КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/12049/2026
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ Справа № 381/5806/25
05 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павленка Вячеслава Вікторовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Горбенко Н.О. у цивільній справі за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування, -
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року за підсудністю від Фастівського міськрайонного суду Київської області до Святошинського районного суду міста Києва надійшла цивільна справа за вищевказаною позовної заявою, в якій Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» (далі - ТзДВ «СГ «Оберіг») просило стягнути з відповідача на свою користь суму виплаченого страхового відшкодування у розмірі 97 791,39 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат, понесених у зв`язку з отриманням професійної правничої допомоги, у розмірі 7 300 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 26.07.2023 за участі транспортного засобу марки Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки Honda, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобілі отримали механічні пошкодження, а їх власники зазнали матеріальних збитків.
У судовому порядку відповідача ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП, тим самим встановлено, що відповідач під час настання дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , на день настання дорожньо-транспортної пригоди була забезпечена ТзДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-2141-3320.
На підставі заяви потерпілої особи про виплату страхового відшкодування ТзДВ «СГ «Оберіг» проведено розслідування, за результатами якого дорожньо-транспорту пригоду визнано страховим випадком. З метою виконання свого зобов`язання ТзДВ «СГ «Оберіг», враховуючи визначений розмір матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження колісного транспортного засобу Honda, державний номерний знак НОМЕР_2 , зважаючи на умови полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № ЕР-2141-3320, прийняло рішення про виплату потерпілого страхового відшкодування на суму 87 500 грн.
Оскільки ТзДВ «СГ «Оберіг» своє зобов`язання за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності ОСОБА_1 , як власника наземного транспортного засобу виконало у повному обсязі, сплативши потерпілому суму страхового відшкодування в якості компенсації матеріального збитку, завданого діями ОСОБА_1 , а дорожньо-транспортна пригода була вчинена ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, то ТзДВ «СГ «Оберіг» набуло право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 у межах сплаченого страхового відшкодування.
Враховуючи ті обставини, що ОСОБА_1 у добровільному порядку регресні вимоги позивача не задовольнив, то ТзДВ «СГ «Оберіг» за період з 26.05.2025 по 24.09.2025 здійснено нарахування інфляційних втрат на суму 347,55 грн, пені на суму 9 066,44 грн, а також 3% річних на суму 877,40 грн. Внаслідок цього загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТзДК «СГ «Оберіг» становить 97 791,39 грн.
З урахуванням вищевикладеного, ТзДВ «СГ «Оберіг» просило стягнути з ОСОБА_1 вищезазначену суму сплаченого страхового відшкодування та вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року позовну заяву ТзДВ «СГ «Оберіг» до ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзДВ «СГ «Оберіг» відшкодування суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 87 500 грн.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзДВ «СГ «Оберіг» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 167,47 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 531,76 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право зворотної вимоги ТзДВ «СГ «Оберіг» до ОСОБА_1 у межах сплаченого страхового відшкодування у розмірі 87 500 грн ґрунтується на вимогах закону, є обґрунтованим та підтверджується встановленими судом фактичними обставинами справи.
У свою чергу, добровільне виконання ОСОБА_1 свого обов`язку у деліктному зобов`язанні перед ОСОБА_2 за обставин даної справи не впливає на виникнення у ТзДВ «СГ «Оберіг» права зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_1 чи розмір такої вимоги, оскільки відповідачем не доведено факту виконання вимог ним статей 33, 33-1 Закону України № 1961-IV від 01.07.2004, у тому числі повідомлення ТзДВ «СГ «Оберіг» про дорожньо-транспорту пригоду, надання інформації про добровільне відшкодування завданої шкоди. З матеріалів справи вбачається, що страхова справа була заведена лише на підставі заяви ОСОБА_2 , і жодних доказів того, що відповідач взаємодіяв з позивачем щодо цього страхового випадку, суду не надано. При цьому ОСОБА_2 також не повідомляв страхову компанію про отримання відшкодування від ОСОБА_1 .
Щодо стягнення із відповідача інфляційних втрат, пені та 3 % річних, то з урахуванням конкретних обставин справи суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не можна вважати боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, а тому він не повинен нести наслідки у вигляді сплати позивачу інфляційних втрат, пені та 3% річних.
Витрати на правничу допомогу та судовий збір стягнуто пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 15 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Павленко В. В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15.04.2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з відсутністю предмету спору.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що якщо дії третьої особи, якими страхувальнику спричинені збитки, є страховим випадком, то у такого потерпілого (страхувальника за договором страхування) є дві можливості відшкодування шкоди: за рахунок безпосереднього заподіювача шкоди; за рахунок страховика шляхом отримання страхового відшкодування. Право вибору належить самому потерпілому. Якщо ж потерпілий уже фактично отримав повне відшкодування шкоди від винної особи, то повторне отримання тієї ж суми від страховика не допускається, оскільки це призвело б до безпідставного збагачення.
