ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2026 року
м. Київ
справа № 638/20100/23
провадження № 61-17680св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ігнатенка В. М.,
суддів: Каралаша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року у складі судді Пилипчук Н. П., Тичкової О. Ю., Маміної О. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про витребування майна із чужого незаконного володіння,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння.
В обґрунтування позову зазначив, що у 2020 році йому стало відомо, що фізична особа-підприємець ОСОБА_6 (далі - ФОП ОСОБА_6 ) у 2006 році звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Харківське ХРБТІ»), в якому просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 та зобов`язати КП «Харківське МБТІ», здійснити державну реєстрацію права власності на цю квартиру, включаючи приміщення IV та IV-а.
На момент подання позову була проведена реконструкція цієї квартири,
а саме: протягом 2002-2005 років збільшено площу до 101,6 кв.м, право власності на яку визнано за позивачем рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2006 року.
Також у липні 2006 року ФОП ОСОБА_7 додатково прибудувала приміщення № ІV-а площею 17,4 кв.м та реконструювала приміщення № IV-а площею
86,2 кв.м, розташоване під квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21 листопада
2006 року у справі № 29/442-06 позовні вимоги задоволені в повному обсязі.
Визнано за ФОП ОСОБА_6 право власності на кв. АДРЕСА_1 , включаючи приміщення № ІV та № IV-а та зобов`язано КП «Харківське МБТІ» здійснити державну реєстрацію права власності на цю квартиру, включаючи приміщення № ІV та № IV-а за ФОП ОСОБА_6 .
У 2020 році невідомі позивачу особи здійснили переведення вказаної вище квартири з підвальними приміщеннями в нежилі приміщення та зареєстрували в Державному реєстрі прав власності право власності на нежитлові приміщення підвалу № № 17а-IV, 17а-IVа, 17а-IVб, 1-го поверху
№ 17а-II (1/2), 17а-III в літ. «Б-8», загальною площею 104,3 кв.м
з реєстраційним номером 2006618763101. Власником вказаних нежитлових приміщень є відповідач ОСОБА_3 , яка набула право власності на них
на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19 жовтня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я. М. за реєстровим № 1791, договору іпотеки від 22 січня 2020 року за реєстровим № 133 та договору про внесення змін до договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19 жовтня 2020 року за реєстровим № 1800, які посвідчені тим же нотаріусом.
20 травня 2021 року відповідач зареєструвала іпотеку під забезпечення повернення грошового боргу перед ОСОБА_4 .
У подальшому позивачем було оскаржено рішення Господарського суду Харківської області та постановою Східного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2020 року рішення Господарського суду Харківської області про визнання за ФОП ОСОБА_6 права власності скасовано. У рішенні суду встановлено факт належності спірного технічного приміщення та підвалу
в цілому до допоміжних приміщень будинку.
Просить витребувати із незаконного володіння ОСОБА_3 на користь співвласників багатоквартирного житлового будинку
АДРЕСА_1 нежитлові приміщення підвалу №17а-ІV, 17а-ІVа, 17а-ІVБ, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 липня 2024року позов ОСОБА_1 задоволено.
Витребувано з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 на користь співвласників багатоквартирного житлового буд.
АДРЕСА_1 нежитлові приміщення підвалу №17а-ІV, 17а-ІVа, 17а-ІVБ.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником квартири у будинку АДРЕСА_1 . Спірні приміщення розташовані у вказаному житловому будинку. Вони є допоміжними приміщеннями, а тому є власністю співвласників будинку. Оскільки останні вибули з володіння співвласників житлового будинку поза їх волею, тому правомірним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є витребування на користь співвласників будинку спірних нежитлових приміщень із незаконного володіння відповідача
ОСОБА_3 .
Постановою Харківського апеляційного суду від 11 рудня 2024 року рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 04 липня 2024 року скасовано.
Позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виснував про те, що позов про витребування майна має бути пред`явлено всіма співвласниками.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
31 грудня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грайворонський І. В. через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Грайворонський І. В., на постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
У лютому 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 21 вересня 2026 року у зв`язку із перебуванням у відрядженні суддів Фаловської І. М., Мартєва С. Ю., та у відпустці судді Карпенко С. О. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Калараш А. А., Литвиненко І. В.,
Петров Є. В., Ситнік О. М.
Згідно протоколу автоматизованого визначення складу колегії суддів від 28 вересня 2026 року у зв`язку із перебуванням у відрядженні судді
Петрова Є. В. для розгляду касаційної скарги визначено колегію суддів: головуючий суддя - Ігнатенко В. М., склад колегії суддів: Калараш А. А., Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Ситнік О. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме суд застосував норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, 12 грудня
2018 року у справі № 442/7505/14-ц, від 15 жовтня 2019 року у справі
№ 908/1090/18, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13,
від 18 червня 2024 року у справі № 953/18523/20.
Також заявник посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження та зазначає, що відсутній висновок
Верховного Суду щодо механізму захисту права одного з співвласників спільного (допоміжного) майна багатоквартирного будинку у разі пред`явлення позову одним із співвласників про повернення об`єкта спільної власності у складі якого є його частка права.
У касаційній скарзі заявник зазначив, що спірні приміщення є допоміжними, первісно призначеними для обслуговування багатоквартирного будинку. Співвласники спільного (допоміжного) майна багатоквартирного будинку є повноцінним суб?єктом цивільних відносин, що здатні набувати, реалізовувати та захищати свої права у визначені чинним законодавством способи. Питання правомірності використання, у тому числі набуття у власність спільного майна в багатоквартирному будинку особою, може бути оспорено будь-яким співвласником багатоквартирного будинку (співвласниками). Вказує, що він є власником кв. АДРЕСА_1 і він, як співвласник, не надавав згоди будь-кому на розпорядження спільними приміщеннями підвалу, а тому має право витребувати з чужого незаконного володіння належне йому майно від особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене.
Позиція інших учасників справи
07 березня 2025 року ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив на позов, у якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржуване судове рішення - без змін.
Інші особи, які беруть участь у справі, не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений в ухвалі по відкриття касаційного провадження.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності належить кв. АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна щодо суб?єкта від 28 серпня 2024 року
Рішенням Господарського суду Харківської області від 21 листопада
2006 року у справі № 29/442-06 позов ФОП ОСОБА_6 до Харківської міської ради, КП «Харківське МБТІ» про визнання права власності та спонукання здійснити реєстрацію задоволено.
Визнано за ФОП ОСОБА_6 право власності на кв. АДРЕСА_1 , включаючи приміщення № ІV та № IV-а.
Зобов`язано КП «Харківське МБТІ» здійснити державну реєстрацію права власності на кв. АДРЕСА_1 , включаючи приміщення № ІV та № IV-а за ФОП ОСОБА_6
17 травня 2016 року розпорядженням Харківської обласної адміністрації
№ 181 «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова» перейменовано АДРЕСА_1 .
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17 серпня
2020 року апеляційну ОСОБА_1 задоволено.
Рішення господарського суду Харківської області від 21 листопада 2006 року по справі № 29/442-06 скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою цього ж суду від 05 лютого 2021 року роз`яснено постанову Східного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2020 року по справі
№ 29/442-06 наступним чином: «Постанова Східного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2021 року по справі № 29/442-06 є підставою для скасування реєстрації права власності на нерухоме майно
кв. АДРЕСА_1 , включаючи приміщення № IV та № IV-а, яка відбулась на підставі рішення Господарського суду Харківської області
від 21 листопада 2006 року по справі № 29/442-06».
Зі змісту постанови Східного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2020 року вбачається наступне:
«ФОП ОСОБА_6 , на підставі договору дарування від 10 березня 1988 року придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Право власності на вказану квартиру зареєстровано КП «Харківське МБТІ» 25 січня 2002 року за № В-13077 від 12 березня 1998 року.
