ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
06 жовтня 2026 року Справа №160/18530/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Кучугурної Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Дніпрі заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кошлія Романа Васильовича про відвід судді у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кошлій Роман Васильович, до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
30.06.2026 через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вичини певні дії.
Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/18530/26 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою суду від 06.07.2026 позовну заяву повернуто особі, яка її подала.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02.09.2026 зазначену ухвалу суду скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
30.09.2026 матеріали справи надійшли до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду та згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду передані для розгляду судді Кучугурній Н.В.
Ухвалою від 05.10.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву і відкрив провадження у справі; постановив здійснювати розгляд адміністративної справи одноособово суддею Кучугурною Н.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
06.10.2026 представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кошлія Романа Васильовича надійшла заява про відвід судді Кучугурної Н.В.
У заяві адвокат указує, що позивач усвідомлює положення частини четвертої статті 36 КАС України, за якими незгода сторони з процесуальними рішеннями судді сама по собі не є підставою для відводу. Тому ця заява не оскаржує ухвалу від 06.07.2026 (вона скасована апеляційним судом) і не ґрунтується на самій лише помилковості рішення. Підставою відводу є сукупність наведених нижче обставин, які у своїй цілості об`єктивно викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді саме в цій справі.
Так, у тексті ухвали від 06.07.2026 суддя сама цитує підпункт 12.4 пункту 12 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги (рішення Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41) та наводить положення, за яким під назвою органу розуміється як назва конкретного органу, так і назва групи органів, визначених пунктом 2 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (зокрема «судові органи»), - з прямим посиланням на редакцію відповідно до рішення Ради адвокатів України № 118 від 17.11.2020. Тобто суддя встановила та навела норму, яка прямо допускає зазначення групи органів, але водночас дійшла протилежного висновку, що ордер без конкретної назви суду не підтверджує повноважень. Дві з трьох правових позицій, на які суддя послалася на підтвердження свого висновку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 та від 03.07.2019), були сформульовані до внесення зазначених змін до Положення. Натомість, як зазначив Третій апеляційний адміністративний суд, Верховний Суд неодноразово й послідовно визнавав достатнім зазначення в ордері групи органів (постанови від 09.10.2020 у справі № 460/1726/19, від 22.04.2021 у справі №280/2788/20, від 30.11.2021 у справі № 826/17175/18, від 08.02.2023 у справі №640/30856/21, від 17.08.2023 у справі № 600/4282/22-а, від 15.05.2024 у справі № 520/14924/23). Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд при виборі та застосуванні норми права враховує висновки щодо її застосування, викладені в постановах Верховного Суду. Ігнорування норми, яку суддя сама навела у тексті рішення, та вибіркове використання застарілої судової практики поза контекстом наступних змін регулювання не дозволяють сторонній розумній особі виключити сумнів щодо того, що рішення було ухвалене без належного, неупередженого ставлення до позову.
Позов подано представником-адвокатом із ордером, що визначає коло органів, у яких адвокат має повноваження, та підписано його кваліфікованим електронним підписом. Дніпропетровський окружний адміністративний суд входить до групи органів «адміністративні суди України». Жодних інших підстав для повернення позову, крім відсутності в ордері конкретної назви суду, в ухвалі від 06.07.2026 не наведено. Таким чином, замість вирішення питання про відкриття провадження і розгляду спору по суті суддя застосувала надмірно формальний підхід, що завершився поверненням позову і втратою позивачем понад двох місяців (з 30.06.2026 по 02.09.2026) у справі, предметом якої є нерозглянута з 28.05.2026 дисциплінарна скарга.
Позивач - пенсіонер, особа з інвалідністю другої групи. Така особа потребує не меншого, а підвищеного процесуального захисту; відповідно до статті 13 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю держава повинна забезпечувати їм ефективний доступ до правосуддя нарівні з іншими. Повернення позовної заяви з формальної підстави, спростованої як нормативним актом, так і практикою Верховного Суду, поклало на особу з інвалідністю II групи додатковий невиправданий тягар проходження апеляційного оскарження та відтермінувало судовий захист на понад два місяці. З точки зору стороннього об`єктивного спостерігача, такий непропорційний тягар свідчить про ігнорування судом обов`язку забезпечувати ефективний і недискримінаційний доступ до суду (ст. 13 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю), що істотно знижує рівень довіри до безсторонності даного складу суду.