У липні 2026 року ТзДВ «СГ «Оберіг» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що 26.07.2023 року о 14 год. 00 хв. у АДРЕСА_1, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , у порушення п. 12.1, 13.1, 13.3 ПДР України, не вибрав безпечної швидкості руху та при зустрічному роз`їзді не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем Mazda, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , після чого не зменшив швидкість руху та продовжив рух, не дотримавшись безпечної дистанції, скоїв зіткнення з автомобілем Honda, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , який рухався попереду, після чого автомобіль Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив виїзд за межі проїзної частини та здійснив наїзд на металевий паркан, внаслідок чого транспортні засоби та металевий паркан отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками для власників.
Постановою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08.09.2023 у справі № 362/4933/23 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння.
Таким чином, судом встановлено як факт протиправної поведінки відповідача ОСОБА_1 , що мала місце при використанні джерела підвищеної небезпеки (експлуатації транспортного засобу), так і факт заподіяння внаслідок такої поведінки майнової шкоди ОСОБА_2 , а також причинно-наслідковий зв`язок між такою поведінкою та завданою шкодою.
Станом на 26.07.2023 року цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 як власника транспортного засобу Nissan, державний номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована ТзДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу № ЕР-214103320. Ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну, становив 160 000 грн, а розмір франшизи було визначено у 2 500 грн.
20.09.2023 ОСОБА_2 звернувся до ТзДВ «СГ «Оберіг» із заявою на виплату страхового відшкодування у розмірі 87 500,00 грн (за вирахуванням франшизи у розмірі 2 500 грн) у зв`язку з настанням страхового випадку 26.07.2023 за договором страхування № ЕР-214103320 від 13.04.2023. Суму страхового відшкодування ОСОБА_2 просив перерахувати на зазначений у заяві банківський рахунок.
За результатами проведеного розслідування 22.09.2023 року ТзДВ «СГ «Оберіг» у рамках страхової справи № 44432 складено страховий акт № 44432/1, за яким дорожньо-транспортну пригоду від 26.07.2023 визнано страховим випадком та прийнято рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування у розмірі 87 500 грн.
22.09.2023 року ТзДВ «СГ «Оберіг» здійснило переказ грошових коштів у розмірі 87 500 грн на банківський рахунок ОСОБА_2 в якості виплати страхового відшкодування згідно зі страховим актом № 44432/1 від 20.09.2023.
Таким чином, судом встановлено, що ТзДВ «СГ «Оберіг» у межах ліміту страхового відшкодування належним чином виконало обов`язок ОСОБА_1 у деліктному зобов`язанні перед ОСОБА_2 , що виникло внаслідок вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди від 26.07.2023, яка призвела до заподіяння матеріальних збитків.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частинами першою, другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду передбачають, що за наявності застрахованої цивільно-правової відповідальності завдавача шкоди, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик.
Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - вчинення ДТП), є Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно з підпунктом «а» пункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що виплативши страхове відшкодування за шкоду, завдану з вини водія, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, страховик набуває право зворотної вимоги (регресу) до такого водія в розмірі сплаченого страхового відшкодування.
Правове регулювання інституту регресу спрямоване на забезпечення дотримання дисципліни водіїв та компенсацію витрат страховика за виплаченим страховим відшкодуванням у разі грубого порушення водієм умов безпеки дорожнього руху, зокрема керування транспортним засобом у стані сп`яніння.
Враховуючи винність відповідача у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також здійснення виплати страхового відшкодування, у ТзДВ «СГ «Оберіг» виникло право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (відповідача) у розмірі виплаченого відшкодування.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача сплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 87 500 грн
Доводи апеляційної скарги про відсутність предмета спору в межах регресної вимоги, з огляду на те, що відповідач добровільно та в повному обсязі розрахувався з потерпілим без участі страховика, не заслуговують на увагу та не впливають на правильність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, оскільки відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Судом першої інстанції повно встановлено обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають наявним у матеріалах справах доказам. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути змінено та скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Апеляційний суд, враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційних скарг, виходячи з положень ст. 141 ЦПК України не вбачає підстав для компенсації відповідачу понесених ним судових витрат на стадії апеляційного перегляду справи.
Керуючись ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Павленка Вячеслава Вікторовича залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий: Судді: