Справа № 127/11032/24
Провадження № 22-ц/801/2189/2026
Категорія: 64
Головуючий у суді 1-ї інстанції Федчишен С. А.
Доповідач:Панасюк О. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 жовтня 2026 року Справа № 127/11032/24 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),
суддів Берегового О. Ю., Сала Т. Б.
з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування квартирою, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області у складі судді Федчишена С. А. від 23 червня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення 03 липня 2026 року),
встановив:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом, за яким просила усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування та розпорядження 1/4 часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення її в квартиру; зобов`язати ОСОБА_3 надати ОСОБА_2 ключі від квартири; встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 відповідно до варіанту висновку експерта.
На обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що з 27 вересня 2013 року по 28 травня 2018 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_2 , яка після розірвання шлюбу залишилась проживати з нею.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер. За життя йому на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , у якій зареєстрована його дочка ОСОБА_2 .
31 січня 2017 ОСОБА_4 було складено заповіт, яким належну йому квартиру він заповів своїй сестрі ОСОБА_3 .
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 11 листопада 2022 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 2022 року проведено державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 3/4 частки у праві спільної часткової власності на зазначену квартиру.
20 квітня 2023 року приватний нотаріус Терещенко В. В. видала малолітній дочці спадкодавця ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/4 частку у праві власності на вказане нерухоме майно та здійснила реєстрацію права власності в Державному реєстрі речових прав. Таким чином ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Проте ОСОБА_2 позбавлена можливості реалізовувати свої права як співвласниці щодо володіння та користування належною їй 1/4 часткою майна у зв`язку з чиненням перешкод з боку іншої співвласниці. Зокрема у лютому 2022 року вона, діючи в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 , здійснила чергову спробу вселитися до спільної квартири, однак ОСОБА_3 змінила вхідні замки та уникає будь-яких контактів.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2026 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження 1/4 часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом вселення її в квартиру.
Зобов`язано ОСОБА_3 надати ОСОБА_2 ключі від квартири.
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 відповідно до варіанту висновку експерта, зокрема: виділено у користування ОСОБА_2 житлову кімнату площею 10,1 кв. м., у спільному сумісному користуванні залишено: коридор, кухню, санвузол; виділено у користування ОСОБА_3 житлову кімнату площею 16,8 кв. м., житлову кімнату площею 22,2 кв. м., лоджію 3,3 кв. м., у спільному сумісному користуванні залишено: коридор, кухню, санвузол.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10 223 грн 28 к. витрат, пов`язаних з проведенням судової будівельно-технічної експертизи.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5 000 грн. 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 к. залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що власник має безумовне право вимагати усунення будь-яких перешкод у користуванні та розпорядженні своїм майном. Оскільки ОСОБА_3 чинила перешкоди співвласниці ОСОБА_2 , інтереси якої представляє законна представниця ОСОБА_1 , позовні вимоги про вселення та передачу ключів є обґрунтованими.
Щодо встановлення порядку користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що конфлікт між сторонами унеможливлює добровільне використання майна, а відмова у позові призведе до правової невизначеності. Запропонований у судово-технічній експертизі варіант враховує частки співвласниць, є допустимим за житловою площею та не порушує прав відповідачки, яка не надала альтернативних варіантів.
При розподілі судових витрат суд першої інстанції керувався статтями 133 та 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України): витрати на експертизу стягнув повністю як документально підтверджені, а витрати на правничу допомогу зменшив з 15 000 грн 00 к. до 5 000 грн 00 к. з урахуванням критеріїв розумності, співмірності та складності справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове - про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що вона вчиняє перешкоди неповнолітній ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Відповідь Відділу поліції № 2 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області підтверджує лише факт звернення позивачки до органів поліції, проте не підтверджує чинення перешкод з її боку чи будь-яких інших осіб.
Вказувала, що вона є пенсіонеркою та має низку тяжких і хронічних захворювань, у зв`язку з чим потребує спокійного психоемоційного стану та дотримання медичних рекомендацій. Вселення неповнолітньої ОСОБА_2 разом із її матір`ю призведе до порушення її прав та погіршення стану здоров`я.
