ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 280/6259/25
адміністративне провадження № К/990/38841/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Ханової Р. Ф.,
cуддів - Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року (суддя - Кисіль Р.В.)
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року (колегія у складі суддів: Божко Л.А., Дурасова Ю.В., Лукманова О.М.)
у справі №280/6259/25
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Запорізькій області,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
УСТАНОВИВ:
21 липня 2025 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач у справі, скаржник у справі) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 04 жовтня 2024 року № 0[телефон приховано];
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 04 жовтня 2024 року № 0[телефон приховано].
Крім того, позивач просив поновити строк звернення до суду з цим позовом та стягнути з бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати та витрати на правничу допомогу.
Клопотання про поновлення строку звернення до суду обґрунтовано тим, що позивач не отримував оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 04 жовтня 2024 року, які, за даними поштового повідомлення, були вручені іншій особі, а фактично ознайомився з ними лише 08 липня 2025 року після отримання відповіді податкового органу на адвокатський запит.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року поновлено позивачу строк звернення до суду з цим позовом та відкрито провадження у справі.
31 липня 2025 року від представника відповідача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом. Заява обґрунтована тим, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення були направлені позивачу засобами поштового зв`язку та 09 жовтня 2024 року вручені за довіреністю ОСОБА_2 , яку відповідач вважає довіреною особою позивача. Водночас із цим позовом ОСОБА_1 звернувся до суду лише 21 липня 2025 року, тобто після спливу шестимісячного строку звернення до суду.
У підготовчому засіданні, яке відбулося у цій справі 14 жовтня 2025 року оголошувалась перерва до 28 жовтня 2025 року для надання представником позивача суду інформації на спростування доводів відповідача про наявність родинних зв`язків між позивачем та ОСОБА_2 , яка отримувала поштову кореспонденцію, яка надходила від податкових органів, зокрема, й оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
28 жовтня 2025 року від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, в яких він визнає факт родинних зв`язків між позивачем та ОСОБА_2 (бабуся по лінії матері) та зазначає, що позивач фактично проживає у місті Києві, а ОСОБА_2 не проживає за податковою адресою позивача (наглядає за квартирою). Вважає, що вручення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень не відбулось у порядку визначеному законодавством, зазначаючи, що ОСОБА_2 могла не усвідомити значення отриманої кореспонденції. Посилаючись на впровадження в Україні воєнного стану, фактичне ознайомлення з оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями лише 08 липня 2025 року, вважає, що наявні поважні причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та просить поновити такий строк.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року відмовлено позивачу у поновленні строку звернення до суду з цим позовом. Позовну заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Головне управління ДПС у місті Києві, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишено без розгляду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року залишено без змін.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 04 жовтня 2024 року були направлені контролюючим органом рекомендованим листом за податковою адресою ОСОБА_1 , яка відповідала адресі, зазначеній ним у позовній заяві, та 09 жовтня 2024 року вручені за цією адресою його бабусі. При цьому доказів повідомлення контролюючого органу про зміну податкової адреси позивач не надав. За таких обставин суди визнали податкові повідомлення-рішення належним чином врученими відповідно до вимог статті 42 Податкового кодексу України.
Урахувавши, що позивач не використовував процедуру адміністративного оскарження, суди застосували шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України. Вони дійшли висновку, що цей строк сплив 09 квітня 2025 року, тоді як із позовом ОСОБА_1 звернувся лише 21 липня 2025 року. Посилання позивача на фактичне отримання податкових повідомлень-рішень лише 08 липня 2025 року суди не визнали обставиною, яка свідчить про поважність причин пропуску строку.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив Суд скасувати ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі № 280/6259/25, а справу направити на продовження розгляду до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на пункт 4 частини четвертої статті 328, пункт 1 частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, стверджує, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, оскільки не дослідили в повному обсязі обставини, які мають значення для визначення моменту початку перебігу строку звернення до суду. На переконання скаржника, суди формально виходили з факту вручення поштового відправлення його бабусі ОСОБА_2 , однак не встановили, чи проживала вона разом із позивачем та чи могла вважатися належним одержувачем кореспонденції відповідно до пункту 99 Правил надання послуг поштового зв`язку. При цьому скаржник наголошує, що фактично проживав і працював у м. Києві, тоді як ОСОБА_2 лише наглядала за квартирою в м. Запоріжжі, за якою він був зареєстрований.
