ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 285/3288/25
провадження № 61-9958св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гаврилюк Ігор Дмитрович, на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2026 року у складі колегії суддів: Павицької Т. М., Талько О. Б., Шевчук А. М.
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики № 1
від 04 березня 2019 року.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 04 березня 2019 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики № 1, за умовами якого він передав у власність ОСОБА_2 грошову суму в розмірі, еквівалентному 36 750,00 дол. США, що становить 992 250,00 грн. Відповідач зобов`язався повернути отриману ним суму позики до 04 квітня 2019 року. Проте, станом на теперішній час відповідачем не було виконане зобов`язання перед позивачем по поверненню позики. Зазначає, що відповідно до п. 9 договору за прострочення виконання зобов`язань за договором відповідач виплачує пеню в розмірі 2% від суми позики за кожен день прострочення. Вказує, що пеня за прострочення виконання зобов`язань за договором позики №1 від 04 березня 2019 року підлягає нарахуванню та стягненню з відповідача за період з 05 квітня 2019 року до 11 березня 2020 року включно. У свою чергу три проценти річних на суму неповернутої заборгованості за договором позики №1 від 04 березня 2019 року підлягають нарахуванню та стягненню з відповідача за період з 05 квітня 2019 року до 23 лютого 2022 року. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Заяву представника ОСОБА_2 - Гаврилюка І. Д. про відшкодування судових витрат задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правову допомогу в розмірі 5 500, 00 грн.
Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що обставини ненадання оригіналу розписки, попри твердження представника позивача про його направлення, не можуть бути усунені припущеннями або покладені на ризик відповідача, оскільки саме позивач несе процесуальний обов`язок належного підтвердження заявлених вимог. Крім того, невиконане зобов`язання за договором становить суму, еквівалентну 992 250,00 грн, тоді як заявлена до стягнення сума відповідальності перевищує 11 000 000,00 грн, що орієнтовно у 11 разів перевищує основний борг. Така різниця свідчить про очевидну диспропорцію між наслідками порушення грошового зобов`язання та заявленою мірою цивільно-правової відповідальності. Укладений сторонами договір позики підтверджує лише факт укладення такого договору, однак факт передачі позикодавцем позичальнику грошової суми в розмірі 36 750,00 дол. США не доведений. Відсутність оригіналу розписки свідчить про відсутність боргового зобов`язання.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Станька В. І. задоволено частково.
Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позову скасовано та ухвалено у вказаній частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики № 1 від 04 березня 2019 року в розмірі 36 750,00 дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення та три проценти річних в розмірі 3 186,68 дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення.
В задоволення решти позовних вимог відмовлено.
Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 25 лютого 2026 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правову допомогу залишено без змін.
В задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу надану в суді першої інстанції відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, апеляційний суд виходив із того, що оскільки грошові кошти відповідачем у визначені договором позики строки не повернуті, то сума боргу в розмірі 36 750,00 дол США підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що сторонами було укладено договір позики в іноземній валюті, а отже стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі еквівалентній 36 750,00 дол США повинно бути за курсом НБУ на день виконання рішення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у позовній заяві стороною позивача було здійснено розрахунок 3% річних від суми боргу за період з 05 квітня 2019 року по 23 лютого 2022 року, відповідно до якого сума 3% річних складає 3 186,68 дол. США. Відповідач вказаний розрахунок не оспорював, а тому вказана 3% річних в розмірі еквівалентній 3 186,68 дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені за невиконання умов договору, яка нарахована позикодавцем за період з 05 квітня 2019 року по 11 березня 2020 року, тобто після настання строку платежу (повернення позики) - 04 квітня 2019 року, оскільки така нарахована поза межами строку виконання зобов`язання, а в охоронних правовідносинах права та інтереси позикодавця забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому у вказаній позовній вимозі відмовлено.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Також, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан тривав до 03 вересня 2025 року.
Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився до 03 вересня 2025 року. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо обґрунтованих позовних вимог про стягнення боргу за договором позики та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку був зупиненим до 03 вересня 2025 року (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану). За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення боргу за договором позики та трьох процентів річних є обґрунтованим.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 липня 2026 року через підсистему Електронний суд представник ОСОБА_2 - адвокат Гаврилюк І. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 910/21939/15, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 03 серпня 2023 року у справі № 910/17281/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21, від 13 грудня 2023 року у справі № 754/5522/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 757/128/23-ц, у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, що передбачає вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2026 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Звягельського міськрайонного суду Житомирської області.
