ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.10.2026 Справа № 917/1398/26
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мінерал» (код ЄДРПОУ 22529511, адреса 36014, м. Полтава, вул. Юліана Матвійчука, 133)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп» (код ЄДРПОУ 39291937, адреса 36000, м. Полтава, вул. Гребінки 24, кв.3)
про стягнення 553 309,14 грн
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін: згідно протоколу
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мінерал» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп», згідно якого просить суд стягнути суму боргу за отриману продукцію згідно Договору поставки № 07/04-2025 від 07.04.2025р., у тому числі 456 310,00 грн основного боргу, 31 249,87 грн інфляційних нарахувань, 51 959,62 грн пені та 13 789,85 грн 3 % річних.
Ухвалою від 15.07.26 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі, запропонувати, зокрема, відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
23.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за мотивами якого Відповідач просить суд зменшити розмір заявлених Позивачем штрафних санкцій до мінімального справедливого розміру.
31.07.26 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого суд відмовив (обгрунтування в ухвалі від 04.08.26).
04.08.26 від позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів, а саме: Довіреність на уповноваження представляти товариство в суді (вих. № 46 від 31.07.2026р.). Суд приєднав до матеріалів справи у якості доказу Довіреність на уповноваження представляти товариство в суді (вих. № 46 від 31.07.2026р.).
Ухвалою від 15.07.26 суд постановив відкласти підготовче засідання на 18.08.26, запропонувати учасникам справи вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження.
18.08.26 від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, згідно якого позивач просить витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп» Звіт про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) форма № 2 за 2025 рік та перше півріччя 2026 року, Баланс (Звіт про фінансовий стан) форма №1 за 2025 рік та перше півріччя 2026 року, Довідку про дебіторську та кредиторську заборгованість станом на 31.07.2026 року.
Ухвалою від 18.08.26 суд постановив відкласти підготовче засідання на 15.09.2026, витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп» документи (згідно переліку), встановити Товариству з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп» строк до 08.09.2026 для надання витребуваних доказів, запропонувати учасникам справи вчинити дії на виконання завдання підготовчого провадження.
08.09.25 від відповідача надійшла заява, згідно з якою заявник надав документи на виконання ухвали суду від 18.08.2026. Суд прийняв подані відповідачем докази до розгляду та долучив їх до матеріалів справи.
У підготовчому засіданні, 15.09.2026р., судом здійснено дії та з`ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 15.09.2026р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/1398/26, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 06.10.2026.
Інші заяви чи клопотання сторони не подавали.
Представник позивача у судовому засіданні 06.10.2026 надав усні пояснення по суті спору, підтримав позов у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 06.10.2026 надав усні пояснення по суті спору, визнав суму основного боргу, просив зменшити розмір штрафних санцій.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1398/26.
У судовому засіданні 06.10.2026 судом було з`ясовано обставини справи та досліджено докази. Суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 06.10.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мінерал» (далі Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп» (далі Відповідач) 07.04.2025 року був укладений договір поставки № 07/04-2025 (далі Договір).
За умовами п. 1.1. Договору Позивач зобов`язався поставити та передати у власність Відповідача Продукцію, а Відповідач прийняти Продукцію та оплатити її на умовах Договору.
Відповідно до пунктів 3.1., 4.1., 4.2. Договору та Специфікації № 1 до нього, оплата продукції здійснюється у національній валюті України у безготівковій формі на умовах 100% передплати, на умовах поставки EXW (склад Постачальника).
Позивач при зверненні до суду з позовом зазначив, що свої зобов`язання, щодо поставки товару, виконав повністю - своєчасно поставив Продукцію та надав всю необхідну документацію, відповідно до умов Договору. Загалом за період з 07.04.2025 року по 18.03.2026 року було відвантажено Продукції на загальну суму 648948,00 грн. в кількості 188 тон (рахунок № 73 від 07.04.2025, рахунок № 74 від 07.04.2025, рахунок № 75 від 09.04.2025, рахунок № 77 від 10.04.2025, рахунок № 76 від 10.04.2025, рахунок № 102 від 20.05.2025, рахунок № 103 від 21.05.2025, рахунок № 108 від 23.05.2025, рахунок № 123 від 10.06.2025, рахунок № 122 від 10.06.2025, рахунок № 79 від 18.03.2026), що підтверджується відповідними накладними (№ 73 від 07.04.2025р., № 74 від 07.04.2025р., № 75 від 09.04.2025р., № 76 від 10.04.2025р., № 77 від 10.04.2025р., № 79 від 18.03.2026р., № 102 від 20.05.2025р., № 103 від 21.05.2025р, № 108 від 23.05.2025р., № 122 від 10.06.2025р, № 123 від 10.06.2025р.). Рахунки і видаткові накладні сформовані і підписані за допомогою програми «M.Е.Doc».