На момент звернення до суду з позовом проведена реконструкція квартири АДРЕСА_1 і збільшено площу до 101,6 кв.м. Право власності визнано за позивачем рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 02 червня 2006 року.
Окрім того, рішенням суду по справі встановлено, що в липні 2006 року позивач додатково прибудував приміщення №IV-а площею 17,4 кв.м та реконструював приміщення №-IV-а площею 86,2 кв. м, розташоване під квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням господарського суду Харківської області від 21 листопада 2006 року позов задоволено, визнано за ФОП ОСОБА_6 право власності на кв.
АДРЕСА_1 , включаючи приміщення №IV та №IV-а.
До Східного апеляційного господарського суду звернувся ОСОБА_1 з вимогою скасувати рішення господарського суду і зазначає, що він є власником кв. АДРЕСА_1 .
У грудні 2019 року під час чергової аварії мереж водовідведення у вищевказаному будинку працівники комунальних служб не змогли потрапити до нежитлових приміщень підвалу, які знаходяться під кв. АДРЕСА_1 , оскільки прохід до них був забудований".
Скасовуючи рішення господарського суду Харківської області
від 21 листопада 2006 року апеляційний суд зазначив:
"допоміжні приміщення багатоквартирного будинку призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові. сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення) та знаходяться у спільній сумісній власності мешканців будинку.
Факт належності спірного технічного поверху та підвалу в цілому до допоміжних приміщень будинку також підтверджується матеріалами справи, зокрема технічним паспортом житлового будинку з якого вбачається, що нежитлові приміщення підвалу та технічний поверх є невід`ємними частинами вказаного будинку.
В той же час, позивачем не надано доказів того, що вказані приміщення відносяться до нежитлових приміщень в складі житлового будинку та можуть бути самостійними об`єктами цивільно-правових відносин".
Як вбачається з листа директора Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 24 січня 2022 року № К-1-65672/1-21.08-31,
05 серпня 2006 року на підставі рішення Дзержинського районного суду
м. Харкова від 02 червня 2006 року за ОСОБА_6 було зареєстровано право приватної власності на кв. АДРЕСА_1 .
В подальшому, до Реєстру внесені зміни та 11 грудня 2006 року право приватної власності на кв. АДРЕСА_1 зареєстровано за ФОП ОСОБА_6 на підставі рішення Господарського суду Харківської області у справі № 29/442-06 від 21 листопада 2006 року. Після цього, 24 вересня 2012 року ОСОБА_6 здійснила відчуження кв.
АДРЕСА_1 , фізичним особам на підставі правочинів.
Наразі розділ щодо об?єкта нерухомого майна - кв.
АДРЕСА_1 закрито у зв?язку з його поділом на нежитлові приміщення 1-го поверху " 17а-І, 17а-ІІ (1/2), 17а-1, 17а-2 в літ. «Б-8» та нежитлові приміщення підвалу №17а- ІV, 17а-ІVа, 17а- ІVб, 1-го поверху № 17а-ІІ (1/2), №17а-ІІІ в літ. «Б-8» по АДРЕСА_1 , які належать іншим особам.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 17 серпня
2020 року у справі №29/442-06 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 21 листопада 2006 року та прийнято нове рішення, яким у задоволені позовних вимог ФОП ОСОБА_6 про визнання права власності на реконструйовану кв. АДРЕСА_1 , включаючи нежитлові приміщення ІV та ІV-А та спонукання здійснити реєстрацію - відмовлено.
Разом з цим, розділ щодо об`єкта нерухомого майна - квартири
АДРЕСА_1 закритий у зв`язку із поділом. Право власності на вказану квартиру належить іншим особам, правомірність набуття права власності яких не було предметом розгляду судом апеляційної інстанції у справі № 29/442-06.
Наразі Харківською міською радою вивчаються підстави для звернення до суду із позовом про скасування державної реєстрації прав та визнання правочинів недійсними щодо об?єкту нерухомого майна - кв.
АДРЕСА_1 , включаючи нежитлові приміщення ІV та
ІV-А.
