Справа № 308/8585/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 вересня 2026 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді Іванова А.П.,
при секретарі судового засідання Боти О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
встановив:
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Михалків Б.С. звернувся до суду з вищевказаним позовом до відповідача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в якому просить визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 9319, вчинений 20.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 671 781,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з відомостей Автоматизованої системи виконавчих проваджень позивачу стало відомо про відкрите Ужгородським міським відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області виконавче провадження № 54961249 з примусового виконання зазначеного виконавчого напису. Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено з порушенням вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172, оскільки його вчинено на підставі оригіналу кредитного договору, укладеного у простій письмовій формі, а не нотаріально посвідченої угоди. Позивач наголошує, що постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662, якою Перелік було доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», визнано незаконною та нечинною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, а тому на момент вчинення виконавчого напису кредитний договір, не посвідчений нотаріально, не належав до документів, за якими допускалося стягнення заборгованості у безспірному порядку.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.
03.09.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Гулкевич Н.І. надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позовних вимог не визнає в повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав. Представник відповідача вказує, що виконавчий напис вчинено в липні 2017 року, тоді як позов подано лише в червні 2026 року, тобто зі спливом дев`яти років.
Зазначає, що позивач, знаючи про вчинений виконавчий напис, жодним чином не спростувала наявну заборгованість і не надала суду доказів того, що на момент вчинення виконавчого напису заборгованість не існувала або була іншою, ніж зазначено у виконавчому написі. На думку відповідача, це підтверджує, що позивач намагається уникнути відповідальності за невиконання зобов`язань перед банком.
У судове засідання позивач не з`явився, при цьому від її представника до суду надійшла заява, в якій просить розгляд справи здійснювати без їх участі.
Відповідач в судове засідання не забезпечив участі повноважного представника, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, однак від адвоката Гукевич Н.І. надійшла заява, в якій просила розгляд справи провести без участі представника відповідача, проти позовних вимог заперечуємо, доводи і міркування подані у Відзиві на позовну заяву.
Третя особа в судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомленою належним чином.
Враховуючи наведене, суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача та третіх осіб учасників, на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється
Дослідивши наявні в справі доказові матеріали, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 20.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 9319, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором №237846-SOGL у розмірі 25699,33 дол США, що становить 669 981,53 грн. за період з 09.07.2008 по 13.06.2017. Витрати на вчинення виконавчого напису у сумі 1800,00 грн.
23.10.2017 на виконання зазначеного виконавчого напису старшим державним виконавцем Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Ярешком Д.В. відкрито виконавче провадження № 54961249. У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено, що боржником є ОСОБА_1 , стягувачем - ПАТ КБ «Приватбанк», а виконавчий документ набрав чинності 20.07.2017.
Відповідно до статті 18 Цивільного кодексу України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України «Про нотаріат»). Правовому регулюванню процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена Глава 14 Закону України «Про нотаріат» та Глава 16 розділу ІІ Порядку.
Так, згідно зі ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 88 цього Закону нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Відповідно до п. 3.2 Глави 16 Порядку безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у цьому Переліку (п. 3.5 Глави 16 Порядку).
Проте Перелік у первісній редакції постанови № 1172 не відносить кредитний договір до документів, за якими можливе стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Відповідні зміни до постанови № 1172 та віднесення кредитних договорів до Переліку були внесені постановою Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», якою Перелік доповнено розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».
Разом з тим постанову Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014 в частині доповнення Переліку зазначеним розділом визнано незаконною та нечинною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, яку ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017 залишено без змін. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 відмовлено в задоволенні заяви ПАТ КБ «Приватбанк» про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017.
Згідно з пунктом 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 «Про судове рішення в адміністративній справі» визнання акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Київський апеляційний адміністративний суд, взявши до уваги цей пункт, дійшов висновку про необхідність визнання постанови № 662 нечинною в означеній частині з моменту її прийняття. При цьому постанова суду набрала законної сили з моменту її проголошення, тобто до вчинення спірного виконавчого напису.
З огляду на викладене до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Кабінету Міністрів України № 1172 від 29.06.1999 в редакції, яка діяла до моменту доповнення Переліку розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2019 року у справі № 910/13233/17.
Відповідно до п. 1 Переліку для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими угодами подаються, зокрема, оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання.
Як зазначає позивач, спірний виконавчий напис вчинено на підставі оригіналу кредитного договору, укладеного у простій письмовій формі.
Відповідач у відзиві цих тверджень не спростовує, не стверджує, що кредитний договір був нотаріально посвідчений, і не надає доказів подання нотаріусу нотаріально посвідченої угоди.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази того, що нотаріусу для вчинення виконавчого напису було надано нотаріально посвідчений кредитний договір, а це є підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з недотриманням умов його вчинення щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 172/1652/18.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (ст. 88 Закону України «Про нотаріат»). Безспірність для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком. Нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов`язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості. Однак, як зазначено у цій самій постанові, сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такої. Формальна перевірка нотаріусом наявності документів має здійснюватися за тими документами, які прямо передбачені Переліком, чинним на момент вчинення напису, а таких документів відповідач не подав.
З урахуванням приписів ст. ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами).
Суд, при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості згідно з переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була вона саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення виконавчого напису.
Доводи відповідача про те, що позивач не спростувала наявну заборгованість і не довела її відсутність на момент вчинення виконавчого напису, суд відхиляє.
Підставою позову є порушення умов вчинення виконавчого напису - його вчинення на договорі, який не належить до переліку документів, за якими допускається стягнення заборгованості у безспірному порядку.
Відповідно до ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Водночас відповідач, який стверджує про наявність заборгованості та дотримання нотаріусом порядку вчинення напису, не надав суду ні розрахунку заборгованості, ні документів, поданих нотаріусу для вчинення виконавчого напису, ні інших доказів безспірності заборгованості, на які він посилається (ст. 81 ЦПК України).
Суд також зауважує, що визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не вирішує питання про існування та розмір зобов`язань за кредитним договором, не припиняє їх і не позбавляє банк права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості в загальному порядку, де вона підлягатиме доказуванню.
Відтак приватний нотаріус, вчинивши виконавчий напис на кредитному договорі, який не є нотаріально посвідченим і не належить до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, належним чином не переконався у безспірності заборгованості, а тому заявлена до стягнення кредитна заборгованість не могла вважатися безспірною на момент вчинення виконавчого напису.
Тож позовна вимога про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення рішення, а її сплив є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).
Обчислюючи строк позовної давності, відповідач виходить із дати вчинення виконавчого напису липень 2017 року і дати звернення до суду червень 2026 року.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії виконавчого напису, постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.10.2017, вимоги державного виконавця або іншого документа, з якого позивач могла б достовірно дізнатися про наявність спірного виконавчого напису та порушення своїх прав.
При цьому відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме відповідач, який заявив про сплив позовної давності, повинен довести обставини, з яких випливає початок її перебігу та сплив установленого законом строку.
Посилання відповідача виключно на дату вчинення виконавчого напису не є достатнім для встановлення моменту, з якого позивач дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
За таких обставин заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено повністю, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду через підсистему «Електронний суд» у розмірі 1064,96 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 8, 124, 129, 129? Конституції України, ст. ст. 18, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 127, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Швець Руслан Олегович, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, задовольнити.
Визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 20.07.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Швецем Р.О., зареєстрований в реєстрі за № 9319, про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором №237846-SOGL у розмірі 25699,33 дол. США, що становить 669 981,53 грн., витрати на вчинення виконавчого напису у сумі 1800,00 грн
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) гривні 96 копійок.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду А.П. Іванов