Відповідач прийняв Продукцію, претензії по строкам поставки і якості поставленої Продукції відсутні.
Разом з тим, Відповідач здійснив часткову оплату за Продукцію: 13.01.2026р. по рахунку № 73 від 07.04.2025р. в сумі 57546,00 грн., 30.01.2026р. по рахунку № 74 від 07.04.2025р. в сумі 57546,00 грн. та 17.03.2026р. по рахунку № 75 від 09.04.2025р. в сумі 57546,00 грн. (на суму 172638,00 грн. загальна кількість продукції 69,0т), що підтверджується платіжними інструкціями № 79 від 13.01.2026р., № 581 від 30.01.2026р., № 1283 від 17.03.2026р. 15.04.2026 року.
Позивач направив до Відповідача претензію вих. № 24 з вимогою повернути основний борг та штрафні санкції, до 25.04.2026р. За розрахунком позивача, борг по відвантаженій Продукції складав 476 310,00 грн., з урахуванням ПДВ. Загальна сума штрафних санкцій складала 123 794,87 грн, загальна заборгованість на вказану дату складала 600 104,87 грн.
04.05.2026 року Відповідач звернувся до Позивача листом (вих. № 153 від 04.05.2026р.) з пропозицією поступового погашення боргу за поставлену продукцію по графіку рівними частинами до 29.06.2026 року і запропонував підписати Угоду про врегулювання спору.
Сторони підписали Угоду про врегулювання спору 04.05.2026 року (надалі - Угода). За умовами Угоди Відповідач зобов`язався сплати Позивачу борг у розмірі 476 310,00 грн. шляхом перерахування на розрахунковий рахунок згідно запропонованого графіку.
Як вказує позивач і не заперечує відповідач, 06.05.2026 року Відповідач здійснив платіж із графіку по Угоді в сумі 20 000 грн. по рахунку № 77 від 10.04.2025р. (платіжна інструкція № 2488 від 06.05.2026р.), станом на 30.06.2026 року грошових коштів по Угоді більше не надходило.
Згідно даних позивача, ним відвантажено продукції по Договору на загальну суму 648 948,00 грн., Відповідачем сплачено 192 638,00 грн., борг складає 456 310,00 грн. Штрафні санкції передбачені чинним законодавством (інфляційні нарахування на суму боргу, подвійна облікова ставка НБУ та три відсотка річних) за не своєчасну оплату продукції за період з 10.04.2025р. по 30.06.2026р. складають 96 999,34 грн.
Вказане відповідач при розгляді справи не спростовував. Про неправомірність здійснених позивачем нарахувань відповідач при розгляді не повідомляв.
За вказаного, позивач просить стягнути з відповідача 456 310,00 грн основного боргу, 31 249,87 грн інфляційних нарахувань, 51 959,62 грн пені та 13 789,85 грн 3 % річних.
Відповідач у відзиві не заперечує факту існування основної заборгованості перед позивачем. Зокрема, відповідач зазначає, що не ухилявся від виконання своїх зобов`язань та ніколи не заперечував наявності заборгованості перед позивачем. Водночас просить зменшити розмір заявлених штрафних санкцій, посилаючись на їх неспівмірність наслідкам порушення зобов`язання, складне фінансове становище підприємства, обумовлене, зокрема, воєнним станом та загальним погіршенням економічної ситуації, а також на часткове виконання зобов`язання.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є : договори та інші правочини.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 Цивільного кодексу України унормовано, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений сторонами Договір є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача вартості поставленої продукції.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).
Так, матеріалами справи підтверджено та визнається сторонами, що позивачем відповідачу відвантажено продукції по Договору на загальну суму 648 948,00 грн, відповідачем сплачено 192 638,00 грн, борг складає 456 310,00 грн.
Відповідач зазначив, що визнає позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 456 310,00 грн.
Згідно ст.46 ГПК України, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу. Згідно ст.191 ГПК України, Позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.
На підставі матеріалів справи суд дійшов до висновку, що визнання позову в цій справі не суперечить законодавству та не порушує будь-чиїх прав та інтересів, вчинено повноважною особою, тож приймає визнання позову відповідачем, що має наслідком ухвалення рішення про задоволення позову в частині вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 456 310,00 грн.
Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв`язку із неналежним виконанням грошових зобов`язань за договором пеню, 3% річних та інфляційні втрати.
Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Як унормовано приписами статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Як зазначено вище, за порушення строку оплати товару Відповідачу нараховано до сплати 31 249,87 грн інфляційних нарахувань та 13 789,85 грн 3 % річних за загальний період з 10.04.2025 по 30.06.2026.
Відповідач на неправильність здійсненого позивачем розрахунку при розгляді справи не вказував, контррозрахунку заявлених до стягнення нарахувань не надав.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3% річних від простроченої суми, а також розрахунок інфляційних втрат, і встановив, що обчислення виконано арифметично правильно, згідно з приписами законодавства, а тому заявлені вимоги підлягають задоволенню.
Щодо вимог про стягнення пені суд зазначає таке.
За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки.
За змістом статей 509, 524, 533-535 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.
За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України пеня є видом забезпечення виконання зобов`язання.
Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.
За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивач у позові відповідно до наданого розрахунку просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 51 959,62 грн пені за період з 30.06.2025 по 30.06.2026 .
Суд, перевіривши розмір заявлених вимог в частині стягнення пені, не виявив завищення її розміру з боку позивача, а тому вимоги в цій частині є правомірними.
Разом з тим, відповідач у відзиві просив суд зменшити розмір заявлених Позивачем штрафних санкцій до мінімального справедливого розміру.
Зокрема, відповідач зазначає, що не ухилявся від виконання своїх зобов`язань та ніколи не заперечував наявності заборгованості перед позивачем. Водночас просить зменшити розмір заявлених штрафних санкцій, посилаючись на їх неспівмірність наслідкам порушення зобов`язання, складне фінансове становище підприємства, обумовлене, зокрема, воєнним станом та загальним погіршенням економічної ситуації, а також на часткове виконання зобов`язання.
Щодо цього суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Касаційний господарський суд Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі № 902/855/18 звертає увагу на те, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховувалися такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.
Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Також, у відповідності до рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 штрафні санкції мають на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків.
Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
У даному випадку суд враховує баланс інтересів сторін, а також те, що основний борг відповідач визнає, частково погасив суму основного боргу, вживав заходів до врегулювання спору, а також відсутність доказів понесення позивачем збитків внаслідок порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань. Позивач у відшкодування знецінення грошових коштів, що становлять суму боргу, також заявив вимоги про стягнення інфляційних та 3 % річних.
Суд визнав зазначені обставини винятковими та дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення належного до стягнення розміру пені на 50%, що становить 25979,81 грн.
Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 25979,81 грн. В іншій частині вимог про стягнення пені позов задоволенню не підлягає з мотивів, викладених судом.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом досліджено всі докази, наявні у матеріалах справи.
На підставі матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 456 310,00 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 31 249,87 грн., 25979,81 грн. пені, 3% річних в розмірі 13 789,85 грн. підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.
Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходив із наступного.
Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Отже, частина перша статті 130 ГПК України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.
Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються із частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір", де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення належать, зокрема питання розподілу судових витрат.
Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.
При цьому, як відзначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 910/1157/24, з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.
Частина перша статті 130 цього Кодексу передбачає, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позовні вимоги в частині вимог про стягнення суми основного боргу, позивачу відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає поверненню з Державного бюджету судовий збір у сумі 2737,86 грн, про що суд зазначає в судовому рішенні.
З урахуванням викладеного, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 3901,85 грн.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагростеп» (код ЄДРПОУ 39291937, адреса 36000, м. Полтава, вул. Гребінки 24, кв.3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мінерал» (код ЄДРПОУ 22529511, адреса 36014, м. Полтава, вул. Юліана Матвійчука, 133) суму боргу в розмірі 456 310,00 грн., інфляційні нарахування в розмірі 31 249,87 грн., 25979,81 грн. пені, 3% річних в розмірі 13 789,85 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 3901,85 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мінерал» (код ЄДРПОУ 22529511, адреса 36014, м. Полтава, вул. Юліана Матвійчука, 133) з Державного бюджету України 2737,86 грн. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 4206 від 10.07.2026року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 06.10.26 р.
Суддя Киричук О.А.