Також, матеріали справи свідчать, що 18 грудня 2019 року між Акціонерним товариством «ПУМБ» та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого остання набула у власність квартиру АДРЕСА_1 . Вказане нерухоме майно на час укладення цього договору належало продавцю на підставі договору іпотеки № 5693450 від 13 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Жовнір Л.П., за реєстровим № 4285.
22 січня 2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я. М., за реєстровим № 133, згідно умов якого ОСОБА_5 передала в іпотеку ОСОБА_3 наступне нерухоме майно:
нежитлові приміщення підвалу № 17а-ІV, № 17а-ІVа, в літ. «Б-8», загальною площею 104,8 кв.м, реєстраційний номер нерухомого майна: 2006618763101;
нежитлові приміщення 1-го поверху №17а-І, 17а-ІІ, 17а-ІІІ, 17а-1-:-17а-8 в літ
«Б-8», загальною площею 100,4кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2006632163101, які знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 .
На підставі нотаріально посвідченого договору про задоволення вимог іпотекодержателя за іпотечним договором від 19 жовтня
2020 року ОСОБА_5 у забезпечення зобов`язань, які виникли з договору безпроцентної позики грошових коштів від 22 січня 2020 року у сумі 1 920 000 грн., що складало на момент укладення договору позики 80 000 доларів США, передала в іпотеку ОСОБА_3 за договором Іпотеки від 22 січня 2020 року нежитлові приміщення підвалу № 17а-ІV, № 17а-ІVа, в літ. «Б-8», загальною площею 104, 8 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна: 2006618763101, та нежитлові приміщення 1-го поверху № 17а-І, № 17а-ІІ, 17а-ІІІ, 17а-1-:-17а-8 в літ "Б-8", загальною площею 100,4кв.м, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 2006632163101, які знаходяться за адресою:
АДРЕСА_1 .
У зв?язку із неможливістю виконання ОСОБА_5 своїх зобов?язань щодо повернення суми позики за договором позики, сторони цього договору вирішили врегулювати свої відносини у позасудовий спосіб, а саме шляхом переходу права власності на предмет договору іпотеки від
ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , за вартістю визначеною договором іпотеки.
Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №331369336 від 05 травня 2023 року підтверджується, що власником нежитлових приміщень , зокрема 17а-IV, 17а-IVа, 17а-IVб є ОСОБА_3 , право власності якої набуто на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19 жовтня 2020 року.
З цієї ж інформації вбачається, що 20 травня 2021 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки щодо вказаних спірних приміщень.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно
до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода
на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує
при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).
Відповідно до статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Частиною першою статті 388 ЦК України (в редакції закону, який діяв на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц і
№ 488/6211/14-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16,
від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18,
від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує свої вимоги тим, що спірні підвальні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , а отже спільним майном співвласників вказаного будинку. Посилаючись на те, що майно вибуло з володіння співвласників поза їхньою волею та на час звернення до суду зареєстроване на праві власності за ОСОБА_3 , позивач просив витребувати спірні приміщення на користь співвласників цього будинку.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вимогою про витребування майна на користь усіх співвласників багатоквартирного будинку, не надав доказів наявності у нього повноважень діяти в інтересах інших співвласників.
Проте, з такими висновками Верховний Суд не може погодитись, з огляду на наступне.
Право особи на звернення до суду за захистом належного їй суб`єктивного цивільного права необхідно відрізняти від процесуального представництва прав та інтересів інших осіб.
Оскільки власник квартири у багатоквартирному будинку в силу закону є співвласником його спільного майна, порушення права спільної сумісної власності на таке майно одночасно є порушенням речового права кожного зі співвласників. Тому окремий співвласник не позбавлений права самостійно звернутися до суду за захистом належного йому права на спільне майно.
Заявлення таким співвласником вимоги, спрямованої на повернення допоміжного приміщення у спільне володіння співвласників багатоквартирного будинку, саме собою не свідчить про звернення до суду виключно в інтересах інших співвласників чи здійснення їх процесуального представництва, оскільки позивач у такому випадку захищає також власне право співвласника на відповідне майно.