Також скаржник зазначає, що суди не надали належної оцінки обставинам воєнного стану та систематичних обстрілів м. Запоріжжя, зокрема не з`ясували, чи мала ОСОБА_2 реальну можливість своєчасно повідомити його про отриману кореспонденцію. Крім того, на його думку, поза увагою судів залишилася його поведінка після фактичного ознайомлення зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями: їх копії представник отримав 08 липня 2025 року у відповідь на адвокатський запит, а вже 21 липня 2025 року, тобто через 13 днів, позивач звернувся до суду. Цю обставину скаржник вважає підтвердженням добросовісності та оперативності своїх дій.
Окремо скаржник указує на неналежне мотивування постанови суду апеляційної інстанції, який, на його переконання, не надав відповіді на наведені в апеляційній скарзі аргументи щодо фактичного місця проживання позивача, відсутності спільного проживання з особою, яка отримала кореспонденцію, та впливу воєнного стану, обмежившись загальним висновком про те, що інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. У зв`язку із цим скаржник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Переглянувши судове рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами першою та другою статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
За змістом частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, регулює Податковий кодекс України.
Відповідно до пункту 19.1 статті 19 Податкового кодексу України платник податків веде справи, пов`язані зі сплатою податків, особисто або через свого представника. Особиста участь платника податків у податкових відносинах не позбавляє його права мати свого представника, як і участь податкового представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у таких відносинах.
Пунктом 19.2 статті 19 Податкового кодексу України встановлено, що представниками платника податків визнаються особи, які можуть здійснювати представництво його законних інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, на підставі закону або довіреності. Довіреність, видана платником податків - фізичною особою на представництво його інтересів та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, має бути засвідчена відповідно до чинного законодавства.
Згідно з пунктом 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з платником податків здійснюється шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення платнику податків (його представнику).
Системний аналіз наведених положень Податкового кодексу України свідчить про те, що порядок направлення (вручення) платнику податків податкового повідомлення-рішення та правові наслідки такого вручення визначаються нормами цього Кодексу. При цьому Податковий кодекс України розмежовує платника податків та його представника і визначає, що повноваження останнього на представництво законних інтересів платника податків та ведення справ, пов`язаних із сплатою податків, мають ґрунтуватися на законі або довіреності.
Отже, сам по собі факт перебування особи у родинних відносинах із платником податків не надає їй статусу його представника.
З огляду на це Верховний Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин положень Правил надання послуг поштового зв`язку в частині визначення особи, отримання якою поштового відправлення може вважатися належним врученням податкового повідомлення-рішення платнику податків. Зазначені Правила регулюють порядок надання послуг поштового зв`язку, тоді як у цій справі вирішенню підлягає питання про настання податково-правових наслідків вручення документа, яке врегульовано Податковим кодексом України.
Відтак положення Правил надання послуг поштового зв`язку, які регулюють порядок доставки та вручення поштових відправлень, самі по собі не можуть бути підставою для розширення визначеного Податковим кодексом України кола осіб, отримання якими документа може породжувати для платника податків правові наслідки його належного вручення.
У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що спірні податкові повідомлення-рішення від 04 жовтня 2024 року ОСОБА_1 особисто не отримував. Поштове відправлення, яким вони були направлені, 09 жовтня 2024 року отримала ОСОБА_2 .
Визнаючи спірні податкові повідомлення-рішення належним чином врученими ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій виходили з того, що вони були направлені за його податковою адресою, а ОСОБА_2 , яка фактично отримала поштове відправлення, є бабусею позивача.
Водночас суди не встановили, чи була ОСОБА_2 представником ОСОБА_1 у розумінні статті 19 Податкового кодексу України та мала повноваження діяти від його імені на підставі закону або довіреності.
