ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/2069/25 (922/2957/25)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Пєскова В. Г., Погребняка В. Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Харківської області (суддя Усатий В. О.) від 27.01.2026
та постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий - Шутенко І. А., судді: Гребенюк Н. В., Слободін М. М.) від 14.04.2026
за позовом керуючого реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_2 арбітражного керуючого Іваненка Є. В.
до ОСОБА_1
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача ОСОБА_3
про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину
в межах справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 .
Учасники справи:
представник позивача - керуючий реструктуризацією боргів, арбітражний керуючий Іваненко Є. В.;
представник відповідача - Васіліу С. В., адвокат;
представник третьої особи - Здоровко С. С., адвокат.
1. Короткий зміст вимог
1.1. 24.06.2025 Господарський суд Харківської області ухвалив: відкрити провадження у справ про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (далі - Боржник) за заявою останнього в порядку, передбаченому Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів, процедуру реструктуризації боргів боржника та призначити керуючого реструктуризацією боргів Боржника тощо.
1.2. 26.08.2025 Боржник в особі керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Іваненка Є. В. (далі - Позивач) подав позов, в якому, з урахуванням поданої 18.12.2025 та прийнятої ухвалою суду від 18.12.2025 заяви про зміну предмета позову, просив визнати недійсним укладений Боржником договір від 15.07.2022, посвідчений державним нотаріусом Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Афанасьєвою С. Є. за реєстровим № 2-401, дарування (далі - Договір) на користь ОСОБА_1 (далі - Відповідач) належної Боржнику квартири у АДРЕСА_1 , загальною площею 64,5 кв. м (далі - Квартира), а також витребувати Квартиру з незаконного володіння Відповідачки шляхом її передачі в натурі.
1.3. Позов обґрунтований фраудаторним характером оспорюваного правочину, вчиненого протягом трьох років перед відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність Боржника на шкоду кредиторам Боржника з метою уникнення ним задоволення вимог кредиторів за рахунок Квартири, що перебувала у власності Боржника, оскільки Боржник на наступний день після укладення з Відповідачкою короткотривалого шлюбу (що в подальшому менше ніж через 6 місяців був розірваний) подарував Відповідачці за оспорюваним правочином Квартиру, яка на момент укладення шлюбу перебувала у власності Боржника.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. 27.01.2026 Господарський суд Харківської області постановив рішення (залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2026) про часткове задоволення позову: визнання недійсним Договору з відмовою у задоволенні решти позовних вимог.
2.2. Судові рішення мотивовані наявністю підстав для визнання Договору недійсним, який вчинений, коли Боржник мав значні невиконані зобов`язання за позикою перед визнаним судом у справі про неплатоспроможність Боржника кредитором ОСОБА_3 (далі - Третя особа), з Відповідачкою як із заінтересованою особою стосовно Боржника, оскільки вона була дружиною Боржника на момент вчинення оспорюваного правочину, що є за правилами статті 42 КУзПБ самостійною підставою для недійсності правочину Боржника з відчуження ним майна. Відмова у застосуванні наслідків недійсності Договору шляхом повернення Квартири Боржнику мотивована обставинами фактичного проживання та користування Боржником спірною Квартирою, адресу якої Боржник зазначив як місце фактичного проживання. При цьому відхилені аргументи Відповідачки щодо реальності боргових розписок та грошових вимог за позикою Третьої особи до Боржника.
2.3. Апеляційний суд, погодившись з наведеними мотивами, також відхилив аргументи Відповідачки про те, що вона згодна на добровільне врегулювання спірних правовідносин щодо повернення Квартири у разі відшкодування Боржником понесених Відповідачкою витрат на ремонт квартири, оскільки такі аргументи не спростовують висновків суду про фраудаторність оспорюваного правочину, тоді як про відповідні витрати Відповідачка може заявити вимоги до Боржника.
3. Встановлені судами обставини
3.1. 17.01.2022 Боржник отримав у Третьої особи ( ОСОБА_3 ) 4000 доларів США та зобов`язався повернути зазначені кошти до 17.01.2025 у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день повернення.
12.03.2022 Боржник отримав у Третьої особи ( ОСОБА_3 ) 5500 доларів США та зобов`язався повернути зазначені кошти до 12.03.2025 у гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на день повернення.
3.2. Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_1 14.07.2022 між ОСОБА_2 (Боржником) та ОСОБА_1 укладено шлюб.
3.3. На момент укладення шлюбу ОСОБА_2 мав у власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 64,5 кв.м, житловою площею - 37,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1441152763101, що підтверджується деталізованою Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта.