Зазначала, що ОСОБА_2 є неповнолітньою та не може проживати в спірній квартирі самостійно і окремо від батьків. Таким чином задоволення позову про її вселення фактично призведе до вселення в квартиру її матері ОСОБА_1 .
Під час розгляду справи судом першої інстанції не було залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Службу у справах дітей Вінницької міської ради, участь якої є обов`язковою, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Крім того суд першої інстанції безпідставно стягнув з неї на користь позивачки 5 000 грн 00 к. витрат на професійну правничу допомогу. Надані позивачкою докази не відповідають критеріям реальності, співмірності та розумності розміру адвокатських витрат, що суперечить практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Частинами першою - третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, що з 27 вересня 2013 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 серпня 2018 року розірвано.
ОСОБА_4 був батьком ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Департаментом адміністративних послуг Вінницької міської ради від 19 січня 2022 року № 3683 ОСОБА_2 з 25 березня 2010 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.
Відповідно до заповіту від 31 січня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом Третьої вінницької державної нотаріальної контори Ковальською Л. В., зареєстрованого в реєстрі за №1-249, ОСОБА_4 заповів своїй сестрі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , належну йому квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 371770710, квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину, за заповітом, вид спільної власності: спільна часткова; розмір частки: 3/4.
Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 квітня 2023 року (спадкова справа № 04/2022 року, зареєстровано в реєстрі за № 615), виданого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Терещенко В. В., посвідчено, що на підставі статті 1241 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), спадкоємцем зазначеного в цьому свідоцтві майна ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , є його дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво складається з 1/4 частки в праві власності на квартиру під АДРЕСА_1 .
З Витягу з Державного реєстру речових прав № 329698157 видно, що квартира, за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, вид спільної власності: спільна часткова, розмір частки: 1/4, власники: ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод кожній особі окрім інших прав гарантується право на повагу до її житла, яке охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 317 ЦК України установлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (стаття 356 ЦК України).
Статтею 358 ЦК України установлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Згідно з частиною першою статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи неповнолітня ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 квітня 2023 року є власницею 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 . Крім того неповнолітня ОСОБА_2 з 25 березня 2010 року зареєстрована за вказаною адресою. Інша 3/4 частка зазначеної квартири належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 листопада 2022 року.
Таким чином сторони є співвласницями спірного майна. Разом з тим між співвласницями виник конфлікт та відсутня домовленість щодо порядку володіння та користування майном, а дії ОСОБА_3 (заміна замків у вхідних дверях, відсутність взаєморозуміння) перешкоджають неповнолітній співвласниці реалізовувати свої законні права щодо володіння та користування належною їй часткою житла.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про наявність підстав для захисту порушених прав дитини шляхом усунення перешкод у користуванні житлом, її вселення та зобов`язання відповідачки надати ключі від квартири.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про недоведеність факту перешкоджання ОСОБА_3 неповнолітній ОСОБА_2 у користуванні квартирою, тому що відсутність добровільної згоди між сторонами щодо порядку користування нею є очевидною, в тому числі з огляду на позицію відповідачки, яка категорично заперечувала проти вселення неповнолітньої, будь-яких варіантів спільного користування спільним житлом чи припинення права неповнолітньої ОСОБА_2 на частку у цьому нерухомому майні шляхом відповідної компенсації її вартості не пропонувала.
Доводи апеляційної скарги про те, що вселення неповнолітньої дитини призведе до фактичного вселення її матері ОСОБА_1 , яка не є співвласницею житла, апеляційний суд не бере до уваги з огляду на таке.