Такий підхід узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 522/4235/20 (провадження № 61-9093св25).
У зазначеній справі власник квартири у багатоквартирному будинку оспорював рішення органу місцевого самоврядування, свідоцтво про право власності та державну реєстрацію права комунальної власності на підвальне приміщення, яке він вважав допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку. Верховний Суд установив, що заявлені вимоги не забезпечують ефективного поновлення порушеного права, зазначив, що ефективним способом захисту є вимога про витребування спірного об`єкта нерухомого майна, оскільки позивач, як він зазначав, у силу закону є співвласником допоміжних приміщень будинку. При цьому Верховний Суд звернув увагу на те, що позивач не заявив вимоги про витребування спірного об`єкта нерухомого майна на свою користь та на користь співвласників багатоквартирного житлового будинку.
Отже, у справі № 522/4235/20 Верховний Суд пов`язав ефективний захист порушеного права власника квартири як співвласника допоміжних приміщень саме з пред`явленням вимоги про витребування спірного об`єкта на його користь та користь співвласників багатоквартирного будинку.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 на відміну від позивача у справі № 522/4235/20, заявив саме вимогу про витребування спірних допоміжних приміщень із чужого незаконного володіння на користь співвласників багатоквартирного будинку, одним із яких він є.
Тому висновок апеляційного суду про неможливість задоволення такої вимоги лише з огляду на відсутність у ОСОБА_1 повноважень на представництво інших співвласників не узгоджується із наведеним правовим підходом Верховного Суду.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 463/1258/22 (провадження № 61-9278св24), на яку міститься посилання в постанові апеляційного суду, не дають підстав для іншого висновку у справі, яка переглядається.
У справі № 463/1258/22 позивачі, посилаючись на те, що спірні підвальні приміщення є спільною сумісною власністю всіх співвласників багатоквартирного будинку, просили витребувати ці приміщення на свою користь. Верховний Суд зазначив, що позивачі не є одноосібними власниками спірних приміщень, суб`єктами права спільної сумісної власності на них є всі співвласники багатоквартирного будинку, а доказів уповноваження іншими співвласниками позивачів на отримання всього спірного об`єкта у своє володіння матеріали справи не містили.
Натомість у справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не просить передати спірні допоміжні приміщення у його одноосібне володіння, а заявив вимогу про їх витребування на користь співвласників багатоквартирного будинку, одним із яких він є.
Отже, фактичні обставини та зміст заявленого способу захисту у справі № 463/1258/22 і справі, яка переглядається, є відмінними. Висновок у справі № 463/1258/22 щодо неможливості витребування всього об`єкта спільної сумісної власності виключно на користь окремих співвласників без відповідного уповноваження інших співвласників не може бути механічно поширений на випадок, коли співвласник просить повернути спірне майно у спільне володіння всіх співвласників багатоквартирного будинку.
На користь такого розуміння характеру спірних правовідносин свідчать також висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 червня 2025 року у справі № 607/4188/21 (провадження № 61-15995св24).
У зазначеній справі Верховний Суд розглядав спір за позовом одного із співвласників багатоквартирного будинку, який стверджував про незаконне оформлення іншою особою права приватної власності на горище, що, за доводами позивача, належало до спільного майна співвласників багатоквартирного будинку. Верховний Суд нагадав, що всі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна такого будинку, а підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.
Верховний Суд також зазначив, що віндикаційний позов застосовується у разі порушення правомочності володіння власника, причому вибуття нерухомого майна з володіння може бути не лише фізичним, а й «юридичним» - коли право на майно зареєстровано за іншим суб`єктом.
У цій же справі Верховний Суд урахував раніше сформульований у постанові від 27 липня 2022 року у справі № 607/14871/20 (провадження № 61-20925св21) висновок про те, що захист порушених прав позивача, який вважає себе співвласником майна, відчуженого за спірними правочинами, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до набувачів цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.