3.4. 15.07.2022 між ОСОБА_2 (Боржником) та ОСОБА_1 укладено договір дарування вищезазначеної квартири, який посвідчено державним нотаріусом Шостої Харківської міської державної нотаріальної контори Афанасьєвою С.Є. (серія та номер: НРТ 271150 від 15.07.2022).
Відповідно до пункту 1 Договору "Дарувальник" ( ОСОБА_2 ) безоплатно передає, а "Обдаровувана" ( ОСОБА_1 ) приймає у власність квартиру АДРЕСА_2 , яка в цілому трикімнатна, загальною площею 64,5 кв.м., житловою площею 37,2 кв.м.
3.5. 17.01.2023 шлюб між ОСОБА_2 (Боржником) та ОСОБА_1 розірвано, що сторони не заперечують.
3.6. 25.06.2025 здійснено офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність № 76462.
3.7. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 21.08.2025 задоволено частково заяву ОСОБА_3 про визнання грошових вимог до Боржника: визнано грошові вимоги ОСОБА_3 до Боржника в сумі 401 052 грн 19 коп. основного боргу (2 черга задоволення вимог кредиторів) та 4 844 грн. 80 коп. витрат зі сплати судового збору; решту грошових вимог ОСОБА_3 за заявою про визнання грошових вимог до відхилено.
3.8. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, станом на час розгляду справи право власності на Квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа - 64,5 кв.м, житлова площа - 37,2 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1441152763101, належить ОСОБА_1 (Відповідачці).
3.9. Станом на час розгляду справи фактично користується та проживає в Квартирі ОСОБА_2 , (Боржник)и що було підтверджено в судовому засіданні 27.01.2026 керуючим реструктуризацією Боржника арбітражним керуючим Іваненко Є. В. та представницею Відповідачки адвокаткою Васіліу С. В. У заяві про відкриття провадження у цій справі про неплатоспроможність Боржник він зазначив адресу фактичного місця проживання: АДРЕСА_3 (адреса розташування Квартири).
3.10. Обставини процесуального статусу Відповідачки у справі про неплатоспроможність неодноразово досліджувались як судом першої так і судом апеляційної інстанції: ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 у справі про неплатоспроможність установлено, що Відповідачка не є учасницею та не є заінтересованою особою у справі про неплатоспроможність Боржника у розумінні положень КУзПБ.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 25.04.2026 Відповідачка подала касаційну скаргу, в якій, з урахуванням поданої 17.05.2026 заяви про усунення недоліків касаційної скарги на виконання вимог в ухвалі Суду від 13.05.2026, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2026 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі та у заяві про усунення недоліків касаційної скарги підставою для касаційного оскарження судових рішень є положення пунктів 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки суди:
- порушили статті 5, 11, 81 ГПК України та неправильно застосували статті 717, 728 Цивільного кодексу України, не дослідивши докази щодо фіктивної справи про неплатоспроможність Боржника, процедура якої направлена лише на повернення Боржником Квартири, подарованої дружині (Відповідачці);
- дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для витребування доказів, посилаючись виключно на те, що Відповідачка не довела вжиття заходів для самостійного отримання відповідних доказів, застосувавши при цьому положення статей 74, 81 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 635/9574/18, постанови Верховного суду від 11.12.2018 у справі № 923/243/18, щодо необхідності суду сприяти учасникам процесу в реалізації права на доказування у випадку об`єктивної неможливості самостійного отримання доказів.
При цьому скаржниця зауважила, що заявляла про необхідність витребування судом:
- від Київського районного суду м. Харкова справи № 953/3307/25 (матеріалів у кримінальному провадженні за заявою Боржника щодо оспорюваного Договору (дарування), оскільки саме Боржник звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення Відповідачкою кримінального правопорушення);
- від Боржника - витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025222010000072 від 07.04.2025 та підтвердження щомісячного (за травень, червень, липень, серпень, вересень) перерахування коштів по 4520 грн 00 коп. відповідно до договору від 26.05.2025, а саме виписки з рахунку/квитанції про перерахування коштів на рахунок арбітражного керуючого.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Аргументи керуючого реструктуризацією боргів Боржника арбітражного керуючого Іваненка Є. В. у відзиві на касаційну скаргу, у якому він заперечує аргументи в касаційній скарзі, загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях та зводяться до апелювання скаржницею виключно до переоцінки доказів та вільного, вигідного для себе, тлумачення норм права, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо недійсності правочину, вчиненого боржником
7.1. Суди встановили, що предметом спору став вчинений правочин з дарування Боржником на користь Відповідачки як близького родича (дружини) квартири, що оспорюється Позивачем з підстав стверджуваної керуючим реструктуризації боргів Боржника фраудаторності цього правочину, який вчинено на шкоду кредитора Боржника з метою виведення відчуженої за оспорюваним правочином квартири як єдиного наявного у Боржника майна з його власності та ухилення тим самим від задоволення вимог єдиного кредитора Боржника (Третьої особи) з повернення йому запозичених Боржником коштів (пункти 3.1- 3.4, 3.7).
