грн та 21 серпня 2024 року - 6 902,35 грн.
За такого в розрахунку наданого позивачем проценти, які були нараховані на суму 15 769,33 грн в подальшому було повернуто, а відтак заборгованість, які підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складається лише з тіла кредиту у розмірі 67 714,41 грн.
Колегія суддів враховує, що в апеляційній скарзі відповідач хоча й заперечує проти наданого позивачем розрахунку заборгованості, однак свого контр розрахунку не надав.
Інші в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції, яким суд надав відповідну правову оцінку з урахуванням всіх фактичних обставин справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, і з якою погоджується колегія суддів.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції, яке є законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - без змін.
Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах адвокатом Задерецьким Віталієм Анатолійовичем залишити без задоволення.
Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 30 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.В. Крамаренко
Судді: О.В. Локтіонова
О.О. Ямкова
Повний текст складено 06 жовтня 2026 року.