Кожна з викладених обставин, взята окремо, могла б розцінюватися лише як помилка. Проте їх поєднання - ігнорування норми, яку суддя сама навела; вибіркове застосування застарілих правових позицій попри усталену практику Верховного Суду та обов`язок її враховувати; відмова від розгляду питання про відкриття провадження з формальних мотивів; і ставлення до позову особи з інвалідністю - формує об`єктивно виправданий сумнів у тому, що суддя Кучугурна Н.В. зможе розглянути цю справу неупереджено. Запобігти такому сумніву, зберегти довіру до суду та уникнути повторного затягування розгляду можна лише шляхом відводу судді. Позивач враховує, що судова помилка сама по собі усувається апеляційним переглядом. Разом з тим, системне ігнорування суддею чинної норми матеріального/ процесуального регулювання, яку вона сама процитувала, та застосування скасованих або нерелевантних практик з метою повернення позову без розгляду виходить за межі звичайної добросовісної суддівської помилки і створює для об`єктивного спостерігача враження умисного ухилення від розгляду позову проти органу адвокатського самоврядування (КДКА).
Враховуючи викладене, адвокат позивача просить суд відвести суддю Кучугурну Н.В. від розгляду адміністративної справи №160/18530/26.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши вказану заяву, суд зазначає про таке.
Згідно з частиною четвертою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 31 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Відповідно до частини восьмої статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, якому передано на вирішення заяву про відвід, вирішує питання про відвід в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною одинадцятою статті 40 Кодексу адміністративного судочинства України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі.
Частинами першою - другою статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу):
1) якщо він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав правничу допомогу стороні чи іншим учасникам справи в цій чи іншій справі;
2) якщо він прямо чи опосередковано заінтересований в результаті розгляду справи;
3) якщо він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу;
4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді;
5) у разі порушення порядку визначення судді для розгляду справи, встановленого статтею 31 цього Кодексу.
Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.
Відповідно до частини 4 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.39 КАС України, за наявності підстав, зазначених у статтях 36-38 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов`язані заявити самовідвід. За цими самими підставами їм може бути заявлено відвід учасниками справи. Відвід (самовідвід) повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу. Суд ухвалою залишає заяву про відвід, яка повторно подана з тих самих підстав, без розгляду.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що Кодексом адміністративного судочинства України чітко визначені підстави для відводу (самовідводу) судді, при цьому також визначено порядок здійснення такого відводу (самовідводу).
Головна мета відводу - гарантувати безсторонність суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігти будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді.
Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить, що при об`єктивному підході до встановлення наявності упередженості суду (суддів) повинно бути визначено окремо від поведінки судді, чи існують очевидні факти, що можуть поставити під сумнів його безсторонність.
У рішенні від 09 листопада 2006 року в справі «Білуха проти України», заява №33949/02, ЄСПЛ з посиланням на його усталену практику вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед іншого, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (пункт 49).
Стосовно об`єктивного критерію ЄСПЛ указує на те, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (пункт 52).
Отже, не може бути підставою для відводу судді заява, яка містить лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.
Таким чином, відвід повинен бути вмотивований, з наведенням відповідних аргументів, доказів, які підтверджують наявність підстав для відводу.
Суд зазначає, що обставини, вказані адвокатом позивача у заяві про відвід судді, свідчать лише про незгоду заявника з процесуальним рішенням суду, що у відповідності до зазначених вище вимог законодавства, не може бути підставою для відводу.
Інших підстав, передбачених статтями 36 та 37 Кодексу адміністративного судочинства України для відводу судді, які б підтверджували пряму чи опосередковану заінтересованість судді в результаті розгляду цієї справи або наявність обставин, які викликають сумнів у її неупередженості при розгляді справи, з матеріалів справи та доводів заяви про відвід не вбачається.
З огляду на викладене, суд уважає заяву адвоката позивача про відвід судді у справі № 160/18530/26 необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Відповідно до ч.12 ст.40 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 36, 37, 39, 40, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Визнати необґрунтованою заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Кошлія Романа Васильовича про відвід судді.
Передати матеріали адміністративної справи №160/18530/26 для визначення складу суду для вирішення питання про відвід судді.
Ухвала суду набирає законної сили 06.10.2026 та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Н.В. Кучугурна