7.2. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
7.3. За загальним правилом у спорі про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17, від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).
7.4. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (аналогічний правовий висновок викладено у пункті 81 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
7.5. КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які врегульовані нормами названого Кодексу, можуть застосовуватися норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника (подібний висновок викладений у постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
7.6. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
За змістом частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
7.7. Відносно критеріїв (ознак), за якими правочин може бути кваліфікований, як фраудаторний, Суд зазначає, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.
Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування; контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори; щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
7.8. Тож, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів щодо його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 24.03.2020 у справі № 704/1410/18, від 10.12.2021 у справі № 370/3154/14, а також у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19(905/1646/17), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16).
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Правочини за участі боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).
7.9. Наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину, вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.
Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
Правочини за участі боржника, які допомагають реалізувати таку мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою).
У цих висновках Суд звертається до власної правової позиції, сформульованої в постанові від 17.10.2023 у справі № 908/802/20(908/2767/22).
За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
7.10. Тож, у разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20).
7.11. Отже, не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).
7.12. Згідно з наведеними висновками та ураховуючи висновки у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19), Суд наголошує, що до критеріїв фраудаторності правочину як підстави для його недійсності належить вчинення його на шкоду кредитору всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом.
7.13. Поряд з цим розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
7.14. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
7.15. Згідно з частиною другою статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Положеннями статті 1 КУзПБ визначено термін "заінтересовані особи стосовно боржника" для цілей цього Кодексу, якими, зокрема, є особи, які перебувають у родинних стосунках із фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
7.16. У зв`язку з викладеним та враховуючи встановлені судами обставини:
- вчинення оспорюваного правочину з безоплатної передачі Боржником за Договором дарування Квартири у власність Відповідачки як заінтересованої особи стосовно Боржника відразу після виникнення близького родинного зв`язку між Боржником та Відповідачкою як подружжям внаслідок укладення ними шлюбу (буквального на наступний день після укладення шлюбу) (пункти 3.2, 3.3, 3.4);
- подальшого (менше ніж через півроку) розірвання такого шлюбу без встановлення судами при цьому обставин виявлення та існування між Боржником та Відповідачкою як подружжям взаємних майнових претензій, зокрема і стосовно Квартири, подарованої Боржником Відповідачці протягом короткотривалого шлюбу між ними (пункт 3.5);
- відчуження Боржником за оспорюваним договором Квартири шляхом її дарування як єдиного наявного у нього майна в період існування у Боржника заборгованості перед Третьою особою, як єдиним кредитором, визнаним у цій справі про неплатоспроможність Боржника, а також протягом "підозрілого періоду" - трьох років, що передували відкриттю провадження у цій справі про неплатоспроможність Боржника (пункти 1.1, 3.1, 3.3, 3.4, 3.6);
Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного правочину за Договором дарування Квартири Відповідачу.
7.17. Суд погоджується також з висновками про відмову у задоволенні іншої частини позовних вимог, про витребування Квартири з незаконного володіння Відповідачки шляхом її передачі в натурі, з огляду на встановлені судами обставини фактичного користування Боржником та проживання ним у Квартирі, відсутність/нестворення Відповідачкою перешкод у такому користуванні та проживанні для Боржника (пункт 3.9); а також виходячи із визначених статтею 216 ЦК України правових наслідків недійсності правочину та закріпленого законом (статтею 182, частиною четвертою статті 334 ЦК України, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю.
Зокрема, згідно з приписами частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
- у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються;
- у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
7.18. Дійшовши наведених висновків Суд відхиляє протилежні аргументи скаржниці (пункт 5.1), зокрема і в частині апелювання до фіктивності справи про неплатоспроможність Боржника та необхідності витребування та дослідження доказів, зокрема і щодо майнового стану Боржника у розрахунках з арбітражним керуючим за послуги у справі про неплатоспроможність, оскільки відповідні аргументи сформульовані скаржницею поза межами предмета спору у цій справі та стосуються заперечення законності судових рішень, ухвалених у справі про неплатоспроможність Боржника, які не є предметом перегляду у цьому касаційному провадженні.
7.19. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України, оскільки заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження через відсутність зазначених скаржником порушень при постановленні судами оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.
7.20. Дійшовши висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 та рішення Господарського суду Харківської області від 27.01.2026 у справі № 922/2069/25 (922/2957/25) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. В. Васьковський
Судді В. Г. Пєсков
В. Я. Погребняк