Таким чином, наведена практика Верховного Суду підтверджує, що належність допоміжного приміщення до спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку не виключає можливості захисту порушеного речового права окремим співвласником, а у разі перебування такого майна у володінні іншої особи належним способом захисту може бути його витребування відповідно до статей 387, 388 ЦК України.
У сукупності з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 522/4235/20, про можливість витребування спірного об`єкта на користь позивача та співвласників багатоквартирного житлового будинку це свідчить про відсутність підстав ототожнювати звернення ОСОБА_1 з цим позовом із процесуальним представництвом ним інших співвласників.
ОСОБА_1 , будучи одним із суб`єктів права спільної сумісної власності на спірне майно, звернувся до суду за захистом, зокрема, власного речового права, а заявлена ним вимога спрямована на повернення спірного майна не у його одноосібне володіння, а у володіння всіх співвласників багатоквартирного будинку.
За таких обставин сама лише відсутність доказів уповноваження
ОСОБА_1 іншими співвласниками багатоквартирного будинку не є достатньою правовою підставою для відмови у задоволенні заявленого ним віндикаційного позову.
Отже, висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не мав права самостійно пред`явити цей позов через відсутність повноважень від інших співвласників багатоквартирного будинку, не відповідає характеру спірних правовідносин та наведеним висновкам Верховного Суду.
З огляду на наведене висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_1 не мав права пред`являти позов у зв`язку з відсутністю повноважень від інших співвласників багатоквартирного будинку, є передчасним, оскільки зроблений без урахування відмінності між здійсненням особою права на судовий захист власного речового права та процесуальним представництвом прав інших співвласників.
Водночас для правильного вирішення справи необхідно встановити фактичні обставини щодо правового статусу спірних нежитлових приміщень, їх належності до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, а також підстав і способу набуття, переходу та державної реєстрації речових прав на них.
При цьому для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного будинку та самостійних нежитлових приміщень необхідно враховувати їх місце розташування, функціональне призначення, технічні характеристики, спосіб та порядок використання та інші обставини, які мають значення для визначення їх правового статусу.
Зокрема, у зв`язку з тим, що апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав відсутності у нього повноважень діяти від імені інших співвласників багатоквартирного будинку, залишились не встановленими обставини щодо того, чи є приміщення № 17а-IV, № 17а-IVа та № 17а-IVб допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 ; кому та на якій правовій підставі вони належали; яким чином були включені до складу квартири АДРЕСА_1 та в подальшому оформлені як окремі об`єкти нерухомого майна; на якій підставі виникали та переходили речові права на них; а також який правовий статус цих приміщень та зареєстрованих щодо них речових прав існує на час розгляду справи.
Крім того, підлягають встановленню обставини щодо скасування рішення Господарського суду Харківської області від 21 листопада 2006 року, на підставі якого було оформлено право на спірне майно, постановою Східного апеляційного господарського суду від 17 серпня 2020 року, та правові наслідки такого скасування для відповідної державної реєстрації, у тому числі чи було скасовано або припинено державну реєстрацію права, зареєстрованого на підставі такого рішення, та які речові права на спірні приміщення зареєстровані на час розгляду справи.
Встановлення зазначених обставин має істотне значення для правильного застосування положень статей 382, 387, 388 ЦК України, оскільки для вирішення питання про можливість витребування майна необхідно встановити не лише його правовий статус як спільного майна багатоквартирного будинку, а й обставини вибуття цього майна з володіння співвласників у разі встановлення належності цього майна до спільної сумісної власності, правову підставу володіння ним особою, яка на час розгляду справи фактично або юридично ним володіє, а також наявність чи відсутність у такої особи права на спірне майно.
Оскільки зазначені обставини апеляційним судом не встановлені, а допущені порушення не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
За таких обставин, оскільки суд апеляційної інстанції у межах наданих йому повноважень не усунув порушення, які допустив суд першої інстанції під час розгляду справи та не встановив обставини, що мають істотне значення для вирішення справи по суті, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного суду від 11 грудня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко
Судді А. А. Калараш
І. В. Литвиненко
С. Ю. Мартєв
О. М. Ситнік