Сам по собі факт направлення контролюючим органом кореспонденції за правильною податковою адресою платника податків підтверджує дотримання вимоги щодо адреси її направлення, однак не вирішує питання про належне вручення документа у випадку, коли його фактично отримала інша особа. Так само відсутність відомостей про зміну ОСОБА_1 своєї податкової адреси не надає особі, яка фактично отримала за цією адресою кореспонденцію, статусу представника платника податків.
Інше тлумачення призводило б до ототожнення факту доставки поштового відправлення за податковою адресою із фактом належного вручення документа платнику податків незалежно від того, ким таке відправлення фактично отримано, що не узгоджується зі змістом статей 19, 42 та 58 Податкового кодексу України у їх системному взаємозв`язку.
Отже, встановлення судами факту отримання поштового відправлення бабусею позивача без з`ясування наявності у неї статусу представника платника податків не давало достатніх правових підстав для висновку про належне вручення ОСОБА_1 спірних податкових повідомлень-рішень 09 жовтня 2024 року.
Відповідно, передчасним є і похідний від цього висновок судів про те, що саме з 09 жовтня 2024 року ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав та що із цієї дати розпочався перебіг установленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячного строку звернення до суду.
Верховний Суд зазначає, що для визначення початку перебігу строку звернення до адміністративного суду визначальним відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України є момент, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
У цій справі висновок судів про те, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про прийняття спірних податкових повідомлень-рішень 09 жовтня 2024 року, ґрунтується на визнанні їх належним чином врученими у цей день через ОСОБА_2 . Інших обставин, які б свідчили про обізнаність позивача зі спірними податковими повідомленнями-рішеннями у цю дату або в інший момент до 08 липня 2025 року, судами попередніх інстанцій не встановлено.
Натомість позивач послідовно стверджував, що про існування та зміст спірних податкових повідомлень-рішень фактично дізнався лише 08 липня 2025 року, коли його представник отримав відповідь податкового органу на адвокатський запит разом із копіями відповідних документів. Із позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся 21 липня 2025 року, тобто через тринадцять днів після зазначеної дати.
Водночас суди попередніх інстанцій, виходячи з висновку про належне вручення позивачу податкових повідомлень-рішень 09 жовтня 2024 року, не встановили наявності інших фактичних обставин, які давали б підстави вважати, що ОСОБА_1 знав або повинен був знати про прийняття щодо нього спірних податкових повідомлень-рішень раніше 08 липня 2025 року.
При цьому висновок про те, що особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав у певний момент, не може ґрунтуватися на припущеннях, а має випливати з установлених судами обставин, які об`єктивно свідчать про наявність у неї реальної можливості дізнатися про відповідне рішення суб`єкта владних повноважень.
З наведеного вбачається, що, вирішуючи питання про дотримання ОСОБА_1 строку звернення до суду, суд першої інстанції зосередився на встановленні наявності родинних зв`язків між позивачем та ОСОБА_2 , яка фактично отримала поштове відправлення, однак не з`ясував наявності у неї повноважень представляти ОСОБА_1 на підставі закону або довіреності.
Суд апеляційної інстанції зазначеного недоліку не усунув, погодившись із висновком суду першої інстанції про належне вручення податкових повідомлень-рішень з огляду на їх направлення за податковою адресою позивача та отримання за цією адресою його бабусею.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
За правилами частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Відповідно до частин першої - третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведених вимог процесуального закону судами попередніх інстанцій дотримано не було.
Залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду можливе лише після встановлення обставин, з якими закон пов`язує початок перебігу такого строку.
Натомість у цій справі висновок про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду є похідним від висновку про належне вручення йому спірних податкових повідомлень-рішень 09 жовтня 2024 року, зробленого без установлення наявності у ОСОБА_2 повноважень представляти позивача у податкових правовідносинах.
За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду є передчасними.
Відповідно до частини першої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Ураховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій передчасно визнали 09 жовтня 2024 року датою належного вручення ОСОБА_1 спірних податкових повідомлень-рішень та, відповідно, початком перебігу шестимісячного строку звернення до адміністративного суду.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року та постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року - скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2025 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 липня 2026 року у справі №280/6259/25 скасувати, справу направити на продовження розгляду до Запорізького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Р.Ф. Ханова Л.І. Бившева В.В. Хохуляк