11 серпня 2026 року справа № 285/3288/25 надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Гаврилюк І. Д. мотивована тим, що колегія суддів апеляційного суду залишила поза увагою фундаментальний висновок Верховного Суду про те, що на підтвердження договору позики надається розписка, яка за своєю правовою природою є доказом не лише укладання договору, а й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Ігнорування апеляційним судом цієї вимоги призвело до того, що суд першочергово
мав встановити факт передачі коштів шляхом дослідження оригіналу розписки, але натомість стягнув кошти за відсутності будь-яких належних та допустимих доказів реальності правочину.
Тобто, у разі підписання договору позики без фактичного передання грошових коштів (предмета позики), у позичальника не виникає боргового зобов`язання, а у позикодавця - відповідно, не виникає права вимагати виконання такого обов`язку.
Суд першої інстанції приймаючи до уваги заперечення відповідача про те, що ним не складалась власноруч розписка про отримання грошових коштів згідно договору позики, мав обґрунтовані сумніви щодо достовірності наданої позивачем копії розписки, що і стало підставою для витребування у останнього оригіналу такого доказу, а тому суд першої інстанції правомірно зобов`язав позивача, який стверджував про існування розписки надати оригінал відповідного доказу.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, але проігноровано судом апеляційної інстанції оригінал розписки про отримання грошових коштів на підтвердження реальності договору позики позивачем суду фактично не надано.
Причиною не надання оригіналу такого доказу стала втрата документи під час пересилки поштовим відправленням на адресу суду, що було встановлено працівниками суду під час розкриття конверту, про що був складений акт, який долучено до матеріалів справи. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що оригінал розписки втрачено з вини поштового оператора під час пересилки, а не позивача, на якого покладено обов`язок надати витребуваний документ.
Відсутність оригіналу розписки викликає обґрунтовані сумніви щодо справжності її копії, оскільки суд в такому випадку позбавлений можливості впевнитися в належності доказу та позбавляє відповідача спростувати такий доказ, зокрема ініціюванням питання про необхідність проведення почеркознавчої експертизи, що порушує принцип змагальності сторін у справі.
Судом апеляційної інстанції факт відсутності оригіналу розписки проігноровано, не усунуто сумнівів щодо поданої копії розписки, а рішення прийнято фактично на припущеннях, що є грубим порушення норм процесуального права та ігноруванням висновків Верховного Суду.
Вважає, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою, що у всіх справах, які переглядались Верховним Судом та на які посилається апеляційний суд у даній справі позивачами були надані окрім оригіналу договору позики і оригінали розписок на відміну від даної справи, де оригінал розписки наданий не був з причин незалежних від суду та відповідача.
Вважає, що ця розписка тому потрапила до суду тільки у вигляді копії, що позивач знає, що по копії документу експертизу провести неможливо. З цієї ж причини відповідач не заявляв клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Станько В. І. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, зазначивши про його законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 04 березня 2019 року в м. Києві між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики № 1, згідно якого ОСОБА_1 , позикодавець, передає у власність ОСОБА_2 , позичальнику, грошову суму в розмірі, еквівалентному 36 750,00 дол. США за курсом продажу, встановленому ПАТ «Креді Агріколь Банк», що становить 992 250,00 грн (п.1), які позичальник зобов`язався повернути отриману ним суму позику в повному обсязі до 04 квітня 2019 року включно (п.2). Позика є безпроцентною та не пов`язана із здійсненням підприємницької діяльності (п. п. 3, 4). За прострочення виконання зобов`язань позичальник виплачує пеню в розмірі 2% від суми позики за кожен день прострочення (п.9).
Зі змісту копії розписки від 04 березня 2019 року слідує, що в м. Києві 04 березня 2019 року ОСОБА_2 власноручно підтвердив, що «отримав від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 36 750,00 дол. США за курсом продажу долара, встановленому ПАТ «Креді Агріколь Банк», що становить 999 600,00 грн, відповідно до договору позики № 1 від 04 березня 2019 року».
Судом першої інстанції було встановлено, що оригінал розписки про отримання грошових коштів, на яку посилається позивач як на доказ передання відповідачу суми позики, до матеріалів справи фактично не подано. Хоча в описі вкладення до поштового відправлення від 08 грудня 2025 року зазначено наявність оригіналу розписки, під час розкриття конверта працівниками суду такий документ відсутній, про що складено відповідний акт, долучений до матеріалів справи.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги
представника ОСОБА_2 - адвоката Гаврилюк І. Д. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальним, оплатним чи безоплатним договором, на підтвердження якого могла бути надана розписка.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом,
який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною
або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Верховний Суд враховує, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину.
Така презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки
ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися,
а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 2-383/2010, провадження № 14-308цс18).
У постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним у момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».
У постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору
всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики
або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник,
а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду України
від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), у постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, обґрунтовано виходив із того, що договір позики № 1 від 04 березня 2019 року підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів із зобов`язанням повернути їх, яке позичальник не виконав.
Судами встановлено, що в договорі позики № 1 у пункті 1 зазначено «позикодавець, передає у власність ОСОБА_2 , позичальнику, грошову суму в розмірі, еквівалентному 36 750,00 дол. США за курсом продажу»
У постанові Верховного Суду від 22 червня 2026 року у справі № 523/13382/21 зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законе та обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідач не довів, а суди попередніх інстанцій не встановили обставин, які свідчили б про те, що договір позики № 1 підписаний ОСОБА_2 не є борговим документом та не містить істотних умов договору позики, ідентифікуючих даних позикодавця та позичальника, обов`язку повернути грошові кошти та строків виконання боргового зобов`язання.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, від 23 квітня 2019 року у справі № 910/21939/15, від 08 липня
2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 28 липня 2020 року у справі № 904/2104/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 03 серпня 2023 року у справі № 910/17281/21, від 13 вересня 2023 року у справі № 754/3591/21, від 13 грудня 2023 року у справі № 754/5522/22, від 27 листопада 2024 року у справі № 757/128/23-ц, у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17
є безпідставними, оскільки висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявником у касаційній скарзі.
Крім того, Верховний Суд враховує принцип добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) як певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. У статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Заперечуючи проти факту укладення договору позики, відповідач у свою чергу у відзиві на позовну заяву від 30 червня 2025 року не заперечував укладення договору позики від 04 березня 2019 року, отримання за ним грошових коштів від позивача та написання розписки від 04 березня 2019 року. У відзиві він зазначив лише про те, що є пенсіонером і не має іншого джерела доходу, а тому у нього відсутня фактична можливість повернути кошти. Крім того, має на утриманні неповнолітнього сина, а тому просить урахувати його майнове становище, як обставину, що унеможливлює примусове стягнення боргу.
Тоді як його представник у своїх письмових поясненнях від 24 лютого 2026 року заперечив проти задоволення позову, позовні вимоги вважав безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню. Вказавши, що ОСОБА_2 не підписував договір позики №1 від 04.03.2019 та не складав розписку, представник відповідача зазначив, що відповідач передав позивачу належний йому автомобіль Land Rover, про який позивач у позовній заяві взагалі не вказує. Разом із тим представник відповідача не зазначив на виконання якої домовленості чи угоди був переданий цей автомобіль.
Крім того, в касаційній скарзі адвокат відповідача посилається на ту обставину, що до суду була подана копія розписки, по якій не можливо провести експертизу, а тому не заявлялось клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.
Разом із тим, під час розгляду справи у суді першої інстанції та її перегляду в апеляційному провадженні, відповідач та його представник не заявляли клопотань про проведення почеркознавчої експертизи щодо самого договору позики, оригінал якого є у справі і достовірність цього договору не перевірялась експертним шляхом, для чого у сторони відповідача не було ніяких перешкод.
Отже, поведінка відповідача є недобросовісною, оскільки його наступні заяви щодо правовідносин між сторонами, суперечать попереднім та заперечують їх.
За таких обставин, задовольняючи позов, апеляційний суд обґрунтовано врахував, що спірний договір був укладений та підписаний сторонами, а тому відповідно до приписів статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину, є дійсним.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про не дослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішені, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Гаврилюк Ігор Дмитрович, залишити без задоволення.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 25 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Сердюк