Відповідно до статті 242 ЦК України та статей 150, 177 СК України батьки є законними представниками своїх неповнолітніх дітей, зобов`язані дбати про збереження та використання їхнього майна в інтересах дитини, а також забезпечувати належні умови для її проживання та розвитку. Позов у цій справі подано законною представницею ОСОБА_1 виключно в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 задля захисту її майнових та житлових прав як співвласниці. Суд першої інстанції ухвалив рішення про вселення безпосередньо співвласниці ОСОБА_2 , а питання щодо проживання законного представника разом із дитиною вирішується в порядку, визначеному сімейним та цивільним законодавством, і не спростовує наявності у дитини абсолютного права володіти та користуватися належним їй на праві власності майном.
Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_3 щодо обов`язкового залучення до участі у справі органу опіки та піклування та що це є підставою для скасування судового рішення.
За змістом статті 56 ЦПК України та статей 19, 177 СК України орган опіки та піклування залучається до участі у справі у випадках, коли це прямо передбачено законом або якщо спір стосується відчуження, зменшення, позбавлення чи обмеження майнових і житлових прав дитини. У цій справі предметом спору є відновлення та захист уже порушених житлових і майнових прав неповнолітньої дитини на користування належною їй часткою майна, що не вимагає обов`язкової участі органу опіки та піклування та не становить процесуального порушення, яке б слугувало підставою для скасування законного по суті рішення суду.
При вирішенні позовної вимоги про встановлення порядку користування спірною квартирою суд першої інстанції виходив з того, що при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне врегулювання спору, такий порядок встановлюється судом з метою усунення правової невизначеності. Суд обґрунтовано поклав в основу рішення висновок експерта від 23 жовтня 2025 року № 1916/24-21 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, яким запропоновано технічно можливий та допустимий варіант користування приміщеннями квартири з максимальним врахуванням часток співвласниць. За цим варіантом неповнолітній ОСОБА_2 виділено в користування житлову кімнату площею 10,1 кв. м, а відповідачці ОСОБА_3 - дві житлові кімнати площею 16,8 кв. м та 22,2 кв. м і лоджію 3,3 кв. м, із залишенням коридору, кухні та санвузла у спільному сумісному користуванні. Такий розподіл є пропорційним, не порушує прав відповідачки та забезпечує можливість сумісного використання спільного майна.
Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.
З урахуванням наявних у справі письмових доказів, висновку будівельно-технічної експертизи та пояснень позивачки, викладених у позовній заяві, підстав для висновку про недоведеність факту чинення перешкод у користуванні житлом та наявності правових підстав для вселення неповнолітньої співвласниці немає.
Натомість, якщо відповідачка заперечує проти позову та не погоджується із запропонованим порядком користування квартирою, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на неї покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.
Проте відповідачка будь-яких альтернативних і технічно обґрунтованих варіантів користування квартирою суду першої та апеляційної інстанцій не надала.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд виходить із такого.
Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з пунктом 1 частини третьої вказаної статті до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом частин першої, третьої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються відповідача.
Згідно з частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частини перша, друга статті 15 ЦПК України).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачкою надано суду: договір про надання правничої допомоги від 28 березня 2024 року, ордер серії АВ № 1124693 про надання правничої допомоги адвокаткою Маліновською Ю. М. ОСОБА_1 ; попередній розрахунок судових витрат від 28 березня 2024 року; квитанцію про сплату витрат правничої допомоги від 28 березня 2024 року на суму 15 000 грн 00 к.
За змістом частини шостої статті 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дотримався вимог статей 137, 141 ЦПК України, належним чином оцінив доводи клопотання відповідачки ОСОБА_3 про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу та, застосувавши критерії розумності, співмірності та необхідності таких витрат із урахуванням складності справи, обсягу наданих адвокаткою послуг і витраченого часу, правомірно зменшив розмір компенсації витрат на правничу допомогу із заявлених 15 000 грн 00 к. до 5 000 грн 00 к., що відповідає принципам справедливості та пропорційності судочинства.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення відповідно до норм матеріального права і з додержанням норм процесуального права (стаття 375 ЦПК України).
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 23 червня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
(Повний текст судового рішення виготовлено 05 жовтня 2026 року).
Головуючий О. С. Панасюк
Судді: О. Ю. Береговий
Т. Б. Сало